Постанова

від 12.09.2022 по справі 295/4072/21

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

Житомирський апеляційнийсуд

Справа №295/4072/21 Головуючий у 1-й інст. Зосименко О. М.

Категорія 68 Доповідач Павицька Т. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 вересня 2022 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого Павицької Т. М.,

суддів Трояновської Г.С., Миніч Т.І.

за участю секретаря судового засідання Трикиши Ю.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу №295/4072/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Сєтак Віктор Ярославович, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання частково недійсним шлюбного договору, за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 15 липня 2022 року, ухвалене під головуванням судді Зосименка О.М. в м. Житомирі,

в с т а н о в и в :

У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просить визнати частково недійсним, з моменту вчинення, шлюбний договір укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , який посвідчений приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Сєтаком В.Я. та зареєстрований в реєстрі за №9292 від 26.09.2020, а саме п.4 та п.7 вказаного шлюбного договору.

В обґрунтування позову зазначає, що він є спадкоємцем першої черги після смерті свого батька ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вказує, що після смерті батька у встановлений законодавством строк він звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, згідно якої було відкрито спадкову справу №66800004. Зазначає, що його батько ОСОБА_5 понад 10 років перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 . Вказує, що за час шлюбу його батька та відповідача було придбано житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку кадастровий номер 1810136300:04:020:0062. Зазначає, що вказаний вище будинок належав ОСОБА_2 та його батькові на праві спільної сумісної власності подружжя.

Вказує, що 17.11.2020 між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки в Ѕ частці. Зазначає, що законність такого продажу спадкового майна обґрунтовується шлюбним договором від 26.09.2020, посвідченим приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Сєтаком В.Я. Стверджує, що спадкоємцями першої черги за законом після смерті батька є він, його рідний брат ОСОБА_6 та дружина батька ОСОБА_2 . Зазначає, що його брат відмовився від своєї частки на його користь, тому він має право на 1/3 частку спірного житлового будинку та земельної ділянки. Вважає, шлюбний договір укладений між його батьком та ОСОБА_2 частково недійсним, оскільки він суперечить нормам Сімейного кодексу України та ставить ОСОБА_5 в край невигідні умови, оскільки передання відповідачу у власність всього майна належного його батькові поставило його у надзвичайно невигідне матеріальне становище. Крім того, стверджує, що його батько хворів, а тому не міг усвідомлювати значення своїх дій. Враховуючи вищевикладене просить задовольнити його позов в повному обсязі.

Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 15 липня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано недійсним пункт 4 шлюбного договору: «Все рухоме (у т.ч. але не виключно акції підприємств, сертифікати, депозити в банках в будь-якій валюті, будь-які грошові кошти в будь-яких установах, інтелектуальні та авторські права тощо) та нерухоме майно, що належить ОСОБА_2 , набуте нею до реєстрації шлюбу та набуте на будь-яких підставах та за будь-якими правочинами, в тому числі за кредитні кошти, ОСОБА_2 в період шлюбу, або яке зареєстроване або яке буде зареєстровано на її ім`я у встановленому законодавством порядку, буде належати ОСОБА_2 на праві особистої приватної власності, тобто вважатися роздільним майном подружжя.

Такий режим власності на майно буде зберігатися також у випадку збільшення цінності майна у результаті трудових або грошових внесків подружжя у період шлюбу, а також збільшення вартості вказаного майна в результаті прибудови та ремонту, здійснених у період шлюбу. Розпорядження (продаж, дарування, обмін, застава тощо) вказаним рухомим та нерухомим майном ОСОБА_2 може здійснювати самостійно без згоди ОСОБА_5 . Вважається, що кожен із подружжя під час розпорядження та/або придбання майна, діє за згодою іншого.

Я, ОСОБА_5 , відносно майна, придбаного та/або зареєстрованого відповідно до діючого законодавства на ім`я ОСОБА_2 будь-яких прав не набуваю. Зобов`язуюсь також не пред`являти вимог щодо майна , що належить та буде належати моїй дружині, ОСОБА_2 та розподілу частки в цьому майні у зв`язку із розподілом майна подружжя», укладеного 26.09.2020р. між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 ». Визнано недійсним пункт 7 шлюбного договору: «Таким чином сторони прийшли до згоди, що все набуте ними під час перебування у зареєстрованому шлюбі нерухоме, а також рухоме майно, що потребує та не потребує реєстрації, буде роздільним майном подружжя та належати на праві особистої приватної власності тому із подружжя, на чиє ім`я воно буде зареєстровано та/або придбано. Розпорядження цим майном буде здійснюватися кожним з подружжя самостійно (без згоди дружини або чоловіка), незалежно від форми правочинів.

Своєю особистою приватною власністю ОСОБА_5 та ОСОБА_2 володіють, користуються і розпоряджаються на власний розсуд, вчиняють будь-які дії щодо свого майна, не узгоджуючи питання одне з одним. Вважається, що кожен із подружжя під час розпорядження та/або придбання майна діє за згодою іншого» укладеного 26.09.2020р. між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 ». Вирішено питання судових витрат.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, у якій просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 в повному обсязі.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що оскаржуване рішення є незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалене із неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Вказує, що суд першої інстанції не вірно дійшов висновку, що спірне майно набуте в шлюбі є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки сторони за добровільною згодою уклали письмовий договір, який був посвідчений нотаріусом, при якому сторони погодили між собою всі суттєві умови договору. Зазначає, що він з дочкою є добросовісними набувачами, які за відплатним договором набули у власність спірне майно. Стверджує, що на підставі шлюбного договору укладеного між сторонами правочину було визначено, що спірне майно є особистою власністю ОСОБА_2 , а не спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , а п. 4 та 7 виражають волю сторін, є послідовними та дублюють вимоги інших пунктів договору та не можуть бути визнанні недійсними окремо від договору. Зазначає, що укладення шлюбного договору є волевиявленням ОСОБА_5 направлене на визначення правового статусу майна набутого під час шлюбу, чого законодавець не забороняє. Вважає, що у суду першої інстанції були відсутні підстави для визнання шлюбного договору недійсним, оскільки його зміст в момент укладання відповідав внутрішньому волевиявленню сторін, договір посвідчений нотаріально та спрямований на реальне настання правових наслідків, умовами договору визначався правовий статус нерухомого майна, а не передавалося це майно у власність іншим особам, і головне договір не суперечить актам цивільного законодавства та моральним засадам суспільства. Враховуючи вищевикладене просить скасувати рішення Богунського районного суду м. Житомира від 15 липня 2021 року та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

У відзивіна апеляційнускаргу представникпозивача ОСОБА_1 ОСОБА_7 просить апеляційнускаргу залишитибез задоволення,а рішеннясуду першоїінстанції -без змін. Вважає апеляційну скаргу безпідставною, а рішення суду першої інстанції законним, обґрунтованим та таким, що відповідає обставинам справи.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що позивач є сином ОСОБА_5 . Наведене підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 28.01.1976.

11 січня 2007 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_8 зареєстровано шлюб. Після реєстрації шлюбу прізвище дружини ОСОБА_9 ., що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_2 , виданого відділом реєстрації актів цивільного стану Житомирського міського управління юстиції 11.01.2007.

01 лютого 2013 року між ОСОБА_10 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу за умовами якого остання набула право власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , та земельну ділянку яка слідує за ним кадастровий номер 1810136300:04:020:0062.

26 вересня 2020 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 укладено шлюбний договір, який відповідно до п.1 даного договору регулює майнові відносини між подружжям ОСОБА_5 та ОСОБА_2 та їх майнові права та обов`язки як подружжя.

Пунктом 4 шлюбного договору встановлено: «що все рухоме (у т.ч. але не виключно акції підприємств, сертифікати, депозити в банках в будь-якій валюті, будь-які грошові кошти в будь-яких установах, інтелектуальні та авторські права тощо) та нерухоме майно, що належить ОСОБА_2 , набуте нею до реєстрації шлюбу та набуте на будь-яких підставах та за будь-якими правочинами, в тому числі за кредитні кошти, ОСОБА_2 в період шлюбу, або яке зареєстроване або яке буде зареєстровано на її ім`я у встановленому законодавством порядку, буде належати ОСОБА_2 на праві особистої приватної власності, тобто вважатися роздільним майном подружжя.

Такий режим власності на майно буде зберігатися також у випадку збільшення цінності майна у результаті трудових або грошових внесків подружжя у період шлюбу, а також збільшення вартості вказаного майна в результаті прибудови та ремонту, здійснених у період шлюбу. Розпорядження (продаж, дарування, обмін, застава тощо) вказаним рухомим та нерухомим майном ОСОБА_2 може здійснювати самостійно без згоди ОСОБА_5 . Вважається, що кожен із подружжя під час розпорядження та/або придбання майна, діє за згодою іншого.

