Постанова

від 19.09.2022 по справі 904/2258/20

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.09.2022 року м.Дніпро Справа № 904/2258/20

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Антоніка С.Г.(доповідач),

суддів Дарміна М.О., Іванова О.Г.

при секретарі судового засідання Грачові А.С.

розглянувши матеріали апеляційної скарги Дніпровської міської ради на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.02.2022 р. , суддя Назаренко Н.Г., повний текст складено 18.02.2022р., у справі № 904/2258/20

за позовом Дніпровської міської ради, м. Дніпро

до Приватного акціонерного товариства "АТП 11263", м. Дніпро

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача Департамент економіки, фінансів та міського бюджету Дніпровської міської ради, м. Дніпро

про стягнення 1254524,47 грн. збитків,

ВСТАНОВИВ:

Дніпровська міська рада звернулась до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою про стягнення з Приватного акціонерного товариства "АТП 11263" (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог) 1 254 524,47грн. збитків.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 14.02.2022 р. в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Відмовляючи в задоволенні позову, господарський суд вказав, що обов`язок Відповідача щодо участі в розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту та укладання відповідних договорів з органами місцевого самоврядування (Позивачем) був законодавчо закріплений в період часу з 24.11.2009 (з моменту набрання законної сили рішення Господарського суду Дніпропетровської області у справі №31/339-09) до 15.04.2012 (до набрання чинності нової редакції статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», згідно якої об`єкти транспортної інфраструктури до пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту більше не залучалися).

Крім того, суд першої інстанції вказав, що загальний строк позовної давності у 3 роки щодо вимоги про стягнення збитків, завданих внаслідок ухилення відповідача від сплати внеску на розвиток інженерно-транспортної інфраструктури м. Дніпра в розмірі 1 254 524,47 грн. (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог) сплив 15.07.2018.

Не погодившись із вказаним рішенням місцевого господарського суду, Дніпровська міська рада подала апеляційну скаргу.

Апеляційна скарга обгрунтована наступним:

- приймаючи рішення суд виходив з того, що цільове призначення земельної ділянки визначено, як землі промисловості, транспорту, а також з того, якими видами діяльності займається відповідач, але зазначене є порушенням норм матеріального права, оскільки в силу ст. 184, 190 ЦК України, майном як особливим об`єктом вважається окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її.

- рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 17.11.2009 визнано право власності на нерухоме майно, а не на майновий комплекс відповідача, як підприємства. Отже, об`єкти нерухомого майна визначені у рішенні суду від 17.11.2009 є окремими об`єктами нерухомого майна з окремими індивідуальними та кваліфікуючими ознаками цього майна, та є відмінними від об`єкту нерухомого майна - земельної ділянки;

- суд зазначив у рішенні, що моментом виникнення обов`язку відповідача сплатити відповідні кошти, які є предметом позову є 24.11.2009, відтак і застосуванню підлягає законодавство, зокрема норми статті 27-1 Закону України «Про планування і забудову територій», які не надавали пільг щодо звільнення від сплати пайового внеску підприємствам транспорту та їх спорудам і будівлям. Пільги щодо сплати пайового внеску певним видам об`єктів інженерної та транспортної інфраструктури були встановлені значно пізніше у зв`язку з доповненням статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» пунктом 9, який набрав чинності 15.04.2012 тобто через три роки після виникнення обов`язку відповідача зі сплати коштів пайової участі (24.11.2009).

Просить рішення суду скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позов.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу просив рішення господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Справа неодноразово розглядалася судами різних рівнів.

Ухвалою колегії суддів Центрального апеляційного господарського суду від 11.07.2022 ухвалено відкрити апеляційне провадження у справі №904/2258/20. Розгляд справи призначений у судовому засіданні.

