Постанова

від 04.10.2022 по справі 922/1717/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 жовтня 2022 року

м. Київ

cправа № 922/1717/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Могил С.К. - головуючий, Волковицька Н.О., Случ О.В.,

за участю секретаря судового засідання Кравчук О.І.

та представників

позивача: Дейнега К.В. (присутній в режимі відеоконференції)

відповідача: не з`явився

третьої особи: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Крамаренка Володимира Михайловича

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 21.01.2021

та рішення Господарського суду Харківської області від 07.10.2020

у справі № 922/1717/20

за позовом Харківської міської ради

до Фізичної особи-підприємця Крамаренка Володимира Михайловича

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо на предмета спору, на стороні відповідача - Харківський обласний фонд соціально-трудової реабілітації інвалідів "Інватруд"

про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за використання земельної ділянки

В С Т А Н О В И В:

Харківська міська рада (далі - Рада, позивач) звернулась до суду з позовом до Фізичної особи-підприємця Крамаренка Володимира Михайловича (далі - ФОП Крамаренко В.М., відповідач) про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою по вул. Клочківській, 370 у м. Харкові площею 0,3196 га з кадастровим номером 6310136300:13:050:0006 (далі - Земельна ділянка) за період з 01.05.2017 по 31.12.2019 у сумі 1 272 493,69 грн.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 07.10.2020 (суддя Пономаренко Т.О.), залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 21.01.2021 (колегія суддів у складі: Білоусова Я.О. - головуючий, Пуль О.А., Тарасова І.В.), позов задоволений повністю. Стягнуто з відповідача на користь позивача безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати за користування Земельною ділянкою за період з 01.05.2017 до 31.12.2019 у розмірі 1 272 493,69 грн.

Судами обох інстанцій встановлено, що 19.06.2014 за відповідачем зареєстровано право власності на нежитлові приміщення загальною площею 545,4 кв.м. у нежитловій будівлі літ. «А» по вул. Клочківській, 370 у м. Харкові на підставі укладених з фірмою «Фокс» ТОВ договорів купівлі-продажу від 19.06.204 №889 та №887.

Земельна ділянка використовувалась Фірмою «Фокс» ТОВ на підставі укладеного з Радою договору оренди землі від 19.07.2010 №141070500081. За актом приймання передачі від 26.09.2014 Фірма «Фокс» ТОВ передала Земельну ділянку (кадастровий номер 6310136300:13:050:0006), що була у користуванні згідно з договором оренди від 19.07.2010 №141070500081 строком дії до 31.12.2010, до земель запасу міста.

11.11.2019 проведено державну реєстрацію права власності відповідача на нежитлову будівлю літ. «А», склад літ. «Б», замощення I загальною площею 545,4 кв.м. по вул. Клочківській, 370 у м. Харкові.

Відповідно до відомостей з Державного земельного кадастру Земельна ділянка знаходиться у комунальній власності; категорія земель - землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення; вид використання - для реконструкції нежитлової будівлі літ «А-1» під складські приміщення (але не пізніше прийняття об`єкту до експлуатації) код КВЦПЗ - 1.11.6. Державна реєстрація Земельної ділянки здійснена 27.07.2010.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна право власності, інші речові права на Земельну ділянку не зареєстровані.

Рішенням Ради від 18.12.2019 № 1903/19 надано відповідачу дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки комунальної власності площею 0,3196 га з кадастровим номером 6310136300:13:050:0006 для зміни цільового призначення з «іншої комерційної діяльності» на «для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості» для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. «А-1» та складу літ. «Б» по вул. Клочківській, 370 у м. Харкові.

Відповідно до складеного позивачем акта обстеження Земельної ділянки від 24.02.2020 на сформованій Земельній ділянці розташовані нежитлова будівля літ. «А-1» та склад літ. «Б», замощення І, право власності на які зареєстроване за відповідачем.

Позивач зазначає, що згідно з розрахунком, який здійснено з урахуванням нормативно-правових актів, витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку Земельної ділянки, відповідач зберіг кошти за використання Земельної ділянки у розмірі орендної плати за період з 01.05.2017 по 31.12.2017 у розмірі 247 279,43 грн, з 01.01.2018 по 01.07.2018 у розмірі 211 335,39 грн, з 01.08.2018 по 31.12.2018 у розмірі 239 376,15 грн та з 01.01.2019 по 31.12.2019 у розмірі 574 502,72 грн, всього 1 272 493,69 грн., які і просить стягнути з відповідача.

