Постанова

від 18.09.2007 по справі 7/22-38

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

7/22-38

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

18 вересня 2007 р.                                                                                   № 7/22-38  

Вищий  господарський суд  України у складі колегії  суддів:

Т. Дроботової –головуючого

Н. Волковицької Л. Рогач

за участю представників:

Позивачане з'явився, про час і місце слухання справи повідомлений належним чином

Відповідачівне з'явився, про час і місце слухання справи повідомлений належним чином

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю "Аргос "

на постанову

від 13 червня 2007 року Львівського апеляційного господарського суду

у справі№ 7/22-38 господарського суду Волинської області

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Укрторг-ЛТД"

до

про Товариства з обмеженою відповідальністю "Аргос "

стягнення 150 188,29 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрторг-ЛТД" звернулося до господарського суду Волинської області з позовом про стягнення з товариства з обмеженою  відповідальністю   "Аргос" 150188,29грн., в тому числі 50546,69 грн. заборгованості по оплаті відпущених товарно-матеріальних цінностей, 20989,02 грн. пені, нарахованої відповідачу за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань та прострочку платежів, 27038,79 грн. відсотків за користування чужими коштами, 47 909,85 грн. суми інфляційних нарахувань та 3703,94 грн. суми трьох процентів річних.

Рішенням господарського суду Волинської області від 01.03.2007 року позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрторг-ЛТД " задоволено  та стягнуто заборгованості в розмірі 150188, 29 грн.

Рішення місцевого господарського суду мотивоване обґрунтованістю  вимог позивача. Так, місцевим господарським судом визнано встановленим факт передачі позивачем відповідачу газового конденсату та нафти на загальну суму 1867500, 00 грн., з якої неоплаченою залишилась сума 50546,69 грн., а тому позивачем правомірно нараховано відповідачу за прострочення виконання взятих на себе зобов'язань 3% річних, інфляційні нарахування, пеню та відсотки за користування чужими грошовими коштами, що в сукупності становить 150188, 29 грн.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 13 червня 2007 року вказане рішення залишено без змін, а апеляційна скарга ТзОВ " Аргос " без задоволення з тих же підстав.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Аргос" звернулось з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить скасувати рішення господарського суду Волинської області від 01.03.2007 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 13.06.2007 року і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що господарський суд Волинської області виніс оскаржуване рішення, не надавши можливості відповідачу реалізувати його процесуальні права на участь у розгляді справи та не з'ясувавши у ТзОВ "Аргос " позиції по справі.

Окрім того, господарським судом Волинської області з відповідача стягнені штрафні санкції, розмір яких вдвічі перевищує суму основного боргу. З штрафними санкціями в такому розмірі відповідач категорично незгодний та вважає, що позивач не надав належно обґрунтованого розрахунку пені, трьох відсотків річних та інфляційних. Також безпідставним є застосування такої штрафної санкції як відсоток за неправомірне користування чужими коштами, адже ТзОВ " Аргос " не отримувало коштів від позивача, а відповідно і не використовувало їх, тому застосування даної штрафної санкції є необґрунтованим.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду застосування таких штрафних санкцій визнано правомірним, незважаючи на те, що користування чужими коштами це - різновид штрафних санкцій, так само як і пеня, а тому стягненню підлягає лише одна з вказаних санкцій. Таким чином, судами неправомірно двічі стягнено з відповідача штрафні санкції в такому розмірі.

Заслухавши суддю –доповідача та перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові у даній справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог статей 108, 1117 Господарського процесуального кодексу України,  касаційна інстанція рішення місцевих господарських судів та постанови апеляційних господарських судів переглядає за касаційною скаргою (поданням) та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи в даному випадку спірні правовідносини виникли між сторонами стосовно розрахунків за отриману продукцію.

Судами при розгляді справи встановлено з посиланням на матеріали справи, що 05.09.2006 року між ТОВ "Укрторг-ЛТД" та ТОВ " Аргос " укладено договір № 1-09/55 купівлі-продажу суміші газового конденсату та нафти в кількості 500 тонн, загальною вартістю 867 500,00 грн. в тому числі ПДВ (п. 2.1 договору).

5 вересня 2006 року, згідно акту про прийом-передачу до договору № 1-09/55 від 05.09.2006 року продавець передав, а покупець прийняв суміш газового конденсату та нафти на умовах ЕХW-Шебелинський ВПГКН та право власності на товар в кількості 500 тонн. Даний акт підписаний уповноваженими представниками обох сторін та скріплений відтисками їх печаток.

Згідно з пунктом 5.2 договору покупець зобов'язався здійснити 100% оплату за отриману продукцію до 29.10.2006 року.

Свої зобов'язання щодо оплати вартості отриманого товару відповідач виконав частково, сплативши позивачу станом на 29.10.2006 року 600000,00 грн. Після встановленого договором граничного терміну сплати грошових коштів за отриманий товар, відповідач продовжував перераховувати на рахунок позивача грошові кошти частинами, сплативши в термін з 31.10.2006 року по 15.01.2007 року ще 1216953, 31 грн. На час звернення позивача з позовом неоплаченою залишилась сума 50546, 69 грн.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог суди виходили з того, що відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України, - зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні приписи містяться в статті 193 Господарського кодексу України, якою передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Застосування господарських санкцій до суб'єкта, який порушив зобов'язання, не звільняє цього суб'єкта від обов'язку виконати зобов'язання в натурі, крім випадків, коли інше передбачено законом або договором, або управнена сторона відмовилася від прийняття виконання зобов'язання. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Згідно вимог статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

У відповідності до вимог статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Порушення боржником, взятих на себе зобов'язань призводить до настання певних правових наслідків, які полягають у застосуванні встановлених законом та договором мір відповідальності (стаття 611 Цивільного кодексу України).

Статтею 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання ( частина З цієї статті).

Підпунктом 6.1 Договору сторони передбачили, що у випадку несвоєчасної або в неповному обсязі оплати Покупцем суми Договору, останній сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України від вартості неоплачених обсягів продукції за кожен день прострочки оплати, що не звільняє його від виконання своїх зобов'язань за цим договором.

Судами встановлено, що згідно розрахунку позивача, за період з 29.10.2006 року по 15.01.2007 року відповідачу нарахована пеня в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України (8.5% згідно листа НБУ від 06.06.2006 року) з врахуванням кількості прострочених днів від суми, яка станом на 29.10.2006 року залишилась неоплаченою, що в сукупності становить 20989, 02 грн.

Згідно з пунктом 9.3 Договору взаємовідносини сторін, не передбачені договором, регулюються чинним законодавством України.

Так, у відповідності до вимог статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, суди дійшли висновку, що позивачем правомірно нараховані 3% річних, що становить 3 703, 94 грн. за період з 29.10.2006 року по 15.01.2007 року, а також 47 909,85 грн. інфляційних нарахувань.

Судом апеляційної інстанції також досліджені твердження скаржника щодо неправомірного застосування до нього штрафної санкції у вигляді нарахування відсотків за неправомірне користування чужими коштами та визнані такими, що не суперечать діючому законодавству, а саме: у відповідності до вимог частини З статті 692 Цивільного кодексу  України у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Згідно з пунктом 6.2. договору покупець, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу продавця зобов'язаний сплатити останньому відсотки за неправомірне користування чужими коштами у розмірі 0,06% від простроченої суми, за кожен день прострочення по день сплати всієї суми грошового зобов'язання, що згідно розрахунку позивача становить 27 038, 79 грн.

За таких обставин, сума штрафних санкцій обґрунтовано розраховувалась позивачем за період прострочення з 29.10.2006 року по 15.01.2007 року з суми 1267500,00 грн. (прострочення відповідачем грошового зобов'язання).

Заперечення відповідача щодо порушення його права господарським судом Волинської області на участь в судовому процесі не приймається касаційною інстанцією до уваги, оскільки, відповідно статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський  суд  за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обгрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як вбачається з матеріалів справи, переглядаючи справу в апеляційній інстанції суд задовольнив клопотання відповідача про відкладання розгляду справи та призначив її слухання на іншу дату, але відповідач не з'явився та про причини неявки суд не повідомив.

Таким чином, матеріали справи свідчать, що господарський суд апеляційної інстанції в порядку статті 43, 101 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно розглянув в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідив, встановив та надав юридичну оцінку наданим сторонами доказам та дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Твердження заявника про порушення судом норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження, суперечать матеріалам справи та зводяться до переоцінки доказів, що відповідно статті 1117 Господарського процесуального кодексу України не входить до компетенції касаційної інстанції, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування рішення та постанови апеляційної інстанції колегія суддів не вбачає.

На підставі викладеного, керуючись статтями 1115, 1117, пунктом 1 статті 1119, статтею 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Волинської області під 01.03.2007  року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 13.06.2007 року у справі № 7/22-38 господарського суду Волинської області залишити без змін, а касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю " Аргос " без задоволення.

Головуючий                                                                           Т. Дроботова

Судді                                                                                      Н.Волковицька

                                                                                           Л. Рогач