Постанова

від 25.03.2024 по справі 461/2729/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 березня 2024 року

м. Київ

справа № 461/2729/22

провадження № 61-10834сво22

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Грушицького А. І. (суддя-доповідач),

суддів: Гулька Б. І., Крата В. І., Луспеника Д. Д., Синельникова Є. В., Фаловської І. М., Червинської М. Є.,

учасники справи:

заявник - акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

суб`єкт оскарження - головний державний виконавець відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Мурихін Сергій Володимирович,

заінтересована особа- ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на постанову Львівського апеляційного суду від 06 жовтня 2022 року у складі колегії суддів Копняк С. М., Бойко С. М., Ніткевича А. В.,

у справі за скаргою акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на бездіяльність головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Мурихіна Сергія Володимировича.

Стислий виклад позиції заявника

У червні 2022 року акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду зі скаргою на бездіяльність головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - ВПВР ДДВС Міністерства юстиції України) Мурихіна С. В., у якій просило визнати неправомірною бездіяльність державного виконавця у частині невиконання вимог заяви представника АТ КБ «ПриватБанк» про закриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 та зобов`язати державного виконавця винести постанову про закінчення вказаного виконавчого провадження.

Скаргу обґрунтовано тим, що рішенням Галицького районного суду

м. Львова від 21 квітня 2017 року у справі № 461/6294/16-ц стягнено

з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 суму депозиту в розмірі

6 000,00 дол. США; суму процентів у розмірі 1 363,68 дол. США

і судовий збір у розмірі 1 899,83 грн. Постановою ВПВР ДДВС Міністерства юстиції України від 07 лютого 2018 року прийнято до виконання виконавче провадження № НОМЕР_1 за виконавчим листом.

15 листопада 2018 року банк добровільно виконав рішення суду,

що підтверджується відповідними платіжними дорученнями, за якими ОСОБА_1 перераховано депозит у розмірі 6 000,00 дол. США; проценти в розмірі 1 097,76 дол. США за вирахуванням податку на доходи фізичних осіб та військового збору; перераховано витрати судового збору в розмірі 1 529,36 грн за вирахуванням податку на доходи фізичних осіб та військового збору. Також від імені та за рахунок стягувача банк як податковий агент перерахував до бюджету податок на доходи фізичних осіб та військовий збір в розмірі 265,92 дол. США (1 363,68 * 19,5 %) та 370,47 грн (1 899,83 * 19,5 %).

У зв`язку з фактичним повним виконанням рішення суду банк 05 травня

2022 року звернувся до ВПВР ДДВС Міністерства юстиції України із заявою про закриття виконавчого провадження № НОМЕР_1, однак станом на кінець травня 2022 року жодної відповіді не отримано, виконавче провадження не закрито.

З огляду на зазначене АТ КБ «ПриватБанк» просило суд визнати неправомірною бездіяльність головного державного виконавця ВПВР ДДВС Міністерства юстиції України Мурихіна С. В. та зобов`язати державного виконавця винести постанову про закінчення вказаного виконавчого провадження.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 20 червня 2022 року у складі судді Кротової О. Б. скаргу задоволено частково. Визнано неправомірною бездіяльність головного державного виконавця ВПВР ДДВС Міністерства юстиції України Мурихіна С. В., яка полягає у невинесенні постанови про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_1, та зобов`язано усунути порушення. У задоволенні решти вимог скарги відмовлено.

Ухвалу суду першої інстанції мотивовано тим, що якщо юридична особа відшкодовує (виплачує) на користь фізичної особи кошти у вигляді відсотків, ця особа є податковим агентом, тому зобов`язана утримати

і перерахувати податок із суми такого доходу. Відсутність

у резолютивній частині рішення суду вказівки про те, що сума підлягає стягненню за відрахуванням податків й інших обов`язкових платежів,

не є підставою для невиконання банком функцій податкового агента

у випадках та в порядку, встановлених законодавством. Банк, добровільно виконуючи рішення суду, як податковий агент правомірно здійснив сплату передбачених законом податків, що підтверджується відповідними платіжними дорученнями, тому виконав рішення суду, що є підставою для державного виконавця закрити виконавче провадження з примусового виконання такого рішення.