Судові рішення мотивовані тим, що відповідач зберіг у себе кошти, що як орендна плата нараховуються за володіння і користування Земельною ділянкою, на якій розташовані належні відповідачу на праві власності об`єкти нерухомості; земельна ділянка сформована з 27.07.2010, має кадастровий номер 6310137200:02:022:0019, її межі чітко визначені, площа становить 0,3196 га, тобто зазначена ділянка є окремим об`єктом цивільних прав; збереження (заощадження) цього майна почалося у результаті правомірних дій відповідача із набуття ним права власності на нерухоме майно на вул. Клочківській, 370 у м. Харкові без оформлення договору оренди земельної ділянки, що має наслідком володіння і користування чужою земельною ділянкою без відповідної грошової компенсації.

Отже, суди дійшли висновку, що у відповідача виник обов`язок сплатити позивачеві за спірний період грошові кошти за користування земельною ділянкою, на якій розташовані об`єкти нерухомості відповідача.

Стосовно тверджень скаржника про те, що він не користується усією площею Земельної ділянки, суди, проаналізувавши положення статей 79, 79-1 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), дослідивши витяг із Державного земельного кадастру, за змістом якого Земельна ділянка сформована як об`єкт цивільних прав з 27.07.2010, констатували, що розмір земельної ділянки, якою користується відповідач, доведено та обґрунтовано. Установлена судами обставина правомірного володіння і користування відповідачем належними йому нерухомим майном сама по собі свідчить про фактичне користування останнім Земельною ділянкою, сформованою як об`єкт цивільних прав, позаяк відповідач не надав жодних доказів на підтвердження формування за адресою розташування нерухомого майна земельної ділянки меншої чи більшої площі для його експлуатації та обслуговування.

Щодо доводів відповідача про перехід до нього права користування Земельною ділянкою на підставі договору оренди від 19.07.2010 №141070500081, укладеного Радою з попереднім власником нерухомого майна - Фірмою «Фокс» ТОВ, то суди встановили, що вказаний договір мав строк дії до 31.12.2010, про що безпосередньо зазначено в акті приймання-передачі земельної ділянки від 26.09.2014, за відсутності доказів укладення міх сторонами нового договору оренди або продовження дії попереднього договору. Більше того, у матеріалах справи відсутній примірник договору оренди від 19.07.2010 №141070500081, що унеможливлює встановлення чинності такого договору.

Апеляційний господарський суд також відхилив доводи відповідача на те, що Земельна ділянка за категорією відноситься до земель промисловості, в зв`язку з чим при розрахунку повинна застосовуватися ставка річної орендної плати у розмірі 4% від нормативної грошової оцінки, оскільки відповідно до відомостей з Державного земельного кадастру Земельна ділянка за категорією належить до земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення; вид використання в межах цієї категорії - для реконструкції нежитлової будівлі літ «А-1» під складські приміщення. У зв`язку з чим позивач обґрунтовано застосував при розрахунку базову річну ставку орендної плати 8% від нормативної грошової оцінки.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та ухвали нове рішення, яким у позові відмовити повністю або залишити позов без розгляду.

Скаржником вмотивовано подання касаційної скарги на підставі п.п. 1, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, а саме:

- судами не враховано висновок Верховного Суду у постанові від 23.11.2020 у справі №908/592/19 про те, що належним доказом наявності у представника повноважень представляти інтереси юридичної особи в порядку самопредставництва є наявність відповідних відомостей в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі - ЄДР). Натомість в ЄДР відсутні відомості щодо наявності у Мовчана М.В. повноважень вчиняти дії від імені Ради, здійснювати представництво інтересів юридичної особи в суді та підписувати позовні заяви. У зв`язку з чим усі докази у справі, посвідчені такою особою від імені Ради є недопустимими, а підписана нею позовна заява підлягає залишенню без розгляду на підставі п. 2 ч. 1 ст. 226 ГПК України;

- суди не застосували до спірних правовідносин ч. 2 ст. 120 ЗК України, ч. 2 ст. 377, ч. 1 ст. 604 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) та ч. 3 ст. 7, абз. 8 ч. 1 ст. 31 Закону України «Про оренду землі», ч. 4 ст. 20 Закону України «Про планування і забудову територій», якими передбачено виникнення у відповідача з моменту набуття права власності на об`єкти нерухомого майна права оренди на частину спірної земельної ділянки в обсязі і на умовах договору, укладеного із попереднім власником таких об`єктів, без урахування висновків щодо застосування таких норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 у справі №910/18560/16, від 05.12.2018 у справі №713/1817/16-ц, від 18.12.2019 у справі №263/6022/16-ц, від 25.02.2020 у справі №922/510/19, від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13, а також постановах Верховного Суду від 12.10.2016 у справі №6-2225цс16, від 09.02.2018 у справі №910/4528/15-г, від 03.03.2018 у справі №904/6296/17, від 05.09.2018 у справі №904/9027/17, від 19.06.2018 у справі №922/3655/17, від 07.11.2018 у справі №910/20774/17, від 29.11.2018 у справі №915/1416/17, від 06.12.2018 у справі №902/1592/15; від 27.02.2019 у справі № 913/661/17; від 06.03.2019 у справі №914/2687/17; від 04.04.2019 у справі №910/7197/18; від 18.04.2019 у справі №913/210/18; від 23.05.2019 у справі №922/109/18; від 04.06.2019 у справі №914/1925/18, від 04.07.2019 у справі № 911/2244/18; від 04.07.2019 у справі № 914/1925/18; від 12.02.2020 у справі №913/153/18;

