Рішення

від 08.09.2022 по справі 150/160/22

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

"09" вересня 2022 р.

Справа №150/160/22

Провадження по справі №2/150/63/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2022 року Чернівецький районний суд

Вінницької області

в складі: головуючої судді Цимбалюк Л.П.

при секретарі Вітковській О.С.,

з участю сторін цивільного процесу

представника позивача адвоката Заболотної Г.В. (дистанційно),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції з Могилів - Подільським міськрайонним судом Вінницької області за участі представника позивача адвоката Заболотної Г.В. в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ПАТ КБ «ПриватБанк», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Бондар Ірина Михайлівна, Чернівецький відділ ДВС у Могилів Подільському районі Вінницької області Центрально Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький), про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Чернівецького районного суду Вінницької області з позовом до ПАТ КБ «ПриватБанк», про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Обґрунтовано позов тим, що виконавчий напис нотаріуса було вчинено з порушенням діючого законодавства, оскільки, приватний нотаріус при вчиненні нотаріальної дії керувався ст.34 ч.1 п. 19, ст.ст.87, 88, 89 Закону України «Про нотаріат» та пунктом 1 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою КМУ від 29.06.1999 за №1172. Сума заборгованості зазначеної у виконавчому написі не відповідає фактичній заборгованості, яка виникла, що по суті вказує на небезспірну заборгованість і є підставою для визнання виконавчого напису, який не підлягає виконанню. Окрім того, представник АТ КБ «ПриватБанк» до приватного нотаріуса Дніровського міського нотаріального округу Бондар І.М. звернувся із заявою 03.10.2019, пропустивши передбачений законом трьохрічний строк для звернення до нотар1усу із заявою про вчинення нотаріального напису. Нотаріус вчинив виконавчий напис 03.10.2019, тобто поза межами строку встановленого ст.88 Закону Украіни «Про нотаріат», підпункту 3.4 пункту 3 глави 16 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій.

Ухвалою Чернівецького районного суду Вінницької області від 12.04.2022 по справі відкрито спрощене позовне провадження, призначено судовий розгляд, витребувано у приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Бондар Ірини Михайлівни належним чином завірену копію нотаріальної справи за реєстровим номером 2785 від 03.10.2019 нотаріальна дія вчинення нотаріального напису; у ПАТ КБ «ПриватБанк» - кредитну справу до договору на видачу кредиту №МКМП-354 від 23.07.2008 з розрахунком суми заборгованості.

Представник позивача адвокат Заболотна Г.В. в судовому засіданні вимоги довірителя ОСОБА_1 підтримує та просить їх задоволити.

Відповідачем АТ КБ «ПриватБанк» позовні вимоги не визнаються, заперечується проти їх задоволення, про що викладено у відзиві на позовну заяву. Обгрунтовуючи свої заперечення, АТ КБ «ПриватБанк» посилається на те, що у позовоній заяві ОСОБА_1 визнає факти укладення з АТ КБ «ПриватБанк» кредитного договору та договору іпотеки, отримання кредитних коштів та часткове виконання зобов`язань за ним, а також незаперечення позичальником та іпотекодавцем ОСОБА_1 проти наявності заборгованості за кредитним договором. Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти у добровільному порядку Банку не повернуті, а також вимоги ч.2 ст.530 ЦК України та враховуючи, що факт отримання кредиту та його розмір відповідачем не спростовано належними та допустимими доказами кредитор вправі вимагати захисту своїх прав через суд шляхом виконання боржником зобов`язання з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. Позивачем не надано жодних розрахунків, які б підтверджували спірність оспорюваного виконавчого напису. Зобов`язання позичальником та іпотекодавцем ОСОБА_1 на сьогоднішеній день не виконано. Окрім того, АТ КБ «ПриватБанк» вважає, що вказане товариство є неналежним відповідачем.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Бондар Ірина Михайлівна, Чернівецький відділ ДВС у Могилів Подільському районі Вінницької області Центрально Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький, належним чином повідомлені про день, час та місце судового розгляду цивільної справи, в судове засідання не з`явилися.

Дослідивши та оцінивши письмові докази у справі, суд приходить до висновку, що позов слід задовольнити з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Як зазначається позивачем, на початку лютого 2022 року у Чернівецькому відділі ДВС у Могилів Подільському районі державний виконавець Л.Флейснер повідомила його про відкрите виконавче провадження №68500113 від 03.02.2022, за яким, на підставі виконавчого напису №2785 приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І.М. від 03.10.2019, будуть відбуватися дії щодо звернення стягнення на належний ОСОБА_1 на праві власності житловий будинок, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 .

Як вбачається із постанови про відкриття виконавчого провадження №68500113 від 03.02.2022 підставою для відкриття виконавчого провадження послужив виконавчий напис №2785, виданий 03.10.2019 приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу про звернення стягнення на житловий будинок, розташований за адресою АДРЕСА_1 . Зазначене нерухоме майно на підставі договору іпотеки, посвідченого 24.07.2008 приватним нотаріусом за реєстровим №3706, передане в іпотеку АТ КБ «ПриватБанк». За рахунок коштів отриманих від реалізації нерухомого майна, пропонують задовольнити вимоги АТ КБ «ПриватБанк» шляхом перерахування коштів у розмірі заборгованості за кредитом (9173,54 долари США)заборгованість по відсотках (26017,66 долара США), комісія (8,12 долари США), пеня (21810,36 доларів США), а всього становить 57009 доларів США, що за курсом НБУ станом на 29.11.2018 становить 1611609 гривень 44 копійок. Витрати пов`язані із вчиненням виконавчого напису складають 3500 грн., а всього 1615109 (один мільйон п`ятсот п`ятнадцять тисяч сто дев`ять) гривень 44 коп.

Згідно п.19 ст.34 Закону України «Про нотаріат», виконавчий напис є нотаріальною дією, що вчиняють нотаріуси.

Відповідно до ст., ст.87, 88 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

3 тексту оспорюваного виконавчого напису №2785 від 03.10.2019 вбачається, що приватний нотаріус при вчиненні нотаріальної дії керувався ст.34 ч.1 п.19, ст., ст.87, 88, 89 Закону України «Про нотаріат» та пунктом 1 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 за №1172.

Відповідно до статті 88 «Про нотаріат» безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Безспірним боргом є борг, що визначається боржником та кредитором, і про суму якого сторони не сперечаються, у разі відсутності заперечень боржника - вимога кредитора вважається безспірною.

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником.

При цьому безспірність заборгованості та іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів.

Щодо суми заборгованості зазначеної у виконавчому написі, слід зазначити, що вона не відповідає фактичній заборгованості, яка виникла.

Так, рішенням Ямпільського районного суду від 22.10.2012 було задоволено позов ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості. Згідно рішення суду солідарно стягнуто 10501 (десять тисяч п`ятсот один) долар США 26 центів, з яких 9528,54 доларів США становить заборгованість за кредитом, 422,16 доларів США складає заборгованість по процентах за користування кредитом, 20,66 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання за договором, а також 31,33 доларів США - штраф (фіксована частина), 498,57 доларів США - штраф (процентна складова).

Тобто по суті ПАТ КБ «ПриватБанку» було задоволено вимоги про повернення кредиту в повному об`ємі та розірвано договір.

3 наданого нотаріусу відповідачем розрахунку заборгованості за договором №б/н від 05.04.2019, укладеного між ПАТ «Приватбанк» та ОСОБА_1 слідує, що після ухвалення рішення суду від 2.10.2012 відповідач продовжував нараховувати боржнику проценти за кредитним договором до 29.11.2018.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 (справа №444/9519/12 (провадження №14-10цс18), у постанові від 31.10.2018 (справа №202/4494/16-ц, (провадження №14-318цс18) зазначається про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняеться після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч.2 ст.1050 ЦК України.

Відтак, наявність рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості (дострокове стягнення), яке боржник не виконав у повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів за кредитним договором, а є підставою виникнення права на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України, а не у виді стягнения процентів.

З огляду на вище викладене суд дійшов висновку про те, що сума заборгованості, про яку зазначив відповідач у заяві про вчинення виконавчого напису, не є безспірною, оскільки фактично відповідач безпідставно нарахував проценти по кредитному договору.

Оскільки строк виконання основного зобов`язання було змінено банком внаслідок пред`явлення вимоги до відповідача про дострокове погашення заборгованості, то позивач не вправі звертати стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за процентами та пенею, нарахованими після 22.10.2012.

Окрім того, суд критично ставиться до тверджень відповідача про те, що АТ КБ «ПриватБанк» є неналежним відповідачем, оскільки, вони є безпідставними та особистим баченням відповідача з огляду на наступне.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, розглянувши справу №200/3452/17 дійшов висновку, що приватний нотаріус є неналежним відповідачем у справах за позовами про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, оскільки цивільна відповідальність за незаконно вчинений виконавчий напис покладається не на нотаріуса, а на особу, яка зверталася за виконавчим написом.

Спори за позовами про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню поністю або частково, про повернення стягнутого за виконавчим написом вирішуються судом у порядку цивільно судочинства за позовами боржників або зазначених осіб до стягувачів, як однією із сторін відповідного спору є фізична особа. За правилами цивільно судочинства, як спір про право в позовному провадженні розглядаються позови про оскарження дій нотаріуса щодо вчинення виконавчого напису, коли йдеться виключно про порушення нотаріусом правил вчинення відповідної нотаріальної дії, при цьому позивачем не норушується питания про захист права відповідно до положень цивільного законодавства.

Таким чином, нотаріус не може бути відповідачем по даній категорії справ, оскільки, предметом позову є спір про право, зокрема позивач заперечує наявність у нього суми заборгованості перед кредитором, яка вказана у виконавчому написі.

Верховним Судом зазначається, що виходячи з норм Закону України «Про нотаріат» у нотаріуса немає спільних чи однорідних прав та обов`язків стосовно позивача. Нотаріус вчиняє нотаріальні дії від імені держави, тому в нього не можуть бут спільні чи однорідні права і обов`язки з особами, які звернулися до нього, або осооами, які вирішили, що їх права порушені нотаріальними діями.

Справи за спорами щодо оскарження вчинених нотаріусами виконавчих написів (про визнання вчиненого нотаріусом виконавчого напису таким що не підлягає виконанню повністю або частково, або про повернення стягненого за виконавчим написом нотаріуса) мають розглядатися судами за позовами боржників до стягувачів.

Відповідачем у таких справах є особа, на користь якої було вчинено виконавчий напис, яким було порушено право позивача. Тобто цивільна відповідальність за незаконно вчинений виконавчий напис покладається не на нотаріуса, а на особу, яка зверталася за виконавчим написом. Сам же нотаріус може залучатися судами як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача.

Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що нотаріус вчиняє виконавчі написи за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Виконавчий напис приватного нотаріуса оспорюється, зокрема, з мотивів його вчинення з порушенням строку, встановленого Законом України «Про нотаріат» та підпуктом 3.1 пункту 3 глави 16 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій.

Строки, протягом яких може бути вчинено виконавчий напис, обчислюється з дня, коли у стягувача виникло право примусового стягнення боргу (частина перша статті 88 Закону України «Про нотаріат», підпункт 3.4 пункту 3 глави 16 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій.

Кредитним договором №МКМП-354 від 23.07.2008 передбачена позовна давність тривалістю 5 років, тобто до 18.07.2013.

У Постанові Верховного Суду України від 02.07.2019, (справа 913006/17) встановлено, що строк давності для вчинення виконавчого напису нотаріуса повинен бути прямо передбачений саме законом, і не може бути змінений домовленістю сторін.

Відповідно до ч. ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених в постановах Верховного Суду.

Згідно графіку погашення кредиту та відсотків і винагороди додатку до кредитного договору №МКМП-354 від 23.07.2008 встановлено, що датою погашення кредиту є 20 число кожного місяця.

З виписки з рахунку по кредитному договору №МКМП-354 в1д 23.07.2008 встановлено, що останнє погашення заборгованості за наданим кредитом відбулося 02.08.2011.

20.08.2011 заборгованість по будь-якому з грошових зобов`язань передбачених Договором не було погашено, тому у АТ КБ «ПриватБанк», згідно кредитного договору №МКМП-354 від 23.07.2008, виникло право примусового стягнення боргу з 20.08.2011. Трьохрічний строк для звернення до нотаріуса для вчинення напису сплив 21.08.2014.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст.256 ЦК України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України).

Суд при цьому звертає увагу на те, що Велика Палата Верховного Суду за результатами розгляду справи №916/3006/17 дійшла висновків про те, що загальний строк для звернення до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису становить три роки незалежно від суб`єктного складу сторін правовідносин, а якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено іншу позовну давність, виконавчий напис видається у межах цього строку. Такий строк не може бути змінений договором. Так, статтею 88 Закону України «Про нотаріат» та підпунктами 3.1., 3.3 п.3 гл.16 розд. II Порядку вчинення нотаріальних дій передбачено, що якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом установлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку. Тобто інший строк давності для вчинення виконавчого напису нотаріуса повинен бути прямо передбачений саме законом і не може бути змінений домовленістю сторін.

Перебіг позовноїдавності починаєтьсявід дня,коли особадовідалася абомогла довідатисяпро порушеннясвого праваабо проособу,яка йогопорушила (ч.1 ст.261 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Іпотека носить похідний характер від основного зобов`язанняі є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (ч.5 ст.3 Закону України «Про іпотеку»),

Оскільки внаслідок розірвання кредитного договору в односторонньому порядку з 22.10.2012 банком змінено строк виконання зобов`язання, однак, із заявою до приватного нотаріуса Дніпровського міськрайонного нотаріального округу Бондар І.М. представник АТ КБ «ПриватБанк» звернувся 03.10.2019, пропустивши таким чином передбачений законом трьохрічний строк для звернення до нотаріуса із заявою про вчинення нотаріального напису. Нотаріус вчинив виконавчий напис 03.10.2019, тобто поза межами строку встановленого ст.88 Закону України «Про нотаріат», підпункту 3.4 пункту 3 глави 16 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій, що є підставою для визнання його таким, що не підлягає виконанню.

Оцінюючи правомірність вчинення оспорюваного виконавчого напису суд приймає до уваги наступне.

За загальним правилом статей 15, 16 Цивільного кодексу України (далі ЦК) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 18 ЦК нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно із частиною першою статті 1 Закону України «Про нотаріат» нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов`язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.

Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України «Про нотаріат» та іншими актами законодавства України (частина перша статті 39 Закону України «Про нотаріат»). Таким актом є, зокрема, Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22лютого 2012 року №296/5 (далі - Порядок вчинення нотаріальних дій).

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (пункт 19 статті 34 Закону України «Про нотаріат»). Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена Глава 14 Закону України «Про нотаріат» та Глава 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій.

Так, згідно зі статтею 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті Закону нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Порядок вчинення нотаріальних дій містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису (пункти 1, 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій).

Згідно з підпунктом 2.1 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.

У разі якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача (підпункт 2.2 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій).

Вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов`язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка іпотекодавця на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв`язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу (підпункт 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій).

Крім того, підпунктами 3.2, 3.5 пункту 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій визначено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 №1172 (далі - Перелік документів). При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку документів. При цьому Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій.

Нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії (стаття 50 Закону України «Про нотаріат»).

За результатами аналізу вищенаведених норм можна дійти таких висновків.

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником.

Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.

Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Захист прав боржника у процесі вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається у спосіб, передбачений підпунктом 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій, - шляхом надіслання іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця.

Натомість нотаріус вирішує питання про вчинення виконавчого напису на підставі документів, наданих лише однією стороною, стягувачем, і не зобов`язаний запитувати та одержувати пояснення боржника з приводу заборгованості для підтвердження чи спростування її безспірності.

Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно з відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.

З урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури його вчинення, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами у повному обсязі чи в їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.

При вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, перевірці підлягає не лише додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень ст. ст.87,88 Закону «Про нотаріат» у такому спорі і перевірці підлягають також і доводи боржника в повному обсязі, установлення та зазначення чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Разом з тим, законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості, ці обставини встановлюються відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів.

Надаючи оцінку доказам у справі судом встановлено порушення процедури вчинення виконавчого напису, яке полягає в наступному.

Як встановлено судом, відповідач не надав суду доказів, що він подав нотаріусу необхідні документи, що підтверджують безспірність заборгованості позивача, зокрема, копію кредитного договору; копію договору про відступлення прав вимоги за кредитним договором; вимогу про усунення порушень за кредитним договором.

Всупереч п.п.2.3. п.2 гл.16 р.2 Порядку вчинення нотаріальних дій перед вчиненням виконавчого напису письмова вимога про усунення порушень кредитного договору позивачу не направлялась.

Крім того, відповідач не подав суду доказів, що позивачем було отримано вимогу про усунення порушень за кредитним договором, що об`єктивно позбавило його можливості бути вчасно проінформованим про наявність заборгованості та можливості надати свої заперечення щодо неї або оспорити вимоги відповідача. Позивач не мав можливості подати нотаріусу заперечення щодо вчинення виконавчого напису або висловити свою незгоду з письмовою вимогою про сплату боргу чи повідомити про наявність спору між ним та відповідачем щодо суми заборгованості, що об`єктивно виключає можливість вчинення виконавчого напису.

При цьому вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов`язання здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих кредитором повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень боржнику. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка на письмовому повідомленні про його отримання. Матеріали справи відомостей про отримання позивачем відповідного повідомлення не містять.

Відповідно до п.1 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого Постановою КМУ № 1172 від 29.06.1999 для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів); б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов`язання.

Належними доказами, які підтверджують наявність чи відсутність заборгованості а також встановлюють розмір заборгованості можуть бути виключно первинні документи, оформлені відповідно до вимог статті 9 Закону України «Про бухгалтерский облік та фінансову звітність». Такими доказами можуть бути, зокрема, платіжні доручення, меморіальні ордери, розписки, чеки тощо.

Однак сам по собі цей факт подання стягувачем відповідних документів нотаріусу не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого (правова позиція Верховного Суду, викладена у постанові від 23.01.2018 у справі №310/9293/15).

На думку Верховного Суду, розрахунок заборгованості зроблений банком з урахуванням положень Переліку документів, не може вважатися доказом на підтвердження безспірності заборгованості боржника.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2017 року, постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 листопада 2016 року скасовано. Визнано незаконною та нечинною Постанову Кабінету Міністрів України №662 від 26 листопада 2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку па підставі виконавчих написів нотаріусів».

У Постанові Верховного Суду України від 27.03.2019 у справі №137/1666/16-ц зазначається, що вирішуючи спір про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи сторін у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість узагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Стаття 12 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Відповідно до частин першої та третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно із частиною третьою статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Будь-яких належних, допустимих та достовірних доказів, які б спростували доводи позивача, що викладені ним у позовній заяві, відповідачем суду не надано.

Таким чином, оцінивши наявні у справі докази, суд дійшов висновку, що оскаржуваний виконавчий напис приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І.М. було вчинено з порушенням вимог статті 88 Закону України «Про нотаріат» та Глави 16 розділу ІІ Порядку, оскільки відсутні підстави для визнання суми заборгованості за кредитним договором.

За таких обставин, повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог і визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, оскільки, порушення процедури вчинення виконавчого напису нотаріуса, а також відсутність ознак безспірності у кредитних правовідносинах сторін є підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, у зв`язку із чим позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню.

При винесенні рішення, суд керується статтею 13 ЦПК України, щодо розгляду судом справ в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Відповідно до ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи.

Відповідно до ч. 1ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У разі задоволення позову - покладається на відповідача.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати, понесені останньою, які складаються з судового збору в загальному розмірі 992,40 грн.

До витрат, пов`язаних з розглядом судової справи, зокрема належать витрати на правову допомогу. Згідно ст. 1 Закону України від 20 грудня 2011 року «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб`єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд має з`ясувати склад та розмір витрат пов`язаних з оплатою правової допомоги. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлений Законом України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах».

Витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов`язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Відповідно до ч.ч.1-5 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Аналізуючи викладені вище норми права, слід зазначити, що підставою для відшкодування відповідних судових витрат є детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, а також відповідні докази на підтвердження таких витрат.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268). У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: - надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; - складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; - представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI). Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: - розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; - розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Судом приймається до уваги проведений адвокатом Заболотною Г.В. розрахунок часу, витраченого представником позивача адвокатом Заболотною Г.В. на надання правничої допомоги, виконаних адвокатом робіт та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (а.с. 181), який складений на підставі укладеного 14.02.2022 між адвокатом Заборлотною Г.В. та позивачем по справі ОСОБА_1 договору про надання правової (правничої) допомоги по даній справі. Витрати, здійснені при наданні ОСОБА_3 правничої допомоги ОСОБА_1 в розмірі 8136 грн. 20 коп., підтверджені копією квитанції до прибуткового касового ордера №05/09 від 05.09.2022 (а.с. 180), актом приймання передачі наданих послуг від 05.09.2022 (зворотній бік а.с. 181) копією договору про надання правничої допомоги від 14.02.2022, укладеного між адвокатом Заболотною Г.В. та Вишньовським В.В. (а.с. 182). Зазначені докази визнаються судом належними, допустимими та достатніми доказами, що підтверджують розмір витрат, здійснених адвокатом Заболотною Г.В. відповідно до положень Закону України від 20 грудня 2011 року «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» при наданні правничої допомоги довірителю ОСОБА_1 для розгляду даної цивільної справи, а тому суд дійшов висновку про їх стягнення із відповідача на користь позивача.

На підставі ст., ст.15, 16, 18 ЦК України, ст., ст.50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат», керуючись ст., ст.10, 11, 81, 141, 263 - 265, 274, 279, 280, 282 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ПАТ КБ «ПриватБанк», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Бондар Ірина Михайлівна, Чернівецький відділ ДВС у Могилів Подільському районі Вінницької області Центрально Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький), про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, - задовольнити.

Визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис №2785, вчинений 03 жовтня 2019 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар Іриною Михайлівною, яким запропоновано звернути стягнення на нерухоме майно житловий будинок, розташований за адресою АДРЕСА_2 .

Стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 судові витрати, сплачені ним при звернені до суду, які складаються з судового збору в сумі 992 (дев`ятсот дев`яносто двох) гривень 40 копійок, а також витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 8136 (восьми тисяч ста тридцяти шести) гривень 20 копійок.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України, тобто, у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Повний текст рішення складено відповідно до вимог ч.6 ст.259 ЦПК України 09.09.2022.

Реквізити сторін:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання АДРЕСА_3 , паспорт серії НОМЕР_1 , виданий 29.04.1996 Чернівецьким РВ УМВС України у Вінницькій області, реєстраційний номер облікової картки платника податків з Державного реєстру фізичних осіб НОМЕР_2 .

Відповідач: акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», м. Київ, вул. Грушевського, 1Д, адреса для зв`язків та листування м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 50, код ЄДРПОУ 14360570.

СУДДЯ: Л.П. ЦИМБАЛЮК