Рішення

від 31.07.2022 по справі 758/11320/20

ПОДІЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 758/11320/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 серпня 2022 року м. Київ

Подільський районний суд м. Києва у складі

головуючого судді- Якимець О. І.,

за участю секретаря судового засідання Карпишиної К.С.,

учасники справи:

представника позивача - ОСОБА_1 ,

відповідача-1 - ОСОБА_2 ,

представника відповідача- 2 - Буднік О.П.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві справу за позовом ОСОБА_3 (правонаступник ОСОБА_4 ) до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Народна позика», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансові ініціативи» про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири та витребування майна,

в с т а н о в и в :

позивач звернувся в суд із позовом до відповідачів у якому просить: визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 ; витребувати у відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансові ініціативи» (відповідач-3) на користь позивача квартири АДРЕСА_1 . Разом із тим, просить суд поновити строк позовної давності, який пропущено з поважних причин.

В обґрунтування позову покликається на те, що 01 липня 2011 року між ОСОБА_2 (відповідач-1) та АТ «Ерде Банк» укладено кредитний договір-1 та отримано грошові кошти у розмірі 350000,00 грн. З метою забезпечення зобов`язань за цим договором, між банком та ОСОБА_4 укладено іпотечний договір, предметом якого виступала спірна квартира. У зв`язку із складним матеріальним становищем у відповідача-1 утворилась заборгованість за кредитним договором. Через ризик звернення стягнення на предмет іпотеки, ОСОБА_2 уклала кредитний договір-2 із Товариством з обмеженою відповідальністю «Народна позика» (відповідач-2), та отримала кредитні кошти у сумі 300000,00 грн, начебто для купівлі квартири у власної матері ОСОБА_4 . Цього ж дня, укладено між позивачем та відповідачем-1 оспорюваний договір купівлі-продажу. Квартира стала предметом іпотеки, іпотекодавець ОСОБА_2 , іпотекодержатель ТОВ «Народна позика», для забезпечення зобов`язань за кредитним договором-2. Кошти за кредитним договором-2 були перераховані на погашення заборгованості за кредитним договором-1, що підтверджено довідкою банку про відсутність заборгованості. 16 квітня 2013 року відповідачу-1 надійшла вимога від відповідача-2 про погашення заборгованості за кредитним договором-2 на загальну суму 1027050,00 грн та у випадку не повернення боргу, буде розпочато процедуру примусового стягнення заборгованості за рахунок предмету іпотеки. В подальшому, відповідач-1 отримав лист від відповідача-2 про звільнення квартири та знаття з реєстрації, оскільки у відповідності до п. 6.1 договору іпотеки зареєстровано право власності на квартиру за відповідачем-2. Копію кредитного договору-2 не було надано відповідачу-1 одразу після його підписання, а отримано лише після реєстрації права власності на квартиру відповідачем-2, де було прописано відсоткову ставку у розмірі 42 % річних, а відтак, вважає, що умови кредитивного договору-2 були несприятливими та такими, що унеможливлювали фактичну сплату кредиту у короткий строк. 15 червня 2020 року відповідач-2 продав спірну квартиру відповідачу-3. Вважає, що відповідачі-2 та -3 незаконно заволоділи спірною квартирою, у які проживає позивач та є єдиним її житлом. У зв`язку із наведеним та у відповідності до ст. ст. 215, 233, 319, 321, 328, 388 ЦК України просить позов задовольнити. Щодо пропуску строку позовної давності, то вважає, що такий пропущено з поважних причин, адже є інвалідом ІІ групи, хворіє цукровим діабетом з 2004 року, часто перебувала у закладах охорони здоров`я - все це унеможливлювало позивача повноцінно правильно звернутися до суду за захистом свого порушеного права, хоч такі спроби були протягом 2014-2015 років, однак виявились неефективними щодо захисту порушеного права позивача. У зв`язку з наведеним, просить поновити строк позовної давності.