- судами неправильно застосовано статтю 1212 ЦК України, без урахування висновків щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №922/3412/17, відповідно до яких у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України;

- внаслідок неправильного застосування статей 79-1, 120, 125 ЗК України та статей 181, 377 ЦК України суди дійшли до помилкового висновку про те, що сформованість земельної ділянки як об`єкта цивільних прав унеможливлює використання новим власником будівель, що на ній знаходяться, лише частини такої земельної ділянки, необхідної для розміщення та обслуговування зазначених будівель, без урахування висновків щодо застосування таких норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 у справі №910/18560/16, від 18.12.2019 у справі №263/6022/16-ц, від 01.10.2019 у справі №922/2723/17, від 29.05.2019 №367/2022/15-ц, постанові Верховного Суду від 09.02.2018 у справі №910/4528/15-г;

- судами неправильно застосовано ч. 1 ст. 21 Закону України «Про оренду землі» та п. 2.5. Положення про порядок визначення розмірів орендної плати при укладанні договорів оренди землі в м. Харкові, затвердженого рішенням Ради №41/08 від 27.02.2008, в частині висновків про правильне застосування позивачем ставки річної орендної плати 8% при розрахунку позовних вимог, без урахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №629/4628/16-ц, від 13.02.2019 у справі №320/5877/17, постановах Верховного Суду від 06.02.2018 у справі №923/921/17, від 10.09.2018 у справі №920/739/17, від 13.02.2019 у справі №922/392/18, від 07.02.2019 у справі №922/3639/17, від 17.03.2020 у справі №917/353/19, від 16.09.2020 у справі №922/3361/19.

- судові рішення оскаржуються з підстав, передбачених п.5 ч.1 ст. 310 ГПК України, оскільки справу розглянуто судом першої інстанції за відсутності відповідача, належним чином не повідомленого про дату, час і місце судового засідання.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.03.2021 відкрито провадження за касаційною скаргою з підстав, передбачених п.п. 1, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, надано строк на подання відзиву на касаційну скаргу до 25.03.2021.

До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 29.03.2021 від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу, надісланий поштою 24.03.2021, у якому позивач вказує на помилковість доводів скаржника та правильність висновків судів обох інстанцій, і просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржену постанову апеляційного та рішення місцевого господарських судів - без змін.

Касаційне провадження у справі зупинялось ухвалами Верховного Суду від 13.04.2021, від 13.05.2021, від 15.07.2021, а також ухвалою від 07.07.2022 - до закінчення перегляду в касаційному порядку палатою для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 922/2060/20.

Ухвалою Верховного Суду від 31.08.2022 касаційне провадження у справі було поновлено.

Заслухавши доповідь головуючого судді та пояснення представника позивача, переглянувши в касаційному порядку постанову апеляційного та рішення місцевого господарських судів, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Щодо підстави відкриття касаційного провадження, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень визначено застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Суд враховує, що судовими рішеннями в подібних правовідносинах є такі рішення, де подібними є (1) предмети спору, (2) підстави позову, (3) зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце (4) однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (аналогічна позиція викладена у постановах ВП ВС від 05.06.2018 у справі № 523/6003/14-ц, від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16, від 20.06.2018 у справі № 755/7957/16-ц, від 26.06.2018 у справі № 2/1712/783/2011, від 26.06.2018 у справі № 727/1256/16-ц, від 04.07.2018 у справі № 522/2732/16-ц).

Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи ((див. постанови Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 року у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)).)

