УХВАЛА
20 листопада 2024 року
м. Київ
справа № 308/13327/14-ц
провадження № 61-14826ск24
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Осіяна О. М., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 25 серпня 2022 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 09 липня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Ужгородської міської ради, виконавчого комітету Ужгородської міської ради, Ужгородського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Закарпатській області, Головного управління Національної поліції в Закарпатській області про визнання незаконними і неправомірними дій відповідачів, зобов`язання вчинити певні дії та визнання незаконним рішення міської ради,
ВСТАНОВИВ:
У жовтні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив суд визнати незаконним переведення комунальної квартири АДРЕСА_1 у гуртожиток та визнати порушення вимог ст. 127 ЖК України, а саме про заборону переведення та закріплення в якості гуртожитку окрему житлову квартиру у цілому житловому квартирному будинку чи під`їзді; визнати незаконним пункти 1.9 та 1.10 рішення № 373 від 05 жовтня 2011 року виконкому Ужгородської міської ради на підставі порушення вимоги статті 127 ЖК України; зобов`язати виконавчий комітет Ужгородської міської ради скасувати пункти 1.9 та 1.10 рішення № 373 від 05 жовтня 2011 року; визнати незаконним й неправомірним виламування 07 жовтня 2011 року вхідних дверей з внутрішнім замком квартири АДРЕСА_1 працівниками КП «ЖРЕР №1» за участю працівників міліції Ужгородського МВ УМВС України в Закарпатській області; визнати незаконним й неправомірним проникнення
07 жовтня 2011 року у квартиру АДРЕСА_1 працівників КП «ЖРЕР № 1» та працівників міліції Ужгородського МВ УМВС України в Закарпатській області; визнати незаконним й неправомірним захоплення і заволодіння 07 жовтня 2011 року працівниками КП «ЖРЕР № 1» та працівниками міліції Ужгородського МВ УМВС України в Закарпатській області майном всіх членів сім`ї ОСОБА_2 у квартирі АДРЕСА_1 , яким володів й користувався, але з 07 жовтня 2011 року і до цього часу відповідачі позбавили права володіння й користування майном та не допускають до всього захопленого майна його сім`ї; визнати його право володіння й розпорядження майном, яке КП «ЖРЕР № 1» вивезло згідно акту від 07 жовтня 2011 року з квартири АДРЕСА_1 , як спадкоємця за законом його матері ОСОБА_2 ; зобов`язати Ужгородську міську раду, виконавчий комітет Ужгородської міської ради та Ужгородський відділ поліції ГУНП України в Закарпатській області відновити попередній стан квартири АДРЕСА_1 , а саме власними зусиллями відповідачів перевезти без бруду й пошкоджень з складу КП «ЖРЕР № 1» у вказану вище квартиру АДРЕСА_1 всі вивезені меблі і речі їх сім`ї згідно акту
від 07 жовтня 2011 року та відновити попередній стан квартири шляхом встановлення меблів на їх попереднє місцезнаходження згідно плану - схеми квартири. Про виконання цих дій скласти відповідний акт за участі всіх сторін справи. Таким чином усунути перешкоду в володінні й розпорядженні майном; зобов`язати Ужгородський ВП ГУНП в Закарпатській області в місячний термін з моменту набуття законної сили рішення суду відкрити вхідні двері квартири АДРЕСА_1 та допустити у вказану квартиру сторін даної справи для відновлення первинного стану квартири, яке існувало до порушення , тобто до 07 жовтня 2011 року; зобов`язати відповідачів у присутність позивача ОСОБА_1 провести повний опис всіх речей сім`ї ОСОБА_2 та його фактичний стан й дійсне місце знаходження речей на час їх опису, які були захоплені працівниками відповідачів 07 жовтня 2011 року у квартирі АДРЕСА_1 та знаходяться у володіння всіх відповідачів. Про вчиненні дії зобов`язати відповідачів скласти акт у присутності ОСОБА_1 та надати акт суду й ОСОБА_1 .
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 25 серпня 2022 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано незаконними та скасовано пункти 1.9 та 1.10 рішення № 373 від 05 жовтня 2011 року виконкому Ужгородської міської ради;визнано за ОСОБА_1 право володіння й розпорядження майном, згідно акту КП «ЖРЕР № 1» від 07 жовтня 2011 року, яке було вивезено з квартири АДРЕСА_1 , як спадкоємця за законом його матері ОСОБА_2 на 1/2 частину. В решті позовних вимог відмовлено.
Додатковим рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 13 березня 2023 року заяву позивача ОСОБА_1 про розподіл судових витрат задоволено частково. Стягнуто з виконавчого комітету Ужгородської міської ради на користь ОСОБА_1 витрати із сплати судового збору у розмірі 240, 05 грн; витрати, пов`язані із явкою до суду позивача у розмірі 3 265, 73 грн; витрати, пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду у розмірі 1 170, 00 грн; суму поштових витрат у розмірі 17, 37 грн. У задоволенні решти вимог за заявою відмовлено.
Постановою Закарпатського апеляційного суду від 09 липня 2024 року, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 25 серпня 2022 року та додаткове рішення Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області 13 березня 2023 року, залишено без задоволення. Апеляційну скаргу виконавчого комітету Ужгородської міської ради задоволено. Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 25 серпня 2022 року в частині задоволених позовних вимог щодо визнання незаконними та скасування пунктів 1.9 та 1.10 рішення № 373 від 05 жовтня 2011 року виконкому Ужгородської міської ради та визнання права володіння і розпорядження рухомим майном в 1/2 частці як спадкоємця скасувати та постановити з цих вимог у даній справі постанову, якою у задоволенні позову ОСОБА_1 до Ужгородської міської ради, виконавчого комітету Ужгородської міської ради, Ужгородського відділу поліції ГУНП в Закарпатській області, Головного управління Національної поліції в Закарпатській області про визнання незаконним рішення міської ради, визнання права володіння і розпорядження рухомим майном, відмовити. У решті вимог, рішення суду першої інстанції залишити без змін. Вирішено питання розподілу судових витрат.
31 жовтня 2024 року засобами поштового зв`язку ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 25 серпня 2022 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 09 липня 2024 року у справі № 308/13327/14-ц.
Касаційна скарга підлягає залишенню без руху з наступних підстав.
Відповідно до статті 390 ЦПК України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині третій статті 394 цього Кодексу.
Аналіз Єдиного державного реєстру судових рішень свідчить, що повний текст постанови Закарпатського апеляційного суду від 09 липня 2024 року складений
25 липня 2024 року.
Таким чином, строк на касаційне оскарження вказаної постанови сплив
26 серпня 2024 року.
Натомість касаційна скарга подана 31 жовтня 2024 року, тобто із пропуском строку передбаченого статтею 390 ЦПК України.
Безпосередньо у касаційній скарзі ОСОБА_1 викладено клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження, яке мотивовано тим, що про ухвалення оскарженого рішення апеляційного суду заявнику стало відомо 20 серпня 2024 року, однак копію повного тексту постанови Закарпатського апеляційного суду
від 09 липня 2024 року, отримав у приміщенні суду лише 01 жовтня 2024 року.
Втім, заявником не враховано, що на час вирішення питання про відкриття касаційного провадження у розпорядженні Верховного Суду відсутні матеріали цивільної справи № 308/13327/14-ц, які б могли підтвердити або спростувати наведені ним причини пропуску строку на касаційне оскарження.
За змістом частини другої та четвертої статті 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
У разі подання клопотання про поновлення пропущеного строку заявник повинен одночасно надати докази на підтвердження обставин, які свідчать про наявність передбачених законом підстав для таких дій. Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, є порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду.
За таких обставин наведені у касаційній скарзі підстави для поновлення строку касаційного оскарження наразі недоведені, а отже на даний час не можуть бути визнані поважними.
Відповідно до частини третьої статті 393 ЦПК України касаційна скарга залишається без руху у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 390 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, наведені нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху особа має право звернутися до суду касаційної інстанції із заявою про поновлення строку або навести інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або наведені підстави для поновлення строку касаційного оскарження визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті касаційного провадження на підставі пункту 4 частини другої статті 394 цього Кодексу.
Недоліки касаційної скарги мають бути усунені шляхом надання суду доказів, які підтверджують обставини, що зазначені заявником як підстави для поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження.
Такими доказами можуть бути зокрема довідка суду в якому зберігаються матеріали справи № 308/13327/14-ц з відображенням у ній інформації про те, чи наявні у справі докази вручення ОСОБА_1 копії постанови Закарпатського апеляційного суду від 09 липня 2024, або копії матеріалів справи № 308/13327/14-ц в хронологічному порядку після оскарженої постанови апеляційного суду.
Крім того, пунктом 1 частини першої статті 389 ЦПК України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до вимог частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України, у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
Якщо касаційна скарга подана на підставі пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України, у такій скарзі зазначається, щодо якої саме норми права відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
У випадку оскарження судових рішень на підставі пункту 4 частини другої статті 389 ЦПК України з посиланням на частину першу статті 411 ЦПК України, у касаційній скарзі потрібно зазначити певний пункт частини першої статті 411 ЦПК України, який є обов`язковою підставою для скасування судового рішення з його обґрунтуванням та мотивуванням доводів.
Верховний Суд звертає увагу заявника на те, що підстава передбачена пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України (суд не дослідив зібрані у справі докази) застосовується лише за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.
Отже у разі посилання на наявність підстав для скасування судових рішень передбачених пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України у касаційній скарзі одночасно має бути зазначена та обґрунтована одна або декілька (якщо вони не є взаємовиключними) підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.
Коректне визначення підстав касаційного оскарження має важливе значення, оскільки суд касаційної інстанції переглядаючи у касаційному порядку судові рішення перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження (частина перша статті 400 ЦПК України), підстава (підстави) відкриття касаційного провадження зазначаються в ухвалі про відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України), в окремих випадках не підтвердження підстав касаційного оскарження може мати наслідком закриття касаційного провадження (пункти 4, 5 частини першої статті 396 ЦПК України).
Недоліки касаційної скарги мають бути усунені шляхом надання уточненої касаційної скарги із зазначенням в ній підстави (підстав), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 ЦПК України підстави (підстав), з урахуванням роз`яснень викладених у цій ухвалі.
Подана касаційна скарга не може бути прийнята судом касаційної інстанції до розгляду та вирішення питання про відкриття касаційного провадження, оскільки у порушення вимог пункту 3 частини четвертої статті 392 ЦПК України до касаційної скарги не додано документ, що підтверджує сплату судового збору у встановлених порядку та розміру.
Порядок сплати та розмір судового збору визначено Законом України «Про судовий збір».
Згідно з частиною першою статті 4 Закону України «Про судовий збір» (в редакції, чинній на момент подання позову) судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 01 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду.
Статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» встановлено, що з 01 січня 2014 року мінімальна заробітна плата встановлена у розмірі 1 218,00 грн.
Відповідно до підпункту 1 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» (в редакції, чинній на момент подання позову) за подання до суду позовної заяви немайнового характеру судовий збір становить 0,2 розміру мінімальної заробітної плати.
Відповідно до підпункту 7 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір за подання касаційної скарги на рішення суду становить 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги в межах оспорюваної суми.
З урахуванням зазначеного вище, заявнику необхідно або сплатити судовий збір у розмірі 7 556 грн (243,60 x 3 х 200 % - за вимоги заявлені в 2014 році) + (487, 20 х 1 х 200 % - за вимоги заявлені в 2015 році) + (640 х 4 х 200 % - за вимоги заявлені в 2017 році).
Безпосередньо в касаційній скарзі ОСОБА_1 викладено клопотання про звільнення від сплати судового збору, зменшення його розміру або відстрочення сплати, яке мотивовано тим, що заявник перебуває у скрутному матеріальному становищі через затримку заробітної плати.
Згідно з частинами першою та третьою статті 136 ЦПК України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк у порядку, передбаченому законом, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі. З підстав, зазначених у частині першій цієї статті, суд у порядку, передбаченому законом, може зменшити розмір належних до оплати судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, або звільнити від їх сплати.
Згідно із частиною першою статті 8 Закону України «Про судовий збір», враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю.
Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті (частина друга статті 8 Закону України «Про судовий збір»).
Вищезазначена норма закріплює дискреційне право, а не обов`язок суду відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати. Його реалізація не може призводити до порушення принципу процесуального рівноправ`я сторін та знаходиться в безпосередній залежності від доведеності за допомогою належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів обставин щодо того, що скрутне майнове становище особи не дозволяє їй сплатити судовий збір у встановленому чинним законодавством розмірі. З метою недопущення зловживання процесуальними правами суд має враховувати: предмет спору, наявність у особи реального доходу (розмір заробітної плати, стипендії, пенсії, прибутку тощо), рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, рахунків в банківських та інших фінансових установах та можливість розпорядження ними, вік особи та її працездатність, склад сім`ї та наявність утриманців тощо.
На підтвердження майнового стану заявник надав суду довідку про доходи за 2023 рік, з якої вбачається, що розмір доходу ОСОБА_1 за 2023 рік становить 80 791, 05 грн.
Однак вказані документи самі по собі не підтверджують факту перебування заявника у скрутному матеріальному становищі.
За наведених обставин Верховний Суд не вбачає підстав для звільнення ОСОБА_1 від сплати судового збору, при цьому вважає за можливе зменшити розмір судового збору до розміру, що не перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік, а саме 4 039, 55 грн.
Отже недоліки касаційної скарги необхідно усунути шляхом надання суду документу, що підтверджує сплату судового збору в розмірі 4 039, 55 грн.
Судовий збір має бути перераховано або внесено за такими реквізитами: отримувач коштів - УК у Печер. р-ні/Печерс. р-н; код отримувача (за ЄДРПОУ) - 37993783; банк отримувача - Казначейство України (ЕАП); код банку отримувача (МФО) - 899998; рахунок отримувача - UA288999980313151207000026007; код класифікації доходів бюджету - 22030102 «Судовий збір (Верховний Суд, 055)»; символ звітності банку - 207.
Порядок сплати судового збору визначено статтею 6 Закону України «Про судовий збір».
Відповідно до пунктів 4, 6 частини другої статті 392 ЦПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено рішення (ухвала), що оскаржується, а також клопотання особи, яка подає скаргу.
Згідно зі статтею 409 ЦПК України за результатами розгляду касаційної скарги суд касаційної інстанції має право: 1) залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення; 2) скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду; 3) скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд; 4) скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині; 5) скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій у відповідній частині і закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду у відповідній частині; 6) у передбачених цим Кодексом випадках визнати нечинними судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі у відповідній частині; 7) у передбачених цим Кодексом випадках скасувати свою постанову (повністю або частково) і прийняти одне з рішень, зазначених в пунктах 1-6 частини першої цієї статті.
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 25 серпня 2022 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Додатковим рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 13 березня 2023 року заяву позивача ОСОБА_1 про розподіл судових витрат задоволено частково.
Постановою Закарпатського апеляційного суду від 09 липня 2024 року, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 25 серпня 2022 року та додаткове рішення Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області 13 березня 2023 року, залишено без задоволення.
В прохальній частині заявник просить скасувати рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 25 серпня 2022 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 09 липня 2024 року, при цьому не зазначає вимог щодо додаткового рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 13 березня 2023 року, яке було предметом перегляду в апеляційному суді.
Таким чином в порушення пункту 6 частини другої статті 392 ЦПК України викладене в касаційній скарзі клопотання (процесуальна вимога) сформульована некоректно, без урахування рішення апеляційного суду та повноважень суду касаційної інстанції.
Визначення судових рішень, які є предметом касаційного оскарження та формулювання клопотання (процесуальної вимоги) має істотне значення як при вирішенні питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження) так і під час касаційного розгляду.
Недоліки касаційної скарги мають бути усунені шляхом надання уточненої касаційної скарги із зазначенням в ній судових рішень, які оскаржують та викладенням клопотання (процесуальної вимоги) щодо оскаржених судових рішень з урахуванням повноважень Верховного Суду передбачених статтею 409 ЦПК України.
Згідно частини другої статті 393 ЦПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, визначених статтею 392 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала.
Питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження) буде вирішено колегією суддів після усунення недоліків касаційної скарги та її оформлення відповідно до вимог статті 392 ЦПК України.
Керуючись статтями 185, 392, 393 ЦПК України, Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду
УХВАЛИВ:
Клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору, зменшення його розміру або відстрочення сплати за подання касаційної скарги на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області
від 25 серпня 2022 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 09 липня 2024 року у справі № 308/13327/14-ц задовольнити частково.
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 25 серпня 2022 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 09 липня 2024 року у справі
№ 308/13327/14-ц залишити без руху.
Визначити для усунення недоліків касаційної скарги строк - десять днів з дня вручення ОСОБА_1 копії цієї ухвали.
У разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали касаційна скарга вважатиметься неподаною та буде повернута особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.
Суддя О. М. Осіян
Суд | Касаційний цивільний суд Верховного Суду |
Дата ухвалення рішення | 20.11.2024 |
Оприлюднено | 22.11.2024 |
Номер документу | 123193609 |
Судочинство | Цивільне |
Категорія | Справи позовного провадження Інші справи позовного провадження |
Цивільне
Касаційний цивільний суд Верховного Суду
Осіян Олексій Миколайович
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні