Рішення

від 13.09.2022 по справі 496/614/22

БІЛЯЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 496/614/22

Провадження № 2/496/1005/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2022 року м. Біляївка

Біляївський районний суд Одеської області у складі:

головуючого - судді Горяєва І.М.,

за участю секретаря Желяпової О.Ф.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Біляївка Одеської області в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 доМаяківської сільськоїради Одеськогорайону Одеськоїобласті,третя особа, якане заявляєсамостійних вимогна предметпозову Центрнадання адміністративнихпослуг Маяківськоїсільської радиОдеського районуОдеської областіпро визнання незаконним та скасування розпорядження про відсторонення від роботи, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення судових витрат та моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача в якому просить визнати незаконним та скасувати розпорядження Маяківського сільського голови від 03.02.2022 року №8/1-2022 «Про відсторонення працівника Олега ІСАЙКО» без збереження заробітної плати та поновити ОСОБА_1 на роботі в Центрі надання адміністративних послуг Маяківської сільської ради Одеського району Одеської області (код ЄДРПОУ 44384059) на посаді державного реєстратора. Стягнути з Маяківської сільської ради Одеського району Одеської області на користь позивача середній заробіток за час відсторонення та вимушеного прогулу, починаючи з 04.02.2022 року, судові витрати у розмірі 1948,80 грн. та моральну шкоду у розмірі 50000 грн.

Свої вимоги позивач мотивує тим, що працює напосаді державногореєстратора Центрунадання адміністративнихпослуг Маяківськоїсільської радита тимчасововиконуючого обов`язкиначальника ЦНАПМаяківської сільськоїради.03.02.2022року Маяківськимсільським головою ОСОБА_3 видано розпорядження№8/1-2022про відстороненняпозивача,державного реєстратораЦНАПу Маяківськоїсільської радивід роботибез збереженнязаробітної платиз 04.02.2022року доусунення причин,що йогозумовили,а саме:в зв`язкуз відсутністюповного курсувакцинації відCOV1D-19з наданнямпідтвердження увигляді сертифікатівпро вакцинацію.Позивачем булоотримано копіюрозпорядження Маяківськогосільського головивід 03.02.2022року №8/1-2022та проставленанаступна відмітка«не згодензі злочиннимрозпорядженням» і03.02.2022року та04.02.2022року позивачем,як реакціяна незаконнерозпорядження,були поданізаперечення,що булиприйняті тазареєстровані Маяківськоюсільської радою03.02.2022року та04.02.2022року.Крім того,28.01.2022року листом№18,позивачем,як т.в.о.начальника ЦНАПуМаяківської сільськоїради,надано запереченняіз законодавчимобґрунтування щодовиконання,незаконного розпорядженняМаяківського сільськогоголови від30.12.2021року,яким керівниківструктурних підрозділівсільської радизобов`язали виконатизлочинні діїщодо тискуна працівниківзобов`язати виконатинаказ МОЗУкраїни за№ 2153від 04.10.2021року «Прозатвердження Перелікупрофесій,виробництв таорганізацій,працівники,яких підлягаютьобов`язковимпрофілактичним щепленням».Позивач вважає, що відсторонення його від роботи є неприпустимим та таким, що порушує його права як громадянина України та працівника, а дії роботодавця незаконним та такими, що порушують низку нормативно-правових актів. У зв`язку із чим, позивач звернувся до суду з вказаною заявою.

Ухвалою суду від 18.02.2022 року відкрито провадження по справі в порядку спрощеного позовного провадження.

23.03.2022 року від представника відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого представник відповідача просить у задоволенні позову позивача відмовити, мотивуючи тим, що сільським головою30.12.2021року виданорозпорядження №453-2021«Про виконаннявимог постановиКМУ від20.10.2021року №1096«Про внесеннязмін допостанови КабінетуМіністрів Українивід 09.12.2020року №1236»та наказуМОЗ Українивід 04.10.2021року №2153«Про затвердженняПереліку професій,виробництв таорганізацій,працівники якихпідлягають обов`язковимпрофілактичним щепленням»керівниками структурнихпідрозділів,комунальних підприємств,установ тазакладів сільськоїради».З зазначенимрозпорядженням позивачознайомлений 30.12.2021року.Позивач зазначенерозпорядження неоскаржував.02.02.2022року т.в.о.начальнику Центруадміністративних послугМаяківської сільськоїради ІсайкоО.І.надано листвихідний №151-04.3-07щодо повідомленняписьмово пронаявність абовідсутність профілактичнихщеплень протиCOVID-19(сертифікат)та/абомедичний висновокпро наявністьпротипоказань тощо,в строкдо 17:00години 02.03.2022року. ОСОБА_1 відмовився отримуватизазначений листпро щоскладено відповіднийакт.03.02.2022року сільськимголовою виданорозпорядження №8/1-2022«Про відстороненняпрацівника ОлегаІСАЙКО»,згідно якого ОСОБА_1 відсторонено відроботи беззбереження заробітноїплати з04.02.2022року доусунення причин,що йогозумовили.Незважаючи нате,що ОСОБА_1 ознайомлено зрозпорядженням №8/1-2022від 03.04.2022року провідсторонення йоговід роботи,останній 04.02.2022року знаходивсяна робочомумісці.З нимособисто спілкувавсясільський головата зауважувавна тому,що внього немає правовихпідстав допуститийого дороботи оскількироботодавця можечекати адміністративнаабо кримінальнавідповідальність. ОСОБА_1 зазначив щовін розумієта знаєпро те,що керівникаякий допустивпрацівника дороботи чекаєадміністративна абокримінальна відповідальність,але відмовивсязалишити робочемісце.04.04.2022року вробочому кабінеті ОСОБА_1 комісією зокрема,складено Актпро прийомпередачу ПечаткиЦНАП ЄДРПОУ44384059. ОСОБА_1 відмовився відпідписання Актупро щоскладено Актпро відмовувід підпису.При цьому ОСОБА_1 зателефонував вполіцію таповідомив провчинення злочину,а самевикрадення печаткиЦНАПУ ЄДРПОУ44384059,також телефонувавна УГЛта вимагавприбуття слідчо-оперативноїгрупи.По прибуттюслідчої оперативноїгрупи ОСОБА_1 написав заявупро скоєннязлочину.Після наданняпояснень,документів працівникамполіції тазавершення слідчихдій, ОСОБА_1 погодився передатидокументи,про що04.02.2022року складеноАкт прийому-передачі.Розпорядження провідсторонення позивачавід роботиприйнято зврахуванням тана виконаннядіючих нормативно-правовихактів,а саме:постанови КабінетуМіністрів Українивід 09.12.2020№ 1236;Наказу МОЗвід 04.10.2021№ 2153;Закону України«Про захистнаселення відінфекційних хвороб»;КЗпП.Вказує,що навиконання данихположень законодавствапозивача завчаснобуло попередженощодо можливоговідсторонення уразі відмовивід обов`язковоївакцинації протиCOVID-19,або наданнямедичної довідкипро наявніпротипоказання дляйого здійснення.З вказанимивимогами позивачаповідомлено,проте виконанняїх ОСОБА_1 залишено безреагування.Позивач усвідомлювавта бувобізнаний,що відстороненнявід роботиозначає втратузаробітної платиі якнаслідок позбавленнязасобів існування.Однак цебуло прямимнаслідком йогорішення свідомообрати самецей шляхдля себеособисто,відмовитися відвиконання юридичногообов`язку,метою якогоє захистздоров`я.Також позивачусвідомлював,що уразі допущеннядо роботипрацівника,який немає обов`язковогощеплення,або документа,що підтверджуєпротипоказання дляйого проведення,роботодавця можечекати адміністративнавідповідальність,така відповідальністьстановитиме від34000-170000грн.(ст.44-3КУпАП).Що стосуєтьсявимоги позивачапро поновленняна роботів Центрінадання адміністративнихпослуг Маяківськоїсільської радина посадідержавного реєстратора,слід зазначитинаступне.В законодавствівідсутнє визначенняпоняття «відстороненнявід роботи»,на практицівідсторонення відроботи означаєпризупинення трудовихправовідносин (тимчасовеувільнення працівникавід обов`язкувиконувати роботуза укладенимтрудовим договоромі,в своючергу,тимчасове увільненняроботодавця відобов`язкузабезпечувати працівникароботою абостворювати умовидля їївиконання тавідповідно,сплачувати заробітнуплату. Тимчасове увільненняпрацівника відвиконання нимйого трудовихобов`язківв порядкувідсторонення відроботи (наумовах тапідставах встановленихзаконодавством)за своєюсуттю неє дисциплінарнимстягненням,а єособливим запобіжнимзаходом.Застосовується такийзахід увиняткових випадках,і маєза метувідвернення та/абопопередження негативнихнаслідків.Призупинення трудовихвідносин втакому випадкуне тягнеза собоюобов`язковеприпинення самихтрудових відносин. На період усунення від роботи за працівником зберігається його робоче місце. Відсторонення від роботи оформляється наказом (розпорядженням) роботодавця, в якому мають бути наведені підстава та строки відсторонення. Працівник має ознайомитись з таким наказом негайно під розпис, оскільки йдеться про реалізацію права працівника на працю. Враховуючи те, що відсторонення від роботи є своєрідне призупинення трудових правовідносин, та є особливим запобіжним заходом, який застосовується у виняткових випадках, і має за мету відвернення та/або попередження негативних наслідків та на період відсторонення робоче місце за працівником зберігається (а.с. 46-56).

23.03.2022 року від позивача ОСОБА_1 до суду надійшла відповідь на відзив на позовну заяву (а.с. 87-90, 98-104).

Ухвалою суду від 24.03.2022 року провадження по справі зупинено до набрання законної сили судовим рішенням у справі №640/29053/21, яка розглядається Окружним адміністративним судом м. Києва щодо визнання протиправним та не чинним наказу №2153 від 04.10.2021 року.

28.03.2022 року від представника відповідача до суду надано заперечення на відповідь на відзив позивача (а.с. 116-118), відповідно до якого представником відповідача викладені обставини на відповідь на відзив та просив у задоволенні позову позивач відмовити, оскільки аргументи щодо порушення Маяківською сільською радою Одеського району Одеської області Конституційних прав позивача ґрунтуються лише на власних переконаннях позивача.

29.03.2022 року позивачем надано до суду відповідь на заперечення на позовну заяву по справі, відповідно до якої викладенні обставини щодо заперечення та на підставі чого позивач просить задовольнити позовну заяву у повному обсязі (а.с. 122-124).

Позивачем подано апеляційну скаргу на ухвалу Біляївського районного суду Одеської області від 24.03.2022 року, та постановою Одеського апеляційного суду від 30.06.2022 року ухвалу Біляївського районного суду Одеської області від 24.03.2022 року про зупинення провадження по справі скасовано та справу направлено для продовження розгляду (а.с.163-167).

Ухвалою суду від 14.07.2022 року відновлено провадження по справі.

Ухвалою суду від 16.08.2022 року за клопотання представника відповідача залучено Центр надання адміністративних послуг Маяківської сільської ради Одеського району Одеської області у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет позову.

У судовомузасіданні позивачна позовінаполягав тапросив йогозадовольнити уповному обсязі,посилаючись нате,що наказМОЗ Україниза №2153від 04.10.2021року «Прозатвердження перелікупрофесій,виробництв таорганізацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» запроваджено на період дії карантину, встановленого у незаконний спосіб Постановою КМУ від09.12.2020 року за №1236, вказаний наказ МОЗ є незаконний і не підлягає виконанню, та згідно Конституції України кожна людина зобов`язана відмовитись від виконання цього наказу, на розпорядження Маяківського сільського голови щодо відсторонення від роботи позивачем було надано заперечення на яке сільською радою не надано відповідь, щодо відшкодування моральної шкоди, яка визначена з власних суджень наполягав.

Представник відповідача у судовому засіданні позов не визнав та просив відмовити у його задоволенні посилаючись на викладені обставини у заперечені та вказав, що інформація про стан здоров`я позивача не вимагалась, також вважав, що позов необґрунтований.

Представник третьоїособи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет позову Центр надання адміністративних послуг Маяківської сільської ради Одеського району Одеської області до судового засідання не з`явився, однак надав до суду письмові пояснення, відповідно до яких просила розгляд справи провести у відсутність їх відсутність, відмовити у задоволенні позову (а.с. 194-195).

Заслухавши пояснення сторін по справі, дослідивши матеріали справи, суд дійшов до наступного висновку.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 , працює на посаді державного реєстратора Центру надання адміністративних послуг Маяківської сільської ради, скорочена назва - ЦНАП Маяківської сільської ради та тимчасово виконуючий обов`язки начальника ЦНАП Маяківської сільської ради, відповідно до розпорядження Маяківського сільського голови від 20.08.2021 року №114-ОС та згідно даних трудової книжки серії НОМЕР_1 (а.с. 14-20).

30.12.2021 року Маяківським сільським головою ОСОБА_4 видано розпорядження №453-2021 про виконання вимог постанови КМУ від 20.10.2021 року №1096 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 року №1236» та наказу МОЗ України від 04.10.2021 року №2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» керівниками структурних підрозділів, комунальних підприємств, установ та закладів сільської ради (а.с. 24).

На доручення-зобов`язання, визначене розпорядженням Маяківського сільського голови №453-2021 від 30.12.2021 року, позивачем надано лист №18 від 28.01.2022 року, заперечення із законодавчим обґрунтовуванням щодо виконання розпорядження Маяківського сільського голови від 30.12.2021 року (а.с. 25-26).

03.02.2022 року Маяківським сільським головою видано розпорядження №8/1-2022 про відсторонення ОСОБА_1 , державного реєстратора ЦНАПу Маяківської сільської ради від роботи без збереження заробітної плати з 04.02.2022 року до усунення причин, що його зумовили, а саме: в зв`язку з відсутністю повного курсу вакцинації від COV1D-19 з наданням підтвердження у вигляді сертифікатів про вакцинацію (а.с. 27).

Позивачем надано заперечення на розпорядження №8/1-2022 від 03.02.2022 року із законодавчим обґрунтуванням (а.с. 28-30).

Щодо вимоги визнати незаконним розпорядження Маяківського сільського голови Віктора ДЯЧЕНКО «8/1-2022 від 03.02.2022 року про відсторонення ОСОБА_1 , державного реєстратора ЦНАПу Маяківської сільської ради від роботи без збереження заробітної, суд зазначає наступне.

Як визначено в ст.46 КЗпП України відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Відповідно до ст.10 Закону України "Про Основи законодавства України про охорону здоров`я" встановлено обов`язки громадян у сфері охорони здоров`я, серед яких зокрема передбачено: а) піклуватись про своє здоров`я та здоров`я дітей, не шкодити здоров`ю інших громадян; б) у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення.

Згідно з ч.1, 2 ст.12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" є обов`язковими і включаються до календаря щеплень профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу. Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Наказом МОЗ України від 04.10.2021 № 2153 відповідно до статті 10 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров`я", статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", пункту 8 Положення про Міністерство охорони здоров`я України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 90), та з метою забезпечення епідемічного благополуччя населення України, попередження інфекцій, керованих засобами специфічної профілактики, затверджено «Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням».

Згідно Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, до вказаного переліку увійшли працівники центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів, закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Сам наказ МОЗ України від 04.10.2021 № 2153 не містить положень про обов`язковість профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, а лише затверджує «Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням»( в подальшому Переліком).

Обов`язковість профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, визначено відповідним Переліком, який підписаний Генеральним директором Директорату громадського здоров`я та профілактики захворюваності і який відповідно не уповноважений визначати окремі професії, виробництва та організації, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб.

Тобто, фактично обов`язковість профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 наказом МОЗ України від 04.10.2021 № 2153 для певних професій, виробництв та організацій не визначена, а затверджено лише «Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням».

Відповідно ч. 1 ст. 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" визначено, що лише профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

Тобто фактично з прийняттям відповідного наказу правове регулювання та визначення тих профілактичних щеплень, які є обов`язковими, не змінилось, а відтак відсторонення працівника, який входить до переліку затвердженого наказом МОЗ України від 04.10.2021 №2153, є незаконним, оскільки саме до компетенції МОЗ України входить повноваження визначати перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, що відповідно і зобов`язує МОЗ самостійно визначати відповідні хвороби та інфекції.

В будь-якому випадку, відповідно до п.4 Положення про організацію і проведення профілактичних щеплень, яке затверджене Наказом Міністерства охорони здоров`я України 16.09.2011 № 595 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України 11.08.2014 № 551) щеплення дозволяється проводити тільки зареєстрованими в Україні вакцинами/анатоксинами згідно з Календарем профілактичних щеплень в Україні, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16.09.2011 року № 595 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України від 11.08.2014 № 551), та інструкціями із застосування вакцини або анатоксину, затвердженими в установленому порядку. Профілактичні щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 до вказаного Календаря профілактичних щеплень в Україні не включені, а відтак посилання та обґрунтування відповідачем необхідності наявності доказів щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, є незаконним.

Вказаний висновок ґрунтується та тому, що згідно ст.3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

На підставі ч. 1 ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Згідно ч.1, 2 ст. 32 Конституції України ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Стаття 46 КЗпП України допускає відсторонення працівників працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Положення п.5 ч.1 ст.7 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» зобов`язують, а не надають право підприємствам, установам і організаціям усувати за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби від роботи, навчання, відвідування дошкільних закладів осіб, які ухиляються від обов`язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій, перелік яких встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Враховуючи відсутність в оспорюваному наказі посилання, як на підставу його винесення, подання відповідної посадової особи державної санітарно-епідеміологічної служби про відсторонення позивача від роботи, він є таким, що підлягає скасуванню.

Враховуючи викладене, суд вважає, що вимоги позивача про визнання незаконним та скасування Розпорядження від 03.02.2022 №8/1-2022 про відсторонення ОСОБА_5 від роботи є обгрунтованими та підлягають задоволенню.

Суд, вирішуючи питання щодо вимоги позивача про зобов`язання відповідача виплатити йому невиплачену заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи, виходить із наступних норм права та мотивів їх застосування.

Як визначено в ч. 1 ст.94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Судом було встановлено, що в період з 04.02.2022 року дня відсторонення від роботи позивача, останньому було призупинено виплату заробітної плати.

Оскільки судом встановлено, що на порушення ст. 46 КЗпП роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, позивач не виконував покладені на нього обов`язки з ініціативи роботодавця, який не допускав його до виконання таких, тобто фактично мав місце простой не з вини працівника, то за позивачем мав зберігатись середній заробіток за аналогією з положеннями ст.113 ч.2 КЗпП України, який підлягає виплаті. При цьому не виконання позивачем своїх трудових обов`язків не може розцінюватись як вимушений прогул, оскільки позивач звільнений не був.

При цьому, розмір середнього заробітку визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарних місяці роботи.

Оскільки право позивача на працю з відповідною оплатою було безпідставно порушене відповідачем шляхом видання Розпорядження від 03.02.2022 №8/1-2022 про відсторонення від роботи, тому ефективним способом порушеного права буде зобов`язання відповідача виплатити позивачу невиплачену заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи, розрахунок якої має бути здійснено у порядку встановленому Кабінетом Міністрів України щодо визначення середнього заробітку з моменту відсторонення по день фактичного допущення до роботи.

Враховуючи, що суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача в частині стягнення заробітної плати за весь час незаконного відсторонення від роботи, підлягає до задоволення вимога про допуск рішення в цій частині до негайного виконання в порядку ч.1, 2 ст.430 ЦПК України.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача на його користь моральної шкоди, яку оцінено в 50000 грн. суд зазначає наступне.

Статтею 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування, зокрема моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

У статті 23 ЦК визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав (частина 1). Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частина 2).

За змістом частин 3, 4 статті 23 ЦК розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Завдану моральну шкоду позивач пов`язує з відстороненням від роботи.

Підстави та порядок відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди в трудових правовідносинах врегульовано ст.237-1 КЗпП України, згідно якої відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Разом із тим, виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої роботодавцем, позивач має довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.

За змістом частини 4 статті 23 ЦК при визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Таким чином, сам лише факт порушення прав позивача не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди, оскільки моральна шкода має бути обов`язково аргументована поза розумним сумнівом із зазначенням того, які конкретно дії (бездіяльність) спричинила моральні переживання та наскільки вони були інтенсивними, щоб сягнути рівня страждань (правова позиція ВС по справі №580/1617/19 в постанові від 23 січня 2020 року) .

На підтвердження своїх вимог позивач посилається на обставини заподіяння йому моральної шкоди внаслідок залишення без роботи та джерела існування, позбавлення можливості забезпечити свою родину, що призвело до моральних страждань, що виражається в принижені честі та гідності при дискримінації його особи щодо відсутності щеплення та душевних стражданнях у зв`язку з протипранвою поведінкою посадових осіб Маяківської сільської ради.

Враховуючи наведені вище положення чинного законодавства, якими урегульовано питання відшкодування моральної шкоди та підстави такого відшкодування, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди, а тому позов в цій частині задоволенню не підлягає.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Враховуючи, що позивачем сплачено судовий збір у розмірі 992,40 грн. відповідно до квитанції № 0.0.2446998905.1 від 07.02.2022 року та 992,40 грн., згідно квитанції від 06.02.2022 року (а.с. 31), тому підлягає стягненню судовий збір частині задоволених позовних вимог у розмірі 992,40 грн.

Керуючисьст.ст.2,21,24,46КЗпПП,ст.ст.9, 10, 12, 13, 258, 259, 264, 265, 268, 352, 354, 355 ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати розпорядження Маяківського сільського голови від 03.02.2022 року №8/1-2022 «Про відсторонення працівника Олега ІСАЙКО» без збереження заробітної плати.

Поновити ОСОБА_1 на роботі в Центрі надання адміністративних послуг Маяківської сільської ради Одеського району Одеської області (код ЄДРПОУ 44384059) на посаді державного реєстратора.

Стягнути з Маяківської сільської ради Одеського району Одеської області (код ЄДРПОУ 04377747) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , мешкає за адресою: АДРЕСА_1 :

-середній заробіток за час відсторонення та вимушеного прогулу, починаючи з 04.02.2022 року;

-судові витрати у розмірі 992,40 грн.;

В іншої частині позивних вимог відмовити.

Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності у особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення - якщо така адреса відсутня.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду на протязі 30 днів з дня його проголошення.

Суддя І.М. Горяєв

Повний текст рішення складено 22.09.2022 року.