Ухвала

від 13.03.2023 по справі 461/3122/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

13 березня 2023 року

м. Київ

справа № 461/3122/19

провадження № 61-10148сво22

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач),

суддів: Грушицького А. І., Гулька Б. І., Крата В. І., Луспеника Д. Д., Погрібного С. О., Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , яка є законним представником недієздатного ОСОБА_2 ,

відповідач - ОСОБА_3 ,

третя особа - Києво-Святошинський районний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Київській області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка є законним представником недієздатного ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Хомич Іван Олександрович, на рішення Києво?Святошинського районного суду Київської області від 31 грудня 2021 року у складі судді Дубас Т. В. та постанову Київського апеляційного суду від 17 серпня 2022 року у складі колегії суддів: Фінагеєва В. О., Кашперської Т. Ц., Яворського М. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2019 року ОСОБА_1 як законний представник недієздатного ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулася до суду із позовом до ОСОБА_3 , третя особа - Києво?Святошинський районний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Київській області, про оспорювання батьківства та виключення відомостей про померлу особу як батька з актового запису про народження дитини.

Позовні вимоги ОСОБА_1 мотивовані тим, що вона та ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , є батьками ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 .

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 09 липня 2018 року ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано недієздатним з шестимісячного віку, встановлено опіку над недієздатним та призначено ОСОБА_1 опікуном.

ОСОБА_4 , починаючи з 11 жовтня 2006 року, перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 , від шлюбу у сторін народилася донька ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 помер.

Після його смерті відкрилася спадщина на 13/25 частин житлового будинку та земельну ділянку, площею 0,0117 га, кадастровий номер 32224100300:01:017:0001 на АДРЕСА_1 . За життя померлим складений заповіт, яким він заповів все своє рухоме та нерухоме майно своїй доньці ОСОБА_6 .

Позивач вказувала, що незалежно від змісту заповіту, право на спадкування після смерті ОСОБА_4 на обов`язкову частку у спадщині має його син ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , якого визнано за рішенням суду недієздатним, а також малолітній син ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , батьківство відносно якого оспорюється нею, яка діє в інтересах недієздатного.

Отже, спадщину після смерті ОСОБА_4 прийняли: донька померлого ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; недієздатний ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; малолітній ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Позивач зазначала, що влітку 2018 року їй стало відомо, що ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_5 народила дитину - ОСОБА_2 , батьком якої в свідоцтві про народження записано померлого ОСОБА_4 . Після смерті ОСОБА_4 і до народження ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , сплинуло шість місяців.

За таких обставин, підставою для проведення державної реєстрації народження дитини є застосування статті 133 СК України, у якій визначено, що, якщо дитина народилася у подружжя, дружина записується матір`ю, а чоловік - батьком дитини.

На думку позивача, померлий ОСОБА_4 не може бути батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Померлому не було відомо про вагітність ОСОБА_3 , тобто ОСОБА_4 за життя не міг знати, що буде записаний батьком новонародженого ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , оскільки помер до його народження. ОСОБА_4 та ОСОБА_3 не підтримували подружні стосунки та не проживали разом близько п`яти років до смерті ОСОБА_4 . Він проживав один на АДРЕСА_1 до дня смерті, ОСОБА_3 жодного разу з червня 2017 року до будинку не з`являлася. Крім того, у будинку, де проживав померлий, було відсутнє постачання електроенергії і останній жив без світла. Водночас ОСОБА_4 незадовго до смерті отримав травму голови, не пам`ятав ні її, ні їхніх спільних дітей. ОСОБА_3 не займалася також і організацією поховання ОСОБА_4 .

З урахуванням наведеного, позивач просила:

- визнати ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , таким, що не є біологічним батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ;

- виключити відомості про ОСОБА_4 як про батька з актового запису про народження ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , складеного 15 червня 2018 року Виконавчим комітетом Боярської міської ради Києво-Святошинського району Київської області, актовий запис № 125;

- зобов`язати Києво-Святошинський районний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Київській області внести зміни до актового запису № 125 про народження ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , складеного 15 червня 2018 року Виконавчим комітетом Боярської міської ради Києво?Святошинського району Київської області, а саме, виключити із графи «батько» відомості про ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , як батька ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 31 грудня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 , як законного представника недієздатного ОСОБА_2 , відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що у суду відсутні підстави для задоволення вимог позову з підстав на які посилається позивач ОСОБА_1 , яка діє в інтересах недієздатного ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки відповідно до частини третьої статті 137 Сімейного кодексу України (далі - СК України), на яку посилається позивач, встановлено, що якщо через поважні причини особа не знала про те, що записана батьком дитини, і померла, оспорити батьківство можуть її спадкоємці. Позивач у своїй заяві на власний розсуд трактує зазначену норму права і зазначає, що оспорити батьківство можуть спадкоємці особи, яка не знала про те, що буде записана батьком дитини, що суттєво відрізняється від офіційного змісту цієї норми права.

Суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що за своє життя померлий ОСОБА_4 подав до нотаріуса заяву про невизнання свого батьківства відносно ОСОБА_2 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Постановою Київського апеляційного суду від 17 серпня 2022 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, дійшов правильного висновку, що посилання позивача на частину третю статті 137 СК України не може бути підставою для звернення до суду, оскільки в такому випадку актовий запис щодо особи як батька дитини, має вчинятися за життя.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , яка діє в інтересах недієздатного ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що саме частиною третьою статті 137 СК України визначено, якщо через поважні причини особа не знала про те, що буде записана батьком дитини, і померла, оспорити батьківство можуть її спадкоємці: дружина, батьки та діти, апеляційний суд не взяв до уваги, оскільки актовий запис щодо особи як батька дитини за його життя вчинений не був, а сам померлий нотаріусу заяви про невизнання свого батьківства не подавав.

Апеляційний суд, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, виходив з того, що оскільки оспорення батьківства під час вагітності жінки в силу положень частини третьої статті 136 СК України неможливе, норма частини першої статті 137 СК України дає право чоловікові матері дитини подати до нотаріуса заяву про невизнання свого батьківства. Якщо на момент народження дитини чоловіка не буде в живих (частина перша статті 137 СК України), на підставі цієї заяви оспорити батьківство зможуть його спадкоємці.

Тобто, предметом доказування в справах про оспорювання батьківства на підставі частини першої статті 137 СК України є подання чоловіком матері дитини за життя до нотаріуса заяви про невизнання свого батьківства щодо дитини.

Таким чином, посилання позивача на частину третю статті 137 СК України не може бути підставою для звернення до суду, оскільки у такому випадку актовий запис щодо особи як батька дитини, має вчинятися за життя.

Короткий зміст вимог та доводи касаційної скарги

У жовтні 2022 року ОСОБА_1 , яка є законним представником недієздатного ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Хомич І. О., подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 31 грудня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 серпня 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові від 15 березня 2018 року у справі № 642/6007/16-ц (провадження № 61-1334св17).

У касаційній скарзі як на підставу оскарження судових рішень заявник посилається на пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України та вказує на необхідність відступлення від висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеному у постанові від 23 вересня 2020 року у справі № 202/4051/18 (провадження № 61?18435св19).

Також, у касаційній скарзі як на підставу оскарження судових рішень заявник посилається на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України та звертає увагу на те, що суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 3 частина третя статті 411 ЦПК України), а саме, клопотання про проведення судово-медичної молекулярно?генетичної експертизи.

Доводи інших учасників справи

У грудні 2022 року ОСОБА_3 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому зазначила, що ОСОБА_1 є законним представником недієздатного ОСОБА_2 лише до 07 жовтня 2020 року, тобто станом на день подання касаційної скарги, ОСОБА_1 не є законним представником ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Також відповідач вказала, що покійний ОСОБА_4 знав про її вагітність, у зв`язку з чим він видав на неї відповідні довіреності для отримання пенсії.

Крім того, постановою Верховного Суду від 20 липня 2022 року у справі № 369/220/20 (провадження №61-5303св22) рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 жовтня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 лютого 2022 року скасовано. Ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 , яка діє в інтересах недієздатного ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до ОСОБА_3 , яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_6 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , про визначення додаткового строку для прийняття спадщини, що виключає можливість недієздатного ОСОБА_2 бути спадкоємцем.

У відзиві відповідач просила повернути касаційну скаргу ОСОБА_1 , так як вона не має повноважень на представлення інтересів ОСОБА_2 , або залишити судові рішення без змін.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 14 листопада 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Києво-Святошинського районного суду Київської області.

У грудні 2022 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 грудня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 січня 2023 року справу передано на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Мотиви передачі справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

Верховний Суд під час розгляду касаційної скарги встановив наявність інших, відмінних за змістом правових висновків щодо застосування тих же норм права у подібних правовідносинах, сформульованих та викладених у раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду.

Передаючи справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду виходила з того, що відповідно до частини першої статті 7 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою Української РСР від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, дитина має бути зареєстрована одразу ж після народження і з моменту народження має право на ім`я і набуття громадянства, а також, наскільки це можливо, право знати своїх батьків і право на їх піклування.

Акт народження згідно з нормами Сімейного та Цивільного кодексів України є актом цивільного стану, що підлягає державній реєстрації відповідно до закону в органах державної реєстрації актів цивільного стану. Статтею 144 СК України на батьків дитини покладено обов`язок невідкладно, але не пізніше одного місяця від дня народження дитини, зареєструвати її народження в органі державної реєстрації актів цивільного стану.

Реєстрація народження дитини проводиться з одночасним визначенням походження дитини, а також присвоєнням їй прізвища, імені, по батькові та засвідчується свідоцтвом про народження.

Важливим аспектом при державній реєстрації народження є визначення походження дитини, адже права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в установленому законодавством порядку.

Главою 12 СК України встановлено порядок визначення походження дитини від матері та батька.

Згідно зі статтею 122 СК України дитина, яка зачата і (або) народжена у шлюбі, походить від подружжя. Походження дитини від подружжя визначається на підставі свідоцтва про шлюб та документа закладу охорони здоров`я про народження дружиною дитини.

Статтею 133 СК України передбачено, що якщо дитина народилася у подружжя, дружина записується матір`ю, а чоловік - батьком дитини.

Таким чином, законодавством встановлена презумпція батьківства щодо дитини, яка народжена у шлюбі.

Частиною третьою статті 136 СК України передбачено, що оспорювання батьківства можливе лише після народження дитини і до досягнення нею повноліття.

Статтею 137 СК України визначено порядок оспорювання батьківства після смерті особи, яка записана батьком дитини.

Зокрема, частиною першою вказаної статті встановлено, що якщо той, хто записаний батьком дитини, помер до народження дитини, оспорити його батьківство мають право його спадкоємці, за умови подання ним за життя до нотаріуса заяви про невизнання свого батьківства.

Оскільки оспорення батьківства під час вагітності жінки в силу положень частини третьої статті 136 СК України неможливе, норма частини першої статті 137 СК України дає право чоловікові матері дитини подати до нотаріуса заяву про невизнання свого батьківства.

Якщо на момент народження дитини чоловіка не буде в живих (частина перша статті 137 СК України), на підставі цієї заяви оспорити батьківство зможуть його спадкоємці.

Тобто, предметом доказування у справах про оспорювання батьківства на підставі частини першої статті 137 СК України крім відсутності факту кровного споріднення між дитиною та особою, яка записана батьком дитини, є також і той факт, що чоловік матері дитини за життя подав до нотаріуса заяву про невизнання свого батьківства щодо дитини.

Можлива ситуація, за якої особа звернулася з позовом про оспорювання батьківства за життя, але під час слухання справи померла. В такому випадку необхідно керуватися частиною другою статті 137 СК України, згідно з якою, якщо той, хто записаний батьком дитини, помер після пред`явлення ним позову про виключення свого імені як батька з актового запису про народження дитини, позовну заяву можуть підтримати в суді його спадкоємці.

Водночас, відповідно до частини третьої статті 137 СК України якщо через поважні причини особа не знала про те, що записана батьком дитини, і померла, оспорити батьківство можуть її спадкоємці: дружина, батьки та діти.

Виходячи із буквального тлумачення зазначеної норми закону можна дійти висновку, що спадкоємці померлої особи, яка записана батьком дитини, після його смерті мають право оспорити батьківство померлого щодо такої дитини з одночасним доведенням того, що особа, яка записана батьком дитини, за життя не знала та не могла знати про вагітність дружини, відповідно про те, що в силу презумпції батьківства, вона може бути записана батьком дитини.

Таке тлумачення положень частини третьої статті 137 СК України на переконання колегії Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду відповідає засадам регулювання сімейних відносин, закріпленим у частини дев`ятій статті 7 СК України, а й буквальному тлумаченню положень наведеної статті.

Інше тлумачення частини третьої статті 137 СК України створить ситуацію правової невизначеності.

Беззаперечним є факт походження дитини від своїх батьків, які перебувають у шлюбі, але на практиці можуть існувати ситуації, коли подружжя не підтримує шлюбних відносин, не проживає разом, проте продовжує перебувати у шлюбі та багато інших ситуацій, за яких у спадкоємців особи, яка записана батьком дитини після його смерті, виникає спір про те, чи є померлий батьком цієї дитини.

Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважала за необхідне відступити від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 15 березня 2018 року у справі № 642/6007/16-ц (провадження № 61?1334св17), де Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду зазначив, що статтею 137 СК України визначено порядок оспорювання батьківства після смерті особи, яка записана батьком дитини.

В ухвалі про передачу справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду зазначала, що, зокрема, частиною третьою статті 137 СК України встановлено, що якщо через поважні причини особа не знала про те, що буде записана батьком дитини, і померла, оспорити батьківство можуть її спадкоємці: дружина, батьки та діти.

З аналізу вказаної статті вбачається, що оспорення батьківства після смерті того, хто записаний батьком, можливе у разі: подання ним письмового заперечення свого батьківства до народження дитини; пред`явлення ним за життя позову до суду про виключення запису про нього як батька дитини; відсутності у нього з поважних причин інформації про запис батьком дитини.

Судами у справі № 642/6007/16-ц (провадження № 61-1334св17) установлено, що дитина народилася через сім місяців після смерті того, хто записаний її батьком. Позивач стверджує, що померлому не було відомо про вагітність відповідача, доказів на спростування зазначеної інформації відповідач не надала. Тобто померлий за життя не міг знати, що буде записаний батьком дитини.

Тобто, у справі № 642/6007/16-ц (провадження № 61-1334св17) Верховний Суд вказав на те, що з підстав, викладених у частині третій статті 137 СК України, спадкоємець має право оспорити батьківство спадкодавця тоді, коли актовий запис про батьківство здійснений після смерті особи, яка записана батьком дитини, і така особа за життя не знала, що може бути записана батьком дитини.

Натомість у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 вересня 2020 року у справі № 202/4051/18 (провадження № 61-18435св19) та постанові від 14 серпня 2019 року у справі № 760/6156/15-ц (провадження № 61?25367св18) сформульовано висновки про те, що частина третя статті 137 СК України не може бути у цих справах підставою для звернення до суду, оскільки у такому випадку актовий запис щодо особи як батька дитини має вчинятися за його життя.

Тобто, якщо особа померла, а актовий запис про батьківство вчинено після смерті, то положення статті 137 СК України не підлягають застосуванню, оскільки виходячи із загального правила про недопустимість оспорювання батьківства після смерті особи, за інших обставин батьківство не може бути оспорено.

Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, передаючи справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, вказувала те, що Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах від 23 вересня 2020 року у справі № 202/4051/18 (провадження № 61-18435св19) та від 14 серпня 2019 року у справі № 760/6156/15-ц (провадження № 61?25367св18) фактично сформулював позицію про неможливість оспорення батьківства спадкоємцями у порядку частини третьої статті 137 СК України, якщо актовий запис про народження дитини вчинено після смерті особи, яка записана батьком дитини, що фактично є помилковим тлумаченням положень цієї норми права, а тому є підстави для відступу від такого висновку.

Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати (частина друга статті 403 ЦПК України).

Таким чином, касаційна скарга ОСОБА_1 , яка є законним представником недієздатного ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в інтересах якої діє адвокат Хомич І. О., на рішення Києво?Святошинського районного суду Київської області від 31 грудня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 серпня 2022 року підлягає прийняттю до розгляду Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду.

Розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться (частина тринадцята статті 7 ЦПК України).

У суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (частина перша статті 402 ЦПК України).

Тому касаційна скарга розглядатиметься Об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Керуючись статтями 7, 260, 402 ЦПК України, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

Прийняти до розгляду справу № 461/3122/19-ц за позовом ОСОБА_1 , яка є законним представником недієздатного ОСОБА_2 , до ОСОБА_3 , третя особа - Києво?Святошинський районний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Київській області, про оспорювання батьківства та виключення відомостей про померлу особу як батька з актового запису про народження дитини.

Призначити справу № 461/3122/19-ц до розгляду Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді А. І. Грушицький

Б. І. Гулько

В. І. Крат

Д. Д. Луспеник

С. О. Погрібний

М. Є. Червинська