Постановою Львівського апеляційного суду від 06 жовтня 2022 року апеляційну скаргу ВПВР ДДВС Міністерства юстиції України задоволено. Ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 20 червня 2022 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні скарги відмовлено.

Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що якщо банк (фінансова установа) нараховує та виплачує на користь фізичної особи проценти за договором депозиту, банк (фінансова установа), виступаючи щодо такої фізичної особи податковим агентом, зобов`язаний утримати/перерахувати податок із суми такого доходу.

Разом із тим, якщо проценти за договором депозиту стягуються за рішенням суду, то має місце конкретизація їх розміру, зокрема, через неналежне виконання договірних зобов`язань за таким договором банком (фінансовою установою) або через невизнання права їх отримати, чи заперечення їх розміру тощо.

Щодо утримання податків зі стягнутого на користь позивача судового збору, сплаченого ним при зверненні до суду з позовом, апеляційний суд зробив висновок про те, що судовий збір не є доходом, з якого слід сплачувати податки в разі його стягнення судовим рішенням на користь його платника.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У листопаді 2022 року АТ КБ «ПриватБанк» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Львівського апеляційного суду від 06 жовтня 2022 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні апеляційної скарги ВПВР ДДВС Міністерства юстиції України.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк» посилається на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права

у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі № 359/10023/16, від 16 квітня 2019 року у справі № 820/3747/18, від 25 квітня 2019 року у справі № 820/5002/16, від 05 серпня 2020 року у справі № К/9901/22886/18, від 07 жовтня 2020 року

у справі № 523/14396/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Ключовим висновком у зазначених постановах є застосування податковим агентом податкового законодавства при виконанні судових рішень, а відсутність вказівки в резолютивній частині рішення про те, що сума підлягає стягненню за відрахуванням податків та інших обов`язкових платежів, не є підставою для невиконання функцій податкового агента у випадках та в порядку, передбачених законодавством.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

26 грудня 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив ВПВР ДДВС Міністерства юстиції України на касаційну скаргу, мотивований законністю і обґрунтованістю рішення апеляційного суду, який дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення скарги

АТ КБ «ПриватБанк».

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 листопада 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

10 січня 2023 року справа № 461/2729/22 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 лютого 2023 року справу призначено до судового розгляду.

21 липня 2023 року до Верховного Суду надійшло клопотання

АТ КБ «ПриватБанк» про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, яке мотивовано наявністю виключної правової проблеми,

необхідністю забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики (частина п`ята статті 403 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 серпня 2023 року у задоволенні клопотання АТ КБ «ПриватБанк» про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовлено. Справу передано на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі Об?єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2023 року прийнято до розгляду справу № 461/2729/22 за скаргою АТ КБ «ПриватБанк» на бездіяльність головного державного виконавця ВПВР ДДВС Міністерства юстиції України Мурихіна С. В. за касаційною скаргою АТ КБ «ПриватБанк» на постанову Львівського апеляційного суду від 06 жовтня 2022 року.

Призначено справу до розгляду Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Мотиви передачі справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду

Передаючи справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду керувалася тим, що у спірних правовідносинах Верховний Суд дійшов протилежних за змістом висновків щодо належного/неналежного виконання банком рішення суду, яке набрало законної сили, з відрахуванням обов`язкових платежів у передбачених законом розмірах, які сплачені ним як податковим агентом, без зазначення цього в судовому рішенні.

Законом визначено імперативний порядок сплати податків і обов`язкових платежів на проценти за депозитним вкладом. Саме податковий агент здійснює нарахування та сплату цих платежів і є відповідальною за ці дії особою.

