Постанова
від 09.07.2024 по справі 308/13327/14-ц
ЗАКАРПАТСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 308/13327/14-ц

П О С Т А Н О В А

Іменем України

09 липня 2024 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача: Мацунича М.В.

суддів: Фазикош Г.В., Бисаги Т.Ю.

з участю секретаря судового засідання: Савинець В.Ю.

розглянувши увідкритому судовомузасіданні цивільнусправу заапеляційними скаргами виконавчогокомітету Ужгородськоїміської радита ОСОБА_1 на рішенняУжгородського міськрайонногосуду Закарпатськоїобласті від25серпня 2022року таза апеляційноюскаргою ОСОБА_1 на додатковерішення Ужгородськогоміськрайонного судуЗакарпатської областівід 13березня 2023року ухвалені суддею Бенца К.К.,у справі за позовом ОСОБА_1 до Ужгородської міської ради, виконавчого комітету Ужгородської міської ради, Ужгородського відділу поліції ГУНП в Закарпатській області, Головного управління Національної поліції в Закарпатській області про визнання незаконним і неправомірними дій відповідачів, зобов`язання вчинити певні дії та визнання незаконним рішення міської ради

встановив:

У жовтні 2014 року ОСОБА_1 звернувся у суд з позовом до КП «Житловий ремонтно-експлуатаційний район №1», Ужгородського МВ УМВС України в Закарпатській області про визнання незаконним і неправомірними дій відповідачів, зобов`язання вчинити певні дії та визнання незаконним рішення міської ради.

Позовні вимоги мотивував тим, що 31.03.1995 виконавчий комітет Ужгородської міської ради видав обмінний ордер № 234 його матері ОСОБА_2 на вселення у квартиру АДРЕСА_1 на підставі рішення Ужгородського міського суду від 10.01.1995 у цивільній справі № 2-79/95. 08.07.1995 був складений акт про проведення добровільного виконання судового рішення у якому вказано, що він вселився у квартиру АДРЕСА_1 із своїм майном та майном його матері ОСОБА_2 .

Позивач вказує, що з 1995 року по 2011 рік ні його, ні його матір ніхто не виселяв із вказаної квартири. Після смерті матері ІНФОРМАЦІЯ_1 , він усно попередив всіх відповідачів про те, що вказана квартира не є вільною, оскільки він фактично її займає.

Проте, 07.10.2011 без його згоди та попередження працівники КП ЖРЕР №1 за участю працівників міліції Ужгородського МВ УМВС України в Закарпатській області виламали вхідні двері квартири АДРЕСА_1 , проникли у квартиру, заволоділи та вилучили майно всіх членів їх сім`ї.

Позивач вважає вказані дії відповідачів щодо виламування вхідних дверей квартири, проникнення у квартиру та заволодіння та вилучення майна всіх членів сім`ї незаконними й неправомірними, оскільки він як спадкоємець своєї матері ОСОБА_2 проживав у даній квартирі , квартира не була звільнена.

З посиланням на викладене, та норми статей 41, 47 Конституції України, статей 29, 311, 1277 ЦК України просив суд задоволити позовні вимоги.

01.12.2014 ОСОБА_1 подав до суду позовну заяву до КП ЖРЕР №1 про визнання права та відновлення становища, яке існувало до порушення, за яким просив суд:

- визнати його право володіння й розпорядження майном, яке КП ЖРЕР №1 вивезло згідно акту від 07.10.2014 року з квартири АДРЕСА_1 , як спадкоємця за законом його матері ОСОБА_2 ;

- зобов`язати КП ЖРЕР №1 відновити попередній стан квартири АДРЕСА_1 , а саме власними зусиллями КП ЖРЕР №1 перевезти без бруду й пошкоджень з складу КП ЖРЕР №1 у вказану вище квартиру АДРЕСА_1 всі вивезені меблі і речі їх сім`ї згідно акту від 07.10.2011 року та відновити попередній стан квартири шляхом встановлення меблів на їх попереднє місцезнаходження згідно плану схеми квартири. Про виконання цих дій скласти відповідний акт за участі всіх сторін справи. Таким чином усунути перешкоду в володінні й розпорядженні майном.

Ухвалою Ужгородськогоміськрайонного судувід 10.02.2015справу запозовом ОСОБА_1 до КП«ЖРЕР №1»,Ужгородський МВУМВС Українив Закарпатськійобласті провизнання незаконнимий неправомірнимидії відповідачівта справуза позовом ОСОБА_3 до КП«ЖРЕР №1про визнанняправа відновленнястановища,яке існувалодо порушенняоб`єднано водне провадженнята присвоєносправі №308/13327/14.

02.04.2015 ОСОБА_1 подав заяву про уточнення позовних вимог, за якою просив суд зобов`язати Ужгородський МВ УМВС України в Закарпатській області в місячний термін з моменту набуття законної сили рішення суду відкрити вхідні двері квартири АДРЕСА_1 та допустити у вказану квартиру сторін даної справи для відновлення первинного стану квартири, яке існувало до порушення , тобто до 07.10.2011. Згідно поданої заяви просив суд вважати вказану вимогу як додаткову позовну вимогу.

В ході судового розгляду справи 24.11.2015 ОСОБА_1 подав на адресу суду заяву про уточнення позовних вимог, за якою просив суд:

- визнати незаконним переведення комунальної квартири АДРЕСА_1 у гуртожиток та визнати порушення вимог ст. 127 ЖК України, а саме про заборону переведення та закріплення в якості гуртожитку окрему житлову квартиру у цілому житловому квартирному будинку чи під`їзді;

- визнати незаконним пункти 1.9 та 1.10 рішення № 373 від 05.10.2011 року виконкому Ужгородської міської ради на підставі порушення вимоги ст. 127 ЖК України;

- виконавчий комітет Ужгородської міської ради скасувати пункти 1.9 та 1.10 рішення № 373 від 05.10.2011р.

Збільшені позовні вимоги позивач мотивує тим, що норма ст. 127 ЖК України не дозволяє перетворювати та закріплювати в якості гуртожитку окрему житлову квартиру у цілому житловому квартирному будинку чи під`їзді.

З огляду на численні заяви позивача про уточнення позовних вимог, позивач остаточно просив суд:

- визнати незаконним переведення комунальної квартири АДРЕСА_1 у гуртожиток та визнати порушення вимог ст. 127 ЖК України, а саме про заборону переведення та закріплення в якості гуртожитку окрему житлову квартиру у цілому житловому квартирному будинку чи під`їзді;

- визнати незаконним пункти 1.9 та 1.10 рішення № 373 від 05.10.2011 року виконкому Ужгородської міської ради на підставі порушення вимоги ст. 127 ЖК України, а також на підставі фальшування вільної спірної квартири квартири АДРЕСА_1 та відсутності права у відповідача її перерозподіляти без звільнення її у законний спосіб;

- визнати незаконним та скасувати п. 2 рішення №222 від 25.06.2019 Виконавчого комітету Ужгородської міської ради про переоформлення спірної квартири АДРЕСА_1 з Ужгородського міського управління УМВС України в Закарпатській області на Головне управління Національної поліції в Закарпатській області на підставі незаконного не виконання ухвали Ужгородського міськрайонного суду від 08.05.2012 про накладення арешту;

-зобов`язати виконавчийкомітет Ужгородськоїміської радискасувати пункти1.9та 1.10рішення №373від 05.10.2011та скасуватинезаконний п.2. рішення №222 від 25.06.2019;

- визнати незаконним й неправомірним виламування 07.10.2011 вхідних дверей з внутрішнім замком квартири АДРЕСА_1 працівниками КП ЖРЕР №1 за участю працівників міліції Ужгородського МВ УМВС України в Закарпатській області;

- визнати незаконним й неправомірним проникнення 07.10.2011 року у квартиру АДРЕСА_1 працівників КП ЖРЕР №1 та працівників міліції Ужгородського МВ УМВС України в Закарпатській області;

- визнати незаконним й неправомірним захоплення і заволодіння 07.10.2011 року працівниками КП ЖРЕР №1 та працівниками міліції Ужгородського МВ УМВС України в Закарпатській області майном всіх членів сім`ї ОСОБА_2 у квартирі АДРЕСА_1 , яким володів й користувався , але з 07.10.2011р. і до цього часу відповідачі позбавили права володіння й користування майном та не допускають до всього захопленого майна нашої сім`ї.

- визнати його право володіння й розпорядження майном, яке КП ЖРЕР №1 вивезло згідно акту від 07.10.2011 року з квартири АДРЕСА_1 , як спадкоємця за законом його матері ОСОБА_2 ;

- зобов`язати Ужгородську міську раду, виконавчий комітет Ужгородської міської ради та ГУНП України в Закарпатській області відновити попередній стан квартири АДРЕСА_1 , а саме: власними зусиллями відповідачів перевезти без бруду й пошкоджень з приміщень відповідачів у вказану вище квартиру АДРЕСА_1 всі вивезені меблі і речі їх сім`ї згідно акту від 07.10.2011 року та відновити попередній стан квартири шляхом встановлення меблів на їх попереднє місцезнаходження згідно плану схеми квартири. Про виконання цих дій скласти відповідний акт за участі всіх сторін справи. Таким чином усунути перешкоду у володінні й розпорядженні майном.

- зобов`язати ГУНП в Закарпатській області з моменту набуття законної сили рішення суду відкрити вхідні двері квартири АДРЕСА_1 та допустити у вказану квартиру сторін даної справи для відновлення первинного стану квартири, яке існувало до порушення, тобто до 07.10.2011 року;

- зобов`язати відповідачів у присутність позивача ОСОБА_1 провести повний опис всіх речей сімї ОСОБА_2 та його фактичний стан й дійсне місце знаходження речей на час їх опису, які були захоплені працівниками відповідачів 07.10.2011 у квартирі АДРЕСА_1 та знаходяться у володіння всіх відповідачів. Про вчиненні дії зобовязати відповідачів скласти акт у присутності ОСОБА_1 та надати акт суду й ОСОБА_1 , які викладені позивачем у заяві поданій до суду 06.11.2019, (том 4 а.с. 98).

Рішенням Ужгородськогоміськрайонного судуЗакарпатської областівід 25серпня 2022року позов задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано пункти 1.9 та 1.10 рішення № 373 від 05.10.2011 виконкому Ужгородської міської ради.

Визнано за ОСОБА_1 право володіння й розпорядження майном, згідно акту КП ЖРЕР №1 від 07.10.2011, яке було вивезено з квартири АДРЕСА_1 , як спадкоємця за законом його матері ОСОБА_2 на 1/2 частину.

У решті позовних вимог - відмовлено.

Виконавчий комітетУжгородської міськоїради подавапеляційну скаргу в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позову.

Вказує, що пункти 1.9 та 1.10 рішення № 373 від 05.10.2011 року виконкому Ужгородської міської ради стосуються закріплення квартири по АДРЕСА_2 та поселення туди сім`ї начальника відділу ОСОБА_4 .

Зазначає, що під час прийняття вищевказаного рішення ані позивачем, ані його покійною матір`ю не оформлено права власності чи користування квартирою по АДРЕСА_2 . Договору найму на квартиру по АДРЕСА_2 , котрий би слугував підставою для законного користування даним житлом чи реєстрації місця проживання позивача в квартирі не оформлено.

Ще до подання позовної заяви по цій справі, із наведених вище підстав позивачу було відмовлено у задоволенні позову про скасування пунктів 1.9 та 1.10 рішення № 373 від 05.10.2011 року виконкому Ужгородської міської ради у зв`язку із відсутністю порушення його житлових прав (рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 06.09.2013 року по справі № 308/498/13-ц, що набуло законної сили на підставі Ухвали апеляційного суду Закарпатської області від 25.12.2013 року).

Вважає, що судом першої інстанції надано неналежну оцінку вищевказаним обставинам, внаслідок чого суд дійшов помилкового висновку, що оскаржуване рішення виконкому зачіпає права чи законні інтереси позивача.

Оскільки ОСОБА_1 не надав належних та допустимих доказів того, що закріплення квартири по Свободи, 34/7 як службової (в якості гуртожитку) за Ужгородським ВП ГУНП та поселення туди сім`ї начальника відділу ОСОБА_4 , порушує (зачіпає) права та його законні інтереси.

Також не може погодитись з деякими висновками суду, що стосуються правонаступництва КП "ЖРЕР №1". КП "ЖРЕР №1", код ЄДРПОУ 37580782 перебуває в стані припинення на підставі рішення XXVII сесії Ужгородської міської ради VI скликання від 16 жовтня 2015 року № 1849 «Про припинення діяльності комунального підприємства «ЖРЕР №1», оскільки засновником прийнято рішення про ліквідацію вказаного підприємства шляхом реорганізації (копія рішення додається). В подальшому рішенням XIII сесії Ужгородської міської ради VII скликання від 30 травня 2017 року №671 «Про припинення діяльності комунального підприємства «ЖРЕР №4», засновником було прийняте рішення про ліквідацію вказаного підприємства (копія рішення додається). Головою ліквідаційної комісії (ліквідатором) є ОСОБА_5 .

Станом насьогодні неіснує жодногопідтверджуючого документупро те,що виконавчийкомітет Ужгородськоїміської радиє правонаступникомкомунального підприємства"ЖРЕР№1". Ужгородська міська рада є засновником комунального підприємства "ЖРЕР №1", а не його правонаступником.

Отже,правонаступником КП"ЖРЕР№ 1"згідно рішенняУжгородської міськоїради від30.05.2017року №671-є КП"ЖРЕР№ 4"(кодЄДРПОУ 20444974). Ліквідаційну процедуру КП "ЖРЕР № 4" не завершено, у зв`язку з чим підприємство наділено повною цивільною правоздатністю і дієздатністю та повинен бути відповідачем у даному спорі.

ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати рішення в частині відмовлених позовних вимог та ухвалити нове рішення про задоволення таких, чи направлення справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Заперечу той факт, що спірна квартира була вільна, а також зазначає, що відповідачами не надано суду акт про добровільне звільнення спірної квартири АДРЕСА_3 ним або іншими членами нашої сім`ї ОСОБА_2 , не надали суду акт про дарування нашого майна відповідачам мною або іншими членами нашої сім`ї ОСОБА_2 , не надали суду акт про примусове виселення його та інших членів нашої сім`ї ОСОБА_2 з спірної квартири АДРЕСА_3 на підставі законного рішення суду, не надали суду акт про примусове вивезення всього його майна та інших членів нашої сім`ї ОСОБА_2 з спірної квартири АДРЕСА_3 на підставі законного рішення суду.

Ним вчинялися дії щодо належного збереженню майна матері й самої спірної квартири АДРЕСА_3 , а також надані письмові й усні свідчення суду про ці факти сусідами спірної квартири АДРЕСА_3 (а саме ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , знайома моєї матері ОСОБА_13 ), надані суду чисельні квитанції з серпня 2011р по 02.10.2011р про купівлю щотижня продуктів харчування в магазинах м. Ужгорода та факт відсутності акту про законне звільнення спірної квартири АДРЕСА_3 в добровільний або примусовий спосіб за законним рішенням суду є незаперечними доказами невільності спірної квартири АДРЕСА_3 до 07.10.2011р, оскільки він її фактично займав з 08.07.1995 по 07.10.2011. А тому вважає, що ствердження всіх представників відповідачів у всіх судових справах та рішенні суду від 25.08.2022 в даній справі про вільність спірної квартири АДРЕСА_3 до 07.10.2011 є абсолютною брехнею та навмисною фальсифікацією, яка була вчинена з метою злочинного відбирання спірної квартири АДРЕСА_3 у всіх членів нашої сім`ї.

Факт здійснення незаконного обміну квартир АДРЕСА_4 внаслідок вчинення службових злочинів посадовцями державних органів влади у 1995 році, згідно законодавства України зобов`язує його, як дійсного учасника обміну квартир за рішенням суду від 10.01.1995, повернути спірну квартиру АДРЕСА_3 назад сім`ї ОСОБА_14 , а майно його матері разом з своїм майном він зобов`язаний повністю (тобто на 100%, а не 50% за рішенням суду від 25.08.2022) повернути назад в квартиру АДРЕСА_5 , яку він також зобов`язаний повернути всім членам сім`ї ОСОБА_2 .

За таких обставин вважає, що ніхто немає права перерозподіляти спірну квартиру АДРЕСА_3 до її законного звільнення законними користувачами, а саме сім`єю ОСОБА_14 , якій він зобов`язаний повернути дану квартиру. Також є незаконними всі рішення відносно квартир АДРЕСА_4 після постановлення незаконного рішення №44 від 22.03.1995 на обмін цих квартир та без повернення їх назад тим, хто їх законно займав до здійснення незаконного обміну квартир. Саме такий порядок передбачає законодавство України після здійснення незаконного обміну квартир.

Крім того вважає, що судом першої інстанції безпідставно відмовлено йому в задоволені заявлених ним клопотань:

-№2 від 10.08.2016 про прослуховування аудіо записів свідчень свідків та огляд доказів в адміністративній справі №2а-5358/11 та в цивільній справі №308/498/13-ц;

- №3 від 10.08.2016 про зобов`язання відповідачів провести повний опис всього майна всіх членів нашої сім`ї та його фактичний стан з моєю участю, склавши про ці дії акт для надання його суду та йому;

- №1 від 28.03.2017 про допит свідка ОСОБА_4 ;

- №2 від 28.03.2017 про допит свідків ОСОБА_15 , ОСОБА_16 та ОСОБА_17 ;

- №4 від 28.03.2017 про призначення технічної експертизи двох корінців ордеру №234 від 31.03.1995р та акту від 28.09.2011р КП «ЖРЕР №1»;

- №3 від 06.02.2018 про допит свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 та ОСОБА_20 ;

- від 20.02.2018 про проведення огляду спірної квартири АДРЕСА_3 та всіх складських й підвальних приміщень відповідачів з метою виявлення та опису всього майна всіх членів нашої сім`ї ОСОБА_2 , скласти протоколи процесуальних дій та допитати на місці всіх присутніх свідків, якім може бути відомі відомості по даній справі;

- від 09.11.2018 адвоката Бачинської А.В. про допит свідків ОСОБА_15 , ОСОБА_16 та ОСОБА_21 .

Наведені воскаржуваному рішенніобґрунтування провідмову задовольнитипозовні вимогипро зобов`язаннявідповідачів відновитипорушений попереднійстан спірноїквартири АДРЕСА_3 ,зобов`язативідповідача відкритивхідні дверіспірної квартири АДРЕСА_3 та зобов`язативідповідачів описативсе майновсіх членівнашої сім`ї ОСОБА_2 та його фактичний стан і дійсне місце знаходження є незаконними й безпідставними.

Також звертаю увагу суду, що визнання за ним права на 50% майна його матері, судом незаконно поділено його власне майно та подаровано відповідачам, яке ніякому поділу не підлягає (а саме його продукти харчування, одяг, взуття, інструмент та мішок його сантехніки, якій був вказаний в акті від 07.10.2011), а також не підлягає поділу всі викрадені відповідачами письмові документи, переписка й листи його матері ОСОБА_2 .

Також на всіх судових засіданнях письмово й усно він просив суд визнати право на все майно матері (тобто на 100%) у зв`язку відмови його сестри ОСОБА_22 захищати свої порушені спадкові майнові права, внаслідок чого його сестра фактично відмовилась на його користь від реалізації свого права на успадкування права на половину майна їх матері на підставі ч.2 ст.1275 ЦПК України.

У відзиві на апеляційну скаргу Головне управління Національної поліції в Закарпатській області просить залишити без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 .

Зазначає, що в рішенні Ужгородського міськрайонного суду від 06.09.2013 встановлено, що позивач заявив вимогу про визнання незаконним пункти 1.9 та 1.10 рішення № 373 від 05.10.2011 року. Суд встановив, що померла ОСОБА_2 (мати позивача ОСОБА_1 ) за життя не вважала себе наймачем спірної квартири та не укладала відповідно договору найму квартири, і така на момент прийняття рішенням виконавчого комітету Ужгородської міської ради №373 від 05.10.2011 року була вільною, то підстав для визнання позивача наймачем вказаної квартири судом не встановлено.

Відповідно до вимог ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Звертає увагу, що у позивача жодним чином не змінились обставини, а саме у цивільній справі №308/13327/14-ц, ОСОБА_1 у позовних вимогах зазначає, що квартира АДРЕСА_1 , по-перше була не вільна, а також другою з вимог позивача є виділення квартири Ужгородському міському управлінню УМВС України в Закарпатській області, як гуртожиток оскільки він вважає, що таке рішення Ужгородська міська рада прийняла з порушення вимоги ст. 127 ЖК України.

У даному випадку посилання позивача з підстав порушення вимоги ст. 127 ЖК України це є лише маніпуляція, оскільки обставини що встановлені судом (ухвала апеляційного суду Закарпатської області від 25.12.2013), що ОСОБА_1 не являвся членом сім`ї належного наймача квартири ОСОБА_1 не змінились, а тому у позивача не виникало будь-яких житлових прав щодо вищевказаної квартири, які в свою чергу не були порушені та не могли бути порушеними.

Оскільки, померла ОСОБА_1 за життя не вважала себе наймачем спірної квартири та не укладала відповідно договору найму квартири і така на момент прийняття рішенням виконавчого комітету Ужгородської міської ради №373 від 05.10.2011 року була вільною.

Рішенням Ужгородської міської ради №373 від 05.10.2011 «Про укладення договорів найму», двокімнатну квартиру, що знаходиться за адресою в АДРЕСА_2 , та було закріплено за Ужгородським міським управлінням УМВС України в Закарпатській області як гуртожиток та поселено у ній сім`ю начальника відділу цього управління не порушує прав гр. ОСОБА_1 .

Звертає увагу, що Ужгородське міське управління УМВС України в Закарпатській області ліквідовано відповідно до Закону України «Про Національну поліцію», постанови Кабінету Міністрів України №730 від 16.09.2015 року «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ України». Згідно наказу Національної поліції №23 від 06.11.2015 року про затвердження Положення про Головне управління Національної поліції в Закарпатській області (далі Положення) створений територіальний орган Національної поліції на території Закарпатської області (07.11.2015 року дата внесення запису в Єдиному державному реєстрі про проведення державної реєстрації юридичної особи).

ГУНП в Закарпатській області не є правонаступником Ужгородського міського управління УМВС України в Закарпатській області згідно норм чинного законодавства, а тому залучення в якості відповідача ГУНП в Закарпатській області є не обґрунтованим, оскільки, позивач ОСОБА_1 оскаржував лише рішення Ужгородської міської ради №373 від 05.10.2011 і таке стосується лише Ужгородського міського управління УМВС України в Закарпатській області, і жодного відношення до новоствореної 07.11.2015 юридичної особи ГУНП в Закарпатській області немає.

Всі вимоги позивача також стосувались лише обставин, які виникли з 07.10.2011, тобто до створення ГУНП в Закарпатській області. Позивач ОСОБА_1 всі свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що є спадкоємцем наймача ОСОБА_2 квартири АДРЕСА_1 , але таке твердження не відповідає дійсності.

Звертає увагу, що в рішення Ужгородської міської ради №373 від 05.10.2011, яке оспорювалось позивачем на день винесення рішення було не правочинним, оскільки до нього внесено відповідні зміни рішенням Ужгородської міської ради №222 від 25.06.2019, але позивачем дані зміни в рішення не оскаржувались.

Враховуючи наведене рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 25.08.2022 в частині визнання незаконним та скасовування пунктів 1.9 та 1.10 рішення № 373 від 05.10.2011 року виконкому Ужгородської міської ради є неправомірним, оскільки жодних прав позивача ОСОБА_1 рішенням Ужгородської міської ради № 373 від 05.10.2011 не порушено, а отже, в суду відсутні будь-які підстави для задоволення будь-яких позовних вимог ОСОБА_1

ОСОБА_1 подав відзив на апеляційну скаргу виконавчого комітету Ужгородської міської ради, доводи якого зводяться до спростування вимог скарги, тому просив відмовити у задоволенні поданої апеляційної скарги.

Додатковим рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 13 березня 2023 року заяву ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з виконавчого комітету Ужгородської міської ради на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 240.05 грн, витрати пов`язані із явкою до суду позивача у розмірі 3265,73 грн, витрати пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду у розмірі 1170,00 грн, суму поштових відправлень у розмірі 17,37 грн.

ОСОБА_1 оскаржив вапеляційному порядкудодаткове рішення та просить скасувати вказане рішення в частині відмови в задоволенні відшкодування понесених ним судових витрат.

У додатковому рішенні суду від 13.03.2023 немає жодних законних пояснень у відмові повернути судові витрати 863,70 грн згідно заяви від 10.03.2023 за явку на судове засідання 10.03.2023 разом з всіма оригіналами квитанцій й документів для надання їх оглянути судом, судовий збір 352,40 грн та комісію банку 15 грн від 08.08.2018 (див. заяву від 29.09.2022р та копію квитанції від 08.08.2018р), а також судовий збір 74,43 грн та комісія банку 9 грн від 25.08.2022, який був сплачений з моїх грошей моїм адвокатом Бачинською А.В. (див. а.с.93-94 останнього тому справи), які були долучені до цивільної справи №308/13327/14-ц до прийняття рішення суду від 25.08.2022.

Вважає підстави відмови у компенсації за відрив від звичайних занять та повернені добових незаконними та є явним фактом порушення вимог ЦПК України.

Зазначає, що дні, коли він був в Ужгороді більше двох діб, повинен був ночувати в м Ужгороді та відповідно кожний день харчуватися, а тому, згідно вимог ЦПК Україні підлягають поверненню йому відповідачами витрати на харчування й проживання.

Також є незаконним й неправомірним поділ всіх його судових витрат на половину, оскільки, його чисельні фактичні витрати жодний відповідач не поніс, а тому іншу половину суми ділити на відповідачів суд не має право робити. Крім того, поділ на половину всіх його судових витрат пов`язаний з навмисною незаконною відмовою у задоволенні всіх позовних вимог, які є чітко вказані в апеляційній скарзі незаконно відмовлено в інших позовних вимогах, щоб відмовити йому в повернені всіх судових витрат.

Звертає увагу суду на те, що п`ять днів на збір всіх квитанцій й доказів, їх копіювання за вісім років провадження судової справи є абсолютно недостатнім. Тому в заяві від 29.09.2022 та усно на судовому засіданні 10.03.2023 він повідомив суд про наявність у справі ще двох квитанцій про сплату ним та адвокатом Бачинською А.В.

Також внаслідок відсутності інформації про розмір сум на відрядження в державних установах та недостатнього часу, ним було невірно розраховані витрати на добові, які він виправив й уточнив в заяві від 29.09.2022. Але вказані поважні підстави допущення помилок під час розрахунків судових витрат не можуть бути підставою у відмові їх відшкодування, так як дані докази були долучені до даної справи до моменту прийняття судового рішення.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційних скарг, відзивів на скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга виконавчого комітету Ужгородської міської ради підлягає задоволенню, тоді як апеляційні скарги ОСОБА_1 не знайшли свого доведення та підлягають відхиленню, у відповідності до наступних доводів.

Відповідно до вимог частини 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

А ч. 1 ст. 5 ЦПК України передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Так з приписів ст. 76, ч.ч. 1, 2 ст. 77, ст.ст. 78, 79 і 80, ч.ч. 1, 4 ст. 81 ЦПК України вбачається, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У ході апеляційного розгляду колегією суддів встановлено наступне, так рішенням Ужгородського міського суду Закарпатської області від 10 січня 1995 року, вирішено позов ОСОБА_1 задовольнити. Переселено ОСОБА_2 в кв. АДРЕСА_1 , а ОСОБА_1 переселено в кв. АДРЕСА_6 , тоді як ОСОБА_14 , ОСОБА_23 разом з донькою і сином, які проживали в кв. АДРЕСА_1 та ОСОБА_24 і ОСОБА_24 , які проживали в кв. АДРЕСА_6 , разом переселено в квартиру АДРЕСА_7 , ( Т.1, а.с. 73).

Витягом з рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради народних депутатів від 22.03.95 за № 44 передбачено те, що виконком міської Ради вирішив дозволити обмін ОСОБА_2 , що проживала у складі 2-х чоловік в АДРЕСА_8 , яка складається з 2 кімнат, житлова площа 42,2 кв.м., у зв`язку з роздільним проживання з сином, та внаслідок цього видано обмінні ордери ОСОБА_2 у складі сім`ї 1 людина на квартиру АДРЕСА_1 , (Т.2, а.с. 134).

Рішенням Ужгородського міського суду від 31.08.1999 р. у справі № 2-1375/99 позов ОСОБА_2 задоволено частково. Визнано рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради народних депутатів від 22.03.95 за № 44, а саме п. 1.4. незаконним та скасовано. ОСОБА_2 зазначала, що обмінний ордер вона не отримувала, та в разі неявки без поважних причин за отриманням такого ордеру на протязі місяця, обмін рахується не проведеним, також при обміні повинні замінитись договори найму житла, чого також не було зроблено, (Т.2, а.с. 138-139).

Рішенням виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 27.02.2002 № 42 на підставі рішення Ужгородського міського суду від 31 серпня 1999 року та на виконання постанови державного виконавця від 18.01.2002 р про поновлення виконавчого провадження, виконком міської ради вирішив: п.1.4. рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 22.03.95 р. за № 44 скасувати, ( Т.2, а.с. 141).

Ухвалою Ужгородського міського суд від 18 травня 2001 року заяву ОСОБА_2 про перегляд рішення Ужгородського міського суду від 10.01.1995 року по цивільній справі за позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про примусовий обмін задоволено, а зазначене рішення скасовано, (Т.2, а.с. 140).

Свідоцтвом про смерть від 12.08.2011 р. серії НОМЕР_1 стверджується та обставина, що ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 про що в Книзі реєстрації смертей 2011 року серпня місяця 12 числа зроблено відповідний актовий запис за № 255, (Т.2, а.с. 141 зворотній бік).

Згідно листа «ЖРЕР № 1» від 14.10.2011 р за № 78 ОСОБА_1 було повідомлено, що за адресою АДРЕСА_2 станом на 06.10.2011 року зареєстрованих осіб не значиться. Так як в квартирі станом на 01.10.2011 року ніхто не проживав і не був зареєстрований, рішенням Ужгородської міської ради № 373 від 05 жовтня 2011 року було закріплено за Ужгородським міським управлінням УМВС України в Закарпатській області. Речі, які знаходяться в квартирі комісійно вивезено для зберігання на склад КП «ЖРЕР №1» 07.10.2011 року, (Т.2, а.с. 121).

Відповідно до акту затвердженого директором КП «ЖРЕР №1» від 28.09.2011 р., комісією в складі майстра дільниці ОСОБА_21 , паспортиста ОСОБА_16 , головного інженера ОСОБА_25 , було складено акт про те, що на квартиру АДРЕСА_1 був виписаний МВК обмінний ордер на ОСОБА_2 , але нею одержаний не був. Квартира на протязі багатьох років опечатана. Зареєстровані особи в квартирі не значаться, (Т.2, а.с. 143).

Актом опису майна в комунальній квартирі за адресою АДРЕСА_9 від 07.10.2011 визначено, щокомісією в складі дільничного інспектора майора міліції ОСОБА_26 ,директора КП«ЖРЕР №1»Дідун О.В.,головного інженераКП «ЖРЕР№1»- ОСОБА_25 ,паспортиста КП«ЖРЕР №1» ОСОБА_16 ,майстра дільниці КП«ЖРЕР№ 1»- ОСОБА_27 в присутностісвідка ОСОБА_18 було описанота вилученоз квартиримайно яке складається з 37 найменувань. Речі згідноопису завезено насклад «КП« ЖРЕР№1»за адресою АДРЕСА_10 , ( Т.2 , а.с. 144).

Листом № 42 від 05.03.2014 КП ЖРЕР № 1 повідомлено ОСОБА_1 , що майно, яке було вивезено з кв. АДРЕСА_1 зберігається у складському приміщенні, яке орендує КП ЖРЕР № 1. Для отримання даного майна КП ЖРЕР № 1 просить надати нотаріально засвідчене свідоцтво про право на спадщину особами, які є спадкоємцями даного майна, (Т.1, а.с. 112). На заяву ОСОБА_1 від 27.02.2014р., Департамент міського господарства Ужгородської міської ради надав 04.03.2014 р. відповідь з якої вбачається, що після пред`явлення КП ЖРЕР № 1 свідоцтва про право на спадщину, майно померлої ОСОБА_2 буде надано ОСОБА_1 у відповідності до вимог чинного законодавства України, (Т.2, а.с. 113). Листом Департаменту міського господарства Ужгородської міської ради від 20.02.2014 р. повідомлено ОСОБА_1 та запропоновано йому отримати від КП ЖРЕР № 1 майно передане на зберігання згідно Акту опису від 07.11.2011 року на підставах і у відповідності до вимог чинного законодавства України, (Т.2, а.с. 114). З відповіді редакції газети «Ужгород» за вих. № 19 від 19.12.2017 р. вбачається, що в газеті «Ужгород» № 28 (721) від 27 липня 2013 року на сторінці 11 в розділі Оголошення було надруковано повідомлення: «КП ЖРЕР №1 просить спадкоємців гр. ОСОБА_2 , (яка померла у серпні 2011 року) терміново забрати речі померлої, які зберігаються у складських приміщеннях підприємства, у зв`язку із закінченням терміну зберігання», (Т.3, а.с. 25, та зворотній бік).

За договором купівлі-продажу квартири від 04 березня 1995 року ОСОБА_24 продала, а ОСОБА_1 купив квартиру АДРЕСА_6 , загальною площею 33,5 кв.м., а житловою 17,8 кв.м. за суму 30.000.000 крб., яка належала продавцю на підставі свідоцтва про право власності на житло від 29.11.1994 року, виданого Львівською дистанцією цивільних споруд Львівської залізниці на підставі розпорядження від 24.11.1994 р. за № 1106 начальника Львівської дистанції цивільних споруд, (Т.2, а.с. 162, 165).

Рішенням виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 05.10.2011 р. за №373 «Про укладення договорів найму» виконком міськради вирішив у пункті 1.9. закріпити двокімнатну квартиру за рахунок звільненого житлового фонду по АДРЕСА_11 , квартира АДРЕСА_3 за Ужгородським міським управлінням УМВС України в Закарпатській області як гуртожиток; а пунктом 1.10. в квартира АДРЕСА_3 поселено сім`ю начальника відділу управління ОСОБА_4 , ( Т.2 , а.с. 232).

Рішенням виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 25.06.2019 р. за №22 «Про укладення договорів найму» виконком міськради вирішив пунктом 2 у зв`язку з ліквідацією територіальних органів Міністерства внутрішніх справ та утворенням територіальних органів Національної поліції України внести зміни до пункту 1.9. рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 05.10.2011 р. за №373, а саме: «Ужгородське міське управління УМВС України в Закарпатській області», читати: «Головне управління Національної поліції в Закарпатській області» у відповідних відмінках, (Т.4, а.с. 103-106).

Першою Ужгородською державною нотаріальною конторою на Ухвалу суду від 02.06.2015 р. надіслано належним чином завірену копію спадкової справи №279/2011 стосовно майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , (Т.1, а.с. 182-194). ОСОБА_1 подав 18.08.2011 р. до Першої Ужгородської державної нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 . ОСОБА_22 також подала 14.10.2011 р. до Першої Ужгородської державної нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2

08.10.2010 р. ОСОБА_2 склала Заповіт на користь своєї доньки ОСОБА_22 , 1963 р.н., який нотаріально посвідчено ОСОБА_28 , державним нотаріусом Ужгородської районної державної нотаріальної контори та зареєстровано в реєстрі за №2-728. Заповіт стосується майна: заощадження з належними відсотками та компенсаціями, що зберігаються в філії Закарпатське обласне управління ВАТ «Державний ощадний банк України» на рахунках №№ НОМЕР_2 та 415, а також належну їй квартиру, що знаходиться за адресою, АДРЕСА_8 .

Згідно Свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 18.04.2012 року яке зареєстровано в реєстрі за № 3-400, що видане ОСОБА_29 , державним нотаріусом Першої Ужгородської державної нотаріальної контори, таке видано ОСОБА_22 на спадкове майно, яке складається з : грошових заощаджень з належними відсотками та компенсаціями, що зберігаються в ОПЕРв філія Закарпатське обласне управління АТ «Ощадбанк» на рахунку № НОМЕР_2 на суму 3277,16 грн. на № 415 на суму 61113,98 грн.

Спадкова справа № 279/2011 не містить доказів наявності Свідоцтва про право на спадщину за законом яке б було видано ОСОБА_1 .

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів виходить з наступних мотивів.

Приписами статті 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Основними засадами (принципами) цивільного судочинства зокрема є: верховенство права; змагальність сторін; диспозитивність та пропорційність цивільного судочинства.

В частині 1 статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 15 ЦК Українипередбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Ефективність захисту цивільного права залежить від характеру вимоги, що висувається до порушника, та характеру правовідносин, які існують між позивачем та відповідачем.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

При цьому, суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний позивачем спосіб.

Пунктом 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободвід 04 листопада 1950 року (далі Конвенція) передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Із статті 6 Конвенції вбачається, що доступ до правосуддя є невід`ємним елементом права на справедливий суд, а відповідно до статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту), кожен чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому ефективним слід розуміти спосіб, що приводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

При зверненні до практики Європейського суду з прав людини (рішення від19 лютого 2009 рокуу справі « ОСОБА_30 проти України»,заява № 4063/04) у контексті забезпечення права на доступ до правосуддя можна зробити висновок, що для його реалізації на національному рівні необхідна наявність спору щодо «права» як такого, що визнане у внутрішньому законодавстві; мова повинна йти про реальний та серйозний спір; він повинен стосуватися як самого права, так і його різновидів або моделей застосування; предмет провадження повинен напряму стосуватися відповідного права цивільного характеру.

Тобто підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, а таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Отже, суд першочергово перевіряє, чи були порушені права позивача, яким способом вони мають бути поновлені і чи є відповідні позовні вимоги у справі.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина 1статті 12 ЦПК України).

Відповідно до частини 1статті 13 ЦПК Українисуд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача.

Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказуваннялежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів.

Таким чином, суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.

Відтак, апеляційний суд зазначає, що стандарт доказуванняє важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення.

Відповідно до частини першоїстатті 77 ЦПК Україниналежними є докази, які містять інформацію щодо предметадоказування.

Отже, належність доказів - це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предметадоказування, слугувати аргументами у процесі встановлення об`єктивної істини. При цьому питання про належність доказів остаточно вирішується судом.

Згідно зістаттею 78 ЦПК Українисуд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобамидоказування, не можуть підтверджуватися іншими засобамидоказування.

Розуміння допустимості доказів досягається крізь призму прав, що охороняються законом: допустимим є доказ, отриманий без порушення закону. Недопустимими, відповідно, є докази, отримані з порушенням закону. Недопустимими також є докази, одержані з неправдивих показань свідка, завідомо неправдивого висновку експерта, фальшивих документів або речових доказів, тобто з порушенням процесуального порядку формування засобівдоказування. Допустимість доказів характеризується органічним зв`язком процесуальної форми засобів доказуваннята законністю отримання інформації про той чи інший факт, який має значення для справи. Тому одержання доказів з дотриманням порядку, встановленого законом, слід розуміти як відсутність при одержанні доказів порушення норм матеріального права та норм процесуального права, як одночасне дотримання передбачених законом особистих немайнових і майнових прав та процесуальної форми.

Встановити недопустимість конкретного доказу суд може лише після того, як дослідить його в судовому засіданні. Недопустимість доказу не є очевидною. Сторони вправі висловлювати суду свої міркування щодо допустимості чи недопустимості конкретного доказу. Якщо суд дійде висновку, що доказ є недопустимим, він не бере цей доказ до уваги, тобто не може обґрунтовувати ним своє рішення. Разом з тим суд повинен в мотивувальній частині рішення зазначити, чому саме він цей доказ відхиляє.

Згідно вимог частини 3 статті12та частиною 1 статті81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно достатті 76 ЦПК Українидоказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Доказуванняне може ґрунтуватися на припущеннях (частина шостастатті 81 ЦПК України).

Згідно зістаттею 89 ЦПК Українисуд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Звертаючись у суд із зазначеними позовними вимогами, ОСОБА_1 керувався тим, що позаяк періодично проживав у квартирі АДРЕСА_1 , а тому набув права користування даним житловим приміщенням, що дає йому право на звернення у суд з позовними вимогами на захист такого права.

Перевіряючи дану обставину, колегія суддів виходить з наступних міркувань.

За обставинами справи, рішенням Ужгородського міського суду Закарпатської області від 10 січня 1995 року у справі № 2-79/95, позов ОСОБА_1 задоволено. Переселено ОСОБА_2 в кв. АДРЕСА_1 , а ОСОБА_1 переселено в кв. АДРЕСА_6 , тоді як ОСОБА_14 , ОСОБА_23 разом з донькою і сином, які проживали в кв. АДРЕСА_1 та ОСОБА_24 і ОСОБА_24 , які проживали в кв. АДРЕСА_6 , разом переселено в квартиру АДРЕСА_7 , ( Т.1, а.с. 73).

Рішенням виконавчого комітету Ужгородської міської ради народних депутатів від 22.03.95 за № 44 у пункті 1.4. вирішено дозволити обмін ОСОБА_2 , що проживала у складі 2-х чоловік в АДРЕСА_8 , яка складається з 2 кімнат, житлова площа 42,2 кв.м., у зв`язку з роздільним проживання з сином, з сім`єю ОСОБА_14 у складі 4-х осіб, та з ОСОБА_24 у складі 1 особи (яка проживала в АДРЕСА_12 ) та внаслідок цього видано обмінні ордери ОСОБА_2 у складі сім`ї 1 людина на квартиру АДРЕСА_1 , (Т.2, а.с. 134).

У зв`язку з тим, що квартира АДРЕСА_6 на цей момент вже була приватизована ОСОБА_24 то на підставі договору купівлі-продажу квартири від 04 березня 1995 року ОСОБА_24 продала, а ОСОБА_1 купив цю квартиру, загальною площею 33,5 кв.м., а житловою 17,8 кв.м. за суму 30.000.000 крб., (Т.2, а.с. 162, 165).

На виконання зазначеного рішення виконкому було видано 31.03.1995 року ОСОБА_23 ордер на жиле приміщення за № 233 у кількості 5-ть осіб та ОСОБА_2 ордер на жиле приміщення за № 234 у кількості одна особа, (Т.2, а.с. 135, 136).

Актом про проведення добровільного виконання судового рішення від 08.07.1995 р. стверджено про перевезення рухомого майна ОСОБА_2 і ОСОБА_1 в кв. АДРЕСА_1 , а ОСОБА_23 в кв. АДРЕСА_7 . Зі списку перевезених речей ОСОБА_1 взяв собі певні меблі, одіяла, подушку, штори з карнизом, ліжко металеве та овочі. Зазначений акт підписано ОСОБА_1 , (Т.1, а.с. 75-77).

Та 11 червня 1996 року між управлінням будинками АДРЕСА_13 та ОСОБА_23 укладено Договір найму житлового приміщення, а саме: квартири АДРЕСА_7 , (Т.2, а.с. 170).

28.09.2011 р. комісією в складі майстра дільниці ОСОБА_21 , паспортиста ОСОБА_16 , головного інженера ОСОБА_25 , складено Акт, який затверджено директором КП «ЖРЕР №1» ОСОБА_15 в тім, що на квартиру АДРЕСА_1 був виписаний МВК обмінний ордер на ОСОБА_2 , але нею одержаний не був. Квартира на протязі багатьох років опечатана. Зареєстровані особи в квартирі не значаться, (Т.2, а.с. 143).

Згідно положення наведеного в частині 1 статті 58 ЖК України на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет міської Ради видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення.

Як зазначено в частинах 1, 2 статті 61 ЖК України, користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім`я якого видано ордер.

У статті 64 ЖК України зазначено, що члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї.

Наведені норми житлового права передбачають, що ордер, який видається громадянинові виконавчим комітетом міської Ради, являється єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення. А користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Та члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення.

З матеріалів справи убачається, що покійна ОСОБА_2 виданий на її прізвище ордер на жиле приміщення за № 234 у кількості одна особа не був нею отриманий у виконавчому комітеті Ужгородської міської ради та відповідно з нею не укладався Договір найму квартиру АДРЕСА_1 .

За цієї обставини, покійна ОСОБА_2 не являлась наймачем квартири АДРЕСА_1 , відповідно не мала на таку жодних житлових прав.

Оскільки ордер на жиле приміщення за № 234 був виданий ОСОБА_2 тільки на неї без зазначення будь-яких членів сім`ї, зокрема ОСОБА_1 , то зазначене вказує на те, що останній не набув законного права на проживання у квартирі АДРЕСА_1 , а тим більше, що такого права не набула і сама ОСОБА_2 бо не оформила за собою такого права у передбачений законом спосіб.

Сам по собі факт перевезення речей ОСОБА_2 і ОСОБА_1 , у квартиру АДРЕСА_1 для зберігання, та із яких деякі останній забрав із собою не може слугувати підтвердженням того, що ОСОБА_1 набув право користування та проживання у даній квартирі.

Колегія суддів враховує також і ту обставину, що ОСОБА_1 перебував з покійною ОСОБА_2 у неприязних стосунках, у зв`язку із цим не спілкувались і не підтримували родинних стосунків до самої смерті останньої, та саме через це і було здійснено обмін квартири АДРЕСА_7 на квартиру АДРЕСА_1 для проживання ОСОБА_2 та на квартиру АДРЕСА_6 для проживання ОСОБА_1 .

В усіх своїх документах, які ОСОБА_1 подавав як до суду так і до органу місцевого самоврядування, своїм зареєстрованим місцем проживання завжди зазначав АДРЕСА_12 і на дану адресу йому надсилається уся кореспонденція, та ніколи не зазначав своїм місцем проживання кв. АДРЕСА_1 . Дана обставина стверджується також пропискою від 28.03.1996 р. в паспорті громадянина України на 11 сторінці, (Т.1, а.с. 186 на зворотному боці). Зазначене зайвий раз підтверджує ту обставину, що кв. АДРЕСА_1 не значилась його місцем проживання і цю обставину навіть сам повинен був усвідомлювати.

У спірній квартирі ОСОБА_1 перебував періодично не маючи на те правових підстав, тільки тоді, коли приїжджав до м. Ужгород на судові засідання за його позовами або в інших особистих справах, і то в такій перебував незначний проміжок часу бо постійним та фактичним місцем його проживання є квартира АДРЕСА_6 у якій здійснена його державна реєстрація місця проживання.

Та позаяк ОСОБА_1 не проживав у квартирі АДРЕСА_1 на постійній основі або у переважній більшості бо на це на мав законних правових підстав, тому і не виникало потреби в органу місцевого самоврядування для його виселенні в примусовому порядку за рішенням суду. Тим більше, що на момент вивезення 07.10.2011 р. з квартири речей покійної ОСОБА_2 для зберігання на склад КП «ЖРЕР №1» квартира пустувала і в такій ОСОБА_1 не перебував.

Покази свідків колегія суддів враховує тільки в тій частині показів, які стосуються тієї обставини, що ОСОБА_1 приходив у квартирі АДРЕСА_1 , коли приїжджав у справах в АДРЕСА_10 . Однак такі покази не підтверджують факту постійного чи в переважній більшості проживання ОСОБА_1 в даній квартирі, а тим більше стосовно наявності у нього законного права на проживання в такій квартирі.

У ході судового розгляду ОСОБА_1 посилався на те, що ствердження представників відповідачів у справі про вільність спірної квартири

АДРЕСА_1 до 07.10.2011 є абсолютною брехнею та навмисною фальсифікацією, яка була вчинена з метою злочинного відбирання спірної квартири АДРЕСА_3 у всіх членів його сім`ї. Проте, таке твердження ОСОБА_1 слід оцінювати в контексті того, що відповідачами стверджувалось про юридичний факт (юридичну складову) того, що квартира була вільною в силу того, що ОСОБА_2 не оформила таку за собою в передбачений законом спосіб. Тоді як ОСОБА_1 не має до даної квартири жодного відношення бо така йому не виділялась, а періодичне перебування в такій без правових підстав не може вважатись належним зайняттям квартири, що може свідчити лише про вчинення самоуправних дій з боку останнього.

Відтак, аналізуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що у ОСОБА_1 не виникло будь-яких житлових прав щодо квартири АДРЕСА_1 , які в свою чергу не є порушеними та і не могли бути порушеними.

До моменту звернення 16.10.2014 року ОСОБА_1 з даними позовними вимогами відбулись зміни у фактичних обставинах справи, а саме, рішенням Ужгородського міського суду від 31.08.1999 р. у справі № 2-1375/99 позов ОСОБА_2 задоволено частково. Визнано рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради народних депутатів від 22.03.95 за № 44, а саме п. 1.4. незаконним та скасовано. У цій справі ОСОБА_2 зазначала, що обмінний ордер вона не отримувала, та в разі неявки без поважних причин за отриманням такого ордеру на протязі місяця, обмін рахується не проведеним, також при обміні повинні замінитись договори найму житла, чого також не було зроблено, (Т.2, а.с. 138-139).

Рішенням виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 27.02.2002 № 42 на підставі рішення Ужгородського міського суду від 31 серпня 1999 року та на виконання постанови державного виконавця від 18.01.2002 р про поновлення виконавчого провадження, виконавчий комітет міської ради вирішив: п.1.4. рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 22.03.95 р. за № 44 - скасувати, ( Т.2, а.с. 141).

Ухвалою Ужгородського міського суд від 18 травня 2001 року заяву ОСОБА_2 про перегляд рішення Ужгородського міського суду від 10.01.1995 року по цивільній справі № 2-79/95 за позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про примусовий обмін задоволено, а зазначене рішення скасовано, (Т.2, а.с. 140).