Я, ОСОБА_5 , відносно майна, придбаного та/або зареєстрованого відповідно до діючого законодавства на ім`я ОСОБА_2 будь-яких прав не набуваю. Зобов`язуюсь також не пред`являти вимог щодо майна , що належить та буде належати моїй дружині, ОСОБА_2 та розподілу частки в цьому майні у зв`язку із розподілом майна подружжя».

Пунктом 7 шлюбного договору встановлено наступне: «таким чином сторони прийшли до згоди, що все набуте ними під час перебування у зареєстрованому шлюбі нерухоме, а також рухоме майно, що потребує та не потребує реєстрації, буде роздільним майном подружжя та належати на праві особистої приватної власності тому із подружжя, на чиє ім`я воно буде зареєстровано та/або придбано. Розпорядження цим майном буде здійснюватися кожним з подружжя самостійно (без згоди дружини або чоловіка), незалежно від форми правочинів.

Своєю особистою приватною власністю ОСОБА_5 та ОСОБА_2 володіють, користуються і розпоряджаються на власний розсуд, вчиняють будь-які дії щодо свого майна, не узгоджуючи питання одне з одним. Вважається, що кожен із подружжя під час розпорядження та/або придбання майна діє за згодою іншого».

Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 від 06.11.2020, вбачається що ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

17 листопада 2020 року житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , із земельною ділянкою кадастровий номер 1810136300:04:020:0062 було відчужено ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу на користь ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Ухвалюючи рішення про задоволення позову суд першої інстанції виходив з того, що будинок та земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 були придбані під час шлюбу та оформлені на відповідача, і до укладення спірного шлюбного договору дане нерухоме майно було спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_9 в силу положень ст. 60 СК України. На момент укладення спірного шлюбного договору в силу ст.70 СК України ОСОБА_5 мав Ѕ частку у будинку та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 та іншого будь-якого нерухомого, рухомого майна за померлим не було зареєстровано на праві власності, суд першої інстанції дійшов висновку, що укладення спірного шлюбного договору поставило ОСОБА_5 в надзвичайно невигідне матеріальне становище, позбавивши останнього прав на частку нерухомого майна, якою він володів в силу положень ч.1 ст. 60, ст.70 СК України, у зв`язку з чим позов підлягає задоволенню, а положення п.п. 4,7 шлюбного договору слід визнати недійсними, оскільки не відповідають ч.4 ст. 93 СК України.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає в повній мірі.

Згідно з частинами першою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини регулюються цим кодексом та іншими нормативно-правовими актами на засадах справедливості, добросовісності та розумності відповідно до моральних засад суспільства.

Серед загальних засад регулювання сімейних відносин у частині другій статті 7 СК України закріплена можливість урегулювання цих відносин за домовленістю (договором) між їх учасниками.

Згідно з статтею 9 СК України подружжя, батьки дитини, батьки та діти, інші члени сім`ї та родичі, відносини між якими регулює цей Кодекс, можуть врегулювати свої відносини за домовленістю (договором), якщо це не суперечить вимогам цього Кодексу, інших законів та моральним засадам суспільства.

Більш детальна регламентація договірного регулювання відносин між подружжям викладена у статті 64 СК України.

Відповідно до частини першої статті 64 СК України дружина та чоловік мають право на укладення між собою усіх договорів, які не заборонені законом, як щодо майна, що є їхньою особистою приватною власністю, так і щодо майна, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Договір, зокрема, шлюбний договір, насамперед, є категорією цивільного права, то відповідно до статті 8 СК України у випадках договірного регулювання сімейних відносин повинні застосовуватися загальні норми статей 3, 6 ЦК України щодо свободи договору, а також глав 52, 53 ЦК України щодо поняття та умов договору, його укладення, зміни і розірвання.

Згідно з частиною третьою статті 6 ЦК України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Принцип свободи договору відповідно до статей 6, 627 ЦК України є визначальним та полягає у наданні особі права на власний розсуд реалізувати, по-перше, можливість укласти договір (або утриматися від укладення договору); по-друге, можливість визначити зміст договору на власний розсуд, враховуючи зустрічну волю іншого учасника договору та обмеження щодо окремих положень договору, встановлені законом.

