Рішення

від 04.09.2006 по справі 12/184

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

12/184

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ  

04.09.2006                                                                                              Справа  № 12/184

За позовом Ужгородської дезинфекційної станції, м. Ужгород

до відповідача Ужгородського професійного машинобудівного ліцею, м. Ужгород

про стягнення заборгованості в сумі 1 135,50 грн.

                                                                                        Суддя    Тисянчин  В. М.

                Представники:

Від позивача –Шутко В. М., (представник за довіреністю від 01.07.2006 року)

Від відповідача – Рішко О. В., (представник за довіреністю № 410 від 01.09.2006 року)

СУТЬ СПОРУ: заявлено позов Ужгородською дезинфекційною станцію, м. Ужгород до Ужгородського професійного машинобудівного ліцею, м. Ужгород про стягнення заборгованості в сумі 1 135,50 грн.

        Представникам сторін роз'яснено права і обов'язки передбачені ст.20, 22 ГПК України.

Клопотання про технічну фіксацію судового процесу не заявлено.

Представник позивача підтримує позовні вимоги посилаючись на їх обґрунтованість матеріалами справи.

Письмовим відзивом на позов поданим у судовому засіданні 04.09.2006 року представник відповідача позовні вимоги визнає в повному обсязі та повідомив суд про те, згідно наказу Міністерства освіти та науки України професійно –технічне училище № 5, м. Ужгорода реорганізовано в Ужгородський професійний машинобудівний ліцей, про що подав копію додатку до наказу МОНУ від 12.12.2003 року № 820.

          Вивчивши доводи позовної заяви та матеріали справи, дослідивши їх, заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

          Заборгованість відповідача в сумі 1 135,50 грн. –основного боргу щодо оплати за надані, згідно договору № 291 від 02.01.2004 року послуги, підтверджується матеріалами справи, зокрема:

-  актом взаємозвірки від 07.10.2004 року;

-  рахунком № 291;

        - розрахунком позову, а за таких обставин сума основного боргу підлягає стягненню примусово.

           Заявлені вимоги позивача про добровільне погашення боргу відповідач не виконав, чим порушив ст. ст. (11; 526); 509; 530 ЦК України (чинного з 01.01.04).

Саме ця обставина і послужила підставою для звернення позивача до суду з даною позовною заявою.

         Відповідно до ст. 175 ГК України майново –господарські зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей передбачених ГК України.

          Таким чином, на день розгляду спору у суді, обставини спору (права і зобов'язання сторін) оцінюються судом з огляду на правила ЦК.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання повинно виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акту планування, договору чи вимог, що звичайно ставляться.

У відповідності до ст. 509 ЦК України в силу зобов'язання –кредитор вправі вимагати виконання обов'язку від боржника у випадку невиконання останнім своїх зобов'язань у відносинах. Підставою виникнення зобов'язання є юридичний факт.

В даній правовій ситуації юридичним фактом, на підставі якого виникли зобов'язальні відносини між сторонами, є  надання послуг (ст. 11 ЦК України).

Отже, обов'язок відповідача оплатити вартість наданих послуг є безспірним.

Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається (ст. 615; 625 ЦК України).

Відтак, договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

При постановленні судового рішення враховується характер зобов'язання, наслідки його невиконання, особа відповідача, ступінь його вини, суспільно – державну значимість діяльності відповідача, обставини, що впливають на неможливість виконання відповідачем зобов'язання належним чином та межі здійснення цивільних прав (п.3 ст. 13 ЦК України), де не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах, безпідставного збагачення за рахунок погіршення фінансово – майнового стану сторони у спорі.

За ст. 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є припинення дії, яка порушує право.

Отже, із встановлених судом обставин вбачається, що склад цивільно –правової відповідальності є наявним на момент судового розгляду справи.

                 Встановлюючи дійсні обставини справи, суд посилається на фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору, в даному випадку –письмовими доказами. При цьому, заяви та пояснення не приймаються судом за преюдицію, а перевіряються на достовірність.

                   Таким чином, позивачем доведені ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тому позов підлягає задоволенню, поклавши відшкодування судових витрат за змістом ст. 49 ГПК України на відповідача з огляду його вини у виникненні спору.

Виходячи з викладеного, оцінивши повноту, достатність позовних матеріалів, проаналізувавши подані по справі доказові документи для вирішення спору, керуючись ст. 124 Конституції України; ст. 2 Закону України „Про судоустрій України”;  ст.ст. 4, 25, 33, 34; 36; 43, 44; 49; 82 - 84, 115; 116; Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.          Позов задоволити  повністю.

          Стягнути з Ужгородського професійного машинобудівного ліцею (м. Ужгород, вул. П. Комуни, 3; код 02543779) на користь Ужгородської дезинфекційної станції       (м. Ужгород, Київська набережна, 4; код 20444153) суму 1 135,50 (одну тисячу сто тридцять п'ять грн. 50 коп.) –основного боргу та 102 (сто дві грн.) -  у відшкодування витрат по оплаті держмита; 118 (сто вісімнадцять грн.) –у відшкодування витрат на інформаційно –технічне забезпечення судового процесу. Видати наказ.

Дане рішення набирає законної сили в порядку ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.

       Суддя                                                                                     Тисянчин В. М.