Ухвалою Ужгородського міського суд від 24 квітня 2012 року заяву ОСОБА_1 про відмову від позову та поворот виконання рішення суду, задоволено частково. Відмову ОСОБА_1 від позову до ОСОБА_2 про примусовий обмін квартири прийнято, а провадження у справі закрито. В задоволенні заяви ОСОБА_1 про поворот виконання рішення суду відмовлено, (Т.5, а.с. 61). Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області від 03.07.2012 року ухвалу суду першої інстанції від 24.04.2012 р. в частині відмови в задоволенні заяви про поворот виконання рішення скасовано. У задоволенні заяви ОСОБА_1 про поворот виконання рішення суду Ужгородського міськрайонного суду від 08.07.1995 року відмовлено з посиланням на те, що питання про поворот виконання рішення суду може бути порушено лише на вимогу відповідача, а не позивача. Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 жовтня 2012 року, касаційну скаргу ОСОБА_1 в частині оскарження ухвали апеляційного суду від 03.07.2012 року, відхилено, а зазначену ухвалу залишено без змін, (Т.2, а.с. 123, і на зворотному боці, 124, 125).

Зазначені судові рішення та рішення виконкому Ужгородської міської ради також доводять висновок колегії суддів про те, що у ОСОБА_1 не виникло жодних житлових прав на користування квартирою АДРЕСА_1 , тому такі не можуть бути порушеними за ознаками відсутності таких взагалі.

Та позаяк житлові права ОСОБА_1 відносно квартири АДРЕСА_1 за захистом яких останній звернувся у суд не є порушеними, тому у відповідності до приписів частини першої статті 4 ЦПК України такі не можуть бути задоволені.

Судом першої інстанції задоволено позовну вимогу стосовно визнання незаконними пунктів 1.9. та 1.10. рішення № 373 від 05.10.2011 року виконкому Ужгородської міської ради на підставі порушення вимоги ст. 127 ЖК України.

З приводу задоволення даної позовної вимоги, колегія суддів зазначає наступне.

Вище колегією суддів встановлено, що у ОСОБА_1 не виникло жодних житлових прав на користування квартирою АДРЕСА_1 , які б мав законні підстави захищати в судовому порядку.

Рішенням виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 05.10.2011 р. за №373 «Про укладення договорів найму» виконком міськради вирішив у пункті 1.9. закріпити двокімнатну квартиру за рахунок звільненого житлового фонду по АДРЕСА_2 за Ужгородським міським управлінням УМВС України в Закарпатській області як гуртожиток; а пунктом 1.10. в квартира АДРЕСА_3 поселено сім`ю начальника відділу управління ОСОБА_4 , ( Т.2 , а.с. 232).

Згідно статті 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 року за № 280/97-ВР, до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать:

а) власні (самоврядні) повноваження:

1) управління об`єктамижитлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, транспорту і зв`язку, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, забезпечення їх належного утримання та ефективної експлуатації, необхідного рівня та якості послуг населенню;

б) делеговані повноваження:

1) здійснення заходів щодо розширення та вдосконалення мережі підприємствжитлово-комунального господарства, торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування, розвитку транспорту і зв`язку;

2) здійснення відповідно до законодавства контролю за належною експлуатацією та організацією обслуговування населення підприємствамижитлово-комунального господарства, торгівлі та громадського харчування, побутового обслуговування, транспорту, зв`язку, за технічним станом, використанням та утриманням інших об`єктів нерухомого майна усіх форм власності, за належними, безпечними і здоровими умовами праці на цих підприємствах і об`єктах; прийняття рішень про скасування даного ними дозволу на експлуатацію об`єктів у разі порушення нормативно-правових актів з охорони праці, екологічних, санітарних правил, інших вимог законодавства;

5) облік відповідно до законужитлового фонду, здійснення контролю за його використанням;

7) здійснення контролю за станом квартирного обліку та додержаннямжитлового законодавства на підприємствах, в установах та організаціях, розташованих на відповідній території, незалежно від форм власності.

Статтею 38 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 року за № 280/97-ВР визначено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать:

а) власні (самоврядні) повноваження:

1) підготовка і внесення на розгляд ради пропозицій щодо створення відповідно до закону міліції, що утримується за рахунок коштів місцевого самоврядування, вирішення питань про чисельність працівників такої міліції, про витрати на їх утримання, здійснення матеріально-технічного забезпечення їх діяльності, створення для них необхіднихжитлово-побутових умов.

Частиною першою статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 року за № 280/97-ВР зазначено, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств,житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини.

На виконання зазначених повноважень виконавчий комітет Ужгородської міської ради і розпорядився з метою створення для органів міліції необхіднихжитлово-побутових умов за рахунок власного житлового фонду, а саме: пунктами 1.9., 1.10. рішення від 05.10.2011 р. за №373 «Про укладення договорів найму» вирішив закріпити двокімнатну квартиру за рахунок звільненого житлового фонду по АДРЕСА_2 за Ужгородським міським управлінням УМВС України в Закарпатській області як гуртожиток; у закріплену двокімнатну квартиру поселено сім`ю начальника відділу управління ОСОБА_4 .

Той факт, що виконком Ужгородської міської ради як власник комунального майна в частині житлового фонду в даному рішенні визначив закріплену за Ужгородським міським управлінням УМВС України в Закарпатській області квартиру як гуртожиток, не змінює правовий статус такої як службове житло відповідно до ЗУ «Про міліцію» від 20 грудня 1990 року за N 565-XII, який був чинним на той час, тому дана обставина не може свідчити про те, що виконком не вправі був закріплювати за Ужгородським міським управлінням УМВС України в Закарпатській області таку квартиру, цільове призначення якої, це забезпечення житлом працівника міліції.

Згідно частини другої статті 4 ЦПК України, у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Як визначенов частинахпершій,другій,третій статті56ЦПК України,до осіб,яким закономнадано правозвертатися досуду вінтересах іншихосіб увипадках,встановлених законом,є органидержавної влади,органи місцевогосамоврядування,фізичні таюридичні особи,які можутьзвертатися досуду іззаявами прозахист прав,свобод таінтересів іншихосіб абодержавних чисуспільних інтересівта братиучасть уцих справах.При цьомуоргани державноївлади,органи місцевогосамоврядування повиннінадати судудокументи,що підтверджуютьнаявність передбаченихзаконом підставдля зверненнядо судув інтересахінших осіб. З метою захисту прав і свобод людини і громадянина у випадках, встановлених законом, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини може особисто або через свого представника звертатися до суду з позовом (заявою). При цьомуУповноважений ВерховноїРади Україниз правлюдини повиненобґрунтувати судунеможливість особисамостійно здійснюватизахист своїхінтересів. У визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою.

Аналіз даної норми свідчить про те, що ОСОБА_1 звертаючись у суд з вимогою про визнання незаконними пунктів 1.9. та 1.10. рішення № 373 від 05.10.2011 року виконкому Ужгородської міської ради, які не стосуються його житлових прав, а пов`язані з вирішенням таких прав Ужгородського міського управління УМВС України в Закарпатській області, пред`явив позов у своїх інтересах не будучи особою, якій у передбаченому законом випадках надано право на звернення у суд в інтересах інших осіб. Зазначене вказує на те, що ОСОБА_1 перебрав на себе не властиві йому функції, тоді як у даному випадку заявленої позовної вимоги, таким правом може бути наділений прокурор при зверненні у суд з позовом в інтересах територіальної громади м. Ужгород стосовно правомірності розпорядження житловим фондом. Тобто, у даному випадку мало місце з боку ОСОБА_1 ревізія законності прийнятого виконкомом Ужгородської міської ради рішення № 373 від 05.10.2011 року в частині пунктів 1.9. та 1.10., коли таке не стосується прав, свобод, інтересів та (або) обов`язків позивача.

Задовольняючи зазначену позовну вимогу, суд першої інстанції виходив з того, що окрема квартира не може отримувати статус гуртожитку, проте суд не врахував тієї обставини, що в ОСОБА_1 відсутня правова підстава для оскарження такого рішення виконкому, оскільки таке не порушує його житлових прав на спірну квартиру. А здійснювати ревізію законності прийняття такого рішення виконкому ОСОБА_1 не вправі бо не відносить до категорії тих осіб, які вправі звернутись до суду з позовом в інтересах інших осіб у випадках, встановлених законом.

За цієї обставини, рішення суду першої інстанції в частині визнання незаконними та скасування пунктів 1.9. та 1.10. рішення № 373 від 05.10.2011 року виконкому Ужгородської міської ради, слід скасувати та у задоволенні зазначеної позовної вимоги ОСОБА_1 , належить відмовити з підстав вище наведених.

Стосовно позовної вимоги про визнання права володіння та розпорядження рухомим майном.

З приводу даної позовної вимоги, колегія суддів зазначає наступне.

Матеріалами справи доведено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_22 являються спадкоємцями покійної ОСОБА_2 як її діти, та у зв`язку з цим ОСОБА_1 подав заяву від 18.08.2011 р. про прийняття спадщини, а ОСОБА_22 подала заяву від 14.10.2011 р. про прийняття спадщини.

Як зазначено у статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Статтею 1245 ЦК України передбачено, що частина спадщини, що не охоплена заповітом, спадкується спадкоємцями за законом на загальних підставах. До числа цих спадкоємців входять також спадкоємці за законом, яким інша частина спадщини була передана за заповітом.

У частині першій статті 1267 ЦК України зазначено, що частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними.

Згідно частини першої статті 1279 ЦК України спадкоємці, які протягом не менш як одного року до часу відкриття спадщини проживали разом із спадкодавцем однією сім`єю, мають переважне право перед іншими спадкоємцями на виділ їм у натурі предметів звичайної домашньої обстановки та вжитку в розмірі частки у спадщині, яка їм належить.

Частиною третьою статті 1296 ЦК України передбачено, що відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Та у частині першій статті 1297 ЦК України зазначено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є майно та/або майнові права, які обтяжені, та/або нерухоме майно та інше майно, щодо якого здійснюється державна реєстрація, зобов`язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на таке майно.

Наведене дає підстави для твердження, що частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними; спадкоємці, які протягом не менш як одного року до часу відкриття спадщини проживали разом із спадкодавцем однією сім`єю, мають переважне право перед іншими спадкоємцями на виділ їм у натурі предметів звичайної домашньої обстановки та вжитку в розмірі частки у спадщині, яка їм належить; відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Оскільки спадкоємці покійної ОСОБА_2 не проживали з нею однією сім`єю на протязі не менш як одного року то звідси, предмети звичайної домашньої обстановки та вжитку належать їм в рівних частках. Позаяк свідоцтво про право на спадщину на рухоме майно яке складається з предметів звичайної домашньої обстановки та вжитку, хоч і не видається спадкоємцям, проте це не означає, що такі не являються спадкоємцями даного рухомого майна, і що для цього потрібне додаткове відповідне підтвердження такого права на спадкове майно.