Згідно ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами, що стосуються фактів, викладених в апеляційній скарзі та у відзиві, в межах доводів та вимог апеляційної скарги вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено господарським судом та вбачається з матеріалів справи, рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 17.11.2009 у справі № 31/339-09 визнано за ЗАТ «АТП № 11263» право власності на об`єкти нерухомого майна, а саме: будівлю контрольно-технічного пункту літ. Б-2, на II поверсі приміщення 1, поз. 13 кабінет, загальною площею 15,3 кв.м, прибудову літ. Фш-1, приміщення X, поз. 1, загальною площею 260,4 кв. м. та ґанком літ. ф, ангар літ. 2Б-1, поз. 1 приміщення, загальною площею 609,2 кв.м., поз. 2 приміщення, загальною площею 251,8 кв.м, всього по літ. 2Б-1 загальна площа 861,0 кв.м, ґанки літ. 2б, 2б1, ангар літ. 2В-1, поз. 1 приміщення, загальною площею 472,5 кв.м, ґанок літ. 2в, ангар літ. 2Г-1, поз. 1 приміщення, загальною площею 339,3 кв.м, ангар літ. 2Д-1, поз. 1 приміщення, загальною площею 319,6 кв.м, поз. 2 приміщення, загальною площею 327,7 кв.м, всього по літ. 2Д-1 загальна площа 647,3 кв.м, розташовані за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Орловська, 21, без додаткових актів введення в експлуатацію.

Вказаним судовим рішенням також встановлено, що ЗАТ «АТП №11263» є власником будівлі контрольно-технічного пункту літ. Б-2, Б-1, Б1-1, б-1, загальною площею 404,1 кв. м з ґанками за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Орловська, 21, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 16.11.2005, виданим виконавчим комітетом Міськради. Згідно з витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 24.11.2005 право власності зареєстроване Комунальним підприємством «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» (далі КП «Дніпропетровське МБТІ») за ЗАТ «АТП № 11263».

Відповідно до договорів оренди земельної ділянки від 11.06.2003, укладених з позивачем, відповідачу передані в оренду земельні ділянки площею 2,4342 га, 0,1394 га та 0,8620 га, що знаходяться за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Орловська, 21, для фактичного розміщення АТП строком до 09.04.2018. Договори оренди земельної ділянки зареєстровані в книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі 23.07.2003 за № 3900, 3898, 3899.

За даними технічного паспорта на будівлі та споруди за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Орловська, 21, виданого КП «Дніпропетровське МБТІ», станом на 15.12.2008 ЗАТ «АТП №11263» переобладнано приміщення в будівлі літ. Б-2, самовільно збудовано прибудову літ. Фш 1 та ангари літ. 2Б-1, літ. 2В-1, літ. 2Г-1, літ. 2Д-1.

При проведенні вищезазначеного будівництва цільове призначення орендованих земельних ділянок ЗАТ «АТП № 11263» не змінено.

За результатами обстеження технічного стану будівельних конструкцій виробничих приміщень (Фш-1, 2Б-1, 2В-1, 2Г-1, 2Д-1), розташованих за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Орловська, 21, проведеного протягом вересня-жовтня 2009 року Товариством з обмеженою відповідальністю «Інжиніринг-правопроект» (ліцензія серії АВ № 316949 від 20.06.2007, строк дії з 20.06.2007 по 20.07.2012), встановлено, що всі будівельні конструкції відповідають категорії 1 та придатні для подальшої експлуатації за прямим призначенням, про що ЗАТ «АТП №11263» 09.10.2009 був отриманий відповідний технічний висновок.

Відповідач з питання укладання договору про пайову участь у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Дніпра по зазначеному об`єкту нерухомого майна до Департаменту міськради не звертався.

Позивач дізнався про факт порушення свого права на отримання коштів пайової участі на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Дніпра у зв`язку зі зверненням 29.11.2018 громадянки Вороницької Г.В. до міського голови із заявою про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за фактичним розміщенням ангара на вул. Орловській, 21. Під час розгляду заяви було встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу від 16.06.2015 продавець ПрАТ «АТП 11263» передало у власність покупця громадянки ОСОБА_1 нежитлове приміщення ангар літ. 2В-1, поз. 1, загальною площею 472,5 кв.м, ґанок літ. 2в, що знаходиться за адресою: вул. Орловська, 21.

