Рішення

від 02.09.2022 по справі 205/4414/19

ЛЕНІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

02.09.2022 Єдиний унікальний номер 205/4414/19

Справа №205/4414/19

2/205/704/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 вересня 2022 року

Ленінський районний суд м.Дніпропетровська в складі головуючого судді Остапенко Н.Г.. за участю секретаря судового засідання Шевцової М.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпро цивільну справу №205/4414/19 за позовом Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 , третя особа: Комунальне підприємство "Комунальне житлово-експлуатаційне підприємство «Центральний» Дніпровської міської ради про виселення особи, що самовільно зайняла житлове приміщення-

ВСТАНОВИВ:

23.05.2019 року Дніпровська міська рада (далі - ДМР) звернулася до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_1 , третя особа: Комунальне підприємство «Комунальне житлово-експлуатаційне підприємство «Центральний» Дніпровської міської ради про виселення особи, що самовільно зайняла житлове приміщення.

Позов обґрунтовано тим, що квартира АДРЕСА_1 , належить на праві комунальної власності територіальній громаді міста Дніпро, в особі Дніпровської міської ради, на підставі рішення Дніпропетровської міської Ради від 19.11.2003 № 11/13. Балансоутримувачем будинку за зазначеною адресою є Комунальне підприємство «Комунальне житлово-експлуатаційне підприємство «Центральний» Дніпровської міської ради. ОСОБА_1 проживає в квартирі АДРЕСА_1 на незаконних підставах, що підтверджується рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 05.07.2018 у справі № 2/205/1024/18 (205/2014/17) за позовом ОСОБА_1 до Дніпровської міської ради про визнання права користування житловим приміщенням за зазначеною адресою, яким в задоволенні позовних вимог відмовлено. Постановою Дніпровського апеляційного суду від 15.04.2019 рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 05.07.2018 залишено без змін. Ордер на житлову площу відповідачу не видавався. Отже, квартирою АДРЕСА_1 , відповідач користується самовільно, без законних підстав.

На підставі викладеного позивач просить виселити відповідача з квартири АДРЕСА_1 , без надання іншого житлового приміщення.

Ухвалою судді Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 24.05.2019 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження по справі в порядку загального позовного провадження.

09.10.2019 року від ОСОБА_1 надійшов відзив на позов, в якому вона заперечувала проти позову. Заперечення обґрунтовані тим, що ОСОБА_2 був наймачем вищевказаної квартири, а відповідач вселилася у квартиру за його згодою, тому позивач безпідставно посилається на самоправство. Окрім того, згідно з відповіддю ДМБТІ житловий будинок АДРЕСА_2 , зареєстрований за АП «Дніпропетровський металургійний завод», а в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вказаний будинок відомості відсутні. На підставі викладеного, відповідач просить відмовити у задоволенні позову ДМР.

30.10.2019 року від ДМР надійшла відповідь на відзив, в якому представник позивача заперечував проти аргументів відповідача, викладених у відзиві на позов. Заперечення обґрунтовано тим, що будинок АДРЕСА_3 , який перебуває на балансі Комунального житлово-експлуатаційного підприємства «Центральний» ДМР, значиться у реєстрі об`єктів права комунальної власності територіальної громади міста Дніпра. 12.09.2003 року затверджено акт приймання-передачі зі спільної власності територіальних громад області до комунальної власності територіальної громади міста Дніпропетровська цілісного майнового комплексу обласного житлово-комунального підприємства «Центральний». До переліку будинків житлового фонду ОЖКП «Центральний», що передаються до комунальної власності територіальної громади міста Дніпропетровська станом на 01..09.2003, включено житловий будинок АДРЕСА_3 , загальною площею 127,1 кв.м. З моменту складання такого акту майно перейшло до комунальної власності територіальної громади міста, та суб`єктом його управління стала Дніпропетровська міська рада як представницький орган територіальної громади міста. Враховуючи, що спірне майно передано до комунальної власності до 01.01.2004 року, діюче законодавство не визнавало обов`язковим проведення державної реєстрації права власності на таке майно. У відповіді на відзив ДМР просить задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою від 02.12.2019 року, постановленою без виходу суду до нарадчої кімнати, підготовче провадження по справі закрито та призначено справу до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні представник ДМР Дроздова Т.Л. позов підтримала, просила задовольнити.

У судовому засіданні представник відповідача Москвіна Т.В. проти позовних вимог заперечувала, просили в їх задоволенні відмовити.

У судове засідання 02.09.2022 року відповідач ОСОБА_1 та її представник у судове засідання не з`явилися. Представник відповідача - адвокат Москвіна Т.В. до канцелярії суду 02.09.2022 року подала заяву, в якій просила відкласти розгляд справи, оскільки вона хворіє. Однак, доказів поважності неявки в судове засідання не надала.

Суд у зв`язку з вищевикладеним зазначає, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікована Україною Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997 року, гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

При цьому обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнова проти України»).

Пунктами 2, 3 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.10.2014 р. № 11 «Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення» вказано на те, що строки, встановлені ЦПК України, є обов`язковими для судів та учасників судових процесів. Судам дано роз`яснення на те, що, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків у цивільних справах є, в т.ч. і правова та фактична складність справи; поведінка заявника, характер процесу та його значення для заявника.

Суд, враховуючи ту обставину, що відповідачу були створені належні та достатні умови для подання суду відповідних заяв по суті справи, заяв із процесуальних питань та доказів, вважає, що відкладення розгляду справи порушуватиме розумний строк розгляду цивільної справи, у зв`язку із чим суд вважає за необхідним ухвалити відповідне рішення.

Представник третьої особи: комунального підприємства «Комунальне житлово-експлуатаційне підприємство «Центральний» ДМР у судове засідання не з`явився, про час, дату та місце розгляду справи повідомлений належним чином, однак, про причини неявки суд не сповістив.

Суд, заслухавши представника позивача, заслухавши у судовому засіданні 05.03.2021 року свідків, дослідивши матеріали справи, встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

У судовому засіданні встановлено, що будинок АДРЕСА_3 перебуває на балансі комунального підприємства «Комунальне житлово-експлуатаційне підприємство «Центральний» ДМР та належить до комунальної власності територіальної громади м. Дніпра (а.с. 10-14).

Відповідно до відповіді управління з питань комунальної власності Департаменту по роботі з активами ДМР у реєстрі об`єктів права комунальної власності територіальної громади м. Дніпра за адресою: АДРЕСА_3 , є запис про житловий будинок літ. А-1, загальною площею 127,1 кв.м, реєстрація будинку Департаментом не проводилась (а.с.116).

У ході судового розгляду встановлено, що ОСОБА_1 проживає у квартирі АДРЕСА_1 , ордер на вселення їй не видавався.

Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 05.07.2018 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 15.04.2019 року, по справі № 205/2014/17 у задоволенні позову ОСОБА_1 до ДМР, Комунального житлово-експлуатаційного підприємства «Центральний» про визнання права користування житловим приміщенням відмовлено (а.с.7-9).

У вищевказаній постанові Дніпровського апеляційного суду зазначено, що вселення ОСОБА_4 у приміщення мало місце на неналежній правовій підставі.

Згідно з довідкою про зняття з реєстрації місця проживання № 70 від 23.02.2018 року ОСОБА_1 знята з реєстрації за адресою: АДРЕСА_4 , у зв`язку з вибуттям до нового місця проживання: АДРЕСА_5 (а.с.38).

Відповідно до ч. 5 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, укладати договори в рамках державно-приватного партнерства, у тому числі концесійні договори, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Частиною 4 ст. 9 ЖК УРСР визначено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

За змістом ч.1ст. 109 ЖК УРСР виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.

Відповідно до ч. 3 ст. 116 ЖК УРСР осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.

Такою, що самоуправно зайняла жиле приміщення, вважається особа, яка вселилася в нього самовільно без будь-яких підстав або незважаючи на заборону про вселення. Виселення цієї особи пов`язано з відсутністю у неї законних підстав для зайняття жилої площі.

З вищенаведеної норми права слідує, що особа, яка самоправно, тобто без належних підстав та всупереч волі власника (наймача) житла зайняла житлове приміщення, підлягає виселенню без надання іншого жилого приміщення. Це відбувається не у зв`язку із припиненням права на житло, оскільки воно не виникло, а у зв`язку із законодавчою відмовою у визнанні права на зайняте приміщення.

Статтею 41 Конституції України закріплено можливість громадян користуватися об`єктами права державної та комунальної власності для задоволення своїх потреб, однак, відповідно до закону.

Відповідно до ст. 58 Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК УРСР) єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду є ордер, виданий виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті, селищної, сільської ради.

Згідно зі ст. 61 ЖК УРСР користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім`я якого видано ордер.

У п. 10 роз`яснень Верховного Суду України «Правові позиції щодо розгляду судами окремих категорій судових справ (Житлове право)» у члена сім`ї наймача, включеного до ордера на заселення жилого приміщення, право користування останнім виникає у зв`язку із включенням до ордера, а не у зв`язку із вселенням у це приміщення.

Як встановлено в ході розгляду справи, ДМР відповідний ордер ОСОБА_1 не видавала, договір найму житлового приміщення між сторонами не укладався. Матеріали справи не містять відомостей щодо перебування відповідача на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, або звернення ОСОБА_1 із заявою про взяття на такий облік до виконавчих органів міської ради. Крім того, рішенням суду, яке набрало законної сили встановлено, що відповідач вселилася у квартиру АДРЕСА_1 без належної правової підстави.

Особа, яка самовільно вселилася у житло, підлягає виселенню. Такою, що самоуправно зайняла жиле приміщення, вважається особа, яка вселилася в нього самовільно без будь-яких підстав або незважаючи на заборону про вселення. Виселення цієї особи пов`язано з відсутністю у неї законних підстав для зайняття жилої площі.

Таким чином, оцінивши зібрані та досліджені в судовому засіданні докази в їх сукупності, суд доходить висновку, що оскільки відповідач вселилася у житлове приміщення, яке відноситься до комунальної власності, без належної правової підстави, тобто всупереч ст. 41 Конституції України не у відповідності до закону, ОСОБА_1 підлягає виселенню з самоправно зайнятого нею житлового приміщення, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , без надання іншого житлового приміщення.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позову та його задоволення.

Відповідно по ст. 141 ЦПК України документально підтверджені судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1921 грн. (а.с.6) підлягають стягненню на його користь з відповідача.

На підставі викладеного та керуючись Конституцією України, ЖК УРСР, Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», статтями 4, 12, 16, 79-82, 141, 223, 258, 259, 263, 264, 265, 354 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 , третя особа: Комунальне підприємство "Комунальне житлово-експлуатаційне підприємство «Центральний» Дніпровської міської ради про виселення особи, що самовільно зайняла житлове приміщення-задовольнити.

Виселити ОСОБА_1 з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Дніпровської міської ради, код ЄДРПУ 26510514 судові витрати у розмірі 1 921,00 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Н.Г.Остапенко