Постанова

від 16.08.2022 по справі 924/232/18

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 серпня 2022 року

м. Київ

cправа № 924/232/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Ткаченко Н.Г. - головуючого, Жукова С.В., Огородніка К.М.,

за участю секретаря судового засідання Громак В.О.

за участю представників: ТОВ "Фотон Екстра" - адвоката Оніщука Є.О.; ДП "Старокостянтинівський молочний завод" - Карасьова О.С., адвоката Зінкевича Д.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фотон Екстра"

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 12.05.2022

та рішення Господарського суду Хмельницької області від 09.06.2021

у справі № 924/232/18

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Органік Сідс", правонаступником якого у даній справі є Товариство з обмеженою відповідальністю "Фотон Екстра"

до Дочірнього підприємства "Старокостянтинівський молочний завод"

про стягнення 8 849 836, 00 грн. основного боргу, пені, інфляційних втрат та трьох відсотків річних, -

ВСТАНОВИВ:

У березні 2018 року Сільськогосподарський виробничий кооператив "Перший національний виробничий кооператив" звернувся до Господарського суду Хмельницької області із позовом про стягнення з ДП "Старокостянтинівський молочний завод" заборгованості за договором поставки молока № 3 від 31.01.2017 у сумі 8 849 836 грн, з яких: 5 171 102 грн - основного боргу, 2 218 835 грн - пені, 1 112 807 грн - інфляційних втрат та 347 092 грн - 3% річних.

Ухвалою Господарського суду Хмельницької області від 09.01.2020 у справі № 924/232/18 здійснено заміну сторони її правонаступником. Замінено Сільськогосподарський виробничий кооператив "Перший національний виробничий кооператив" на ТОВ "Органік Сідс".

Справа розглядалась судами неодноразово.

Рішенням господарського суду Хмельницької області від 09.06.2021 у справі № 924/232/18 (суддя Гладюк Ю.В.) відмовлено у позові ТОВ "Органік Сідс" до ДП "Старокостянтинівський молочний завод" про стягнення 8 849 836 грн.

Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 05.10.2021 рішення Господарського суду Хмельницької області від 09.06.2021 у справі № 924/232/18 скасовано Прийнято нове рішення. Позов задоволено частково. Стягнуто з ДП "Старокостянтинівський молочний завод" на користь ТОВ "Органік Сідс" 5 063 973,2 грн. основного боргу, 2 203 388,21 грн. пені, 238 454,49 грн. 3% річних, 859 331,11 грн. інфляційних втрат. В решті позову відмовлено.

Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.11.2022 постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 05.10.2021 у справі № 924/232/18 - скасовано. Справу № 924/232/18 направлено на новий апеляційний розгляд до Північно-західного апеляційного господарського суду.

Під час нового апеляційного розгляду ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 12.05.2022 задоволено заяву ТОВ "Органік Сідс" про здійснення процесуального правонаступництва у справі № 924/232/18. Замінено позивача у справі № 924/232/18 - ТОВ "Органік Сідс" його правонаступником - ТОВ "Фотон Екстра".

Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 12.05.2022 у справі № 924/232/18 (колегія суддів: Олексюк Г.Є. головуючий, Гудак А.В., Василишин А.Р.) рішення Господарського суду Хмельницької області від 09.06.2021 у справі № 924/232/18 залишено без змін.

Рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову, з яким погодився і апеляційний господарський суд, мотивоване тим, що матеріали справи за своєю сукупністю, в силу того, що їхні дані різняться і не дають змоги перевірити (підтвердити) заявлений розмір боргу, а також не співпадають з достовірними доказами (видатковими накладними, які підписані обома сторонами), не доводять викладених в позові обставин та не можуть прийматися судом як такі, що підтверджують позовні вимоги. Відсутність же доказів наявності основного боргу, за висновком суду, свідчить про відсутність підстав для нарахування пені, інфляційних і річних.

Не погодившись з ухваленими у справі судовими рішеннями, ТОВ "Фотон Екстра" звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 12.05.2022 та рішення Господарського суду Хмельницької області від 09.06.2021 у справі № 924/232/18; ухвалити нове рішення, яким позов ТОВ "Фотон Екстра" до ДП "Старокостянтинівський молочний завод" про стягнення заборгованості за договором поставки молока № 3 від 31.01.2017 у сумі 8 849 836 грн задовольнити в повному обсязі.

Підставою касаційного оскарження ТОВ "Фотон Екстра" зазначено п. 1 і п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

Заявник касаційної скарги доводить, що судами першої та апеляційної інстанцій у даній справі неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права та не враховано висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.

Так, на думку ТОВ "Фотон Екстра", дійшовши висновку про те, що наявні в матеріалах справи документи не дають можливості достовірно встановити кількість та вартість поставленого відповідачу товару по договору поставки молока № 3 від 31.01.2017, оскільки вони не відповідають вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми ст. ст. 1, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" та не врахували висновків Верховного Суду про те, що у разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару (постанови від 10.12.2020 у справі № 910/14900/19, від 29.01.2020 у справі № 916/922/19, від 03.02.2020 у справі № 909/1073/17, від 04.11.2019 у справі № 905/49/15, від 29.11.2019 у справі № 914/2267/18).

