Постанова

від 27.09.2022 по справі 686/7680/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

27 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 686/7680/21

провадження № 61-20294св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Яремка В. В. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - Державне підприємство Радгосп «Лісовогринівецький»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Хмельницька районна державна адміністрація, Лісогринівецька сільська рада,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 , від імені якого діє адвокат Керницька Оксана Вікторівна, на ухвалу Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 05 серпня 2021 року у складі судді Мазурок О. В. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 24 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Костенка А. М., Гринчука Р. С., Грох Л. М.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2021 року Державне підприємство Радгосп «Лісовогринівецький» (далі - ДП Радгосп «Лісовогринівецький») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , Хмельницької районної державної адміністрації, Лісогринівецької сільської ради про визнання незаконним розпорядження Хмельницької районної державної адміністрації, визнання недійсним рішення Лісовогринівецької сільської ради, скасування державної реєстрації земельних ділянок.

У серпні 2021 року ДП Радгосп «Лісовогринівецький» подало заяву про забезпечення позову, в якій просило накласти арешт на: земельну ділянку, кадастровий номер 6825083600:03:015:0026, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1752948768250, площею 0,7605 га, земельну ділянку, кадастровий номер 6825083600:03:015:0027, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1753557668250, площею 2,7072 га, земельну ділянку, кадастровий номер 6825083600:03:015:0007, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1752948768250, площею 0,2345 га, що знаходяться на території Лісовогринівецької сільської ради Хмельницького району Хмельницької області власником яких, згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, є ОСОБА_3 ; земельну ділянку, кадастровий номер 6825083600:03:015:0025, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1647131568250, площею 1,72 га, земельну ділянку, кадастровий номер 6825083600:03:015:0023, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1619649468250, площею 0,2 га, земельну ділянку, кадастровий номер 6825083600:03:015:0009, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 238851468250, площею 2,59 га, земельну ділянку, кадастровий номер 6825083600:03:015:0022, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 941486368250, площею 0,6025 га, що знаходяться на території Лісовогринівецької сільської ради Хмельницького району Хмельницької області власником яких, згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, є ОСОБА_2 .

На обґрунтування заяви про забезпечення позову посилалося на те, що існує загроза відчуження зазначених земельних ділянок їх власниками на користь третіх осіб, що унеможливить надалі виконання судового рішення та повернення спірних земельних ділянок в користування позивача.

Короткий зміст рішень судів

Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 05 серпня 2021 року, залишеною без змін постановою Хмельницького апеляційного суду від 24 листопада 2021 року, заяву про забезпечення позову задоволено.

Накладено арешт на земельну ділянку, кадастровий номер 6825083600:03:015:0026, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1752948768250, площею 0,7605 га, земельну ділянку, кадастровий номер 6825083600:03:015:0027, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1753557668250, площею 2,7072 га, земельну ділянку, кадастровий номер 6825083600:03:015:0007, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1752948768250, площею 0,2345 га, що знаходяться на території Лісовогринівецької сільської ради Хмельницького району Хмельницької області власником яких, згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, є ОСОБА_3 ; земельну ділянку, кадастровий номер 6825083600:03:015:0025, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1647131568250, площею 1,72 га; земельну ділянку, кадастровий номер 6825083600:03:015:0023, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1619649468250, площею 0,2 га, земельну ділянку, кадастровий номер 6825083600:03:015:0009, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 238851468250, площею 2,59 га, земельну ділянку, кадастровий номер 6825083600:03:015:0022, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 941486368250, площею 0,6025 га, що знаходяться на території Лісовогринівецької сільської ради Хмельницького району Хмельницької області власником яких, згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, є ОСОБА_2 .

Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що предмет позову та вимоги заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірне нерухоме майно є співмірними із заявленим позивачем вимогами, оскільки невжиття заходів забезпечення позову може утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду, за відсутності таких заходів відповідачі можуть відчужити спірні земельні ділянки іншим особам.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У грудні 2021 року ОСОБА_3 , від імені якого діє адвокат Керницька О. В., звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, проситьухвалу Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 05 серпня 2021 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 24 листопада 2021 рокускасувати, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову.

На обґрунтування касаційної скарги посилався на те, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували статтю 151, частину десяту статті 153 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) під час розгляду заяви про застосування заходів забезпечення позову, що призвело до порушення прав відповідачів на мирне володіння своїм майном.

Вжиті судом заходи забезпечення позову не є співмірними із заявленими позовними вимогами, оскільки позивач просив визнати недійсним рішення Лісовогринівецької сільської ради та скасувати державну реєстрацію земельних ділянок, а суд, наклавши арешт на земельні ділянки, обмежив право власників на відчуження та користування земельними ділянками і як наслідок - здійснювати державну реєстрацію вчинених щодо землі угод.

Предметом позову у цій справі є позовні вимоги немайнового характеру про визнання недійсним розпорядження, визнання недійсним рішення сільської ради, скасування державної реєстрації земельних ділянок.

У разі задоволення позову рішення суду не підлягатимуть примусовому виконанню, а тому суди помилково вважали, що незабезпечення позову в обраний спосіб ускладнить чи унеможливить виконання рішення суду.

Отже, такий захід забезпечення позову не відповідає змісту порушеного права та не є співмірним із заявленими вимогами в цій справі.

Судові рішення оскаржуються з підстав порушення норм процесуального права, а саме: статті 151, десятої частини статті 153, статті 263 ЦПК України та неврахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18, від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 24 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали.

Підставами відкриття касаційного провадження у цій справі є підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою та підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини другої статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів заявника від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Статтею 150 ЦПК України встановлені види забезпечення позову. Одним із видів такого забезпечення є накладення арешту на майно, тощо.

Згідно з частиною третьою статті 150 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19), на яку посилається заявник у касаційній скарзі, зазначено, що «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам».

Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення суду, що невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення.

Предметом спору за позовними вимогами позивача є визнання незаконним розпорядження Хмельницької районної державної адміністрації, визнання недійсним рішення Лісовогринівецької сільської ради, скасування державної реєстрації земельних ділянок.

Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що таке обмеження захищає законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли наслідком невжиття заходів забезпечення позову є неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає інтереси як позивача, так і відповідача.

Тому вжиті заходи забезпечення позову є співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Правильним є й висновки судів попередніх інстанцій про те, що за наявності права власності відповідачів на спірне нерухоме майно існує реальна загроза подальшого відчуження останніми спірного майна та перехід права власності на це майно до інших осіб, що може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду в частині скасування права власності відповідачів на спірне майно та захисту порушених на думку позивача прав.

З огляду на викладене, Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що заходи забезпечення позову не є співмірними із заявленими позовними вимогами, оскільки невжиття заходів забезпечення позову може утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду в частині скасування реєстрації права власності відповідачів на спірне майно, за відсутності таких заходів відповідачі можуть відчужити спірні земельні ділянки іншим особам.

Крім того, накладення арешту на земельні ділянки не перешкоджає відповідачам користуватись цими земельними ділянками чи призвести до збитків фермерського господарства, оскільки власники майна не позбавлені можливості володіти та користуватись цим нерухомим майном, обробляти земельні ділянки, отримувати відповідну продукцію, а лише обмежені в праві його відчуження до вирішення справи по суті.

Доводи касаційної скарги про неврахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18, від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20, Верховний Суд відхиляє з огляду на таке.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року в справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) зазначено, що «під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами».

З урахуванням наведеного, висновки судів першої та апеляційної інстанцій про наявність підстав для задоволення заяви про забезпечення позову, оскільки заходи забезпечення позову є співмірними із заявленим позивачем вимогамине суперечать висновкам, викладеним у зазначених постановах.

Аргументи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували статтю 151, частину десяту статті 153 ЦПК України під час розгляду заяви про застосування заходів забезпечення позову, що призвело до порушення прав відповідачів на мирне володіння своїм майном, Верховний Суд відхиляє, оскільки заява про забезпечення позову подана відповідно до положень статті 151 ЦПК України, а саме, у заяві зазначено предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову.

Таким чином, у судів попередніх інстанцій були відсутні підстави для застосування вимог частини десятої статті 153 ЦПК України.

Доводи касаційної скарги про те, що предметом позову у цій справі є позовні вимоги немайнового характеру, а саме: про визнання недійсним розпорядження, визнання недійсним рішення сільської ради, скасування державної реєстрації земельних ділянок, а в разі задоволення позову рішення суду не підлягатимуть примусовому виконанню, тому суди помилково вважали, що незабезпечення позову в обраний спосіб ускладнить чи унеможливить виконання рішення суду, Верховний Суд відхиляє з огляду на таке.

Верховний Суд у постанові від 27 квітня 2021 року у справі № 638/20248/19 (провадження № 61-19696ск21)за позовом про визнання договорів купівлі-продажу та іпотеки недійсними дійшов висновку, що предметом позову у справі є позовні вимоги немайнового характеру, забезпечення позову не є співмірними із заявленими позовними вимогами у справі. У разі задоволення позову рішення суду не підлягатимуть примусовому виконанню, а тому суди помилково вважали, що незабезпечення позову в обраний спосіб ускладнить чи унеможливить виконання рішення суду.

Водночас можливість застосування зазначеної правової позиції залежить від встановлення конкретних фактичних обставин справи.

Так, у постанові Верховного Суду від 08 червня 2022 року у справі № 658/485/21 (провадження № 61-10140св21) за позовом про визнання недійсним договору емфітевзису та визнання укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди землі, Суд, погоджуючись із застосуванням заходу забезпечення позову у виді арешту у справі, предмет позову у якій були вимоги немайнового характеру, дійшов висновку про те, що необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову, тому суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про задоволення заяви про забезпечення позову.

Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, тлумачення норм процесуального права на свій розсуд, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами попередніх інстанцій, які їх обґрунтовано спростували. Згідно зі статтею 400 ЦПК України встановлення нових обставин та переоцінка доказів не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

З огляду на викладене, необхідно дійти висновку, що оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій прийняті з дотриманням вимог процесуального права та не можуть бути скасовані з підстав, викладених у касаційній скарзі.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на те, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 , від імені якого діє адвокат Керницька Оксана Вікторівна, залишити без задоволення.

Ухвалу Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 05 серпня 2021 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 24 листопада 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Яремко

А. С. Олійник

Г. І. Усик