Рішення

від 29.09.2010 по справі 2-1427/2010

КОТОВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 2-1427/2010

?

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30.09.2010 року Котовський міськрайонний суд Одеської області в складі:

головуючого судді Нікітішина В.П.

при секретарі Бондаренко Н.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Котовську Одеської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства «Пасавтотранссервіс», третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на боці відповідача голова правління Відкритого акціонерного товариства «Пасавтотранссервіс» Клімкін Микола Васильович, про поновленні на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та заробітної плати

встановив:

Позивач, який є ветераном праці і пенсіонером з 11.07.2006 року, 07.06.2010 року звернувся до суду з цим позовом вказуючи, що з 1972 року працює водієм на підприємстві, яке тепер йменується ВАТ «Пасавторанссервіс». За час роботи неодноразово заохочувався за добрі показники в роботі. В березні місяці 2010 року із-за відсутності роботи на підприємстві написав на ім`я голови правління товариства заяву про відпустку. Заяву передав своєму безпосередньому керівнику заступнику голови правління з експлуатації Бабію, який не заперечував у відпустці. Вважаючи це питання вирішеним, надалі на роботу не з`являвся. Однак 29 березня 2010 року отримав по почті листа з товариства з вимогою вийти на роботу, оскільки відпустку не представлено. Однак і роботи протягом місяця представлено не було. 30 квітня та 05 травня 2010 року по почті отримав повідомлення про звільнення з роботи 26.04.2010 року за прогули без поважних причин. Своє звільнення вважає незаконним, тому, що як ветеран праці має право на відпустку у зручний для себе час. До звільнення ніхто з керівництва не вимагав письмового пояснення причин прогулу. Засідання профкому з приводу дання згоди на звільнення відбулось у травні 2010 року. Своїми неправомірними діями відповідач завдав йому моральної шкоди, яка полягає у несправедливому приниженні його в очах колег, позбавлення сімї коштів до існування. Моральну шкоду оцінює в 5000 грн. Крім цього відповідач в порушення закону з вересня 2009 року по лютий 2010 року не сплачувало йому заробітну плату у розмірі мінімальної. Просив постановити рішення суду, яким поновити його на роботі у відповідача водієм, стягнути середню заробітну плату за час вимушеного прогулу, стягнути з відповідача не різницю між мінімальною заробітною платою та фактично отриманою за вересень 2009 по лютий 2010 року, а також 5000 грн. в порядку відшкодування завданої моральної шкоди. Понесені товариством збитки з цього приводу покласти на голову правління ОСОБА_2 ..

У зв`язку з тим, що позивач попустив місячний строк на право звернення до суду з цим позовом, тому що тривалий час розглядалась його скарга Територіальною інспекцією праці в Одеській області стосовно незаконності звільнення, просив поновити йому строк на звернення до суду з цим позовом.

В ході розгляду справи у суді позивач підтримав свій позов у повному обсязі. Додатково зазначав, що перебуває на пільговій пенсії і мав намір допрацювати до досягнення пенсійного віку водієм у відповідача. Тепер у разі поновлення судом його на роботі він буде вирішувати чи залишатись працювати у цьому товаристві.

Представники відповідача Голова правління ВАТ «Пасавтотранссервіс» Клімкін М.В. та представник за довіреністю ОСОБА_3 позов не визнали у повному обсязі. Надали суду з цього приводу письмові та усні пояснення. Зазначали, що позивач протягом березня квітня 2010 року здійснював прогули без поважних причин. Заяву про відпустку з 10.03.2010 року йому не було підписано, оскільки за графіком відпусток це мало бути у травні 2010 року. Тому в кінцевому результаті було прийнято рішення про його звільнення. Заробітну плату позивачу виплачували за відпрацьований час згідно виробітку. У період березня 2010 року

