Ухвала

від 12.10.2022 по справі 460/4837/20

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

12 жовтня 2022 року

м. Київ

справа № 460/4837/20

адміністративне провадження № К/990/26062/22

Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Васильєвої І.А., перевіривши касаційну скаргу Рівненського державного аграрного коледжу на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 04.12.2020 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду 02.08.2022 у справі №460/4837/20 за адміністративним позовом Рівненського державного аграрного коледжу до Головного управління ДПС у Рівненській області про визнання протиправною і скасування вимоги,

УСТАНОВИВ:

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 04.12.2020, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду 28.04.2021, відмовлено в задоволенні позову Рівненського державного аграрного коледжу до Головного управління ДПС у Рівненській області про визнання протиправною і скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 14.04.2020 №Ю-4283-17 на суму 82249,35 грн.

Постановою Верховного Суду від 29.06.2022 касаційну скаргу Рівненського державного аграрного коледжу задоволено частково, скасовано постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28.04.2021, а справу направлено до Восьмого апеляційного адміністративного суду на новий розгляд.

Верховним Судом зауважено, що за змістом встановлених обставин у цій справі, базою нарахування недоїмки за єдиним внеском згідно зі спірною вимогою від 14.04.2020 №Ю-4283-17 стало рішення від 16.09.2015 №0026541706 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску. Водночас, як свідчать матеріали справи, позивач на стадії апеляційного оскарження (в додаткових поясненнях до апеляційної скарги), заперечуючи законність оскаржуваної вимоги, наголошував, що у Коледжу відсутня недоїмка зі сплати єдиного внеску на час винесення Вимоги, а стягнення суми штрафу та пені не відносяться до недоїмки; а відтак стягнення штрафу та пені згідно оскаржуваної Вимоги за відсутності недоїмки зі сплати єдиного внеску є незаконним. Верховний Суд звернув увагу на те, що обґрунтованість визначення суми недоїмки на підставі вимоги від 14.04.2020 №Ю-4283-17 залишилась поза межами дослідження та перевірки суду апеляційної інстанції. Відповідно до мотивувальної частини оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції взагалі не надав жодної правової оцінки вказаним доводам позивача. Вказане свідчить про неповноту оцінки судом апеляційної інстанції обставин, покладених в основу оскарженого акта індивідуальної дії та порушення норм процесуального права, що свідчить про незаконність оскарженого рішення суду апеляційної інстанції у цій частині, відтак рішення суду апеляційної інстанції таким, що ухвалене з порушенням процесуальних норм.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду 02.08.2022 апеляційну скаргу Рівненського державного аграрного коледжу залишено без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 04.12.2020 у справі №460/4837/20 - без змін.

Справа розглядалася в порядку загального позовного провадження.

До Верховного Суду надійшла касаційна скарга Рівненського державного аграрного коледжу на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 04.12.2020 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду 02.08.2022 у справі №460/4837/20.

При вирішенні питання про відповідність касаційної скарги вимогам Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судом встановлено наступне.

Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначається підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).

Відповідно до частини 4 статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 2 і 3 статті 353 цього Кодексу.

Верховний Суд зауважує, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пунктів 1, 2, 3 частини 4 статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі:

- норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; висновку судів, який суперечить позиції Верховного Суду; обґрунтування в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга) (для пункту 1 частини 4 статті 328 КАС України);

- норми матеріального права, яку неправильно застосовано судом апеляційної інстанції; постанови Верховного Суду, у якій викладено висновок щодо правильного застосування норми права, від якого належить відступити; вмотивованого обґрунтування необхідності такого відступу; висновку, який, на думку скаржника, відповідає правильному тлумаченню і застосуванню цієї норми (для пункту 2 частини 4 статті 328 КАС України);

- норми матеріального права, яку неправильно застосовано судом апеляційної інстанції, висновок щодо правильного застосування якої ще не сформульовано Верховним Судом; висновку апеляційного суду, який, на переконання скаржника, є неправильним; обґрунтування у чому полягає помилка суду при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися (для пункту 3 частини 4 статті 328 КАС України).

У разі, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо не дослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини 4 статті 328 КАС України), у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому на думку скаржника останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.

У касаційній скарзі підставою касаційного оскарження судових рішень позивач зазначив пункт 1, 3 частини 4 статті 328 та частину 5 статті 353 КАС України.

Верховний Суд зауважує, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини 4 статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; висновку судів, який суперечить позиції Верховного Суду; обґрунтування, в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).

При цьому недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, обов`язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.

Подібність правовідносин означає, зокрема подібність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи. При цьому, обставини, які формують зміст таких правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, самі по собі не формують подібності правовідносин, важливими факторами є також доводи і аргументи сторін, які складають межі судового розгляду справи.

У касаційній скарзі позивач вказує на те, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми частини 4 статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464-VI) та Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 07.05.2015 за №508/26953 із змінами та доповненнями (далі - Інструкція №449), без урахування висновку Верховного Суду у постанові від 10.12.2019 у справі №826/25425/15, відповідно до якого вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи у випадку, зокрема, якщо платник має на кінець календарного місяця борг з єдиного внеску, однак, якщо суми єдиного внеску донараховані контролюючим органом за результатами перевірки, тоді вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається разом з актом документальної перевірки.

