Ухвала

від 26.09.2022 по справі 947/34330/21

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 11-сс/813/1230/22

Справа № 947/34330/21 1-кс/947/6579/22

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1 Доповідач ОСОБА_2

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.09.2022 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючий суддя ОСОБА_2 ,

судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

за участю:

секретарів судового засідання: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,

прокурора ОСОБА_7 ,

представників власника майна ОСОБА_8 адвокатів: ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи за апеляційною скаргою власника майна ОСОБА_8 на ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 21.07.2022 року в кримінальному проваджені №42021162240000051 від 17.09.2021 року, -

встановив:

оскарженою ухвалою слідчого судді задоволено клопотання старшого слідчого СУ ГУНП в Одеській області ОСОБА_11 , яке погоджено прокурором Білгород-Дністровської окружної прокуратури ОСОБА_7 та накладено арешт, із забороню відчуження, розпорядження та користування на майно вилучене 04.07.2022 року в ході проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , за місцем проживання ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме на: слот-тримач від сім-карти «Lifecell» з абонентським номером: НОМЕР_1 ; слот-тримач від сім-карти «ВФ Україна» з абонентським номером: НОМЕР_2 ; - слот-тримач від сім-карти «ВФ Україна» № НОМЕР_3 ; слот-тримач від сім-карти «Lifecell» № НОМЕР_4 ; слот-тримач від сім-карти «Київстар» № НОМЕР_5 ; сім-карту оператора «Lifecell» № НОМЕР_6 ; сім-карту оператора «Lifecell» № НОМЕР_7 ; сім-карту «ВФ Україна» № НОМЕР_8 ; сім-карту № НОМЕР_9 ; мобільний телефон марки «Nomi», imei1: НОМЕР_10 ;imei2: НОМЕР_11 , в якому знаходиться сім-карта оператора «ВФ Україна» з абонентським номером: НОМЕР_2 , належний ОСОБА_8 ; мобільний телефон марки «Realme» у корпусі фіолетового кольору, який знаходиться у пошкодженому стані, належний ОСОБА_8 ; флеш-накопичувач з написом «Apacer» чорного кольору, належний ОСОБА_8 ; флеш-накопичувач з написом «Intenso» зеленого кольору, належний ОСОБА_8 ; флеш-накопичувач з написом «privilegecard», належний ОСОБА_8 ; з`ємний накопичувач (жорсткий диск) s/n:WX41E366ZZVZ з написом: «WD», який від`єднано від ноутбука сірого кольору, яким користується ОСОБА_8 ; з`ємний накопичувач (жорсткий диск) з написом «Samsung», s/n: S2SMJ9ED544610, належний ОСОБА_8 ; з`ємний накопичувач (жорсткий диск) з написом «Samsung», s/n:S09UJ13LB00293, належний ОСОБА_8 ; з`ємний накопичувач (жорсткий диск) з написом «Samsung», s/n:S20BJ90SB18076, який від`єднано від системного блоку чорного кольору, яким користується ОСОБА_8 ; системний блок з позначкою: «WindowsXP» з написом: ProductKey: FW27X-WFYCF-G67GR-FBJJF-KDP48; N00045-454-310-14B, належний ОСОБА_8 ; 2 аркуші паперу з чорновими записами, які належать ОСОБА_8 .

Не погоджуючись з рішенням слідчого судді, власник майна ОСОБА_8 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржену ухвалу та постановити нову, якою відмовити в задоволенні клопотання слідчого про накладення арешту на майно.

Апелянт посилається на те, що обшук в його житлі проведено за відсутності ухвали слідчого судді, оскільки мають місце розбіжності в адресі його проведення, а саме місцем фактично проведеного обшуку є домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , а дозвіл слідчим суддею надано за іншою адресою: АДРЕСА_1 . Крім того, апелянт стверджує, що обшук, проведений 04.07.2022 року за місцем його проживання проведений без ухвали слідчого судді в порушення вимог ч.3 ст.233 КПК, оскільки він не був невідкладним, а тому є незаконним. Також апелянт вказує на порушення слідчим суддею строку розгляду клопотання слідчого (ч.ч.1,3 ст.172 КПК), в тому числі з урахуванням факту повернення 06.07.2022 року первинного клопотання слідчого про накладення арешту на майно для усунення недоліків та дати повторного звернення з новим клопотанням. Апелянт також вказує, що вилучене майно не відповідає критеріям речових доказів, а він не є підозрюваним в даному кримінальному провадженні. Апелянт посилається на неврахування слідчим суддею даних про його особу, зокрема що він є журналістом, а вилучені в ході обшуку речі пов`язані з виконанням ним його професійної діяльності. В апеляційній скарзі ОСОБА_8 також просив поновити йому строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді, оскільки під час розгляду клопотання слідчого та проголошення ухвали він присутнім не був, копію ухвали отримав лише 29.08.2022 року, а тому причини пропуску строку на апеляційне оскарження вважає поважними.

