Постанова

від 06.10.2022 по справі 461/2729/22

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 461/2729/22 Головуючий у 1 інстанції: Кротова О.Б.

Провадження № 22-ц/811/1735/22 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2022 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Копняк С.М.,

суддів:- Бойко С.М., Ніткевича А.В.,

секретар судового засідання - Матяш С.І.,

з участю представника скаржника - адвоката Жарського І.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, яка підписана заступником начальника Юлдашевим Юрієм Михайловичем, на ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 20 червня 2022 року (повний текст ухвали складено 23 червня 2022 року), у справі за скаргою акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на бездіяльність головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Мурихіна Сергія Володимировича,

В С Т А Н О В И В:

у червні 2022 року акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі АТ КБ «ПриватБанк») звернулося в суд із скаргою на бездіяльність головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - ВПВР ДДВС Міністерства юстиції України) Мурихіна Сергія Володимировича, в якій просило визнати неправомірною бездіяльність головного державного виконавця ВПВР ДДВС Міністерства юстиції України Мурихіна Сергія Володимировича в частині невиконання вимог заяви представника АТ КБ «ПриватБанк» про закриття виконавчого провадження № 55739387 та зобов`язати державного виконавця винести постанову про закінчення вказаного виконавчого провадження.

Скарга обґрунтована тим, що рішенням Галицького районного суду м.Львова від 21 квітня 2017 року у справі 461/6294/16-ц з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 стягнуто суму депозиту в розмірі 6 000,00 доларів США; суму процентів в розмірі 1 363,68 доларів США і суму судового збору в розмірі 1899 грн 83 коп. Постановою ВПВР ДДВС Міністерства юстиції України від 07 лютого 2018 року було прийнято до виконання виконавче провадження № 55739387 за виконавчим листом про примусове стягнення з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 7 363,68 доларів США та 1899 грн 83 коп., відповідно до виконавчого листа № 461/6294/16, виданого Галицьким районним судом м. Львова. 15 листопада 2018 року АТ КБ «ПриватБанк» було добровільно виконано рішення суду у справі № 461/6294/16, що підтверджується платіжними дорученнями від 15 листопада 2018 року №7214DNH0IB, № 8404, № 8403, № 98010, № 9805, № NDNH0IBFW03J6HG відповідно до яких перераховано стягувачу ( ОСОБА_1 ) суму депозиту в розмірі 6000,00 доларів США; перераховано стягувачу суму процентів в розмірі 1 097,76 доларів США за вирахуванням податку на доходи фізичних осіб за ставкою, передбаченою статтею 167 Податкового кодексу України; перераховано витрати судового збору в розмірі 1529 грн 36 коп.; від імені та за рахунок стягувача банком як податковим агентом перераховано до бюджету податок на доходи фізичних осіб за ставкою, передбаченою статтею 167 Податкового кодексу України, в розмірі 265,92 доларів США (1 363,68*19,5%) та 370 грн 47 коп. (1 899,83*19,5%). З огляду на фактичне, повне виконання рішення суду, АТ КБ «ПриватБанк» 05 травня 2022 року звернулося із заявою до ВПВР ДДВС Міністерства юстиції України про закриття виконавчого провадження № 55739387. Однак, станом на кінець травня 2022 року жодної відповіді отримано не було, виконавче провадження не закрито.

Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 20 червня 2022 року скаргу задоволено частково.

Визнано неправомірною бездіяльність головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Мурихіна Сергія Володимировича, яка полягає у невинесенні постанови про закінчення виконавчого провадження ВП №55739387 та зобов`язано усунути порушення.

В задоволенні решти вимог скарги - відмовлено.

Ухвала мотивована тим, що якщо юридична особа відшкодовує (виплачує) на користь фізичної особи кошти у вигляді відсотків, ця особа, виступаючи щодо такої фізичної особи податковим агентом, зобов`язана утримати і перерахувати податок із суми такого доходу. Відсутність в рішенні суду вказівки в резолютивній частині про те, що сума підлягає стягненню за відрахуванням податків й інших обов`язкових платежів - не є підставою для невиконання банком функцій податкового агента у випадках та в порядку, встановленому законодавством. Матеріалами справи підтверджено, що АТ КБ «ПриватБанк» при добровільному виконанні рішення суду, в силу вимог Податкового кодексу України, як податковий агент правомірно та підставно здійснив сплату передбачених законодавством податків, що підтверджується відповідними платіжними дорученнями. Відтак, має місце повне та фактичне виконання рішення суду, що дає підстави державному виконавцю закрити виконавче провадження з примусового виконання такого рішення.

В липні 2022 року Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, оскаржив ухвалу суду першої інстанції, подавши апеляційну скаргу, яка підписана заступником начальника Юлдашевим Юрієм Михайловичем, в якій просить скасувати ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 20 червня 2022 року, та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні скарги в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що державним виконавцем, після надходження заяви боржника про закриття виконавчого провадження у зв`язку з фактичним, повним виконанням рішення суду, не встановлено повного виконання рішення суду, адже в такому зазначено чіткі суми для стягнення, які потрібно перерахувати стягувачу, чого боржником не було здійснено. Отже, державним виконавцем не порушено вимоги законодавства, тобто відсутній факт його бездіяльності, відтак суд першої інстанції не мав підстав для задоволення скарги. Постановляючи оскаржувану ухвалу, місцевий суд наведеного не врахував, така прийнята з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника скаржника, який проти задоволення вимог апеляційної скарги заперечив, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити.

До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з такого.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено, що рішенням Галицького районного суду м. Львова від 21 квітня 2017 року у справі № 461/6294/16-ц стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 7 363, 68 доларів США та 1899 грн 83 коп. судових витрат.

На виконання вказаного рішення суду 17 січня 2018 року Галицьким районним судом м. Львова видано виконавчий лист.

Постановою заступника начальника відділу Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві Заєць Тетяною Ігорівною від 07 лютого 2018 року відкрито виконавче провадження № 55739387 по виконавчому листу №461/6294/16-ц, виданому 17 січня 2018 року Галицьким районним судом м.Львова про стягнення з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 7 363, 68 доларів США та 1899 грн 83 коп.

19 березня 2018 року старшим державним виконавцем ВПВР ДДВС Міністерства юстиції України Мурихіним Сергієм Володимировичем винесено постанову про прийняття виконавчого провадження № 55739387.

Заявою, яка отримана 18 травня 2022 року ВПВР ДДВС Міністерства юстиції України, АТ КБ «ПриватБанк» повідомив про те, що боржник в самостійному порядку фактично виконав вимоги виконавчого документу у виконавчому провадженні № 55739387 про стягнення на користь ОСОБА_1 , а тому просив закінчити вказане виконавче провадження. До заяви долучено копії платіжних доручень від 15 листопада 2018 року № 7214DNH0IB, № 8404, № 8403, № 98010, № 9805, №NDNH0IBFW03J6HG відповідно до яких: перераховано стягувачу суму депозиту в розмірі 6 000 доларів США; перераховано стягувачу суму процентів в розмірі 1 097,76 доларів США за вирахуванням податку на доходи фізичних осіб за ставкою, передбаченою статтею 167 Податкового кодексу України; перераховано витрати судового збору в розмірі 1529 грн 36 коп.; від імені та за рахунок стягувача Банком як податковим агентом перераховано до бюджету податок на доходи фізичних осіб за ставкою, передбаченою статтею 167 Податкового кодексу України, в розмірі 265,92 доларів США (1 363,68*19,5%) та 370 грн 47 коп. (1 899,83*19,5%).

Аналіз змісту рішення Галицького районного суду м. Львова від 21 квітня 2017 року у справі № 461/6294/16-ц свідчить, що стягнута цим рішенням заборгованість складається із заборгованості за вкладом в розмірі 6000,00 доларів США та нарахованими відсотками в розмірі 1363,68 доларів США, а також рішенням стягнуто сплачений позивачем судовий збір в розмірі 1899 грн 83 коп.

У справі, що переглядається, до правових питань, які необхідно вирішити колегії суддів, відноситься:

(а) чи є банк (фінансова установа), яка є боржником за рішенням суду про стягнення заборгованості за договором депозиту - «податковим агентом» у розумінні положень Податкового кодексу України, який в момент виконання такого рішення суду (добровільного чи примусового) повинен нарахувати та утримати з такої суми заборгованості, установлені законодавством податки і збори; та

(б) чи буде в такому випадку (виплата стягнутих судовим рішенням сум, з утриманням з них податків та зборів) вважатися фактично виконаним в повному обсязі рішення суду згідно з виконавчим документом, що даватиме державному (приватному) виконавцю підстави для закінчення виконавчого провадження з його примусового виконання.

Згідно зі статтею 129-1 Конституції України, статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організації, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх у добровільному порядку, встановлено Законом України від 2червня 2016року №1404-VIII«Про виконавче провадження» (далі - Закон України «Про виконавче провадження»).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Виконавче провадження є процесуальною формою, що гарантує примусову реалізацію рішення суду, яким підтверджені права та обов`язки суб`єктів матеріальних правовідносин цивільної справи.

Частиною четвертою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» на виконавця покладено обов`язок вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до четвертої статті 19 Закону України «Про виконавче провадження» сторони зобов`язані невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин, письмово повідомити виконавцю про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником, а також про виникнення обставин, що обумовлюють обов`язкове зупинення вчинення виконавчих дій, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення, зміну місця проживання чи перебування (у тому числі зміну їх реєстрації) або місцезнаходження, а боржник - фізична особа - також про зміну місця роботи.

Виконавче провадженняпідлягає закінченнюу разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом (пункт 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження»).

У відповідності до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відповідно до підпункту 14.1.54 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України дохід з джерелом походження з України - це будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні.

Фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи, є платником податку з доходів фізичних осіб. Об`єктом оподаткування резидента є, зокрема, загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід, доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання).

Порядок оподаткування доходів, отриманих фізичними особами, врегульовано у розділі розділом IV ПК України, яким визначено види отриманих фізичними особами доходів, які включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу (стаття 164 ПК України), та доходів, що не включаються до розрахунку загального (річного) оподатковуваного доходу (стаття 165 ПК України).

Відповідно до підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України, податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 ПК України.

За змістом підпункту 14.1.180 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента - юридичної особи, інвестор (оператор) за угодою про розподіл продукції, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов`язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV ПК України, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV ПК України.

Підпунктом 170.4.1 пункту 170.4 статті 170 Податкового кодексу України визначено, що податковим агентомплатника податкупід часнарахування найого користьдоходів увигляді процентівє особа,яка здійснюєтаке нарахування. Податковимагентом устроки,визначені цимКодексом длямісячного податковогоперіоду,до бюджетусплачується (перераховується)загальна сумаподатку,нарахованого заставкою,визначеною пунктом167.1статті 167цього Кодексу,із загальноїсуми процентів,нарахованих заподатковий (звітний)місяць насуми банківськихвкладних (депозитних)або поточнихрахунків,ощадних (депозитних)сертифікатів,вкладів (депозитів)членів кредитноїспілки укредитній спілці. Доходи, зазначені у цьому підпункті, остаточно оподатковуються податковим агентом під час їх нарахування.

Згідно з підпунктом «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються дохід у вигляді (1) неустойки (штрафів, пені), відшкодування (2) матеріальної або (3) немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на (а) відшкодування збитків, (б) завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також (3) шкоди життю та здоров`ю.

Таким чином, якщо банк (фінансова установа) нараховує та виплачує на користь фізичної особи проценти за договором депозиту, банк (фінансова установа), виступаючи щодо такої фізичної особи податковим агентом, зобов`язана (у випадках, передбачених ПК України) утримати і перерахувати податок із суми такого доходу.

Проте, якщо проценти за договором депозиту стягуються за рішенням суду, тобто має місце конкретизації їх розміру, зокрема, через неналежне виконання договірних зобов`язань за таких договором банком (фінансовою установою) або через невизнання права їх отримати, чи заперечення їх розміру тощо, такі особи (банк, фінансова установа) не виступають податковим агентом щодо такої фізичної особи, на стадії виконання рішення суду, а відтак не наділені правом нараховувати та утримувати за рахунок виплачуваних (стягуваних) сум податок.

Правильність такого висновку підтверджується тим, що за приписами підпункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються лише дохід у вигляді (1) неустойки (штрафів, пені), (2) відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, а стягнення заборгованості за договором депозиту не може вважатися відшкодування матеріальної шкоди (відшкодуванням збитків).

Щодо утримання податків із стягнутого на користь позивача судового збору, попередньо сплаченого ним при зверненні до суду з позовом, то судовий збір не є доходом в розумінні положень Податкового кодексу України, з якого слід сплачувати податки, у разі його стягнення судовим рішенням на користь його платника.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 80/1735/16-ц (провадження № 61-18013сво18) викладено висновок про те, що:

«Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (частина перша статті 599 ЦК України).

Усталеним як в цивілістичній доктрині, так і судовій практиці під принципами виконання зобов`язань розуміються загальні засади згідно яких здійснюється виконання зобов`язання. Як правило виокремлюється декілька принципів виконання зобов`язань, серед яких: належне виконання зобов`язання; реальне виконання зобов`язання; справедливість добросовісність та розумність (частина третя статті 509 ЦК України).

Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмету; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці».

Ураховуючи, що рішенням Галицького районного суду м. Львова від 21 квітня 2017 року у справі № 461/6294/16-ц стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 7 363,68 доларів США та 1899 грн 83 коп. судових витрат, то боржник в зобов`язанні мав сплатити на користь стягувача саме визначену цим рішенням суму, без утримання з неї податків та зборів.

З огляду на викладене, а також на те, що боржник не повністю сплатив стягувачу визначену рішенням суду суму, суд першої інстанції дійшов невірного висновку про виконання судового рішення у повному обсязі, що не може бути підставою для закриття виконавчого провадження відповідно до положень Закону України «Про виконавче провадження». Державний виконавець в даній ситуація, не виносячи постанову про закінчення виконавчого провадження, діяв відповідно до вимог чинного законодавства, а тому відсутні підстави для визнання неправомірними допущеної ним, на думку скаржника, бездіяльності.

Згідно зі статтею 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги (частини друга, третя статті 451 ЦПК України).

З огляду на встановлені обставини, оскаржена ухвала постановлена з неправильним застосуванням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Відтак, таку слід скасувати, постановити нову про відмову в задоволенні скарги.

Щодо врахування місцевим судом під час постановлення оскаржуваної ухвали висновків, викладених в постановах Верховного Суду від 16 квітня 2019 року, 25 квітня 2019 року та 05 серпня 2020 року (справи №820/3747/18, 820/5002/16, К/9901/22886/18), а також 18 липня 2018 року у справі №359/10023/16-ц (провадження № 61-14794св18) та від 07 жовтня 2020 року у справі 523/14396/19 (провадження 61-10657св20), колегія суддів вважає їх не релевантними до справи, що переглядається, адже такі висновки стосуються питання необхідності утримання та сплати податків (зборів) юридичною особою за фізичну особу, під час виконання рішення суду, що випливають з трудових відносин. Тобто, відносини у справі, що переглядається, та у справах, висновки в яких враховано місцевим судом, не є подібними.

Відповідно до вимог пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює у відповідній частині нове рішення, або змінює рішення.

За приписами частини першої статті 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно частини другої статті 376 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню; порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до статті 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначаються, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

З урахуванням висновків суду апеляційної інстанції щодо задоволення апеляційної скарги, зі скаржника на користь особи, що подала апеляційну скаргу слід стягнути судовий збір, сплачений за її подання в розмірі 2 481 грн 00 коп.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 376, 382 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

апеляційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, яка підписана заступником начальника Юлдашевим Юрієм Михайловичем, задовольнити.

Ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 20 червня 2022 року скасувати, та постановити нову ухвалу.

В задоволенні скарги акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на бездіяльність головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Мурихіна Сергія Володимировича - відмовити.

Стягнути з акціонерного товариствакомерційний банк«ПриватБанк» накористь Департаментудержавної виконавчоїслужби Міністерстваюстиції України 2 481 (дві тисячі чотириста вісімдесят одну) грн 00 коп. судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 11 жовтня 2022 року.

Головуючий С.М. Копняк

Судді: С.М. Бойко

А.В. Ніткевич