Отже, сторони не можуть на власний розсуд врегулювати у договорі свої відносини лише у випадках, якщо існує пряма заборона, встановлена актом цивільного законодавства; заборона випливає зі змісту акта законодавства; така домовленість суперечить суті відносин між сторонами.

Відповідно до п. 4 шлюбного договору все рухоме (у т.ч. але не виключно акції підприємств, сертифікати, депозити в банках в будь-якій валюті, будь-які грошові кошти в будь-яких установах, інтелектуальні та авторські права тощо) та нерухоме майно, що належить ОСОБА_2 , набуте нею до реєстрації шлюбу та набуте на будь-яких підставах та за будь-якими правочинами, в тому числі за кредитні кошти, ОСОБА_2 в період шлюбу, або яке зареєстроване або яке буде зареєстровано на її ім`я у встановленому законодавством порядку, буде належати ОСОБА_2 на праві особистої приватної власності, тобто вважатися роздільним майном подружжя.

Такий режим власності на майно буде зберігатися також у випадку збільшення цінності майна у результаті трудових або грошових внесків подружжя у період шлюбу, а також збільшення вартості вказаного майна в результаті прибудови та ремонту, здійснених у період шлюбу. Розпорядження (продаж, дарування, обмін, застава тощо) вказаним рухомим та нерухомим майном ОСОБА_2 може здійснювати самостійно без згоди ОСОБА_5 . Вважається, що кожен із подружжя під час розпорядження та/або придбання майна, діє за згодою іншого.

Крім того зазначено, що ОСОБА_5 , відносно майна, придбаного та/або зареєстрованого відповідно до діючого законодавства на ім`я ОСОБА_2 будь-яких прав не набуває. Зобов`язується також не пред`являти вимог щодо майна, що належить та буде належати його дружині, ОСОБА_2 та розподілу частки в цьому майні у зв`язку із розподілом майна подружжя.

Згідно зі статтею 103 СК України шлюбний договір на вимогу одного з подружжя або іншої особи, права та інтереси якої цим договором порушені, може бути визнаний недійсним за рішенням суду з підстав, встановлених Цивільним кодексом України.

Аналізуючи положення статей 9, 103 СК України, статей 203, 215 ЦК України, можна дійти висновку, що підставою недійсності шлюбного договору є недодержання в момент вчинення стороною (сторонами) таких вимог: 1) зміст шлюбного договору не може суперечити законодавству України, а також моральним засадам суспільства; 2) волевиявлення кожного із подружжя при укладенні шлюбного договору має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 3) шлюбний договір має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Апеляційний суд зазначає, що правовий режим майна подружжя, як комплекс правових заходів певного порядку регулювання майнових відносин подружжя, визначається законодавцем (норми СК України і ЦК України) чи самими учасниками майнових відносин (подружжя).

Відповідно до статті 97 СК України у шлюбному договорі може бути визначене майно, яке дружина, чоловік передає для використання на спільні потреби сім`ї, а також правовий режим майна, подарованого подружжю у зв`язку з реєстрацією шлюбу. Сторони можуть домовитися про непоширення на майно, набуте ними за час шлюбу, положень статті 60 цього Кодексу і вважати його спільною частковою власністю або особистою приватною власністю кожного з них. Сторони можуть домовитися про можливий порядок поділу майна, у тому числі і в разі розірвання шлюбу. У шлюбному договорі сторони можуть передбачити використання належного їм обом або одному з них майна для забезпечення потреб їхніх дітей, а також інших осіб. Сторони можуть включити до шлюбного договору будь-які інші умови щодо правового режиму майна, якщо вони не суперечать моральним засадам суспільства.

Згідно з частинами четвертою, п`ятою статті 93 СК України шлюбний договір не може зменшувати обсягу прав дитини, які встановлені цим Кодексом, а також ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище. За шлюбним договором не може передаватися у власність одному з подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації.

Отже, окрім загальних вимог щодо дійсності правочинів, встановлених ЦК України, частини четверта та п`ята статті 93 СК України встановлюють спеціальні обмеження, щодо можливих умов шлюбного договору.

Колегія апеляційного суду виходить з того, що системний аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що свобода договору у регулюванні майнових відносин між подружжям є істотно обмеженою. Такі сторони не вправі у договорах між собою визначати такі умови, реалізація яких призводитиме до істотного дисбалансу між правами та обов`язками кожного із подружжя.

Категорія «надзвичайно невигідне матеріальне становище», вжита у частині четвертій статті 93 СК України, має оціночний характер і підлягає доведенню стороною відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України, та ці докази повинні бути оцінені судом відповідно до норм цивільного процесуального права.

Відповідні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 28 січня 2015 року у справі №6-230цс14, Верховного Суду у справі №201/4255/16-ц, провадження №61-9533св19.

Судом першої інстанції встановлено, що все рухоме (у т.ч. але не виключно акції підприємств, сертифікати, депозити в банках в будь-якій валюті, будь-які грошові кошти в будь-яких установах, інтелектуальні та авторські права тощо) та нерухоме майно, що належить ОСОБА_2 , набуте нею до реєстрації шлюбу та набуте на будь-яких підставах та за будь-якими правочинами, в тому числі за кредитні кошти, ОСОБА_2 в період шлюбу, або яке зареєстроване або яке буде зареєстровано на її ім`я у встановленому законодавством порядку, буде належати ОСОБА_2 на праві особистої приватної власності, тобто вважатися роздільним майном подружжя. Все набуте під час перебування у зареєстрованому шлюбі нерухоме, а також рухоме майно, що потребує та не потребує реєстрації, буде роздільним майном подружжя та належати на праві особистої приватної власності тому із подружжя, на чиє ім`я воно буде зареєстровано та/або придбано. Розпорядження цим майном буде здійснюватися кожним з подружжя самостійно (без згоди дружини або чоловіка), незалежно від форми правочинів.

Апеляційний суд зазначає, що шлюбний договір є видом цивільного договору, тому на відносини з приводу його укладення також розповсюджуються положення статті 13 ЦК України щодо добросовісності поведінки учасників відносин, заборони зловживання правом, вимоги дотримання моральних засад суспільства тощо.

Повне та беззастережне скасування у певних відносинах презумпції спільності майна, набутого подружжям під час шлюбу, є можливим виключно за умови, якщо це не призводитиме до виникнення ситуації, коли одному із подружжя передбачається передання в особисту власність фактично усього майна, набутого ними спільно за час шлюбу.

Апеляційний суд виходить із того, що шлюбний договір може містити особливі умови про розподіл спільного майна певним чином, відмінним від визначеного законодавством, а не запроваджувати дискримінаційну умову про безумовну передачу усього майна одному із подружжя.

У контексті умов п.4 та п. 7 шлюбного договору особистою приватною власністю того подружжя, на ім`я якого придбаний у лютому 2013 року за час шлюбу на сумісні кошти подружжя до укладення шлюбного договору, є житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 та земельна ділянка, яка слідує за ним кадастровий номер 1810136300:04:020:0062, тобто дане майно належить ОСОБА_2 .

За змістом пункту 7 сторони прийшли до згоди, що все набуте ними під час перебування у зареєстрованому шлюбі нерухоме, а також рухоме майно, що потребує та не потребує реєстрації, буде роздільним майном подружжя та належати на праві особистої приватної власності тому із подружжя, на чиє ім`я воно буде зареєстровано та/або придбано. Розпорядження цим майном буде здійснюватися кожним з подружжя самостійно (без згоди дружини або чоловіка), незалежно від форми правочинів.

Отже, сторони шлюбного договору визначили правовий режим майна подружжя.

За змістом п. 4 шлюбного договору що все рухоме (у т.ч. але не виключно акції підприємств, сертифікати, депозити в банках в будь-якій валюті, будь-які грошові кошти в будь-яких установах, інтелектуальні та авторські права тощо) та нерухоме майно, що належить ОСОБА_2 , набуте нею до реєстрації шлюбу та набуте на будь-яких підставах та за будь-якими правочинами, в тому числі за кредитні кошти, ОСОБА_2 в період шлюбу, або яке зареєстроване або яке буде зареєстровано на її ім`я у встановленому законодавством порядку, буде належати ОСОБА_2 на праві особистої приватної власності, тобто вважатися роздільним майном подружжя.

Такий режим власності на майно буде зберігатися також у випадку збільшення цінності майна у результаті трудових або грошових внесків подружжя у період шлюбу, а також збільшення вартості вказаного майна в результаті прибудови та ремонту, здійснених у період шлюбу. Розпорядження (продаж, дарування, обмін, застава тощо) вказаним рухомим та нерухомим майном ОСОБА_2 може здійснювати самостійно без згоди ОСОБА_5 . Вважається, що кожен із подружжя під час розпорядження та/або придбання майна, діє за згодою іншого.

Пунктом 7 шлюбного договору встановлено наступне: таким чином сторони прийшли до згоди, що все набуте ними під час перебування у зареєстрованому шлюбі нерухоме, а також рухоме майно, що потребує та не потребує реєстрації, буде роздільним майном подружжя та належати на праві особистої приватної власності тому із подружжя, на чиє ім`я воно буде зареєстровано та/або придбано. Розпорядження цим майном буде здійснюватися кожним з подружжя самостійно (без згоди дружини або чоловіка), незалежно від форми правочинів.

У вказаних частинах умови шлюбного договору не відповідають частині п`ятій статті 93 СК України.

Таким чином, передання відповідачу у власність визначеного у п.4 шлюбного договору майна, набутого до укладення шлюбного договору, поставило ОСОБА_5 у надзвичайно невигідне матеріальне становище, що суперечить нормам матеріального права та є підставою для визнання недійсним шлюбного договору у вказаній частині.

Апеляційний суд зауважує, що умова шлюбного договору, а саме п.4 згідно з яким все рухоме (у т.ч. але не виключно акції підприємств, сертифікати, депозити в банках в будь-якій валюті, будь-які грошові кошти в будь-яких установах, інтелектуальні та авторські права тощо) та нерухоме майно, що належить ОСОБА_2 , набуте нею до реєстрації шлюбу та набуте на будь-яких підставах та за будь-якими правочинами, в тому числі за кредитні кошти, ОСОБА_2 в період шлюбу, або яке зареєстроване або яке буде зареєстровано на її ім`я у встановленому законодавством порядку, буде належати ОСОБА_2 на праві особистої приватної власності, тобто вважатися роздільним майном подружжя не суперечить частині п`ятій статті 93 СК України, відповідає свободі договору щодо регулювання майнових відносин подружжя.

Разом з тим, апеляційний суд зауважує, що у сімейних відносинах має бути врахована їх специфіка та обмеженість договірного регулювання їх як особистих, так і майнових відносин. Наведене правило спрямоване проти запровадження дискримінаційних правил у регулюванні сімейних відносин та недопущення істотного дисбалансу між правами та обов`язками обох з подружжя.

Наведене узгоджується з висновками викладеними у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 квітня 2021 року у справі №320/3970/18 (провадження №61-13223св19).

Колегія апеляційного суду, з урахуванням підстав позову, системного аналізу положень шлюбного договору, дійшла висновку, що умови п.4 та п. 7 шлюбного договору, згідно з якими все рухоме (у т.ч. але не виключно акції підприємств, сертифікати, депозити в банках в будь-якій валюті, будь-які грошові кошти в будь-яких установах, інтелектуальні та авторські права тощо) та нерухоме майно, що належить ОСОБА_2 , набуте нею до реєстрації шлюбу та набуте на будь-яких підставах та за будь-якими правочинами, в тому числі за кредитні кошти, ОСОБА_2 в період шлюбу, або яке зареєстроване або яке буде зареєстровано на її ім`я у встановленому законодавством порядку, буде належати ОСОБА_2 на праві особистої приватної власності, тобто вважатися роздільним майном подружжя, суперечить частині п`ятій статті 93 СК України, оскільки передбачає зміну правового режиму майна, набутого у спільну сумісну власність укладення оспорюваного договору.

Враховуючи вищевикладені обставини справи, наявні в матеріалах справи докази виходячи з принципу справедливості, розумності, колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції ухвалив обґрунтоване рішення про задоволення позову ОСОБА_1 .

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, яким встановлені обставини справи, а доводи скаржника зводяться до неправильного тлумачення норм матеріального права та до переоцінки доказів.

Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Виходячи з викладеного, апеляційний суд дійшов висновку, що постановлене у справі рішення є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування за наведеними у скарзі доводами не вбачається, оскільки доводи апеляційної скарги не є суттєвими, носять суб`єктивний характер, не відповідають обставинам справи, і правильності висновків суду не спростовують, тому рішення суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Судові витрати залишити за сторонами, оскільки судом апеляційної інстанції залишено без змін рішення суду першої інстанції, тому питання перерозподілу судових витрат не вирішується апеляційним судом.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 15 липня 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Дата складення повного судового рішення 14 вересня 2022 року.

Головуючий

Судді