Постанова

від 26.04.2023 по справі 295/4072/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

26 квітня 2023 року

м. Київ

справа № 295/4072/21

провадження № 61-10012св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Ступак О. В., суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Погрібного С. О.,Олійник А. С., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи: приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Сєтак Віктор Ярославович, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 15 липня 2022 року у складі судді Зосименка О. М. та постанову Житомирського апеляційного суду від 13 вересня 2022 року у складі колегії суддів: Павицької Т. М., Трояновської Г. С., Миніч Т. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Сєтак В. Я., у якому просив визнати частково недійсним, з моменту вчинення, шлюбний договір, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , який посвідчений приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Сєтаком В. Я. та зареєстрований в реєстрі за № 9292 від 26 вересня 2020 року, а саме пункти 4 та 7 вказаного шлюбного договору.

Позовну заяву обґрунтовано тим, що він є спадкоємцем першої черги після смерті свого батька ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вказував, що після смерті батька у встановлений законодавством строк він звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, згідно з якою відкрито спадкову справу № 66800004. Зазначав, що його батько ОСОБА_5 понад 10 років перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 . За час шлюбу його батька та відповідача придбано житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , та земельну ділянку, кадастровий номер 1810136300:04:020:0062. Вказаний будинок належав ОСОБА_2 та його батькові на праві спільної сумісної власності подружжя.

Вказував, що 17 листопада 2020 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , ОСОБА_3 укладений договір купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки в частки. Законність такого продажу спадкового майна обґрунтовується шлюбним договором від 26 вересня 2020 року, посвідченим приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Сєтаком В. Я. Стверджував, що спадкоємцями першої черги за законом після смерті батька є він, його рідний брат ОСОБА_6 та дружина батька - ОСОБА_2 . Його брат відмовився від своєї частки на його користь, тому він має право на 1/3 частки спірного житлового будинку та земельної ділянки. Позивач вважав, що шлюбний договір, укладений між його батьком та ОСОБА_2 , є частково недійсним, тому що він суперечить нормам Сімейного кодексу України (далі - СК України). Передача відповідачу у власність всього майна, що належало його батькові, поставило ОСОБА_5 у надзвичайно невигідне матеріальне становище. Крім того, звертав увагу, що його батько хворів, а тому не міг усвідомлювати значення своїх дій. Враховуючи викладене, позивач просив задовольнити його позов у повному обсязі.

У судовому засіданні Богунського районного суду м. Житомира 14 липня 2021 року до участі у справі залучено ОСОБА_3 як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог.

Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 15 липня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Пункт 4 шлюбного договору: «Все рухоме (у т. ч. але не виключно акції підприємств, сертифікати, депозити в банках в будь-якій валюті, будь-які грошові кошти в будь-яких установах, інтелектуальні та авторські права тощо) та нерухоме майно, що належить ОСОБА_2 , набуте нею до реєстрації шлюбу та набуте на будь-яких підставах та за будь-якими правочинами, в тому числі за кредитні кошти, ОСОБА_2 в період шлюбу, або яке зареєстроване або яке буде зареєстровано на її ім`я у встановленому законодавством порядку, буде належати ОСОБА_2 на праві особистої приватної власності, тобто вважатися роздільним майном подружжя.

Такий режим власності на майно буде зберігатися також у випадку збільшення цінності майна у результаті трудових або грошових внесків подружжя у період шлюбу, а також збільшення вартості вказаного майна в результаті прибудови та ремонту, здійснених у період шлюбу. Розпорядження (продаж, дарування, обмін, застава тощо) вказаним рухомим та нерухомим майном ОСОБА_2 може здійснювати самостійно без згоди ОСОБА_5 . Вважається, що кожен із подружжя під час розпорядження та/або придбання майна, діє за згодою іншого.

Я, ОСОБА_5 , відносно майна, придбаного та/або зареєстрованого відповідно до діючого законодавства на ім`я ОСОБА_2 будь-яких прав не набуваю. Зобов`язуюсь також не пред`являти вимог щодо майна, що належить та буде належати моїй дружині, ОСОБА_2 та розподілу частки в цьому майні у зв`язку із розподілом майна подружжя», укладеного 26 вересня 2020 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , визнано недійсним.

Пункт 7 шлюбного договору: «Таким чином сторони прийшли до згоди, що все набуте ними під час перебування у зареєстрованому шлюбі нерухоме, а також рухоме майно, що потребує та не потребує реєстрації, буде роздільним майном подружжя та належати на праві особистої приватної власності тому із подружжя, на чиє ім`я воно буде зареєстровано та/або придбано. Розпорядження цим майном буде здійснюватися кожним з подружжя самостійно (без згоди дружини або чоловіка), незалежно від форми правочинів.

Своєю особистою приватною власністю ОСОБА_5 та ОСОБА_2 володіють, користуються і розпоряджаються на власний розсуд, вчиняють будь-які дії щодо свого майна, не узгоджуючи питання одне з одним. Вважається, що кожен із подружжя під час розпорядження та/або придбання майна діє за згодою іншого», укладеного 26 вересня 2020 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , визнано недійсним.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 908,00 грн.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що будинок та земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 , придбані під час шлюбу та оформлені на відповідача, і до укладення спірного шлюбного договору були спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_7 в силу положень статті 60 СК України. На момент укладення спірного шлюбного договору в силу статті 70 СК України ОСОБА_5 мав частки будинку та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 . Будь-якого іншого нерухомого, рухомого майна за померлим не було зареєстровано на праві власності. Відповідно, суд першої інстанцій дійшов висновку, що укладення спірного шлюбного договору поставило ОСОБА_5 у надзвичайно невигідне матеріальне становище, позбавивши його прав на частку нерухомого майна, якою він володів в силу положень частини першої статті 60, статті 70 СК України, у зв`язку з чим позов, на думку суду, підлягає задоволенню, а положення пунктів 4, 7 шлюбного договору потрібно визнати недійсними, оскільки вони не відповідають частині четвертій статті 93 СК України.

Ухвалою Житомирського апеляційного суду від 06 вересня 2022 року до участі у справі залучено ОСОБА_4 як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог.

Постановою Житомирського апеляційного суду від 13 вересня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.

Апеляційний суд, посилаючись на підстави позову, системний аналіз положень шлюбного договору, дійшов висновку, що умови пунктів 4 та 7 шлюбного договору, згідно з якими все рухоме (у т. ч. але не виключно акції підприємств, сертифікати, депозити в банках в будь-якій валюті, будь-які грошові кошти в будь-яких установах, інтелектуальні та авторські права тощо) та нерухоме майно, що належить ОСОБА_2 , набуте нею до реєстрації шлюбу та набуте на будь-яких підставах та за будь-якими правочинами, в тому числі за кредитні кошти, ОСОБА_2 в період шлюбу, або яке зареєстроване або яке буде зареєстроване на її ім`я у встановленому законодавством порядку, буде належати ОСОБА_2 на праві особистої приватної власності, тобто вважатися роздільним майном подружжя, суперечать частині п`ятій статті 93 СК України, оскільки передбачають зміну правового режиму майна, набутого у спільну сумісну власність до укладення оспорюваного договору.

Додатковою постановою Житомирського апеляційного суду від 18 жовтня 2022 року заяву представника ОСОБА_1 про перерозподіл судових витрат у справі задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 4 000,00 грн витрат на правничу допомогу.

Апеляційний суд погодився з тим, що загальний розмір витрат на правову допомогу, понесений позивачем у справі в суді апеляційної інстанції, в заявленій сумі 5 442,00 грн підтверджений належними та допустимими доказами. Разом з тим, оцінюючи обґрунтованість понесених позивачем витрат на правову допомогу, враховуючи складність справи, час, необхідний для вчинення дій та надання послуг, зазначених у виставленому адвокатом акті приймання-передачі № 2 до договору про надання правової допомоги, з огляду на те, що вартість представництва в суді апеляційної інстанції розрахована за 1,5 години робочого часу адвоката, а в суді апеляційної інстанції було проведено три судові засідання (30 серпня 2022 року - з 11 год 02 хв до 11 год 06 хв, що становить 4 хв; 06 вересня 2022 року - з 09 год 32 хв до 09 год 41 хв, що становить 9 хв; 13 вересня 2022 року - з 15 год 00 хв до 15 год 44 хв, що становить 44 хв) загальною тривалістю 57 хв, апеляційний суд дійшов висновку про те, що справедливим буде зменшення розміру витрат, понесених на надання професійної правничої допомоги, до 4 000,00 грн, які підлягають стягненню відповідно до статті 141 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) з відповідача ОСОБА_2 .

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційних скарг та позиція інших учасників справи

ОСОБА_3 11 жовтня 2022 року засобами поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 15 липня 2022 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 13 вересня 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення процесуального права, третя особа просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

У касаційній скарзі заявник посилається на те, що судами застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 28 січня 2015 року у справі № 6-230цс14 та постанові Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 331/8757/14-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Крім того, на думку заявника, судами порушено норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

У касаційній скарзі ОСОБА_3 також зазначає, що:

- сторони за добровільною згодою уклали письмовий договір, який був посвідчений нотаріусом, вони погодили між собою всі суттєві умови шлюбного договору. Заявник разом із дочкою, як треті особи, є добросовісними набувачами, які за відплатним договором набули у власність спірне майно;

- незважаючи на те, що предметом позову є окремі пункти шлюбного договору, дослідженню підлягає такий договір у цілому, при цьому має бути з`ясовано, чи вказані пункти є самостійними, чи недійсність спірної частини не впливає на його інші частини та правочин у цілому. Зокрема пункти 3 та 4 є пов`язаними між сторонами, тотожними та стосуються кожної конкретної сторони за цим договором, вони послідовні попереднім. У свою чергу пункт 7 договору підсумовує висновки попередніх пунктів договору. На підставі шлюбного договору, укладеного між сторонами правочину, визначено, що спірне майно є особистою власністю ОСОБА_2 , а не спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , а пункти 4 та 7 договору виражають волю сторін, є послідовними, дублюють вимоги інших пунктів договору та не можуть бути визнані недійсними окремо від договору. Суд порушив норму матеріального права, оскільки пункти 4 і 7 шлюбного договору не є самостійними, вони не можуть бути від`єднанні від договору;

- оскільки норми сімейного і цивільного законодавства не містять заборони чи обмеження права сторін шлюбного договору у визначенні цими сторонами правового режиму майна, набутого ними до шлюбу, то шлюбний договір відповідає вимогам статей 64, 74, 93, 97 СК України, статей 203, 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Правовідносини сторін та правовий режим спірного майна урегульовано шлюбним договором, а тому до цих правовідносин мають застосовуватися норми шлюбного договору, а не загальні норми СК України;

- суд залишив поза увагою інші пункти шлюбного договору, які мають застереження, що виражають волевиявлення сторін при укладенні цього договору (зокрема пункти, 1, 2, 9, 13). Укладення шлюбного договору є волевиявленням ОСОБА_5 , направлене на визначення правового статусу майна, набутого під час шлюбу, чого законодавець не забороняє. У свою чергу висновки суду повністю суперечать умовам договору, які погодили між собою сторони, та які виражали волю ОСОБА_5 . Укладаючи цей договір, він усвідомлював значення своїх дій, керував ними та повністю розумів наслідки укладення цього правочину. Незважаючи на те, що ОСОБА_5 хворів, це ніяким чином не впливало на його розумові здібності та здатність сприйняття інформації, можливість усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, він не перебував на обліку у психіатра, був психічно здоровим;

- у суду були відсутні підстави для визнання шлюбного договору недійсним, оскільки його зміст у момент укладення відповідав внутрішньому волевиявленню сторін, договір посвідчений нотаріально та спрямований на реальне настання правових наслідків, умовами договору визначався правовий статус нерухомого майна, а не передавалось це майно у власність іншим особам, при цьому договір не суперечить актам цивільного законодавства та моральним засадам суспільства;

- не доведено, що шлюбним договором ОСОБА_2 поставила у надзвичайно невигідне матеріальне становище свого чоловіка ОСОБА_5 . Вона створила сприятливі умови для проживання чоловіка, забезпечила його всім необхідним, у тому числі подбала про його матеріальне становище, від чого відсторонився позивач, за життя чоловіка - доглядала за ним, після його смерті - поховала;

- суд визнав встановленими обставини, які не досліджувалися в судовому засіданні та не були доведені належними та допустимими доказами, оскільки позовної вимоги про визнання майна спільною сумісною власністю не заявлялося, проте суд безпідставно визнав будинок та земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , спільною сумісною власністю подружжя.

ОСОБА_2 12 жовтня 2022 року засобами поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 15 липня 2022 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 13 вересня 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 посилається на те, що судами застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 28 січня 2015 року у справі № 6-230цс14 та постановах Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 755/19197/18, від 12 серпня 2020 року у справі № 626/4/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Крім того, на думку ОСОБА_2 , судами порушено норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

У касаційній скарзі ОСОБА_2 також вказує, що суди дійшли помилкового висновку про наявність обставин виникнення під час укладення шлюбного договору надзвичайно невигідного матеріального становища у померлого чоловіка відповідача. Саме на позивача як сторону судового процесу покладається обов`язок довести факт існування невигідного матеріального становища у спадкодавця під час укладення шлюбного договору. У свою чергу позивач не надав суду жодного доказу існування такого становища. Крім цього, відсутність іншого нерухомого майна у сторони шлюбного договору не є безумовним фактом порушення його прав під час укладення договору, оскільки таке майно може або/чи могло б з`явитися у майбутньому. Оскарження позивачем частково шлюбного договору є свідченням безпідставності позовних вимог, оскільки існування невигідного матеріального становища сторони договору впливає на весь договір, а не на окремі його положення. Позивач обґрунтовував позов тим, що батько не усвідомлював значення своїх дій під час укладання шлюбного договору, але саме позивач відмовився від проведення посмертної судово-психіатричної експертизи, що є свідченням безпідставності позову. Фактом укладання шлюбного договору сторони підтвердили усвідомлення значення своїх дій. Також сторони сплатили у рівних частинах витрати на складання та оформлення шлюбного договору, що є додатковим підтвердженням, що договір укладений для забезпечення прав та обов`язків двох сторін. Посилання позивача у позовній заяві та апеляційній скарзі на те, що договір є недійсним, оскільки він укладений за місяць до смерті сторони договору, є припущенням, оскільки станом на день укладення договору відповідачу не було відомо про дату смерті чоловіка. У рішеннях судів відсутні посилання на дослідження доказів, на підставі яких суди дійшли висновку про існування під час укладення шлюбного договору надзвичайно невигідного матеріального становища. Окрім цього, відповідач звертає увагу, що суд першої інстанції під час ухвалення рішення не встановив правовий режим власності нерухомого майна, а саме земельної ділянки. Ця земельна ділянка, на якій побудований будинок, була набута у власність відповідачем шляхом приватизації і відповідно вона є особистою власністю відповідача, що унеможливлює виникнення права вимоги у спадкоємців на її поділ.

У листопаді 2022 року від представника ОСОБА_1 - ОСОБА_8 до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_3 та відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 , в яких позивач, посилаючись на необґрунтованість касаційних скарг, просить залишити касаційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_2 без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Крім того, відзиви містять клопотання про стягнення судових витрат у розмірі 10 200,00 грн з інших учасників згідно з нормами ЦПК України.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 13 жовтня 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_3 передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 17 жовтня 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_2 передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 24 жовтня 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3 у справі (з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України), витребувано з Богунського районного суду м. Житомира матеріали справи № 295/4072/21 та надано учасникам справи строк на подання відзивів на касаційну скаргу.

Іншою ухвалою Верховного Суду від 24 жовтня 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 у справі (з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України) та надано учасникам справи строк на подання відзивів на касаційну скаргу.

У листопаді 2022 року матеріали справи № 295/4072/21 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 12 квітня 2023 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають задоволенню з огляду на таке.

Фактичні обставини справи, установлені судами попередніх інстанцій

Судами попередніх інстанцій установлено, що позивач є сином ОСОБА_5 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 28 січня 1976 року.

11 січня 2007 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_9 зареєстрований шлюб. Після реєстрації шлюбу прізвище дружини - ОСОБА_7 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_2 , виданим відділом реєстрації актів цивільного стану Житомирського міського управління юстиції 11 січня 2007 року.

01 лютого 2013 року між ОСОБА_10 та ОСОБА_2 укладений договір купівлі-продажу, за умовами якого відповідач набула право власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , та земельну ділянку, яка слідує за ним, кадастровий номер 1810136300:04:020:0062.

26 вересня 2020 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 укладений шлюбний договір, який відповідно до пункту 1 цього договору регулює майнові відносини між подружжям ОСОБА_5 та ОСОБА_2 та їх майнові права та обов`язки як подружжя.

Пунктом 4 шлюбного договору встановлено: «Все рухоме (у т. ч. але не виключно акції підприємств, сертифікати, депозити в банках в будь-якій валюті, будь-які грошові кошти в будь-яких установах, інтелектуальні та авторські права тощо) та нерухоме майно, що належить ОСОБА_2 , набуте нею до реєстрації шлюбу та набуте на будь-яких підставах та за будь-якими правочинами, в тому числі за кредитні кошти, ОСОБА_2 в період шлюбу, або яке зареєстроване або яке буде зареєстровано на її ім`я у встановленому законодавством порядку, буде належати ОСОБА_2 на праві особистої приватної власності, тобто вважатися роздільним майном подружжя.

Такий режим власності на майно буде зберігатися також у випадку збільшення цінності майна у результаті трудових або грошових внесків подружжя у період шлюбу, а також збільшення вартості вказаного майна в результаті прибудови та ремонту, здійснених у період шлюбу. Розпорядження (продаж, дарування, обмін, застава тощо) вказаним рухомим та нерухомим майном ОСОБА_2 може здійснювати самостійно без згоди ОСОБА_5 . Вважається, що кожен із подружжя під час розпорядження та/або придбання майна, діє за згодою іншого.

Я, ОСОБА_5 , відносно майна, придбаного та/або зареєстрованого відповідно до діючого законодавства на ім`я ОСОБА_2 будь-яких прав не набуваю. Зобов`язуюсь також не пред`являти вимог щодо майна , що належить та буде належати моїй дружині, ОСОБА_2 та розподілу частки в цьому майні у зв`язку із розподілом майна подружжя».

Пунктом 7 шлюбного договору встановлено наступне: «Таким чином сторони прийшли до згоди, що все набуте ними під час перебування у зареєстрованому шлюбі нерухоме, а також рухоме майно, що потребує та не потребує реєстрації, буде роздільним майном подружжя та належати на праві особистої приватної власності тому із подружжя, на чиє ім`я воно буде зареєстровано та/або придбано. Розпорядження цим майном буде здійснюватися кожним з подружжя самостійно (без згоди дружини або чоловіка), незалежно від форми правочинів.

Своєю особистою приватною власністю ОСОБА_5 та ОСОБА_2 володіють, користуються і розпоряджаються на власний розсуд, вчиняють будь-які дії щодо свого майна, не узгоджуючи питання одне з одним. Вважається, що кожен із подружжя під час розпорядження та/або придбання майна діє за згодою іншого».

Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 від 06 листопада 2020 року ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

17 листопада 2020 року житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , із земельною ділянкою, кадастровий номер 1810136300:04:020:0062, ОСОБА_2 відчужила за договором купівлі-продажу на користь ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Суд першої інстанції дійшов висновку, що матеріали справи не містять жодних належних доказів, що померлий ОСОБА_5 у силу стану здоров`я не міг усвідомлювати значення своїх дій та/або керувати ними, укладаючи шлюбний договір.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам не відповідають.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частинами першою, дев`ятою статті 7 СК України встановлено, що сімейні відносини регулюються цим Кодексом та іншими нормативно-правовими актами на засадах справедливості, добросовісності та розумності відповідно до моральних засад суспільства.

Серед загальних засад регулювання сімейних відносин у частині другій статті 7 СК України закріплена можливість урегулювання цих відносин за домовленістю (договором) між їх учасниками.

Стаття 9 СК України визначає загальні межі договірного регулювання відносин між подружжям, а саме: така домовленість не повинна суперечити вимогам СК України, іншим законам та моральним засадам суспільства. Під вимогами законів у цьому випадку необхідно розуміти імперативні норми, що встановлюють заборону для договірного регулювання відносин подружжя.

