Ухвала

від 30.10.2023 по справі 600/643/21-а

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

30 жовтня 2023 року

м. Київ

справа № 600/643/21-а

адміністративне провадження № К/990/34340/23

Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Радишевської О.Р. (далі - Суд), перевіривши касаційну скаргу Чернівецького міського голови Клічука Романа Васильовича на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2023 року у справі №600/643/21-а за позовом ОСОБА_1 до Чернівецького міського голови Клічука Романа Васильовича, Департаменту житлово-комунального господарства Чернівецької міської ради про скасування розпорядження, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Чернівецького міського голови Клічука Романа Васильовича, Департаменту житлово-комунального господарства Чернівецької міської ради про скасування розпорядження, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 17 січня 2022 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 06 липня 2022 року, у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 17 січня 2022 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 06 липня 2022 року у справі № 600/643/21-а скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено:

- визнано протиправним та скасовано розпорядження Чернівецького міського голови Клiчука Романа Васильовича від 03.02.2021 № 132-к «Про припинення повноважень директора Департаменту житлово-комунального господарства Чернівецької міської ради»;

- визнано протиправним та скасовано розпорядження Чернiвецького міського голови Клiчука Романа Васильовича від 03.02.2021 № 135-к "Про звiльнення ОСОБА_1 - директора Департаменту житло-комунального господарства Чернівецької міської ради";

- поновлено ОСОБА_1 на посаді директора Департаменту житлово-комунального господарства Чернівецької міської ради з 04.02.2021;

- у частині позовних вимог про стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу направлено на новий розгляд до Чернівецького окружного адміністративного суду.

Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 12 травня 2023 року позов в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволено частково. Стягнуто з Департаменту житлово-комунального господарства Чернівецької міської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 04.02.2021 по 03.02.2022 у розмірі 266220,60 грн.

Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2023 року рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 12 травня 2023 року скасовано та прийнято нову постанову, якою позов задоволено частково. Стягнуто з Департаменту житлово-комунального господарства Чернівецької міської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 04 лютого 2021 року по 26 жовтня 2022 року в сумі 584756 грн 28 коп.

13 жовтня 2023 року до Суду надійшла касаційна скарга Чернівецького міського голови Клічука Романа Васильовича на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2023 року у справі №600/643/21-а.

За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.

Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами.

Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).

У касаційній скарзі скаржник посилається на наявність підстави для відкриття касаційного провадження, визначеної пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, та зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував частини 1, 2 статті 235 КЗпП України без урахування висновку Верховного Суду від 16 грудня 2020 року у справі №761/36220/17 в частині визначення періоду вимушеного прогулу. Також суд апеляційної інстанції не врахував висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 26 травня 2021 року у справі №203/2580/20 щодо застосування до трудових відносин статей 3, 9 Цивільного кодексу України в частині міри матеріальної відповідальності у формі оплати вимушеного прогулу. Також судом апеляційної інстанції застосовано норми частин 5, 6 статті 251 та підпункту 15.1, підпункту 15.15, пункту 15, пункту 16 частини першої розділу VІІ «Перехідні положення» КАС України без урахування висновків Верховного Суду, наведених у постановах від 02.06.2022 у справі №463/4505/20, від 31.10.2019 у справі №760/22516/18, від 28.01.2021 у справі №260/1888/20, від 31.03.2021 у справі №240/13092/20, від 09.04.2021 у справі №500/90/19, від 17.06.2021 у справі №420/2097/20, від 01.07.2021 у справі №802/118/17-а, від 22.07.2021 у справі №340/141/21, від 26.01.2022 у справі №240/12515/20 в частині дотримання порядку надсилання процесуальних документів.

Суд зазначає, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких має місце однакове правове регулювання спірних правовідносин.

Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.

Суд зауважує, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в мотивувальній частині постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Отже, неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі з подібними правовідносинами.

При встановленні доцільності посилання на постанови Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, як на підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.

Водночас скаржником указаних вимог не дотримано, оскільки не обґрунтовано які висновки суду апеляційної інстанції щодо застосування частини 1, 2 статті 235 КЗпП України, статей 3, 9 Цивільного кодексу України, а також частин 5, 6 статті 251 та підпункту 15.1, підпункту 15.15, пункту 15, пункту 16 частини першої розділу VІІ «Перехідні положення» КАС України суперечать позиціям Верховного Суду, викладеним у перелічених заявником постановах щодо застосування цих норм. Крім того, скаржником не доведено, що правові висновки Верховного Суду, викладені у зазначених ним постановах, є релевантними до спірних правовідносин.

Ураховуючи наведене, Суд уважає недоведеним наявність підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

У касаційній скарзі скаржник також посилається на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає про відсутність правової позиції щодо питання застосування частини третьої статті 300 та статті 301 КАС України, зокрема в частині правових наслідків невиконання судом процесуального обов`язку щодо надіслання учаснику справи ухвали про відкриття апеляційного провадження, в якій установлено строк для подання відзиву, разом із апеляційною скаргою.

Суд зазначає, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України недостатньо самого лише посилання на такий підпункт, необхідно указати конкретну норму права, щодо застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, підстави необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, т.і.), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду.

Проте, всупереч зазначених вимог, заявником не обґрунтовано підстав необхідності формування Верховним Судом висновку щодо застосування частини третьої статті 300 та статті 301 КАС України у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, т.і.).

Таким чином, за встановлених обставин, Суд дійшов висновку, що скаржником не доведено наявності підстави для відкриття касаційного провадження, визначеної пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

Отже, правильно пославшись у касаційній скарзі на положення частини четвертої статті 328 КАС України, заявником не викладено передбачені статтею 328 КАС України підстави, за яких оскаржуване судове рішення може бути переглянуте судом касаційної інстанції.

Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

Ураховуючи те, що скаржником не викладено передбачених цим Кодексом підстав для оскарження судових рішень у касаційному порядку, касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала.

Керуючись статтями 248, 328, 332, 359 КАС України, Суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Чернівецького міського голови Клічука Романа Васильовича на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2023 року у справі №600/643/21-а повернути особі, яка її подала.

Роз`яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є статочною та не може бути оскаржена.

Суддя: О.Р. Радишевська