Постанова

від 06.09.2022 по справі 640/3092/22

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 640/3092/22 Суддя першої інстанції: Маруліна Л.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2022 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Степанюка А.Г.,

суддів - Бужак Н.П., Кобаля М.І.

при секретарі - Масловській К.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 липня 2022 року, повний текст якого складено 07 липня 2022 року, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), третя особа - приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Бердар Микола Миколайович, про визнання протиправними дій і скасування постанов, -

В С Т А Н О В И Л А:

У січні 2022 року ОСОБА_1 (далі - Позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі - Відповідач, Шевченківський ВДВС), в якому просив:

- визнати протиправними дії Шевченківського ВДВС щодо безпідставного стягнення залишку виконавчого збору в сумі 556 994,46 грн.

- визнати протиправними та скасувати постанови Шевченківський ВДВС від 01.03.2021 про стягнення виконавчого збору у сумі 548 763,03 грн та постанови про стягнення з боржника основної винагороди у сумі 8 231,43 грн.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.04.2022 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Бердара Миколу Миколайовича (далі - Третя особа, приватний виконавець Бердар М.М.).

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.09.2022 позов задоволено:

- визнано протиправною та скасовано постанову Шевченківського ВДВС від 01.03.2021, винесену у виконавчому провадженні №64655324, про стягнення виконавчого збору у розмірі 548 763,03 грн.

- визнано протиправною та скасовано постанову Шевченківського ВДВС від 01.03.2021, винесену у виконавчому провадженні №64659247, про стягнення виконавчого збору у розмірі 8 231,43 грн;

- визнано протиправними дії Шевченківського ВДВС щодо безпідставного стягнення виконавчого збору в сумі 556 994,46 грн;

- визнано протиправною та скасовано постанову Шевченківського ВДВС від 27.07.2021 про відкриття виконавчого провадження №66250460;

- визнано протиправною та скасовано постанову Шевченківського ВДВС від 27.07.2021 про відкриття виконавчого провадження №66250604.

При цьому суд першої інстанції виходив з того, що при стягненні виконавчого збору без реального стягнення суми боргу з боржника, у разі повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою, створюються умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору. Крім того, суд зауважив, що хоча Відповідачем формально дотримано порядок винесення постанов про стягнення виконавчого збору про те, вони підлягають визнанню протиправними та скасуванню, з огляду на обставини подвійного стягнення з Позивача суми у розмірі 10% від передбаченої у виконавчому листі, який вже є виконаним, та за яким ОСОБА_1 сплачено основну винагороду приватному виконавцю. Додатково суд з метою ефективного захисту прав Позивача вийшов за межі позовних вимог і визнав протиправними та скасував постанови Шевченківського ВДВС від 27.07.2021 про відкриття виконавчого провадження №66250460 та про відкриття виконавчого провадження №66250604, щодо виконання постанов про стягнення виконавчого збору.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування своєї позиції зазначає, що, по-перше, Позивачем попущено строк звернення до суду, оскільки, останній був ознайомлений про наявність оскаржуваних постанов 24.12.2021, що підтверджується скріншотами переписки електронної пошти та месенджера WhatsApp, по-друге, стягнення виконавчого збору є безумовною дією, яку здійснює державний виконавець у межах виконавчого провадження незалежно від здійснення інших виконавчих дій, і є встановленою державою складовою процедури виконавчого провадження, по-третє, судом першої інстанції застосовано до спірних правовідносин нечинну редакцію ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження», яка передбачала, що виконавчий збір стягується в розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, натомість чинна редакція статті визначає, що виконавчий збір стягується в розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому виконанню згідно із виконавчим документом, по-четверте, одночасно із відкриттям виконавчого провадження має вирішуватися питання про стягнення виконавчого збору, по-п`яте, судом першої інстанції не враховано, що стягнутий приватним виконавцем при примусовому виконанні розмір основної винагороди склав лише 182 711,52 грн, а тому скасування постанов про стягнення виконавчого збору призвело до завдання збитків з бюджету в розмірі 374 282,94 грн.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 26.06.2022 відкрито апеляційне провадження у справі, встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції, які надійшли 26.08.2022.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить відмовити в її задоволенні та залишити без змін рішення суду першої інстанції. Свою позицію обґрунтовує тим, що, по-перше, Відповідачем не надано доказів того, що Позивач був обізнаний про оскаржувані постанови раніше 12.01.2022, по-друге, стягнення виконавчого збору відповідно до ч. 3 ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження» без реального стягнення суми боргу з боржника у разі повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою створює умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору, що відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 21.03.2020 у справі №2540/2303/18, по-третє, відповідно до ч. 5 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий збір не стягується у разі виконання рішень приватним виконавцем.

Відзиву на апеляційну скаргу від Третьої особи не надійшло.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 31.08.2022 справу призначено до судового розгляду в судовому засіданні на 07.09.2022.

У судовому засіданні представник Позивача наполягав на залишенні апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Інші учасники справи, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце судового розгляду справи, у судове засідання не прибули.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників учасників справи, повно та всебічно дослідивши обставини справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції - скасувати, виходячи з такого.

Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції, 01.03.2021 старшим державним виконавцем Шевченківського ВДВС Салеомоном А.А. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №64655324 (т. 1 а.с. 9-11, 75-76) з примусового виконання виконавчого листа Шевченківського районного суду міста Києва № 761/5643/18 від 23.02.2021 щодо погашення заборгованості ТОВ «Ара Трейд» за договором кредиту за овердрафтом № КЮ-242 від 29.11.2016 в розмірі 5 487 630, 29 грн, з яких:

- 3 499 966,38 грн - сума простроченої кредитної заборгованості;

- 691 800, 79 грн - сума заборгованості за відсотками;

- 770 863,12 грн - сума пені;

- 525 000,00 грн - сума штрафних санкцій, на користь АТ «Фінансова компанія «Вернум», шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: двокімнатної квартири, загальною площею - 53,00 кв.м, житловою площею - 30,20 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить Позивачу на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого Шостою Київською державною нотаріальною конторою 18.05.2001, за реєстровим номером №5-2207, шляхом проведення прилюдних торгів з визначенням ціни предмета іпотеки при його примусовому виконанні на рівні, не нижчому за звичайні ціни на такий вид майна на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Крім того, старшим державним виконавцем Шевченківського ВДВС Салеомоном А.А. винесено постанову про стягнення із ОСОБА_1 виконавчого збору в сумі 548 763,03 грн в межах виконавчого провадження №64655324 (т. 1 а.с. 12-13, 87).

19.07.2021 надійшла заява АТ «Фінансова компанія «Вернум» про повернення виконавчого документу стягувачеві в межах виконавчого провадження №64655324 (т. 1 а.с. 78-79).

22.07.2021 постановами Шевченківського ВДВС виведено виконавче провадження №64655324 із зведеного, повернуто виконавчий лист стягувачеві та припинено арешт боржника, а також скасовано інші заходи примусового виконання рішення (т. 1 а.с. 82-85).

Матеріали справи свідчать, що 27.07.2021 старшим державним виконавцем Шевченківського ВДВС винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №66250460 щодо виконання постанови №64655324 від 01.03.2021 про стягнення із ОСОБА_1 виконавчого збору в сумі 548 763,03 грн (т. 1 а.с. 7, 185). Крім того, судом першої інстанції встановлено, що виконавче провадження №66250460 є незавершеним.

Також 01.03.2021 старшим державним виконавцем Шевченківського ВДВС Лагоднюком І.О. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №64659247 (т. 1 а.с. 233) з примусового виконання виконавчого листа Шевченківського районного суду міста Києва № 761/5643/18 від 23.02.2021 щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Фінансова компанія «Вернум» судового збору в розмірі 82 314,29 грн.

Крім іншого, старшим державним виконавцем Шевченківського ВДВС Лагоднюком І.О. винесено постанову про стягнення із ОСОБА_1 виконавчого збору в сумі 8 231,43 грн в межах виконавчого провадження №64659247 (т. 1 а.с. 234).

19.07.2021 надійшла заява АТ «Фінансова компанія «Вернум» про повернення виконавчого документу стягувачеві в межах виконавчого провадження №64659247 (т. 1 а.с. 268-269).

22.07.2021 постановами Шевченківського ВДВС виведено виконавче провадження №64659247 із зведеного, повернуто виконавчий лист стягувачеві, а також припинено арешт боржника та скасовано інші заходи примусового виконання рішення (т. 1 а.с. 270-273).

Матеріали справи свідчать, що 27.07.2021 старшим державним виконавцем Шевченківського ВДВС винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №66250604 щодо виконання постанови №64659247 від 01.03.2021 про стягнення із ОСОБА_1 виконавчого збору в сумі 8 231,43 грн (т. 1 а.с. 8, 184). Крім того, судом першої інстанції встановлено, що виконавче провадження №66250604 є не завершеним.

09.08.2022 постановою приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Бердара М.М. відкрито виконавче провадження №66439466 (т. 1 а.с. 97-98) з примусового виконання виконавчого листа Шевченківського районного суду міста Києва № 761/5643/18 від 23.02.2021 щодо погашення заборгованості ТОВ «Ара Трейд» за договором кредиту за овердрафтом № КЮ-242 від 29.11.2016 в розмірі 5 487 630, 29 грн, з яких:

- 3 499 966,38 грн - сума простроченої кредитної заборгованості;

- 691 800, 79 грн - сума заборгованості за відсотками;

- 770 863,12 грн - сума пені;

- 525 000,00 грн - сума штрафних санкцій, на користь АТ «Фінансова компанія «Вернум», шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: двокімнатної квартири, загальною площею - 53,00 кв.м, житловою площею - 30,20 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить Позивачу на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого Шостою Київською державною нотаріальною конторою 18.05.2001, за реєстровим номером №5-2207, шляхом проведення прилюдних торгів з визначенням ціни предмета іпотеки при його примусовому виконанні на рівні, не нижчому за звичайні ціни на такий вид майна на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Також приватним виконавцем Бердаром М.М. 09.08.2021 винесено постанову про стягнення із ОСОБА_1 основної винагороди в сумі 548 763,03 грн в межах виконавчого провадження №66439466 (т. 1 а.с. 200).

07.10.2021 постановою приватного виконавця Бердара М.М. закінчено виконавче провадження №66439466 (т. 1 а.с. 122-128) та зазначено, що за результатами реалізації нерухомого майна на прилюдних торгах стягувачеві перераховано заборгованість в розмірі 1 744 800,91 грн, а також стягнуто основну винагороду приватного виконавця в розмірі 174 480,09 грн та витрати виконавчого провадження в розмірі 4 469,00 грн.

Крім іншого, 09.08.2022 постановою приватного виконавця Бердара М.М. відкрито виконавче провадження №66440288 (т. 1 а.с. 139-140) з примусового виконання виконавчого листа Шевченківського районного суду міста Києва № 761/5643/18 від 23.02.2021 щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Фінансова компанія «Вернум» судового збору у розмірі 82 314,29 грн.

Разом з цим постановою приватного виконавця Бердара М.М. від 09.08.2021 стягнуто із ОСОБА_1 основну винагороду в сумі 8 231,43 грн, в межах виконавчого провадження №66440288 (т. 1 а.с. 142-143).

09.09.2021 постановою приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Бердара М.М. закінчено виконавче провадження №66440288 (т. 1 а.с. 138-139) та зазначено, що рішення фактично та в повному обсязі виконано згідно із виконавчим документом.

На підставі встановлених вище обставин, виходячи з системного аналізу приписів ст. ст. 1, 4, 3, 5, 18, 27, 37, 40 Закону України «Про виконавче провадження» (далі - Закон), Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 №512/5 (далі - Інструкція №512/5), постанови Кабінету Міністрів України від 08.09.2016 №643 «Про затвердження Порядку виплати винагород державним виконавцям та їх розмірів і розміру основної винагороди приватного виконавця» (далі - Порядок №643), суд першої інстанції дійшов висновку про протиправність дій Відповідача та оскаржуваних постанов, оскільки вони створюють умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору або ж стягнення його без реального виконання рішення суду.

З такими висновками суду першої інстанції не можна погодитися з огляду на таке.

Щодо доводів Апелянта про пропуск Позивачем строку звернення до суду у цій справі, судова колегія зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 287 КАС України у часники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. Позовну заяву може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів.

Матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції із заявою про поновлення строку звернення до суду, яку було обґрунтовано тим, що про винесення оскаржуваних постанов останній дізнався 12.01.2022 із телефонної розмови з державним виконавцем Шевченківського ВДВС (т. 1 а.с. 46-47).

Крім того, матеріали справи свідчать, що адвокат Позивача звертався до Відповідача із запитом щодо надання доказів отримання та/або направлення ОСОБА_1 оскаржуваних постанов, відповіді на який матеріали справи не містять (т. 1 а.с. 48-49).

Згідно ч. 1 ст. 28 Закону постанови про відкриття виконавчого провадження надсилаються рекомендованим поштовим відправленням. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі. Документи виконавчого провадження надсилаються стягувачу та боржнику за їхніми адресами, зазначеними у виконавчому документі. Документи виконавчого провадження доводяться до відома або надсилаються адресатам не пізніше наступного робочого дня з дня їх винесення.

Колегія суддів критично оцінює твердження Апелянта проте, що Позивач був обізнаний з існуванням оскаржуваних постанов, починаючи з 24.12.2021, оскільки надані Шевченківським ВДВС скріншоти переписки електронної пошти та переписки месенджера WhatsApp (т. 2 а.с. 22-23, 29) у розумінні ст. 73-76 КАС України не є належними, допустимими та доказами повідомлення ОСОБА_1 про відкриття виконавчих проваджень. Так само, критично оцінюються написи на звороті титульних аркушів виконавчих проваджень №64655324 та №64659247 (т. 2 а.с. 38-39) про отримання постанов про відкриття виконавчого провадження, які були надані до суду першої інстанції 29.06.2022, оскільки останні не містять дати та підпису особи-отримувача. Крім того аналогічні титульні аркуші виконавчих проваджень №64655324 та №64659247, подані Відповідачем до суду першої інстанції 05.05.2021 та 24.06.2022 (т. 1 а.с. 63, 216) взагалі не містять жодних написів на звороті.

Таким чином, судова колегія вважає правильним висновок суду першої інстанції про необхідність поновлення Позивачу строку звернення до суду, оскільки в порушення ч. 1 ст. 28 Закону матеріали справи не містять доказів направлення Шевченківським ВДВС на адресу ОСОБА_1 рекомендованими поштовими відправленнями постанов про відкриття виконавчих проваджень №64655324, №66250460, №64659247, №66250604.

Щодо висновків суду першої інстанції про наявність правових підстав для визнання протиправними і скасування постанов про стягнення виконавчого збору від 01.03.2021 №64655324 та №64659247, а також визнання протиправними дій Шевченківського ВДВС щодо безпідставного стягнення виконавчого збору, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до ст. 1 Закону виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Частиною 1 статті 13 Закону передбачено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно ч. 1 ст. 18 Закону виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Статтею 26 Закону визначено початок примусового виконання рішення, зокрема п. 1 ч. 1, ч. 5, ч. 6 вказано, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення, виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону, за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною).

За правилами ч. ч. 1, 2, 3 ст. 27 Закону виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

Згідно ч. 4 ст. 27 Закону державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Перелік випадків, коли виконавчий збір не стягується, окреслено у ч. 5 ст. 27 Закону, серед яких, зокрема, у разі виконання рішення приватним виконавцем.

Згідно ч. 3 ст. 40 Закону, у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що стягнення виконавчого збору, крім визначених законом випадків, коли виконавчий збір не стягується, пов`язується з початком примусового виконання. Останнє державний виконавець розпочинає на підставі виконавчого документа, відтак одночасно з відкриттям виконавчого провадження повинен вирішити питання про стягнення виконавчого збору та винести постанову про стягнення виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 Закону.

Виконавчий збір за своєю правовою природою не є санкцією, що застосовується за невиконання рішення суду, а є платою за вчинення дій, пов`язаних з примусовим виконанням виконавчого документу, що здійснюються органами державної виконавчої служби, тобто є державним збором (платою) за таку процедуру.

Таким чином, судова колегія погоджується із доводами Апелянта про те, що стягнення виконавчого збору одночасно з відкриттям виконавчого провадження є обов`язком державного виконавця і на час відкриття виконавчого провадження у державного виконавця відсутні законні підстави для того, щоб не вирішувати питання про стягнення виконавчого збору за виконавчим документом.

Такий висновок судової колегії відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 28.01.2021 у справі №640/24233/19, від 14.01.2021 у справі № 750/2414/17.

До того ж колегія суддів звертає увагу, що у постанові від 22.10.2021 у справі №520/17933/2020 Верховний Суд підкреслив, що стягнення виконавчого збору є безумовною дією державного виконавця у межах виконавчого провадження та ефективним засобом стимулювання боржника до намагання виконати рішення суду самостійно до відкриття виконавчого провадження. Стягнення виконавчого збору є не правом, а обов`язком державного виконавця при відкритті виконавчого провадження. Крім того, на момент відкриття виконавчого провадження виконавець не володіє будь-якою інформацією від боржника щодо виконання судового рішення, оскільки вчинення будь-яких дій до відкриття виконавчого провадження Законом не передбачено.

Частинами п`ятою та дев`ятою статті 27 Закону визначений вичерпний перелік підстав для звільнення боржника від сплати виконавчого збору.

Матеріалами справи підтверджується, що виконавчі провадження №64655324 та №64659247 відкрито з примусового виконання виконавчих листів Шевченківського районного суду міста Києва № 761/5643/18 від 23.02.2021 про стягнення з ОСОБА_1 коштів, а також погашення заборгованості ТОВ «Ара Трейд» за договором кредиту шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, який належить Позивачу на праві власності.

Судова колегія зауважує, що вказані виконавчі листи не підпадають під перелік виконавчих документів, за якими виконавчий збір не стягується відповідно до ч. ч. 5, 9 ст. 27 Закону.

Оскаржувані постанови про стягнення виконавчого збору винесені Шевченківським ВДВС одночасно з відкриттям виконавчих проваджень №64655324 та №64659247 у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню за виконавчим документом.

При цьому колегія суддів погоджується із доводами Апелянта про те, що судом першої інстанції застосовано до спірних правовідносин нечинну редакцію ч. 2 ст. 27 Закону. Так, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання» від 03.07.2018 № 2475-VIII у статті 27 у частині другій слова «фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом» замінено словами «підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів».

Таким чином, є помилковим висновок суду першої інстанції про необхідність стягнення виконавчого збору в розмірі 10 відсотків від суми, що фактично стягнута, оскільки таке твердження не відповідає чинній редакції ч. 2 ст. 27 Закону.

Отже, колегія суддів приходить до висновку, що постанови про стягнення виконавчого збору від 01.03.2021 №64655324 та №64659247 прийняті у межах повноважень та у порядку, що встановлені ст. ст. 13, 26, 27 Закону, а відтак підстави для їх скасування відсутні, так само як і відсутні підстави для визнання протиправними дії Шевченківського ВДВС щодо безпідставного стягнення виконавчого збору.

Указаний висновок узгоджується з позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 11.08.2022 у справі № 640/23271/21.

Водночас як було встановлено раніше, приватним виконавцем Бердарем М.М. 09.08.2021 винесено постанови про стягнення із ОСОБА_1 основної винагороди в сумі 548 763,03 грн та в сумі 8 231,43 грн, які у подальшому були фактично виконані.

Згідно ст. 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень та рішень інших органів» за вчинення виконавчих дій приватному виконавцю сплачується винагорода.

Винагорода приватного виконавця складається з основної та додаткової. Основна винагорода приватного виконавця залежно від виконавчих дій, що підлягають вчиненню у виконавчому провадженні, встановлюється у вигляді:

1) фіксованої суми - у разі виконання рішення немайнового характеру;

2) відсотка суми, що підлягає стягненню, або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом. Якщо суму, стягнуто частково, сума основної винагороди приватного виконавця, визначена як відсоток суми стягнення, виплачується пропорційно до фактично стягнутої суми (крім виконавчих документів про стягнення аліментів). Основна винагорода, що встановлюється у вигляді фіксованої суми, стягується після повного виконання рішення. Приватний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення основної винагороди, в якій наводить розрахунок та зазначає порядок стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Аналіз положень статті 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень та рішень інших органів» свідчить про те, що одночасно з відкриттям виконавчого провадження приватний виконавець повинен вирішити питання про стягнення основної винагороди і винесення постанови про стягнення основної винагороди разом з постановою про відкриття виконавчого провадження є обов`язком приватного виконавця.

Відповідна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 21.01.2021 у справі №160/5321/20, від 27.04.2021 у справі №580/3444/20, від 03.06.2021 у справі №640/17286/20, від 26.08.2021 у справі №380/6503/20, від 21.07.2022 у справі №320/6215/19.

Крім того, розглядаючи питання подвійного стягнення плати державному і приватному виконавцям за виконання одного й того ж виконавчого документа, Верховний Суд у постанові від 21.07.2022 у справі №320/6215/19 зазначив таке.

Системний аналіз Закону України «Про виконавче провадження» свідчить про те, що цей Закон містить прогалину у правовому регулюванні процедури стягнення з боржників виконавчого збору і основної винагороди за виконання одного й того ж виконавчого документа.

Так, з одного боку, Закон не визначає порядку, умов чи підстав для припинення стягнення виконавчого збору з боржників у випадку подальшого пред`явлення стягувачами виконавчого документа до виконання приватним виконавцям.

Натомість з іншого боку, норми законодавства, що стосуються умов і підстав стягнення винагороди приватними виконавцями, не містять приписів, які б обмежували їхні права на отримання винагороди за вчинення виконавчих дій у разі, коли виконавчий лист попередньо перебував на виконанні в державного виконавця.

Так, виконання судового рішення є складовою частиною судового розгляду і завершальною стадією судового провадження. Виконавче провадження, серед іншого, здійснюється з дотриманням такої засади як справедливість.

Стягнення з боржника виконавчого збору й основної винагороди за виконання одного судового рішення тягне за собою додаткові витрати. Ця обставина може розглядатися як накладання непропорційного і надмірного тягаря на боржника, що зачіпає його право власності.

Така невизначеність законодавчого регулювання окреслених правовідносин має наслідком потребу застосування аналогії закону (права).

Як уже було зазначено вище, виконавче законодавство не ставить право приватного виконавця на отримання основної винагороди у залежність від тієї обставини, що на примусовому виконанні в органах державної виконавчої служби перебуває постанова державного виконавця про стягнення виконавчого збору. Це право залежить від того, чи виконане рішення в повному або частковому обсязі внаслідок дій приватного виконавця.

На противагу цьому, виконавче законодавство містить норму, у якій обумовлений випадок, коли виконавчий збір не стягується або припиняється стягуватися у зв`язку із участю приватного виконавця у процедурі виконання того ж самого виконавчого документа.

Так, ч. 8 ст. 27 Закону встановлено, що «під час передачі виконавчого документа від органу державної виконавчої служби приватному виконавцю виконавчий збір не стягується, якщо він не був стягнутий на момент передачі. У разі стягнення частини виконавчого збору на момент передачі виконавчого документа приватному виконавцю стягнута частина виконавчого збору поверненню не підлягає».

На відміну від інших положень виконавчого законодавства, тільки ця норма Закону України «Про виконавче провадження» регулює подібні суспільні правовідносини.

Так, вона містить правило стосовно неможливості подальшого стягнення виконавчого збору, якщо надалі виконавчий документ буде виконувати не державний, а приватний виконавець.

Як зазначено у згаданій вище постанові Верховного Суду у справі №320/6215/19, логічний і цільовий способи тлумачення ч. 8 ст. 27 Закону свідчать, що у вказаному випадку її приписи мають імперативний характер і встановлюють пряму заборону стягувати (перший абзац) або продовжувати стягнення виконавчого збору (другий абзац).

Указана норма спрямована на те, щоб не допустити одночасного стягнення з боржника виконавчого збору і основної винагород. Ця норма покликана уникнути подвійної плати боржником зазначених коштів. Тож її застосування дозволяє вирішити спір стосовно справедливості подвійного стягнення плати державному і приватному виконавцям за виконання одного й того ж виконавчого документа.

За правилами ч. 6 ст. 7 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону).

На основі цього Верховний Суд у вже неодноразово згаданій вище постанові прийшов до висновку, що для вирішення цієї проблеми та з метою ефективного захисту прав й інтересів осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень до подібних правовідносин слід застосувати за аналогією закону ч. 8 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження».

Застосування ч. 8 ст. 27 Закону до спірних правовідносин надало Верховному Суду підстави зробити такий висновок у постанові від 21.07.2022 у справі №320/6215/19: у разі коли державний виконавець повернув виконавчий лист за заявою стягувача і розпочав стягнення виконавчого збору, а після цього стягувач пред`явив цей лист до виконання приватному виконавцю, який у свою чергу відкрив виконавче провадження й виніс постанову про стягнення основної винагороди у розмірі 10 відсотків від фактично стягнутих сум, то надалі виконавчий збір не стягується.

Застосування аналогії закону дозволило суду касаційної інстанції також зробити висновок, що у такому випадку належний та ефективний спосіб захисту, здатний відновити й захистити права боржника, полягає у закінченні виконавчого провадження зі стягнення виконавчого збору.

Правовою основою для закінчення виконавчого провадження із стягнення виконавчого збору у подібному випадку слід розглядати як загальні підстави, перелік яких наведений у ч. 1 ст. 39 Закону, так і ч. 8 ст. 27 цього Закону, яка у таких обставинах має характер спеціальної підстави для закінчення виконавчого провадження.

Зважаючи на вжиті у ч. 8 ст. 27 Закону часові маркери для її застосування: <… під час передачі виконавчого документа… >, <… на момент передачі виконавчого документа приватному виконавцю…>, то застосування аналогії закону до правовідносин дозволяє прийти до висновку, що право на захист виникає з дня відкриття приватним виконавцем виконавчого провадження з виконання того самого документа, який раніше був на виконанні у державного виконавця.

Зрештою, враховуючи положення ч. 8 ст. 27, частини ч. 1 ст. 39 Закону, до способів судового захисту у подібних ситуаціях можна віднести, серед іншого, визнання дій, бездіяльності протиправними; зобов`язання закінчити виконавче провадження зі стягнення виконавчого збору. Способи такого роду не суперечать закону, є адекватними обставинам і здатні забезпечити ефективний захист права боржника на припинення стягнення з нього виконавчого збору.

Указаний підхід до правозастосування дає змогу подолати невизначеність законодавчого регулювання, не атакувавши конвенційні й конституційні права особи та знайшовши справедливий баланс прав й інтересів учасників виконавчого провадження на основі волі законодавця, закладеної у нормі, що регулює подібні суспільні правовідносини.

Суд апеляційної інстанції вважає наведені правові висновки Верховного Суду релевантним обставинам цієї справи та таким, що підлягають застосуванню.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 №3-рп/2003).

Водночас під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Окрім цього, адміністративне судочинство спрямоване на захист порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин і задоволеними в адміністративному судочинстві можуть бути лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин. При зверненні до суду позивачу необхідно обирати такий спосіб захисту, який би міг відновити його становище і захистити порушене, на його думку, право. Застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення. З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних відносин (предмет і підстави позову), характер порушеного права позивача і можливість його захисту в обраний ним спосіб, зокрема, встановити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Колегією суддів враховується, що характер і зміст спірних правовідносин свідчать про те, що, звернувшись до суду з позовними вимогами про визнання протиправними дії Шевченківського ВДВС щодо безпідставного стягнення залишку виконавчого збору в сумі 556 994,46 грн, визнання протиправними та скасування постанов від 01.03.2021 про стягнення виконавчого збору у сумі 548 763,03 грн та у сумі 8 231,43 грн, ОСОБА_1 обрав неналежний спосіб захисту порушеного права. Так само, як і суд першої інстанції помилково вийшов за межі позовних вимог та вирішив визнати протиправними та скасувати постанови від 27.07.2021 про відкриття виконавчого провадження №66250460 та про відкриття виконавчого провадження №66250604, залишивши поза увагою, що у межах чинного нормативного регулювання спірних правовідносин обраний судом спосіб захисту не відповідає положенням Закону.

На переконання судової колегії, скасовані судом першої інстанції постанови є правомірними, а відтак захистити відповідне право в обраний Позивачем і доповнений судом першої інстанції спосіб не можливо.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У рішенні від 16.09.2015 у справі №21-1465а15 Верховний Суд України вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Таким чином, колегія суддів вважає з урахування висновків Верховного Суду у постанові від 21.07.2022 у справі №320/6215/19 щодо застосування аналогії закону належним та ефективним способом захисту права ОСОБА_1 є зобов`язання Шевченківського ВДВС закінчити виконавче провадження №66250460 та виконавче провадження №66250604 із стягнення виконавчого збору.

Судова колегія критично оцінює доводи Апелянта про те, що скасування постанов про стягнення виконавчого збору призвело до завдання збитків бюджету у розмірі 374 282,94 грн, оскільки, як було зазначено вище, відповідно до положень ч. 5, ч. 8 ст. 27 Закону Відповідач зобов`язаний закінчити виконавчі провадження щодо стягнення виконавчого збору із Позивача, і відповідно відсутні правові підстави для зарахування коштів до бюджету.

У свою чергу, посилання Позивача у відзиві на апеляційну скаргу на висновки постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.03.2020 у справі №2540/3203/18 є помилковими, оскільки обставини вказаної справи є відмінними від цієї справі, адже нормативне регулювання у справі 2540/3203/18 та справі, рішення в якій є предметом апеляційного перегляду, здійснюється за різними редакціями статті 27 Закону.

Таким чином, колегія вважає необґрунтованими посилання Позивача на необхідність застосування до спірних правовідносин правових висновків, викладених у зазначеній постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.03.2020 у справі 2540/3203/18, оскільки предметом спору у вказаній справі була постанова державного виконавця про стягнення виконавчого збору, яка винесена 03.08.2018, тобто до набрання чинності зазначеними вище змінами у ч. 2 ст. 27 Закону.

Судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Приписи п. п. 1, 4 ч. 1, ч. 2 ст. 317 КАС України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

У зв`язку з цим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу - задовольнити частково, рішення суду першої інстанції - скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити та вийти за межі позовних вимог шляхом покладення на суб`єкта владних повноважень обов`язку вчинити певні дії.

З огляду на те, що судом апеляційної інстанції за наслідками перегляду судового рішення у задоволенні позову відмовлено повністю, то у відповідності до ст. 139 КАС України витрати із сплати судового збору на користь Позивача не стягуються.

Керуючись ст. ст. 139, 242-244, 250, 287, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) - задовольнити частково.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 липня 2022 року - скасувати.

Прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Зобов`язати Шевченківський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 110, код ЄДРПОУ 34967593) закінчити виконавче провадження №66250460 щодо виконання постанови №64655324 від 01 березня 2021 року про стягнення із ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) виконавчого збору в сумі 548 763,03 грн.

Зобов`язати Шевченківський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 110, код ЄДРПОУ 34967593) закінчити виконавче провадження №66250604 щодо виконання постанови №64659247 від 01 березня 2021 про стягнення із ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) виконавчого збору в сумі 8 231,43 грн.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення.

Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Головуючий суддя А.Г. Степанюк

Судді Н.П. Бужак

М.І. Кобаль

Повний текст постанови складено та підписано 07 вересня 2022 року.