Заслухавши суддю-доповідача; представників власника майна адвокатів ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , які підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити; вивчивши матеріали судового провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги; колегія суддів дійшла висновку про таке.

Вирішуючи питання стосовно клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді, колегія суддів виходить з того, що власник майна ОСОБА_8 , відповідно до матеріалів судової справи, не був присутнім під час розгляду клопотання слідчого про накладення арешту на майно. Матеріали провадження не містять відомостей про надіслання судом на адресу ОСОБА_8 копії оскарженої ухвали. Оскаржувана ухвала отримана представником апелянта 29.08.2022 року, а апеляційна скарга подана 01.09.2022 року. Вказані обставини, з урахуванням положень абз.2 ч.3 ст.395 КПК України, свідчать про те, що апелянтом строк на оскарження фактично не пропущений та поновлення не потребує.

Що стосується доводів апеляційної скарги щодо незаконності ухвали слідчого судді, апеляційний суд зазначає наступне.

Відповідно до приписів ст.404КПК України (далі КПК), рішення суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом в межах апеляційної скарги.

Положення ст. 2 КПК визначають завдання кримінального судочинства, а саме: захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень; охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження; забезпечення швидкого, повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Положеннями ст. 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Перевіряючи рішення слідчого судді та доводи апеляційної скарги, колегія суддів виходить з того, що у відповідності до вимог чинного кримінального процесуального закону, арешт майна це один із заходів забезпечення кримінального провадження та є важливим елементом здійснення завдань кримінального провадження, своєчасне застосування якого може запобігти непоправним негативним наслідкам при розслідуванні кримінального правопорушення.

При розгляді клопотання про накладення арешту на майно в порядку статей 170-173 КПК України, для прийняття законного, обґрунтованого та справедливого рішення, слідчий суддя повинен з`ясувати правову підставу для арешту майна, яка має бути викладена у клопотанні та відповідати вимогам закону.

Наведені норми процесуального закону узгоджуються з положеннями ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідно до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу в контексті норм закону.

Вказані положення також знайшли своє відображення в рішеннях Європейського Суду з прав людини (далі, ЄСПЛ), в тому числі в рішеннях «Бакланов проти Росії» (від 09 червня 2005 року) та «Фрізен проти Росії» (від 24 березня 2005 року), де ЄСПЛ зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». У справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 року) Європейський Суд вказав, що: «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи».

Згідно з положеннями ч.ч. 1-3 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.

Арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

У випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Як убачається з матеріалів судової справи слідчим управлінням ГУНП в Одеській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42021162240000051 від 17.09.2021 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.189 КК України, за обставин, викладених у клопотанні слідчого.

30.06.2022року ухвалоюслідчого суддіКиївського районногосуду м.Одеси наданодозвіл напроведення обшукуза місцемпроживання ОСОБА_8 за адресою: АДРЕСА_1 (а.п. 43).

04.07.2022 року, відповідно до положень ч.3 ст.233 КПК, органом досудового розслідування проведено невідкладний обшук, за місцем проживання ОСОБА_8 за адресою АДРЕСА_1 , де виявлено та вилучено речі та документи, які можуть мати доказове значення у вказаному кримінальному провадженні, перелік яких міститься в резолютивній частині оскарженої ухвали (а.п.44-49).

Того ж дня, постановою слідчого вилучені під час обшуку речі визнані речовими доказами та долучені до матеріалів кримінального провадження (а.п. 53-56).

05.07.2022 року старший слідчий СУ ГУНП в Одеській області ОСОБА_11 звернувся до слідчого судді з клопотанням про надання дозволу на проведення обшуку у кримінальному провадженні №42021162240000051 від 17.09.2021 року, який фактично був проведений 04.07.2022 року в приміщені домоволодіння за місцем проживання ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 .

05.07.2022 року ухвалою слідчого судді Київського районного суду м. Одеси вказане клопотання слідчого задоволено та надано дозвіл на проведення обшукуза вказаною адресою: АДРЕСА_1 (а.п. 50-52).

Згідно відповіді Київського районного суду м. Одеси від 19.09.2022 року на запит апеляційного суду та змісту ухвали слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 11.07.2022 року вбачається, що слідчий вперше звернувся з клопотанням про накладення арешту на вилучене у ОСОБА_8 майно 06.07.2022 року, але клопотання вказаною ухвалою було повернуто прокурору для усунення недоліків.

12.07.2022 року копія ухвали слідчого судді від 11.07.2022 року отримана старшим слідчим ОСОБА_11

14.07.2022 року старший слідчий СУ ГУНП в Одеській області ОСОБА_11 повторно звернувся з клопотанням про накладення арешту на майно, вилучене за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 21.07.2022 року задоволено клопотання старшого слідчого в ОВС відділу розслідування особливо тяжких злочинів СУ ГУНП в Одеській області ОСОБА_11 , погодженого прокурором Білгород-Дністровської окружної прокуратури Одеської області ОСОБА_7 та накладено арешт, із забороню відчуження, розпорядження та користування на майно вилучене 04.07.2022 року в ході проведення санкціонованого обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , за місцем проживання ОСОБА_8 .

Мотивуючи прийняте рішення, слідчий суддя послався на наявність правових підстав для накладення арешту вилученого в ході обшуку майна, оскільки наявні правові підстави для застосування заходу забезпечення кримінального провадження у вигляді арешту майна, та існує необхідність в забезпечені збереження речового доказу з метою проведення необхідного експертного дослідження з вказаним майном. Слідчий суддя зазначив в ухвалі, що не накладення арешту на вилучене майно може призвести до його відчуження або знищення, що в свою чергу призведе до втрати доказів.

Перевіривши матеріали судового провадження, доводи апеляційної скарги та долучені до скарги документи, апеляційний суд не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги, оскільки клопотання слідчого та обставини, на які посилається останній, як на обґрунтування необхідності накладення арешту на майно, відповідає вимогам ст.171 КПК та узгоджується з положеннями ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідної до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

При розгляді клопотання старшого слідчого, слідчий суддя, пославшись на вимоги ст.170 КПК, задовольнив клопотання та наклав арешт на майно, вилучене під час обшуку за місцем проживання ОСОБА_8 , зазначивши про те, що воно відповідає критеріям, визначеним ст.98 КПК.

Апеляційний суд погоджується з такими висновками слідчого судді та вважає, що вилучене в ході обшуку майно відповідає критеріям визначеним ст.98 КПК, а тому в даному кримінальному проваджені з правовою кваліфікацією за ч.2 ст.189 КК України, з урахуванням обставин вчинення злочину, це майно може бути речовими доказами та потребує детального дослідження в ході досудового розслідування.

Апеляційний суд враховує приписи абз.2 ч.3 ст.168 КПК, згідно з яким заборонено тимчасове вилучення електронних інформаційних систем, комп`ютерних систем або їх частин, мобільних терміналів систем зв`язку, крім випадків, коли їх надання разом з інформацією, що на них міститься, є необхідною умовою проведення експертного дослідження, або якщо такі об`єкти отримані в результаті вчинення кримінального правопорушення чи є засобом або знаряддям його вчинення, а також якщо доступ до них обмежується їх власником, володільцем або утримувачем чи пов`язаний з подоланням системи логічного захисту.

Водночас, апеляційний суд звертає враховує той факт, що відповідно до постанови слідчого від 07.07.2022 року в даному кримінальному провадженні призначено комп`ютерно-технічну експертизу щодо вилученого майна, а відповідно до супровідного листа 09.07.2022 року постанова, разом з вилученими речами передана для проведення експертного дослідження. Наведене свідчить про те, що вилучені у ОСОБА_8 речі не формально перебувають в розпорядженні органу досудового розслідування, що могло б викликати сумніви у доцільності їх вилучення та важливості для проведення досудового розслідування, а є предметом експертного дослідження для встановлення всіх обставин кримінального провадження (а.п. 62-65).

Доводи апелянта стосовно незаконності накладення арешту на вищевказані речі, у зв`язку із неврахуванням слідчим суддею відсутності пред`явленої підозри ОСОБА_8 , апеляційний суд визнає безпідставними, оскільки діючий кримінальний процесуальний закон України не ставить в залежність можливість накладення арешту на майно з процесуальним статусом особи, у володінні якого воно перебуває на час вирішення клопотання щодо необхідності його арешту.

Доводи ОСОБА_8 щодо незаконності проведення обшуку, з посиланням на те, що обшук проведений не за тією адресою, яка була зазначені в ухвалі слідчого судді як адреса його місця проживання, а також з огляду на відсутність підстав для невідкладності такої слідчої дії, апеляційний суд визнає необґрунтованими, враховуючи практику ЄСПЛ та положення національного законодавства.

Так, у п.п. 78, 80, 81, 82 рішення ЄСПЛ у справі «Ратушна проти України», Суд зазначив, що перед тим, як винести постанову про проведення обшуку, було вивчено матеріали, отримані в ході оперативно-розшукових заходів та заслухано слідчого, що склало обґрунтовану думку про дійсну наявність відповідних та достатніх підстав для проведення обшуку. В цій справі були наявні показання свідка, відповідно до яких автомобіль, схожий на автомобіль сина заявниці, був помічений поруч з магазином в ніч, коли сталася крадіжка. Крім того, були показання свідків про те, що син заявниці на час подій проживав в іншому місці, були також наявні фактичні докази та показання свідків, що він проживав разом із заявницею в її будинку. Суд зазначав, що вищезазначені докази могли породити думку про те, що вкрадені речі могли б зберігатися у домогосподарстві заявниці.

Суд також наголосив, що факти, які породжують таку підозру, не повинні знаходитися на однаковому рівні з тими, що необхідні для виправдання засудження чи навіть пред`явлення обвинувачення та з`являються на подальшому етапі кримінального розслідування (див., наприклад, ухвалу щодо прийнятності у справі «Хільдебрант проти Німеччини» (Hildebrand v. Germany), заява №31513/96, від 16.04.1998 р.).

Що стосується обґрунтування, наведеного в постанові про проведення обшуку, Суд зазначив, що підозра, вказана в цій постанові, базувалася на інформації, отриманій в ході оперативно-розшукових заходів. Наведення більш детальної інформації щодо цих заходів та їх результатів могло правильно вважатися невиправданим з огляду на дуже ранню стадію розслідування та, зокрема, той факт, що деякі суттєві докази (а саме викрадені речі) ще мали бути виявлені. Суд також зазначив, що постанова про проведення обшуку була досить конкретною за змістом і містила чітке та детально описане посилання на розслідувану крадіжку із зазначенням викрадених речей та їхньої вартості (див. вище п. 7). Таким чином Суд визнав, що обшук житла заявниці, на який вона скаржилася, ґрунтувався на відповідних та достатніх підставах і супроводжувався адекватними гарантіями від зловживань та свавілля. Таким чином, Суд не вважає його непропорційним переслідуваній меті.

Вказана позиція узгоджується з вимогою КПК України щодо вмотивованості судового рішення про обшук (ст. 13 КПК), розумності прийняття й виконання судових рішень (ст. 28 КПК) та забезпечення судового контролю (ст. 3 КПК).

Апеляційний суд, аналізуючи вказане рішення ЄСПЛ з урахуванням норм діючого кримінального процесуального законодавства, враховує наявність в матеріалах судової справи відповіді на доручення Білгород-Дністровського районного відділу УСБУ в Одеській області за №65/28/140 від 27.06.2022 року, яка була предметом дослідження слідчим суддею (а.п. 27-30).

Згідно вказаного документу, який є результатом проведення оперативно-розшукової діяльності (про що зазначається у рішенні «Ратушна проти України»), отримано повні анкетні дані осіб, які зафіксовані під час проведення негласних слідчих (розшукових) дій, та які були залучені для виконання злочинного плану щодо вимагання грошових коштів від потерпілого ОСОБА_12 , та які можуть володіти відомостями, що слугуватимуть доказом у кримінальному провадженні, в тому числі їх адреси та номери мобільних телефонів.

При цьому, із вказаної відповіді оперативного підрозділу вбачається, що органу досудового розслідування було достовірно відомо про те, що ОСОБА_8 зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , а за отриманими оперативними даними, з метою здійснення протиправної діяльності, протягом січня 2022 року користувався мобільним терміналом, з якого потерпілому раніше надходили погрози.

Тобто, проведення такої слідчої дії, як обшук у житлі ОСОБА_8 не було спонтанним та безпідставним, оскільки обшуку передувало проведення негласних слідчих (розшукових) дій з встановленням обґрунтованості для здійснення такого втручання у приватне життя особи, що не зможе викликати сумніви у його законності, оскільки ця слідча дія ґрунтувалася на низці проведених оперативних заходів.

Тому, в аспекті розглянутої ЄСПЛ справи «Ратушна проти України», апеляційний суд приходить до висновку, що у органу досудового розслідування були всі необхідні підстави для проведення обшуку за місцем мешкання ОСОБА_8 .

Доводи ОСОБА_8 стосовно відсутності підстав для проведення невідкладного обшуку апеляційний суд визнає необґрунтованими, з огляду на таке.

Так, відповідно до матеріалів кримінального провадження, а також відомостей з ЄДРСР (), ухвалами слідчого судді від 30.06.2022 року надано дозвіл на проведення обшуків у вказаному кримінальному провадженні за тринадцятьма адресами.

При цьому, ухвалою слідчого судді від 30.06.2022 року був наданий дозвіл на проведення обшуку і за місцем мешкання ОСОБА_8 за адресою: АДРЕСА_1 , а не за адресою: АДРЕСА_1 , де фактично було проведено обшук в ході якого були вилучені речі на які в подальшому накладено арешт.

Вказані обшуки були проведені одночасно 04.07.2022 року, а тому, цілком очевидним залишається той факт, що з урахуванням сучасного розвитку телекомунікаційних технологій, що надає можливість швидкого спілкування між собою особам, в приміщенні яких проводились обшуки та інших осіб, які могли бути причетні до вчинення злочину, орган досудового розслідування, встановивши перед проведенням обшуку помилку щодо назви адреси проживання ОСОБА_8 АДРЕСА_1 , прийняв рішення про проведення невідкладного обшуку в порядку ч.3 ст.233 КПК, про що зазначено в протоколі обшуку від 04.07.2022 року, оскільки зволікання з проведенням такої слідчої дії могло мати негативні наслідки для досудового розслідування, а саме нівелювати завдання обшуку, зокрема призвести до втрати речей, які в подальшому можуть вплинути на хід досудового розслідування задля встановлення всіх обставин кримінального правопорушення та всього кола причетних до його скоєння злочину осіб (а.п.44-49).

Апеляційний суд вважає, що проведення органом досудового розслідування невідкладного обшуку за місцем проживання ОСОБА_8 (за наявність дозволу на проведення обшуку за місцем проживання вказаної особи на підставі ухвали слідчого судді від 30.06.2022 року за адресою: АДРЕСА_1 ), не можна визнавати незаконним, оскільки помилка стосовно зазначення адреси об`єктивно була виявлена органом досудового розслідування безпосередньо перед проведенням обшуку за місцем проживання ОСОБА_8 , оскільки місце проживання останнього за адресою: АДРЕСА_1 , було достовірно встановлено ще на підставі проведених оперативно-розшукових заходів (відповідь за №65/28/140 Білгород-Дністровського районного відділу УСБУ в Одеській області від 27.06.2022 року), тобто до постановлення ухвали слідчого судді від 30.06.2022 року (а.п. 27).

При цьому, апеляційним судом встановлено, що з метою дотримання вимог КПК щодо проведення обшуку та виключення можливості втрати речових доказів, а також визнання в подальшому вилучених в ході його проведення речей недопустимими доказами, слідчим проведено обшук з дотриманням порядку процедури проведення обшуку, що фактично не заперечується ОСОБА_8 в апеляційній скарзі. Протокол обшуку від 04.07.2022 року також не містить будь-яких зауважень ОСОБА_8 щодо проведення слідчої дії (а.п. 49).

В подальшому, за результатами проведення вказаної слідчої дії, враховуючи наведені вище обставини, на виконання приписів ч.3 ст.233 КПК, слідчий, 05.07.2022 року, звернувся з клопотанням про надання дозволу на проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , а ухвалою слідчого судді від 05.07.2022 року такий дозвіл був наданий (а.п. 50-52).

Апеляційний суд констатує, що фактично єдиним доводом апеляційної скарги ОСОБА_8 є посилання на незаконність проведення обшуку за вказаною в ухвалі слідчого судді від 30.06.2022 року адресою, хоча обшук на підставі вказаної ухвали за вказаною адресою взагалі не проводився, а був проведений в порядку ч.3 ст.233 КПК за адресою: АДРЕСА_1 , тобто за місцем проживання апелянта.

В даному випадку, оцінюючи обставини отримання дозволів слідчого судді на обшук та процедуру проведення обшуку, апеляційний суд враховує практику ЄСПЛ щодо такого поняття як надмірне прагнення до чистоти, переваги форми над змістом, в якому Суд зробив висновок про те, що не може бути скасоване правильне по суті судове рішення та не може бути відступлено від принципу правової визначеності лише задля правового пуризму (рішенні у справі «Сутяжник проти Росії» від 23.07.2009 (№ 8269/02)).

З урахуванням встановлених апеляційним судом конкретних обставин справи, колегія суддів вважає, що з огляду на очевидну технічну описку щодо адреси проведення обшуку (лише в назві - вулиця/провулок), яка була допущена слідчим суддею в ухвалі від 30.06.2022 року про надання дозволу на проведення обшуку саме за місцем проживання ОСОБА_8 , хоча на момент її постановлення слідчому судді достовірно були відомі відомості про місце фактичного проживання ОСОБА_8 АДРЕСА_1 , а не на «вулиці» Достоєвського (такі відомості містилися в матеріалах доданих до клопотання слідчого), фактично такий дозвіл, відкинувши формальний підхід до існуючого недоліку ухвали слідчого судді щодо зазначення адреси, був наданий слідчим суддею вперше ще 30.06.2022 року, а вдруге 05.07.2022 року. Порушень вимог процесуального закону під час проведення обшуку колегією суддів не встановлено та апелянтом не доведено.

Крім того, на переконання колегії суддів, проведення невідкладного обшуку після виявлення недоліку ухвали слідчого судді, якою було надано дозвіл на обшук за місцем проживання саме ОСОБА_8 , є цілком логічним та закономірним, як зазначено вище в мотивувальній частині даної ухвали апеляційного суду, оскільки такі дії правоохоронного органу вочевидь були обумовлені потребою реалізації проведення слідчої дії, направленої на забезпечення необхідності невідкладного виявлення та збереження предметів і речей, які в подальшому були визнані речовими доказами в даному кримінальному провадженні, а на теперішній час є предметом відповідного експертного дослідження з метою встановлення всіх обставин справи.

Доводи апелянта щодо незаконності проведеного обшуку з посиланням на висновки суду касаційної інстанції, викладені в постановах Верховного Суду від 15.05.2018 року (справа №761/248/16), та від 08.04.2021 року (справа №573/2028/19), з урахуванням конкретних обставин даного кримінального провадження, є неприйнятними, з огляду на наступне.

По-перше, постанова Верховного Суду від 15.05.2018 року по справі №761/248/16 відсутня в Єдиному державному реєстрі судових рішень.

По-друге, предметом розгляду за результатами якого ухвалена постанова Верховного Суду від 08.04.2021 року по справі №573/2028/19, не були аналогічні обставини, які слугували підставами для проведення невідкладного обшуку, в тому числі з огляду на те, що в кримінальному провадженні №42021162240000051, дозвіл на проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_8 по суті був фактично санкціонований до його проведення ухвалою слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 30.06.2022 року, з дотриманням вимог процесуального законодавства, але з огляду на існування описки в адресі ухвала не була реалізована.

Водночас, аналіз мотивувальних частин ухвал слідчого судді від 30.06.2022 року та 05.07.2022 року про надання дозволу на проведення обшуку за адресою місця проживання ОСОБА_8 , свідчить про те, що вказані судові рішення в частині встановлення фактичного місця проживання останнього саме за адресою проведення обшуку, є аналогічними, що вкотре свідчить лише на допущену слідчим суддею описку, оскільки відповідь за №65/28/140 Білгород-Дністровського районного відділу УСБУ в Одеській області від 27.06.2022 року на доручення слідчого №55-2510ВИХ-22 від 17.06.2022 року, містить вказівку на встановлену адресу місця проживання ОСОБА_8 : АДРЕСА_1 , що було предметом дослідження слідчого судді в обох випадках.

Доводи власника майна стосовно незаконності арешту вилучених під час обшуку речей, у зв`язку з тим, що вони використовуються ним для здійснення журналістської діяльності, а тому відповідно до ЗУ «Про захист професійної діяльності журналістів» ніхто не має права обмежувати журналіста та арештовувати його майно, якщо він законно займається професійною діяльністю журналіста, апеляційний суд визнає безпідставними, з огляду на таке.

Відповідно до ч.4 ст.18 ЗУ «Про захист професійної діяльності журналістів», законна професійна діяльність журналіста не може бути підставою для його арешту, затримання, а також вилучення зібраних, опрацьованих, підготовлених ним матеріалів та технічних засобів, якими він користується у своїй роботі.

Однак, апеляційний суд звертає увагу, що дане кримінальне провадження не стосується професійної діяльності ОСОБА_8 , як журналіста, та останнім і його захисниками, у свою чергу, не доведено, що вилучені речі були отримані власником майна при оформленні на роботу до засобів масової інформації та використовувались ним для здійснення професійної діяльності.

При цьому, матеріали кримінального провадження, навпаки вказують на те, що за версією органу досудового розслідування дії ОСОБА_8 , з використанням статусу журналіста, безпосередньо можуть бути пов`язані з обставинами вчинення злочину, які є предметом розслідування в рамках кримінального провадження №42021162240000051 від 17.09.2021 року.

Посилання ОСОБА_8 на відмову тим самим слідчим суддею в задоволенні клопотання слідчого про накладення арешту на майно іншої фізичної особи, яка також має статус журналіста, є безпідставними, оскільки вони не є предметом даного апеляційного розгляду, а тому оцінка іншого рішення слідчого судді виходить за межі компетенції колегії суддів.

Доводи апеляційної скарги з приводу невиконання слідчим суддею вимог ч.ч. 1, 3 ст.172 КПК України щодо строків розгляду клопотання протягом двох днів, апеляційний суд визнає слушними, однак власником майна не доведено, що вказана обставина в будь-яких спосіб вплинула на законність прийнятого слідчим суддею рішення по суті клопотання, та не є такою, що слугує безумовною підставою для скасування оскарженої ухвали.

Окрім того, судом апеляційної інстанції, скарга власника майна на оскаржену ухвалу слідчого судді прийнята до розгляду, чим фактично забезпечене право власника майна на апеляційне оскарження такого рішення.

Таким чином, з урахуванням конкретних обставин даного кримінального провадження, апеляційний суд вважає, що версія органу досудового розслідування стосовно наявності в арештованому майні інформації щодо готування до вчинення злочину, передбаченого ч.2 ст.189 КК України, потребує додаткової перевірки, яку можливо забезпечити шляхом застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна, з метою проведення відповідної судової експертизи та інших досліджень.

Підстав сумніватися в розумності та співрозмірності обмеження права власності на вилучене майно завданням кримінального провадження апеляційний суд на даній стадії досудового розслідування не вбачає. Можливість настання надмірно тяжких наслідків арешту майна для власника, апеляційним судом не встановлено та апелянтом не доведено.

Апеляційний суд звертає увагу апелянта, що питання про доцільність подальшого арешту на вилучене майно буде перевірено під час досудового розслідування на протязі нетривалого часу, зокрема після проведення необхідних експертних досліджень, про що має бути постановлено відповідне процесуальне рішення. При цьому, власник майна або його представник, у разі встановлення відсутності подальших підстав для арешту майна, вправі звернутися до слідчого судді з клопотанням про скасування арешту майна в порядку ст.174 КПК.

Зважаючи на вищевикладене, апеляційний суд приходить до висновку, що слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог ст.ст. 131-132, 170-173 КПК, наклав арешт на зазначене майно з метою забезпечення збереження речових доказів, з достатньою повнотою врахував наслідки від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження для власника, а також забезпечив своїм рішенням розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.

За наведених обставин, доводи апелянта про незаконність та необґрунтованість оскарженої ухвали колегія суддів визнає необґрунтованими.

Відповідно до положень п.1 ч.3 ст.407 КПК, згідно з якими апеляційний суд, за наслідками апеляційного розгляду має право залишити ухвалу слідчого судді без змін, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді без змін.

Керуючись ст.ст. 167, 170-173, 376, 404, 405, 407, 419, 422, 424, 532 КПК України, апеляційний суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу власника майна ОСОБА_8 залишити без задоволення.

Ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 21.07.2022 року, якою в кримінальному провадженні №42021162240000051 від 17.09.2021 року накладено арешт на майно вилучене 04.07.2022 року в ході проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , за місцем проживання ОСОБА_8 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.

Судді Одеського апеляційного суду

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4