Суми, які суд визначає до стягнення за депозитним вкладом на користь вкладника як відсотки, обраховуються судом без віднімання сум податків і зборів, передбачених законом, оскільки податкові зобов`язання сторін, які виникають у зв`язку з ухваленням та/або виконанням судових рішень про стягнення коштів, встановлюються не судом, а визначені податковим законодавством України.

Таким чином, перерахувавши на користь стягувача суму відсотків

за депозитним вкладом із відрахуванням обов`язкових платежів

у передбачених законом розмірах, які сплачені ним як податковим агентом, банк діяв у межах, визначених законом, що свідчить про виконання ним рішення суду в цій частині.

Схожі за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду

від 07 жовтня 2020 року у справі № 523/14396/19 та від 18 липня 2018 року у справі № 359/10023/16-ц.

Разом із тим у постанові від 05 липня 2023 року у справі № 642/8921/15-ц Верховний Суд виклав інші висновки у подібних правовідносинах, зокрема, що перерахування банком на виконання рішення суду суми відсотків за депозитним вкладом з відрахуванням обов`язкових платежів у передбачених законом розмірах, які сплачені ним як податковим агентом, за відсутності у резолютивній частині рішення вказівки, що сума доходу підлягає стягненню за відрахуванням цих сум, свідчать про невиконання ним судового рішення.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважала, що у спірних правовідносинах Верховний Суд дійшов протилежних за змістом висновків щодо належного/неналежного виконання банком рішення суду, яке набрало законної сили, з відрахуванням обов`язкових платежів у передбачених законом розмірах, які сплачені ним як податковим агентом, без зазначення цього в судовому рішенні.

Ураховуючи наведене, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вказувала на необхідність відступити від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 642/8921/15-ц, про те, що відсутність у резолютивній частині рішення суду вказівки, що сума доходу підлягає стягненню за відрахуванням податків та інших платежів, зобов`язує боржника перерахувати на виконання такого судового рішення грошові кошти в розмірах, зазначених у цій частині. Тобто позбавляє боржника як податкового агента утримувати з цих сум відповідні податки та надає можливість стягувачу отримати більше, ніж йому належить за законом та договором.

Фактичні обставини справи

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 21 квітня 2017 року

у справі № 461/6294/16-ц з АТ КБ «ПриватБанк» стягнено на користь ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 7 363,68 дол. США, яка складається з: 6 000,00 дол. США - сума вкладу, 1 363,68 дол. США - сума процентів, а також стягнено 1 899,83 грн судових витрат, на виконання якого 17 січня 2018 року районний суд видав виконавчий лист, на підставі якого відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1.

05 травня 2022 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до ВПВР ДДВС Міністерства юстиції України із заявою про закінчення виконавчого провадження, у якій повідомило про фактичне виконання боржником вимог виконавчого документа у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 про стягнення на користь ОСОБА_1 грошових коштів. Указана заява отримана ВПВР ДДВС Міністерства юстиції України 09 травня 2022 року.

До заяви долучено копії платіжних доручень від 15 листопада 2018 року № 7214DNH0IB, № 8404, № 8403, № 98010, № 9805, № NDNH0IBFW03J6HG, згідно з якими стягувачу перераховано: депозит у розмірі

6 000,00 дол. США; проценти в розмірі 1 097,76 дол. США

за вирахуванням податку на доходи фізичних осіб та військового збору; судовий збір у розмірі 1 529,36 грн. Від імені та за рахунок стягувача банк як податковий агент перерахував до бюджету податок на доходи фізичних осіб та військовий збір в розмірі 265,92 дол. США (1 363,68 * 19,5 %) та 370,47 грн (1 899,83 * 19,5 %).

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, врахувавши аргументи відзиву, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції - без змін.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Предметом спору у справі, що переглядається, є оскарження бездіяльності державного виконавця у частині невиконання вимог заяви боржника про закриття виконавчого провадження та зобов`язання державного виконавця винести постанову про закінчення виконавчого провадження у зв`язку з фактичним його виконанням.

Правовим питанням, яке вирішує Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, є з`ясування факту належного фактичного виконання в повному обсязі виконавчого документа, виданого на підставі рішення суду про стягнення заборгованості, у випадку виплати грошової суми з урахуванням податків та інших обов`язкових платежів на підставі вимог податкового законодавства.

З огляду на обставини справи, яка передана на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, правового аналізу потребує питання щодо виконання боржником за виконавчим документом як податковим агентом покладеного на нього нормами податкового законодавства обов`язку щодо здійснення нарахування та сплати податків і зборів із визначеної у судовому рішенні суми процентів за договором банківського вкладу та судового збору.

Згідно зі статтею 129-1 Конституції України, статтею 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

На підставі цієї норми Конституції України виконавець має діяти винятково в межах повноважень, визначених Законом України «Про виконавче провадження», в тому числі дотримуватися імперативних норм про компетенцію (права та обов`язки).

За змістом статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження

і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів

і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Виконавче провадження здійснюється з дотриманням засад верховенства права, обов`язковості виконання рішень, законності, диспозитивності, справедливості, неупередженості та об`єктивності, гласності та відкритості виконавчого провадження, розумності строків виконавчого провадження, співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями, забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

Відповідно до пункту 3 частини другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний розглядати

в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання.

За змістом пункту 9 частини першої статті 39 Закону України

«Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі, зокрема, фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Постанова про закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених частиною першою цієї статті, виноситься в день настання відповідних обставин або в день, коли виконавцю стало відомо про такі обставини.

Об`єднана палата нагадує, що у постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц (провадження № 61-18013сво18) зроблено такі висновки: «Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (частина перша статті 599 ЦК України). Усталеним як в цивілістичній доктрині, так і судовій практиці під принципами виконання зобов`язань розуміються загальні засади згідно яких здійснюється виконання зобов`язання. Як правило виокремлюється декілька принципів виконання зобов`язань, серед яких: належне виконання зобов`язання; реальне виконання зобов`язання; справедливість добросовісність та розумність (частина третя статті 509 ЦК України). Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмету; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц (провадження № 14-134цс18) зроблено висновок, що: «У разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквіваленту такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні. Перерахування стягувачеві суми у національній валюті України чи іншій валюті, аніж валюта, зазначена у резолютивній частині судового рішення, не вважається належним виконанням судового рішення».

Обміркувавши викладене, Об`єднана палата зауважує, що перерахування стягувачеві суми меншої, ніж зазначена у резолютивній частині судового рішення (виконавчому документі), не вважається належним виконанням судового рішення. Предметом грошового зобов`язання є грошові кошти, виражені у відповідній валюті. Сплата (перерахування) коштів у розмірі меншому, ніж зазначена у резолютивній частині судового рішення (виконавчому документі), свідчить про порушення принципу належного виконання в частині належного предмету виконання.

Щодо публічних засад справляння податків

Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема встановлює вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до статті 18 ПК України податковим агентом визнається особа, на яку цим Кодексом покладається обов`язок з обчислення, утримання з доходів, що нараховуються (виплачуються, надаються) платнику, та перерахування податків до відповідного бюджету від імені та за рахунок коштів платника податків. Податкові агенти прирівнюються до платників податку і мають права та виконують обов`язки, встановлені цим Кодексом для платників податків.

Згідно з підпунктом 162.1.3 пункту 162.1 статті 162 ПК України платником податку є податкові агенти.

Відповідно до підпункту 164.1.1 пункту 164.1 статті 164 ПК України загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом.

Згідно з підпунктом 170.4.1 пункту 170.4 статті 170 ПК України податковим агентом платника податку під час нарахування на його користь доходів у вигляді процентів є особа, яка здійснює таке нарахування. Податковим агентом у строки, визначені цим Кодексом для місячного податкового періоду, до бюджету сплачується (перераховується) загальна сума податку, нарахованого за ставкою, визначеною пунктом 167.1 статті 167 цього Кодексу, із загальної суми процентів, нарахованих за податковий (звітний) місяць на суми банківських вкладних (депозитних) або поточних рахунків, ощадних (депозитних) сертифікатів, вкладів (депозитів) членів кредитної спілки у кредитній спілці. Доходи, зазначені у цьому підпункті, остаточно оподатковуються податковим агентом під час їх нарахування.