Скаржник зазначає, що судами не було враховано, що визначальною ознакою господарської операції у розумінні ст. ст. 1, 3, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, судам у розгляді справи належало дослідити, окрім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару, зокрема, обставини здійснення перевезення товару поставленого за спірними видатковими накладними, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця тощо (подібні висновки викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.11.2019 у справі № 905/49/15, від 29.11.2019 у справі № 914/2267/18).

Також, на думку заявника касаційної скарги, відхиляючи акти звірки як докази наявності у відповідача заборгованості, суди не врахували висновків Касаційного господарського суду Верховного Суду, викладених у постановах від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18, від 10.09.2019 у справі № 916/2403/18.

Як вказує позивач, надаючи оцінку доказам, судами порушено норми ст. 79 ГПК України та не враховано правові позиції Верховного Суду, відповідно до яких обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19), постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

ТОВ "Фотон Екстра" у касаційній скарзі наголошує, що суди належним чином не дослідили обставини справи та не з`ясували: чи мало місце фактичне отримання відповідачем товару та відповідне оформлення первинних документів, а також відображення операції відповідно до умов договору у податковому та бухгалтерському обліку і звітності учасників господарської операції.

Підставами касаційного оскарження позивач зазначає також те, що оцінюючи податкові накладні та податкові декларації сторін, судами не застосовано норми п. 188.1 ст. 188, абз. 4 п. 198.6. ст. 198, ст. 201 ПК України, не враховано правових позицій Верховного Суду щодо застосування вказаних норм при встановленні обставин поставки товарів/послуг та наявності заборгованості за них, викладених у постановах від 04.11.2019 у справі № 905/49/15, від 29.11.2019 у справі № 914/2267/18, від 29.01.2020 у справі № 916/922/19, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18, а також не враховано та не наведено підстав для відхилення висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 29.09.2021 у справі № 910/23097/17.

Крім того, на думку ТОВ "Фотон Екстра", судами першої та апеляційної інстанцій встановлено обставини, що мають суттєве значення, без належного дослідження зібраних у справі доказів, що згідно з п. 1 ч. 3 ст. 310 ГПК України є підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд.

Від ДП "Старокостянтинівський молочний завод" надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому відповідач просить відмовити у задоволенні касаційної скарги ТОВ "Фотон Екстра", а постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 12.05.2022 та рішення Господарського суду Хмельницької області від 09.06.2021 у справі № 924/232/18 - залишити без змін, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Під час розгляду справи в суді касаційної інстанції, ДП "Старокостянтинівський молочний завод", ТОВ "Фотон Екстра" подавали до суду письмові пояснення, в яких учасники справи додатково обґрунтували свої позиції у цій справі.

При цьому, ТОВ "Фотон Екстра" просило Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду залучити до матеріалів справи та врахувати під час розгляду справи висновки правової експертизи Державної установи "Інститут економіко-правових досліджень імені В.К. Мамутова Національної академії наук України" від 12.08.2022.

ДП "Старокостянтинівський молочний завод" заперечило проти долучення до матеріалів справи додаткових пояснень із зазначеною правовою експертизою та просило застосувати до представника ТОВ "Фотон Екстра" - адвоката Оніщука Є.О. заходи процесуального примусу у вигляді штрафу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 135 ГПК України, посилаючись на те, що останній зловживає своїми правами, оскільки надаючи суду пояснення з висновком експертизи, фактично намагається підмінити заяву про долучення доказів, що є протиправним в силу вимог ст. 300 ГПК України.

Заслухавши доводи сторін, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку про відмову у долученні до матеріалів справи доказу - правової експертизи Державної установи "Інститут економіко-правових досліджень імені В.К. Мамутова Національної академії наук України" від 12.08.2022, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Водночас, колегія суддів не вбачає підстав для застосування до представника ТОВ "Фотон Екстра" - адвоката Оніщука Є.О. заходів процесуального примусу.

Заслухавши доповідь судді Ткаченко Н.Г., пояснення представників ТОВ "Фотон Екстра" і ДП "Старокостянтинівський молочний завод", перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, доводи відзиву на касаційну скаргу, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до приписів ч. 2 ст. 11 ЦК України однією з підстав виникнення цивільних прав і обов`язків, є договори.

Частиною 1 ст. 265 ГК України визначено, що за договором поставки одна сторона -постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 664 ЦК України передбачено, що обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це.

За приписами ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між СВК "Перший національний виробничий кооператив" (постачальник) та ДП "Старокостянтинівський молочний завод" (покупець) укладено договір поставки молока від 31.01.2017 № 3 (далі - Договір № 3), згідно з п. 1.1 якого, постачальник зобов`язується систематично поставляти і передавати у власність покупця натуральне коров`яче молоко незбиране на умовах визначених договором, а покупець зобов`язується приймати і своєчасно оплачувати вартість продукції.

Відповідно до п.2.1 Договору № 3, загальна вартість цього договору не обмежується сторонами та складається з суми вартості окремих партій Продукції, що постачаються постачальником покупцю відповідно до умов даного договору, що визначається відповідно до даних, які містяться у спеціалізованій товарній накладній складеній за формою 1 -ТН (МС).

