Постанова
від 13.09.2022 по справі 707/2901/21
ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2022 року

м. Черкаси

Справа № 707/2901/21Провадження № 22-ц/821/980/22категорія: 311000000

Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Бородійчука В.Г.

суддів: Василенко Л.І., Карпенко О.В.

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1

представник позивача: адвокат Кучер Юлія Вікторівна

відповідач: Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРПРОДАКОРД ОР»

розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 адвоката Кучер Юлії Вікторівни на рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 25 травня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРПРОДАКОРД ОР» про стягнення заборгованості по заробітній платі, суми компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди.

в с т а н о в и в :

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

Представник позивача адвокат Кучер Ю.В., в інтересах позивача ОСОБА_2 , звернулася до суду з позовною заявою до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРПРОДАКОРД ОР», у якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРПРОДАКОРД ОР» на користь ОСОБА_2 :

- нараховану, але не виплачену заробітну плату, за грудень 2018 року в розмірі 3 730 гривень 00 копійок;

- компенсацію за невикористану відпустку за період роботи з 01 квітня 2017 року до 31 грудня 2018 року в розмірі 7 161 гривня 00 копійок;

- середній заробіток за весь час затримки розрахунку в розмірі 126 474 гривні 21 копійка;

- моральну шкоду в розмірі 5 000 гривень 00 копійок;

а всього 142 365 гривень 81 копійку.

Судові витрати по справі представник позивача просить покласти на відповідача.

В обґрунтуваннязаявлених позовнихвимог представникпозивача зазначає,що позивачу справі ОСОБА_2 працювала уТОВ «УКРПРОДАКОРДОР» напосаді кухаряу періодз 01квітня 2017року до31грудня 2018року,що підтверджуєтьсязаписами уїї трудовійкнижці серії НОМЕР_1 та ФормоюОК-5Пенсійного фондуУкраїни.31грудня 2018року вонабула звільненаіз займаноїпосади зазгодою двохсторін напідставі п.1ст.36КЗпП України.На деньзвільнення відповідачемне булопроведено зпозивачем повнийрозрахунок іне виплаченоусіх сум, що належали їй від підприємства, зокрема, не виплачено заробітнуплату загрудень 2018року та компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку за період роботи з01квітня 2017року до31грудня 2018року тривалістю40днів.Крім того,відповідачем небуло наданопозивачу копіюнаказу прозвільнення тадовідку пронараховану,але невиплачену заробітнуплату.15червня 2021року представникпозивача адвокат КучерЮ.В.звернулася задвокатським запитомдо відповідача,у якомупросила надати:довідку пронараховану,але невиплачену ОСОБА_2 заробітну плату;довідку пророзмір доходу,із зазначеннямрозміру середньоденноїзаробітної плати;довідку прокількість днівневикористаної щорічноївідпустки;а такожналежним чиномзавірену копіюнаказу прозвільнення;однак відповідіна вказанийадвокатський запитвідповідачем ненадано.З урахуваннямнаведеного,представник позивачастверджує,що наданий часвідповідачем невиплачена позивачузаборгованість занарахованою,але невиплаченою заробітноюплатою,за грудень2018року врозмірі 3730грн.та компенсаціяза невикористанущорічну відпусткуза періодроботи з01квітня 2017року до31грудня 2018року.Розраховуючи їїрозмір,представник позивачазазначає,що відповіднодо ФормиОК-5заробітна плата позивача за листопад 2018 року становила 3730 грн. 00 коп. таза грудень2018року 3730грн.00коп.Кількість робочих днів у листопаді 2018 року складала22дні, ав грудні2018року 21день.Таким чином,розмір середньоденноїзаробітної платипозивача залистопад-грудень2018року, за розрахунком представника позивача, становить 173 грн.49коп.(3730+3730/43).Кількість робочих днівзатримки нарахованоїзаробітної платиза періодз 01січня 2019року до 30листопада 2021року включно,за підрахункомпредставника позивача,складає 729 робочих днів (2019рік 250днів,2020рік 251день,січень 2021року 19днів,лютий 2021року 20днів,березень 2021року 22дні,квітень 2021року 22дні,травень 2021року 18днів,червень 2021року 20днів,липень 2021року 22дні,серпень 2021року 21день,вересень 2021року 22дні,жовтень 2021року 20днів,листопад 2021року 22дні).Відтак,середній заробітокза часзатримки нарахованої,але невиплаченоїзаробітної платипри звільненні,на датузвернення досуду зпозовом становить126474грн 21коп.(173грн 49коп.х 729днів затримкирозрахунку домоменту подачіпозову).Також представникпозивача вказує,що розмірсередньоденної заробітноїплати позивачадля виплатикомпенсації заневикористанні відпусткискладає 179грн 04коп.(3730грн 00коп.х 12місяців /250робочих днівза 2018рік). Фактично позивачем відпрацьовано 1 рік 8 місяців, а тому кількість днів невикористаної щорічної відпустки, на переконання представника позивача, складає 40 днів. Сума компенсації за невикористану основну щорічну відпустку позивача становить 7 161 грн. 60 коп. (179 грн. 04 коп. х 40 = 7 161 грн. 60 коп.). При цьому представник позивача стверджує, що позивач після припинення трудових відносин з відповідачем неодноразово зверталась до останнього з вимогою про виплату належних їй коштів, проте відповідачем її законні вимоги ігноруються до цього часу. Відповідач не повертає позивачу належні їй кошти протягом майже трьох років, у зв`язку з чим останній завдано моральну шкоду, що полягає у душевних стражданнях та у перебуванні у скрутному матеріальному становищі, а тому, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, представник позивача просить стягнути з відповідача на користь позивача 5000 грн. 00 коп. у відшкодування моральної шкоди.

Вказані обставини стали підставою для звернення позивача з даним позовом до суду.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 25 травня 2022 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРПРОДАКОРД ОР» про стягнення заборгованості по заробітній платі, суми компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди відмовлено.

Судові витрати у справі, понесені ОСОБА_3 , залишено за позивачем.

Решту судових витрат компенсовано за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Рішення суду мотивовано тим, що матеріали справи не містять належних і допустимих доказів на підтвердження наявності порушення відповідачем трудових прав позивача, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_3 є необґрунтованим та недоведеним, а тому не підлягає задоволенню.

Таким чином, у зв`язку з відмовою у задоволенні позову, судові витрати у справі, понесені ОСОБА_3 , суд залишає за позивачем.

Водночас, враховуючи, що позивач на підставі пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» звільнена від сплати судового збору за звернення до суду із позовною вимогою про стягнення заробітної плати, а також зважаючи на те, що у задоволенні даної позовної вимоги та позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача компенсації за невикористану відпустку відмовлено, судові витрати у цій частині суд вважає необхідним компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

У червні 2022 року представник ОСОБА_2 адвокат Кучер Юлія Вікторівна подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, не доведено обставини, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, висновки, викладені в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, судом 1 інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права, просить скасувати судове рішення та ухвалити нове рішення, яким стянути з ТОВ «УКРПРОДАКОРД ОР» на користь ОСОБА_2 нараховане, але не виплачену заробітну плату за грудень 2018 року в розмірі 3730 гривень 00 копійок, компенсацію за невикористану відпустку за період роботи з 01.04.2017 по 31.12.2018 в розмірі 7161 гри вень 00 копійок, середній заробіток за весь час затримки розрахунку в розмірі 126474 гривень 21 копійка та моральну шкоду в розмірі 5000 гривень, в всього 142365 гривень 81 копійку, судові витрати.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апеляційна скарга представника ОСОБА_2 адвоката Кучер Юлії Вікторівни мотивована тим, що не отримання відповідачем поштових відправлень, зокрема, з ухвалою про витребування доказів, суд 1 інстанції визнав достатніми для того, щоб встановити факт, що позивачем не доведено наявність підстав для задоволення позовних вимог, а не відповідачем не надано доказів на їх заперечення чи спростування.

Так, в оскаржуваному рішенні судом встановлено, що форма ОК-5 ПФУ не є належним доказом щодо розміру заробітної плати позивача, а виписка по картковому рахунку позивача у АТ «Сбербанк» надана лише по 31.12.2018 року. Проте, згідно з частиною першою статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Копією трудової книжки апелянта, яка міститься в матеріалах справи, підтверджується дата звільнення останньої саме 31.12.2018 року, тому висновки суду першої інстанції про те, що відповідач міг виплатити заробітну плату апелянту до 20 числа наступного місяця є помилковими та такими, що суперечать нормам чинного законодавства.

Стверджує, що відповідачем не надано до суду жодного доказу на спростування обставин, зазначених апелянтом у позовній заяві.

Щодо висновків суду про неналежність доказу форми ОК-5 щодо розміру заробітної плати апелянта, зазначає, що в матеріалах справи наявна також виписка по картковому рахунку скаржника, яка підтверджує розмір її заробітної плати, отримуваної в період перебування у трудових відносинах з відповідачем. Сам факт працевлаштування апелянта підтверджується копією трудової книжки.

Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції

24 червня 2022 року до Черкаського апеляційного суду надійшла апеляційна скарга представника ОСОБА_2 адвоката Кучер Юлії Вікторівни на рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 25 травня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРПРОДАКОРД ОР» про стягнення заборгованості по заробітній платі, суми компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24 червня 2022 року визначено склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя-доповідач) Бородійчук В.Г., судді Василенко Л.І., Карпенко О.В.

Супровідним листомЧеркаського апеляційногосуду № 707/2901/21/9101/2022від 24червня 2022року матеріалисправи № 707/2901/21 витребувано з суду 1 інстанції.

30 червня 2022 року матеріали справи №707/2901/21 найшли до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 04 липня 2022 року апеляційну скаргу залишено без руху.

Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 18 липня 2022 року апеляційну скаргу повторно залишено без руху.

Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 20 липня 2022 року відкрито апеляційне провадження.

Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 17 серпня 2022 року справу призначено в порядку письмового провадження без виклику учасників справи в судове засідання.

Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції

Судом 1 інстанції встановлено, що відповідно до безкоштовного запиту з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ТОВ «УКРПРОДАКОРД ОР» у стані припинення не перебуває /а.с. 29/.

Між тим,рішенням Київськогоокружного адміністративногосуду від23липня 2021року усправі №320/2991/21визнано недійснимиустановчі документиТОВ «УКРПРОДАКОРДОР» (ідентифікаційнийкод 33882399,місцезнаходження:08601,Київська область,м.Васильків,вул.Миру,3)з 24липня 2019року таприпинено вказануюридичну особу.Рішення набралозаконної сили26серпня 2021року.

Наказом ТОВ «УКРПРОДАКОРД ОР» № 01 ЧP від 31 березня 2017 року ОСОБА_3 прийнято на роботу на посаду кахаря з 01 квітня 2017 року.

Наказом № 42 ЧР від 17 грудня 2018 року ОСОБА_3 звільнено із займаної посади за згодою двох сторін згідно п. 1 ст. 36 КЗпП України з 31 грудня 2018 року.

Вказані обставини стверджуються копією трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 /а.с. 12/.

З даних форми ОСК-5 з індивідуальних відомостей про застраховану особу щодо ОСОБА_3 , виданої управлінням Пенсійного фонду України, встановлено, що з квітня 2017 року до грудня 2017 року у графах щодо суми заробітку для зарахування пенсії та позначках про сплату страхових внесків значиться сума 3 200 грн. 00 коп. щомісячно. Із січня 2018 року до грудня 2018 року у графах щодо суми заробітку для зарахування пенсії та позначках про сплату страхових внесків значиться сума 3 730 грн. 00 коп. щомісячно /а.с. 13-14/.

Згідно виписки АТ «Сбербанк» до угоди № 18399331 за період з 11 квітня 2018 року до 31 грудня 2018 року, ОСОБА_3 в період з 22 червня 2018 року до 18 грудня 2018 року виплачувалася заробітна плата в розмірі 3 002 грн. 65 коп. Заробітна плата за листопад 2018 року виплачена 18 грудня 2018 року /а.с. 15-16/.

Крім того, стороною позивача надано суду виписку про рух коштів за рахунком № НОМЕР_2 у АТ Ощадбанк з серпня 2017 року до березня 2018 року, з якої вбачається що позивачу виплачена заробітна плата від ТОВ «УКРПРОДАКОРД ОР» за період із липня 2017 року до лютого 2018 року. Заробітна плата за лютий 2018 року виплачена 21 березня 2018 року /а.с. 17-18/.

При цьому, з долучених до матеріалів позовної заяви доказів неможливо встановити наявність заборгованості відповідача перед ОСОБА_3 по заробітній платі за грудень 2018 року, адже як вбачається із виписки по картковому рахунку позивача у АТ «Сбербанк» за період з 11 квітня 2018 року до 31 грудня 2018 року, за номером карткового рахунку НОМЕР_3 , виписка надана лише з 22 червня 2018 року до 21 грудня 2018 року. Водночас, із даного документу встановлено, що заробітна плата позивачу виплачувалась за кожен попередній місяць з 18 по 22 число наступного місяця. Виписку за січень 2019 року позивач не надала, у зв`язку з чим суд позбавлений можливості встановити, чи виплачувалась їй заробітна плата за грудень 2018 року, так як днем звільнення є 31 грудня 2018 року.

Крім того, представник позивача, обґрунтовуючи вимоги у частині заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, посилається на розмір нарахованої заробітної плати, який зазначено у формі ОСК-5 з індивідуальних відомостей про застраховану особу щодо ОСОБА_3 , виданій управлінням Пенсійного фонду України, вважаючи, що інформація Пенсійного фонду України є достатньою для стягнення з відповідача вказаних сум.

Однак, суд констатує, що офіційні відомості Пенсійного фонду України щодо розміру заробітної плати за формою ОК-5 відносно особи підтверджують лише її страховий стаж та не можуть бути прийняті судом, як належні докази щодо розміру заробітної плати та розміру заборгованості по ній.

Даний висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, наведеній у постанові від 31 травня 2021 року в справі № 242/3051/18 (провадження № 61-1021св19).

Відтак, суд не може взяти до уваги надану стороною позивача копію офіційних відомостей Пенсійного фонду України щодо розміру заробітної плати за формою ОК-5 стосовно ОСОБА_3 , які підтверджують лише її страховий стаж за період з квітня 2017 року до грудня 2018 року та не можуть бути прийняті судом як належні докази щодо розміру заробітної плати та розміру заборгованості по ній.

Судом установлено, що стороною позивача не надано доказів на підтвердження позовних вимог про розмір заробітної плати та по її заборгованості за спірний період, унаслідок чого є не підтвердженими і розрахунки про стягнення заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку та середнього заробітку за час затримки розрахунку, а також, як наслідок, не доведено факт завдання моральної шкоди.

При цьому, слід зауважити, що судом вживались заходи щодо витребування вказаних відомостей від відповідача.

Мотивувальна частина

Позиція Апеляційного суду

Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Перевіривши доводиапеляційної скарги,Черкаський апеляційнийсуд дійшоввисновку,що апеляційна скарга представника ОСОБА_2 адвокатаКучер ЮліїВікторівни не підлягає до задоволення.

Мотиви, з яких виходить Апеляційний суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьоюстатті 3 ЦПК Українипровадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другоїстатті 367 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятоюстатті 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду 1 інстанції відповідає.

Статтею 43 Конституції України передбачено право кожної людини на труд, що включає можливість заробляти собі на життя працею. Зазначеному праву людини, яка належним чином виконує свої трудові обов`язки, в рівній мірі кореспондується обов`язок працедавця своєчасно та належним чином оплачувати труд працівника і своєчасно виплачувати йому заробітну плату.

Відносини, які виникають між працівником і роботодавцем із приводу оплати праці, у тому числі й у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати, регулюються трудовим законодавством, а саме: Кодексом законів про працю України; Законом України «Про оплату праці».

Частинами 1, 2 статті 94 Кодексу законів про працю України визначено, що заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Відповідно до частини 1 статті 115 Кодексу законів про працю України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (ав разівідсутності такихорганів представниками,обраними іуповноваженими трудовимколективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Згідно з частиною 1 статті 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

За змістом частини 1 статті 21 Кодексу законів про працю України трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до частини 2 статті 233 Кодексу законів про працю України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Право працівника на належну заробітну плату кореспондує обов`язок роботодавця нарахувати йому вказані виплати, гарантовані державою, і виплатити їх. При цьому право працівника не залежить від нарахування йому відповідних грошових виплат. Тому незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, працівник, у разі порушення законодавства про оплату праці, має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.

Відповідно до частини 1 статті 47 Кодексу законів про працю України роботодавець зобов`язаний в день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

За змістом статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, роботодавець повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, роботодавець в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Частиною 1 статті 117 Кодексу законів про працю України передбачено, що в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника, а у разі, якщо працівник у день звільнення не працював, - зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; при невиконанні такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу настає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 20 постанови від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

У разі непроведення розрахунку у зв`язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Системний аналіз статей 21, 94, 233 Кодексу законів про працю України дає підстави дійти висновку про те, що захисту підлягають трудові права працівника у разі порушення їх роботодавцем.

Згідно з пунктом 3 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи виникає спір.

Частиною 6 статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За таких обставин, з урахуванням положень статей 77, 81 ЦПК України, саме працівник має належними та допустимими доказами довести факт порушення роботодавцем його трудових прав.

Зокрема, для вирішення питання щодо заборгованості по заробітній платі позивачу необхідно довести розмір заробітної плати, яка встановлена за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки).

Такого ж висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд у постанові від 16 серпня 2018 року в справі № 242/5780/16-ц (провадження № 61-34037св18).

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом 1 інстанції, що відповідно до безкоштовного запиту з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ТОВ «УКРПРОДАКОРД ОР» у стані припинення не перебуває /а.с. 29/.