Податкові агенти (банки, кредитні спілки), які нараховують доходи

у вигляді процентів, зазначених у підпункті 170.4.1 цього пункту,

у податковому розрахунку, подання якого передбачено підпунктом

«б» пункту 176.2 статті 176 цього Кодексу, відображають загальну суму нарахованих у звітному податковому періоді доходів та загальну суму утриманого з них податку. При цьому у податковому розрахунку

не зазначається інформація про суми окремого банківського вкладного (депозитного) або поточного рахунку, ощадного (депозитного) сертифіката, вкладу (депозиту) члена кредитної спілки у кредитній спілці, суми нарахованих процентів, а також відомості про фізичну

особу - платника податку, якій нараховані такі доходи (підпункт 170.4.2 пункту 170.4 статті 170 ПК України).

Відповідно до пункту 167.1 статті 167 ПК України ставка податку на доходи фізичних осіб становить 18 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2 - 167.5 цієї статті) у тому числі, але не виключно у формі: заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв`язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами.

Згідно з пунктом 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір. Платниками збору є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу. Об`єктом оподаткування збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу. Ставка збору становить 1,5 відсотка від об`єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1.2 цього пункту. Нарахування, утримання та сплата (перерахування) збору до бюджету здійснюються у порядку, встановленому статтею 168 цього Кодексу, за ставкою, визначеною підпунктом 1.3 цього пункту. Відповідальними за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) збору до бюджету є особи, визначені у статті 171 цього Кодексу. Платники збору зобов`язані забезпечувати виконання податкових зобов`язань у формі та спосіб, визначені статтею 176 цього Кодексу.

Відповідно до підпункту «а» пункту 171.2 статті 171 ПК України особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з інших доходів, є податковий агент - для оподатковуваних доходів з джерела їх походження в Україні.

Доходи, які не включаються до розрахунку загального місячного (річного) оподатковуваного доходу, визначено у статті 165 ПК України.

Так, відповідно до підпункту 165.1.29 пункту 165.1 статті 165 ПК України не включається до розрахунку загального місячного (річного) оподатковуваного доходу основна сума депозиту (вкладу), внесеного платником податку до банку чи небанківської фінансової установи, яка повертається йому, сума, яка отримується платником податку внаслідок продажу права вимоги на депозит, а також основна сума кредиту, що отримується платником податку (протягом строку дії договору), у тому числі фінансового кредиту, забезпеченого заставою, на визначений строк та під проценти.

Таким чином, податковий агент не відраховує податки і обов`язкові платежі з основної суми депозиту (вкладу) на виконання судового рішення про стягнення таких коштів, а тому зазначена в резолютивній частині сума депозиту підлягає сплаті стягувачу у виконавчому провадженні саме у вказаному розмірі.

Щодо процентів на банківський вклад

Положення ПК України визначають поняття «пасивні доходи», яке означає, зокрема, такі доходи, як проценти на поточний або депозитний (вкладний) банківський рахунок, а також встановлюють ставки податку на пасивні доходи до бази оподаткування.

Згідно з підпунктом 164.2.8 пункту 164.2 статті 164 ПК України до загального оподатковуваного доходу платника податку включаються пасивні доходи особи.

У підпункті 14.1.268 пункту 14.1 статті 14 ПК України наведено перелік визначених законодавцем видів пасивного доходу. Одним із видів такого доходу є, зокрема, проценти на поточний або депозитний (вкладний) банківський рахунок, на вклад (депозит) у кредитних спілках, інші проценти (у тому числі дисконтні доходи).

Визначення терміна «проценти» міститься у підпункті 14.1.206 пункту 14.1 статті 14 ПК України, відповідно до якого проценти - дохід, який сплачується (нараховується) позичальником на користь кредитора як плата за використання залучених на визначений або невизначений строк коштів або майна. До процентів включається, зокрема, платіж за використання коштів, залучених у депозит.