При цьому колегія суддів враховує позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, відповідно до якої у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

З огляду на наведене безпідставним є посилання в касаційній скарзі на незастосування судами правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 у справі №910/18560/16, від 05.12.2018 у справі №713/1817/16-ц, від 18.12.2019 у справі №263/6022/16-ц, від 25.02.2020 у справі №922/510/19, від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13, від 20.11.2018 у справі №922/3412/17, а також постановах Верховного Суду від 12.10.2016 у справі №6-2225цс16, від 09.02.2018 у справі №910/4528/15-г, від 03.03.2018 у справі №904/6296/17, від 05.09.2018 у справі №904/9027/17, від 19.06.2018 у справі №922/3655/17, від 07.11.2018 у справі №910/20774/17, від 29.11.2018 у справі №915/1416/17, від 06.12.2018 у справі №902/1592/15; від 27.02.2019 у справі № 913/661/17; від 06.03.2019 у справі №914/2687/17; від 04.04.2019 у справі №910/7197/18; від 18.04.2019 у справі №913/210/18; від 23.05.2019 у справі №922/109/18; від 04.06.2019 у справі №914/1925/18, від 04.07.2019 у справі № 911/2244/18; від 04.07.2019 у справі № 914/1925/18; від 12.02.2020 у справі №913/153/18, оскільки всі ці справи містять різні встановлені обставини, різні предмети спору, а також нормативно-правове регулювання правовідносин, тобто правовідносини у них не є подібними з правовідносинами у справі, що переглядається. У цій частині доводи касаційної скарги зводяться до тверджень скаржника про існування між ним та Радою договірних правовідносин оренди внаслідок переходу до відповідача права користування Земельною ділянкою за укладеним між Радою та попереднім власником нерухомості договором оренди землі від 19.07.2010 №141070500081. Однак за встановленими судами попередніх інстанцій обставинами вказаний договір оренди припинив свою дію ще у 2010 році, тобто задовго до придбання відповідачем нерухомого майна, розташованого на Земельній ділянці, що виключає перехід до нового власника нерухомості права оренди Земельної ділянки за таким договором оренди.

Верховний Суд відхиляє посилання скаржника на висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №629/4628/16-ц, від 13.02.2019 у справі №320/5877/17, постановах Верховного Суду від 06.02.2018 у справі №923/921/17, від 10.09.2018 у справі №920/739/17, від 13.02.2019 у справі №922/392/18, від 07.02.2019 у справі №922/3639/17, від 17.03.2020 у справі №917/353/19, від 16.09.2020 у справі №922/3361/19, які стосуються правовідносин очевидно не подібних тим, що мали місце між сторонами даного спору. У жодній з наведених справ Верховний Суд не надавав правового висновку щодо застосування ч. 1 ст. 21 Закону України «Про оренду землі» та п. 2.5. Положення про порядок визначення розмірів орендної плати при укладанні договорів оренди землі в м. Харкові, затвердженого рішенням Ради №41/08 від 27.02.2008, у контексті розміру відсоткової ставки річної орендної плати, яка підлягає застосуванню при розрахунку суми безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою за подібних зі справою, що переглядається, фактичних обставин (які стосуються цільового призначення земельної ділянки та виду її використання).

Також Верховний Суд не приймає до уваги посилання скаржника на неврахування судами правових висновків Верховного Суду у постанові від 23.11.2020 у справі №908/592/19, скільки Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду (ухвала від 18.06.2021 у справі № 922/751/20) відступив від висновку щодо застосування приписів статей 56, 58 ГПК України в частині обов`язковості відображення в ЄДР інформації про особу, яка може діяти від імені юридичної особи в порядку самопредставництва, викладеного в постанові Верховного Суду від 23.11.2020 у справі № 908/592/19, та навів висновок, за змістом якого процесуальний закон не містить положень, за якими відсутність в ЄДР відомостей про особу, що підписала документ, який пред`являється до суду в установленій процесуальним законом формі та містить вимогу про примусовий захист порушеного права чи інтересу, позбавляло б її права на підписання такого документа. При цьому відповідні доводи щодо відсутності у представника Ради повноважень на підписання позовної заяви не наводились відповідачем ні в суді першої, ні в суді апеляційної інстанції, а отже не оцінювались судами в оскаржуваних судових рішеннях, що позбавляє Верховний Суд можливості розглянути такі доводи по суті в силу встановлених ст. 300 ГПК України меж перегляду справи судом касаційної інстанції та повноважень останнього.

Разом з тим, оцінюючи доводи касаційної скарги щодо неправильного застосування судами статей 79-1, 120 ЗК України та статей 181, 377 ЦК України, які обґрунтовані обставиною використання відповідачем не усієї сформованої Земельної ділянки, а тільки її частини, необхідної для розміщення та обслуговування нерухомості відповідача, Верховний Суд відповідно до ч. 4 ст. 300 ГПК України враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Верховного Суду від 05.08.2022 у справі №922/2060/20, яка прийнята після подання касаційної скарги відповідача у даній справі. У зв`язку з чим Верховний Суд зазначає про таке.

