Постанова

від 26.10.2022 по справі 600/643/21-а

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 жовтня 2022 року

м. Київ

справа №600/643/21-а

адміністративне провадження № К/990/24706/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Єресько Л.О.,

суддів: Загороднюка А.Г., Соколова В.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження у касаційній інстанції справу № 600/643/21-а

за позовом ОСОБА_1 до Чернівецького міського голови Клічука Романа Васильовича, Департаменту житлово-комунального господарства Чернівецької міської ради про скасування розпорядження, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу

за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Попова-Завгородня Сніжана Григорівна,

на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 17 січня 2022 року, ухвалене суддею Брезіною Т.М.,

та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 06 липня 2022 року, ухвалену колегією суддів у складі: головуючого судді Граб Л.С., суддів: Смілянця Е. С. Сторчака В. Ю.,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

1. У лютому 2021 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Чернівецького міського голови Клічука Романа Васильовича (далі - відповідач 1), Департаменту житлово-комунального господарства Чернівецької міської ради (далі - відповідач 2), в якому просив:

1.1. визнати незаконним, протиправним та скасувати розпорядження Чернівецького міського голови Клічука Романа Васильовича від 03 лютого 2021 року №132-к "Про припинення повноважень директора Департаменту житлово-комунального господарства Чернівецької міської ради";

1.2. визнати незаконним, протиправним та скасувати розпорядження Чернівецького міського голови Клічука Романа Васильовича від 03 лютого 2021 року № 135-к "Про звільнення ОСОБА_1 - директора Департаменту житлово-комунального господарства Чернівецької міської ради";

1.3. поновити позивача на посаді директора Департаменту житлово-комунального господарства Чернівецької міської ради з 04 лютого 2021 року;

1.4. стягнути з Департаменту житлово-комунального господарства Чернівецької міської ради на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 03 лютого 2021 року по день винесення рішення суду з розрахунку 1723,62 грн одноденної заробітної плати.

2. На думку позивача, відповідач не мав правових підстав для його звільнення на підставі пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України, яка поширюється на посадових осіб господарських товариств, які є спеціальними суб`єктами, щодо яких може бути застосована вказана норма.

Установлені судами фактичні обставини справи

3. Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно відомостей трудової книжки позивач з 26 вересня 2018 року по 03 лютого 2021 року проходив службу в Чернівецькій міській раді на посаді директора Департаменту житлово-комунального господарства Чернівецької міської ради.

4. Відповідно до розпорядження Чернівецького міського голови від 26 вересня 2018 року №1358-К прийнято на службу в Чернівецьку міську раду з 26 вересня 2018 року ОСОБА_1 на посаду директора Департаменту житлово-комунального господарства Чернівецької міської ради, за його згодою, як такого, що успішно пройшов конкурсне випробування та був зарахований до кадрового резерву міської ради, з посадовим окладом 7500 грн на місяць згідно з штатним розписом, надбавкою за високі досягнення у праці в розмірі 30% до посадового окладу з врахуванням набавки за ранг та вислугу років.

5. Розпорядженням Чернівецького міського голови від 03 лютого 2021 року №132-к припинено повноваження директора Департаменту житлово-комунального господарства Чернівецької міської ради ОСОБА_1 відповідно до статті 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР (далі - Закон N 280/97-ВР) на підставі частини першої статті 10 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» від 07 червня 2001 року №2493-ІІІ (далі - Закон № 2493-ІІІ), пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України.

6. Відповідно до розпорядження Чернівецького міського голови від 03 лютого 2021 року №135-к ОСОБА_1 звільнено з посади директора Департаменту житлово-комунального господарства Чернівецької міської ради 03 лютого 2021 року у зв`язку із припиненням повноважень (пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України).

7. Вважаючи звільнення з посади незаконним, а розпорядження про припинення повноважень та звільнення протиправними, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

8. Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 17 січня 2022 року, залишеного без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 06 липня 2022 року, у задоволенні позову відмовлено.

9. Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що директор Департаменту в розумінні Законів N 280/97-ВР та № 2493-III є посадовою особою місцевого самоврядування. Питання припинення повноважень посадових осіб врегульовано зальними норми законодавства, тобто КЗпП України, та спеціальним законодавством Законами N 280/97-ВР та № 2493-III. Положеннями статті 40 та статті 41 КЗпП України встановлено загальні підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу. Так, у пункті 5 частини першої статті 41 КЗпП України зазначено, що трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадку припинення повноважень посадових осіб.

9.1. Ураховуючи вищенаведені норми законодавства, суди попередніх інстанцій, з посиланням на постанову Верховного Суду від 06 серпня 2020 року у справі №186/294/16-а, дійшли висновку, що припинення повноважень посадових осіб є однією із підстав для звільнення. При цьому, припинення трудових правовідносин з особою на підставі пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України залежить від волі власника та не потребує додаткових умов для реалізації вказаних положень, а норма пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України не містять застережень щодо (не)поширення її дії на посадових осіб місцевого самоврядування. Вказана правова норма надає право власнику, або уповноваженому органу припинити трудові відносини з працівником без пояснення причини і не містить застережень щодо її поширення на посадових осіб залежно від форм власності або організаційно-правових форм підприємств, установ, організацій чи органів державної влади, місцевого самоврядування.

9.2. За таких обставин, на думку судів обох інстанції, необґрунтованими є доводи позивача про відсутність достатніх підстав та мотивів для припинення повноважень, а також його звільнення на підставі пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух в касаційній інстанції

10. До Верховного Суду (далі - Суд) 12 вересня 2022 року надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Попова-Завгородня С.Г., де скаржник просить скасувати рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 17 січня 2022 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 06 липня 2022 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

10.1. Ця касаційна скарга подана на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

10.2. В обґрунтування підстав касаційного оскарження за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник зазначає, що в оскаржуваних судових рішеннях застосували норму права без урахування висновку щодо застосування пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України, викладеного у постанові Верховного Суду від 23 вересня 2020 року у справі № 802/2081/18-а.

10.3. Зокрема, позивач указує, що у відповідача не було правових підстав для звільнення його відповідно до пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України, оскільки на переконання останнього вказана правова норма поширюється на посадових осіб господарських товариств, які є спеціальними суб`єктами, а не на осіб, які перебувають на службі в органах місцевого самоврядування.

10.4. Оскільки звільнення із займаної посади, на думку скаржника є протиправним, відтак період часу з 03 лютого 2021 року по день винесення рішення є вимушеним прогулом позивача, який підлягає відшкодуванню, виходячи із розміру середньоденного заробітку за два місяці, що передували звільненню.

11. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 27 вересня 2022 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

12. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О. від 25 жовтня 2022 року закінчено підготовчі дії у справі та призначено її до розгляду у порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами у відповідності до пункту 3 частини першої статті 345 КАС України.

Позиція інших учасників справи

13. Від Чернівецького міського голови Клічука Р.В. а 18 жовтня 2022 року надійшов відзив на касаційну скаргу позивача, де останній наполягає, що позивача правомірно звільнено на підставі пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України. Відповідач 1 вказав, що вказана норма надає право міському голові припинити трудові відносини з працівником без пояснення причини і не містить застережень щодо її поширення на посадових осіб залежно від форм власності чи організаційно-правових форм підприємств, установ, організацій чи органів державної влади і місцевого самоврядування. Відповідач 1 вважає, оскільки позивач до звільнення займав посаду директора Департаменту житлово-комунального господарства Чернівецької міської ради, то він був посадовою особою, як у розумінні Законів №280/97-ВР, №2493-ІІІ, так і для цілей пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України.

13.1. Щодо посилання позивача на неврахування судами попередніх інстанцій правової позиції Верховного Суду викладеної у справі № 802/2081/18-а, відповідач 1 наголошує на тому, що у порівнювальних справах різним є суб`єктний склад учасників спірних правовідносин та часові проміжки нормативного регулювання правовідносин.

14. Ухвалу Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 27 вересня 2022 року про відкриття касаційного провадження за цією касаційною скаргою отримано Департаментом житлово-комунального господарства Чернівецької міської ради 04 жовтня 2022 року, що підтверджується наявним у матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення ПАТ "Укрпошта", ідентифікатор внутрішнього поштового відправлення 0102937201548. Водночас правом подати відзив на касаційну скаргу відповідач 2 не скористався, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішення судів попередніх інстанцій в касаційному порядку.

Позиція Верховного Суду

Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи

15. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

16. Водночас згідно з частиною другою статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

17. Касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Попова-Завгородня Сніжана Григорівна відкрите з підстав, передбачених пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

18. Спірні правовідносини у цій справі склалися з приводу (не)правомірності звільнення позивача з посади директора Департаменту житлово-комунального господарства Чернівецької міської ради на підставі пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України.

19. Надаючи оцінку оскаржуваним судовим рішенням у межах доводів касаційної інстанції за правилами статті 341 КАС України, Верховний Суд виходить із такого.

20. Частиною першою статті 3 КЗпП України передбачено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

21. Згідно частини першої статті 4 КЗпП України законодавство про працю складається з цього Кодексу й інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

22. За визначенням, наведеним у частині першій статті 2 Закону № 280/97-ВР місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

23. За змістом частини першої статті 5 Закону № 280/97-ВР система місцевого самоврядування, з-поміж інших, включає виконавчі органи сільської, селищної, міської ради.

24. Частиною першою статті 2 Закону № 2493-ІІІ закріплено, що посадовою особою місцевого самоврядування є особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження щодо здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету.

25. У відповідності до частини першої статті 3 Закону № 2493-ІІІ посадами в органах місцевого самоврядування є, зокрема, виборні посади, на які особи обираються або затверджуються відповідною радою; посади, на які особи призначаються сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради на конкурсній основі чи за іншою процедурою, передбаченою законодавством України.

26. Пунктом 10 частини четвертої статті 42 Закону № 280/97-ВР унормовано, сільський, селищний, міський голова призначає на посади та звільняє з посад керівників відділів, управлінь та інших виконавчих органів ради, підприємств, установ та організацій, що належать до комунальної власності відповідних територіальних громад, крім випадків, передбачених частиною другою статті 21 Закону України "Про культуру".

27. Частиною третьою статті 7 Закону № 2493-ІІІ встановлено, що на посадових осіб місцевого самоврядування поширюється дія законодавства України про працю з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом.

28. Згідно з частиною 1 статті 20 Закону № 2493-ІІІ крім загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України, служба в органах місцевого самоврядування припиняється на підставі і в порядку, визначених Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні", цим та іншими законами України, а також у разі: порушення посадовою особою місцевого самоврядування Присяги, передбаченої статтею 11 цього Закону; порушення умов реалізації права на службу в органах місцевого самоврядування (стаття 5 цього Закону); виявлення або виникнення обставин, що перешкоджають перебуванню на службі, чи недотримання вимог, пов`язаних із проходженням служби в органах місцевого самоврядування (стаття 12 цього Закону); досягнення посадовою особою місцевого самоврядування граничного віку перебування на службі в органах місцевого самоврядування (стаття 18 цього Закону).

29. На підставі вказаного, загальні підстави для припинення служби в органах місцевого самоврядування визначені КЗпП України, в той час як положення Закону № 2493-III визначають спеціальні підстави.

30. При цьому, пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України визначені додаткові підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу з окремими категоріями працівників за певних умов. Зокрема, нею передбачено, що крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадку припинення повноважень посадових осіб.

31. В той же час необхідно звернути увагу, що правову норму стосовно підстави для розірвання трудового договору - припинення повноважень посадових осіб (пункт 5 частини першої статті 41 КЗпП) запроваджено Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів" від 13 травня 2014 року № 1255-VII (далі - Закон № 1255-VII) з 1 червня 2014 року з метою покращення умов для здійснення інвестиційної діяльності.

32. Ключовою новелою цього Закону є внесення змін до КЗпП України, а саме: доповнення частини першої пунктом 5 статті 41 КЗпП України новою підставою звільнення - припинення повноважень посадових осіб. Як вказано авторами в Пояснювальній записці до відповідного урядового законопроекту, проект розроблено на виконання Національного плану дій щодо впровадження Програми економічних реформ.

33. Пунктом 3 частини І Закону № 1255-VII одночасно частину третю статті 99 Цивільного кодексу України викладено в наступній редакції: "3. Повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень". У такий спосіб інвесторам господарських товариств було надане право на свій розсуд (без пошуку причин) звільняти посадових осіб товариства, встановлюючи таким чином повний контроль над ним.

34. Беручи до уваги, що Закон № 1255-VII був прийнятий з метою захисту прав інвесторів, можна підсумувати, що дія норми пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України розповсюджується на посадових осіб юридичної особи - виконавчого органу товариства, членів наглядової ради акціонерного товариства та загалом посадових осіб будь-якого господарського товариства, а також інших осіб, наділених організаційно-розпорядчими чи адміністративно-функціями.

35. Діючи послідовно, законодавець для такого випадку передбачив додаткову підставу для розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу- пункт 5 частини першої статті 41 КЗпП України - припинення повноважень посадових осіб.

36. Далі, з метою забезпечення балансу інтересів сторін трудового договору, для посадових осіб, яких звільняють з наведених підстав, запроваджені додаткові соціальні гарантії - зміни до статті 44 КЗпП України, що передбачають виплату вихідної допомоги у розмірі не менше, ніж шестимісячний середній заробіток.

37. Враховуючи те, що ОСОБА_1 працював на посаді директора Департаменту житлово-комунального господарства Чернівецької міської ради, висновки судів попередніх інстанцій про законність його звільнення на підставі пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України є помилковим, оскільки вказана норма права стосується посадових осіб господарських товариств, яким Чернівецька міська рада не являється.

38. Своєю чергою, позивач не є спеціальним суб`єктом, щодо якого може бути застосована така норма.

39. Верховним Судом вже сформовано правову позицію з приводу застосування у подібних правовідносинах пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України, який викладено, зокрема, у постановах від 23 вересня 2020 року у справі № 802/2081/18-а, від 16 січня 2018 року у справі № 760/9269/15-ц, відповідно до якої звільнення у відповідності до пункт 5 частини першої статті 41 КЗпП України застосовується до спеціальних суб`єктів - посадових осіб господарських товариств.

40. При вирішенні питання подібності правовідносин у судових справах Верховний Суд звертає увагу, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 конкретизувала, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

41. З урахуванням наведеного, Верховний Суд уважає, що правова позиція Верховного Суду викладена у постанові від 23 вересня 2020 року у справі №802/2081/18-а щодо застосування пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України підлягала застосуванню судами попередніх інстанцій у цій справі.

42. Поряд з цим, посилання судів попередніх інстанцій на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 06 серпня 2020 року у справі №186/294/16-а є помилковими, позаяк у цій справі не вирішувалося питання застосування пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України, а розпорядження міського голови про припинення повноважень посадової особи не було предметом оскарження. В рамках розгляду справи №186/294/16-а судом касаційної інстанції надавалася правова оцінка правовідносинам виключно в частині поширення на осіб, звільнених відповідно до статті 41 КЗпП України соціальної гарантії у вигляді вихідної допомоги при звільненні.

43. Підсумовуючи наведене, колегія суддів визнає такими, що знайшли підтвердження доводи касаційної скарги про те, що висновки судів попередніх інстанцій є помилковими і такими, що здійсненні за наслідком неправильного тлумачення норм матеріального права, а саме пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України та засновані на припущеннях, які відповідно до статті 242 КАС України не можуть бути покладені в основу судового рішення.

44. За таких обставин, Суд погоджується із доводами касаційної скарги в частині протиправності оспорюваних позивачем розпорядження Чернівецького міського голови Клічука Р.В. від 03 лютого 2021 року №132-к "Про припинення повноважень директора Департаменту житлово-комунального господарства Чернівецької міської ради", яким припинено повноваження позивача та розпорядження від 03 лютого 2021 року № 135-к про звільнення позивача із займаної посади.

45. За правовою позицією Конституційного Суду України правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (рішення КСУ від 30 січня 2003 року N 3-рп/2003 та від 02.11.2004 № 15-рп/2004).

46. Верховенство права, будучи одним з основних принципів демократичного суспільства, передбачає судовий контроль над неправомірним втручанням у право кожної людини.

47. Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

48. Громадянам згідно зі статтею 43 Конституції України гарантується захист від незаконного звільнення.

49. Згідно частиною першою статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

50. Звільнення ОСОБА_1 із порушенням процедури звільнення та без законної на те підстави, в силу вимог частини першої статті 235 КЗпП України, є підставою для його поновлення на попередній роботі, а саме на посаді Департаменту житлово-комунального господарства Чернівецької міської ради з 04 лютого 2021 року.

51. Частиною першою статті 351 КАС України передбачено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

52. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина третя статті 351 КАС України).

53. На підставі наведеного колегія суддів уважає, що судами попередніх інстанцій у цій справі допущено порушення норм матеріального права, а саме неправильно витлумачено та застосовано пункт 5 частини першої статті 41 КЗпП України, у зв`язку з чим касаційна скарга підлягає задоволенню в частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування розпоряджень Чернівецького міського голови Клічука Р.В. від 03 лютого 2021 року №132-к "Про припинення повноважень директора Департаменту житлово-комунального господарства Чернівецької міської ради", від 03 лютого 2021 року № 135-к "Про звільнення ОСОБА_1 - директора Департаменту житлово-комунального господарства Чернівецької міської ради" та поновлення його на посаді, а рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції про відмову в задоволені позову в цій частині підлягають скасуванню із постановленням нового рішення про задоволення цих позовних вимог.

54. Згідно із частиною другою статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи.

55. Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України "Про оплату праці" за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100).

56. Верховний Суд України, зокрема, у постанові від 14 січня 2014 року по справі № 21-395а13, сформулював правову позицію, згідно якої суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами Порядку № 100.

57. Верховний Суд підтримує цю позицію, зокрема, у постановах від 14 березня 2018 року у справі №822/1832/16, від 24 жовтня 2018 року у справі №820/5932/16, від 19 червня 2019 року у справі №2-а-1648/00(2-а/215/15/16), та звертає увагу, що при визначенні розміру такого заробітку суд повинен навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню з відповідача.

58. Однак, судами першої та апеляційної інстанції, питання обчислення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, взагалі не досліджувалося, як не визначався і її розмір та відповідно не наводилися у рішеннях розрахунки належних до стягнення сум.

59. Зробивши помилковий висновок про обґрунтованість та правомірність звільнення позивача, суди попередніх інстанцій не встановили та не дослідили питань щодо стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 сум заробітку за час вимушеного прогулу.

60. Тож судами першої та апеляційної інстанцій не з`ясовано обставини справи щодо стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, які мають значення для правильного їх вирішення, що є порушенням статей 9, 242, 308 КАС України.

61. При цьому Верховний Суд зазначає, що діє в межах повноважень визначених статтею 341 КАС України, частиною другою якої встановлено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

62. За правилами пункту 1 частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

63. Таким чином, Верховний Суд приходить до висновку, що оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій в частині стягнення заробітку за час вимушеного прогулу, підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Висновки щодо розподілу судових витрат.

64. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Попова-Завгородня Сніжана Григорівна, задовольнити.

2. Рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 17 січня 2022 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 06 липня 2022 року у справі № 600/643/21-а - скасувати.

3. Ухвалити нове рішення, яким адміністративний позов ОСОБА_1 до Чернівецького міського голови Клічука Романа Васильовича, Департаменту житлово-комунального господарства Чернівецької міської ради про скасування розпорядження, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - задовольнити.

4. Визнати протиправним та скасувати розпорядження Чернівецького міського голови Клічука Романа Васильовича від 03 лютого 2021 року №132-к «Про припинення повноважень директора Департаменту житлово-комунального господарства Чернівецької міської ради».

5. Визнати протиправним та скасувати розпорядження Чернівецького міського голови Клічука Романа Васильовича від 03 лютого 2021 року № 135-к «Про звільнення ОСОБА_1 - директора Департаменту житлово-комунального господарства Чернівецької міської ради".

6. Поновити ОСОБА_1 на посаді директора Департаменту житлово-комунального господарства Чернівецької міської ради з 04 лютого 2021 року.

7. Адміністративну справу № 600/643/21-а в частині позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу направити на новий розгляд до Чернівецького окружного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

Л.О. Єресько

А.Г. Загороднюк

В.М. Соколов

Судді Верховного Суду