У п. 3.1., п. 3.2., п. 3.3. Договору № 3 сторони погодили, що асортимент, кількість та ціна конкретної партії продукції, що постачається за даним договором визначається сторонами у додатках (Протокол погодження ціни), що є невід`ємною частиною цього Договору. Ціна партії продукції є фіксованою на весь період дії Протоколу погодження ціни і у будь-якому випадку не підлягає зміні без письмового погодження сторін. Протокол погодження ціни підписується сторонами при кожній зміні ціни на продукцію.

Загальна кількість продукції, що поставляється за цим Договором, становить суму усіх поставок (які носять ритмічний характер) здійснених за цим Договором (п.4.1.). Кожна поставка продукції повинна супроводжуватись наступними оригіналами документів: товарно-транспортна накладна; ветеринарне свідоцтво (Ф-2) державної установи ветеринарної медицини не пізніше 3-го числа звітного місяця на всю кількість продукції (п. 4.3.).

Згідно з п. 8.1. Договору № 3 оплата здійснюється покупцем в безготівковій формі шляхом перерахунку грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 1 (одного) банківського дня з моменту отримання продукції покупцем.

У відповідності до п. 9.2. цього Договору за прострочення виконання своїх зобов`язань винна сторона сплачує іншій стороні пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення від суми простроченого зобов`язання.

Договір № 3 набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2017, але в будь-якому разі до повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань (п. 14.3 Договору).

Предметом позову у справі, що розглядається, є вимоги СВК "Перший національний виробничий кооператив" про стягнення з ДП "Старокостянтинівський молочний завод" заборгованості за договором поставки молока № 3 від 31.01.2017 у сумі 8 849 836 грн, з яких: 5 171 102 грн - основного боргу, 2 218 835 грн - пені, 1 112 807 грн - інфляційних втрат та 347 092 грн -3% річних.

Як вбачається з матеріалів справи, позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем - ДП "Старокостянтинівський молочний завод" умов договору поставки молока № 3 від 31.01.2017 щодо оплати поставленого товару за період лютий - листопад 2017 року.

Звертаючись до суду, позивач зазначив, що відповідно до договору поставки молока № 3 від 31.01.2017, протягом лютого-листопада 2017 року СВК "Перший національний виробничий кооператив" поставив ДП "Старокостянтинівський молочний завод" молоко загальною вартістю 109 503 438,56 грн.; відповідач не виконав свої зобов`язання перед позивачем щодо оплати вартості поставленого товару, частково сплативши 104 332 336,98 грн., а відтак, у ДП "Старокостянтинівський молочний завод" виникла заборгованість перед СВК "Перший національний виробничий кооператив" в розмірі 5 171 101,58 грн.

При цьому, на підтвердження обставин щодо кількості та вартості поставленого товару по Договору № 3 від 31.01.2017, СВК "Перший національний виробничий кооператив" надано видаткові накладні, податкові накладні, приймальні квитанції, товарно-транспортні накладні та акти звірки розрахунків.

СВК "Перший національний виробничий кооператив" ухвалою Господарського суду Хмельницької області від 09.01.2020 у справі № 924/232/18 замінено правонаступником - ТОВ "Органік Сідс".

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 12.05.2022 позивача у справі № 924/232/18 - ТОВ "Органік Сідс" замінено його правонаступником - ТОВ "Фотон Екстра".

Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 ГПК України).

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У пунктах 1-3 ч. 1 ст. 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

Згідно з приписами ч. ч. 1, 2, 4 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

У справі, що розглядається, з огляду на природу та характер правовідносин, зміст заявлених вимог та доводів сторін, спірним є питання обсягу (кількості) поставленого відповідачу товару за Договором поставки молока № 3 від 31.01.2017, його ціни, розміру оплати, зокрема, за період вересень-листопад 2017 року.

Як було зазначено вище, в обґрунтування позовних вимог та на підтвердження обставин щодо кількості та вартості поставленого товару по Договору № 3 від 31.01.2017, позивач надав суду видаткові накладні, податкові накладні, приймальні квитанції, товарно-транспортні накладні та акти звірки розрахунків.

Верховний Суд акцентує, що обов`язок щодо оплати поставленого товару на підставі договору поставки продукції виникає у замовника продукції після фактичного здійснення господарської операції - поставки товару у строки, визначені договором.

Отже, у спірних правовідносинах господарському суду слід дослідити та встановити факт поставки позивачем молочної продукції та її прийняття відповідачем.

Як вбачається з матеріалів справи, при новому апеляційному розгляді судом апеляційної інстанції на виконання вказівок, що містилися у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.11.2021 у цій справі, було досліджено рух активів (реальність господарських операцій).

За визначеннями, наведеними у ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Отже, первинний документ, згідно з цим визначенням, має дві обов`язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

При цьому, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Здійснення господарської операції і, власне, її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

Частини 1, 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачають, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто, первинні документи повинні містити відомості, які підтверджують вчинення господарської операції, на виконання якої вони складаються, у зв`язку з чим вчинення певної господарської операції фіксуватиметься документально, що в сукупності свідчить про підтвердження між учасниками такої операції певних прав та обов`язків, зокрема, і щодо обов`язку сплатити певну суму коштів, яка складатиме еквівалент певної вартості наданих послуг.

Керуючись повноваженнями, наданими ст. 269 ГПК України, надавши оцінку наявним у матеріалах справи видатковим накладним (копії та оригінали яких суд апеляційної інстанції досліджував в судовому засіданні), апеляційний суд під час нового апеляційного розгляду встановив наступне:

- видаткові накладні від 31.10.2017 № 713, від 30.09.2017 № 446 та від 30.11.2017 № 797 (щодо поставки молока СВК "Перший національний виробничий кооператив" для ДП "Старокостянтинівський молочний завод") не засвідчені зі сторони покупця (лише постачальником) та оформлені на підставі договору № 49 від 12.08.2016, який не є предметом дослідження з точки зору предмету та підстав позову;

- видаткові накладні від 30.06.2017 № 151, від 31.05.2017 № 98, від 28.02.2017 № 20, від 15.03.2017 № 38, від 31.03.2017 № 44, від 15.04.2017 № 54, від 30.04.2017 № 61, від 31.07.2017 № 201, від 31.08.2017 № 211 (щодо поставки молока СВК "Перший національний виробничий кооператив" для ДП "Старокостянтинівський молочний завод") містять печатки та підписи обох сторін, однак оформлені на підставі договору № 49 від 12.08.2016, який не є предметом дослідження з точки зору предмету та підстав позову;

- видаткові накладні від 31.10.2017 № 714, від 30.09.2017 №425, від 31.10.2017 № 631, від 30.11.2017 № 798 (щодо поставки молока СВК "Перший національний виробничий кооператив" для ДП "Старокостянтинівський молочний завод") оформлені на підставі договору № 3 поставки молока від 31.01.2017 та не засвідчені зі сторони покупця (лише постачальником, печаткою з підписом та печаткою без підпису).

Встановивши наведені вище обставини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що зазначені видаткові накладні не можна прийняти як належні та допустимі докази у справі, оскільки частина з них складена на підставі договору, який не є предметом розгляду справи (№ 49 від 12.08.2016), тобто не охоплюються підставами позову, а частина без підпису та печаток відповідача, що не свідчать про прийняття товару відповідачем (не вказують на настання обов`язку щодо їх оплати).

Разом з тим, апеляційний господарський суд встановив, що наявні у матеріалах справи видаткові накладні від 30.06.2017 № 150 на суму 17 427 824,64 грн, від 31.05.2017 № 97 на суму 20 050 930,75 грн, від 15.03.2017 № 29 на суму 6 481 325,90 грн, від 31.03.2017 № 43 на суму 6 809 051,08 грн, від 28.02.2017 № 21 на суму 4 527 354,62 грн, від 15.04.2017 № 55 на суму 7 348 972,32 грн, від 30.04.2017 № 60 на суму 7 061 919, 34 грн, від 31.07.2017 № 202 на суму 20 010 798, 38 грн, від 31.08.2017 № 210 на суму 13 237 618, 91 грн оформлені на підставі договору поставки молока № 3 від 31.01.2017 та засвідчені підписами та печатками обох сторін, а відтак, з урахуванням вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", є належними та допустимими доказами поставки товару постачальником та прийняття його покупцем (відповідачем) на загальну суму 102 955 795, 94 грн (як поставка в рамках досліджуваного договору за заявлений період), оскільки дають можливість ідентифікувати контрагентів, вид господарської операції (поставка молока), підставу господарської операції - договір № 3 від 31.01.2017, суму товару та осіб, які провели поставку і прийом молока.

Щодо наявних в матеріалах справи приймальних квитанцій на закупівлю молочної сировини від 30.11.2017, від 31.10.2017, від 30.09.2017, від 31.08.2017, від 31.07.2017, від 30.06.2017, від 31.05.2017, від 30.04.2017, від 31.03.2017, від 28.02.2017 (продавець - СВК "Перший національний виробничий кооператив", приймач - ДП "Старокостянтинівський молочний завод"), то суд апеляційної інстанції дослідив і встановив, що ці документи підписані керівником і головним бухгалтером ДП "Старокостянтинівський молочний завод", скріплені печаткою підприємства, містять відомості щодо змісту і певного обсягу господарської операції (прийом товару).

При цьому апеляційний суд правильно зазначив, що з вказаних приймальних квитанцій на закупівлю молочної сировини не вбачається за можливе встановити, який обсяг та на яку суму відповідач прийняв продукцію (молоко) саме за договором № 3 від 31.01.2017 і чи взагалі дані квитанції відображають прийняття товару за цим договором.

За наведених обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що приймальні квитанції на закупівлю молочної сировини від 30.11.2017, від 31.10.2017, від 30.09.2017, від 31.08.2017, від 31.07.2017, від 30.06.2017, від 31.05.2017, від 30.04.2017, від 31.03.2017, від 28.02.2017 не є належними та достовірними доказами поставки та прийняття молока за договором № 3 від 31.01.2017, як наголошував позивач, звертаючись до суду.

До того ж, як дослідив та встановив апеляційний господарський суд, вказані вище приймальні квитанції не можуть бути належними доказами у справі і в сукупності із іншими матеріалами, оскільки зазначені у них суми прийому товару за певний місяць не відповідають аналогічним сумам поставки за той же місяць, що відображені у видаткових накладних, які оформлені належним чином. Відтак, розрахувати суми поставки (прийняття), відмічені у приймальних квитанціях, які б давали можливість віднести їх як поставку за договором № 3 від 31.01.2017 не є можливим.

Водночас, досліджуючи наявні в матеріалах справи акти звірки розрахунків від 30.04.2017, від 31.05.2017, від 30.06.2017, від 31.07.2017, від 31.08.2017, від 30.09.2017, суд апеляційної інстанції встановив, що вказані акти містять відмітки про те, що звірка проводилась представниками ДП "Старокостянтинівський молочний завод" та СВК "Перший національний виробничий кооператив" за договором поставки від 31.01.2017 № 3 за період з квітня по вересень 2017 року.

Однак, як правильно зазначив апеляційний господарський суд, акт звірки не є первинним бухгалтерським документом, що відображає господарську операцію, а лише складається на підставі таких документів. Мета складання акта звірки, на відмінну від первинного бухгалтерського документа (який має на меті відображення господарської операції) полягає у визначенні стану розрахунків між сторонами, виявленні боргу або його відсутності на підставі первинних документів.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду акцентує, що відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 20.04.2021 у справі № 910/14518/19, від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18, від 19.04.2018 у справі № 905/1198/17, від 08.05.2018 у справі № 910/16725/17, від 17.10.2018 у справі № 905/3063/17 та від 04.12.2019 у справі № 916/1727/17.

З огляду на викладене, встановивши, що наявні у справі акти звірки розрахунків складені сторонами лише за період з квітня по вересень 2017 року, у той час як позовні вимоги охоплюють період з лютого по листопад 2017 року, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що вони не відображають повних відомостей стану розрахунків з точки зору можливості перевірки заявленої суми боргу за весь період та не підтверджують заявленої до стягнення суми основного боргу у цілому - 5 171 102 грн, в тому числі у сукупності з іншими документами.

Дослідивши також і наявні у справі копії оборотно-сальдових відомостей за період з січня 2017 року по лютий 2018 року, суд апеляційної інстанції встановив, що вони не є належними доказами здійснення господарської операції між двома сторонами, оскільки оборотно-сальдові відомості є внутрішнім одностороннім документом бухгалтерського обліку підприємства та не містить підписів та печаток сторони контрагента, які б свідчили про погодження ним відповідних відомостей.

Крім цього, на виконання вказівок, що містилися у постанові суду касаційної інстанції у цій справі, апеляційним господарським судом були дослідженні у судовому засіданні товарно-транспортні накладні (спеціалізовані ТН форма № 1-ТН (МС) щодо перевезення молока, які містять печатки обох сторін, товарно-транспортні накладні і товарно-транспортні накладні з актами розбіжностей відносно товарів.

Оцінюючи дані документи, апеляційний суд встановив, що всі товарно-транспортні накладні та спеціалізовані товарні накладні форми № 1 ТН (МС), які містяться у томі 1 справи оформлені в період з 01.01.2017 по 31.01.2017, а згідно умов договору № 3 від 31.01.2017, останній набирає чинності з моменту його підписання сторонами - 31.01.2017.

З оглядку на те, що всі вищевказані ТТН та ТН форми № 1-ТН (МС) відображають господарські операції, які здійснені до початку дії договору № 3 від 31.01.2017, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вони не можуть бути доказами поставки згідно цього договору, а відтак і доказами на підтвердження позовних вимог. При цьому, суд встановив, що дані ТТН не можливо ідентифікувати як такі, що складені на виконання договору від 31.01.2017 № 3, ТТН не відображають суми поставки, оскільки графи "усього відпущено на загальну суму" та "загальна сума з ПДВ" - порожні, відповідно не дають змоги перевірити розмір можливого боргу.

Надавши оцінку наявним у справі спеціалізованим товарним накладним (з вересня по листопад 2017 року) апеляційний суд встановив, що вони не всі відповідають вимогам Інструкції щодо заповнення Спеціалізованої товарної накладної на перевезення молочної сировини (форма № 1-ТН (МС)), затвердженої наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України № 457 від 01.12.2015.

Так, в деяких накладних відсутні підписи відповідальних осіб, не зазначено одного або декілька обов`язкових реквізитів, зокрема кількості відправленого молока, кількості прийнятого молока, базисної жирності, що впливає на можливість визначення вартості всього обсягу поставленого молока. Наявні випадки, за яких підписи однієї і тієї ж особи постачальника та перевізника покупця в різних ТТН різні.

Також судом встановлено, що в даних накладних відсутня інформація щодо договору поставки, на підставі якого відбувалось постачання молока. Тобто, визначити за яким саме договором відбувалась поставка неможливо.

Крім того, за висновком суду, зазначені накладні в сукупності не можуть вважатись належним доказом поставки товару відповідачу, оскільки у справі відсутні довіреності на отримання товару від постачальника, які вказані в ТТН.

Окрім того, як встановлено судами та не заперечується сторонами, в період з вересня по листопад 2017 року між сторонами діяли ще три договори (договір поставки № 49 від 12.08.2016 (строк дії з 12.08.2016 по 31.08.2017), договір про надання послуг № 2П від 01.01.2017 (строк дії з 01.01.2017 по 31.12.2017) та договір про надання послуг № 3 ТЗР від 01.01.2017 (строк дії з 01.01.2017 по 31.12.2017), а тому складені товарно-транспортні накладні, які не містять вказівки на конкретний договір, можуть відноситися до будь-якого з них.

Разом з цим, надаючи оцінку наявним у справі податковим накладним і деклараціям, суд апеляційної інстанції встановив, що податкові накладні за вересень-листопад 2017 року не можуть підтверджувати реальність господарських операцій по договору поставки молока № 3, оскільки операції по реєстрації податкових накладних проводилися виключно позивачем, без будь-якої участі відповідача та складені на підставі видаткових накладних № 425 від 30.09.2017, № 714 від 31.10.2017, № 631 від 31.10.2017, № 798 від 30.11.2017, які не були підписані відповідачем.

Водночас, на виконання вказівок суду касаційної інстанції, викладених у постанові Верховного Суду від 24.11.2021, судом апеляційної інстанції у сукупності з іншими доказами досліджувались і оцінювались висновки експертів.

Так, судом апеляційної інстанції було враховано висновок експерта № SЕ/02/1912-22 за результатами проведення судової економічної експертизи від 30.01.2019 у господарській справі № 924/232/18, здійснений Київським бюро судових експертиз та досліджень "Константа", результати вибіркового аналізу товарно-транспортних накладних по договору поставки молока № 3 від 31.01.2017 за період жовтень-листопад 2017 року від 08.01.2020, надані ТОВ "Юринком", та висновок експерта №SЕ/02/1912-23 від 10.02.2020, оскільки викладені в них обставини співпадають із встановленими судом обставинами у даній справі та дослідженими у ній доказами та підтверджують їх (в тому числі відносно недоліків товарних накладних).

Також апеляційний суд прийняв як додатковий доказ і висновок експерта № SЕ/02/2007-09 від 21.07.2020, здійснений Київським бюро судових експертиз та досліджень "Константа", про те, що податкові накладні, виписані СВК "Перший національний виробничий кооператив" - постачальником продукції по договору поставки молока № 3 від 31.01.2017 не можуть розглядатись документами, що підтверджують факт поставки продукції по договору № 3 від 31.01.2017.

При цьому, керуючись приписами ст. ст. 86, 104 ГПК України, апеляційний суд дійшов висновку про відхилення висновку експертів за результатами проведення комісійної економічної експертизи № 1204/1205/19-71/20807-20810/19-71 від 26.07.2019, оскільки в ньому зроблено висновок, що ТТН та СТН підтверджують господарські операції з прийому-передачі молока, однак, не враховано, те що зазначені документи не містять відомостей щодо їх складання згідно договору поставки № 3 від 31.01.2017; у справі відсутні довіреності на отримання молока від відповідача, не можливо встановити повноваження особи, що приймала молоко, які вказані в ТТН; деякі накладні не містять відомостей щодо отримання молока (у графі "матеріальні цінності отримав" не містять підпису та прізвища, а деякі і печатки).

Окрім зазначеного вище, апеляційний суд при розгляді спору у даній справі, також виходив з того, що відповідно до п. 3.1. договору № 3 від 31.01.2017 ціна конкретної партії товару, що постачається за цим договором визначається сторонами у додатках (протоколах погодження ціни), що є невід`ємною частиною договору. Згідно з п. 3.3. цього Договору, протокол погодження ціни підписується сторонами при кожній зміні ціни на продукцію.

Апеляційним господарським судом досліджено та встановлено, що протоколи погодження ціни № 13 від 24.09.2017 та № 14 від 24.10.2017 не підписані та не засвідчені печатками відповідача, а відтак, ці протоколи не є доказами погодження сторонами викладених в них умов Договору. За висновком апеляційного суду, не підписання протоколів відповідачем та те, що матеріали справи не містять доказів направлення на адресу відповідача проектів протоколів погодження ціни свідчить про порушення постачальником п. 3.4. Договору та є односторонньою зміною ціни (у бік збільшення).

Так, за протоколом погодження ціни № 12 від 23.08.2017, який належним чином засвідчений сторонами та є дійсним, починаючи з 01.09.2017 сторони погодили наступні ціни: вищий гатунок 8 040 грн з ПДВ, 1 гатунок 7 902 грн з ПДВ, 2 гатунок 7 800 грн з ПДВ, негатункове 3 900 грн з ПДВ.

У той же час, згідно зазначених вище протоколів № 13 та № 14 з 01.10.2017 ціна передбачалась на рівні: 1 гатунок 8 920 грн з ПДВ, 2 гатунок 8 520 грн з ПДВ, негатункове 4 260 грн з ПДВ, з листопада 2017 року: 1 гатунок 8 940 грн з ПДВ, 2 гатунок - 8 520 грн з ПДВ, негатункове - 4 260 грн з ПДВ.

Таким чином, дослідивши матеріали справи та наведені вище обставини, суд апеляційної інстанції встановив, що починаючи з 01.10.2017 ціна Договору, яка передбачалась у протоколах № 13 і № 14, є не погодженою, а поставки, які здійснювались після 01.10.2017 за такими цінами необґрунтовані і свідчить про недостовірність даних щодо розміру боргу за вказаний період.

Здійснивши аналіз наданих сторонами доказів у їх сукупності, апеляційний суд при новому апеляційному розгляді погодився з висновком суду першої інстанції про те, що лише видаткові накладні від 30.06.2017 № 150 на суму 17 427 824, 64 грн, від 31.05.2017 р. № 97 на суму 20 050 930, 75 грн, від 15.03.2017 р. № 29 на суму 6 481 325, 90 грн, від 31.03.2017 р. № 43 на суму 6 809 051, 08 грн, від 28.02.2017 р. № 21 на суму 4 527 354, 62 грн, від 15.04.2017 р. № 55 на суму 7 348 972, 32 грн, від 30.04.2017 р. № 60 на суму 7 061 919, 34 грн, від 31.07.2017 р. № 202 на суму 20 010 798, 38 грн, від 31.08.2017 р. № 210 на суму 13 237 618, 91 грн щодо поставки молока СВК "Перший національний виробничий кооператив для ДП "Старокостянтинівський молочний завод", які оформлені на підставі договору поставки молока № 3 від 31.01.2017 та засвідчені підписами та печатками обох сторін, дають можливість прийняти їх у якості належних та допустимих доказів поставки товару постачальником та прийняття його покупцем (відповідачем) в розумінні норм Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" на загальну суму 102 955 795, 94 грн, як поставка в межах досліджуваного договору за заявлений період.

У свою чергу, інші матеріали (податкові накладні та декларації, ТТН, спеціалізовані товарні накладні, акти звірки розрахунків, приймальні квитанції), враховуючи наявність між сторонами правовідносин також за іншими договорами, не дають можливості достовірно встановити правильну та точну кількість і вартість поставленого відповідачу товару в лютому-листопаді 2017 року саме по договору № 3 від 31.01.2017, оскільки вони містять неконкретизовані (зведені) відомості про загальну кількість та вартість молока, поставленого відповідачу у 2017 році.

Відповідно ч. 1 та ч. 2 ст. 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції у межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зазначає, що наведені вище встановлені судами фактичні обставини свідчать про обґрунтованість висновку суду апеляційної інстанції про те, що під час розгляду даного спору позивачем не доведено належними, допустимими, достовірними та вірогідними доказами факту постачання відповідачу товару, а відтак, і неналежного виконання відповідачем обов`язку з оплати поставленої продукції за договором № 3 від 31.01.2017.

Аргументи ТОВ "Фотон Екстра" у касаційній скарзі про наявність підстав для стягнення заборгованості за поставку молочної продукції за договором № 3 від 31.01.2017 не можуть бути прийняті колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до посилань на обставини справи, намагання здійснити їх переоцінку та прохання надати нову оцінку доказам у справі, які, на думку заявника касаційної скарги, неправильно були оцінені місцевим та апеляційним судами під час розгляду справи, що в силу вимог ст.300 ГПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Стосовно доводів касаційної скарги про те, що оцінюючи податкові накладні та податкові декларації сторін, судами не застосовано норми п. 188.1 ст. 188, абз. 4 п. 198.6. ст. 198, ст. 201 ПК України, не враховано правових позицій Верховного Суду щодо застосування вказаних норм при встановленні обставин поставки товарів/послуг та наявності заборгованості за них, викладених у постановах від 04.11.2019 у справі № 905/49/15, від 29.11.2019 у справі № 914/2267/18, від 29.01.2020 у справі № 916/922/19, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18, а також судами не враховано та не наведено підстав для відхилення висновків Великої Палати Верховного Суду, зроблених в постанові від 29.09.2021 у справі № 910/23097/17, колегія суддів зазначає наступне.

Так, дійсно, у разі наявності дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання товару, що має місце у спірних правовідносинах, сторони не позбавлені права доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару (висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 03.06.2022 у справі № 922/2115/19).

Водночас, колегія суддів акцентує, що порушення правил оформлення первинних документів не спричиняє їх недійсність, але безпосередньо впливає на можливість доведення стороною обставин, на підтвердження яких вона подала відповідні документи (висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 21.05.2021 у справі № 910/8861/20).

За приписами ч. ч. 3, 8 ст. 19 ГК України, обов`язком суб`єктів господарювання є ведення бухгалтерського обліку та подання фінансової звітності згідно із законодавством, що забезпечує здійснення державою контролю і нагляду за господарською діяльністю суб`єктів господарювання, а також за додержанням ними податкової дисципліни.

Відповідно до п. 201.1 ст. 201 ПК України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Згідно з п. 201.7 ст. 201 ПК України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою (п. 201.10 ст. 201 ПК України).

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, тобто спричиняють правові наслідки.

Підставою для виникнення в платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

Встановлюючи правило щодо обов`язкового підтвердження сум податкового кредиту, врахованих платником ПДВ при визначенні податкових зобов`язань, законодавець, безумовно, передбачає, що ці документи є достовірними, тобто операції, які вони підтверджують, дійсно мали місце.

Наведений правовий висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 29.06.2021 у справі № 910/23097/17.

З урахуванням викладеного, колегія суддів зазначає, що, оцінюючи податкові накладні у сукупності з іншими доказами у справі, господарські суди повинні враховувати фактичні дії як постачальника так і покупця щодо відображення ними в податковому та бухгалтерському обліку постачання спірного товару.

Як було зазначено вище, судом апеляційної інстанції з`ясовано, що операції по реєстрації податкових накладних за вересень-листопад 2017 року проводилися виключно позивачем, без будь-якої участі відповідача та складені на підставі видаткових накладних № 425 від 30.09.2017, № 714 від 31.10.2017, № 631 від 31.10.2017, № 798 від 30.11.2017, які не були підписані відповідачем.

При цьому попередніми судовими інстанціями не було встановлено, а позивачем не доведено, що ДП "Старокостянтинівський молочний завод" здійснювало використання (формування) податкового кредиту щодо зареєстрованих позивачем податкових накладних у вересні-листопаді 2017 року. У касаційній скарзі ТОВ "Фотон Екстра" також не зазначає про наявність у матеріалах справи доказів щодо вчинення відповідачем юридично значимих дій по оформленню податкового кредиту.

З огляду на викладене та з урахуванням того, що існують дефекти первинних документів по поставці продукції та її оплати за період з вересня по листопад 2017 року, відповідач не здійснював використання (формування) податкового кредиту щодо зареєстрованих позивачем податкових накладних у вересні-листопаді 2017 року, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку про обґрунтованість позиції суду апеляційної інстанції про недоведеність позивачем факту поставки молочної сировини у період з вересня по листопад 2017 року саме по договору № 3 від 31.01.2017 та наявності заборгованості саме за цей період, а наведені вище аргументи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову суди першої та апеляційної інстанцій належним чином у їх сукупності дослідили надані сторонами як первинні документи так і інші документи, які могли б підтвердити фактичні обставини здійснення постачання товару (кількість та вартість поставленої продукції, зокрема у вересні-листопаді 2017 року), правильно застосували норми ст. ст. 1, 3, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", а доводи касаційної скарги не спростовують висновків, викладених в оскаржуваних судових рішеннях.

При цьому, надаючи оцінку наданим сторонами доказам при новому апеляційному розгляді справи, суд апеляційної інстанції, виконавши вказівки постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.11.2021 у цій справі, врахував вимоги ст. 79 ГПК України щодо вірогідності доказів, а відтак колегія суддів відхиляє як необґрунтовані твердження заявника касаційної скарги про неврахування апеляційним судом висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) та висновків Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладених у постановах від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.

Також колегією суддів відхиляються і посилання ТОВ "Фотон Екстра" на неврахування судами при дослідженні обставин здійснення постачання товару, наявності або відсутності руху активів (реальності господарських операцій), висновків, викладених Верховним Судом у постановах 10.12.2020 у справі № 910/14900/19, від 29.01.2020 у справі № 916/922/19, від 03.02.2020 у справі № 909/1073/17, від 04.11.2019 у справі № 905/49/15, від 29.11.2019 у справі № 914/2267/18, оскільки у справі, що розглядається, та в наведених скаржником справах, суди встановили різні фактичні обставини та прийняли відповідні рішення, що не свідчить про різне застосування одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації", у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації"), яку згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ як джерело права, повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Відтак, наведені ТОВ "Фотон Екстра" у касаційній скарзі доводи не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони спростовуються встановленими у справі обставинами та не доводять порушення або неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а колегія суддів не встановила фундаментальних порушень, допущених судами при розгляді спору у даній справі.

Матеріали справи свідчать про те, що суд апеляційної інстанції, керуючись нормами ст. 269 ГПК України, при новому апеляційному перегляді справи згідно з ч. 1 ст.316 ГПК України виконав вказівки, що містилися у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.11.2021 у цій справі, дослідив питання обсягу (кількості) поставленого відповідачу товару за Договором поставки молока № 3, надав належну оцінку наявним у справі доказам в їх сукупності, застосував стандарт доказування "вірогідність доказів", та, встановивши, що позивачем не доведено викладених у позові обставин, дійшов законного та обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Таким чином, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку, що постанова Північно-західного апеляційного господарського суду від 12.05.2022 та рішення Господарського суду Хмельницької області від 09.06.2021 у справі № 924/232/18 прийняті у відповідності до фактичних обставин, вимог матеріального та процесуального права і підстав для їх зміни або скасування не вбачається.

Оскільки суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає і підстав для скасування оскаржуваних судових рішень не вбачається, судові витрати відповідно до ст.129 ГПК України покладаються на заявника касаційної скарги.

Керуючись ст. ст. 300, 301, 314, 315, 317 ГПК України, Суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фотон Екстра" - залишити без задоволення.

Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 12.05.2022 та рішення Господарського суду Хмельницької області від 09.06.2021 у справі № 924/232/18 - залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий, суддя Ткаченко Н.Г.

Судді Жуков С.В.

Огороднік К.М.