За обставинами справи, відповідне рухоме майно яке складається з предметів звичайної домашньої обстановки та вжитку на підставі Акту опису майна яке знаходилось в комунальній квартирі за адресою АДРЕСА_9 від 07.10.2011 р., було описано комісією та вилучено з даної квартири таке рухомемайно у кількості 37 найменувань. Дані речі згідно опису завезено на склад «КП«ЖРЕР№1», щоза адресою: АДРЕСА_10 , ( Т.2 , а.с. 144).

Таким чином, ОСОБА_1 та ОСОБА_22 являються спадкоємцями зазначеного рухомого майна яке було завезено на склад «КП«ЖРЕР№1» у рівних частинах.

А згідно положень частини п`ятої статті 1268 ЦК України, зазначене рухоме майно яке складається з предметів звичайної домашньої обстановки та вжитку належить ОСОБА_1 та ОСОБА_22 у рівних частинах з часу відкриття спадщини за ОСОБА_2 .

Як слідує з листа за № 42 від 05.03.2014 КП ЖРЕР № 1, ОСОБА_1 повідомлено про те, що майно, яке було вивезено з кв. АДРЕСА_1 зберігається у складському приміщенні, яке орендує КП ЖРЕР № 1. Для отримання даного майна КП ЖРЕР № 1 просить надати нотаріально засвідчене свідоцтво про право на спадщину особами, які є спадкоємцями даного майна, (Т.1, а.с. 112).

На заяву ОСОБА_1 від 27.02.2014р., Департамент міського господарства Ужгородської міської ради надав 04.03.2014 р. відповідь з якої вбачається, що після пред`явлення КП ЖРЕР № 1 свідоцтва про право на спадщину, майно померлої ОСОБА_2 буде надано ОСОБА_1 у відповідності до вимог чинного законодавства України, (Т.2, а.с. 113).

Листом Департаменту міського господарства Ужгородської міської ради від 20.02.2014 р. повідомлено ОСОБА_1 та запропоновано йому отримати від КП ЖРЕР № 1 майно передане на зберігання згідно Акту опису від 07.11.2011 року на підставах і у відповідності до вимог чинного законодавства України, (Т.2, а.с. 114).

З відповіді редакції газети «Ужгород» за вих. № 19 від 19.12.2017 р. вбачається, що в газеті «Ужгород» № 28 (721) від 27 липня 2013 року на сторінці 11 в розділі Оголошення було надруковано повідомлення: «КП ЖРЕР №1 просить спадкоємців гр. ОСОБА_2 , (яка померла у серпні 2011 року) терміново забрати речі померлої, які зберігаються у складських приміщеннях підприємства, у зв`язку із закінченням терміну зберігання», (Т.3, а.с. 25, та зворотній бік).

Наведене у сукупності стверджує ту обставину, що з боку КП ЖРЕР №1 не вчинялось перешкод ОСОБА_1 по здійсненню дій із забирання описаного рухомого майна за підтвердження підстав прийняття спадщини. У даному випадку вимога комунального органу про надання нотаріально засвідченого свідоцтва про право на спадщину слід розуміти в контексті того чи ОСОБА_1 прийняв спадщину за своєю матір`ю у спосіб подання заяви про прийняття спадщини, оскільки цивільне законодавство не вимагає безпосереднього видання свідоцтва про право на спадщину за законом на рухоме майно, що складається з предметів звичайної домашньої обстановки та вжитку.

Аналізуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що рухоме майно яке складається з предметів звичайної домашньої обстановки та вжитку за переліком зазначеним в Акті опису майна від 07.10.2011 року належить ОСОБА_1 на праві володіння, користування та розпоряджання таким майном в 1/2 частині з моменту відкриття спадщини за ОСОБА_2 . За цієї обставини, відсутні правові підстави для твердження відносно того, що з боку КП ЖРЕР №1 мало місце порушення прав ОСОБА_1 на зазначене рухоме майно в 1/2 частині, та що у зв`язку із цим у нього є потреба у захисті такого права шляхом звернення до суду для визнання за ним права володіння і розпорядження цим майном.

Та позаяк право ОСОБА_1 на володіння, користування та розпоряджання рухомим майном в 1/2 частині, що було переміщено на зберігання у КП ЖРЕР №1 не є порушеним, тому заявлена ним дана позовна вимога є безпідставною і не підлягає задоволенню.

Крім цього, зазначену позовну вимогу заявлено до Ужгородської міської ради тоді як рухоме майна було поміщено на зберігання до КП ЖРЕР №1 яке є юридичною особою і самостійно здійснює свою господарську діяльність.

У відповідності до приписів частин першої, другої, третьої статті 96 ЦК України, юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями. Юридична особа відповідає за своїми зобов`язаннями усім належним їй майном. Учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов`язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов`язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом.

КП ЖРЕР №1, код ЄДРПОУ: 37580782 станом на час перегляду даної справи перебуває в стані припинення на підставі рішення ХХVІІ сесії Ужгородської міської ради VІ скликання від 16.10.2015 року за № 1849 «Про припинення діяльності комунального підприємства «ЖРЕР №1», оскільки засновником прийнято рішення про ліквідацію вказаного підприємства шляхом реорганізації. Встановлено, що «КП ЖРЕР №4» являється правонаступником «КП ЖРЕР №1», (Т.5, а.с. 153).

Та згодом, рішенням ХІІІ сесії Ужгородської міської ради VІІ скликання від 30.05.2017 року за № 671 «Про ліквідацію комунальних підприємств», засновник вирішив ліквідувати зокрема і комунальне підприємство «ЖРЕР №4», код ЄДРПОУ: 20444974. Наказано Департаменту міського господарства створити ліквідаційну комісію та вжити необхідні організаційно-правові заходи для припинення діяльності підприємства, (Т.5, а.с. 154).

Згідно частини четвертої статті 105 ЦК України до комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) або ліквідатора з моменту призначення переходять повноваження щодо управління справами юридичної особи.

Проте, станом на час апеляційного розгляду не існує жодного стверджуючого документу про те, що Ужгородська міська рада чи виконавчий комітет Ужгородської міської ради, являються правонаступником комунальних підприємств «ЖРЕР №1» і «ЖРЕР №4».

Та позаяк ліквідаційна процедура «КП ЖРЕР №4» ще не завершена, у зв`язку із чим дане комунальне підприємство несе свої зобов`язання до припинення цивільної правоздатності. Саме це комунальне підприємство має бути відповідачем у спорі, що стосується вимог про визнання права володіння та розпорядження рухомим майном, та несе матеріально-правову вимогу за дане рухоме майно перед позивачем.

Зазначене також стверджує ту обставину, що ОСОБА_1 звернувся у суд із зазначеною позовною вимогою до юридичної особи, яка не являється правонаступником «КП ЖРЕР №4» і у зв`язку із цим не може нести за останнє цивільно-правову відповідальність, а дане комунальне підприємство не було залучено до участі в справі у статусі відповідача, що зайвий раз доводить висновок колегії суддів, що заявлена така позовна вимога не може бути задоволеною внаслідок відсутності особи, яка може нести належну правову відповідальність перед позивачем.

Стосовно позовних вимог про визнання незаконним переведення комунальної квартири АДРЕСА_1 у гуртожиток і визнати порушення вимог ст. 127 ЖК України та визнати незаконним та скасування п. 2 рішення №222 від 25.06.2019 виконавчого комітету Ужгородської міської ради про переоформлення спірної квартири.

Зазначені позовні вимоги ОСОБА_1 є такими, що суперечать вимогам процесуального права, зокрема як вище вже зазначено, у позивача відсутня правова підстава для заявлення даних вимог, оскільки пункт 1.9. рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 05.10.2011 р. за №373, яким закріплено двокімнатну квартиру за рахунок звільненого житлового фонду по АДРЕСА_2 за Ужгородським міським управлінням УМВС України в Закарпатській області як гуртожиток та пункт 2 рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 25.06.2019 р. за № 22 про здійснення заміни Ужгородського міського управління УМВС України в Закарпатській області на Головне управління Національної поліції в Закарпатській області не порушують його житлових прав на спірну квартиру, тому такі вимоги не можуть бути задоволеними. А оскарження рішень виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 05.10.2011 р. за №373 та від 25.06.2019 р. за № 22 без будь-яких на те правових підстав у ОСОБА_1 є втручанням останнього у дискреційні повноваження органу місцевого самоврядування з розпорядження житловим фондом, який перебуває в комунальній власності Ужгородської міської ради.

Крім цього, дана позовна вимога, суперечить визначеним законом способам захисту цивільних прав та інтересів, оскільки задоволення позову в цій частині жодним чином не захищає та не відновлює порушене право, тобто не відповідає завданням цивільного судочинства.

Стосовно зобов`язаннявиконавчого комітетуУжгородської міськоїради скасуватипункти 1.9та 1.10рішення №373від 05.10.2011та пункт2 рішення №222 від 25.06.2019 року.

Як передбачено частинами шостою і десятою Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 року за № 280/97-ВР виконавчий комітет міської ради в межах своїх повноважень приймає рішення. Рішення виконавчого комітету приймаються на його засіданні більшістю голосів від загального складу виконавчого комітету і підписуються міським головою ради. Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідностіКонституціїабо законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 16.04.2009 № 7-рп/2009 у справі № 1-9/2009 зазначив, що в Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3). Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (стаття 74 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 року за № 280/97-ВР).Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів,і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є "гарантією стабільності суспільних відносин" між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення.

У даному випадку предметом оскарження виступає рішення органу місцевого самоврядуванняненормативного (індивідуального) характеру.

Ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.

Ненормативним (індивідуальним) правовим актам притаманні такі ознаки: а) спрямовуються на врегулювання конкретних (одиничних) актів соціальної поведінки; б) поширюються лише на персонально визначених суб`єктів; в) містять індивідуальні приписи (веління, дозволи), розраховані на врегулювання лише окремої, конкретної життєвої ситуації, тому їх юридична чинність (формальна обов`язковість) вичерпується одноразовою реалізацією; г) не передбачають повторного застосування одних і тих самих юридичних засобів; д) не мають зворотної дії в часі.

Тож, зважуючи на те, що рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради в частині пунктів 1.9 та 1.10 від 05.10.2011 за № 373, пункт 2 від 25.06.2019 за №222 мають ненормативний (індивідуальний) характер, які вичерпали свою дію фактом їх виконання, тому не можуть після цього скасовані органом місцевого самоврядування.

А звідси, заявлені ОСОБА_1 такі позовні вимоги не можуть бути задоволені судом, що є підставою для відмови йому в задоволенні таких вимог.

Стосовно позовних вимог про визнання незаконним і неправомірним зламування 07.10.2011 р. вхідних дверей квартири АДРЕСА_1 працівниками КП ЖРЕР №1; проникнення 07.10.2011 р. у квартиру АДРЕСА_1 працівників КП ЖРЕР №1 та працівників міліції Ужгородського МВ УМВС України в Закарпатській області; захоплення та заволодіння 07.10.2011 р. працівниками КП ЖРЕР №1 та працівниками міліції Ужгородського МВ УМВС України в Закарпатській області майном всіх членів сім`ї ОСОБА_2 , що перебувало у квартирі АДРЕСА_1 .

Заявляючи дані позовні вимоги, ОСОБА_1 виходив з тих підстав, що наділений правом користування квартирою АДРЕСА_1 .

Але ж такі доводи ОСОБА_1 є помилковими про що вище колегія суддів уже зазначала, тому заявлені дані позовні вимоги слід визнати безпідставними з тих підстав, що у нього не виникло жодних житлових прав на користування квартирою АДРЕСА_1 , тому такі не можуть бути порушеними. А зазначені позовні вимоги є похідними від первинного права на користування спірною квартирою яке ОСОБА_1 не доведено належними та допустимими доказами, що в свою чергу такі вимоги є також недоведеними.

Оскільки у ОСОБА_1 відсутнє право на звернення з такими позовними вимогами, то зазначене в свою чергу свідчить про відсутність реального спору, а це виключає звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту.

Стосовно позовних вимог про зобов`язання Ужгородської міської ради, виконавчого комітету Ужгородської міської ради та ГУНП України в Закарпатській області відновити попередній стан квартири АДРЕСА_1 , шляхом усунення перешкод у володінні й розпорядженні рухомим майном; про зобов`язання ГУНП в Закарпатській області відкрити вхідні двері квартири АДРЕСА_1 та відновлення первинного стану квартири, яке існувало до порушення; про зобов`язання відповідачів у присутність ОСОБА_1 провести повний опис всіх рухомих речей сім`ї ОСОБА_2 та їх фактичний стан й дійсне місце знаходження.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів визначений статтею 16 ЦК України.

Відповідно до положень частини другої статті 16ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків, відшкодування моральної шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу місцевого самоврядування. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Водночас особа, якій належить порушене право, може скористатися не будь-яким, на свій розсуд, а цілком конкретним способом захисту свого порушеного права, який, як правило, визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини чи договором, такий висновок міститься в п.5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц та від 4 червня 2019 року у справі № 916/3156/17, від 29 вересня 2020 року у справі № 378/596/16-ц.

Втім, заявлені ОСОБА_1 такі позовні вимоги для захисту ймовірного права не передбачені ні статтею 16 ЦК України, а ні іншим законом чи договором, то по сім підстави для задоволення даних позовних вимог, відсутні.

Зважуючи на те, що право користування спірною квартирою не доведено ОСОБА_1 та з огляду на те, що обрані ним способи захисту не відповідають визначеним законом способам захисту цивільних прав та інтересів, які не призводять до захисту і відновлення порушених прав позивача, тобто не відповідають завданням цивільного судочинства, тому суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні згаданих вимог.

Враховуючи вище наведене, колегія суддів констатує, що ОСОБА_1 не доведено належними та допустимими доказами наявність у нього житлових прав на користування спірною квартирою, у зв`язку із чим заявлені позовні є неналежними, тому не підлягають задоволенню.

А гарантоване статтею 55 Конституції Україний конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, проте вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення, що викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 жовтня 2020 року у справі № 9901/393/19.

Стосовно доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо скасування Додаткового рішення Ужгородського міськрайонного суду від 13 березня 2023 року в частині відхилених судових витрат у розмірі 29942,74 грн., понесених при розгляді даної справи.

Як передбачено пунктом 3 частини першої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: судом не вирішено питання про судові витрати.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. А пунктами один, два частини другої цієї статті ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача.

Оскільки апеляційним судом задоволено апеляційну скаргу виконавчого комітету Ужгородської міської ради та відхилено апеляційну скаргу ОСОБА_1 то за цієї обставини, вимоги останнього стосовно судових витрат, пов`язаних з розглядом справи покладаються на самого позивача, так-як йому повністю відмовлено в позові.

Наведене слугує підставою для відхилення апеляційної скарги на додаткове рішення, оскільки така є необґрунтованою.

Окрім наведеного, колегія суддів звертає увагу на те, що Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Відтак, суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32). Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

А звідси, в доводах апеляційної скарги виконавчого комітету Ужгородської міської ради наведені ті обставини, які слугують підставою для колегії суддів стосовно відхилення заявлених позовних вимог у цілому, оскільки впливають на правові висновки у спірних правовідносинах та спростовують висновки суду першої інстанції. Тоді як доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 не спростовують вище наведеного у зв`язку із чим підлягають відхиленню.

Наведеного суд першої інстанції у цілому не врахував, та передчасно дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог в супереч обставин справи та вимог норм матеріального та процесуального права. Відтак, такі висновки суду першої інстанції в задоволеній частині позовних вимог є такими, що не ґрунтуються на вимогах діючого законодавства та досліджених обставинах, разом з зібраними у справі доказами та доводами учасників справи.

Зважуючи на встановлене у контексті вимоги пунктів 1 - 4 частини 1 статті 376 ЦПК України, колегія суддів належним чином дослідивши усі надані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, дійшла обґрунтованого висновку про те, що у спірних правовідносинах право ОСОБА_1 не є порушене, тому позовні вимоги не підлягають задоволенню за вищенаведених доводів, та у зв`язку із цим доводи апеляційної скарги виконавчого комітету Ужгородської міської ради є підставними, а ОСОБА_1 , ні.

Оскільки рішення суду першої інстанції ухвалено за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду обставинам справи та неправильного застосування норм матеріального і процесуального права, тому воно підлягає скасуванню з постановленням нового судового рішення в частині задоволених позовних вимог про відмову в задоволенні таких вимог.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно пункту 2 частини 2 статті 141 ЦПК України, у разі відмови в позові, судовий збір покладається на позивача.

При поданні апеляційної скарги на рішення суду виконавчий комітет Ужгородської міської ради сплатив судовий збір у розмірі 6 397,80 грн., (Т.5, а.с. 230 б).

Ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 07.04.2023 року відстрочено ОСОБА_1 сплату судового збору в розмірі 5667,00 грн. за подання апеляційної скарги, (Т.5, а.с. 237).

Враховуючи те, що апеляційна скарга виконавчого комітету Ужгородської міської ради задоволена апеляційним судом, тому сума сплаченого судового збору підлягає стягненню з ОСОБА_1 .

Оскільки апеляційний суд відхилив апеляційну скаргу ОСОБА_1 то у зв`язку із цим відстрочена йому сума судового збору за подання апеляційної скарги підлягає стягненню з нього на користь держави Україна.

Зважуючи на викладене та керуючись нормами статей 141, 367, 368, 374, 376, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

апеляційні скарги ОСОБА_1 на рішення суду та додаткове рішення суду, залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу виконавчого комітету Ужгородської міської ради, задовольнити.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 25 серпня 2022 року в частині задоволених позовних вимог щодо визнання незаконними та скасування пунктів 1.9 та 1.10 рішення № 373 від 05.10.2011 року виконкому Ужгородської міської ради та визнання права володіння і розпорядження рухомим майном в 1/2 частці як спадкоємця скасувати та постановити з цих вимог у даній справі постанову, якою у задоволенні позову ОСОБА_1 до Ужгородської міської ради, виконавчого комітету Ужгородської міської ради, Ужгородського відділу поліції ГУНП в Закарпатській області, Головного управління Національної поліції в Закарпатській області про визнання незаконним рішення міської ради, визнання права володіння і розпорядження рухомим майном, відмовити.

У решті вимог, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави Україна судові витрати у розмірі 5667,00 гривень відстроченого судового збору за подання апеляційної скарги та на користь Виконавчого комітету Ужгородської міської ради судові витрати у розмірі 6 397,80 гривень судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови суду складено 25 липня 2024 року.

Головуючий :


Судді :


СудЗакарпатський апеляційний суд
Дата ухвалення рішення09.07.2024
Оприлюднено07.08.2024
Номер документу120804731
СудочинствоЦивільне
КатегоріяСправи позовного провадження Інші справи позовного провадження

Судовий реєстр по справі —308/13327/14-ц

Ухвала від 20.11.2024

Цивільне

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Осіян Олексій Миколайович

Ухвала від 18.09.2024

Цивільне

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Пархоменко Павло Іванович

Постанова від 09.07.2024

Цивільне

Закарпатський апеляційний суд

Мацунич М. В.

Ухвала від 09.07.2024

Цивільне

Закарпатський апеляційний суд

Мацунич М. В.

Ухвала від 05.06.2024

Цивільне

Закарпатський апеляційний суд

Мацунич М. В.

Ухвала від 07.03.2024

Цивільне

Закарпатський апеляційний суд

Мацунич М. В.

Ухвала від 07.03.2024

Цивільне

Закарпатський апеляційний суд

Мацунич М. В.

Ухвала від 24.01.2024

Цивільне

Закарпатський апеляційний суд

Мацунич М. В.

Ухвала від 02.10.2023

Цивільне

Закарпатський апеляційний суд

Собослой Г. Г.

Ухвала від 29.09.2023

Цивільне

Закарпатський апеляційний суд

Мацунич М. В.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні