Ухвала

від 18.01.2023 по справі 461/3122/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

18 січня 2023 року

м. Київ

справа № 461/3122/19-ц

провадження № 61-10148св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Ступак О. В. (суддя-доповідач),

суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , яка є законним представником недієздатного ОСОБА_2 ,

відповідач - ОСОБА_3 ,

третя особа - Києво-Святошинський районний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Київській області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка є законним представником недієздатного ОСОБА_2 , поданою представником ОСОБА_4 , на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 31 грудня 2021 року у складі судді Дубас Т. В. та постанову Київського апеляційного суду від 17 серпня 2022 року у складі колегії суддів: Фінагеєва В. О., Кашперської Т. Ц., Яворського М. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів попередніх інстанцій

У травні 2019 року ОСОБА_1 , як законний представник недієздатного ОСОБА_2 , звернулася до суду із позовом до ОСОБА_3 , третя особа - Києво-Святошинський районний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Київській області, про оспорювання батьківства та виключення відомостей про померлу особу, як батька з актового запису про народження дитини.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що вона та ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , є батьками ОСОБА_2 та ОСОБА_6 .

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 09 липня 2018 року ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , визнано недієздатним з шестимісячного віку, встановлено опіку над недієздатним та призначено ОСОБА_1 опікуном.

ОСОБА_5 , починаючи з 11 жовтня 2006 року перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 , від шлюбу у сторін народилася донька ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер. Після смерті останнього відкрилася спадщина на 13/25 частини житлового будинку АДРЕСА_1 , кадастровий номер 32224100300:01:017:0001. За життя померлим складений заповіт, яким він заповів все своє майно рухоме та нерухоме майно своїй доньці ОСОБА_7 . Незалежно від змісту заповіту, право на спадкування після смерті ОСОБА_2 як на обов`язкову частку у спадщині має його син ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , якого визнано за рішенням суду недієздатним, а також малолітній син ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , батьківство відносно якого оспорюється ОСОБА_1 , яка діє в інтересах недієздатного.

Отже, спадщину після смерті ОСОБА_5 прийняли: донька померлого ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; недієздатний ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; малолітній ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Влітку 2018 року їй стало відомо, що ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_5 народила дитину ОСОБА_2 , батьком якої в свідоцтві про народження записано померлого ОСОБА_5 . Після смерті ОСОБА_5 і до народження ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , сплинуло шість місяців.

За таких обставин, підставою для проведення державної реєстрації народження дитини є застосування статті 133 СК України, у якій визначено, що, якщо дитина народилася у подружжя, дружина записується матір`ю, а чоловік - батьком дитини.

Вважає, що померлий ОСОБА_5 не може бути батьком дитини. Померлому не було відомо про вагітність ОСОБА_3 , тобто ОСОБА_5 за життя не міг знати, що буде записаний батьком новонародженого ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , оскільки помер до його народження. ОСОБА_5 та ОСОБА_3 не підтримували подружні стосунки та не проживали разом близько п`яти років до смерті ОСОБА_5 . ОСОБА_5 проживав один на АДРЕСА_2 до дня смерті. ОСОБА_3 жодного разу з червня 2017 року в будинку не з`являлася. Крім того, у будинку, де проживав померлий було відсутнє постачання електроенергії і останній жив без світла. Крім того, ОСОБА_5 незадовго до смерті отримав травму голови, не пам`ятав ні її, ні їхніх спільних дітей. ОСОБА_3 не займалася також і організацією поховання ОСОБА_5 .

Враховуючи викладене, позивачка просила визнати ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , таким, що не є біологічним батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ; виключити відомості про ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , як про батька з актового запису про народження ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , складеного 15 червня 2018 року Виконавчим комітетом Боярської міської ради Києво-Святошинського району Київської області, актовий запис № 125; зобов`язати Києво-Святошинський районний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Київській області внести зміни в актовий запис № 125 про народження ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , складений 15 червня 2018 року Виконавчим комітетом Боярської міської ради Києво-Святошинського району Київської області, а саме: виключити із графи «батько» відомості про ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , як батька ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 31 грудня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 , як законного представника недієздатного ОСОБА_2 , відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачкою не надано доказів того, що за своє життя померлий ОСОБА_5 подав до нотаріуса заяву про невизнання свого батьківства відносно ОСОБА_2 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Постановою Київського апеляційного суду від 17 серпня 2022 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив із того, що позивачем не надано доказів того, що за своє життя померлий ОСОБА_5 подав нотаріусу заяву про невизнання свого батьківства відносно ОСОБА_2 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_5 , а отже, відсутні підстави для задоволення позову з підстав на які посилається позивач, оскільки відповідно до частини третьої статті 137 СК України, якщо через поважні причини особа не знала про те, що записана батьком дитини, і померла, оспорити батьківство можуть її спадкоємці.

Оскільки оспорення батьківства під час вагітності жінки в силу положень частини третьої статті 136 СК України неможливе, норма частини першої статті 137 СК України дає право чоловікові матері дитини подати до нотаріуса заяву про невизнання свого батьківства.Якщо на момент народження дитини чоловіка не буде в живих (частина перша статті 137 СК України), на підставі цієї заяви оспорити батьківство зможуть його спадкоємці.

Тобто, предметом доказування в справах про оспорювання батьківства на підставі частини першої статті 137 СК України є подання чоловіком матері дитини за життя до нотаріуса заяви про невизнання свого батьківства щодо дитини.

Таким чином, посилання позивача на частину третю статті 137 СК України не може бути підставою для звернення до суду, оскільки у такому випадку актовий запис щодо особи, як батька дитини, має вчинятися за життя.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У жовтні 2022 року ОСОБА_1 , яка є законним представником недієздатного ОСОБА_2 , через свого представника ОСОБА_4 , подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 31 грудня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 серпня 2022 року, в якій просить скасувати вказані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. У касаційній скарзі зазначає, що суди в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постанові Верховного Суду від 15 березня 2018 року у справі № 642/6007/16-ц.

Крім того, у касаційній скарзі як на підставу оскарження судових рішень представник заявниці посилається на пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України (якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні). Зокрема, представник заявниці у касаційній скарзі зазначає про необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеному у постанові Верховного Суду від 23 вересня 2020 року у справі № 202/4051/18.

Також, у касаційній скарзі як на підставу для оскарження судових рішень представник заявниці посилається на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України (якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу), а саме: суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 3 частина третя статті 411 ЦПК України), а саме: клопотання про проведення судово-медичної молекулярно-генетичної експертизи.

У грудні 2022 року ОСОБА_3 подала відзив на касаційну скаргу, у якому зазначила, що ОСОБА_1 є законним представником недієздатного ОСОБА_2 лише до 07 жовтня 2020 року, тобто станом на день подання касаційної скарги, ОСОБА_1 не є законним представником ОСОБА_2 .

Покійний ОСОБА_5 знав про її вагітність, у зв`язку з чим він видав на неї відповідні довіреності для отримання пенсії.

Крім того, постановою Верховного Суду від 20 липня 2022 року у справі № 369/220/20 рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 жовтня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 лютого 2022 року скасовано. Ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 , яка діє в інтересах недієздатного ОСОБА_2 , до ОСОБА_3 , яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_7 та ОСОБА_2 , про визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Цей факт виключає можливість недієздатного ОСОБА_2 бути спадкоємцем.

У відзиві просила повернути касаційну скаргу ОСОБА_1 , так як вона не має повноважень на представлення інтересів ОСОБА_2 , або залишити судові рішення без змін.

Обставини, встановлені судами

ІНФОРМАЦІЯ_7 народився ОСОБА_2 , батьками якого є ОСОБА_5 та ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_8 народився ОСОБА_6 , батьками якого є ОСОБА_5 та ОСОБА_8 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 .

12 жовтня 2017 року Виконавчим комітетом Боярської міської ради зареєстровано шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , актовий запис № 677.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер.

Після смерті ОСОБА_5 26 січня 2018 року Києво-Святошинською районною державною нотаріальною конторою відкрито спадкову справу № 24/2018.

ІНФОРМАЦІЯ_5 народився ОСОБА_2 , батьками якого згідно з актовим записом № 125, складеним Виконавчим комітетом Боярської міської ради Києво-Святошинського району Київської області від 15 червня 2018 року, є ОСОБА_5 та ОСОБА_3 .

Таким чином, ОСОБА_2 народився через п`ять місяців після смерті ОСОБА_5 .

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив із того, що частина третя статті 137 СК Українине може бути підставою для звернення до суду спадкоємця померлої особи, оскільки у такому випадку актовий запис щодо особи, як батька дитини, має вчинятися за життя. Оскільки актовий запис щодо особи, як батька дитини за його життя вчинений не був, а сам померлий нотаріусу заяви про невизнання свого батьківства не подавав, вимоги ОСОБА_1 , яка діє в інтересах недієздатного ОСОБА_2 , не підлягають задоволенню.

Крім того, суди, ухвалюючи рішення, посилалися на постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 вересня 2020 року у справі № 202/4051/18 про те, що частина третя статті 137 СК Українине може бути підставою для звернення до суду, оскільки у такому випадку актовий запис щодо особи, як батька дитини має вчинятися за його життя.

Вирішуючи цю справу, обговоривши доводи заявника, висновки, викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 вересня 2020 року у справі № 202/4051/18, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для передачі цієї справи на розгляд Об`єднаної судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду з метою відступу від сформульованих висновків Верховним Судом у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 вересня 2020 року у справі № 202/4051/18 та постанові від 14 серпня 2019 року у справі № 760/6156/15-ц з огляду на таке.

Обґрунтування підстав для відступу від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 вересня 2020 року у справі № 202/4051/18 та постанові від 14 серпня 2019 року у справі № 760/6156/15-ц

Верховний Суд під час вирішення цього спору встановив наявність інших, відмінних за змістом правових висновків щодо застосування тих же норм права у подібних правовідносинах, сформульованих та викладених в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду.

У постанові від 15 березня 2018 року у справі № 642/6007/16-ц (провадження № 61-1334св17) Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду зазначив, що статтею 137 СК Українивизначено порядок оспорювання батьківства після смерті особи, як записана батьком дитини.

Зокрема частиною третьою вказаної статті встановлено, що якщо через поважні причини особа не знала про те, що буде записана батьком дитини, і померла, оспорити батьківство можуть її спадкоємці: дружина, батьки та діти.

З аналізу вказаної статті оспорення батьківства після смерті того, хто записаний батьком, можливе у разі: подання ним письмового заперечення свого батьківства до народження дитини; пред`явлення ним за життя позову до суду про виключення запису про нього як батька дитини; відсутності у нього з поважних причин інформації про запис батьком дитини.

Судами у справі № 642/6007/16-ц (провадження № 61-1334св17) установлено, що дитина народилася через сім місяців після смерті того, хто записаний її батьком. Позивач стверджує, що померлому не було відомо про вагітність відповідача, доказів на спростування зазначеної інформації відповідачка не надала. Тобто померлий за життя не міг знати, що буде записаний батьком дитини.

Тобто, у справі № 642/6007/16-ц Верховний Суд вказав на те, що з підстав, викладених у частині третій статті 137 СК України, спадкоємець має право оспорити батьківство спадкодавця тоді, коли актовий запис про батьківство здійснений після смерті особи, яка записана батьком дитини, і така особа за життя не знала, що може бути записана батьком дитини.

Натомість у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 вересня 2020 року у справі № 202/4051/18 та постанові від 14 серпня 2019 року у справі № 760/6156/15-ц сформульовано висновки про те, що частина третя статті 137 СК Українине може бути підставою для звернення до суду, оскільки у такому випадку актовий запис щодо особи, як батька дитини має вчинятися за його життя.

Тобто, якщо особа померла, а актовий запис про батьківство вчинено після смерті, то положення статті 137 СК України не підлягають застосуванню, оскільки виходячи із загального правила про недопустимість оспорювання батьківства після смерті особи, за інших обставин батьківство не може бути оспорено.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 7 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Верховною Радою Української РСР від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, дитина має бути зареєстрована зразу ж після народження і з моменту народження має право на ім`я і набуття громадянства, а також, наскільки це можливо, право знати своїх батьків і право на їх піклування.

Акт народження відповідно до норм Сімейного та Цивільного кодексів України є актом цивільного стану, що підлягає державній реєстрації відповідно до закону в органах державної реєстрації актів цивільного стану. Статтею 144 Сімейного кодексу України на батьків дитини покладено обов`язок невідкладно, але не пізніше одного місяця від дня народження дитини, зареєструвати її народження в органі державної реєстрації актів цивільного стану.

Реєстрація народження дитини проводиться з одночасним визначенням походження дитини, а також присвоєнням їй прізвища, імені, по батькові та засвідчується свідоцтвом про народження.

Важливим аспектом при державній реєстрації народження є визначення походження дитини, адже права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в установленому законодавством порядку.

Главою 12 СК України встановлено порядок визначення походження дитини від матері та батька.

Згідно зі статтею 122 СК України дитина, яка зачата і (або) народжена у шлюбі, походить від подружжя. Походження дитини від подружжя визначається на підставі Свідоцтва про шлюб та документа закладу охорони здоров`я про народження дружиною дитини.

Статтею 133 СК України передбачено, що якщо дитина народилася у подружжя, дружина записується матір`ю, а чоловік - батьком дитини.

Таким чином, законодавством встановлена презумпція батьківства щодо дитини, яка народжена у шлюбі.

Частиною третьою статті 136 СК Українипередбачено, що оспорювання батьківства можливе лише після народження дитини і до досягнення нею повноліття.

Статтею 137 СК Українивизначено порядок оспорювання батьківства після смерті особи, яка записана батьком дитини.

Зокрема, частиною першою вказаної статті встановлено, що якщо той, хто записаний батьком дитини, помер до народження дитини, оспорити його батьківство мають право його спадкоємці, за умови подання ним за життя до нотаріуса заяви про невизнання свого батьківства.

Оскільки оспорення батьківства під час вагітності жінки в силу положень частини третьої статті 136 СК Українинеможливе, норма частини першої статті 137 СК України дає право чоловікові матері дитини подати до нотаріуса заяву про невизнання свого батьківства.

Якщо на момент народження дитини чоловіка не буде в живих (частина перша статті 137 СК України), на підставі цієї заяви оспорити батьківство зможуть його спадкоємці.

Тобто, предметом доказування у справах про оспорювання батьківства на підставі частини першої статті 137 СК Україникрім відсутності факту кровного споріднення між дитиною та особою, яка записана батьком дитини, є також і той факт, що чоловік матері дитини за життя подав до нотаріуса заяву про невизнання свого батьківства щодо дитини.

Можлива ситуація, за якої особа звернулася з позовом про оспорювання батьківства за життя, але під час слухання справи померла. В такому випадку необхідно керуватися частиною другою статті 137 СК України, згідно з якою, якщо той, хто записаний батьком дитини, помер після пред`явлення ним позову про виключення свого імені як батька з актового запису про народження дитини, позовну заяву можуть підтримати в суді його спадкоємці.

Водночас, відповідно до частини третьої статті 137 СК України якщо через поважні причини особа не знала про те, що записана батьком дитини, і померла, оспорити батьківство можуть її спадкоємці: дружина, батьки та діти.

Виходячи із буквального тлумачення зазначеної норми закону можна дійти висновку, що спадкоємці померлої особи, яка записана батьком дитини, після його смерті мають право оспорити батьківство померлого щодо такої дитини з одночасним доведенням того, що особа, яка записана батьком дитини за життя не знав та не міг знати про вагітність дружини, відповідно про те, що в силу презумпції батьківства, він може бути записаний батьком дитини.

Таке тлумачення положень частини третьої статті 137 СК України на переконання колегії Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду відповідає засадам регулювання сімейних відносин, закріпленим у частини дев`ятої статті 7 СК України, а й буквальному тлумаченню положень наведеної статті.

Інше тлумачення частини третьої статті 137 СК України створить ситуацію правової невизначеності.

Беззаперечним є факт походження дитини від своїх батьків, які перебувають у шлюбі, але на практиці можуть існувати ситуації, коли подружжя не підтримує шлюбних відносин, не проживає разом, проте продовжує перебувати у шлюбі та багато інших ситуацій, за яких у спадкоємців особи, яка записана батьком дитини після його смерті, виникає спір про те, чи є померлий батьком цієї дитини.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 вересня 2020 року у справі № 202/4051/18 та постанові від 14 серпня 2019 року у справі № 760/6156/15-ц фактично сформулював позицію про неможливість оспорення батьківства спадкоємцями у порядку частини третьої статті 137 СК України, якщо актовий запис про народження дитини вчинено після смерті особи, яка записана батьком дитини, що фактично є помилковим тлумаченням положень цієї норми права, а тому є підстави для відступу від такого висновку.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини другої статті 403 ЦПК України Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.

Однакове застосування закону забезпечуватиме реалізацію верховенства права, рівність перед законом та правову визначеність у державі. Єдність у практиці застосування одних й тих самих норм права поліпшуватиме громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також сприятиме утвердженню довіри до судової влади в цілому.

Ухвалення протилежних чи суперечливих судових рішень, особливо судом вищої інстанції, може призвести до порушення права на справедливий суд, закріпленого в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Загальновизнаний принцип правової визначеності передбачає стабільність правового регулювання і виконуваність судових рішень.

Згідно з частиною другою статті 403 ЦПК України та з урахуванням наведеного наявні підстави для передачі справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Щодо клопотання ОСОБА_3 про повернення касаційної скарги

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_3 вказує на те, що ОСОБА_1 не є законним представником недієздатного ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , оскільки останнього визнано недієздатним строком на два роки, тобто до 07 жовтня 2022 року, тоді як касаційна скарга подана 13 жовтня 2022 року.

Верховний Суд відмовляє у задоволенні такого клопотання з огляду на таке.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 396 ЦПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що касаційну скаргу не підписано, подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, або підписано особою, яка не має права її підписувати.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 07 жовтня 2020 року у справі № 357/1933/18 клопотання ОСОБА_1 про продовження строку дії рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 09 липня 2018 року задоволено. Продовжено строк дії рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 09 липня 2018 року в частині визнання недієздатним ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , строком на два роки з дня набрання рішенням законної сили.

Відповідно до частини першої статті 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Отже, рішення суду набирає законної сили після спливу тридцятиденного строку на подання апеляційної скарги.

Враховуючи те, що рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 07 жовтня 2020 року у справі № 357/1933/18 набрало законної сили 07 листопада 2020 року, а з касаційною скаргою ОСОБА_1 як законний представник недієздатного ОСОБА_2 звернулася 13 жовтня 2022 року, відсутні підстави для закриття касаційного провадження, оскільки ОСОБА_2 був визнаний недієздатним до 07 листопада 2022 року.

Верховний Суд також відхиляє доводи ОСОБА_3 , викладені у її відзиві на касаційну скаргу, про те, що постановою Верховного Суду від 20 липня 2022 року у справі № 369/220/20 рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 жовтня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 лютого 2022 року скасовано. Ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 , яка діє в інтересах недієздатного ОСОБА_2 , до ОСОБА_3 , яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_7 та ОСОБА_2 , про визначення додаткового строку для прийняття спадщини, а тому цей факт виключає можливість недієздатного ОСОБА_2 бути спадкоємцем та відповідно оспорювати батьківство у цій справі.

Верховний Суд відхиляє такі доводи заявниці, з огляду на таке.

Верховний Суд у справі № 369/220/20, відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , яка діє в інтересах недієздатного ОСОБА_2 , про визначення додаткового строку для прийняття спадщини, виходив із того, що недієздатний ОСОБА_2 є таким, що прийняв спадщину після смерті свого батька ОСОБА_5 у порядку частини четвертої статті 1268 ЦК України, а отже, на ОСОБА_5 не поширюються положення частини третьої статті 1272 ЦК України.

Таким чином, відмова суду касаційної інстанції у задоволенні позову про надання додаткового строку для прийняття спадщини не вказує на те, що ОСОБА_2 не є спадкоємцем після смерті свого батька ОСОБА_5 .

Керуючись статтями 403, 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Передати на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду справу № 461/3122/19-ц за позовом ОСОБА_1 , яка є законним представником недієздатного ОСОБА_2 , до ОСОБА_3 , третя особа - Києво-Святошинський районний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Київській області, про оспорювання батьківства та виключення відомостей про померлу особу, як батька з актового запису про народження дитини, за касаційною скаргою ОСОБА_1 , яка є законним представником недієздатного ОСОБА_2 , поданою представником ОСОБА_4 , на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 31 грудня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 серпня 2022 року.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний

Н. Ю. Сакара

С. Ф. Хопта