Листом від 18.07.2019 № 10/15-367 Департаментом Міськради направлено відповідачу два примірники проекту договору про пайову участь на розвиток соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Дніпра по об`єкту Реконструкція приміщення в будівлі контрольно-технічного пункту літ. Б-2, на II поверсі приміщення 1, поз. 13 кабінет, будівля виробничого цеху № 2 літ. Фш-1 та будівництво ангарів літ. 2Б-1, 2В-1, 2Г-1, 2Д-1 за адресою: вул. Орловська, 21 для ознайомлення та підписання, із зазначенням, що вони підлягають поверненню третій особі у 20-денний строк після отримання.

Розмір пайової участі згідно з розрахунком становить 1 254 524,47 грн.

На час розгляду справи відповідач зобов`язання щодо укладення договору про пайову участь та сплати пайового внеску не виконав, що стало підставою для звернення позивача з позовом до суду про стягнення з відповідача (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог) збитків в сумі 1254524,47грн.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 12.10.2020 у справі № 904/2258/20 позов задоволено повністю. Стягнуто з ПрАТ «АТП 11263» на користь Міськради 946 634,71 грн. збитків і 14 199,52 грн судового збору.

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 10.02.2021 рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12 жовтня 2020 року у справі № 904/2258/20 скасовано та прийнято нове рішення про відмову в позові.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2022 у справі №904/2258/20 зазначені вище судові рішення скасовані та справу № 904/2258/20 направлено на новий розгляд до Господарського суду Дніпропетровської області.

Скасовуючи рішення господарських судів попередніх інстанцій, Великою Палатою Верховного Суду зазначено, що питання нарахування та сплати пайового внеску мали вирішуватися відповідно до положень нормативно-правових актів, які були чинними на момент виникнення у Відповідача такого обов`язку, тобто з моменту прийняття об`єктів містобудування в експлуатацію.

Крім того, у цій постанові вказано, що під час нового розгляду суду слід встановити, чи відноситься спірний об`єкт будівництва або окремі його частини до об`єктів транспортної інфраструктури, що може бути підставою для звільнення відповідача від сплати пайового внеску, правильно визначити розмір збитків відповідно до нормативно-правових актів, які підлягають застосуванню до спірних відносин,

Також у постанові зазначено про те, що визначаючи належний до застосування нормативно-правовий акт у справі за позовом про стягнення збитків, господарський суд має враховувати загальновизнаний принцип права, визначений у частині другій статті 5 ЦК України: акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

Розглядаючи доводи апеляційної скарги, судова колегія враховує наступні положення діючого законодавства України.

Станом на 24.11.2009 вказані правовідносини були врегульовані Законом України «Про планування та забудову територій», який набрав чинності 02.06.2000.

14.10.2008 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сприяння будівництву», яким Закон України «Про планування та забудову територій» був доповнений статтею 27-1, що передбачала пайову участь (внесок) замовників будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту та обов`язок укладання відповідних договорів з органами місцевого самоврядування.

Згідно з частиною першою статті 27-1 Закону України «Про планування і забудову територій», створення і розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів належить до відання відповідних органів місцевого самоврядування.

Відповідно до частин другої та третьої вказаної статті замовник, який має намір здійснити будівництво об`єкта містобудування у населеному пункті, зобов`язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

Пайова участь (внесок) замовника у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту полягає у відрахуванні замовником після прийняття об`єкта в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для забезпечення створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту.

При цьому за змістом статті 23 Закону України «Про планування і забудову територій», під будівництвом у цьому Законі мається на увазі розміщення та здійснення будівництва нових об`єктів, реконструкція, реставрація, капітальний ремонт, впорядкування існуючих об`єктів містобудування, розширення та технічне переоснащення підприємств.