Відповідно до частини 1 статті 79 ЗК України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Згідно із частинами 1- 4, 9 статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах 6, 7 цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Отже, земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 16.06.2021 у справі № 922/1646/20 та від 04.03.2021 у справі № 922/3463/19.

У справі, яка розглядається, суди встановили, що Земельна ділянка, на якій розташовані об`єкти нерухомого майна, належні ФОП Крамаренку В.М., та за користування якою позивач просить стягнути безпідставно збережені кошти у виді орендної плати, сформована з 27.07.2010 (визначено її площу і межі), їй присвоєно кадастровий номер, відомості про неї внесено до Державного земельного кадастру.

Зважаючи на викладене, спір у цій справі стосується сформованої земельної ділянки, а тому сумнівів щодо її розміру Суд не має. При цьому саме Земельна ділянка раніше була надана в оренду попередньому власнику під розміщення нерухомого майна, придбаного у подальшому відповідачем.

Твердження скаржника про користування меншою площею земельної ділянки, а саме лише тією, на якій безпосередньо розташовані нежитлові будівлі, колегія суддів вважає недоречними, оскільки, по-перше, спір стосується користування вже сформованою земельною ділянкою, по-друге, як правильно встановили суди попередніх інстанцій, у справі відсутні докази на підтвердження формування за спірною адресою земельної ділянки меншої чи більшої площі для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель. Отже, розмір земельної ділянки, якою користується відповідач, доведений, обґрунтований і підтверджений достатніми доказами, про що правомірно зазначили суди попередніх інстанцій.

Крім цього, варто зауважити, що Верховний Суд у своїх постановах неодноразово наводив таку правову позицію: у разі користування сформованою земельною ділянкою комунальної власності, якій присвоєно окремий кадастровий номер, без оформлення договору власник такої земельної ділянки може захистити своє право на компенсацію йому недоотриманої орендної плати у порядку статті 1212 ЦК України (пункт 27 постанови Верховного Суду від 09.02.2022 у справі № 910/8770/19, пункт 7.10 постанови Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 905/1680/20).

Відтак наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не підтвердилася під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень з цієї підстави.

Щодо підстави відкриття касаційного провадження, передбаченої п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

У цій частині доводів касаційної скарги скаржник посилається на те, що суд першої інстанції розглянув справу за відсутності відповідача, належним чином не повідомленого про дату, час та місце судового засідання. Тобто скаржник стверджує, що вказане процесуальне порушення допущено виключно судом першої інстанції. Так, суд апеляційної інстанції встановив, що про судове засідання 07.10.2020, у якому прийнято оскаржуване рішення суду першої інстанції, учасників справи було повідомлено ухвалою від 05.10.2020, тобто мало місце формальне порушення місцевим господарським судом вимог ч. 4 ст. 120 ГПК України щодо повідомлення учасників справи. Проте сам відповідач підтвердив свою обізнаність про час, місце та дату судового засідання 07.10.2020, проте подав клопотання про відкладення розгляду справи, яке судом було вмотивовано відхилено.

Разом з тим Верховний Суд зауважує, що розгляд справи здійснюється як судом першої, так і судом апеляційної інстанції. Так, оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції була прийнята в судовому засіданні 21.01.2021 за участю представника відповідача Терпелюк Є.В., належно повідомленого про дату, час та місце судового засідання (відповідач особисто та представник відповідача були присутні в судовому засіданні 14.12.2020, в якому оголошено перерву до 21.01.2021). Отже, суд апеляційної інстанції дотримався вимог процесуального законодавства щодо повідомлення учасників справи та належним чином забезпечив реалізацію відповідачем його процесуальних прав в суді апеляційної інстанції.

Отже, у даному випадку відсутні підстави для скасування судового рішення на підставі п. 5 ч. 1 ст. 310 ГПК України, а отже наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, також не підтвердилася під час касаційного провадження.

Підсумовуючи викладене, беручи до уваги передбачені ГПК України межі перегляду справи в касаційній інстанції, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками апеляційного та місцевого господарських судів про задоволення позову, у зв`язку з чим касаційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржувана постанова апеляційного та рішення місцевого господарських судів підлягають залишенню без змін (в межах касаційного оскарження).

Відповідно до статті 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору за подання касаційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Крамаренка Володимира Михайловича залишити без задоволення.

Постанову Східного апеляційного господарського суду від 21.01.2021 та рішення Господарського суду Харківської області від 07.10.2020 у справі №922/1717/20 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Могил С.К.

Судді: Волковицька Н.О.

Случ О.В.