позивач фактично працював водієм на автобусі у приватного підприємця, автобус якого перед виходом на маршрут обслуговуюся диспетчером ВАТ «Пасавтотрансесрвіс». Тому позивачу, який проходив огляд до виходу на лінію на цьому автобусі неодноразово протягом березня місяця 2010 року повідомлялось про його прогули на роботі. Однак він на це не реагував. На початку квітня 2010 року було вирішено надати йому маршрут Котовськ-Гонората. Для цього згідно правил безпеки руху позивачу необхідно було для ознайомлення з маршрутом здійснити стажувальний виїзд. Однак 9,10 квітня він на роботу не з`явився. Лише 14.04.20010 року він виїхав по графіку. Тому просили відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Третя особа, що не заявляє самосійних вимог на предмет на боці відповідача - Голова правління ВАТ «Пасавтотранссервіс» Клімкін М.В. підтримав позицію відповідача у справі. Додатково зазначав, що за прогули протягом березня місяця з він не мав намір звільняти позивача з роботи. Однак позивач і в подальшому після виходу на роботу в квітні 2010 року продовжував не з`являтись на роботу без поважних причин. Тому він змушений був прийнятий рішення про його звільнення. Також вказував, що на підприємстві за штатним розписом є багато водіїв. Однак відповідного обсягу роботи не має. Тому свого часу на зборах колективу було прийнято рішення про збереження трудового колективу, шляхом переведення працівників на неповний робочий день та таке інше. Сам позивач останні роки неодноразово допускав порушення трудової дисципліни при здійсненні перевезення пасажирів, про що свідчили скарги з цього приводу. Однак із-за того, що він на той час мав статус члена профком, заходи дисциплінарного плану його оминали. В колективі ніхто з водіїв не хоче працювати з ним у парі із-за його скандального характеру. Просив відмовити в позові у повному обсязі.

Вислухавши пояснення позивача, представників відповідача та третьої особи, покази свідків і дослідивши письмові докази у справі суд приходить до висновку про наступне.

19 жовтня 1984 року ОСОБА_1 відповідно до наказу №207 по Котовському автотранспортному підприємству №15113 (тепер ВАТ «Пасавтотрансервіс») було прийнято на посаду водія першого класу з випробувальним терміном (а.с.31).

Згідно наказу №28-к від 26.04.2010 року підписаного головою правління ВАТ «Пасавтотранссервіс» Клімкіним М.В. водія ОСОБА_1 звільнено з роботи за прогули без поважних причин з 26.04.2010 року (а.с.32).

Згідно п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Зазначене дисциплінарне стягнення відповідно до ст.148 КЗпП України можливе до застосування лише не пізніше одного місяця з дня виявлення трудової дисципліни.

Враховуючи цю вимогу закону, правомірність накладання стягнення на позивача за строком суд рахує тільки з 26 березня 2010 року. Відсутність позивача на роботі з 26 березня 2006 року по 31 березня 2010 року підтверджуються і письмовими доказами у справі. Зокрема, Актом про відсутність на робочому місці водія ОСОБА_1 від 01.04.2010 року (а.с.43) з якого слідує, що ОСОБА_1 був відсутній на робочому місці з 22.02.2010 року по 31.03.2010 року. Розглядаючи причини його відсутності на роботі у період з 26.03.2010 року, суд не находить їх поважними. Його доводи про те, що з 10.03.2010 року знаходився у відпустці не підтверджуються матеріалами справи. Допитаний у суді з боку позивача свідок ОСОБА_4 підтвердив те, що бачив як позивач передав заступнику голови правління ВАТ «Пасавтотранссервіс» Бабію заяву на відпустку з 10.03.2010 року.

Наявність такої заяви не заперечується представниками відповідача у справі, тому суд не вбачає необхідності додаткового дослідження цього питання.

Доказів того, що його заяву на відпустку було узгоджено з Головою правління товариства та видано про це відповідний наказ матеріали справи не містять. Передача заступнику голови правління товариства такої заяви не може розцінюватись, як узгодження питання про відпустку. Оскільки право надання такої відпустки належить голові правління товариства і ця

обставина не заперечується сторонами у справі. В скарзі державному інспектору по питаннях виконання трудового законодавства ОСОБА_5 від 22.04.2010 року (а.с.7), позивач вказує, «що пише заяву на відпустку з 10 березня 2010 року, як ветеран праці, і залишає заяву у начальника експлуатації. Після чого йде додому і більше не приходить».

Твердження позивача на обов`язковість для відповідача надання йому відпустки з 10.03.2010 року, як ветерану праці, не є аргументованими. Вказана пільга дійсно надає йому право на отримання відпустки у зручний для нього час. Однак це право має бути реалізоване ним при складанні графіку відпусток на підприємстві, а не в інший спосіб. Згідно графіку право на відпустку позивач мав у травні місяці 2010 року (а..с.65). Тому не вихід його на роботу є самовільним рішенням і не може бути розцінене судом, як поважна причина його відсутності на роботі у цей час. В пункті 24. Постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.1992 року №9 (з наступними змінами) «Про практику розгляду судами трудових спорів» розяснюється, що «при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п.4 ст.40 КЗпП, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв`язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу)».

У звязку з цим відсутність позивача на роботі протягом 26-31 березня 2010 року давала відповідачу право на звільнення позивача з роботи за прогули.

Доводи позивача про те, що у нього не взято письмового поясненя з приводу причин відсутності на роботі в березні 2010 року, спростовується Актом від 30.03.2010 року (а.с.52), проте, що він зявившись у цей день до віділу кадрів, відмовися писати пояснення з приводу відсутності на роботі з 22.02.2010 року.

Згідно докладних механіка Турченко від 10.04.2010 року (а.с.55) та від 11.04.2010 року (а..с.56) вбачається, що позивач 10 та 11.04.2010 року не вийшов на стажировку. Згідно актів від 12.04.2010 року (а.с.57,58) позивач відмовоися надавати причини відсутності на роботі за 10 та 11 квітня 2010 року. Згідно Акту від 25.04.2010 року (а.с.59) вбачається, що позивач на усні прохання зам.голови правління ОСОБА_6 надати пояснення причин відсутності на роботі, відовлявся це зробити.

Твердження позивача про проведення засідання профкому з приводу надання згоди на його звільнення у травні 2010 року, спростовуєься Протоколом №2 засідання профсоюзного комітету від 26.04.2010 року, де було одноголосно прийнято рішення на надання згододи на звільнення позивача за прогули (а.с.33). Цю обставину підтвердила у якості свідка голова профкому ОСОБА_7 яка свідчила, що 26.04.2010 року позивач особисто був присутнім на засіданні профкому та заявив членам профкому, «що як хочете то давайте згоду на звільнення».

В ході розгляду справи у суді позивач також визнав те, що дійсно 26.04.2010 року був на засіданні профкому з приводу його звільнення. Однак вважав прийняте рішення не справедливим.

З огляду на вищезазначене суд не має підстав щодо задоволення вимог позивача стосовно поновлення її на роботі та стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу.

З урахуванням зазначеного не підлягає задоволенню вимога позивача стосовно відшкодування йому моральної шкоди, яка в цьому випадку є у причинно-наслідковому зв`язку за умови наявності завдання такої шкоди у наслідок неправомірних дій відповідача щодо його звільнення.

Вирішуючи вимогу позивача щодо стягнення з відповідача на його користь різниці між отриманою заробітною платою та встановленої за законом мінімальної заробітної плати за період вересня 2009 року - лютого 2010 року, суд бере до уваги наявні з цього приводу докази у справі. Так допитана судом свідок ОСОБА_7 , яка працює головним бухгалтером

товариства, показала, що оплату праці проводилась відповідно до відпрацьованого погодинного обсягу часу з урахуванням вимог щодо мінімального розміру заробітної плати. Цю обставину підтвердила і свідок з боку позивача ОСОБА_8 , яка також до недавна працювала у бухгалтерії товариства. Будь-яких інших доказів на підтвердження вимог позивача про невиплату йому у повному обсязі заробітної плати за цей період часу позивач не надав. Відповідно підстав для задоволення цієї вимоги суд не находить.

Що стосується питання поновлення позивачу строку на право звернення до суду з цим позовом, то це клопотання є безпідставним з огляду на те, що трудову книжку позивач отримав 11 травня 2010 року. Тобто, строк на право його звернення до суду з цим позовом збігав 11 червня 2010 року, а позов ним подано 07.06.2010 року. Тому у суду не має необхідності у вирішені цього клопотання.

З огляду на відмову позивачу у позові у повному обсязі на нього слід покласти судові витрати в справі у вигляді витрат на інформаційно технічне забезпечення розгляду справи в суді у розмірі -120 грн..

Керуючись ст.ст.10,60,81,88,212-215 ЦПК України, ст.ст.2, 40 ч.1п.4, 43, 47, 94,95,97,148,149, 150, 232 ч.1п.2, 233, 237-1 КЗпП України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави 120 грн. витрат на інформаційно технічне забезпечення розгляду справи в суді.

Рішення суду може бути оскаржено до апеляційного суду Одеської області через суд який його ухвалив протягом 10 днів з дня його проголошення.

Суддя -