Рішення

від 24.08.2022 по справі 308/13327/14-ц

УЖГОРОДСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 308/13327/14-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 серпня 2022 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі:

головуючого-судді -Бенца К.К.,

при секретарі Майор Ю.

за участю :

позивача - ОСОБА_1

представника позивача Бачинська А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ужгород об`єднану цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Ужгородської міської ради, виконавчого комітету Ужгородської міської ради, Ужгородського відділу поліції Головногоуправління Національноїполіції в Закарпатськійобласті, Головного управлінняНаціональної поліції вЗакарпатській області про визнання незаконними й неправомірними дій відповідачів, зобов`язання вчинити певні дії та визнання незаконними пунктів 1.9. та 1.10 рішення № 373 від 05.10.2011 р. виконкому Ужгородської міської ради,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до Ужгородського міськрайонного суду із позовною заявою до КП Житловий ремонтно- експлуатаційний район №1 , Ужгородського МВ УМВС України в Закарпатській області про визнання незаконним і неправомірним дій відповідачів щодо виламування вхідних дверей квартири, захоплення і заволодіння майном у квартирі, за яким просив суд:

- визнати незаконним й неправомірним виламування 07.10.2011 року вхідних дверей з внутрішнім замком квартири АДРЕСА_1 працівниками КП ЖРЕР №1 за участю працівників міліції Ужгородського МВ УМВС України в Закарпатській області;

- визнати незаконним й неправомірним проникнення 07.10.2011 року у квартиру АДРЕСА_1 працівників КП ЖРЕР №1 та працівників міліції Ужгородського МВ УМВС України в Закарпатській області;

- визнати незаконним й неправомірним захоплення і заволодіння 07.10.2011 року працівниками КП ЖРЕР №1 та працівниками міліції Ужгородського МВ УМВС України в Закарпатській області майном всіх членів сім`ї ОСОБА_2 у квартирі АДРЕСА_1 , яким володів й користувався , але з 07.10.2011р. і до цього часу відповідачі позбавили права володіння й користування майном та не допускають до всього захопленого майна нашої сім`ї.

Мотивуючи свої позовні вимоги тим, що 31.03.1995 року виконавчий комітет Ужгородської міської ради видав обмінний ордер № 234 його матері ОСОБА_2 на вселення у квартиру АДРЕСА_1 на підставі рішення Ужгородського міського суду від 10.01.1995 р. у цивільній справі № 2-79/95. 08.07.1995р. був складений акт про проведення добровільного виконання судового рішення у якому вказано , що він вселився у квартиру АДРЕСА_1 із своїм майном та майном його матері ОСОБА_2 . Позивач вказує, що з 1995 року по 2011 рік ні його, ні його матір ніхто не виселяв із вказаної квартири. Після смерті матері ІНФОРМАЦІЯ_1 , він усно попередив всіх відповідачів про те, що вказана квартира не є вільною, оскільки він фактично її займає. Проте, 07.10.2011 року без його згоди та попередження працівники КП ЖРЕР №1 за участю працівників міліції Ужгородського МВ УМВС України в Закарпатській області виламали вхідні двері квартири АДРЕСА_1 , проникли у квартиру, заволоділи та вилучили майно всіх членів їх сім`ї. Позивач вважає вказані дії відповідачів щодо виламування вхідних дверей квартири, проникнення у квартиру та заволодіння та вилучення майна всіх членів сім`ї незаконними й неправомірними, оскільки він як спадкоємець своєї матері ОСОБА_2 проживав у даній квартирі , квартира не була звільнена.

З посиланням на викладене , на норми ст. ст. 41, 47 Конституції України, ст.ст. 29,311, 1277 ЦК України просив суд задоволити позовні вимоги.

В ході судового розгляду справи позивач 01.12.2014 року подав до суду позовну заяву до КП ЖРЕР №1 про визнання права та відновлення становища, яке існувало до порушення, за яким просив суд:

- визнати його право володіння й розпорядження майном, яке КП ЖРЕР №1 вивезло згідно акту від 07.10.2014 року з квартири АДРЕСА_1 , як спадкоємця за законом його матері ОСОБА_2 ;

- зобов`язати КП ЖРЕР №1 відновити попередній стан квартири АДРЕСА_1 , а саме власними зусиллями КП ЖРЕР №1 перевезти без бруду й пошкоджень з складу КП ЖРЕР №1 у вказану вище квартиру АДРЕСА_1 всі вивезені меблі і речі їх сім`ї згідно акту від 07.10.2011 року та відновити попередній стан квартири шляхом встановлення меблів на їх попереднє місцезнаходження згідно плану схеми квартири. Про виконання цих дій скласти відповідний акт за участі всіх сторін справи. Таким чином усунути перешкоду в володінні й розпорядженні майном.

Мотивуючи свої позовні вимоги тим, що 31.03.1995 виконавчий комітет Ужгородської міської ради видав обмінний ордер № 234 матері позивача ОСОБА_2 на вселення у квартиру АДРЕСА_1 на підставі рішення Ужгородського міського суду від 10.01.1995 у цивільній справі № 2-79/95. 08.07.1995 був складений акт про проведення добровільного виконання судового рішення, в якому зазначено, що він вселився у квартиру АДРЕСА_1 з своїм майном та майном його матері.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла. Після її смерті позивач ОСОБА_1 у серпні 2014 року усно попередив працівників КП «ЖРЕР № 1» та дільничного інспектора міліції, про те, що квартира АДРЕСА_1 не є вільною, оскільки він її фактично займає, а також про те, що після прийняття спадщини всіма спадкоємцями померлої ОСОБА_2 обов`язково буде вирішуватись питання переоформлення квартири АДРЕСА_2 на спадкоємців померлої ОСОБА_2

07.10. 2011 року без дотримання судового порядку, без його згоди та без попередження його та інших членів сімї, працівники КП «ЖРЕР №1» м. Ужгорода за участю дільничного інспектора міліції Ужгородського МВ УМВС України в Закарпатській області відкрили вхідні двері квартири АДРЕСА_1 проникли у дану квартиру, заволоділи та вилучили майно всіх членів їх сімї ОСОБА_2 , склали акт про вилучення майна всіх членів їхньої сімї ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_1 та перевезення його на склад КП «ЖРЕР №1» в АДРЕСА_3 .

Вважає, що вчинені 07.10.11 р. відповідачами дії, а саме виламування вхідних дверей квартири АДРЕСА_2 , проникнення у вказану квартиру, заволодіння та вилучення майна всіх членів їхньої сімї ОСОБА_2 є незаконними й не правомірними, посилаючись на те, що він постійно проживав у квартирі АДРЕСА_1 . Посилаючись на ст. 1277 ЦК України позивач зазначає, що відповідачем було порушено встановлений Законом України порядок визнання спадщини відумерлим, проігноровано наявність його як спадкоємця , чим порушено його право як спадкоємця на спадщину його матері.

Також зазначає, що проникненням у квартиру АДРЕСА_2 й вивезенням працівниками КП «ЖРЕР №1» 07.10.2011 р. майна всіх членів їхньої сімї ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_2 створено йому перешкоду у праві користуванні й розпорядженні своїм майном, а саме продуктами харчування, посудом, меблями, побутовими речами.

З огляду на викладене просив задовольнити його позовні вимоги.

Ухвалою судді Ужгородського міськрайонного суду Ференц А.М. від 10.02.2015 року справу за позовом ОСОБА_1 до КП «ЖРЕР № 1», Ужгородський МВ УМВС України в Закарпатській області про визнання незаконними й неправомірними дії відповідачів та справу за позовом ОСОБА_3 до КП «ЖРЕР № 1 про визнання права відновлення становища, яке існувало до порушення об`єднано в одне провадження та присвоєно № 308/13327/14.

В ході судового розгляду справи 02.04.2015 року позивач ОСОБА_1 подав на адресу суду заяву про уточнення позовних вимог, за якою просив суд зобов`язати Ужгородський МВ УМВС України в Закарпатській області в місячний термін з моменту набуття законної сили рішення суду відкрити вхідні двері квартири АДРЕСА_1 та допустити у вказану квартиру сторін даної справи для відновлення первинного стану квартири, яке існувало до порушення , тобто до 07.10.2011 року. Згідно поданої заяви просив суд вважати вказану вимогу як додаткову позовну вимогу.

В ході судового розгляду справи 24.11.2015 року позивач ОСОБА_1 подав на адресу суду заяву про уточнення позовних вимог, за якою просив суд:

-визнати незаконним переведення комунальної квартири АДРЕСА_1 та визнати порушення вимог ст. 127 ЖК України, а саме про заборону переведення та закріплення в якості гуртожитку окрему житлову квартиру у цілому житловому квартирному будинку чи під`їзді;

-визнати незаконним пункти 1.9 та 1.10 рішення № 373 від 05.10.2011 року виконкому Ужгородської міської ради на підставі порушення вимоги ст. 127 ЖК України;

-зобов`язати виконавчий комітет Ужгородської міської ради скасувати пункти 1.9 та 1.10 рішення № 373 від 05.10.2011р.

Збільшені позовні вимоги позивач мотивує тим, що норма ст. 127 ЖК України не дозволяє перетворювати та закріплювати в якості гуртожитку окрему житлову квартиру у цілому житловому квартирному будинку чи під`їзді.

З огляду на численні заяви позивача про уточнення позовних вимог, позивач остаточно просив суд:

-визнати незаконним переведення комунальної квартири АДРЕСА_1 та визнати порушення вимог ст. 127 ЖК України, а саме про заборону переведення та закріплення в якості гуртожитку окрему житлову квартиру у цілому житловому квартирному будинку чи під`їзді;

-визнати незаконним пункти 1.9 та 1.10 рішення № 373 від 05.10.2011 року виконкому Ужгородської міської ради на підставі порушення вимоги ст. 127 ЖК України;

-зобов`язати виконавчий комітет Ужгородської міської ради скасувати пункти 1.9 та 1.10 рішення № 373 від 05.10.2011р.

-визнати незаконним й неправомірним виламування 07.10.2011 року вхідних дверей з внутрішнім замком квартири АДРЕСА_1 працівниками КП ЖРЕР №1 за участю працівників міліції Ужгородського МВ УМВС України в Закарпатській області;

-визнати незаконним й неправомірним проникнення 07.10.2011 року у квартиру АДРЕСА_1 працівників КП ЖРЕР №1 та працівників міліції Ужгородського МВ УМВС України в Закарпатській області;

-визнати незаконним й неправомірним захоплення і заволодіння 07.10.2011 року працівниками КП ЖРЕР №1 та працівниками міліції Ужгородського МВ УМВС України в Закарпатській області майном всіх членів сім`ї ОСОБА_2 у квартирі АДРЕСА_1 , яким володів й користувався , але з 07.10.2011р. і до цього часу відповідачі позбавили права володіння й користування майном та не допускають до всього захопленого майна нашої сім`ї.

-визнати його право володіння й розпорядження майном, яке КП ЖРЕР №1 вивезло згідно акту від 07.10.2011 року з квартири АДРЕСА_1 , як спадкоємця за законом його матері ОСОБА_2 ;

-зобов`язати Ужгородську міську раду, виконавчий комітет Ужгородської міської ради та Ужгородський відділ поліції ГУНП України в Закарпатській області відновити попередній стан квартири АДРЕСА_1 , а саме власними зусиллями відповідачів перевезти без бруду й пошкоджень з складу КП ЖРЕР №1 у вказану вище квартиру АДРЕСА_1 всі вивезені меблі і речі їх сім`ї згідно акту від 07.10.2011 року та відновити попередній стан квартири шляхом встановлення меблів на їх попереднє місцезнаходження згідно плану схеми квартири. Про виконання цих дій скласти відповідний акт за участі всіх сторін справи. Таким чином усунути перешкоду в володінні й розпорядженні майном.

-зобов`язати Ужгородський ВП ГУНП в Закарпатській області в місячний термін з моменту набуття законної сили рішення суду відкрити вхідні двері квартири АДРЕСА_1 та допустити у вказану квартиру сторін даної справи для відновлення первинного стану квартири, яке існувало до порушення , тобто до 07.10.2011 року;

-зобов`язати відповідачів у присутність позивача ОСОБА_1 провести повний опис всіх речей сімї ОСОБА_2 та його фактичний стан й дійсне місце знаходження речей на час їх опису, які були захоплені працівниками відповідачів 07.10.2011 р. у квартирі АДРЕСА_1 та знаходяться у володіння всіх відповідачів. Про вчиненні дії зобовязати відповідачів скласти акт у присутності ОСОБА_1 та надати акт суду й ОСОБА_1

які викладені позивачем у резолютивній частині письмових пояснень поданих до суду 21.11.2017 року.

Позиція сторін справи :

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив їх задовольнити з підстав та мотивів викладених у позові. Надав пояснення аналогічні викладеним у позовах. Вказав, що позовні вимоги заяви від 16.10.2014 року підтримує. Відсутнє будь яке рішення суду для законності підстав для проникнення у квартиру. Незаконність дій полягає в тому , що у відповідачів відсутні підстави для виламування та проникнення до житла, порушено його право власності. Вказує на те, що ордер на вселення був незаконно виданий його матері. Квартира АДРЕСА_1 перебувала у комунальній власності, він її займав з 08.07.1995 року до 07.10.2011 року на підставі рішення суду від 10.01.1995 року та на підставі рішення виконкому від 22.03.1995 року № 44 п.1.4.

Окрім того вказав, що позовні вимоги за позовною заявою від 27.11.2014 року та уточнення №1 від 02.04.2015 року підтримує . Підтримує вимоги уточнення №2 від 24.11.2015 року. Вказує на те, що виконавчий комітет порушив вимоги ст. 127 ЖК України, так як не може окрема квартира у багатоквартирному будинку мати статус гуртожитку . На час винесення рішення від 05.10.2011 року № 373 квартира не була вільною , займав її він. Вказує на те, що він попередив відповідача про те, що квартира не є вільною. Захоплення квартири відбулось внаслідок фальшування вільності квартири та злочинних шахрайських дій. Ордер був незаконно виданий на квартиру. Звернув увагу на різні коренці ордеру, що містяться в матеріалах справи. Вважає, що відповідачі не надали докази , що квартира була вільною, не довели факт не отримання його матірю ордеру. Вказує на те, що позовна давність не порушена так як він звертався до суду з позовом , про що свідчить справа № 2а-5358/11 та інші.

Представник позивача в судовому засіданні підтримала позовні вимоги просила суд їх задовольнити.

Від відповідача КП «ЖРЕР № 1» 26.03.2015 року на адресу суду було подано заперечення на позовну заяву , відповідно до яких проти задоволення позову заперечує, мотивуючи їх тим, що рішенням виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 05.10.2011 року № 273 двокімнатну квартиру по АДРЕСА_4 закріплено за Ужгородським МВ УМВС України в Закарпатській області в якості гуртожитку та поселено їх працівника ОСОБА_4 та зобов`язано КП «ЖРЕР №1» укласти з ним договір найму. Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 06.09.2013 року по справі №308/498/13- ц встановлено правомірність рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 05.10.2011 № 273. З огляду на вищевказане не можна вважати незаконним та неправомірним дії працівників КП «ЖРЕР №1» стосовно квартири АДРЕСА_1 так як вони вчинялись на виконання рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 05.10.2011 № 273. Вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 стосовно незаконного заволодіння майном та незаконного проникнення взагалі слід розглядати в порядку кримінального судочинства. Окрім цього зазначає, що як вбачається з матеріалів справи позивач дізнався про порушення його прав 07.10.2011 року. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. В свою чергу КП ЖРЕР № 1 заявляє про застосування строків позовної давності та просить суд відмовити у позові.

Представник КП ЖРЕР № 1 в судове засідання не з`явився.

Представник виконавчогокомітету Ужгородськоїміської радита Ужгородськоїміської ради в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечив з підстав викладених у письмових запереченнях. Вказав на те, що позовні вимоги не визнають. Надав пояснення аналогічні викладеним у письмових запереченнях. Наголосив на тому, що позивач належним чином не оформляв право користування квартирою. Ордер не реалізований. Вказав на те, що КП ЖРЕР № 1 правонаступником якого є виконавчий комітет діяли правомірно, квартира була вільною і ніхто не проживав в ній. Просив врахувати рішення Ужгородського міськрайонного суду від 06.09.2013 року по справі №308/498/13- ц. Договір найму, який є передумовою законного користування жилим приміщенням, між гр. ОСОБА_2 та житлово- експлуатаційною організацією не укладався.

Відповідно до письмових заперечень - проти задоволення позову заперечує, виходячи з наступного.

Оскільки діїкотрі оскаржуєпозивач,мали місце07.10.2011,а позовподано 16.10.2014,можна констатуватифакт пропущеннявстановленого закономстроку оскарженняцих дій. ПРосить відмовити у задоволенні позовних вимог через сплив строку позовної давності . Що ж стосується суті спору представник виконавчого комітету Ужгородської міської ради зазначив, що матір позивача, ОСОБА_2 жодним чином не погоджувалась з примусовим обміном квартир котрий ініціював її син (позивач), а також відмовлялася отримати ордер на спірну квартиру. На підставі обмінних ордерів її особисті речі були вивезені в квартиру по АДРЕСА_4 . Однак вона так їх і не забрала, і вони знаходилися в квартирі до моменту її смерті. При цьому, вона ніколи не укладала договір найму на квартиру, котрий би слугував підставою для законного користування даним житлом. Водночас, рішенням суду від 06.09.13 по справі №308/498/13-ц (котре набуло законної сили 25.12.13р.) встановлено, що ордер на спірне житлове приміщення № 234 від 31.03.1995 року, виданий на ім`я ОСОБА_2 , остання не отримувала, про що свідчить її підпис в такому, і таким чином відмовилась від подальшої реалізації наданого їй права на користування житловим приміщенням, яке знаходиться за адресою АДРЕСА_4 . Також, необхідно зазначити, що договір найму, який є передумовою законного користування жилим приміщенням, між гр. ОСОБА_2 та житлово- експлуатаційною організацією не укладався. Як встановлено рішенням суду від 06.09.13 по справі №308/498/13-ц, ОСОБА_2 за життя не визнавала себе наймачкою квартири по АДРЕСА_4 , договір найму не укладався, ордер на заселення не був реалізований, а тому суд поставив під сумнів заяви свідків та факт спільного проживання ОСОБА_3 з ОСОБА_2 . Окрім цього, впродовж багатьох років ОСОБА_2 неодноразово зверталася до Ужгородської міської ради із заявами, основним змістом яких було те, що вона проживає на вокзалі, є «бездомною» та просила помістити її до будинку пристарілих та реабілітаційного центру. Крім цього, вона померла в Хустському районі, де перебувала на утриманні у відповідній установі. Відтак, мати позивача особисто відмовилася від проживання у квартирі, на котру ій видавався ордер, вважала себе безпритульною та постійно проживала в тих чи інших місцях для утримання громадян, що не мають постійного місця проживання. Посилання позивача на те, що він є спадкоємцем чи наймачем квартири вважаємо безпідставними та такими, що не відповідають дійсності. Оскільки рішенням виконавчого комітету Ужгородської міської ради №373 від 05.10.2011р. дану квартиру закріплено за Ужгородським міським управлінням УМВС в Закарпатській області як гуртожиток. Тому, на виконання рішення виконавчого комітету, квартиру по АДРЕСА_4 було звільнено, оскільки в період з 1995 до 2011 не було укладено договору найму на житлове приміщення та жодних правових підстав не було для повідомлення позивача про її звільнення. Враховуючи наведене, вважає дії працівників КП «ЖРЕР №1» правомірними, позов безпідставним та просив відмовити позивачу в задоволені вимог.

В наступне судове засідання після оголошеної перерви в судовому розгляді представник відповідача не з`явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений у встановленому законом порядку. 18.09.2018 року представником виконавчого комітету Ужгородської міської ради та Ужгородської міської ради подано до суду клопотання про розгляд справи без участі представника відповідачів, проти задоволення позову заперечують.

Представник Ужгородського ВП ГУНП в судове засідання повторно не зявився, про причини неявки суд не повідомив.

26.05.2019 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву від ГУНП в Закарпатській області, відповідно до якого ГУНП в Закарпатській області вважає позовні вимоги незаконними та необґрунтованими, а позов таким, що не підлягає задоволенню, оскільки між позивачем та відповідачем в особі ГУНП в Закарпатській області не має цивільного спору. В даному спорі позивач ОСОБА_1 звертається з позовом до юридичної особи відповідача ГУНП в Закарпатській області, тоді як, згідно позовних вимог по суті протиправна подія відбулась 07.10.2011 році, а позивач оскаржує дії працівників окремої юридичної особи, Ужгородського MB (Ужгородського МУ) УМВС України в Закарпатській області ( код в ЄДРПОУ 08672259), дана юридична особа станом на день подачі відзиву перебуває в стані припинення. Вимога позивача: Зобов`язати Ужгородський відділ поліції ГУНП в Закарпатській області з моменту набуття законної сили рішення суду невідкладно відкрити вхідні двері квартири АДРЕСА_1 та допустити у квартиру АДРЕСА_2 сторін даної справи для відновлення первинного стану квартири АДРЕСА_2 , яке існувало до порушення, тобто до 07.10.2011р. є незаконною та не підлягає задоволенню оскільки ч.1 ст.1 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» № 1403-VIII від 02.06.2016 року, примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України "Про виконавче провадження" випадках - на приватних виконавців.

Пунктом 27 частини 1 статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» № 580-VIII від 02.07.2015 року , визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань вживає заходів для забезпечення публічної безпеки і порядку під час примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб), а також вживає заходів, спрямованих на усунення загроз життю та здоров`ю державних виконавців, приватних виконавців та інших осіб, які беруть участь у вчиненні виконавчих дій, здійснює привід у виконавчому провадженні, здійснює розшук боржника чи дитини у виконавчому провадженні у випадках, передбачених законом або рішенням суду.

Залучення для проведення виконавчих дій працівників поліції здійснюється за мотивованою постановою виконавця, яка надсилається керівнику територіального органу поліції за місцем проведення відповідної виконавчої дії.

Що стосується по суті позову, а саме оспорювання позивачем ОСОБА_1 права на користування квартирою АДРЕСА_1 , згідно з Єдиним державним реєстром судових рішень на розгляді в різних судових інстанціях знаходяться 6 цивільних справ щодо вирішення житлового спору та похідні від нього, а саме відшкодування шкоди за вчинення незаконних дій та зобов`язання вчинити дії. Всі ці справи стосуються оспорюваної квартири за адресою АДРЕСА_1 позивачем в яких є ОСОБА_1 .

По справі №308/498/13-ц згідно офіційного сайту Ужгородського міськрайонного суду справу розглянуто та прийнято рішення, яка знаходиться на розгляді у касаційному порядку. Як вбачається із змісту рішення Ужгородського міськрайонного суду від 06.09.2013 позов ОСОБА_1 до Ужгородської міської ради, Виконавчого комітету Ужгородської міської ради, КП «ЖРЕР-1» про захист житлових прав -відмовлено.

У мотивувальній частині рішення Ужгородського міськрайонного суду від 06.09.2013 зазначено, що ордер на спірне житлове приміщення № 234 від 31.03.1995 року, виданий на ім`я ОСОБА_2 (мати позивача ОСОБА_1 ), остання не отримувала та не укладала договір найму, який є передумовою законного користування жилим приміщенням. Також, рішенням суду спростовуються і спільне проживання з ОСОБА_2 та позивача ОСОБА_1 , оскільки наявними в матеріалах справи скаргами ОСОБА_2 особисто не вважала себе наймачем квартири та навпаки наголошувала на тому, що не має постійного місця проживання. Вказані обставини підтверджуються також даними про місце її смерті, зазначеними в свідоцтві про смерть. Оскільки померла ОСОБА_1 , за життя не вважала себе наймачем спірної квартири, та не укладала відповідного договору найму квартири і така на момент прийняття рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради № 373 від 05.10.2011 була вільною.

Представник співвідповідача ГУНПв Закарпатськійобласті, якийзалучений доучасті усправі ухвалою Ужгородськогоміськрайонного судувід 10.11.2020року надала наадресу суду 20.11.2020 року відзив на позовну заяву, відповідно до якого проти задоволення позову заперечує та зазначила, що в даному судовому спорі позивач ОСОБА_1 звертається з позовом до юридичної особи відповідач ГУНП в Закарпатській області (, тоді як, згідно позовних вимогпо сутіпротиправна подіявідбулась 07.10.2011році,а позивачоскаржує діїпрацівників окремоїюридичної особи, (УжгородськогоМУ)УМВС Українив Закарпатськійобласті (код вЄДРПОУ 08672259),дана юридичнаособа ліквідованабез правонаступництва.ГУНП вЗакарпатській областіжодних дійщодо укладаннядоговору наймуз Ужгородськоюміською радою(згіднорішення Ужгородськоїміської ради№ 222від 25.06.2019)не здійснювало,жодних наказівщодо взяття на баланс (облік) ГУНП в Закарпатській області оскаржуваної квартири АДРЕСА_1 немає. На баланс ГУНП в Закарпатській області квартира АДРЕСА_1 не передана, а тому всі зазначені позивачем позовні вимоги до відповідача ГУНП в Закарпатській області є передчасними.

Що стосується по суті позову, а саме оспорювання позивачем ОСОБА_1 права на користування квартирою АДРЕСА_1 то, що згідно з Єдиним державним реєстром судових рішень на розгляді в різних судових інстанціях знаходяться 6 цивільних справ щодо вирішення житлового спору та похідні від нього, а саме відшкодування шкоди за вчинення незаконних дій та зобов`язання вчинити дії. Всі ці справи стосуються оспорюваної квартири за адресою АДРЕСА_1 позивачем в яких є ОСОБА_1 .

По справі №308/498/13-ц згідно офіційного сайту Ужгородського міськрайонного суду справу розглянуто та прийнято рішення, яка знаходиться на розгляді у касаційному порядку. Як вбачається із змісту рішення Ужгородського міськрайонного суду від 06.09.2013 позов ОСОБА_1 до Ужгородської міської ради, Виконавчого комітету Ужгородської міської ради, КП «ЖРЕР-1» про захист житлових прав -відмовлено.

У мотивувальній частині рішення Ужгородського міськрайонного суду від 06.09.2013 зазначено, що ордер на спірне житлове приміщення № 234 від 31.03.1995 року, виданий на ім`я ОСОБА_2 (мати позивача ОСОБА_1 ), остання не отримувала та не укладала договір найму, який є передумовою законного користування жилим приміщенням. Також, рішенням суду спростовуються і спільне проживання з ОСОБА_2 та позивача ОСОБА_1 , оскільки наявними в матеріалах справи скаргами ОСОБА_2 особисто не вважала себе наймачем квартири та навпаки наголошувала на тому, що не має постійного місця проживання. Вказані обставини підтверджуються також даними про місце її смерті, зазначеними в свідоцтві про смерть. Оскільки померла ОСОБА_1 , за життя не вважала себе наймачем спірної квартири, та не укладала відповідного договору найму квартири і така на момент прийняття рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради № 373 від 05.10.2011 була вільною.

Просила провести розгляд справи у відсутності представника.

Допитана всудовому засіданні вякості свідка ОСОБА_5 заклопотанням сторони позивача, показала щофактично проживаєпо АДРЕСА_5 ,і зпозивачем єсусідами.Зі слівїї матері ОСОБА_6 ,їй відомо,що почувшишум укоридорі їїмати вийшлаі побачила,що невідоміособи виламувалидвері уквартиру.Вони їйнадали якісьдокументи,після тогояк виламалидвері виносили зприміщення квартиримеблі тапродукти харчування.Точно повідомитиз якогороку бачилау квартирі ОСОБА_3 не може,факт виламуваннядверей уквартиру АДРЕСА_1 був в жовтні 2011 року. Вона постійно проживає в квартирі АДРЕСА_6 з 2013 року. Із родини ОСОБА_7 вона нікого більше не знає.

Допитана в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_8 за клопотанням сторони позивача, показала , що працює у Департаменті міського господарства Ужгородської міської Ради начальником відділу благоустрою. На момент примусового виселення з квартири по АДРЕСА_7 , працювала головним інженером КП «ЖРЕР №1». Керівник попередив про створення комісії, надійшов документ про закріплення квартири АДРЕСА_2 . Особа яка проживала в квартирі АДРЕСА_1 померла і ніхто в квартирі не був зареєстрований, договір найму не був укладений. Вона була присутня як член комісії по опису речей, які виносились із приміщення квартири. Вказані речі відвезені в складські приміщення в КП ЖРЕР № 1 та під час винесення речей були присутні члени комісії та свідки. Вона не приймала рішення про вивезення речей, а лише була членом комісії. З приміщення квартири були вивезені всі речі. В травні 2011 року будинок по АДРЕСА_7 , прийнятий на баланс КП ЖРЕР № 1. Квартира перебувала в комунальній власності.

Допитаний в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_9 за клопотанням сторони позивача, показав, що проживає в квартирі АДРЕСА_1 та з позивачами є сусідами. З позивачем знайомий, після смерті матері позивача, останній охороняв квартиру. Особисто бачив як квартиру опечатали. З 2011 року бачив ОСОБА_7 в цій квартирі.

Допитана в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_10 за клопотанням сторони позивача, показала, що знайома з сімєю ОСОБА_11 з 1970 року. Вона приходила до сімї ОСОБА_11 на АДРЕСА_8 . В цій квартирі була 02.10.2011 року і заходила 07.10.2011 року, однак двері були зачинені. Зі слів сестри ОСОБА_7 , відомо що змінили двері на броньовані. З 2009 року приходила в гості до ОСОБА_11 у квартиру АДРЕСА_1 і разів три бачила у квартирі ОСОБА_12 . Не може повідомити чи ОСОБА_13 постійно проживав по АДРЕСА_4 , так як не є членом їх сімї.

Допитаний в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_14 за клопотанням сторони позивача, показав, що працював директором КП ЖРЕР № 1. Було рішення Виконкому про надання квартири АДРЕСА_1 гр. ОСОБА_15 . Було рішення виконкому та лист Касперова, однак про що не пам`ятає. Речі були вивезені з приміщення квартири по процедурі, при цьому був присутній працівник міліції, представник міської ради, департаменту міського господарства та КП «ЖРЕР № 1. Речі зберігали на території КП №ЖРЕР № 1. 07.10.2011 року діями працівників КП «ЖРЕР № 1, керував він, як посадова особа КП ЖРЕР № 1. Його ініціативи проникнути в приміщення квартири не було, а було рішення виконкому та лист ОСОБА_16 про вселення в дану квартиру іншої особи. Не пам`ятає на підставі чого відбулось проникнення в житло, оскільки було розпорядження міського господарства. Не може стверджувати чи підпис на акті належить йому.

Допитана в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_17 за клопотанням сторони позивача, показала, що проживає в квартирі АДРЕСА_9 і є сусідкою позивача. Зі слів ОСОБА_7 їй відомо, що у ОСОБА_7 відбирають квартиру, мати ОСОБА_7 вона ніколи не бачила там, щоб проживала. За два місяці вона бачила ОСОБА_7 п`ять разів. Проте в якому році не пам`ятає. Бачила вантажний автомобіль і як виносили речі. Від позивача чи від сусідів дізналась, що речі вивозили із квартири АДРЕСА_2 .

Допитаний в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_18 за клопотанням сторони позивача, показав, що в 2011 році працював в міліції дільничним інспектором. Був присутній під час того коли працівники КП ЖРЕР № 1 виносили речі з приміщення квартири. Він знаходився на сходовій клітинці будинку та забезпечував громадський порядок. Він підписував акт. Прийшов не самовільно. Можливо був лист міської ради про забезпечення охорони громадського порядку. Не пам`ятає обставини за спливом часу.

Заяви , клопотання:

14.04.2016 року позивачем подано заяву про отримання копії ухвали суду.

24.05.2016 року представником Ужгородської міської ради подано заяву про ознайомлення з матеріалами справи.

01.06.2016 року представником виконавчого комітету Управління правового забезпечення подано до суду клопотання про відкладення розгляду справи.

10.08.2016 року позивачем подано до суду клопотання про призначення технічної експертизи.

10.08.2016 року позивачем подано до суду клопотання про витребування документів.

10.08.2016 року позивачем подано до суду заяву про ознайомлення з матеріалами справи .

10.08.2016 року позивачем подано до суду клопотання про складання акту щодо опису всіх речей сімї ОСОБА_2

07.12.2016 року представником виконавчого комітету Ужгородської міської ради подано до суду клопотання про долучення до матеріалів справи документів.

28.03.2017 року позивачем подано до суду клопотання про витребування з архіву суду цивільної справи.

28.03.2017 року позивачем подано до суду клопотання про виклик свідків.

28.03.2017 року позивачем подано до суду клопотання про призначення технічної експертизи документів

30.05.2017 року позивачем подано до суду заяву про ознайомлення з матеріалами справи .

30.05.2017 року позивачем подано до суду пояснення та обґрунтування позовних вимог.

04.09.2017 року позивачем подано до суду заяву про ознайомлення з матеріалами справи .

04.09.2017 року позивачем подано до суду заяву-клопотання про зобов`язання відповідача надати оригінал ордеру.

06.09.2017 року представником виконавчого комітету Ужгородської міської ради подано до суду клопотання про перенесення розгляду справи.

17.10.2017 року позивачем подано до суду заяву про ознайомлення з матеріалами справи .

17.11.2017 року представником виконавчого комітету Ужгородської міської ради подано до суду клопотання про ознайомлення з матеріалами справи.

21.11.2017 року позивачем подано до суду пояснення по справі.

22.11.2017 року представником виконавчого комітету Ужгородської міської ради подано до суду подано до суду письмові заперечення.

22.12.2017 руку представником позивача подано до суду клопотання про ознайомлення з матеріалами справи.

06.02.2018 року позивачем подано до суду клопотання про виклик свідків.

06.02.2018 року позивачем подано до суду клопотання про долучення доказів.

06.02.2018 року представником позивача подано до суду клопотання про продовження перерви по справі.

20.02.2018 року позивачем подано до суду заяву про обєднання позовних вимог.

20.02.2018 року позивачем подано до суду пояснення щодо обставин справи.

20.02.2018 року позивачем подано до суду клопотання про проведення огляду доказів.

18.09.2018 року представником виконавчого комітету Ужгородської міської ради подано до суду клопотання про розгляд справи без участі представника відповідача.

09.11.2018 року представником позивача подано до суду клопотання про надання інформації щодо місця проживання свідків.

09.11.2018 року представником виконавчого комітету Ужгородської міської ради подано до суду заяву про відкликання заяви про відвід.

09.11.2018 року представником виконавчого комітету Ужгородської міської ради подано до суду заяву про відвід судді.

09.11.2018 року позивачем подано до суду заяву про долучення доказів.

20.11.2018 року позивачем подано до суду пояснення № 1 та № 2.

29.05.2019 року представником позивача подано до суду клопотання про продовження перерви у судовому засіданні.

28.05.2019 року представником ГУНП в Закарпатській області подано до суду відзив на позову заяву.

28.05.2019 року представником ГУНП в Закарпатській області подано до суду клопотання про закриття провадження по справі.

06.11.2019 року позивачем подано до суду заяву про обєднання позовних вимог.

06.11.2019 року подано до суду клопотання про заміну відповідача на належного

06.11.2019 року представником позивача подано до суду клопотання про відкладення розгляду справи.

04.02.2020 року позивачем подано до суду пояснення по справі.

28.02.2020 року позивачем подано до суду клопотання про заміну відповідача та залучення правонаступників.

20.11.2020 року представником ГУНП в Закарпатській області подано до суду відзив на позовну заяву.

02.12.2020 року позивачем подано до суду відповідь на відзив.

22.12.2020 року позивачем подано до суду заяву про надання квитанції відправлення рекомендованих листів.

24.03.2021 року представником позивача подано до суду клопотання про відкладення розгляду справи.

06.04.2021 року представником позивача подано до суду клопотання про відкладення розгляду справи.

30.11.2021 року позивачем подано до суду клопотання про допит свідка.

30.11.2021 року представником виконавчого комітету Ужгородської міської ради подано до суду заяву про долучення доказів до матеріалів справи.

17.02.2022 року представником позивача подано до суду клопотання про ознайомлення з матеріалами справи.

22.06.2022 року представником позивача подано до суду клопотання про відкладення розгляду справи.

23.06.2022 року позивачем подано до суду виступ позивача в судових дебатах.

В ході розгляду справи проведені наступні процесуальні дії:

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 17.03.2016 року прийнято справу № 308/133227/14-ц до свого провадження.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 14.04.2016 року замінено неналежних відповідачів на належних.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 07.12.2016 року в задоволенні клопотання ОСОБА_1 про витребування доказів відмовлено.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 29.03.2017 року клопотання про витребування доказів задоволено.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 31.05.2017 року в задоволенні клопотання позивача про призначення судової технічної експертизи документів відмовлено.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 13.04.2018 року постановлено доставити приводом свідків.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 15.06.2018 року постановлено доставити приводом свідків.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 21.09.2018 року постановлено доставити приводом свідків.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 20.02.2019 року постановлено доставити приводом свідків.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 16.04.2019 року постановлено доставити приводом свідків.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 10.11.2020 року залучено до участі у справі співвідповідача ГУНП України в Закарпатській області.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 17.11.2020 року клопотання позивача про витребування доказів задоволено.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 08.02.2022 року постановлено провести допит свідка у справі в режимі відеоконференції .

Заслухавши вступне слово сторін, покази свідків, вивчивши та перевіривши в судовому засіданні матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи івирішення спорупо суті суд приходить до наступного.

Заправиламич.1ст.13ЦПКУкраїнисудрозглядаєсправинеінакшеякзазверненнямособи,подани-мивідповіднодоцьогоКодексу,вмежах заявлених неювимогінапідставі доказів,поданих учасниками справиабовитребуванихсудом упередбаченихцим Кодексом випадках.

Відповіднодоч.1ст.81ЦПКУкраїникожнасторонаповиннадовеститі обставини, наякі вона посилаєтьсяякнапідставусвоїхвимог абозаперечень,крімвипадків, встановлених цим Кодексом.Частиною 5.даної статтіпередбачено,що докази подаються сторонамитаіншими учасникамисправи, ач.6 що доказуваннянеможе ґрунтуватися наприпущеннях.

Згіднозч.7ст.81ЦПКУкраїнисуднеможезбиратидокази,щостосуютьсяпредметаспору,звласноїініціативи,крімвитребуваннядоказівсудомувипадку,коливінмаєсумнівиудобросовісному здійсненні учасникамисправиїхніхпроцесуальних правабовиконанні обов`язків щодо доказів,атакожіншихвипадків,передбаченихцимКодексом.

Доказамиєбудь-якідані,напідставіякихсудвстановлює наявністьабо відсутність обставин (фактів),щообґрунтовуютьвимогиізапереченняучасниківсправи,таінших обставин, якімаютьзначення длявирішеннясправи(ч.1ст.76ЦПКУкраїни).

Фактичні обставини справи:

Судом встановлено, що рішенням Ужгородського міського суду Закарпатської області від 10.01.1995 року, ухвалено : ОСОБА_2 переселити в кв. АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 переселити в кв. АДРЕСА_10 , а осіб які проживали у вказаних квартирах переселити в квартиру АДРЕСА_11 . ( Т.1, а.с. 73)

Відповідно до витягу з рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради народних депутатів від 22.03.95 № 44 виконком міської Ради вирішив дозволити обмін ОСОБА_2 , прож. в АДРЕСА_12 , яка складається з 2 кімнат на квартиру АДРЕСА_1 , яка складається з 2-ох кімнат житл. пл..28 кв.м. та видати обмінні ордери . ( Т.2)

Як встановлено судом, 08.07.1995 року складено акт про проведення добровільного виконання судового рішення від 10.01.1995 року ( Т.1 , а.с. 89-91)

Як встановлено судом, рішенням Ужгородського міського суду від 31.08.1999 року, яке набуло законної сили, визнано рішення Ужгородського міськвиконкому від 22.03.95 року за № 44 п. 1.4. незаконним та скасовано. ( Т.2)

Ухвалою Ужгородського міського суд від 18.05.2001 року заяву ОСОБА_2 про перегляд рішення Ужгородського міського суду від 10.01.1995 року по цивільній справі за позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про примусовий обмін задоволено, а зазначене рішення - скасовано. ( Т.2)

Як встановлено судом, рішенням виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 27.02.02 № 42 на підставі рішення Ужгородського міського суду від 31 серпня 1999 року та на виконання постанови державного виконавця від 18.01.2002 р про поновлення виконавчого провадження, виконком міської ради вирішив: п.1.4. рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 22.03.95 р. за № 44 скасувати. ( Т.2)

Як встановлено судом, ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла, що стверджується свідоцтвом про її смерть Серії НОМЕР_1 від 12.08.2011 року. При цьому, місцем її смерті значиться с. Вільшани Хустського району.( Т.1 , а.с. 185)

Відповідно до акту затвердженого директором КП «ЖРЕР №1» від 28.09.2011 р. комісією в складі майстра дільниці ОСОБА_19 , паспортиста ОСОБА_20 , головного інженера ОСОБА_8 , було складено акт про те, що на квартиру АДРЕСА_1 був виписаний МВК обмінний ордер на ОСОБА_2 , але нею одержаний не був. Квартира на протязі багатьох років опечатана. Зареєстровані особи в квартирі не значаться. (т.1, а.с. 202).

Як встановлено судом, рішенням виконавчого комітету Ужгородської міської ради №373 від 05.10.2011 року «Про укладення договорів найму» п.п. 1.9 і 1.10, двокімнатну квартиру, що знаходиться за адресою АДРЕСА_4 , закріплено за Ужгородським міським управлінням УМВС України в Закарпатській області як гуртожиток та поселено у ній сім`ю начальника відділу цього управління ОСОБА_4 ( Т.1 , а.с. 120)

Відповідно доакту описумайна вкомунальній квартиріза адресою АДРЕСА_4 від 07.10.2011комісією в складі дільничногоінспектора майораміліції ФрінцоА.В.,директора КП«ЖРЕР №1»Дідун О.В.,головного інженераКП «ЖРЕР№1»-Пайди О.В.,паспортиста КП«ЖРЕР №1» ОСОБА_20 ,майстра дільниці КП«ЖРЕР№ 1»- ОСОБА_21 в присутностісвідка ОСОБА_22 було описанота вилученоз квартиримайно.Речі згідноопису завезено насклад «КП« ЖРЕР№1»за адресою АДРЕСА_3 . ( Т.1 , а.с. 79)

Відповідно до листа «ЖРЕР № 1» від 14.10.2011 р за № 78 ОСОБА_1 було повідомлено, що за адресою АДРЕСА_4 станом на 06.10.2011 року зареєстрованих осіб не значиться. Так як в квартирі станом на 01.10.2011 року ніхто не проживав і не був зареєстрований, рішенням Ужгородської міської ради № 373 від 05 жовтня 2011 року було закріплено за Ужгородським міським управлінням УМВС України в Закарпатській області. Речі, які знаходяться в квартирі комісійно вивезено для зберігання на склад КП «ЖРЕР №1» 07.10.2011 року (т.2 )

Як встановленосудом, рішенням Ужгородськогоміськрайонного судувід 06вересня 2013року,яке залишено беззмін ухвалою апеляційногосуду Закарпатськоїобласті від25.12.2013року встановлено, що позивачем ОСОБА_1 не доведено, обставини того, що за життя його мати ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 набула права користування квартирою АДРЕСА_1 у встановленому законом порядку, а також що рішення виконкому Ужгородської міської ради від 05 жовтня 2011 року № 373 «Про укладення договорів найму» прийнято у порушення норм законодавства. (т.2 )

Ухвалою вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04.06.2014 року рішення Ужгородського міськрайонного суду від 06.09.2013 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 25.12.2013 року залишено без змін. Окрім того в Ухвалі вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04.06.2014 року зазначено, що суд першої інстанції з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, обгрунтовано виходив з того, що позивачем ОСОБА_1 не доведено, обставини того, що за життя його мати ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 набула права користування квартирою АДРЕСА_1 у встановленому законом порядку, а також що рішення виконкому Ужгородської міської ради від 05 жовтня 2011 року № 373 «Про укладення договорів найму» прийнято у порушення норм законодавства. (т.2 )

Відповіднодо вимогч.4ст.82ЦПКУкраїниобставини, встановлені рішенням суду у цивільній,господарськійабоадміністративнійсправі,щонабрало законної сили, недоказуються при розглядііншоїсправи,уякій берутьучастьтісамі особиабо особа, щодо якоївстановленоці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Як встановлено судом, за життя ОСОБА_2 навипадок своєїсмерті зробилазаповіт,посвідчений 08.10.2010року державнимнотаріусом Ужгородськоїрайонної державноїнотаріальної конториІвановою Ю.О.,яким заповіланалежні ійгрошові заощадження зналежними відсоткамита компенсаціями,що зберігаютьсяв філії Закарпатськеобласне управлінняВАТ «Державнийощадний банкУкраїни»,а такожналежну ій квартирущо знаходитьсяза адресою АДРЕСА_12 своїй доньці ОСОБА_23 ,1963р.н. ( Т.1 , а.с. 192)

18.04.2012року ОСОБА_23 отримала свідоцтвопро правона спадщинуза заповітом. ( Т.1 , а.с. 193 на звороті)

Як встановленосудом, ОСОБА_1 18.08.2011року звернувсядо Першоїужгородської державноїнотаріальної конториіз заявоюпро прийняттяспадщини післясмерті матері ОСОБА_2 . ( Т.1 , а.с. 183)

Даних про те, чи отримував ОСОБА_1 свідоцтво про право на спадщину у спадковій справі та у матеріалах даної цивільної справи відсутні.

Як встановлено судом, спадкоємцями після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 за законом є її донька ОСОБА_23 та син ОСОБА_1 . ( Т.1 , а.с. 107 на звороті)

Судом встановлено,що міжсторонами виникспір щодоправа користування жилим приміщенням, яке на час виникнення спірних правовідносин перебувало у комунальній власності , щодо права користування та володіння майном, яке перебувало у житловому приміщенні та неправомірності дій відповідачів.

Предметомпозовнихвимог євизнання незаконними й неправомірними дій відповідачів, зобов`язання вчинити певні дії та визнання незаконними пунктів 1.9. та 1.10 рішення № 373 від 05.10.2011 р. виконкому Ужгородської міської ради.

Відповідно до ч.2 ст.124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Нормативно-правове обґрунтування :

За положеннямистатті 47 Конституції Україникожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно достатті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»суди застосовують при розгляді справКонвенцію про захист прав людини і основоположних свободвід 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Статтею 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно іззакономі є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Разом з тим устатті 41 Конституції Українипередбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

В чинному законодавстві закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди,відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб(ст.ст.316,317,319,321ЦКУкраїни).

Відповідно до вимог ч.1 ст.317ЦКУкраїни власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до частин першої, другоїстатті 319 ЦК Українивласник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Згідно ч.1 ст.321ЦКУкраїни право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповіднодо положеньстатті1216ЦКУкраїни спадкуваннямє перехідправта обов`язків (спадщини)відфізичноїособи,якапомерла(спадкодавця),доіншихосіб(спадкоємців).

Відповідно до ст. ст. 1217 1218 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом; до складу спадщини входять усі права та обов`язки , що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини та припинились внаслідок його смерті, крім прав та обов`язків, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця.

Відповідно до ст. 219 ЦК України Не входять до складу спадщини права та обов`язки, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема:

1) особисті немайнові права;

2) право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами;

3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;

4) права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом;

5) права та обов`язки особи як кредитора або боржника, передбаченістаттею 608цього Кодексу.

Із змісту ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті; заповіт є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Відповідно до ст. 1233 ЦК України Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Статтею 1268 ЦК України передбачено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (ч. 1, 5)

Відповідно до ст. 1261 ЦК України - у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Відповідно до ст. 1269 ЦК України - спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Відповідно до ч.1 ст. 1270 ЦК України - Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Відповідно до ч.3 ст. 1296 ЦК України відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Відповідно дост.1297ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є майно та/або майнові права, які обтяжені, та/або нерухоме майно та інше майно, щодо якого здійснюється державна реєстрація, зобов`язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на таке майно.

Виходячи із системного аналізу норм права, вбачається, що спадкоємцю, який прийняв спадщину у складі якої є предмети звичайної домашньої обстановки та вжитку нотаріусом не видається свідоцтво про право на спадщину на таке майно, з огляду на те, що предмети звичайної домашньої обстановки та вжитку не підпадають під визначення нерухомого майна та інше майно, щодо якого здійснюється державна реєстрація.

Позивач просить суд зокрема визнати його право володіння й розпорядження майном, яке КП ЖРЕР №1 вивезло згідно акту від 07.10.2011 року з квартири АДРЕСА_1 , як спадкоємця за законом його матері ОСОБА_2 .

Враховуючи вищевикладене, оскільки ОСОБА_1 у встановлений законом шестимісячний строк звернувся до Першої Ужгородської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_2 , а свідоцтво про право на спадщину видається всилу ст.1297ЦК Українина майно та/абомайнові права,які обтяжені,та/абонерухоме майнота іншемайно,щодо якогоздійснюється державнареєстрація,а позивачпросить суд,зокрема визнатийого правоволодіння йрозпорядження особистим рухомиммайном його матері ОСОБА_2 , зокремана предметизвичайної домашньоїобстановки тавжитку ,яке КП ЖРЕР№1вивезло згідно акту від07.10.2011 року зквартири АДРЕСА_1 , зважаючи на приписи ст. 1223 ЦК України , згідно якої зокрема, у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу, відтак суд вважає, що дана вимога позивача є обгрунтованою, мотивованою та такою, що підлягає до часткового задоволення, а саме слід визнати за ОСОБА_1 право володіння й розпорядження майном, згідно акту КП ЖРЕР №1 від 07.10.2011 року, яке було вивезено з квартири АДРЕСА_1 , як спадкоємця за законом його матері ОСОБА_2 на 1/2 частину, оскільки, спадкоємцями після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 за законом є її донька ОСОБА_23 та син ОСОБА_1 , а у відповідності до ст. 1267 ЦК України частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними.

Що стосується позовних вимог позивача ОСОБА_1 про:

-визнання незаконним й неправомірним виламування 07.10.2011 року вхідних дверей з внутрішнім замком квартири АДРЕСА_1 працівниками КП ЖРЕР №1 за участю працівників міліції Ужгородського МВ УМВС України в Закарпатській області;

-визнання незаконним й неправомірним проникнення 07.10.2011 року у квартиру АДРЕСА_1 працівників КП ЖРЕР №1 та працівників міліції Ужгородського МВ УМВС України в Закарпатській області;

-визнання незаконним й неправомірним захоплення і заволодіння 07.10.2011 року працівниками КП ЖРЕР №1 та працівниками міліції Ужгородського МВ УМВС України в Закарпатській області майном всіх членів сім`ї ОСОБА_2 у квартирі АДРЕСА_1 , яким володів й користувався , але з 07.10.2011р. і до цього часу відповідачі позбавили права володіння й користування майном та не допускають до всього захопленого майна нашої сім`ї, суд виходить з наступного.

У статтях 15, 16 ЦК України закріплене право кожного на захист свого цивільного (особистого немайнового або майнового) права та інтересу у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до положень частини 1 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

За приписом частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У частині 2 статті 16 ЦК України визначається перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів.

Одним зтаких способівє визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

За змістом вказаних норм особа, яка вважає, що її право порушене, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права, який, як правило, визначається спеціальним законом (Цивільний Кодекс чи інший акт цивільного законодавства), що регламентує конкретні цивільні правовідносини.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. Таким чином, суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 04.10.2017 у справі № 914/1128/16.

Відсутність спору, у свою чергу, виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту.

Такий висновок зазначений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 лютого 2019 року по справі № 522/12901/17-ц.

Стаття 5 ЦПК України визначає, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

За змістом норм цивільного процесуального закону позивачем є особа, яка звернулася до суду у встановленому законом порядку та стверджує про порушення, невизнання або оспорювання своїх прав, свобод чи інтересів іншими учасниками цивільних відносин, а відповідач - це особа, яка має нести установлену договором або законом відповідальність. Позивач на власний розсуд визначає особу, до якої пред`являє вимоги.

Згідно з принципом диспозитивності цивільного судочинства суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (статті 13 ЦПК України).

Аналіз змісту наведених законодавчих норм дає підстави для висновку, що захисту підлягає лише порушене або оспорюване право або інтерес, у спосіб, який не суперечить закону, при цьому саме позивач визначає спосіб захисту порушеного права та особу, яка має відповідати за позовом.

Однією із основних конституційних гарантій прав людини та громадянина є недоторканість житла, яка закріплена у статті 30 Конституції України.

Згідно з вказаною нормою не допускається проникнення до житла чи іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду.

У невідкладних випадках, пов`язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, можливий інший, встановлений законом, порядок проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду і обшуку.

Право особи на недоторканність житла закріплено і у багатьох міжнародних документах з прав людини, зокрема, у статті 12 Загальної декларації прав людини 1948 р., статті 17 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 р., статті 8 Конвенції про захист прав людини та основних свобод.

Гарантії реалізації права на недоторканість житла визначені статтею 311 Цивільного Кодексу України, яка встановлює, що житло фізичної особи є недоторканним.

Проникнення до житла чи до іншого володіння фізичної особи, проведення в ньому огляду чи обшуку може відбутися лише за вмотивованим рішенням суду.

У невідкладних випадках, повязаних із рятуванням життя людей та майна або з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, законом може бути встановлено інший порядок проникнення до житла чи до іншого володіння фізичної особи, проведення в них огляду та обшуку.

Фізична особа не може бути виселена або іншим чином примусово позбавлена житла, крім випадків, встановлених законом.

Гарантована Конституцією недоторканість житла знайшла закріплення у Кримінальному процесуальному кодексі як засада кримінального судочинства (статті 7, 13), за якою не допускається проникнення до житла чи іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим судовим рішенням.

Крім того, частиною 1 статті 233 цього Кодексу передбачено, що ніхто не має права проникнути до житла чи іншого володіння особи з будь-якою метою, інакше як за добровільною згодою особи, яка ними володіє, або на підставі ухвали слідчого судді, крім випадків, установлених частиною третьою цієї статті.

З наведеного вбачається, що право на недоторканість житла є невід`ємним правом кожної особи, гарантованим законом.

Відповідно до вимог статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно статті 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Докази згідно положень статей 77-80 ЦПК України мають бути належними, допустимими, достовірними та достатніми.

Статтею 162 Кримінального кодексу України встановлено кримінальну відповідальність за незаконне проникнення до житла чи до іншого володіння особи, незаконне проведення в них огляду чи обшуку, а так само незаконне виселення чи інші дії, що порушують недоторканність житла громадян.

Зважаючи на фактичні обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, належним доказом порушення його права на недоторканість житла може бути лише вирок суду, який набрав законної сили та інші докази, щодо порушення його права на недоторканість, проте таких доказів суду не надано, а встановлення цього факту в порядку цивільного судочинства закон не передбачає, будь-якого спеціального способу захисту порушеного права на недоторканість житла Цивільний кодекс України та інші закони не містять .

Окрім того, позивач належними та допустимими доказами не довів, що він є власником, володільцем квартири АДРЕСА_1 ,а відтакі недовів належними доказами порушення його права на недоторканість житла за вказаною вище адресою.

Судом встановлено, що ордер на спірне житлове приміщення № 234 від 31.03.1995 року, виданий на ім`я ОСОБА_2 остання, не отримувала і таким чином відмовилась від подальшої реалізації наданого їй права на користування житловим приміщення, яке знаходиться за адресою АДРЕСА_4 , вказані обставини встановлені рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 06.09.2013 і в силу ч.4ст.82ЦПКУкраїни доведення не потребують.

В ухвалі апеляційного суду Закарпатської області від 25.12.2013 року якою залишено без змін рішення Ужгородського міськрайонного суду від 06.09.2013 встановлено, що ОСОБА_1 не довів, що був членом сімї належного наймача квартири за адресою АДРЕСА_4 , а тому у нього не виникло будь яких житлових прав щодо вищевказаної квартири, які в свою чергу не були порушені та не могли бути порушеними.

Таким чином , позивач належними та допустимими доказами не довів, що він є власником, володільцем квартири АДРЕСА_1 ,а відтакі недовів належними доказами порушення його права на недоторканість житла за вказаною вище адресою.

Окрім того, вимоги позивача про визнання : незаконним й неправомірним виламування 07.10.2011 рокувхідних дверей звнутрішнім замком квартири АДРЕСА_1 ;незаконним й неправомірним проникнення 07.10.2011 року уквартиру АДРЕСА_1 ;незаконним й неправомірнимзахоплення і заволодіння07.10.2011 рокупрацівниками КП ЖРЕР №1 тапрацівниками міліціїУжгородського МВ УМВСУкраїни вЗакарпатській областімайном всіхчленів сім`ї ОСОБА_2 суперечать визначеним способам захисту цивільних прав та інтересів, оскільки задоволення позову в цій частині жодним чином не захищає та не відновлює порушене право, тобто не відповідає завданням цивільного судочинства.

З оглядуна недоведеністьобставин,які свідчатьпро порушенняправа позивача,є недоведенимита безпідставнимиі вимогипозову в цій частині вимог.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбаченийст.16 ЦК України.

Як правило, власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Спосіб захисту порушеного права частіше за все визначається спеціальним законом, який регламентує конкретні цивільні правовідносини.

Оскільки КП ЖРЕР №1 не є органом влади чи органом місцевого самоврядування, обраний позивачем спосіб захисту своїх прав у вигляді визнання дій КП ЖРЕР №1 протиправними, не передбачено діючим законодавством, як спосіб захисту прав.

Зважаючи на вищевикладене, суд не встановив підстав для задоволення вимог позивача в цій частині позовних вимог з урахуванням не доведеності належними доказами порушення його права на недоторканість житла та з урахуванням обраних ним способів захисту.

Що стосується позовної вимоги:

- про визнання незаконним переведення комунальної квартири АДРЕСА_1 та визнати порушення вимог ст. 127 ЖК України, а саме про заборону переведення та закріплення в якості гуртожитку окрему житлову квартиру у цілому житловому квартирному будинку чи під`їзді, суд вважає, що дана вимога, суперечить визначеним законом способам захисту цивільних прав та інтересів, оскільки задоволення позову в цій частині жодним чином не захищає та не відновлює порушене право, тобто не відповідає завданням цивільного судочинства.

Згідно положень ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Згідно ч.1 ст.5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів визначений ст.16 ЦК України.

Відповідно до положень ч.2 ст.16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків, відшкодування моральної шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу місцевого самоврядування. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Водночас особа, якій належить порушене право, може скористатися не будь-яким, на свій розсуд, а цілком конкретним способом захисту свого порушеного права, який, як правило, визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини чи договором (п.5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц та від 4 червня 2019 року у справі № 916/3156/17, від 29 вересня 2020 року у справі № 378/596/16-ц.

Оскільки обраний позивачем спосіб захисту свого права визнання незаконним переведення комунальної квартири АДРЕСА_1 та визнати порушення вимог ст. 127 ЖК України не передбачений ні ст.16 ЦК України, ні іншим законом чи договором, то підстави для задоволення в цій частині позовних вимог відсутні.

Обраний позивачем спосіб захисту прав, сам по собі не сприяє ефективному відновленню порушеного права.

Що стосується позовної вимоги в частині визнання незаконним пункти 1.9 та 1.10 рішення № 373 від 05.10.2011 року виконкому Ужгородської міської ради на підставі порушення вимоги ст. 127 ЖК України, суд виходить з наступного.

Як встановленосудом рішеннямвиконавчого комітетуУжгородської міськоїради №373від 05.10.2011року «Проукладення договорівнайму» п.п.1.9і 1.10вирішено:двокімнатну квартируза рахунок звільненогожитлового фонду,що знаходитьсяза адресою АДРЕСА_4 ,закріпити заУжгородським міськимуправлінням УМВСУкраїни вЗакарпатській областіяк гуртожитокта поселитиу квартиру,що знаходитьсяза адресою АДРЕСА_4 , сім`юначальника відділу управлінняСуворова О.Ю. (Т.1, а.с. 120)

Відповідно до ст. 127 ЖК України ( в редакції на час виникнення спірних правовідносин) для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання можуть використовуватись гуртожитки. Для тимчасового проживання осіб, які відбували покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк і потребують поліпшення житлових умов або жила площа яких тимчасово заселена чи яким повернути колишнє жиле приміщення немає можливості, а також осіб, які потребують медичної допомоги у зв`язку із захворюванням на туберкульоз, використовуються спеціальні гуртожитки. Під гуртожитки надаються спеціально споруджені або переобладнані для цієї мети жилі будинки. Жилі будинки реєструються як гуртожитки у виконавчому комітеті районної, міської, районної в місті ради.

Відповідно доПримірного положенняпро гуртожитки(вредакції начас виникненняспірних правовідносин)затвердженого постановоюРади МіністрівУкраїнської РСРвід 03.06.1986року №208 -під гуртожиткинадаються спеціальноспоруджені абопереобладнані дляцієї метижилі будинки.Переобладнання жилихбудинків підгуртожитки провадитьсяз дозволувиконавчого комітетуобласної,міської (містареспубліканського підпорядкування)Ради народнихдепутатів. Не допускається розміщення гуртожитків у підвалах і цокольних поверхах, а також використання під гуртожитки приміщень у жилих будинках, призначених для постійного проживання громадян.

Гуртожитки підрозділяються на два види:

1)для проживання одиноких громадян (жилі приміщення знаходяться у спільному користуванні кількох осіб, які не перебувають у сімейних стосунках);

2)для проживання сімей (жилі приміщення, що складаються з однієї чи кількох кімнат, перебувають у відособленому користуванні сімей).

У гуртожитках, призначених для проживання одиноких громадян, при необхідності, з дозволу виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів можуть бути

виділені приміщення для проживання сімей. Ці приміщення повинні розташовуватися в окремих під`їздах (секціях) жилого будинку.

Отже, окремі приміщення і квартири не можуть офіційно отримувати статусу гуртожитків.

Зважаючи на викладене, враховуючи те, що окрема квартира у багатоквартирному житловому будинку за адресою АДРЕСА_4 згідно рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради №373 від 05.10.2011 року «Про укладення договорів найму» отримала статус гуртожитку, на переконання суду наявні правові підстави для визнання незаконним пункти 1.9 та 1.10 рішення № 373 від 05.10.2011 року виконкому Ужгородської міської ради, а відтак позовні вимоги в цій частині підлягають до задоволення.

При ухваленні рішення в цій частині позовних вимог, судом враховано рішення Ужгородського міськрайонного суду від 06.09.2013 року, яке набуло законної сили, яким відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог , зокрема в частині визнання незаконним пункти 1.9 та 1.10 рішення № 373 від 05.10.2011 року виконкому Ужгородської міської ради. Водночас в межах справи № 308/498/13-ц позивач заявив вимогу про визнання незаконним пункти 1.9 та 1.10 рішення № 373 від 05.10.2011 року виконкому Ужгородської міської ради з тих підстав , що спірна квартира не відносилась до вільного житлового фонду, так як він фактично проживав в ній . В даній справі позивач заявив вимогу про визнання незаконним пункти 1.9 та 1.10 рішення № 373 від 05.10.2011 року виконкому Ужгородської міської ради з підстав порушення вимоги ст. 127 ЖК України.

Відповідно до п. 3 ч. 1ст. 255 ЦПК України, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.

Зазначена підстава для закриття провадження у справі спрямована на усунення випадків повторного вирішення судом тотожного спору, який вже розглянуто і остаточно вирішені по суті, оскільки після набрання рішенням суду законної сили сторони та треті особи із самостійними вимогами, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ту саму позовну вимогу з тих самих підстав.

Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду цивільної справи без винесення судового рішення, у зв`язку із виявленням після відкриття провадження обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи.

Підстави для закриття провадження у справі є вичерпними та визначеністатті 255 ЦПК України.

Закриття провадження у справі у цьому разі можливе за умови, що рішення, яке набрало законної сили, є тотожним до позову, який розглядається, тобто збігаються сторони, предмет і підстави позовів.

Відповідно до наведеної норми позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.

У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення.

Підстава позову - це частина позову, яка відображає обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги і докази, що підтверджують кожну обставину, а також наявність підстав для звільнення від доказування.

При визначенні підстави позову як елемента його змісту суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і закону, позивач просить про захист свого права.

Так само, в правовій позиції Верховного Суду України зазначено, що для застосування передбаченої п. 2 ч. 1ст. 205 ЦПК України(в редакції 2004 року, п. 3 ч. 1ст. 255 ЦПК України, в редакції, яка діє з 15.12.2017 року) підстави закриття провадження у справі необхідна наявність водночас трьох складових, а саме: тотожних сторін спору, тотожного предмета позову, тотожної підстави позову. Зміна хоча б однієї з наведених складових не перешкоджає заінтересованим особам звернутися до суду з позовною заявою і не дає суду підстави закривати провадження у справі (постанова Верховного Суду України від 11.11.2015 року у справі №6-342цс15).

Таких же висновків дійшов і Верховний Суд у постанові від 27.11.2019 року у справі №303/4229/16-ц (провадження №61-28192св18).

Отже, як встановлено судом предмет позову у цих справах є тотожний, проте з різних підстав заявлені позовні вимоги .

Що стосується позовної вимоги про:

-зобов`язати виконавчий комітет Ужгородської міської ради скасувати пункти 1.9 та 1.10 рішення № 373 від 05.10.2011р., суд виходить з наступного.

Рішенням виконавчогокомітету Ужгородськоїміської ради№373від 05.10.2011року «Проукладення договорівнайму» п.п.1.9і 1.10,вирішено:двокімнатну квартируза рахунок звільненогожитлового фонду,що знаходитьсяза адресою АДРЕСА_4 ,закріпити заУжгородським міськимуправлінням УМВСУкраїни вЗакарпатській областіяк гуртожитокта поселитиу квартиру,що знаходитьсяза адресою АДРЕСА_4 , сім`юначальника відділу управлінняСуворова О.Ю. (Т.1, а.с. 120)

В силу положень ч. 10 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Юридична позиція про неможливість скасування органами місцевого самоврядування своїх попередніх рішень ненормативного (індивідуального) характеру, внесення до них змін, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення, була викладена уРішенні Конституційного Суду України від 16.04.2009 №7-рп/2009.

У рішенні Конституційного Суду України від 16.04.2009 № 7-рп/2009 у справі № 1-9/2009 за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень ч. 2 ст. 19, ст. 144 Конституції України, ст. 25, ч. 14 ст. 46, частин 1, 10 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) Конституційний Суд України дійшов висновку, що органи місцевого самоврядування мають право приймати рішення, вносити до них зміни та скасовувати їх на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України, керуючись у своїй діяльності ними та актами Президента України, Кабінету Міністрів України.

У вказаному рішенні також зазначено, що зі змісту частини другої ст. 144 Конституції України та частини десятої ст. 59 Закону вбачається, що рішення органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з мотивів невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними з ініціативи заінтересованих осіб судом загальної юрисдикції, тобто в судовому порядку. Однак, як вважає Конституційний Суд України, це не позбавляє орган місцевого самоврядування права за власною ініціативою або ініціативою інших заінтересованих осіб змінити чи скасувати прийнятий ним правовий акт (у тому числі і з мотивів невідповідності Конституції чи законам України).

Конституційний Суд України зазначив, що в Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3). Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (стаття 74 Закону). Таким чином,органи місцевогосамоврядування неможуть скасовуватисвої попереднірішення,вносити доних зміни,якщо відповіднодо приписівцих рішеньвиникли правовідносини,пов`язаніз реалізацієюпевних суб`єктивнихправ таохоронюваних закономінтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є "гарантією стабільності суспільних відносин" між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення.

У даномувипадку предметомоскарження виступаєрішення органумісцевого самоврядування ненормативного (індивідуального) характеру.

Ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.

Ненормативним (індивідуальним) правовим актам притаманні такі ознаки: а) спрямовуються на врегулювання конкретних (одиничних) актів соціальної поведінки; б) поширюються лише на персонально визначених суб`єктів; в) містять індивідуальні приписи (веління, дозволи), розраховані на врегулювання лише окремої, конкретної життєвої ситуації, тому їх юридична чинність (формальна обов`язковість) вичерпується одноразовою реалізацією; г) не передбачають повторного застосування одних і тих самих юридичних засобів; д) не мають зворотної дії в часі.

Враховуючи наведене рішення Конституційного Суду України від 16.04.2009 № 7-рп/2009 у справі № 1-9/2009, зважаючи на те, що предметом оскарження виступає рішення органу місцевого самоврядування ненормативного (індивідуального) характеру суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині зобов`язати виконавчий комітет Ужгородської міської ради скасувати пункти 1.9 та 1.10 рішення № 373 від 05.10.2011р.

Що стосується позовних вимог про:

-зобов`язати Ужгородську міську раду, виконавчий комітет Ужгородської міської ради та Ужгородський відділ поліції ГУНП України в Закарпатській області відновити попередній стан квартири АДРЕСА_1 , а саме власними зусиллями відповідачів перевезти без бруду й пошкоджень з складу КП ЖРЕР №1 у вказану вище квартиру АДРЕСА_1 всі вивезені меблі і речі їх сім`ї згідно акту від 07.10.2011 року та відновити попередній стан квартири шляхом встановлення меблів на їх попереднє місцезнаходження згідно плану схеми квартири. Про виконання цих дій скласти відповідний акт за участі всіх сторін справи. Таким чином усунути перешкоду в володінні й розпорядженні майном.

-зобов`язати Ужгородський ВП ГУНП в Закарпатській області в місячний термін з моменту набуття законної сили рішення суду відкрити вхідні двері квартири АДРЕСА_1 та допустити у вказану квартиру сторін даної справи для відновлення первинного стану квартири, яке існувало до порушення , тобто до 07.10.2011 року;

-зобов`язати відповідачів у присутність позивача ОСОБА_1 провести повний опис всіх речей сімї ОСОБА_2 та його фактичний стан й дійсне місце знаходження речей на час їх опису, які були захоплені працівниками відповідачів 07.10.2011 р. у квартирі АДРЕСА_1 та знаходяться у володіння всіх відповідачів. Про вчиненні дії зобовязати відповідачів скласти акт у присутності ОСОБА_1 та надати акт суду й ОСОБА_1 , суд виходить з наступного.

Як встановлено судом, позивач ОСОБА_1 в межах справи № 308/498/13-ц звертався до суду з позовними вимогами , у тому числі просив суд: зобовязати відповідачів відновити попередній стан спірної квартири, а саме власними зусиллями відповідачів перевезти без бруду й по пошкоджень з складу КП «ЖРЕР №1» у спірну квартиру всі незаконно вивезені меблі і речі їх сімї згідно акту від 07.10.2011 року та відновити попередній стан квартири шляхом встановлення меблів на їх попереднє місцезнаходження згідно плану-схеми спірної квартири про що скласти відповідний акт за участі всіх сторін справи, відкрити вхідні двері квартири АДРЕСА_1 та зобов`язати всіх відповідачів та третіх осіб відновити попередній стан майна в квартирі АДРЕСА_1 , а саме провести за власні кошти повну чистку, дезінфекцію та ліквідувати всі пошкодження майна та спірної квартири.

Рішенням суду від 06.09.2013 року, яке набуло законної сили у справі за позовом ОСОБА_24 до Ужгородської міської ради, Виконавчого комітету Ужгородської міської ради та Комунального підприємства «Житловий ремонтно-експлуатаційний район № 1», третьої особи ОСОБА_4 про захист прав - відмовлено .

Судом встановлено, що ОСОБА_2 за життя не вважала себе наймачем спірної квартири та не укладала ніякого договору найму квартири. На момент прийняття рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради № 373 від 05.10.2011 року квартира була вільною, вказані обставини встановленні рішенням суду від 06.09.2013 року у справі № 308/498/13-ц , яке набуло законної сили і доведення не потребують.

Суду не представлено доказів, що підтверджують право власності позивача ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1 чи на її частку.

Позивач не довів належними та допустими доказами , що він є власником або володільцем спірної квартири, а відповідно не довів про порушення його житлових прав на квартиру АДРЕСА_1 , а відтак позовні вимоги про відновлення попереднього стану квартири АДРЕСА_1 до задоволення не підлягають.

Згідно ч.1 ст.5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів визначений ст.16 ЦК України.

Відповідно доположень ч.2ст.16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків, відшкодування моральної шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу місцевого самоврядування. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Водночас особа, якій належить порушене право, може скористатися не будь-яким, на свій розсуд, а цілком конкретним способом захисту свого порушеного права, який, як правило, визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини чи договором (п.5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц та від 4 червня 2019 року у справі № 916/3156/17, від 29 вересня 2020 року у справі № 378/596/16-ц.

Оскільки обраний позивачем спосіб захисту свого права зобов`язання відкрити вхідні двері квартири АДРЕСА_1 та допустити у вказану квартиру сторін даної справи для відновлення первинного стану квартири, яке існувало до порушення та зобов`язання провести повний опис всіх речей сімї ОСОБА_2 та його фактичний стан й дійсне місце знаходження речей на час їх опису, не передбачений ні ст.16 ЦК України, ні іншим законом чи договором, то підстави для задоволення позову в цій частині позовних вимог відсутні.

Обраний позивачем спосіб захисту цивільного права, має призводити до захисту порушеного чи оспорюваного права або інтересу. Якщо таке право чи інтерес мають бути захищені лише певним способом, а той, який обрав позивач, може бути використаний для захисту інших прав або інтересів, а не тих, за захистом яких позивач звернувся до суду, суд визнає обраний позивачем спосіб захисту неналежним і відмовляє у позові. У тому ж випадку, якщо заявлена позовна вимога взагалі не може бути використана для захисту будь-якого права чи інтересу, оскільки незалежно від доводів сторін спору суд не може її задовольнити, така вимога не може розглядатися як спосіб захисту..

Отже, гарантованест. 55 Конституції Україний конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення (п.33-33 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 жовтн 2020 року у справі № 9901/393/19).

Право на ефективний засіб юридичного захисту, закріплене уст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, необхідно розглядати як право кожної особи, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі.

ЄСПЛ у своїх рішеннях, здійснюючи тлумачення положень Конвенції, неодноразово наголошував, що зміст права на ефективний засіб юридичного захисту полягає у забезпеченні можливості особі звернутися за захистом свого права до суду та отримати його захист(рішення від 2 грудня 2010 року «Ратушна проти України», рішення від 17 січня 2013 року «Мосендз проти України», рішення від 26 жовтня 2000 року «Кудла проти Польщі»).

При цьому при зверненні до суду позивач самостійно обирає спосіб захисту і саме позивач несе ризик правильності і відповідності національному законодавству обраного ним способу захисту.

Як вище вказувалося з огляду на те, що обрані позивачем способи захисту не відповідають визначеним законом способам захисту цивільних прав та інтересів, а також не призводять до захисту і відновлення порушених прав позивача , тобто не відповідають завданням цивільного судочинства, суд відмовляє у задоволенні вимог в цій часттині.

Згідно пункту 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 18.12.2009 року "Про судове рішення у цивільній справі" рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в тому судовому засіданні, в якому ухвалюється рішення.

Поряд з цим, статтею 12 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим кодексом.

Стосовно доводів представника відповідача виконавчого комітету Ужгородської міської ради про пропущення позивачем строку позовної давності, суд приходить до наступних висновків.

У відповідності до статтi 256 Цивiльного кодексу України позовна давнiсть це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивiльного права або iнтересу.

Отже, позовна давність - це строк, протягом якого особа може реалізувати належне їй матеріальне право на отримання судового захисту порушеного цивільного права чи інтересу шляхом пред`явлення в належному порядку нею чи іншою уповноваженою особою позову до суду.

Позовна давнiсть є iнститутом цивiльного права i може застосовуватися виключно до вимог зi спорiв, що виникають у цивiльних вiдносинах, визначених у частинi першiй статтi 1 ЦК України, та у господарських вiдносинах ( стаття 3 Господарського кодексу України).

За приписами статей 257, 267 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

У письмовихзапереченнях представниквідповідача заявивпро застосуваннястроку позовноїдавності зазначивши,що позивач дізнався про порушення його прав 07.10.2011 року.

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України за загальним правилом перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

В той же час, норма ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб`єктивних прав, відтак обов`язок доведення терміну, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача.

Пунктом 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованоїЗакономУкраїни від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікаціюКонвенції про захистправлюдини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції»(далі - Конвенція), яка набралачинності для України 11вересня 1997 року, передбачено,щокожен маєправо на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумаченняізастосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції),наголошує, що «позовна давність - це законнеправо правопорушника уникнутипереслідування або притягненнядо суду після закінченняпевного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції,виконуєкілька завдань,у тому числізабезпечуєюридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (пункт570рішення від 20 вересня 2011 року у справі «ВАТ «Нафтовакомпанія «Юкос» проти Росії»; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).

Позовнадавністьобчислюється за загальними правилами обчислення цивільно-правових строків.Позовнадавністьустановлюється в законі з метою упорядкування цивільного оборотуза допомогоюстимулювання суб`єктів,права чи законні інтереси якихпорушені, до реалізації правана їх позовний захист протягомустановленого строку.

Позовна давність відноситься до строків захисту цивільних прав; при цьому поняття«позовна»має на увазі форму захисту - шляхом пред`явленняпозову, необхідноюумовою реалізаціїякої євиникнення права на позов, що розглядається у двох аспектах - процесуальному(право напред`явлення позивачем позову і розгляд його судом) і матеріальному (право на задоволення позову, наотриманнясудового захисту). Питання про об`єкт дії позовної давності виникаєчерез відмінності в розуміннікатегорії «право на позов у матеріальному сенсі»(право на захист) у контексті її співвідношення ізсуб`єктивнимматеріальним цивільним правом як одним з елементів змісту цивільних правовідносин.Набуття права на захист, для здійснення якого встановлена позовна давність, завжди пов`язане з порушенням суб`єктивного матеріального цивільного права. Суб`єктивне матеріальне цивільне право іправо на позов відносяться до різних видів матеріального права: перше - регулятивне, друге - охоронне.Змістомправа на позов є правомочність, що включає одну або декілька передбачених законом можливостейдля припинення порушення, відновлення права або захисту права іншими способами, які можуть реалізовуватись тільки за допомогою звернення до суду.

Разом із цим, згідно роз`яснень, даних в п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі», якщо строк для звернення з позовом пропущено без поважних причин, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Однак, оскільки частина позовних вимог є необґрунтованими і недоведеними по суті, у їх задоволенні належить відмовити саме з цих підстав, а не внаслідок спливу строку позовної давності.

Що стосується частини позовних вимог , які на думку суду підлягають до задоволення, суд зазначає, що оскільки позивачем у 2013 року було подано позов до суду про порушення його прав про які він дізнався 07.10.2011 року ( справа № 308/ 498/ 13-ц) , а відтак в силу ч.2 ст. 264 ЦК України відбулось переривання строку позовної давності , тому суд вважає, що доводи представника відповідача про пропущення позивачем строку позовної давності є необґрунтованими.

Відповіднодост.89ЦПКУкраїни, суд оцінюєдокази засвоїмвнутрішнім переконанням, що ґрунтується навсебічному,повному, об`єктивномутабезпосередньому дослідженні наявних усправі доказів.Жодендоказ немає длясудунаперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожногодоказу окремо,а також достатність і взаємний зв`язок доказів вїхсукупності.

З урахуванням всіх обставин справи, враховуючи вимоги ст.81ЦПКУкраїни - кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, виходячи із принципів розумності та справедливості, суд приходить до висновку про часткове задоволення збільшених позовних вимог з підстав та мотивів викладених вище.

Європейськийсудзправ людинивказав,щоп.1статті6Конвенціїзобов`язує суди давати обґрунтування своїхрішень,алеценеможе сприйматисьяквимоганадавати детальну відповідь на кожен аргумент.Межіцьогообов`язку можутьбутирізнимив залежності відхарактеру рішення. Крімтого,необхідно братидоуваги,міжіншим, різноманітність аргументів,які сторона може представитивсуд,та відмінності, якііснуютьудержавах-учасницях, зоглядуна положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення таформулювання рішень. Такимчином, питання, чивиконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зістатті 6 Конвенції,може бути визначенотількиу світліконкретних обставин справи (Проніна протиУкраїни,№ 63566/00, §23,ЄСПЛ,від18липня2006року).

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частинами 1, 2 ст. 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно до ст. 1 Закону України «Про судовий збір» судовий збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, а також за видачу судами документів і включається до складу судових витрат.

Із наявної у матеріалах справи квитанцій, встановлено, що позивачем сплачено 243,60 грн. та 114,70 грн. судового збору, які суд вважає за необхідне стягнути з відповідача - виконавчого комітету Ужгородської міської ради на користь ОСОБА_1 .

На підставівикладеного такеруючись ст.ст.12,76,81,89, 141,259263-265,268,354,355ЦПКУкраїни , суд,

У х в а л и в :

Позовну заяву ОСОБА_1 до Ужгородської міської ради, виконавчого комітету Ужгородської міської ради , Ужгородського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Закарпатській області ,Головного управління Національної поліції в Закарпатській області про визнання незаконними й неправомірними дій відповідачів, зобов`язання вчинити певні дії та визнання незаконними пунктів 1.9. та 1.10 рішення № 373 від 05.10.2011 р. виконкому Ужгородської міської ради задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати пункти 1.9 та 1.10 рішення № 373 від 05.10.2011 року виконкому Ужгородської міської ради ;

Визнати за ОСОБА_1 право володіння й розпорядження майном, згідно акту КП ЖРЕР №1 від 07.10.2011 року, яке було вивезено з квартири АДРЕСА_1 , як спадкоємця за законом його матері ОСОБА_2 на 1/2 частину.

В решті позовних вимог - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщовсудовомузасіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішенняабо уразірозглядусправи (вирішення питання) без повідомлення(виклику) учасниківсправи, апеляційна скарга на рішеннясуду подається протягом тридцяти днів здняскладення повного судовогорішення (ч.1ст.354, ст.355 ЦПК України).

Рішеннясудунабирає законноїсилипісля закінченнястрокудляподання апеляційної скарги всімаучасникамисправи,якщоапеляційнускаргу небуло подано. Уразіподання апеляційної скарги рішення, якщойогоне скасовано,набирає законної силипісля повернення апеляційної скарги, відмови увідкриттічизакриття апеляційного провадженняабоприйняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду (ч.ч.1,2 ст.273ЦПК України).

Учасниксправи,якому повнерішеннянебуловрученеуденьйогопроголошення або складення, маєправона поновлення пропущеного строкуна апеляційне оскарження,якщо апеляційна скарга поданапротягом тридцятиднівздня вручення йомуповного рішення (п.1ч.2 ст.354 ЦПКУкраїни).

Строкнаапеляційнеоскарженняможебутитакожпоновленийвразіпропускуз інших поважних причин(ч.3ст.354ЦПКУкраїни).

Учасники справи:

Позивач ОСОБА_1 (місце проживання АДРЕСА_13 );

Відповідач Ужгородська міська рада, (місцезнаходження м. Ужгород, пл.. Поштова, 3);

Відповідач Виконавчий комітет Ужгородської міської ради, (місцезнаходження м. Ужгород, пл.. Поштова, 3).

Відповідач Ужгородський відділ поліції Головного управління Національної поліції в Закарпатській області (місцезнаходження м. Ужгород, вул. Гагаріна, 10).

Відповідач Головне управління Національної поліції в Закарпатській області (місцезнаходження м. Ужгород, вул. Ф. Ракоці , 13).

Дата складання повного тексту судового рішення - 05.09.2022.

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду К.К. Бенца