Ураховуючи положення підпунктів 170.4.1 і 170.4.2 пункту 170.4 статті 170 ПК України та Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій та операцій з ощадними сертифікатами банку, затверджене постановою Правління Національного банку України від 03 грудня 2003 року № 516, банк або інша фінансова установа виступає у ролі податкового агента і автоматично здійснює нарахування та стягнення процентів за депозитом.

Отже, законом визначено імперативний порядок сплати податків та інших обов`язкових платежів на проценти за депозитним вкладом. Саме податковий агент здійснює нарахування та сплату цих платежів

і є відповідальною за ці дії особою.

Щодо судового збору

Вирішуючи питання про стягнення податків і зборів із присудженої за рішенням суду суми судового збору, Об`єднана палата зазначає про необхідність насамперед встановити правову природу судових витрат, понесених стороною під час розгляду справи.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору встановлено нормами спеціального Закону України «Про судовий збір».

Судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених Законом України «Про судовий збір». Судовий збір включається до складу судових витрат.

Відповідно до статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи.

Статтею 141 ЦПК України урегульовано питання розподілу судових витрат та зазначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судові витрати можна визначити як законодавчо врегульовану сплату грошових коштів за рахунок сторін у справі, що пов`язана із необхідністю її розгляду та вирішення судом приватноправового спору.

При цьому можливість отримання особою компенсації понесених судових витрат законодавчо передбачена лише у разі підтвердження судом факту протиправних дій (бездіяльності), рішень відповідача, обґрунтованості позовних вимог, а отже, фактично передбачає компенсацію збитків стороні, права якої порушено.

Повертаючись до норм податкового законодавства, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається, зокрема, дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров`ю, а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом (підпункт «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України).

Компенсація судових витрат за своєю правовою природою

є обов`язковим відшкодуванням, передбаченим законом, і фактично

є формою відшкодування збитків за матеріальну шкоду, заподіяну особі неправомірними діями/бездіяльністю, рішеннями іншої сторони у справі та вимушеними матеріальними втратами, які особа зазнала у зв`язку зі зверненням за судовим захистом.

Отже, сума судового збору, яка відшкодовується особі за рішенням суду, не включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу такого платника, а тому у цьому випадку банк чи фінансова установа не виступає податковим агентом.

Щодо суті спору

Звертаючись до суду зі скаргою, заявник просив визнати неправомірною бездіяльність державного виконавця у частині невиконання вимог його заяви про закриття виконавчого провадження та зобов`язати державного виконавця винести постанову про закінчення виконавчого провадження. При цьому підставою вимог скарги зазначено те, що банк фактично виконав в повному обсязі рішення суду згідно з виконавчим документом.

Суди встановили та підтверджено матеріалами справи, що боржник перерахував стягувачеві визначені рішенням суду проценти на вклад та витрати на сплату судового збору, з утриманням із цих сум податку на доходи та військового збору.

З урахуванням висновків, викладених у цій постанові, фактичного повного виконання судового рішення згідно з виконавчим документом не відбулося, оскільки перераховані боржником на користь ОСОБА_1 суми відсотків за банківським вкладом та судового збору не відповідають тим сумам, які визначені у рішенні суду, яке набрало законної сили.

Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду звертає увагу, що вимоги щодо змісту судового рішення передбачено нормами процесуального закону.

Так, відповідно до пункту 1 частини першої статті 176 ЦПК України ціна позову визначається у позовах про стягнення грошових коштів - сумою, яка стягується, чи оспорюваною сумою за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Відповідно до частини першої статті 265 ЦПК України рішення суду складається з вступної, описової, мотивувальної і резолютивної частин.

Згідно із частиною сьомою статті 265 ЦПК України у разі необхідності в резолютивній частині рішення суду вказується про:

1) порядок і строк виконання рішення;

2) надання відстрочення або розстрочення виконання рішення;

3) забезпечення виконання рішення;

4) повернення судового збору;

5) призначення судового засідання для вирішення питання про судові витрати, дату, час і місце його проведення; строк для подання стороною, за клопотанням якої таке судове засідання проводиться, доказів щодо розміру понесених нею судових витрат;

6) дату складення повного судового рішення.

Суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування (частина десята статті 265 ЦПК України).

Аналіз приписів зазначеної статті 265 ЦПК України дає підстави для висновку, що її положення не містять імперативної вказівки щодо додаткової деталізації суми стягнення, яка на підставі рішення суду підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, із конкретизацією розмірів обов`язкових платежів.

З огляду на зазначене у державного виконавця ВПВР ДДВС Міністерства юстиції України Мурихіна С. В., дії якого згідно із законодавчими положеннями обмежені змістом виконавчого листа, виданого на виконання рішення суду, були відсутні правові підстави для закриття виконавчого провадження.

З урахуванням викладеного апеляційний суд, скасовуючи ухвалу суду першої інстанції та ухвалюючи постанову про відмову у задоволенні скарги АТ КБ «ПриватБанк», обґрунтовано керувався тим, що боржник у виконавчому провадженні АТ КБ «ПриватБанк» мав сплатити на користь стягувача визначені у рішенні Галицького районного суду м. Львова від 21 квітня 2017 року суми.

Водночас помилкова вказівка апеляційного суду у постанові про те, що банк не виступає податковим агентом щодо фізичної особи на стадії виконання рішення суду, на правильність висновку апеляційного суду по суті скарги не впливає.

Щодо наявності підстав для відступлення від висновків про застосування норми права

Передаючи справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, в ухвалі від 02 серпня 2023 року колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вказувала на необхідності відступити від правових висновків, викладених у постанові колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 642/8921/15-ц, в якій Верховний Суд, погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій про відмову в задоволенні скарги, зазначив про відсутність у державного виконавця підстав для закриття виконавчого провадження у зв`язку із відсутністю у резолютивній частині рішення суду вказівки про те, що сума доходу підлягає стягненню за відрахуванням податків та інших платежів.

З огляду на висновки цієї постанови Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду не вбачає підстав для відступлення від висновку, викладеного у постанові колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 642/8921/15-ц.

Водночас відсутні підстави й для відступлення від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 523/14396/19 та від 18 липня 2018 року у справі № 359/10023/16-ц з огляду на те, що спір у цих справах стосувався трудових, а не банківських правовідносин.

Висновки щодо застосування норм права (частина друга статті 416 ЦПК України)

Тлумачення статті 265 ЦПК України дає підстави для висновку, що її положення не містять імперативної вказівки щодо додаткової деталізації суми, яка на підставі рішення суду підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, із вказівкою про утримання податків та інших обов`язкових платежів.

З урахуванням змісту статті 19 Конституції України, виконавець при виконанні судового рішення має діяти лише в межах повноважень, визначених Законом України «Про виконавче провадження», в тому числі дотримуватися імперативних норм про компетенцію (права та обов`язки).

Перерахування стягувачеві суми меншої, ніж зазначена у резолютивній частині судового рішення (виконавчому документі), не вважається належним виконанням судового рішення. Предметом грошового зобов`язання є грошові кошти, виражені у відповідній валюті. Сплата (перерахування) коштів у розмірі меншому, ніж зазначена у резолютивній частині судового рішення (виконавчому документі), свідчить про порушення принципу належного виконання в частині предмета виконання.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на їх правильність не впливають.

Оскаржувана постанова апеляційного суду прийнята з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому вказане судове рішення необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Оскільки постанову апеляційного суду залишено без змін, а касаційну

скаргу - без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 402, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного суду від 06 жовтня 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий А. І. Грушицький Судді:Б. І. Гулько В. І. Крат Д. Д. Луспеник Є. В. Синельников І. М. Фаловська М. Є. Червинська