Постанова

від 26.10.2022 по справі 301/252/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

26 жовтня 2022 року

м. Київ

справа № 301/252/21

провадження № 61-8561св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Вільхівська сільська рада, Зарічанська сільська рада,

ОСОБА_2 , Головне управління Держгеокадастру у Закарпатській області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на заочне рішення Іршавського районного суду Закарпатської області у складі судді Гички О. Б. від 29 червня 2021 року та постанову Закарпатського апеляційного суду у складі колегії суддів: Бисаги Т. Ю., Кожух О.А., Куштана Б. П., від 02 серпня 2022 року.

Зміст позовної заяви та її обґрунтування

У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Вільхівської сільської ради, Зарічанської сільської ради,

ОСОБА_2 , ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області про визнання протиправним і скасування рішення, скасування державної реєстрації, зобов`язання усунути перешкоди у володінні та користуванні земельною ділянкою.

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначав, що згідно з рішенням 12 сесії 21-го скликання Вільхівської сільської ради від 18 червня 1993 року «Про затвердження рішення виконкому сільської ради на виділення земельних ділянок під індивідуальне житлове будівництво», яким затверджено рішення виконкому сільської ради від 10 червня 1993 року № 4 щодо виділення земельних ділянок під будівництво індивідуальних житлових будинків жителям сіл Вільхівка та ОСОБА_4 », йому було виділено земельну ділянку площею 0,15 га в селі Н. Болотне.

Зазначеним рішенням було визначено межі вказаної земельної ділянки в натурі, про що складено акт про перенесення в натурі «на місцевості» земельної ділянки площею 0,15 га, а також розроблено відповідний план ділянки, яка межувала із землями, виділеними на той час громадянам ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .

Однак, рішенням 6 сесії 7 скликання Вільхівської сільської ради від 01 квітня 2016 року № 164 надано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства по АДРЕСА_1 , площею 0,069 га, кадастровий номер 2121986400:09:001:0069. Частина зазначеної земельної ділянки фактично перекрила виділену йому земельну ділянку, що підтверджується висновком судової земельно-технічної експертизи від 10 серпня 2017 року.

Крім того, позивач зазначав, що ОСОБА_2 стала власником земельної ділянки, яка розташована по АДРЕСА_1 , площею 0,1375 га, кадастровий номер 2121986402:09:001:0058, яка разом із земельною ділянкою кадастровий номер 2121986400:09:001:0069 складає єдину земельну ділянку, позначену в кадастровому плані висновку судової земельно-технічної експертизи як ділянка « ІНФОРМАЦІЯ_1 », та накладається на його земельну ділянку.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд: визнати протиправним і скасувати рішення 6 сесії 7 скликання Вільхівської сільської ради № 164

від 01 квітня 2016 року «Про затвердження проекту землеустрою та передачу земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_2 , мешканці

АДРЕСА_2 »; скасувати державну реєстрацію земельної ділянки площею 0,069 га, що розташована по

АДРЕСА_1 , кадастровий номер 2121986400:09:001:0069, та припинити право власності

ОСОБА_2 на вказану земельну ділянку; скасувати державну реєстрацію земельної ділянки площею 0, 1375 га, що розташована по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 2121986402:09:001:0058, та припинити право власності ОСОБА_2 на вказану земельну ділянку; зобов`язати

ОСОБА_2 усунути перешкоди у володінні та користуванні належною ОСОБА_1 на праві користування земельною ділянкою у

селі Н. Болотне шляхом демонтажу самовільно встановленої нею огорожі в межах цієї земельної ділянки.

Стислий виклад заперечень відповідачів

ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області проти задоволення позову заперечувало у повному обсязі, посилаючись на необґрунтованість та безпідставність позовних вимог. Зазначало, що Держгеокадастр, його структурні підрозділи та посадові особи (державні кадастрові реєстратори) здійснюють державну реєстрацію земельних ділянок, а не прав на них, а тому вважало, що управління є неналежним відповідачем у цій справі. Додатково посилалося на пропуск позивачем позовної давності, оскільки оспорюване рішення сільської ради прийняте 01 квітня 2016 року, а тому з урахуванням положень статті 257 Цивільного кодексу України з позовом про визнання його недійсним та відповідно скасування державної реєстрації спірних земельних ділянок ОСОБА_1 повинен був звернутись до 01 квітня 2019 року.

Основний зміст та мотиви рішень судів попередніх інстанцій

Заочним рішенням Іршавського районного суду Закарпатської області

від 29 червня 2021 року, залишеним без змін постановою Закарпатського апеляційного суду від 02 серпня 2022 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, виходив із того, що оспорюваним рішенням Вільхівської сільської ради порушено права позивача, оскільки ним вирішено передати у власність іншої особи частину земельної ділянки, яка вже на той час перебувала у законному користуванні ОСОБА_1 , без її вилучення. Однак, з огляду на те, що позивач звернувся з цим позовом з пропуском позовної давності, визначеної статтею 257 ЦК України, та з урахуванням заяви Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову. Поважних причин пропуску позовної давності судом не встановлено.

Узагальнені доводи касаційної скарги

02 вересня 2022 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , в якій заявник просить скасувати заочне рішення Іршавського районного суду Закарпатської області

від 29 червня 2021 року та постанову Закарпатського апеляційного суду

від 02 серпня 2022 року повністю, ухвалити нове судове рішення про задоволення заявлених вимог у повному обсязі.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначив неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 18 грудня 2018 року у справі № 911/1437/17 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України).

Посилається на те, що суди попередніх інстанцій не урахували, що для застосування наслідків спливу позовної давності за заявою сторони у спорі необхідно дослідити питання перебігу позовної давності за кожною звернутою до цієї сторони вимогою. Ураховуючи, що заяву про застосування позовної давності подав лише один із відповідачів - ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області, вважає, що у судів попередніх інстанцій були відсутні правові підстави для застосування наслідків спливу позовної даності щодо вимог, заявлених до Вільхівської сільської ради, Зарічанської сільської ради, ОСОБА_2 . Крім того, зосереджує увагу на тому, що вимоги про скасування рішення сільської ради та припинення права власності ОСОБА_2 на спірні земельні ділянки, наслідком чого є скасування державної реєстрації, жодним чином не стосуються інтересів ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області.

Також заявник вважає помилковими висновки судів попередніх інстанцій щодо початку перебігу позовної давності, оскільки йому не було відомо про винесення сільською радою оспорюваного рішення, а у висновку експерта не вказано чи оформила ОСОБА_2 право власності на спірну земельну ділянку та на підставі якого документа.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 23 вересня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на заочне рішення Іршавського районного суду Закарпатської області від 29 червня 2021 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 02 серпня 2022 року, витребувано з Іршавського районного суду Закарпатської області цивільну справу № 301/252/21.

04 жовтня 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 19 жовтня 2022 року справу призначено до судового розгляду колегією з п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Відзив на касаційну скаргу

20 жовтня 2022 року ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області через засоби поштового зв'язку подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу.

Згідно з частиною першою статті 395 ЦПК України учасники справи мають право подати до суду касаційної інстанції відзив на касаційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом касаційної інстанції в ухвалі про відкриття касаційного провадження.

Статтею 120 ЦПК України передбачено, що строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.

Відповідно до частин другої статті 127 ЦПК України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду

Зазначений відзив подано поза межами строку, встановленого судом касаційної інстанції в ухвалі про відкриття касаційного провадження (11 жовтня 2022 року). Враховуючи те, що копію вказаної ухвали ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області отримало завчасно (04 жовтня 2022 року), а відзив не містить клопотання про продовження строку на його подання, як і доводів на обґрунтування підстав пропуску цього строку, відзив на касаційну скаргу на підставі частини другої статті 126 ЦПК України підлягає залишенню без розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням 12 сесії 21-го скликання Вільхівської сільської ради від 18 червня 1993 року «Про затвердження рішення виконкому сільської ради на виділення земельних ділянок під індивідуальне житлове будівництво», яким затверджено рішення виконкому сільської ради від 10 червня 1993 року № 4, з доданим списком мешканців сіл Вільхівка та ОСОБА_4 , ОСОБА_7 виділено земельну ділянку під будівництво індивідуального житлового будинку.

25 червня 1993 року складено акт про перенесення в натурі на місцевості земельної ділянки площею 0,15 га. Закріплено межі земельної ділянки позивача.

В 1993 році розроблено відповідний план ділянки, яка межувала із землями, виділеними на той час громадянам Коровській та ОСОБА_6 .

Рішенням Вільхівської сільської ради Іршавського району Закарпатської області позачергової VI-ї сесії VII-го скликання від 01 квітня 2016 року №164 «Про затвердження проекту землеустрою та передачу земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_2 , мешканці

АДРЕСА_2 », затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства по АДРЕСА_1 , та надано у власність зазначену земельну ділянку, площею 0,069 га, кадастровий номер 2121986400:09:001:0069.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, наданої 23 грудня 2020 року, право власності за

ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 2121986400:09:001:0069 зареєстровано 07 квітня 2016 року.

Згідно з висновком судової земельної-технічної експертизи від 10 серпня 2017 року №18-08/17, складеним у цивільній справі № 301/2534/16-ц, на час проведення огляду та геодезичної зйомки спірних земельних ділянок земельної ділянки ОСОБА_1 в натурі не існує: з часу її виділення та винесення в натуру в 1993 році (за 24 роки) її практично зайняли сусідні забудовники (зліва - ОСОБА_8 , справа - ОСОБА_1 і, очевидно, також інші забудовники, які розміщені правіше). На підставі рішення Вільхівської сільської ради від 25 червня 1993 року № 4 комісією (голова сільської ради Сочка В. А., землевпорядник ОСОБА_9 в присутності ОСОБА_1 ) винесено межі ділянки ОСОБА_1 в натурі. Згідно з викопіюванням з генерального плану забудови, складеним землевпорядником ОСОБА_9 , вказана земельна ділянка ОСОБА_1 мала наступні параметри по периметру: від вулиці (відрізок 1-4) - 20,00 м, від сусіда зліва - ОСОБА_10 (відрізок 1-2) - 75,00 м, від сторони протилежної до вулиці, землі держземзапасу (відрізок 2-3) - 19,50 м, від сусідів справа - ОСОБА_11 (відрізок 1-2) - 75,00 м. Площа вказаної земельної ділянки ОСОБА_1 становила: ((19,50+20,00):2)) х 75,00 = 1481 кв. м, приблизно 0,15 га.

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Відповідно до статті 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Відповідно до частини першої статті 155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Підставами для визнання недійсним акта (рішення) є його невідповідність вимогам законодавства або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

Спір у справі, яка переглядається в касаційному порядку, стосується порушення прав позивача на користування земельною ділянкою, виділеною йому на підставі рішення Вільхівської сільської ради від 18 червня 1993 року, з боку суміжного землекористувача ОСОБА_2 , якій на праві власності належать дві земельні ділянки по

АДРЕСА_1 , а саме: земельна ділянка, площею 0,069 га, кадастровий номер земельної ділянки 2121986400:09:001:0069, набута у власність на підставі рішення Вільхівської сільської ради Іршавського району від 01 квітня 2016 року № 164, а також земельна ділянка, площею 0,1375 га, кадастровий номер земельної ділянки 2121986402:09:001:0058, набута у власність на підставі договору купівлі-продажу від 29 березня 2013 року, посвідченого приватним нотаріусом Іршавського районного нотаріального округу

Меренич В. В.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, виходив із того, що позивачем пропущено позовну давність, і наслідки спливу позовної давності підлягають застосуванню на підставі заяви ГУДержгеокадастру у Закарпатській області.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).

Для цілей застосування частини третьої та четвертої статті 267 ЦК України поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у цивільному процесі». Сторонами у цивільному процесі є позивач і відповідач; тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача.

У спорі з декількома належними відповідачами, в яких немає солідарного обов`язку (до яких не звернута солідарна вимога), один з них може заявити суду про застосування позовної давності тільки щодо тих вимог, які звернуті до нього, а не до інших відповідачів. Останні не позбавлені, зокрема, прав визнати ті вимоги, які позивач ставить до них, чи заявити про застосування до цих вимог позовної давності.

Для застосування позовної давності за заявою сторони у спорі суд має дослідити питання її перебігу окремо за кожною звернутою до цієї сторони позовною вимогою, і залежно від установленого дійти висновку про те, чи спливла позовна давність до відповідних вимог.

Зазначений правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16.

Основною ознакою сторін цивільного процесу є їхня особиста і безпосередня заінтересованість у результаті вирішення спору, саме сторони є суб`єктами матеріального правовідношення, з приводу якого виник спір. Крім того, відповідач є тією особою, на яку вказує позивач як на порушника свого права.

Тобто відповідач - це особа, яка, на думку позивача або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього. При цьому неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (правовий висновок, викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду

від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (пункт 41), від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц (пункт 49), від 21 листопада 2018 року

у справі № 127/93/17-ц (пункт 50), від 12 грудня 2018 року у справі

№ 372/51/16-ц (пункт 31.4), від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (пункт 37, 54), від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (пункт 38),

від 13 березня 2019 року у справі № 757/39920/15-ц (пункт 31), від 27 березня 2019 року у справі № 520/17304/15-ц (пункт 63), від 1 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (пункт 71), від 05 травня 2020 року у справі № 554/8004/16-ц (пункт 43)).

Вирішуючи питання про склад осіб, які братимуть участь у справі, суд повинен враховувати характер спірних правовідносин та визначену ним норму матеріального права, яка підлягає застосуванню.

Вирішуючи спір та застосовуючи наслідки спливу позовної давності на підставі заяви відповідача ГУДержгеокадастру у Закарпатській області, суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що спір про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, скасування реєстрації і зобов`язання усунути перешкоди у володінні та користуванні земельною ділянкою є спором про захист речового права позивача на нерухоме майно. Належним відповідачем у такому спорі є особа, речове право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а також орган місцевого самоврядування, який прийняв відповідне оспорюване рішення. Натомість органи Держгеокадастру відповідно до частини першої статті 6 Закону України «Про Державний земельний кадастр» здійснюють ведення та адміністрування Державного земельного кадастру, зокрема державну реєстрацію земельних ділянок за заявою визначених Законом осіб (частина третя статті 24 зазначеного Закону), та її скасування, у томі числі на підставі ухваленого судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки (частина десята статті 24 зазначеного Закону).

Отже позовні вимоги про визнання протиправним та скасування рішення органу місцевого самоврядування про надання у власність земельної ділянки та скасування її державної реєстрації не можуть бути звернені до органу Держгеокадастру, якого позивач визначив співвідповідачем. Державний кадастровий реєстратор, як службова особа органу Держгеокадастру, зобов`язаний виконати рішення суду щодо скасування державної реєстрації земельної ділянки незалежно від того, чи був він залучений до участі у справі чи не був залучений.

Ураховуючи наведене, помилковим є висновок судів попередніх інстанцій про наявність підстав для застосування наслідків спливу позовної давності до позовних вимог ОСОБА_1 про визнання протиправним і скасування рішення, скасування державної реєстрації, зобов`язання усунути перешкоди у володінні та користуванні земельною ділянкою за заявою ГУДержгеокадастру у Закарпатській області.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач.

Суди попередніх інстанцій в частині встановлення обґрунтованості позовних вимог ОСОБА_1 взяли до уваги висновок судової земельної-технічної експертизи від 10 серпня 2017 року №18-08/17, призначеної та проведеної в межах розгляду справи № 301/2534/16-ц за позовом ОСОБА_1 до Вільхівської сільської ради Іршавського району, ОСОБА_8 про визнання протиправним та скасування рішення, визнання недійсним свідоцтва про право власності, зобов`язання усунути перешкоди у володінні та користуванні земельною ділянкою шляхом демонтажу огорожі, згідно якого: земельної ділянки ОСОБА_1 в натурі не існує: з часу її виділення та винесення в натуру в 1993 році (за 24 роки) її практично «з`їли» сусідні забудовники

(зліва - ОСОБА_8 , справа - ОСОБА_1 і, очевидно, також інші забудовники, які розміщені правіше).

На підставі зазначеного суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, дійшли висновку про порушення Вільхівською сільською радою при винесенні рішення від 01 квітня 2016 року № 164 «Про затвердження проекту землеустрою та передачу земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_2 , мешканці

АДРЕСА_2 » прав та інтересів ОСОБА_1 .

Водночас, суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що при зверненні до суду із позовом ОСОБА_1 просив не лише визнати протиправним і скасувати зазначене рішення органу місцевого самоврядування, яким передано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку, яка розташована по АДРЕСА_1 , площею 0,069 га, кадастровий номер 2121986400:09:001:0069, а й скасувати державну реєстрацію земельної ділянки, яка розташована за тією ж адресою, площею 0,1375 га, кадастровий номер 2121986402:09:001:0058. При цьому згідно з наявною у матеріалах справи інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно підставою для виникнення права власності

ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,1375 га, кадастровий номер 2121986402:09:001:0058, є договір купівлі-продажу від 29 березня

2013 року, посвідчений приватним нотаріусом Іршавського районного нотаріального округу Меренич В. В. за реєстраційним № 333, недійсність якого судами попередніх інстанцій не встановлено.

З огляду на те, що зазначені земельні ділянки мають різну площу, кадастровий номер, підставу виникнення права власності, а також цільове призначення, колегія суддів звертає увагу, що суди попередніх інстанцій не встановили щодо якої із зазначених земельних ділянок висувались вимоги про демонтаж самовільно встановленої огорожі.

З огляду на наведене, суди попередніх інстанцій не визначились із змістом позовних вимог, характером спірних правовідносин, належним суб`єктним складом сторін у справі та не встановили необхідних для вирішення справи по суті обставин.

Усунути ці недоліки на стадії касаційного перегляду з урахуванням повноважень Верховного Суду та меж перегляду справи в касаційній інстанції (стаття 400 ЦПКУкраїни) є неможливим.

Відповідно до пункту 1 частини третьої та частини четвертої статті 411 ЦПК Українипідставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

За таких обставин оскаржені судові рішення не відповідають вимогам статтей 89, 263 ЦПК України, ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, що в силу пункту 1 частини третьої та частини четвертої статті 411 ЦПК Україниє підставою для їх скасування з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи судам необхідно дослідити вказані у цій постанові докази та зробити висновки за результатами оцінки встановлених обставин у їх сукупності.

Витрати по сплаті судового збору підлягають розподілу за результатами вирішення спору по суті.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 задовольнити частково.

Заочне рішення Іршавського районного суду Закарпатської області

від 29 червня 2021 року та постанову Закарпатського апеляційного суду

від 02 серпня 2022 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

Н. Ю. Сакара

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович