Рішення

від 06.10.2022 по справі 761/4519/22

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 761/4519/22

Провадження № 2/761/7879/2022

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2022 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді - Фролової І.В.,

секретаря судового засідання - Шаповала М.С.,

за участю:

представника позивача - Фанштейн К.М. ,

відповідача - ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві у порядку загального позовного провадження в приміщенні суду цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська Енергетична Біржа» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про захист ділової репутації, визнання інформації недостовірною та спростування недостовірної інформації,-

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Українська Енергетична Біржа» звернулися до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про захист ділової репутації, визнання інформації недостовірною та спростування недостовірної інформації.

У своїх позовних вимогах просили суд визнати недостовірною та такою, що порочить ділову репутацію ТОВ «Українська Енергетична Біржа» інформацію:

- викладену та поширену ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 в мережі Інтернет на сайті «Цензор.НЕТ» у розділі «Блоги» (за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_2 ) та на інтернет ресурсі за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_3

«ІНФОРМАЦІЯ_19».

- поширену ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 на своїй офіційній сторінці у Фейсбук за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_4 з переходом на статтю на сайті «Цензор.НЕТ», а саме:

«.ІНФОРМАЦІЯ_20».

- поширену ОСОБА_2 на сайті YouTube на каналі ОСОБА_2 у вигляді аудіовізуального твору за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_5 з назвою « ІНФОРМАЦІЯ_21».

- поширену ОСОБА_5 на своїй сторінці ІНФОРМАЦІЯ_18 ІНФОРМАЦІЯ_7 з посиланням на статтю ОСОБА_2 « ІНФОРМАЦІЯ_31» на « ІНФОРМАЦІЯ_9 » з наступним підписом: « ІНФОРМАЦІЯ_10 » та ІНФОРМАЦІЯ_7 з посиланням на аудіовізуальний твір з сайту Youtube на своїй сторінці Фейсбук ІНФОРМАЦІЯ_22.

Зобов`язати ОСОБА_2 та ОСОБА_8 спростувати поширену ними недостовірну інформацію шляхом видалення власних дописів та посилань з мережі Інтернет: з сайту « ІНФОРМАЦІЯ_9 » у розділі «Блоги» (за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_2

- на інтернет ресурсі за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_3

- на Фейсбук - сторінці

ІНФОРМАЦІЯ_11 на статтю з адресою ІНФОРМАЦІЯ_2 та аудіовізуальний твір з адресою ІНФОРМАЦІЯ_5 із особистої Фейсбук-сторінки ІНФОРМАЦІЯ_12

- видалення аудіовізуального твору за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_5 з назвою « ІНФОРМАЦІЯ_23»

Зобов`язати ОСОБА_2 та ОСОБА_8 розмістити на вказаних ресурсах у тих же самих розділах резолютивної частини рішення у цій справі із попередньою заявою наступного змісту: «ІНФОРМАЦІЯ_24».

Свої позовні вимоги обґрунтовували тим, що ІНФОРМАЦІЯ_13 в мережі Інтернет на сайті «Цензор.НЕТ» у розділі «Блоги» ОСОБА_2 розміщено статтю та в соціальній Інтернет-мережі Фейсбук на особистій сторінці ОСОБА_2 .

Також ОСОБА_2 на сайті YouTube на власному каналі розмістив аудіовізуальний твір з назвою « ІНФОРМАЦІЯ_21».

Крім того ІНФОРМАЦІЯ_7 з посиланням на статтю ОСОБА_2 «ІНФОРМАЦІЯ_25» на « ІНФОРМАЦІЯ_9 » з наступним підписом: « ІНФОРМАЦІЯ_10 ». Аудіовізуальний твір з сайту Youtube також поширений ОСОБА_10 на своїй сторінці Фейсбук .

Позивач вважає, що ОСОБА_2 та ОСОБА_12 здійснили розповсюдження стосовно ТОВ «Українська енергетична біржа» недостовірної інформації щодо нібито непоодиноких фактів порушення Позивачем законодавства: порушення законодавства про захист економічної конкуренції та відмивання - конвертування коштів через транзитні підприємства в готівку під виглядом надання фіктивних послуг, тощо.

Унаслідок поширення Відповідачами такої інформації відбулося порушення особистих немайнових прав Позивача, оскільки вона шкодить, дискредитує та принижує статус ТОВ «Українська Енергетична Біржа» в очах громади, контрагентів та органів влади, зокрема, ставить під сумнів дотримання підприємством у його діяльності норм чинного законодавства України, руйнує позитивний імідж та ділову репутацію Позивача, а отже порушує його право на повагу до ділової репутації.

Наведена у публікаціях інформація, формує негативне сприйняття Позивача в очах необмеженого кола осіб, які є читачами та глядачами спірних публікацій, а у потенційних партнерів та клієнтів - формує недовіру, та має на меті завдання шкоди діловій репутації Позивача як суб`єкта господарювання, оскільки за змістом оскаржуваних публікацій, Відповідач-1 неодноразово вказує на порушення Позивачем законодавства, на неприпустиму діяльність Позивача щодо конвертування «відмивання» коштів. Поширення Відповідачами оскаржуваних публікацій спрямовано на дискредитацію та заподіяння шкоди діловій репутації Позивача.

На підставі нижченаведеного позивач вважає, що інформація, викладена у публікаціях Відповідачів, є такою, що підлягає спростуванню.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09 лютого 2022 року матеріали позову було передано для розгляду судді Фроловій І.В.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 02 червня 2022 року було відкрито провадження у справі, призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження.

12 липня 2022 року на адресу суду надійшло клопотання від представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська Енергетична Біржа» про долучення доказів до матеріалів справи, а саме: копію фінансової звітності згідно з МСФЗ разом зі звітом незалежних аудиторів та копії первинної документації щодо правовідносин з контагентами.

30 серпня 2022 року на електронну адресу суду надійшла заява про розгляд справи без участі відповідача, відповідно до якої представник ОСОБА_3 просив суд розглядати цивільну справу без їх участі, позовні вимоги не визнає у повному обсязі, проти задоволення позову заперечує.

14 вересня 2022 року через підсистему «Електронний суд» на адресу суду надійшов відзив від ОСОБА_2 , відповідно до змісту якого відповідач зазначає, що в січні 2022 року Відповідач отримав приватним порядком інформацію щодо деяких особливостей господарчої діяльності Позивача. Оскільки джерело інформації мало анонімний характер, але вміст мав ознаки достовірності - оцінка цієї інформації була викладена виключно на приватному каналі Позивача на інтернет-сервісі Ютуб , який не має будь-якого офіційного статусу. Долучені до матеріалів справи копії первинних документів свідчать, на думку Відповідача, про відсутність розумної економічної мети зазначених господарчих операцій. Докази, що містяться в матеріалах справи, не підтверджують факту порушення прав Позивача. Таким чином, доводи, викладені в позовній заяві є необґрунтованими та відповідно є такими, що задоволенню не підлягають.

Також 14 вересня 2022 року через підсистему «Електронний суд» на адресу суду надійшло клопотання ОСОБА_2 про виклик свідків.

20 вересня 2022 року протокольною ухвалою суду було відмовлено у задоволенні клопотання про виклик свідків.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 20 вересня 2022 року було закрито підготовче провадження у справі, призначено до розгляду справи по суті.

05 жовтня 2022 року на електронну адресу суду надійшла відповідь на відзив, відповідно до змісту якої представник позивача зазначає, що поширені Відповідачем висловлювання за своїм характером та змістом ґрунтуються на твердженнях, зокрема, про причетність Позивача до вчинення злочинів. Вказані поняття у контексті їх використання в інформаційних повідомленнях Відповідача, несуть досить однозначний зміст у вітчизняному інформаційно-правовому полі з безумовно негативною кримінальною конотацією. При цьому, Відповідач обґрунтовує свої твердження стосовно наявності у діях Позивача складу злочину посиланням на конкретні підприємства, через які нібито «було конвертовано» грошові кошти, та конкретні суми грошових коштів. Таку поширену Відповідачами інформацію про Позивача можна перевірити на предмет її істинності, дійсності; зазначена інформація не підпадає під ознаки критики; в оспорюваній інформації відсутня оцінка дій, суб`єктивна думка, переконання і погляди відповідача, припущення, а також мовно-стилістичні засоби (гіпербола, алегорія, сатира) тощо. Враховуючи формулювання використаних при поширенні інформації тверджень, ця інформація висловлена Відповідачем у формі фактичного твердження.

На підставі викладеного, представник позивача просить суд задовольнити позовні вимоги ТОВ «Українська Енергетична Біржа» у повному обсязі.

Представник позивача - адвокатка Фанштейн К.М. в судовому засіданні просила суд позов задовольнити з підстав викладених у позовній заяві.

Відповідач - ОСОБА_2 в судовому засіданні щодо задоволення позовних вимог заперечував, просив суд відмовити, оскільки поширені ним висловлювання являються оціночними судженнями, а не фактичними твердженнями.

Відповідач - ОСОБА_3 в судове засідання не з`явилася, про дату, час та місце розгляду справи була повідомлена судом належним чином. Суд враховує заяву представника ОСОБА_3 від 30 серпня 2022 року про розгляд справи без участі відповідача.

Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею (ч. 1 ст. 223 ЦПК України).

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод передбачено, що ніщо не перешкоджає особі добровільно відмовитись від гарантій справедливого судового розгляду у однозначний або у мовчазний спосіб. Проте для того, щоб стати чинною з точки зору Конвенції, відмова від права брати участь у судовому засіданні повинна бути зроблена у однозначний спосіб і має супроводжуватись необхідним мінімальним рівнем гарантій, що відповідають серйозності такої відмови. До того ж, вона не повинна суперечити жодному важливому громадському інтересу рішення ЄСПЛ (Hermi проти Італії, § 73; Sejdovic проти Італії § 86).

Окрім того, відповідно до практики Європейського суду з прав людини- в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (Рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнов проти України»).

За таких підстав судом визнано за можливе розглядати справу на підставі доказів, наявних у матеріалах справі, та за погодженням сторін, третіх осіб й згідно поданих ними заяв.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши подані сторонами документи і матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору суд по суті встановив.

За змістом ч.ч.1, 2, 3,4 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ч. ч. 1, 5-6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст. 15 ЦК України).

Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до ст. 16 ЦК України особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу у визначені цією статтею способи. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Способи захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють як закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений статтею 16 ЦК України.

Дослідивши матеріали справи, судом було встановлено наступне.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_13 в мережі Інтернет на сайті «Цензор.НЕТ» у розділі «Блоги» ОСОБА_2 за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_14 розміщено статтю, яка дублюється за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_3 та в соціальній Інтернет-мережі Фейсбук на особистій сторінці ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_26.

У розміщених публікаціях ОСОБА_2 від ІНФОРМАЦІЯ_27 року наявні наступні твердження:

«ІНФОРМАЦІЯ_27».

Крім того ОСОБА_2 наведено наступне твердження:

«.ІНФОРМАЦІЯ_28» - яке міститься на особистій сторінці Фейсбук Відповідача.

Цей пост у Фейсбук містить і посилання на статтю на сайті « ІНФОРМАЦІЯ_9 » ІНФОРМАЦІЯ_2 ) та на інтернет ресурсі за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_3

Також, на сайті YouTube на каналі ОСОБА_2 розміщено аудіовізуальний твір з назвою « ІНФОРМАЦІЯ_23» за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_5

Зокрема, у цьому творі Відповідачем ОСОБА_2 наводяться схожі твердження з тими, що викладені на сайті «Цензор.НЕТ», зокрема, щодо конвертації та «обнала» Позивачем грошових коштів.

Також вся вищенаведена інформація була також поширена ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_15 на своїй сторінці Фейсбук ІНФОРМАЦІЯ_22 з посиланням на статтю ОСОБА_2 «ІНФОРМАЦІЯ_25» на « ІНФОРМАЦІЯ_9 » з наступним підписом (мовою оригіналу): « ІНФОРМАЦІЯ_10 ».

Аудіовізуальний твір з сайту Youtube також поширений ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_15 на своїй сторінці Фейсбук ІНФОРМАЦІЯ_29

Щодо позовних вимог, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ч. 4 ст. 277 ЦК України спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила вказану інформацію.

Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її в пресі, передання по радіо, телебаченню, поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку.

Відповідно до п.12 постанови Пленуму Верховного Суду України №1 від 27 лютого 2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» (далі за текстом - Постанова ВСУ №1) «належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайта, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві. Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайта - вільним, належним відповідачем є власник веб-сайта, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації.

Позивачем оспорюється достовірність інформації поширеної ОСОБА_2 :

- на сайті «Цензор.НЕТ» у розділі «Блоги» (за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_2 ) та на інтернет ресурсі за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_3

- на сторінці у Фейсбук за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_4 з переходом на статтю на сайті « ІНФОРМАЦІЯ_9 »;

- на сайті YouTube на каналі ОСОБА_2 у вигляді аудіовізуального твору за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_5 з назвою « ІНФОРМАЦІЯ_21».

Виходячи із самого змісту оспорюваного відеосюжету, зазначення авторства самим відповідачем, вбачається що це авторський продукт, автором якого є ОСОБА_2 .

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 433 ЦК України об`єктами авторського права є аудіовізуальні твори.

