Постанова

від 16.08.2022 по справі 461/3122/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа № 461/3122/19 головуючий у суді І інстанції Дубас Т.В.

провадження № 22-ц/824/6927/2022 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

17 серпня 2022 року м. Київ

Київський апеляційний суд

у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді Фінагеєва В.О.,

суддів Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,

за участю секретаря Лобоцької В.П.,

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , як законного представника недієздатного ОСОБА_2 , поданою представником ОСОБА_3 , на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 31 грудня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 , як законного представника недієздатного ОСОБА_2 до ОСОБА_4 , третя особа - Києво-Святошинський районний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Київській області, про оспорювання батьківства та виключення відомостей про померлу особу, як батька з актового запису про народження дитини,-

В С Т А Н О В И В:

У травні 2019 року ОСОБА_1 , як законний представник недієздатного ОСОБА_2 , звернулася до суду з позовом та просила визнати ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , таким, що не є біологічним батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; виключити відомості про ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , як про батька з актового запису про народження ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , складеного 15 червня 2018 року Виконавчим комітетом Боярської міської ради Києво-Святошинського району Київської області, актовий запис №125; зобов`язати Києво-Святошинський районний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Київській області внести зміни в актовий запис №125 про народження ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , складеного 15 червня 2018 року Виконавчим комітетом Боярської міської ради Києво-Святошинського району Київської області, а саме: виключити із графи «батько» відомості про ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , як батька ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , є батьками ОСОБА_2 та ОСОБА_6 . Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 09 липня 2018 року ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , визнано недієздатним з шестимісячного віку, встановлено опіку над недієздатним та призначено ОСОБА_1 опікуном. ОСОБА_5 , починаючи з 11 жовтня 2006 року перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 , від шлюбу у сторін народилася донька - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 помер. Після смерті останнього, відповідно до ст. 1220 Цивільного кодексу України відкрилася спадщина на 13/25 часток житлового будинку АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 32224100300:01:017:0001. За життя померлим було складено заповіт, яким він заповів все своє майно рухоме та нерухоме майно своїй доньці - ОСОБА_7 . Незалежно від змісту вказаного вище заповіту, право на спадкування після смерті ОСОБА_5 - право на обов`язкову частку у спадщині - має його син ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , якого визнано за рішенням суду недієздатним з шестимісячного віку, а також малолітній син - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , батьківство відносно якого оспорюється ОСОБА_1 , яка діє в інтересах недієздатного ОСОБА_2 . Таким чином, спадщину після смерті ОСОБА_5 прийняли: донька померлого - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ; недієздатний ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ; малолітній ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Влітку 2018 року ОСОБА_1 стало відомо, що ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_6 народила дитину - ОСОБА_2 , батьком якої в свідоцтві про народження було записано померлого ОСОБА_5 . Після смерті ОСОБА_5 і до народження ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , сплинуло шість місяців. За таких обставин, підставою для проведення державної реєстрації народження дитини є застосування ст. 133 СК України, в якій визначено, що, якщо дитина народилася у подружжя, дружина записується матір`ю, а чоловік - батьком дитини. Позивач вважає, що померлий ОСОБА_5 не може бути батьком зазначеної дитини. Померлому не було відомо про вагітність ОСОБА_4 , тобто ОСОБА_5 за життя не міг знати, що буде записаний батьком новонародженого ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , оскільки помер до його народження. ОСОБА_5 та ОСОБА_4 не підтримували подружні стосунки та не проживали разом близько п`яти років до смерті ОСОБА_5 . ОСОБА_5 проживав один в будинку АДРЕСА_2 до дня смерті. При цьому, ОСОБА_4 жодного разу з червня 2017 року в будинку не з`являлася. Крім того, у будинку, де проживав померлий було відсутнє постачання електроенергії і останній жив без світла. Крім того, ОСОБА_5 незадовго до смерті отримав травму голови, не пам`ятав ні ОСОБА_1 , ні їх спільних дітей. ОСОБА_4 не займалася також і організацією поховання ОСОБА_5 .

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 31 грудня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 , як законного представника недієздатного ОСОБА_2 , відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції через неповне з`ясування обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач зазначає, що суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, зокрема, виходив з того, що ОСОБА_5 за життя не подав до нотаріуса заяву про невизнання свого батьківства. Однак, позивач з такими висновками суду першої інстанції не погоджується, оскільки для реалізації ч. 3 ст. 137 Сімейного кодексу України подання такої заяви не є необхідним. Більше того, у зв`язку з тим, що ОСОБА_5 не знав про вагітність ОСОБА_4 , це унеможливило подачу такої заяви апріорі. Також, відмова у задоволенні позову лише з тих міркувань, що малолітній ОСОБА_2 народився після смерті ОСОБА_5 є, щонайменше, формальною та необґрунтованою. За умови дотримання більшості умов, описаних в ч. 3 ст. 137 Сімейного кодексу України, момент народження дитини не є визначальним у цій справі. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 15 березня 2018 року у справі №642/6008/16-ц. Також, позивач зазначає, що суд, відмовляючи у задоволенні клопотання про проведення судово-медичної молекулярно-генетичної експертизи, виходив з того, що відповідач, як дружина померлого, не надала згоду на проведення ексгумації трупа. Разом з тим, позивач критично оцінює необхідність суду одержання згоди на ексгумацію трупа від дружини померлого, оскільки така є відповідачем, тобто, зацікавленою особою у цій справі. Проведення вказаної експертизи, на думку позивача, було єдиним можливим способом встановити істину у справі. Також, суд, відмовляючи розглядати спір по суті, виходячи з того, що позивач, як спадкоємець за законом після смерті батька, немає права оспорювати батьківство, порушив пункт 1 статті 6, статтю 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та статтю 1 Протоколу №12 зазначеної Конвенції.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_7 народився ОСОБА_2 , батьками якого є ОСОБА_5 та ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 (а.с. 7, т. 1).

ІНФОРМАЦІЯ_8 народився ОСОБА_6 , батьками якого є ОСОБА_5 та ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 (а.с. 13, т. 1).

12 жовтня 2017 року виконавчим комітетом Боярської міської ради було зареєстровано шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , актовий запис № 677 (а.с. 46, т.1) .

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть Серія НОМЕР_3 (а.с.5, т.1).

Після смерті ОСОБА_5 26 січня 2018 року Києво-Святошинською районною державною нотаріальною конторою було відкрито спадкову справу №24/2018 (а.с. 53-73, т. 1).

ІНФОРМАЦІЯ_6 народився ОСОБА_2 , батьками якого згідно актового запису № 125, складеного Виконавчим комітетом Боярської міської ради Києво-Святошинського району Київської області від 15 червня 2018 року, зазначено ОСОБА_5 та ОСОБА_4 (а.с. 61 (зворотня сторона), т.1).

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не було надано доказів того, що за своє життя померлий ОСОБА_5 подав до нотаріуса заяву про невизнання свого батьківства відносно ОСОБА_2 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_6 , а, відтак, відсутні підстави для задоволення вимог позову з підстав на які посилається позивач, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 137 СК України, якщо через поважні причини особа не знала про те, що записана батьком дитини, і померла, оспорити батьківство можуть її спадкоємці.

Апеляційний суд погоджується з зазначеним висновком суду першої інстанції, та з урахуванням висновків, щодо застосування норм права, викладених в постанові Верховного Суду у справі № 202/4051/18 від 23 вересня 2020 року вважає за необхідне зазначити наступне.

Частиною третьою статті 136 СК України передбачено, що оспорювання батьківства можливе лише після народження дитини і до досягнення нею повноліття.

Статтею 137 СК України визначено порядок оспорювання батьківства після смерті особи, яка записана батьком дитини.

Зокрема, частиною першою вказаної статті встановлено, що якщо той, хто записаний батьком дитини, помер до народження дитини, оспорити його батьківство мають право його спадкоємці, за умови подання ним за життя до нотаріуса заяви про невизнання свого батьківства.

Оскільки оспорення батьківства під час вагітності жінки в силу положень частини третьої статті 136 СК України неможливе, норма частини першої статті 137 СК України дає право чоловікові матері дитини подати до нотаріуса заяву про невизнання свого батьківства.

Якщо на момент народження дитини чоловіка не буде в живих (частина перша статті 137 СК України), на підставі цієї заяви оспорити батьківство зможуть його спадкоємці.

Тобто, предметом доказування в справах про оспорювання батьківства на підставі частини першої статті 137 СК України є подання чоловіком матері дитини за життя до нотаріуса заяви про невизнання свого батьківства щодо дитини.

В даному випадку, суд першої інстанції, дійшов правильного висновку про те, що посилання позивача на частину третю статті 137 СК України не може бути підставою для звернення до суду, оскільки в такому випадку актовий запис щодо особи, як батька дитини, має вчинятися за життя.

Доводи апеляційної скарги про те, що частиною третьою статті 137 СК України визначено, що якщо через поважні причини особа не знала про те, що буде записана батьком дитини, і померла, оспорити батьківство можуть її спадкоємці: дружина, батьки та діти, не заслуговують на увагу, оскільки актовий запис щодо особи, як батька дитини за його життя вчинений не був, а сам померлий нотаріусу заяви про невизнання свого батьківства не подавав.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) об`єктом статті 8 указаної Конвенції є, в основному, захист людини від будь-якого втручання з боку державних органів. Однак це положення не просто змушує державу утримуватись від такого втручання. Крім цього, насамперед поряд з існуванням негативних зобов`язань, існують позитивні зобов`язання, пов`язані з ефективною повагою до приватного або сімейної життя. Ці зобов`язання можуть включати в себе вжиття заходів, спрямованих на забезпечення поваги до приватного життя навіть у сфері відносин між окремими особами (рішення ЄСПЛ у справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13).

Ухвалюючи рішення в справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), ЄСПЛ наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення.

При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.

Найкращі інтереси дитини можуть, залежно від їх характеру та серйозності, перевищувати інтереси батьків.

Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Як роз`яснено судом у пункті 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», статтею 137 СК України передбачено можливість оспорювання батьківства й після смерті особи, записаної батьком дитини. Якщо така особа померла до народження дитини, оспорити батьківство мають право спадкоємці цієї особи за умови подання нею за життя заяви нотаріусу про невизнання свого батьківства.

У разі настання смерті особи після оспорення нею свого батьківства в суді її спадкоємці можуть підтримати позовну заяву відповідно до положень статті 37 ЦПК України про процесуальне правонаступництво в цивільних справах.

Враховуючи зазначене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо відмови у задоволенні позову, висновки суду першої інстанції відповідають фактичним обставинам справи, судом повно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, що у відповідності до ст. 375 ЦПК України є підставою для залишення рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційної скарги без задоволення.

Заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги відповідач ОСОБА_4 просила суд постановити у справі окрему ухвалу через зловживання стороною позивача своїми правами, а також, звернутись до відповідних органів для притягнення до відповідальності адвокатів позивача.

Оскільки підстав для вжиття зазначених заходів реагування апеляційний суд не вбачає, окрема ухвала не може бути постановлена, в тому числі і з метою притягнення представників позивача до дисциплінарної відповідальності.

На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 375, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , як законного представника недієздатного ОСОБА_2 , подану представником ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 31 грудня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повне судове рішення складено 17 серпня 2022 року.

Головуючий Фінагеєв В.О.

Судді Кашперська Т.Ц.

Яворський М.А.