Відповідачем-1 подано до суду відзив, який містить заперечення на позов. Наводить аргументи про те, що кредитний договір-1 укладено з метою отримання коштів для її лікування та реабілітацію, зобов`язання за яким було забезпечено іпотекою нерухомого майна- спірної квартири. Через реальний ризик звернення стягнення на предмет іпотеки, з ініціативи представника банку, було укладено кредитний договір-2, начебто для купівлі квартири у позивача, без фактичного передавання коштів за неї. Відтак, було укладеного кредитний договір-2, оспорюваний договір та договір іпотеки, де іпотекодавцем вже виступала ОСОБА_2 . Отримані кошти за кредитним договром-2 були передані на погашення заборгованості перед банком за кредитним договром-1. Копію кредитного договру-2 не було надано відповідачу-1 після його підписання, як і не було цього зроблено на неодноразові звернення до відповідача-2 з цього питання. Отримано таку копію лише після реєстрації права власності на квартиру відповідачем-2, у якому було прописано відсоткову ставку у розмірі 42 % річних. Наводить пояснення, аналогічні обставинам позовної заяви, що отримала лист від відповідача-2 про звільнення квартири та знаття з реєстрації, оскільки у відповідності до п. 6.1 договору іпотеки зареєстровано право власності на квартиру за відпоідачаем-2. Вважає, що умови кредитивного договору-2 були несприятливими та такими, що унеможливлювали фактичну сплату кредиту у короткий строк. 15 червня 2020 року відповідач-2 продав спірну квартиру відповідачу-3. Відтак, відповідачі-2 та -3 незаконно заволоділи спірною квартирою. У відповідності до ст. ст. 215, 216, 233, 388 ЦК України визнати недійсним договір купівлі продажу квартири, укладений між нею та матір`ю та витребувати майно у відповідача-3. Щодо строку позовної давності, вважає, що причини наведені позивачем у позовній заяві є поважними, а тому такий підлягає поновленню.

Відповідачем-2 подано до суду відзив, який містить заперечення на позов. Наводить аргументи про те, що договір купівлі-продажу відповідає вимогам чинного цивільного законодавства. Такий сторонами прочитаний, відповідає їх волевиявленню, права та наслідки договору зрозумілі. Сторонами погоджено ціну, яка сплачена до його укладення. Для визнання такого договору недійсним у відповідності до ст. 233 ЦК України необхідна наявність тяжких обставин і не вкрай вигідні умови. Такими обставинами та умовами позивач наводить наявність кредитних зобов`язань у відповідача-1, які забезпечені іпотекою спірної квартири. Жодних коштів за оспорюваним договором не передавалось продавцю, однак таке жодними доказами не підтверджено та спростовується умовами оспорюваного д договору, а саме: продавець отримала кошти за вказану квартиру, будь-які претензії до покупця відсутні, визначено ціну квартири, яка не є нижчою за ринкову вартість такої. Будь-яких доказів, які б свідчили про зміг тяжких обставин не подано. Наводить аргументи про те, що правовідносини які склались між відповідачами-2 і -3 не стосуються предмету доказування, адже норми ст. 233 ЦК України можуть застосувати лише сторони оспорюваного договору. Тяжкі обставини були не у неї, а її дочки (відповідача-1). Відсутні докази про те, що надання кредиту за договором кредиту-2 неможливо було б без наявності у позичальника нерухомого майна. Спірна квартира на момент укладення оспорюваного договору під арештом не перебувала. Будь-яких доказів звернення банку до відповідача-1 про погашення заборгованості за кредитним договором та наявність ризику звернення стягнення на предмет іпотеки суду не подано. Разом із тим, відсутні дані про те, що отримані кошти від продажу квартири пішли на погашення заборгованості відповідача-1 перед банком. Натомість наведені обставини, що таку заборгованість сплачено відповідачем-1 самостійно. Іпотекодавцем за кредитним договором-2 могла виступити і сама позивачка, адже жодних відмов із сторони відповідача-2 в наданні кредиту відповідачу-1 без наявності будь-якого майна в останнього суду не подано. Ризиків звернення стягнення на предмет іпотеки на день укладення договору купівлі-продажу вже не існувало. Отже, позивачем не подано жодних доказів, які б підтверджували її обставини наведені у позовній заяві. Натомість, документи, які містяться у справі свідчать про те, що наявність заборгованості у відповідача-1 перед банком не може вважатись тяжкою обставиною для позивача, адже жодних судових рішень щодо іпотекодавця ОСОБА_4 шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки не було. Не подано доказів необхідності укладення оспорюваного правочину, адже відповідач-1 мала кошти для погашення кредиту, оскільки придбала квартиру у позивача за значно вищою ціною, аніж розмір заборгованості перед банком. Просить у позові відмовити.

15 квітня 2021 року відповідачем-2 подано до суду заяву про застосування строку позовної давності до спірних правовідносин. Позивач звернувся до суду за захистом свого порушеного права лише через вісім років. Вважає, причини наведені позивачем а саме її хвороба, не поважними. Додані докази підтверджують, шо позивач періодично здійснювала лікування у закладах охорони здоров`я. Між цими періодами позивач мала можливість здійснити захист свого порушеного права, адже неодноразово зверталась до суду із позовами про визнання кредитного договору недійсним, договору іпотеки, визнання дій приватного нотаріуса та державного реєстратора незаконними. У 2014 році та у 2016 році позивачка видала довіреності уповноваженим особам строк на три роки, в якій уповноважила їх подавати також позови до суду. Просить застосувати строк позовної давності, а відтак у відповідності до ст. 267 ЦК України відмовити у позові.

Відповідачем-3 не подано відзив, який би містив заперечення на позов.

27 листопада 2020 року ухвалою суду забезпечено позов та накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 .

18 січня 2021 року ухвалою суду прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.

16 квітня 2021 року у справі проведено повторний автоматизований розподіл справи між суддями. Головуючим суддею визначено Якимець О. І.

22 квітня 2021 року ухвалою суду прийнято до розгляду позовну заяву за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

28 травня 2021 року ухвалою суду відмовлено у клопотанні відповідача-1 про перехід до розгляду за правилами загального позовного провадження.

28 травня 2021 року ухвалою суду зупинено провадження у справі у зв`язку із смертю позивача до залучення до участі у справі правонаступника чи законного представника.

20 січня 2022 року ухвалою суду поновлено провадження у справі.

11 лютого 2022 року ухвалою суд залучено правонаступника позивача у зв`язку із смертю ОСОБА_4

01 серпня 2022 року ухвалою суду відмовлено у клопотанні позивача про забезпечення доказів.

У судовому засіданні представник позивача позов підтримав та просить такий задовольнити з підстав викладених у позовній заяві. Просить поновити строк позовної давності.

У судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 підтримала позов та просить такий задовольнити.

У судовому засідання представник відповідача-2 просить у позові відмовити з підстав викладених у заяві по суті.

У судове засідання відповідач-3 не з`явився, хоча належним чином повідомлявся про дату, час та місце розгляду справи. З урахування думок присутніх у судовому засіданні учасників справи, суд вважає за можливе провести розгляду справи у відсутності осіб, що не з`явились.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши дійсні обставини справи та оцінивши докази в їх сукупності, суд прийшов до наступного.

ІНФОРМАЦІЯ_1 позивач ОСОБА_4 померла, що підтверджено даними, які містяться у матеріалах справи. Спадкоємцем за законом першої черги є син померлої ОСОБА_3 , який прийняв спадщину за законом. Ухвалою суду від 11 лютого 2022 року залучений до справи правонаступником позивача.

Суд установив, 07 листопада 2012 року між ОСОБА_4 (продавець) та ОСОБА_2 (покупець) укладено договір купівлі-продажу, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Верповською О. В. та зареєстрований у реєстрі за № 8588. Предметом договору стала квартира АДРЕСА_1 , яка належала продавцю на праві власності далі - договір, оспорюваний договір, правочин) /Том 1, арк. спр. 21/.

Позивач наводить доводи про те, що наявні підстави для застосування положень ст. 233 ЦК України та визнання такого договору недійсним.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину (частина перша статті 233 ЦК України).

Згідно зі ст. 233 ЦК України для визнання правочину недійсним необхідно встановити наявність двох обставин: тяжких обставин та вкрай невигідних умов вчинення правочину.

При розгляді зазначеної категорії справ потрібно враховувати такі фактори, як майновий і психічний стан осіб та їх близьких напередодні й на момент вчинення правочину; співмірність наданих послуг із вартістю переданого за правочином майна; наявність іншого житла або іншого місця помешкання в разі відчуження житла, а також враховувати їх вплив на формування волевиявлення сторін.

Тяжкі обставини судді розуміють як не будь-яке несприятливе матеріальне, соціальне чи інше становище, а як його крайні форми. Наприклад, важка хвороба особи чи її близьких, смерть годувальника, крайня нужденність її сім`ї, загроза втратити заставлене житло чи банкрутства, надзвичайно низька винагорода за виконану роботу або надану послугу, порівняно з вартістю відчужуваної речі, та інші обставини, для усунення чи пом`якшення яких необхідно терміново укласти цей правочин. Тяжка обставина є оцінювальною категорією і має визначатися судом з урахуванням всіх обставин справи.

Правочини, що вчиняються особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, характеризуються тим, що особа їх вчиняє добровільно, усвідомлює свої дії, але вимушена це зробити через тяжкі обставини.

Законність змісту правочину здатність суб`єктів правочину на його вчинення; вільне волевиявлення учасника правочину та його відповідність внутрішній волі; відповідність форми вчинення правочину вимогам закону; спрямованість правочину на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними.

Недійсність правочинів, незалежно від особливостей їхнього конкретного виду, об`єднує одна спільна риса - вони суперечать правовим нормам. ЦК України завжди стає на захист порядного і добросовісного учасника правочину і сприяє здійсненню його майнових інтересів.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 23 постанови від 06 листопада 2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім`ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин.

Таким чином, необхідним критерієм для визнання правочину недійсним з передбачених вище підстав є доведення позивачем причинно-наслідкового зв`язку між тяжкими обставинами та вчиненням спірного правочину на невигідних умовах саме з метою усунення/або зменшення тяжких обставин, отримання можливості вирішити проблему, яка змусила їх це зробити.

Повертаючись до матеріалів справи суд відмічає, що ОСОБА_4 у позовній заяві наводила аргументи про те, що такий договір укладено через тяжкі обставини і на вкрай невигідних умовах, адже спірна квартира була предметом іпотеки, а відтак через побоювання звернення стягнення на такий предмет безкоштовно передала у власність ОСОБА_2 належний їй об`єкт нерухомості з метою укладення відповідачем-1 кредитного договору-2 для отримання кредитних коштів для погашення заборгованості за кредитним договором-1.

Суд установив, що 01 липня 2011 року між Публічним акціонерним товариством «ЕРДЕ БАНК» (іпотекодержатель) та ОСОБА_4 (іпотекодавець) укладено договір іпотеки, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокудіною Л. Д. та зареєстрований у реєстрі за № 1509. Предметом договору - іпотекодавець з метою забезпечення належного виконання зобов`язань, що випливає з кредитного договору від 01 липня 2011 року, укладеного між ПАТ «ЕРДЕ БАНК» та ОСОБА_2 , кредит у розмірі 350000,00 грн, строком до 30 червня 2012 року, передає, а іпотекодержатель приймає в іпотеку в порядку і на умовах, майно - квартиру АДРЕСА_1 . Вартість предмету іпотеки 880000,00 грн / том 1, арк. спр. 50, 51/.

ОСОБА_4 наводила аргументи про те, що у зв`язку із тим, що у ОСОБА_2 утворилась заборгованість за кредитним договором-1, представником банку надано їм пораду укласти договір купівлі-продажу квартири, яка перебувала в іпотеці за цим зобов`язанням з метою уникнення звернення стягнення на предмет іпотеки та отримання грошових коштів за новим кредитним договором для погашення заборгованості за кредитним договром-1.

07.11.2012 року між ОСОБА_2 та ТОВ «Фінансова компанія «Народна Позика» укладено кредитний договір № 0711001/000-КФІ/12 (далі кредитний договір-2). Відповідно до умов Товариство надало позичальнику грошові кошти у національній валюті України на суму 300 000 грн. на придбання двохкімнатної квартири АДРЕСА_2 , строком до 07 листопада 2013 року, зі сплатою 42 % річних за користування кредитом /том 1, арк. спр. 64-68/.

07 листопада 2012 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 укладено оспорюваний договір.

В якості забезпечення зобов`язань за кредитним договором-2, того ж дня між ОСОБА_2 (іпотекодавець) та ТОВ «Фінансова компанія «Народна позика» (іпотекодержатель) було укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого предметом договору є квартира квартири АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності іпотекодавцю на підставі договору купівлі-продажу від 07.11.2012 року, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 .

В день укладення указаних договорів останні були посвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Верповською Оленою Володимирівною та зареєстровані нею у Державному реєстрі правочинів. Також, до Державного реєстру іпотек та до Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна внесено відомості про обтяження з 07 листопада 2012 року квартири АДРЕСА_1 . Дані обставини підтверджено Інформаційною довідкою з державного реєстру речових прав га нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 07 липня 2016 року № 62977165 /том 1, арк. спр. 54-62/.

07 листопада 2012 року ОСОБА_2 сплачено заборгованість за кредитним договором-1, на загальну суму 216033,92 грн, що підтверджено квитанціями та довідкою про відсутність заборгованості від 07 листопада 2012 року № 6672 /том 1, арк. спр. 52-53/.

Отже, саме цими доказами, ОСОБА_4 доводила складне матеріальне становище, однак такі докази суд оцінює критично, адже заборгованість за кредитним договором-1 наявна була у ОСОБА_2 . Будь-яких доказів, які б підтверджували необхідність звернення стягнення на предмет іпотеки, який на праві власності належав ОСОБА_4 , з метою виконання зобов`язань за цим кредитним договром-1 суд не встановив, а сторона позивача у відповідності до ст. ст. 76-80 ЦПК України не надала доказів цього.

Разом із тим, суд критично оцінює доводи позивача про те, що внаслідок укладення оспорюваного договору та набуття права власності на таке нерухоме майно ОСОБА_2 , було укладення кредитний договір-2 про отримання кредитних коштів, а відтак позивач діяв під впливом тяжких обставин, адже такі спростовують встановленими даними у цій справі.

Вітак, суд прийшов до висновку про те, що на момент укладення спірного правочину у ОСОБА_4 були відсутні тяжкі обставини, які спонукали її до укладення оспорюваного договору.

Щодо існування ще однієї обставини, наявність якої необхідна для застосування ст. 233 ЦК України є укладення договору на вкрай вигідних умовах, суд прийшов до наступного.

Відповідно до ст. ст. 6, 11, 12 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Згідно з ст. 202 цього Кодексу під правочином розуміють дії, спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Дії як юридичні факти мають вольовий характер і можуть бути правомірними та неправомірними. Правочини належать до правомірних дій, спрямованих на досягнення правового результату.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України, зокрема, відповідно до частини п`ятої даної статті правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Аналізуючи зміст оспорюваного договору, суд установив, що за погодженням сторін продаж квартири вчинено за 626670,00 грн, які повністю сплачені продавцеві до підписання цього договору (п. 3 договору).

Продавець своїм підписом під цим договором підтверджує факт повного розрахунку за продану квартиру, одержання від покупця грошей у сумі 626670,00 грн та відсутність по відношенню до нього будь-яких претензій фінансового характеру (п. 4 договору).

Зазначену у цьому договорі ціну продажу продавець вважає вигідною для себе, її розмір не пов`язаний із збігом якихось важких обставин для неї і повністю задовольняє (п. 5 договору).

Ціна продажу квартири відповідала ринковій вартості квартири, відповідно до висновку про вартість майна, складеного 06 листопада 2012 року (п. 7 договору).

Сторони при укладенні договору однаково розуміли значення і умови цього правочину, та його наслідки, підтверджували дійсність намірів при його укладенні, а також те, що він не носить фіктивного чи удаваного і не ж правочином зловмисним. Сторони свідчать, що у тексті зафіксовано усі істотні умови, що стосуються купівлі-продажу. Будь-які попередні домовленості які були до укладення цього договору і не відображені у тексті, після підписання цього договору не мають правового значення ( п. 14 договору).

Договір сторонами прочитано, права і наслідки зрозумілі (п. 22 договору).

Договір підписано сторонами власноручними підписами /том 1, арк. спр. 21, зворотня сторона/.

Отже, суд прийшов до переконання про те, що при укладенні відплатного оспорюваного договору сторони не повідомляли нотаріуса про те, що кошти за квартиру не будуть отримуватись. Навпаки, як установлено судом із змісту правочину такі були передані продавцю до укладення договору та жодних претензій із цього не було до покупця. Ціна продажу квартири відповідала ринковій вартості квартири, а отже, не була проданою за заниженою ціною. Сторони підтвердили дійсність своїх намірів, скріпивши це власноручними підписами, а відтак воля сторін була спрямована на настання цивільно-правових наслідків за оспорюваним договором, а відтак волевиявлення було вільним та відповідала її внутрішній волі.

Разом із тим, сторонами оспорюваного договору не обрано жодного безоплатного способу переходу права власності на квартиру АДРЕСА_1 , які передбачені нормами ЦК України.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 2 ст. 81 ЦПК України).

Відповідно до ч. ч. 5, 6 ст. 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Враховуючи наведене вище суд прийшов до переконання про те, що оспорюваний договір вчинено з наміром створення відповідних правових наслідків за таким договором. Він не суперечить вимогам закону, відповідає волі сторін на встановлення цивільних-правових відносин передбачених таким договором. Відсутність доказів щодо вчинення такого під впливом тяжких наслідків та вкрай невигідних умовах для позивача, а тому суд прийшов до висновку про те, що немає підстави для визнання договору купівлі-продажу від 07 листопада 2012 року недійсним, згідно з ст. 235 ЦК України, а відтак у цій позовній вимозі необхідно відмовити.

Аргументи позивача про те, що кредитний договір-2 містив несприятливі умови щодо позичальника ОСОБА_2 , адже процентна ставка становила 42 % річних, що унеможливлювало фактичну сплату даного кредиту для відповідача-1 та про що відповідач-1 дізналась лише після реєстрації права власності на квартиру відповідачем-2; стягнення заборгованості за кредитним договром-2 шляхом звернення стягнення на іпотечного майна - спірну квартири за договором іпотеки від 07 листопада 2012 року, то такі суд не бере до уваги, адже правові наслідки за цими договорами настали після укладення оспорюваного правочину, а відтак не стосуються предмету доказування.

Наведені обставини позивача про незаконне заволодіння спірною квартирою відповідача -2 та -3, не знайшли свого підтвердження у суді.

Доводи відповідача-1 про відсутність фактичного передання коштів за оспорюваним договором, спростовуються встановленими у справі даними.

Щодо позовної вимоги про витребування у відповідача-2 квартири АДРЕСА_1 , то оскільки така вимога є похідної від визнання правочину недійсним, у якій відмовлено повністю, а тому відсутні підстави для застосування наслідків недійсності шляхом витребування квартири у відповідача-2 згідно з ст. ст. 216, 388 ЦК України, а тому у цій вимозі відмовити.

Будь-яких інших фактичних обставин, які б мали значення для правильного вирішення спору між сторонами суд не встановив.

У зв`язку із наведеним, суд прийшов до висновку про те, що у позові необхідно відмовити повністю.

Позивачем заявлено перед судом клопотання у позовній заяві про поновлення строку позовної давності, який пропущений з поважних причин, адже позивач є інвалідом ІІ групи, хворіла, неналежним отримання правничої допомоги, що підтверджує поданими до суду доказами.

Відповідачем-2 подано до суду заяву про застування строку позовної давності, адже наведені обставини не свідчать про поважність пропуску такого.

У зв`язку із цим, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст. ст. 256, 257, 264 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дій, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку.

Згідно з ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленої до винесення ним рішення.

Європейський суд з прав людини у справах «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» та «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії» наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей: забезпечувати юридичну визначеність та остаточність, а також захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в тому випадку, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що відбувалися в далекому минулому, спираючись на докази, які вже могли втратити достовірність та повноту із плином часу.

Значення позовної давності полягає в тому, що цей інститут забезпечує визначеність та стабільність цивільних правовідносин. Він дисциплінує учасників цивільного обігу, стимулює їх до активності у здійсненні належних їм прав, зміцнює договірну дисципліну, сталість господарських відносин.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Згідно із ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

За змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22 жовтня 2020 року (справа № 457/462/16-ц).

Суд погоджується з твердженнями позивача, що ним пропущено строк позовної давності. Попри те, не бере до уваги наведені позивачем обставини про те, що у зв`язку із хворобою, періодичним щорічним перебування у закладах охорони здоров`я, що підтверджено медичними документами, не змогла реалізувати своє право звернення до суду за захистом свого порушеного права оспорюваним договором у межах строку позовної давності.

Для підтвердження цих підстав суд бере до уваги твердження відповідача-2 про те, що позивачем видавались довіреності на вчинення від її імені дії, зокрема щодо звернення до суду за захистом порушеного права позивача; наявність судових справ ОСОБА_4 , які стосувались договору іпотеки від 07 листопада 2012 року, № 758/10040/15-ц (позов подано до суду позивачами ОСОБА_4 та ОСОБА_2 у вересні 2015 року), № 826/689/15 (позов подано до суду у січні 2015 року позивачем ОСОБА_4 ).

Неналежне отримання правничої допомоги не є поважною причиною для поновлення строку позовної давності.

Врахуючи наведене вище, суд прийшов до переконання про те, що при розгляді даної справи суд не встановив порушень прав позивача, а тому підстави для поновлення чи/або застосування строку позовної давності відсутні.

У відповідності до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, оскільки у задоволенні позову відмовлено, а відтак понесені позивачем судові витрати покласти на останнього.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 17, 76-80, 259, 265, 273, 354, пунктом 3 розділу ХІІ «Прикінцеві положення» ЦПК України, суд

у х в а л и в:

у позові у позові ОСОБА_3 (правонаступник ОСОБА_4 ) до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Народна позика», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансові ініціативи» про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири та витребування майна - відмовити.

Судовий збір компенсувати за рахунок держави.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення. Строк апеляційного оскарження може бути поновлено у відповідності до ч.2 ст.354 Цивільного процесуального кодексу України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або про прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Учасники справи:

позивач ОСОБА_3 (правонаступник ОСОБА_4 ) (зареєстроване місце проживання - АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 );

відповідач-1 ОСОБА_2 (місце проживання - АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_2 );

відповідач-2 Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Народна позика» (місцезнаходження - місто Київ, вулиця Інститутська, будинок № 28, код ЄДРПОУ 36927264);

відповідач-3 Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансові ініціативи» (місцезнаходження - місто Київ, вулиця Саксаганського, будинок № 30, код ЄДРПОУ 33051722).

Повне судове рішення складено 05 серпня 2022 року.

Суддя О. І. Якимець