У частинах п`ятій - сьомій статті 27-1 Закону України «Про планування і забудову територій» передбачено, що величина пайової участі (внеску) замовника у створенні інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування, відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі (внеску) замовника від загальної кошторисної вартості будівництва (реконструкції) об`єкта містобудування, визначеної згідно з державними будівельними нормами, без урахування витрат з придбання та виділення земельної ділянки, звільнення будівельного майданчика від будівель, споруд та інженерних мереж, влаштування внутрішньо- та позамайданчикових інженерних мереж і споруд та транспортних комунікацій.

Встановлений органом місцевого самоврядування розмір пайової участі (внеску) замовника не може перевищувати граничного розміру пайової участі (внеску) на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів.

Граничний розмір пайової участі (внеску) замовника на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів з урахуванням не заборонених законом інших відрахувань, встановлених органом місцевого самоврядування, не може перевищувати:

- 10 відсотків загальної кошторисної вартості будівництва (реконструкції) об`єкта містобудування - для нежитлових будівель та/або споруд (крім будівель закладів культури та освіти, медичного і оздоровчого призначення);

- 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва (реконструкції) об`єкта містобудування - для житлових будинків, будівель закладів культури та освіти, медичного і оздоровчого призначення.

Згідно із частинами дев`ятою - тринадцятою статті 27-1 Закону України «Про планування і забудову територій», розмір пайової участі (внеску) замовника у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту визначається не пізніше десяти робочих днів з дня реєстрації органом місцевого самоврядування звернення замовника про укладення договору про пайову участь та доданих до нього документів, що підтверджують вартість будівництва (реконструкції) об`єкта містобудування, з техніко-економічними показниками.

Договір про пайову участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше п`ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до одержання дозволу на виконання будівельних робіт.

Істотними умовами договору про пайову участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту є: розмір пайового внеску; терміни (графік) оплати пайового внеску; відповідальність сторін.

Невід`ємною частиною договору є розрахунок величини пайового внеску (участі) замовника у створення інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту.

Пайовий внесок сплачується в повній сумі єдиним платежем або частинами за графіком, що визначається договором. Граничний термін сплати пайового внеску не повинен перевищувати одного місяця після прийняття об`єкта містобудування в експлуатацію.

Спори, пов`язані з пайовою участю (внеском) у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, вирішуються судом (частина п`ятнадцята статті 27-1 Закону України «Про планування і забудову територій»).

12.03.2011 Закон України «Про планування та забудову територій» втратив чинність у зв`язку із набранням чинності Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності». Стаття 40 вказаного Закону також передбачала для забудовників обов`язок укладання договорів про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту.

Разом з цим Законом України від 22.03.2012 «Про внесення зміни до статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», який набрав чинності 15.04.2012, до вказаної статті був включений пункт 9, згідно якого об`єкти транспортної інфраструктури до пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту не залучалися.

В подальшому, 17.10.2019 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», яким статтю 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності було виключено взагалі» (з 01.01.2020). Підпунктом 2 пункту Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» було також окремо зазначено, що пайова участь не сплачується у разі будівництва об`єктів транспортної інфраструктури.

Як зазначалося вище, рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 17.11.2009 у справі № 31/339-09 визнано за відповідачем право власності на переобладнане та самовільно збудоване нерухоме майно без додаткових актів введення в експлуатацію.

Відтак, дату набрання цим судовим рішення законної сили (24.11.2009) слід вважати датою прийняття відповідного об`єкта містобудування в експлуатацію та виникнення у відповідача, як замовника будівництва вказаного нерухомого майна, обов`язку взяти участь у розвитку інфраструктури міста Дніпра.

На час виникнення у відповідача обов`язку як у забудовника сплачувати внесок пайової участі (листопад 2009 року) була чинною редакція саме Положення про порядок залучення коштів замовників (забудовників) на розвиток інженерно транспортної та соціальної інфраструктури, затверджене рішенням міської ради від 21.03.07 № 6/11.

У розділі 2 Порядку № 6/11 містяться такі визначення:

- обов`язковий внесок - сума коштів, що визначена для перерахунку в міський бюджет на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Дніпропетровська;

- замовник (забудовник) - будь-яка юридична або фізична особа, що здійснює будівництво, реконструкцію, влаштування об`єктів у межах міста Дніпропетровська;

- об`єкт - будь-яка капітальна або тимчасова будівля чи споруда, або частина такої будівлі чи споруди, чи інший об`єкт нерухомості, а також відкриті майданчики, зокрема: літні майданчики, автостоянки, склади, ринки, виставки та інші.

Згідно з розділом 3 Порядку № 6/11 обов`язковий внесок сплачують замовники (забудовники), які: здійснюють на території міста будівництво (реконструкцію) об`єктів; змінюють функціональне призначення об`єктів; змінюють функціональне призначення квартир, житлових будинків на нежитлові; погоджують документи на самовільно збудовані об`єкти.

Відповідно до розділу 4 Порядку № 6/11 нарахування обов`язкового внеску здійснюється на всі об`єкти, що знаходяться в межах міста, окрім: об`єктів, що фінансуються за рахунок коштів державного, обласного та міського бюджетів та коштів комунальних підприємств міста, за наявності довідки замовника (забудовника) про джерела фінансування; релігійно-культових об`єктів за наявності гарантійного листа замовника (забудовника) щодо відсутності комерційної діяльності на території об`єкта; індивідуальних житлових будинків, площею до 120 кв. м; індивідуальних гаражів для легкового автотранспорту інвалідів; об`єктів незавершеного будівництва, які придбані в процесі приватизації відповідно до Закону України «Про особливості приватизації об`єктів незавершеного будівництва»; об`єктів на замовлення виробничих підприємств у межах їх землекористування.

У розділі 5 Порядку № 6/11, зокрема, вказано, що величина обов`язкового внеску розраховується виходячи з розміру відсотків від розрахункової вартості будівництва (реконструкції), улаштування об`єкта з урахуванням обладнання, що входить до складу будівництва, та коефіцієнта території, на якій розміщено об`єкт, у розмірах (обсягах), зазначених у додатку 1 до цього Порядку.

Сума обов`язкового внеску не може бути нижчою добутку загальної площі об`єкта і мінімального розміру обов`язкового внеску з одного квадратного метра, передбаченого в додатку 1 до цього Порядку.

Замовник (забудовник) зобов`язаний перерахувати не менше 30 % від загальної суми нарахованого обов`язкового внеску по об`єкту (окрім об`єктів реконструкції, виведених із житлового фонду) в міський бюджет до прийняття відповідного рішення виконкому Міськради по об`єкту. Залишок коштів перераховується під час введення об`єкта в експлуатацію до прийняття відповідного рішення виконкому Міськради про затвердження акта державної приймальної комісії по об`єкту. Сплата здійснюється замовником (забудовником) виключно грошовими коштами.

Зазначене Положення містило розрахунок розміру пайової участі замовників саме на підставі опосередкованої вартості, що узгоджується з вимогами чинної на той час ст. 27-1 Закону України «Про планування та забудову території», згідно з якою створення і розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів належить до відання відповідних органів місцевого самоврядування.

Водночас, як зазначалося вище, у п. 82 Постанови Великої палати Верховного Суду у даній справі вказано, що під час нового розгляду суду слід встановити, чи відноситься спірний об`єкт будівництва або окремі його частини до об`єктів транспортної інфраструктури, що може бути підставою для звільнення відповідача від сплати пайового внеску, правильно визначити розмір збитків відповідно до нормативно-правових актів, які підлягають застосуванню до спірних відносин, з урахуванням висновків, викладених у цій постанові, та постановити законне й обґрунтоване рішення.

Як правильно встановлено господарським судом, приналежність об`єктів нерухомого майна, щодо яких позивач порушує питання про їх залучення до пайової участі у розвитку інфраструктури міста Дніпра, до об`єктів транспортної інфраструктури визначається Відповідачем виходячи із системного тлумачення статей 30-31 Закону України «Про транспорт», статті 71 Земельного кодексу України, оскільки поняття об`єкт транспортної інфраструктури чинним законодавством України чітко не визначене.

Так, стаття 30 Закону України «Про транспорт» встановлює, що до складу автомобільного транспорту входять підприємства автомобільного транспорту, що здійснюють перевезення пасажирів, вантажів, багажу, пошти, авторемонтні і шиноремонтні підприємства, рухомий склад автомобільного транспорту, транспортно-експедиційні підприємства, а також автовокзали і автостанції, навчальні заклади, ремонтно-будівельні організації та соціально-побутові заклади, інші підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, що забезпечують роботу автомобільного транспорту.

Стаття 31 названого Закону відносить до земель автомобільного транспорту землі, надані в користування під споруди і устаткування енергетичного, гаражного та паливно-роздавального господарства, автовокзали, автостанції, лінійні виробничі споруди, службово-технічні будівлі, станції технічного обслуговування, автозаправні станції, автотранспортні, транспортно-експедиційні підприємства, авторемонтні заводи, бази, вантажні двори, майданчики контейнерні та для перечеплення, службові та культурно-побутові приміщення й інші об`єкти, що забезпечують роботу автомобільного транспорту. Аналогічний склад земель автомобільного транспорту закріплений також в частині 1 статті 71 Земельного кодексу України.

До земель дорожнього господарства належать землі, надані в користування під проїзну частину, узбіччя, земляне полотно, декоративне озеленення, резерви, кювети, мости, тунелі, транспортні розв`язки, водопропускні споруди, підпірні стінки, смуги відведення і розташовані в їх межах інші дорожні споруди та обладнання.

До складу земель дорожнього господарства входять також землі, що знаходяться за межами смуг відведення, якщо на них розміщені споруди, що забезпечують функціонування автомобільних доріг, а саме:

паралельні об`їзні дороги, паромні переправи, снігозахисні споруди і насадження, протилавинні та протисельові споруди, вловлюючі з`їзди;

майданчики для стоянки транспорту і відпочинку, підприємства та об`єкти служби дорожнього сервісу;

будинки (в тому числі жилі) та споруди дорожньої служби з виробничими базами;

придорожні лісосмуги для захисту доріг і вирощування деревини, в тому числі ділової.

Землі, що знаходяться під автомобільними дорогами загального користування і їх спорудами, надаються дорожнім організаціям у користування відповідно до чинного законодавства.

Оскільки законодавчого визначення поняття «транспортна інфраструктура» немає, то колегія суддів вважає за можливе звернутися до трактовки даного поняття науковцями.

Так, в журналі «Ефективна економіка» Дніпровського державного аграрно-економічного університету аспірантом Харківської національної академії міського господарства Жовтяк Г.А. опублікована стаття «Теоретико-методичні підходи до визначення поняття «Транспортна інфраструктура регіону». В цій статті, з посиланням на вислови науковців, уточнена сутність поняття „транспортна інфраструктура регіону, склад та класифікація її елементів.

Так, під транспортною інфраструктурою розуміють сукупність шляхів сполучення, засобів перевезення, управління та зв`язку, а також комплекс технічних споруд та пристроїв здатних забезпечити їх функціонування (автор, джерело - Фастовець О.О.).

Транспортні системи із допоміжними службами, серед яких на сучасному етапі можна виділити транспортно-логістичні центри і транспортно-логістичні лінії формують транспортно-логістичну інфраструктуру (автор, джерело ОСОБА_2 ).

Транспортна інфраструктура сукупність матеріальних, кадрових, організаційних, фінансово-економічних і нормативно-правових умов, які сформовані в країні з метою забезпечення сталого та якісного перевезення пасажирів і доставки вантажів в усіх сферах суспільного відтворювального процесу (автор, джерело ОСОБА_3 ).

Поняття «транспортна інфраструктура» має подвійне значення.

1. Транспортну інфраструктуру в широкому сенсі слід розуміти як частину загальної інфраструктури, невід`ємний її елемент, головною функцією якого є переміщення вантажів і людей. Цей елемент є тісно взаємозв`язаним з економічними процесами сприяючи їх здійсненню та протіканню. Такий зв`язок виявляється як прямо (наприклад, обслуговування матеріального виробництва, маркетингу товарів і т.п.), так і побічно (наприклад, обслуговування соціальної сфери).

2. Транспортна інфраструктура - це елементи загальної інфраструктури (будівлі, споруди, пристрої), що забезпечують функціонування та експлуатацію різних видів транспорту (транспортних засобів). Без такої матеріальної бази транспортування вантажів є або неможливим (наприклад, залізничні колії для потягів, станції перекачування нафтопродуктів для нафтопроводів і т.п.), або економічно недоцільним (наприклад, автомобільні дороги для вантажних автомобілів і пасажирських автобусів) (автор, джерело ОСОБА_4 ).

Транспортна інфраструктура - сукупність транспортних шляхів та пунктів усіх видів транспорту і допоміжного обладнання спрямованого на безпосереднє обслуговування шляхів та транспортних пунктів (автор, джерело ОСОБА_5 ).

Транспортна інфраструктура регіону це сукупність транспортних комунікацій, об`єктів з обслуговування пасажирських і вантажних перевезень, об`єктів технічного обслуговування та ремонту, які забезпечують умови для надання транспортних послуг, тобто переміщення вантажів і пасажирів (автор, джерело ОСОБА_6 ).

Транспортна інфраструктура є елементом інфраструктури ринку, об`єднує сфери виробництва, розподілу, обігу і споживання в єдиний ланцюжок, забезпечуючи прискорений обіг матеріальних, фінансових і інформаційних потоків в регіональній економіці. Вона формує просторову мережеву структуру, усі елементи якої пов`язані між собою на рівні регіону і за його межами. Вузлами цих мереж є транспортно-логістичні підприємства і організації.

В регіональну транспортну інфраструктуру необхідно включати всю транспортну систему всіх видів транспорту з усіма складовими їх частинами та ланками, а також усіма іншими обслуговуючими частинами інфраструктури народного господарства, що працюють у сфері переміщення продукції або товарів від постачальників до споживачів (автор, джерело ОСОБА_7 )

До складу транспортної інфраструктури належать морський, річковий, автомобільний, залізничний, повітряний та трубопровідний транспорт із відповідними об`єктами портами, дорогами, аеропортами, вокзалами, складськими приміщеннями та іншими допоміжними об`єктами (автор, джерело ОСОБА_8 ).

Таким чином, транспортна інфраструктура регіону представляє собою транспортну систему всіх видів транспорту з усіма складовими їх частинами та ланками, а також іншими обслуговуючими частинами інфраструктури народного господарства, що працюють у сфері переміщення вантажів і людей.

В даному випадку, відповідач є автотранспортнім підприємством, основним видом діяльності якого відповідно до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є діяльність у сфері вантажного автомобільного транспорту (КВЕД 49.41), а також технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів (КВЕД 45.20), пасажирський наземний транспорт міського та приміського сполучення (КВЕД 49.31), інша допоміжна діяльність у сфері транспорту (КВЕД 52.29), роздрібна та оптова торгівля деталями та приладдям для автотранспортних засобів (КВЕД 45.31 45.32). Об`єктами нерухомого майна, стосовно яких Позивачем розрахована пайова участь, є будівля контрольно-технічного пункту з прибудовами та ґанками, всередині яких знаходяться службові та побутові приміщення, а також ангари для ремонту та обслуговування автомобільного транспорту.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів підтримує висновок господарського суду про те, що об`єкт будівництва, який є предметом спору відноситься до об`єктів транспортної інфраструктури ПАТ «АТП 11263».

Відтак, обов`язок Відповідача щодо участі в розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту та укладання відповідних договорів з позивачем був законодавчо закріплений з моменту набрання законної сили рішення Господарського суду Дніпропетровської області у справі №31/339-09 24.11.2009 до дати набрання чинності нової редакції статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» - 15.04.2012.

У цьому зв`язку Позивач мав право на отримання від відповідача відповідних грошових коштів в якості пайового внеску в розвиток інфраструктури міста Дніпра та право вимагати укладення з ним відповідного договору.

Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з ПрАТ «АТП 11263» збитків (упущеної вигоди), мотивуючи свої вимоги тим, що внаслідок неправомірної бездіяльності відповідача щодо його обов`язку взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, яка є формою протиправної поведінки, орган місцевого самоврядування був позбавлений права отримати на розвиток інфраструктури населеного пункту відповідну суму коштів.

Відповідно до частин першої - третьої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

Згідно зі статтею 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Між тим, за змістом статей 216-217 ГК України відшкодування збитків є видом господарських санкцій, тобто відповідальністю за правопорушення у сфері господарювання.

Ухилення Відповідача від пайової участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту визначене Позивачем як форма протиправної поведінки і підстава для стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди.

Разом з тим, відповідно до статті 5 Цивільного кодексу України акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Відтак, як правильно визначив господарський суд, норми Закону України від 22.03.2012 «Про внесення зміни до статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (набрав чинності 15.04.2012), яким статтю 40 було доповнено пунктом 9, що виключав залучення до пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту об`єктів транспортної інфраструктури, а також Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», яким статтю 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» було виключено взагалі, є актами законодавства, що скасовують відповідальність, і мають застосовуватися до спірних правовідносин з огляду на положення частини 2 статті 5 ЦК України, як акт цивільного законодавства, що має зворотну дію у часі.

Враховуючи наведені норми права та обставини даної справи, у задоволенні позовних вимог обгрунтовано відмовлено Господарським судом.

Посилання скаржника як на обґрунтовання незаконності рішення господарського суду на неправильне застосування останнім норм статей 184 та 190 ЦК України колегією суддів до уваги не приймається, оскільки в рішенні суду відсутні посилання на ці норми та рішення про відмову в задоволенні позову прийняте з інших правових підстав.

Також не приймаються до уваги доводи скаржника стосовно того, що рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 17.11.2009 визнано право власності на нерухоме майно, а не на майновий комплекс відповідача, як підприємства, тому об`єкти нерухомого майна визначені у рішенні суду від 17.11.2009 є окремими об`єктами нерухомого майна з окремими індивідуальними та кваліфікуючими ознаками цього майна, та є відмінними від об`єкту нерухомого майна - земельної ділянки, оскільки, як було вказано вище, транспортною інфраструктурою є не лише земельна ділянка, а також і комплекс технічних споруд та пристроїв, які забезпечують умови для надання транспортних послуг.

Інших належних та допустимих доказів у розумінні ст.ст.75, 76 ГПК України на підтвердження своєї правової позиції, викладеної в апеляційній скарзі, позивач не надав.

Оскільки доводи позивача не підтвердилися, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції вірно встановлені всі фактичні обставини справи, їм дана належна правова оцінка, отже підстави для скасування постановленого судового рішення у справі відсутні.

Витрати за подання апеляційної скарги покладаються позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 276, 282-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Дніпровської міської ради залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.02.2022р. у справі № 904/2258/20 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 27.09.2022р.

Головуючий суддя С.Г. Антонік

Суддя О.Г. Іванов

Суддя М.О. Дармін