Більш детальна регламентація договірного регулювання відносин між подружжям викладена у статті 64 СК України. У частині першій цієї норми передбачено право дружини та чоловіка на укладення договорів між собою. Так, дружина та чоловік мають право на укладення між собою усіх договорів, які не заборонені законом, як щодо майна, що є їхньою особистою приватною власністю, так і щодо майна, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Договір, в тому числі шлюбний договір, насамперед, є категорією цивільного права, то відповідно до статті 8 СК України у випадках договірного регулювання сімейних відносин повинні застосовуватися загальні норми статей 3, 6 ЦК України щодо свободи договору, а також глав 52, 53 ЦК України щодо поняття та умов договору, його укладення, зміни і розірвання.

Частина третя статті 6 ЦК України передбачає, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, надаючи, таким чином, особам право вибору: використати існуючі норми законодавства для регулювання своїх стосунків або встановити для цих стосунків власні правила поведінки.

Принцип свободи договору відповідно до статей 6, 627 ЦК України є визначальним та полягає у наданні особі права на власний розсуд реалізувати, по-перше, можливість укласти договір (або утриматися від укладення договору); по-друге, можливість визначити зміст договору на власний розсуд, враховуючи при цьому зустрічну волю іншого учасника договору та обмеження щодо окремих положень договору, встановлені законом.

Отже, сторони не можуть на власний розсуд врегулювати у договорі свої відносини лише у випадках, якщо існує пряма заборона, встановлена актом цивільного законодавства; заборона випливає зі змісту акта законодавства; така домовленість суперечить суті відносин між сторонами.

Про необхідність застосування норм ЦК України при визнанні шлюбного договору недійсним міститься відсилання й у статті 103 СК України.

Виходячи зі змісту статей 9, 103 СК України, статей 203, 215 ЦК України, підставою недійсності шлюбного договору є недодержання в момент вчинення стороною (сторонами) таких вимог: 1) зміст шлюбного договору не може суперечити законодавству України, а також моральним засадам суспільства; 2) волевиявлення кожного із подружжя при укладенні шлюбного договору має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 3) шлюбний договір має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Норма статті 97 СК України надає подружжю право визначати у шлюбному договорі правовий режим майна, набутого до чи під час шлюбу. Частинами другою, третьою та п`ятою статті 97 СК України встановлено, що сторони можуть домовитися про непоширення на майно, набуте ними за час шлюбу, положень статті 60 цього Кодексу і вважати його спільною частковою власністю або особистою приватною власністю кожного з них. Сторони можуть домовитися про можливий порядок поділу майна, у тому числі і в разі розірвання шлюбу. Сторони можуть включити до шлюбного договору будь-які інші умови щодо правового режиму майна, якщо вони не суперечать моральним засадам суспільства.

Частинами четвертою, п`ятою статті 93 СК України передбачено обмеження щодо змісту шлюбного договору: по-перше, договір не повинен ставити одного із подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище порівняно із законодавством; по-друге, за шлюбним договором не може передаватись у власність одному із подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації.

Окрім загальних вимог щодо дійсності правочинів, встановлених ЦК України, частини четверта та п`ята статті 93 СК України встановлюють спеціальні обмеження щодо можливих умов шлюбного договору.

Верховний Суд виходить з того, що аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що свобода договору у регулюванні майнових відносин між подружжям є істотно обмеженою. Такі сторони не вправі у договорах між собою визначати такі умови, реалізація яких призводитиме до істотного дисбалансу між правами та обов`язками кожного із подружжя.

Категорія «надзвичайно невигідне матеріальне становище», вжита у частині четвертій статті 93 СК України, має оціночний характер і підлягає доведенню стороною відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України, та ці докази повинні бути оцінені судом відповідно до норм цивільного процесуального права.

Оскаржувані умови шлюбного договору (пункти 4 та 7), як установлено судами, передбачають, що все рухоме та нерухоме майно, що належить ОСОБА_2 , набуте нею до реєстрації шлюбу та набуте на будь-яких підставах та за будь-якими правочинами, в тому числі за кредитні кошти, ОСОБА_2 в період шлюбу, або яке зареєстроване або яке буде зареєстровано на її ім`я у встановленому законодавством порядку, буде належати відповідачу на праві особистої приватної власності, тобто вважатися роздільним майном подружжя. Такий режим власності на майно буде зберігатися також у випадку збільшення цінності майна у результаті трудових або грошових внесків подружжя у період шлюбу, а також збільшення вартості вказаного майна в результаті прибудови та ремонту, здійснених у період шлюбу. Розпорядження вказаним рухомим та нерухомим майном ОСОБА_2 може здійснювати самостійно без згоди ОСОБА_5 . Вважається, що кожен із подружжя під час розпорядження та/або придбання майна діє за згодою іншого. Сторони шлюбного договору дійшли згоди, що все набуте ними під час перебування у зареєстрованому шлюбі нерухоме, а також рухоме майно, що потребує та не потребує реєстрації, буде роздільним майном подружжя та належати на праві особистої приватної власності тому із подружжя, на чиє ім`я воно буде зареєстровано та/або придбано. Розпорядження цим майном буде здійснюватися кожним з подружжя самостійно (без згоди дружини або чоловіка), незалежно від форми правочинів. Своєю особистою приватною власністю ОСОБА_5 та ОСОБА_2 володіють, користуються і розпоряджаються на власний розсуд, вчиняють будь-які дії щодо свого майна, не узгоджуючи питання одне з одним. Вважається, що кожен із подружжя під час розпорядження та/або придбання майна діє за згодою іншого.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що оскаржувані положення пунктів 4, 7 шлюбного договору підлягають визнанню недійсними, оскільки не відповідають частині четвертій статті 93 СК України, мотивуючи це тим, що будинок та земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , придбано під час шлюбу та оформлено на відповідача, і до укладення спірного шлюбного договору це нерухоме майно в силу положень статті 60 СК України було спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_7 , а докази про належність померлому ОСОБА_5 будь-якого рухомого і нерухомого майна на момент укладення шлюбного договору відсутні, що, на думку суду, поставило чоловіка (померлого ОСОБА_5 ) у надзвичайно невигідне матеріальне становище.

У свою чергу апеляційний суд, не змінюючи рішення суду першої інстанції, вказав, що умови пунктів 4 та 7 шлюбного договору суперечать частині п`ятій статті 93 СК України, оскільки передбачають зміну правового режиму майна, набутого у спільну сумісну власність до укладення шлюбного договору, та дійшов протилежного висновку, що умова шлюбного договору, а саме оскаржуваний пункт 4, не суперечить частині п`ятій статті 93 С України, оскільки відповідає свободі договору щодо регулювання майнових відносин подружжя.

Колегія суддів Верховного Суду не погоджується з такими висновками судів, оскільки у тексті шлюбного договору зазначено, що сторонам роз`яснено зміст статей 60, 92-103 СК України, матеріали справи не містять доказів того, що при укладенні шлюбного договору померлий ОСОБА_5 помилявся щодо природи цього правочину, прав та обов`язків, які з нього випливають. У преамбулі шлюбного договору зазначено, що ОСОБА_5 та ОСОБА_2 попередньо ознайомлені нотаріусом із загальними вимогами, додержання яких є необхідним для чинності правочину, вони уклали цей договір повністю усвідомлюючи значення своїх дій та згідно з вільним волевиявленням, котре відповідає їхній внутрішній волі як учасників цього правочину, розуміючи його природу, а також свої права та обов`язки за договором.

Матеріали справи не містять жодних належних доказів, що померлий батько позивача в силу стану здоров`я не міг усвідомлювати значення своїх дій та/або керувати ними, укладаючи шлюбний договір, у зв`язку з чим відсутні підстави для задоволення позову з причин того, що волевиявлення сторони договору не було вільним і не відповідало його внутрішній волі через неусвідомлення значення своїх дій та неможливість ними керувати. Відповідно не приймаються посилання в позовній заяві на те, що підпис ОСОБА_5 в тексті шлюбного договору є «нерозбірливим, букви містять нечіткі лінії, загострені угли, виходять за рамки графи».

Колегія суддів відхиляє аргументи позовної заяви про відсутність у позивача іншого нерухомого майна, оскільки як наявність підстав для визнання оспорюваного шлюбного договору (чи його частини) недійсним, так і порушення (невизнання або оспорювання) суб`єктивного приватного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного шлюбного договору (до подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 10 травня 2022 року у справі № 755/5802/20 та від 23 лютого 2023 року у справі № 369/2435/20).

У матеріалах справи відсутні докази порушення прав спадкодавця (померлого батька позивача) саме на дату укладення шлюбного договору.

Сторони у шлюбному договорі врегулювали майнові відносини між подружжям та свої майнові права та обов`язки як подружжя, про що свідчить пункт 1 шлюбного договору.

За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Водночас позивач не надав належних та допустимих доказів того, що пункти 4 і 7 шлюбного договору поставили його померлого батька у надзвичайно невигідне матеріальне становище, оскільки умови цього договору не обмежили рівні права обох сторін. Зазначений договір в оскаржуваній частині не суперечить і частині п`ятій статті 93 СК України, оскільки сторони не передавали у власність один одному нерухоме чи рухоме майно, право на яке підлягає державній реєстрації, а тільки встановили правовий режим майна, право власності на яке вже було зареєстровано за кожною із сторін, отже, суди неправильно задовольнили позов.

На користь цього додатково свідчить і пункт 3 шлюбного договору, що стосується чоловіка ОСОБА_5 , який є ідентичним пункту 4 шлюбного договору, який має такий самий текст і щодо дружини ОСОБА_2 .

Отже, умови оспорюваного шлюбного договору не суперечать статтям 93, 97 СК України, оскільки перехід права власності на нерухоме майно від одного власника до іншого, яке підлягає державній реєстрації, не відбувався, і позивач не довів належними та допустимими доказами, що померлий ОСОБА_5 оскаржуваними пунктами шлюбного договору був поставлений у надзвичайно невигідне матеріальне становище.

Такі висновки колегії суддів відповідають правовій позиції Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 03 березня 2023 року у справі № 757/36870/20 (провадження № 61-2976св21), Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 07 лютого 2023 року у справі № 202/1381/21 (провадження № 61-6910св22) та Верховного Суду України у постанові від 28 січня 2015 року у справі № 6-230цс14.

Посилання апеляційного суду на висновки, викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 квітня 2021 року у справі № 320/3970/18 (провадження № 61-13223св19), не є правильним, оскільки у зазначеній справі встановлено інші фактичні обставини, відмінні від справи, що є предметом касаційного провадження.

З огляду на зазначене, суди попередніх інстанцій неправильно визначилися із спірними правовідносинами та неправильно вирішили спір на користь ОСОБА_1 .

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційних скарг

Норма статті 97 СК України надає подружжю право визначати у шлюбному договорі правовий режим майна, набутого до чи під час шлюбу, та не містить заборон або будь-яких обмежень цього права.

Таким чином, оскільки норми сімейного і цивільного законодавства не містять заборони чи обмеження права сторін шлюбного договору у визначенні цими сторонами правового режиму майна, набутого ними до шлюбу, то шлюбний договір в оскаржуваній частині відповідає вимогам статей 64, 74, 93, 97 СК України, статей 203, 215 ЦК України, а доводи касаційних скарг про неправильність судових рішень знайшли своє підтвердження.

Встановивши, що правовідносини сторін та правовий режим спірного майна урегульовано шлюбним договором, суди мали застосувати до цих правовідносин норми шлюбного договору, а не загальні норми СК України.

Згідно з частинами першою та третьою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, з огляду на те, що суди при тлумаченні оскаржуваних умов шлюбного договору неправильно застосували положення СК України та ЦК України, Верховний Суд вважає за необхідне касаційні скарги задовольнити, скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (§ 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», заява № 63566/00).

Розподіл судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі із розподілу судових витрат.

Відповідно до частин першої-другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).

Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову, то судові витрати ОСОБА_1 , в тому числі витрати на професійну правничу допомогу, відшкодуванню не підлягають.

Разом з тим з позивача на користь ОСОБА_3 підлягають стягненню витрати зі сплати судового збору, а саме: 1 362,00 грн - за подання апеляційної скарги та 1 816,00 грн - за подання касаційної скарги, разом 3 178,00 грн.

Також з позивача на користь ОСОБА_2 підлягають стягненню фактично понесені нею витрати зі сплати судового збору, що підлягали сплаті при поданні касаційної скарги, а саме: 1 816,00 грн судового збору.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 15 липня 2022 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 13 вересня 2022 року скасувати і ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Сєтак Віктор Ярославович, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання частково недійсним шлюбного договору відмовити.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1 816,00 грн судових витрат.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 3 178,00 грн судових витрат.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийО. В. Ступак Судді:І. Ю. Гулейков А. С. Олійник С. О. Погрібний В. В. Яремко