У даній справі суди попередніх інстанцій виходили з того, що за платником єдиного внеску обліковувалися суми штрафу (74110,84 грн) та пені (8138,51 грн), нараховані згідно з рішенням від 16.09.2015 №0026541706 за порушення порядку та строків нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску (недоїмки). Узгоджені в адміністративному порядку суми штрафів та нарахованої пені контролюючий орган включив до вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 14.04.2020 №Ю-4283-17, оскільки їх застосування було пов`язано з виникненням та сплатою недоїмки.

У справі №826/25425/15 Верховний Суд, виходив з того, що на кінець календарного місяця (31.10.2015) у платника єдиного внеску обліковувався борг зі сплати самостійно узгоджених сум єдиного внеску за березень-жовтень 2015 року у сумі 1062531,05 грн. На підставі даних інформаційної системи на вказану суму боргу була сформована вимога про сплату цього боргу (недоїмки). При цьому суд відхилив доводи позивача про те, що разом з вимогою про сплату боргу (недоїмки) контролюючий орган не надсилав акт перевірки, оскільки така вимога була сформована на підставі звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи фіскального органу, а не акта перевірки.

У постанові від 19.05.2020 у справі №910/719/19 Велика Палата Верховного Суду вказала, що під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Відтак, у постанові від 10.12.2019 у справі №826/25425/15 Верховний Суд застосував норми права до інших фактичних обставин та відмовив у задоволенні позову за інших підстав.

Зазначаючи в касаційній скарзі підставою касаційного оскарження пункт 3 частини 4 статті 328 КАС України, позивач посилається на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм пунктів 2, 6 частини 1 статті 1, частини 2 статті 2, пункту 1 частини 1 статті 4, пункту 1 частини 1 статті 6, частини 10 статті 9, частин 2, 3, 4, 10, 11 статті 25 Закону №2464-VI, абзацу 1 пункту 4 розділу VІ, пункту 1 та 2 розділу VІІ Інструкції №449 та відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування цих норм права в контексті відсутності вини платника, як необхідної складової податкового правопорушення, за несвоєчасну сплату єдиного внеску та застосованих у зв`язку з цим штрафних санкцій та пені.

Верховний Суд зауважує, що у випадку посилання скаржника на пункт 3 частини 4 статті 328 КАС України, як на підставу касаційного оскарження, останньому необхідно зазначити конкретну норму права, щодо застосування якої у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися.

Однак скаржником не обґрунтовано, в чому полягало неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та як такі норми повинні застосовуватися.

У справі №460/4837/20 предметом спору є вимога про сплату боргу (недоїмки) у вигляді узгодженої в адміністративному порядку суми штрафу та нарахованої пені, застосованих за порушення порядку та строків нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску (недоїмки) згідно з рішенням контролюючим органом, а не правомірність їх застосування.

Доводи скаржника щодо неврахування судом апеляційної інстанції при новому розгляді справи висновків і мотивів, з яких було скасовано попереднє судове рішення суду апеляційної інстанції Верховним Судом, не підпадають під підстави, передбачені пунктом 4 частини 4 статті 328 КАС України та фактично зводяться до незгоди з наданою судом правовою оцінкою встановлених обставин і досліджених доказів, що не є достатніми для відкриття касаційного провадження у справі. Мотив незгоди з рішенням судів попередніх інстанцій без взаємозв`язку з підставами касаційного оскарження, передбаченими частиною четвертою статті 328 КАС України, не означає, однак, що касаційна скарга відповідає пункту 4 частини 2 статті 330 КАС України.

Доводи касаційної скарги зводяться до викладення фактичних обставин справи, цитування норм податкового законодавства України, висловлення незгоди з наданою судами правовою оцінкою встановлених обставин і досліджених доказів, переоцінки доказів, що не є належним викладенням підстав касаційного оскарження, передбачених частиною 4 статті 328 КАС України.

Верховний Суд зауважує, що невстановлення судами обставин справи від яких, як вважає скаржник, залежить правильність вирішення спору, знаходиться у площині дослідження та оцінки судом доказів у справі, що може бути підставою касаційного оскарження, передбаченою пунктом 4 частини 4 статті 328 та відповідним пунктом частини 2 статті 353 КАС України, однак скаржником не вказано та не обґрунтовано дану підставу касаційного оскарження.

Відповідно до положень статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.

Верховний Суд зазначає, що у касаційній скарзі скаржник повинен навести мотиви незгоди з судовим рішенням з урахуванням передбачених КАС України підстав для його скасування або зміни (статті 351-354 Кодексу) з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.

З урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 08.02.2020, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.

Отже, перевіркою змісту поданої у цій справі касаційної скарги встановлено, що у ній не викладені передбачені частиною 4 статті 328 КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.

Пунктом 4 частини 5 статті 332 КАС України встановлено, що касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

За наведених обставин касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала.

Відповідно до вищенаведеного, керуючись статтями 328, 330, 332, 355, 359 КАС України,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Рівненського державного аграрного коледжу на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 04.12.2020 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду 02.08.2022 у справі №460/4837/20 повернути особі, яка її подала.

Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи. Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.

Роз`яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не може бути оскаржена.

СуддяІ.А. Васильєва