Твір - це результат інтелектуальної, творчої діяльності, сукупність ідей, думок, міркувань, образів, наукових положень, оцінок, висновків, пропозицій тощо, які виникли у процесі творчої діяльності автора і знайшли своє відображення у певній об`єктивній формі.

За частиною 1 статті 435 ЦК України первинним суб`єктом авторського права є автор твору.

Відповідно до ч. 1 ст. 436 ЦК України авторське право на твір, створений у співавторстві, належить співавторам спільно, незалежно від того, чи становить такий твір одне нерозривне ціле чи складається з частин, кожна з яких може мати ще й самостійне значення.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 ЦК України та статті 1 Закону України «Про інформацію» інформацією є будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.

Згідно з ч. 1 ст. 91 ЦК України юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині.

Відповідно до ст. 94 ЦК України юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати. Особисті немайнові права юридичної особи захищаються відповідно до глави 3 цього Кодексу.

У частині другій статті 34 ГК України визначено, що дискредитацією суб`єкта господарювання є поширення у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, пов`язаних з особою чи діяльністю суб`єкта господарювання, які завдали або могли завдати шкоди діловій репутації суб`єкта господарювання.

Статтею 277 ЦК України передбачено, що фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок, поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Якщо недостовірна інформація міститься у документі, який прийняла (видала) юридична особа, цей документ має бути відкликаний.

За змістом приписів ст. 91 ЦК України право на спростування недостовірної інформації, передбачене ст. 277 ЦК України, належить не лише фізичним, а і юридичним особам у передбачених законом випадках, у тому числі як спосіб судового захисту проти поширення інформації, що шкодить діловій репутації господарюючого суб`єкта.

Відповідачами у справі про захист честі, гідності та ділової репутації є фізична або юридична особа, яка поширила недостовірну інформацію, а також автор цієї інформації.

За змістом частин 1, 2, 3,4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням або невчиненням нею процесуальних дій.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до частин 1, 5-6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з п. 15 Постанови Пленуму ВСУ № 1 при розгляді справ про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин:

а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб;

б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача;

в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності;

г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Ділову репутацію юридичної особи становить престиж її фірмового (комерційного) найменування та інших належних їй нематеріальних активів серед кола споживачів її товарів та послуг. Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб - підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.

Приниженням ділової репутації суб`єкта господарювання (підприємця) є поширення у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, що дискредитують спосіб ведення чи результати його господарської (підприємницької) діяльності, у зв`язку з чим знижується вартість його нематеріальних активів.

Щодо твердження про «монопольне становище» Позивача.

Відповідно до ч. 4 ст. 5 Закону України «Про ринки капіталу та організовані товарні ринки» діяльність з організації торгівлі продукцією здійснюється виключно товарними біржами на підставі відповідних ліцензій, виданих Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

Законом України «Про товарні біржі» передбачено, що з 01 липня 2021 р. товарні біржі мають право провадити свою діяльність виключно за умови отримання ліцензії на провадження професійної діяльності на організованих товарних ринках - діяльності з організації торгівлі продукцією на товарних біржах.

Позивач виконав вимоги вказаних законодавчих актів та отримав відповідну ліцензію, після чого почав надавати біржові послуги у відповідності з вимогами закону.

У випадку, якщо б своїми діями Позивач якимось чином порушив вимоги законодавства, зокрема Закону України «Про захист економічної конкуренції», цей факт сам по собі слугував би підставою для застосування санкцій збоку Антимонопольного комітету України.

Щодо тверджень про вчинення Позивачем кримінальних правопорушень.

Використовуючи поняття «пральня», «конвертація» та «отмывание», Відповідач свідомо у стверджувальній формі зазначає про наявне порушення Позивачем законодавства та вчинення ним кримінальних правопорушень.

Так, вказані поняття у контексті їх використання в інформаційних повідомленнях Відповідача, несуть досить однозначний зміст у вітчизняному інформаційно-правовому полі з безумовно негативною кримінальною конотацією.

Підтвердженням того, що Відповідач свідомо надає власну інформацію про нібито вчинення Позивачем фінансового злочину саме у якості «фактів», є його твердження про створення та участь Позивача у мережі підприємств (перелік яких наводиться Відповідачем) з надання фіктивних послуг, які займаються «конвертацією», (термін використано Відповідачем декілька разів) отриманих коштів.

Отже, поняття «пральня» та «конвертація» згідно наведеної вище інформації безумовно пов`язані із поняттям «відмивання», яке, зокрема, використовується в ст. 209 КК України у відношенні майна, отриманого злочинним шляхом, та входить до складу відповідного кримінального правопорушення.

Таким чином вбачається, що інформаційні повідомлення Відповідача побудовані та викладені таким чином, щоб сформувати у невизначеного кола читачів впевненість у вчиненні Позивачем кримінального правопорушення, передбаченого ст. 209 КК України. Окремо відповідачем виділено факт звернення до правоохоронних органів.

Відповідно до статті 62 Конституції України. статті 6 Конвенції особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.

У ч. ч. 1, 2, 5 ст. 17 КПК України зазначено, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Поводження з особою, вина якої у вчиненні кримінального правопорушення не встановлена обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, має відповідати поводженню з невинуватою особою.

Презумпцію невинуватості необхідно розглядати в загальноправовому і процесуальному значеннях. Як загально правова вимога вона визначає положення особи в суспільстві. Хоча цей принцип сформульований як кримінальний процесуальний, однак його дія виходить за рамки лише кримінального процесу. Презумпція невинуватості - об`єктивне право положення. Це вимога закону, звернена до всіх громадян, посадових осіб, державних і громадських організацій, до суспільної думки в цілому. Такої позиції дотримується і Європейський Суд з прав людини, що у своєму рішенні від 10 лютого 1995 року у справі "Аллене де Рібермон проти Франції" підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно першою: він обов`язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обгрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави.

У найзагальнішому вигляді правило презумпції невинуватості означає, що особа може бути визнана винуватою у вчиненні злочину і покарана лише за умови, що її вина буде доведена в передбаченому законом порядку і встановлена обвинувальним вироком суду. Повідомлення особі про підозру, складання слідчим та затвердження прокурором обвинувального акта на стадії досудового розслідування, розгляд справи у підготовчому провадженні не вирішують наперед визнання його винуватим у вчиненні злочину. Лише один орган у державі наділений таким правом - це суд, який є відповідно до Конституції України (стаття 124) носієм судової влади, що здійснює правосуддя в умовах законності, незалежності, гласності та змагальності.

Вирок суду є єдиним процесуальним документом, що встановлює винуватість.

З врахуванням всього вищенаведеного, Верховний Суд у Постанові від 23.12.2020 у справі № 484/2781/19-ц вказує, що висловлювання , які можуть бути перевірені на предмет їх правдивості у випадку, коли дії, про які заявляється розповсюджувачем інформації, підпадають під ознаки кримінально-караного діяння, такі висловлювання не можуть бути віднесені до оціночних суджень чи критичних зауважень.

Згідно з п. 15 Постанови ВСУ від 27.02.2009 N 1 «негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.».

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Вирішуючи спір, суд також, виходить з того, чи є інформація, що міститься в сюжетах та статті є: а) фактичними твердженнями чи оціночними судженнями; б) чи є вона достовірною.

Суд враховує при цьому правову позицію Європейського суду з прав людини щодо різниці між поняттями «оціночне судження» та «факт». Так, у пункті 39 рішення Європейського суду з прав людини від 28 березня 2013 року у справі «Нова Газета і Бородянський проти Росії» вказано, що правдивість оціночних суджень не піддається доведенню і їх потрібно відрізняти від фактів, існування яких може бути доведено. У пункті 75 рішення Європейського суду з прав людини від 12 липня 2001 року у справі «Фельдек проти Словаччини» суд зазначив, що на відміну від оціночних суджень, реальність фактів можна довести.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені) (п. 15 Постанови ВСУ № 1).

Дослідивши зміст інформації, яку позивач просить визнати недостовірною та такою, що порушує ділову репутацію суд приходить до висновку, що ця інформація є фактичними твердженнями.

Окремо суд зауважує, що публікації розміщені у мережі інтернет на згаданих вище ресурсах, тобто інформація про протиправне використання монопольного становища та порушення законодавства, в тому числі шляхом здійснення відмивання/конвертування коштів, доведена до відома певному широкому колу осіб.

Викладена у публікаціях інформація безпосередньо стосується ТОВ «УЕБ».

Викладена у публікаціях інформація у стверджувальній формі, оскільки вказується на вчинення ТОВ «УЕБ», зокрема, кримінальних правопорушень та порушень законодавства про захист економічної конкуренції. Факти, чи мали місце такі обставини, можуть бути встановлені лише вироком суду у кримінальній справі, що набрав законної сили або рішенням АМК України.

З матеріалів справи не вбачається щодо ТОВ «УЕБ» будь-якого вироку суду чи рішення АМК.

Разом з тим, під час судового засідання позивач надав документи, які в повному обсязі підтверджують і розкривають суть, справжність, економічну вигоду та ділову мету господарських операцій ТОВ «УЕБ» із зазначеними на інтернет-ресурсі «Цензор.НЕТ» та на веб-сайті YouTube підприємствами, а саме з ТОВ «ЕКОБУДЕНЕРГО» (код ЄДРПОУ 39951326), ТОВ «СЕТ Україна» (код ЄДРПОУ 38603480), ТОВ «КОМПЛЕКС ІНЖИНІРИНГ СИСТЕМЗ» (код ЄДРПОУ 39871780), ТОВ «Навчально Виробнича Компанія «Меблевий Експерт»» (код ЄДРПОУ 43098992), ТОВ «ЛЕГАЛ СЕРВІС ГРУП» (код ЄДРПОУ 44308423), ТОВ «АСВ ЛАЙФ» (код ЄДРПОУ 43313156), ТОВ «НЕОВІНД» (код ЄДРПОУ 43808400), ТОВ «НВП ПОЛОВОЧТОРГ» (код ЄДРПОУ 40155146), ТОВ «БЕТАЛІНК ЛТД» (код ЄДРПОУ 42800788), ТОВ «УЛЬТІМА ФІДЕС» (код ЄДРПОУ 44224087).

Серед наданих документів, зокрема, господарські договори, виходячи з яких суд приходить до висновку про їх спрямованість на реальне настання правових наслідків, що свідчить про реальність самих договорів та законність господарських правовідносин із вказаними підприємствами. Факти встановлення фіктивності зазначених договорів у судовому порядку - не виявлено.

Крім того, серед наданих позивачем документів наявний також Звіт щодо аудиту фінансової звітності ТОВ «Українська енергетична біржа» станом на 31 грудня 2021 року, проведений незалежними аудиторами. Виходячи зі звіту, факти невиконання, неповного виконання зобов`язань чи порушення зазначених договорів між ТОВ «УЕБ» та іншими підприємствами - не встановлені та не підтверджені.

Суд зазначає, що у наведених висловлюваннях відповідачами використані мовні засоби, які репрезентують чітке, однозначне, точне позначення фактів, які можна довести або спростувати, що неможливо зробити з оціночним судженням. Оспорювана інформація сформульована ними способом категоричного висловлювання у формі існування конкретних обставин (фактів).

Також відсутні будь-які стилістичні конструкції або інші способи, які б вказували на те, що повідомлена інформація є суб`єктивною думкою та особистим поглядом на певні події і відображає особисту точку зору, тобто відсутні ті мовні засоби, які є характерними для оціночних суджень. Про те, що йдеться про фактичні дані, свідчить також загальний тон висловлювань у контексті оспорюваної інформації.

Як вбачається зі змісту ч. 2 ст. 30 Закону України «Про інформацію», критика належить до оціночних суджень. Тобто про критику можна говорити тоді, коли висловлювання містять не фактичні обставини, а суб`єктивне ставлення особи до тих інших обставин чи подій, що мали місце.

Водночас висловлювання, які просить спростувати позивач, під наведені вище критерії не підпадають, оскільки:

а) не є достовірними, а отже, не можуть бути визнані фактами;

б) не є оціночними судженнями, а отже, не можуть бути визнані критикою.

Суд також ураховує, що достовірність і точність подання інформації є одними з основоположних засад професійної та етичної журналістики.

В даному випадку оспорювана інформація за своїм змістом не може бути віднесена до критики, оскільки відповідачі не довели наявність підґрунтя для такої «критики».

Зокрема, про критику могла би йти мова, якби існував певний привід, тобто, певні події або дії за участі публічного діяча (позивача), що стали підставою для дискусії. Однак, коли мова йде про звинувачення, під яким немає будь-якого підґрунтя, то воно не могло бути віднесене судом до «критики» або «публічних дебатів».

Частина 2 статті 302 ЦК України зазначає, що фізична особа, яка поширює інформацію, зобов`язана переконатися в її достовірності.

Достовірність є однією з найсуттєвіших загальних властивостей інформації. Переконання в достовірності інформації покладається на особу, яка її поширює. Достовірність є основоположною вимогою щодо інформації, це загальна властивість інформації, яка визначає ступінь об`єктивно точного відображення подій, фактів, що мали місце. Достовірність у журналістиці - це стандарт журналістської діяльності. Зміст цього стандарту зводиться до того, що кожен факт, який подається в матеріалах повинен мати ідентифіковане та надійне джерело інформації. Посилання на компетентне джерело інформації є єдиним доказом того, що речі, про які розповідають, відбуваються насправді, позбавлені такої ознаки, як домисел, а також формує підстави для того, щоб не тільки автор матеріалу був переконаний, що інформація перевірена і точна, а й читач мав можливість переконатися в цьому. Вимога відповідності фактів реальним подіям чи даним становить змістову частину стандарту точності. Точність фактів досягається їх ретельною перевіркою.

Відповідно до ч. 2 ст. 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та їх правдивість не доводиться.

Статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки "інформації" чи "ідей", які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Саме такими є вимоги плюралізму, толерантності та широти поглядів, без яких немає "демократичного суспільства" (рішення у справі "Карпюк та інші проти України від 06 жовтня 2015 року).

Як зазначено в рішеннях Європейського суду з прав людини (справи Лінгенса, Де Гаєс і Гійзельс, Гудвіна, Прагер і Обершлік) свобода вираження поглядів, гарантована пунктом 1 статті 10, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов реалізації кожної особи. За умови додержання пункту 2 свобода вираження стосується не лише тієї "інформації" чи тих "ідей", які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості й широти поглядів, без яких "демократичне суспільство" неможливе.

Повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку, що є базовою частиною права, гарантованого статтею 19 (Lingens, cited above, p. 28, пункт 46).

Суд виходить з того, що наведена у позовній заяві інформація, яку позивач просить спростувати, за своїм змістом спрямована на заподіяння шкоди діловій репутації позивача, дискредитацію його в очах широкого кола осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Отже відповідачами, не було доведено, що оспорювана інформація на час її поширення була повною та перевіреною, а тому в даному випадку, є наявними правові підстави щодо визнання оспорюваної інформації недостовірною.

Суд погоджується з тим, що основою будь-якого демократичного суспільства є дотримання частини 1 статті 10 Конвенції, яка наділяє журналістів правом на свободу вираження поглядів , проте вказане право завжди має бути справедливо збалансовано з правом особи на повагу до приватного та сімейного життя та кореспондуючими частині 1, визначені в статті 2 Конвенції, обов`язки. Будь -які применшення значення права на приватність у співвідношенні зі свободою вираження повинні мати місце лише у випадках крайньої необхідності.

Оскільки, як вже було зазначено раніше, відповідачі не підтвердили в суді способів отримання інформації про позивача та її достовірність обставин, про які було зазначено в оспорюваному сюжеті, крім того, зміст та форма подачі вказаної інформації була інформацією про факти, а тому суд вважає, що враховуючи справедливий баланс в демократичному суспільстві, втручання в даному випадку в приватний інтерес позивача не може бути справедливим, а тому позов в даній частині вимог підлягає задоволенню.

Щодо спростування вказано інформації, суд дійшов наступних висновків.

За умовами абз. 1 п. 25 Постанови Пленуму Верховного суду України від 27.02.2009 № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», спростування має здійснюватися у такий самий спосіб, у який поширювалася недостовірна інформація. У разі, якщо спростування недостовірної інформації неможливо чи недоцільно здійснити у такий же спосіб, у який вона була поширена, то воно повинно проводитись у спосіб, наближений (адекватний) до способу поширення, з урахуванням максимальної ефективності спростування та за умови, що таке спростування охопить максимальну кількість осіб, що сприйняли попередньо поширену інформацію.

Згідно з ч. 7 ст. 277 ЦК України спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.

Оскільки недостовірна інформація була поширена ОСОБА_2 та ОСОБА_3 :

- на сайті «Цензор.НЕТ» у розділі «Блоги» (за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_2 ) та на інтернет ресурсі за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_3

- на сторінці у Фейсбук за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_4 з переходом на статтю на сайті « ІНФОРМАЦІЯ_9 »;

- на сайті YouTube на каналі ОСОБА_2 у вигляді аудіовізуального твору за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_5 з назвою « ІНФОРМАЦІЯ_23», то суд вважає за доцільне зобов`язати відповдіачів спростувати поширену ними недостовірну інформацію шляхом видалення власних дописів та посилань з мережі Інтернет: з сайту « ІНФОРМАЦІЯ_9 » у розділі « ІНФОРМАЦІЯ_16 » (за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_2

- на інтернет ресурсі за посиланням:

ІНФОРМАЦІЯ_3 - сторінці

ІНФОРМАЦІЯ_11 на статтю з адресою ІНФОРМАЦІЯ_2 та аудіовізуальний твір з адресою ІНФОРМАЦІЯ_5 із особистої Фейсбук-сторінки ІНФОРМАЦІЯ_12

- видалення аудіовізуального твору за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_5 з назвою «ІНФОРМАЦІЯ_30».

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 01 липня 2003 року).

Таким чином, на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені, суд приходить до висновку про необхідність задоволення позовних вимог, оскільки у діях відповідачів наявні усі обов`язкові ознаки правопорушення юридичного складу.

Щодо розподілу судових витрат, суд дійшов наступних висновків.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч.1 ст. 141 ЦПК України).

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч. 2 ст. 141 ЦПК України).

Оскільки позовні вимоги задоволені у повному обсязі, суд відповідно до ст.88 ЦПК України стягує з відповідачів на користь позивача документально підтверджені судові витрати пропорційно розміру задоволених вимог.

Приймаючи до уваги предмет даного спору, наслідки його розгляду судом, суд вважає за необхідне застосувати положення ст. 141 ЦПК України й стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська Енергетична Біржа» судовий збір у розмірі 992 (дев`ятсот дев`яносто дві) гривень 40 копійок.

На підставі ст. ст. 32, 34, 68 Конституції України; ст. ст. 94, 201, 277, 278, 297 ЦК України, Закону України «Про інформацію», з урахуванням Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27 лютого 2009р. за № 1, Постанови Пленуму Верховного суду України № 4 від 31.03.95 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної(немайнової) шкоди», керуючись ст. ст. 3, 4, 5, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 17, 43, 49, 76, 77, 78, 79,80, 81, 137, 141, 258, 262, 264, 265, 268, 273, 280, 352 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська Енергетична Біржа» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про захист ділової репутації, визнання інформації недостовірною та спростування недостовірної інформації - задовольнити у повному обсязі.

Визнати недостовірною та такою, що порочить ділову репутацію ТОВ «Українська Енергетична Біржа» інформацію:

- викладену та поширену ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 в мережі Інтернет на сайті «Цензор.НЕТ» у розділі «Блоги» (за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_2 ) та на інтернет ресурсі за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_3

«.ІНФОРМАЦІЯ_30».

- поширену ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 на своїй офіційній сторінці у Фейсбук за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_4 з переходом на статтю на сайті «Цензор.НЕТ», а саме:

«.ІНФОРМАЦІЯ_20».

- поширену ОСОБА_2 на сайті YouTube на каналі ОСОБА_2 у вигляді аудіовізуального твору за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_5 з назвою « ІНФОРМАЦІЯ_21».

- поширену ОСОБА_5 на своїй сторінці ІНФОРМАЦІЯ_18 ІНФОРМАЦІЯ_7 з посиланням на статтю ОСОБА_2 « ІНФОРМАЦІЯ_31» на « ІНФОРМАЦІЯ_9 » з наступним підписом: « ІНФОРМАЦІЯ_10 » та ІНФОРМАЦІЯ_7 з посиланням на аудіовізуальний твір з сайту Youtube на своїй сторінці Фейсбук ІНФОРМАЦІЯ_22.

Зобов`язати ОСОБА_2 та ОСОБА_8 спростувати поширену ними недостовірну інформацію шляхом видалення власних дописів та посилань з мережі Інтернет: з сайту « ІНФОРМАЦІЯ_9 » у розділі «Блоги» (за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_2

- на інтернет ресурсі за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_3

- на Фейсбук - сторінці

ІНФОРМАЦІЯ_11 на статтю з адресою ІНФОРМАЦІЯ_2 та аудіовізуальний твір з адресою ІНФОРМАЦІЯ_5 із особистої Фейсбук-сторінки ІНФОРМАЦІЯ_12

- видалення аудіовізуального твору за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_5 з назвою « ІНФОРМАЦІЯ_23»

Зобов`язати ОСОБА_2 та ОСОБА_8 розмістити на вказаних ресурсах у тих же самих розділах резолютивної частини рішення у цій справі із попередньою заявою наступного змісту: «ІНФОРМАЦІЯ_24».

Стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська Енергетична Біржа» судовий збір у розмірі 992 (дев`ятсот дев`яносто дві) гривень 40 копійок.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було проголошено лише вступну і резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, цей строк обчислюється з дня складання повного тексту судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Реквізити учасників справи:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Українська Енергетична Біржа», адреса місцезнаходження - 01001, м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 44, код ЄДРПОУ 37027819,

ОСОБА_2 , адреса місця проживання - АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ,

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_17 , адреса місця проживання - АДРЕСА_2 , РНОКПП невідомий.

Повний текст рішення виготовлений 17 жовтня 2022 року.

Суддя: