Постанова

від 01.11.2022 по справі 918/100/22

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 листопада 2022 року Справа № 918/100/22

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Павлюк І.Ю., суддя Дужич С.П. , суддя Савченко Г.І.

секретар судового засідання Кушнірук Р.В.

за участю представників сторін:

від позивача: Величко О.М., Гринчук С.В.

від відповідача: Ващишина О.В., Чудінович О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Рівнеобленерго"

на рішення Господарського суду Рівненської області, ухваленого 08.09.22р. суддею Горплюком А.М. о 15:39 год. у м.Рівному, повний текст складено 19.09.22р.

у справі № 918/100/22

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю - фірма "Захист - Сервіс"

до Приватного акціонерного товариства "Рівнеобленерго"

про стягнення збитків в розмірі 1 137 905,45грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 08.09.2022р. у справі №918/100/22 позов Товариства з обмеженою відповідальністю - фірма "Захист - Сервіс" до Приватного акціонерного товариства "Рівнеобленерго" про стягнення збитків в розмірі 1 137 905,45грн. - задоволено частково.

Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Рівнеобленерго" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Захист - Сервіс" збитки в розмірі 1 050 000,00грн. та судовий збір в розмірі 15 750,39грн..

В частині стягнення 87 905,45грн. збитків - відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Приватне акціонерне товариство "Рівнеобленерго" звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржене рішення скасувати в частині часткового задоволення позову та прийняти нове, яким відмовити у частковому задоволенні позову про стягнення збитків у розмірі 1137905,45грн. та відмовити у задоволенні позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача збитків у розмірі 1 050 000,00грн. та судового збору, а в іншій частині рішення слід залишити без змін. Також, просить стягнути з позивача на користь скаржника сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги. Також, одночасно з апеляційною скаргою, скаржник заявив клопотання про поновлення пропущеного строку подання апеляційної скарги.

Мотивуючи апеляційну скаргу, скаржник зазначає, зокрема, наступне:

- вважає, що рішення місцевого господарського суду ухвалене з порушенням норм чинного законодавства;

- вказує на те, що при розгляді судом першої інстанції клопотання позивача про приєднання доказів до матеріалів справи останній не обґрунтував, чим саме викликана затримка і неможливість їх подання разом із позовною заявою. Однак, суд, не оцінюючи поважність причин пропуску подання доказів, прийняв їх як належні незважаючи на порушення, у такому випадку, принципів змагальності та рівності, закріплених у господарському судочинстві;

- вважає, що судом першої інстанції було порушено норми процесуального права в частині прийняття до розгляду додаткових доказів, не поданих разом із позовною заявою. При цьому у позовній заяві Позивач письмово не повідомив суд та не зазначив про докази, які не можуть бути ним подані; не повідомив про причини, з яких докази не може бути подано у зазначений строк; не надав доказів, які підтверджують, що Позивач здійснив всі залежні від нього дії, спрямовані на отримання вказаних доказів, а в подальшому, при поданні окремих клопотань ТОВ-фірма "Захист-Сервіс" не обґрунтувало неможливості їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від нього;

- покликається на безпідставне покликання суду першої інстанції на преюдиційність обставин по справах №918/860/21 та № 918/1169/20;

- зазначає про те, що позивач, на доведення позовних вимог щодо недоотримання ним коштів, яка визначена ним у якості "упущеної вигоди" надав до суду договір оренди від 05.02.2019р. між ТОВ - фірма "Захист-Сервіс" та ТОВ "Турбовентус", укладений на строк з 05.02.2019р. по 05.02.2023р.. Предмет договору оренди - нежитлові приміщення за адресою: Рівненський район, с.Кустин, вул.Шевченка, 100Е, 1004, 100Д, 100Г, 100С загальною площею 3874,5кв.м., які перебувають у власності Орендодавця. Тобто, надано договір оренди нерухомого майна, укладеного на строк більше, як три роки. За п.1.2 договору б/н від 05.02.2019р. орендар вступає у платне користування майном з дати підписання договору та акта прийому-передачі майна. Акт прийому-передачі підписано 05.02,2019р.. Вважає, що право орендаря за договором оренди від 05.02.2019р. підлягало державній реєстрації, а сам договір - нотаріальному посвідченню;

- також зазначає, що після отримання позивачем відзиву на позовну заяву із позицією відповідача щодо наданого стороною договору, позивачем подано до суду договір про внесення змін до договору оренди нежитлових приміщень від 05.02.2019р. датований 06.02.2019р.. Строк дії договору за новою редакцією становив з 05.02.2019р. по 30.01.2022р.. Тобто, зменшено строк дії договору оренди від 05.02.2019р. та виведено його з-під дії ст.ст.220, 793 ЦК України;

- вважає, що оскільки договір про внесення змін до договору оренди нежитлових приміщень від 05.02.2019р. від 06.02.2019р. за своїм змістом є додатковою угодою до договору оренди від 05.02.2019р., не є самостійним документом, він, через застосування "доктрини плодів отруєного дерева", є недопустимим доказом, адже є додатком до нікчемного договору, а тому також є нікчемним. Також Відповідач вказував, що договір оренди від 05.02.2019р. не спрямований на реальне настання наслідків;

- покликається на передчасний висновок Господарського суду Рівненької області про належність доказів, поданих позивачем на підтвердження існування між Позивачем та ТОВ "Турбовентус" договірних відносин, оскільки договір нотаріально не посвідчений, а право користування чужим майном не зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (про що вказано вище); - до суду не надано жодних доказів на підтвердження проведення ТОВ "Турбовентус" оплати у рахунок сплати за перший місяць оренди, а відтак - на реальність настання наслідків за договором (реальність господарської операції); договір розірвано у день припинення енергоживлення об`єкту Позивача (укладено 05.02.2019р., припинено - 08.02.2019р.);

- звертає увагу суду на те, що за договором оренди від 05.02.2019р. в оренду передано 6 (шість) об`єктів (у тому числі приміщення за адресою с.Кустин, вул.Шевченка, 100Е), проте через знеструмлення одного об`єкта договір оренди припинено щодо всіх шести. В подальшому, у 2022 році, договір оренди укладено лише щодо об`єкта за адресою с.Кустин, вул.Шевченка, 100Е, а за змістом та зовнішнім оформленням договори оренди 2019 року (договір оренди від 05.02.2019р.) та договору 2022р. (договір оренди від 01.02.2022р.) повністю ідентичні за виключенням об`єктів оренди;

- вказує на те, що ТОВ "Турбовентус" як у договорі оренди 2019р. (договір оренди від 05.02.2019р.), так і у договорі 2022 року (договір оренди від 01.02.2022р.) у реквізитах сторін вказано адресу м.Київ, вул.Світлогірська, буд.2/25. Проте з відкритих джерел вбачається, що ТОВ "Турбовентус" 28.07.2020р. змінено адресу з адреси: 03124, м.Київ, Солом`янський, бульвар Івана Лепсе, буд.10 на адресу: 03056, м.Київ, Солом`янський, вулиця Світлогірська, буд.2/25 (посилання https://ca.ligaz.akon.net/document/40983403/historv). 08.12.2020р. ТОВ "Турбовентус" адресу: 03056, м.Київ, Солом`янський, вул.Світлогірська, буд.2/25 змінено на адресу: м.Київ, вул.Світлогірська, буд.2/25. Саме ця (остання) адреса зазначена в подальшому у договорах 2019р. та 2022р. щодо місцязнаходження юридичної особи ТОВ "Турбовентус", чого не могло бути, оскільки у 2019 році місцезнаходження юридичної особи було 03124, м.Київ, Солом`янський, бульвар Івана Лепсе, буд.10. Це опосередковано свідчить про те, що обидва договори оренди були щонайменше укладені у 2022 році, а точну дату їх укладення визначити неможливо. Відтак, вони не можуть підтверджувати жодні обставини у даній справі;

- покликається на те, що Господарський суд Рівненської області обмежився лише посиланням на певні докази без надання оцінки доводам сторін та аналізу доказової бази, незважаючи на те, що у справі за №918/100/22, відсутні як докази проведення хоча б однієї оплати по ніби-то укладеному договору оренди, так і докази стосовно того що орендоване майно обліковувалось у орендодавця як таке, що передано в оренду. Тобто, відповідач наголошував не тільки на невідповідності поданої позивачем форми правочину, а й на наявності у даних правочинах ознак фіктивності, а відтак суд був зобов`язаний надати оцінку договорам оренди, поданих позивачем, з точки зору їх належності (поданого на підтвердження певних обставин) та допустимості, що не було взято до уваги судом 1-ї інстанції;

- стосовно договору оренди від 01.02.2022р. та документів, які складені на виконання умов даного договору, а саме: акт приймання-передачі нежитлових приміщень від 01.02.2022р. по договору оренди від 01.02.2022р.; акт №*-00000001 здачі-прийняття робіт (надання послуг), то вважаю за необхідне зазначає те, що вказані документи складалися з 01.02.2022р., тобто після 10.01.2022р. (дата підключення до електричних мереж електроустановки споживача) та ніяким чином не стосуються спірного періоду до 10.01.2022р., а тому у розумінні ст.ст.76, 77 ГПК України подані документи (докази) не є належними (не стосуються оспорюваного періоду) та не може підтверджувати або спростосувати позовні вимоги позивача;

- зазначає, що відповідач неодноразово наголошував на тому, що з 01.01.2019р. в силу норм Закону України "Про ринок електричної енергії", Правил роздрібного ринку електричної енергії та інших нормативних актів, змінених у зв`язку із зміною законодавства у сфері енергетики, він не здійснює постачання електричної енергії позивачу. Претензій щодо якості електричної енергії від позивача на адресу відповідача не надходило. Відтак, позивач, з урахуванням положень ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України, повинен довести не тільки факт заподіяння йому збитків, але й невиконання відповідачем зобов`язань за договором, причинно-наслідковий зв`язок між таким невиконанням і заподіяними збитками;

- не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо вимоги НКРЕКП від 24.12.2021р. про усунення порушень законодавства та/або ліцензійних умов, оскільки ПрАТ "Рівнеобленерго" було виконано вимогу у строк, визначений НКРЕКП, що, однак не свідчить про визнання Відповідачем неправомірності своїх дій. Більше того, зі змісту самої вимоги вбачається, що НКРЕКП зобов`язало відповідача розглянути звернення ТОВ - фірма "Захист-Сервіс" у частині врегулювання відносин щодо укладення договору споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії на об`єкт ТОВ - фірма "Захист-Сервіс", оскільки споживання електричної енергії без договорів, укладених відповідно до Правил роздрібного ринку електричної енергії не допускається (ст.275 ГК України, п.1.2.1, 2.1.2, 3.1.6 ПРРЕЕ);

- відповідач звертав увагу суду на те, що орендар не був позбавлений можливості самостійно (як правонабувач) звернутись до Оператора системи розподілу (відповідача) із заявою про укладення із ним договору про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії в порядку, передбаченому Правилами роздрібного ринку електричної енергії;

- вказує на те, що договір оренди нежитлових приміщень від 05.02.2019 року був розірваний достроково 08.02.2019р. з посиланням на "тривале припинення електричної енергії". Також, у день відключення, 08.02.2019р., Орендар не знав та не міг знати, що орендодавець (позивач) свідомо ухилятиметься від укладення договору про надання послуг з розподілу електричної енергії наполягаючи на чинності у повному обсязі договору про постачання електричної енергії та щодо тривалості знеструмлення об`єкта. Орендодавець, як особа, зацікавлена в отриманні певної вигоди, мав вжити усіх необхідних заходів задля акцептування умов публічного договору про надання послуг з розподілу, що, однак, було зроблено лише у 2021 році. Відтак, орендодавець не вжив усіх можливих заходів, спрямованих на отримання очікуваного доходу;

- вказує на те, що товариство діяло в межах чинного законодавства України, а відтак, дії відповідача по відключенню об`єкту позивача від електричної мережі були правомірними;

- вважає, що Господарський суд Рівненської області від 08.09.2022р. у справі №918/100/22 дійшов помилкового висновку про те, що позивачем підтверджено реальність намірів орендаря користуватись приміщеннями позивача, які були незаконно відключені від електричної мережі ПАТ "Рівнеобленерго", що унеможливо їх використання згідно умов укладеного договору оренди.

Листом Північно-західного апеляційного господарського суду №918/100/22/5352/22 від 03.10.2022р. матеріали справи №918/100/22 витребувано з Господарського суду Рівненської області.

12.10.2022р. до Північно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №918/100/22.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 13.10.2022р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Рівнеобленерго" на рішення Господарського суду Рівненської області від 08.09.2022р. у справі №918/100/22 та призначено справу №918/100/22 до розгляду на 01.11.2022р. об 15:30год., тощо.

25.10.2022р. до Північно-західного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю - фірма "Захист - Сервіс" надійшло клопотання від 25.10.2022р. про долучення доказів, в якому зазначено про те, що скаржник у своїй апеляційній скарзі покликається, що ТОВ "Турбовентус" зареєструвало своє місцезнаходження за адресою м.Київ, вул.Світлогірська, 2/25 28.07.2020р.у, а тому не могло зазначати цю адресу у лютому 2019 року. У зв`язку з тим, що вказана обставина не була предметом дослідження судом першої інстанції, представник позивача звернувся до ТОВ "Турбоветус" за роз`ясненням, на що отримав відповідь з якої вбачається, що ТОВ "Турбовентус" 10.05.2018р. уклало договір оренди №021/2018 з ПАТ "Київметробуд", предметом якого було складське приміщення та відкритий майданчик за адресою м.Київ, вул.Світлогірська, 2/25, у зв`язку із незначним штатом працівників підприємства, директор, та інші працівники знаходились фактично за адресою м.Київ, вул.Світлогірська, 2/25, де зберігалися товарно-матеріальні цінності підприємства і де здійснювалось відвантаження товарів, ця адреса і зазначалася в документах для зручності листування та позначення фактичного місцезнаходження підприємства. 30.07.2019р. цей договір розірвано за згодою сторін. 31.07.2019р. укладено договір оренди №2019-06-12 з ТОВ "БТ-ДІ", управителем майна за договором управління майном №1 від 19.04.2019р. предметом якого були складські приміщення та відкритий майданчик за адресою м.Київ, вул.Світлогірська, 2/25 строком до 31.12.2019р., в подальшому 17.01.2020р. укладено договір оренди №2020-01-7 предметом якого є нерухоме майно за адресою м.Київ, вул.Світлогірська 2/25. Тобто, ТОВ "Турбовентус" з 10.05.2018р. використовувало у своїй господарській діяльності нерухоме майно, за адресою м.Київ, вул.Світлогірська 2/25, де мало фактичне місцезнаходження і відповідно зазначала це у своїх документах. У зв`язку з тим, що вказані обставини не досліджували судом першої інстанції, з метою повного і об`єктивного розгляду справи, просить суд визнати причини неподання документів щодо підтвердження місцезнаходження ТОВ "Турбовентус" поважними та долучити до матеріалів справи.

Згідно з ч.3 ст.269 ГПК України, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об 'єктивно не залежали від нього.

Отже, при поданні учасником справи доказів, які не були подані до суду першої інстанції, такий учасник справи повинен письмово обґрунтувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також надати відповідні докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від особи, яка їх подає.

Враховуючи вище зазначене та проаналізувавши обставини розгляду даної справи, колегія суддів вважає поважними причини неподання вказаних вище документів щодо підтвердження місцезнаходження ТОВ "Турбовентус" поважними та долучити їх та відповідні пояснення до матеріалів справи.

25.10.2022р. до Північно-західного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю - фірма "Захист - Сервіс" надійшов письмовий відзив від 25.10.2022р. на апеляційну скаргу.

01.11.2022р. до Північно-західного апеляційного господарського суду від Приватного акціонерного товариства "Рівнеобленерго" надійшли письмові пояснення від 31.10.2022р. №27/8272 по справі.

В судовому засіданні представники скаржника підтримали доводи апеляційної скарги та надали пояснення в обґрунтування своєї позиції. Вважають рішення місцевого суду незаконним та необґрунтованим. Просять суд рішення Господарського суду Рівненської області від 08.09.2022р. у справі №918/100/22 скасувати в частині часткового задоволення позову та прийняти нове, яким відмовити у частковому задоволенні позову про стягнення збитків у розмірі 1137905,45грн. та відмовити у задоволенні позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача збитків у розмірі 1 050 000,00грн. та судового збору, а в іншій частині рішення слід залишити без змін.

Представники позивача у письмовому відзиві на апеляційну скаргу та в судовому засіданні заперечили проти її доводів, вважаючи їх безпідставною та необґрунтованою. Просять суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Рівненської області від 08.09.2022р. у справі №918/100/22 - без змін.

Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Судова колегія, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення суду, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та свідчать матеріали справи, 27.05.2009р. між Закритим акціонерним товариством "Ей-І-Ес Рівнеенерго" (постачальник, правонаступником якого є відповідач, що не заперечується сторонами) та Товариством з обмеженою відповідальністю фірма "Захист - Сервіс" (споживач) укладено договір №1-2/1030 про постачання електричної енергії (надалі - договір, а.с.10 - 15, т.1).

Згідно п.1 договору, постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача з сумарною приєднаною потужністю 150 кВт, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього Договору.

Точка продажу електричної енергії: визначається відповідно до Додатку № 6 "Про розмежування балансової належності електромереж та експлуатаційної відповідальності сторін".

Згідно п.2.1 договору під час виконання умов цього договору, а також вирішення всіх питань, що не обумовлені цим договором, сторони зобов`язуються керуватися чинним законодавством України та Правилами користування електричною енергією (далі - ПКЕЕ).

Вказаний договір підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений відтисками їх печаток.

Матеріали справи містять договір оренди нежитлових приміщень від 05.02.2019р., що укладений між ТОВ фірма "Захист - Сервіс" (орендодавець) та ТОВ "Турбовентус" (орендар) (а.с.62, т.1).

Згідно п.1.1., 1.2. вказаного договору, орендодавець передає, а орендар приймає у платне користування нежитлові приміщення за адресою: Рівненський район, с. Кустин, вул. Шевченка. 100Е, 100Ч, 100Д, 100Г, 100В, 100С загальною площею 3874,5 кв.м., які перебувають у власності орендодавця. Орендар вступає у платне користування майном з дати підписання договору та акта прийому - передачі майна.

Згідно п. 1.4 договору оренди, орендодавець підтверджує, що орендовані приміщення підключені до електропостачання від РУ-0,4 кВ ТП-624 до РЩ відповідних будівель, прилегла територія освітлена та перебуває під цілодобовим відеоспостереженням.

Орендна плата по цьому договору встановлюється в сумі 30 000,00грн. в місяць та оплачується авансовим платежем протягом 10-ти днів від дати початку кожного календарного місяця оренди.

05.02.2019 між ТОВ фірма "Захист - Сервіс" та ТОВ "Турбовентус" підписано Акт приймання - передачі нежитлових приміщень по договору оренди віл 05.02.2019, яким ТОВ фірма "Захист - Сервіс" передало, а ТОВ "Турбовентус" прийняло у строкове платне користування приміщення, що є предметом договору оренди (а.с.63, т.1).

Вказані Договір оренди та Акт приймання - передачі підписаний представниками сторін та скріплений відтисками печаток останніх.

Проте, 08.02.2019р. директор ТОВ "Турбовентус" звернувся до керівника ТОВ фірма "Захист - Сервіс" із листом, в якому вказав, що з незрозумілих причин та без належного повідомлення всі орендовані об`єкти з ранку 08.02.2019р. було на тривалий термін відключено від електропостачання і коли його буде відновлено невідомо. Враховуючи що використання об`єктів оренди без гарантованого електропостачання неможливе від цього залежить збереження приміщень, їх опалення та освітлення, орендар повідомив про припинення договору оренди з 08.02.2019 та просить підготувати відповідні документи щодо припинення договору та передачі приміщень (а.с.66, т.1).

Відтак, 08.02.2019р. між ТОВ фірма "Захист - Сервіс" та ТОВ "Турбовентус" підписано Додаток до Договору оренди нежитлових приміщень та Акт приймання - передачі, яким по факту повідомлення орендаря про припинення електропостачання на об`єкти оренди загальною площею 3874,5м.кв., сторони вирішили припинити дію договору з дати підписання даного додатку - 08.02.2019р. (а.с.64, 65, т.1).

Як зазначає ТОВ фірма "Захист - Сервіс", що всупереч вказаному діючому договору, 07.02.2019р. відбулось незаконне відключення об`єктів позивача за адресою: Рівненська область, с. Кустин, вул. Шевченка, 100Е, від електричної мережі.

Відтак, ТОВ "Захист - Сервіс" вказує, що зазначене відключення об`єктів позивача від електричної мережі ПАТ "Рівнеобленерго" відбулось незаконно та з порушенням чинного законодавства, в результаті якого позивач зазнав значних збитків, що і стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Як вбачається із матеріалів справи, а саме з Наряду на відключення комутаційним апаратом ПАТ "Рівнеобленерго" від 07.02.2019р. (а.с.21, т.1) здійснено відключення абонента ТОВ "Захист - Сервіс" за адресою: с. Кустин, вул. Шевченка, 100Е від електричної мережі у зв`язку із неукладенням договору про постачання електричної енергії (відключено на головному рубильнику та опломбовано).

За вказаних обставин, Товариство з обмеженою відповідальністю - фірма "Захист - Сервіс" звернулося до Господарського суду Рівненської області з позовом до Приватного акціонерного товариства "Рівнеобленерго" про стягнення збитків в розмірі 1 137 905,45грн..

Обґрунтовуючи позовну заяву, Товариство з обмеженою відповідальністю - фірма "Захист - Сервіс" посилається на те, що 27.05.2009р. між ТОВ "Захист - Сервіс" та ЗАТ "Ей-І-ЕС Рівнеенерго" (правонаступник якого - ПАТ "Рівнеобленерго") укладено договір №1-2/130, предметом якого є постачання споживачу електричної енергії для забезпечення потреб електроустановок останнього по об`єкту за адресою: Рівненська область, Рівненський район, с.Кустин, вул.Шевченка, 100Е.

Вказує на те, що зазначений договір є чинним на сьогоднішній день згідно до вимог законодавства України та обставин, що встановлені у мотивувальній частині рішення Господарського суду Рівненської області від 04.03.2021р. по справі №918/1169/20, яке залишене без змін постановою Північно - західного апеляційного господарського суду від 10.06.2021р..

Однак, 08.02.2019р. об`єкти позивача були відключені від електричної мережі ПАТ "Рівнеобленерго" без будь-якого належного повідомлення та законодавчого обґрунтування.

У зв`язку з відключенням від електричної мережі зазначеного об`єкта у позивача виникли фінансові збитки, у тому числі у вигляді упущеної вигоди по Договору оренди нежитлових приміщень з ТОВ "Турбовентус" від 05.02.2019р., розташованих за адресою підключення по договору: Рівненська область, Рівненський район, с.Кустин, вул.Шевченка, 100Е.

При цьому, намір орендувати дані приміщення ТОВ "Турбовентус" реалізувало після відновлення електропостання на об`єктах позивача.

Крім того, у зв`язку з відключення від електричної мережі, не працювало освітлення території та система відеоспостереження, та, як наслідок, за період 2021 року сталось декілька крадіжок на загальну суму 87 905,45грн..

Відтак, позивач просить стягнути з відповідача збитки в загальній сумі 1 137 905,45грн..

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 11.02.2022р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №918/100/22 за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 10.03.2022р..

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 10.03.2022р. підготовче засідання відкладено на 05.04.2022р..

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 05.04.2022р. підготовче засідання відкладено до завершення військової агресії російської федерації проти України.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 25.05.2022р. підготовче засідання призначене на 14.06.2022р..

14.06.2022р. до Господарського суду Рівненської області від Приватного акціонерного товариства "Рівнеобленерго" надійшов відзив на позовну заяву, в якому просить в задоволенні позову відмовити повністю.

Зокрема, заперечуючи проти позовних вимог, відповідач вказує, що договір про постачання електричної енергії №1-2/1030 в силу ст.47 Закону України "Про ринок електричної енергії", ст.607 Цивільного кодексу України та ліцензійних умов, з 01.01.2019р. припинив свою дію.

Крім того, відповідач не погоджується із твердженнями позивача, що встановлені у рішеннях №918/1169/20 та №918/860/21 обставини є обов`язковими при розгляді даного спору, оскільки, на його думку, висновки суду щодо застосування норм матеріального права по вищевказаних справах не є імперативними та неспростованими в даній справі.

Відповідач вважає, що договір оренди нежитлових приміщень, що укладений між ТОВ фірма "Захист - Сервіс" та ТОВ "Турбовентус" від 05.02.2019р. є нікчемний, оскільки він укладений на чотири роки, а тому підлягав нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Також, відповідач зазначає, що сам договір оренди є неналежним доказом, оскільки укладений 01.02.2022р., тобто після підключення до електричних мереж електроустановки за адресою: Рівненська область, с.Кустин, вул.Шевченка, 100Е, яке відбулось 10.01.2022р..

На підставі ч.1 ст.14, ст.73, ч.ч.1, 3 ст.74, ст.75, ч.7 ст.75, ст.76 - 78, ч.8 ст.80, ст.165 ГПК України, відповідач просить відмовити ТОВ фірма "Захист - Сервіс" у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

У судовому засіданні 14.06.2022р. Господарського суду Рівненської області оголошено перерву до 30.06.2022р..

24.06.2022р. до Господарського суду Рівненської області від Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Захист - Сервіс" надійшло клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.

30.06.2022р. до Господарського суду Рівненської області від Приватного акціонерного товариства "Рівнеобленерго" надійшли заперечення на клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю - фірма "Захист - Сервіс" від 10.06.2022р. про долучення доказів.

30.06.2022р. до Господарського суду Рівненської області від відповідача надійшло заперечення на клопотання позивача про долучення доказів до матеріалів справи.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 30.06.2022р. підготовче засідання відкладено на 26.07.2022р..

19.07.2022р. до Господарського суду Рівненської області від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій додатково зазначив, що є помилковим твердження відповідача, що договір про постачання електричної енергії 2009 року припинив свою дію, оскільки Правилами НКРЕКП встановлено, що договори про користування електричною енергією та договору про постачання електричної енергії припиняють свою дію після укладення договору про надання послуг з розподілу електричної енергії, що в даному випадку не відбулось.

26.07.2022р. до Господарського суду Рівненської області від відповідача надійшло заперечення на відповідь на відзив ТОВ "Захист - Сервіс" від 18.07.2022р..

В судовому засіданні 26.07.2022р. Господарського суду Рівненської області оголошено перерву до 16.08.2022р..

Також, розглянувши в судовому засіданні 26.07.2022р. подане клопотання про долучення доказів, Господарський суд Рівненської області, без виходу до нарадчої кімнати, ухвалив долучити подані доказів до матеріалів справи. При цьому, суд виходив з наступного.

Згідно ч.1 ст.73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч.1, ч.2 ст.80 ГПК України, учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

У відповідності до ч.4 ст.80 ГПК України, якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

У поданому клопотання про долучення доказів позивач зазначає, що 10.02.2022р. та 14.02.2022р. Господарським судом Рівненської області винесено ухвали про виправлення описки в рішенні №918/860/21 від 13.01.2022р. та в ухвалі від 13.01.2022р.. Також, позивач просить долучити договір про внесення змін від 06.02.2019р. до договору оренди нежитлових приміщень від 05.02.2019р.. Крім того, позивач надає докази припинення з 28.02.2022р. договору оренди нежитлових приміщень від 01.02.2022р..

Місцевим господарським судом враховано, що винесення зазначених ухвал та припинення договору оренди відбулось після подання даного позову до суду, тобто після 07.02.2022р..

На підставі викладеного, Господарський суд Рівненської області прийняв подані докази та долучив їх до матеріалів справи.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 16.08.2022р. закрито підготовче провадження, розгляд справи по суті призначено на 08.09.2022р..

Як вже зазначалося, рішенням Господарського суду Рівненської області від 08.09.2022р. у справі №918/100/22 позов задоволено частково.

Колегія суддів апеляційного господарського суду не погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

В силу ст.124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Здійснюючи правосуддя, суд забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Гарантуючи судовий захист з боку держави, Конституція України, водночас, визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань і це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (ч.5 ст.55 Конституції України).

Статтею 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Конституція України визначає Україну як правову державу, в якій визнається і діє принцип верховенства права. Одним з основних фундаментальних елементів цього принципу є юридична визначеність (legal certainty). Юридичні норми мають бути чіткими, ясними і недвозначними, оскільки інше не може забезпечити їх однакове застосування.

Водночас, ст.9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

На розширення цього положення Основного Закону в ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом першим статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Устименко проти України" (заява №32053/13).

Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Сокуренко і Стригун проти України" від 20.07.2006р. (заяви №29458/04 та №29465/04) вказав, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.

Конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об`ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі ст.ст.6, 13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, ратифікованої Верховною Радою України Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997р..

У пункті 145 рішення від 15.11.1996р. у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що ця норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони втілені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги ст.13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, передбачених національним правом

Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини" від 12.07.2001р. зазначено, що право на доступ до суду, гарантоване п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не є абсолютним і може підлягати обмеженню; такі обмеження допускаються з огляду на те, що за своїм характером право доступу потребує регулювання з боку держави. Суд повинен переконатися, що застосовані обмеження не звужують чи не зменшують залишені особі можливості доступу до суду в такий спосіб або до такої міри, що це вже спотворює саму суть цього права.

Як вказано у рішенні Конституційного Суду України №15-рп/2004 від 02.11.2004р., верховенство права - це панування права в суспільстві. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.

Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права.

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (ст.2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

У відповідності до ст.7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним відповідно до закону. Іноземці, особи без громадянства та іноземні юридичні особи мають право на судовий захист в Україні нарівні з громадянами і юридичними особами України. Судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України. кожному гарантується захист його прав, свобод та законних інтересів незалежним і безстороннім судом, утвореним відповідно до закону. Кожен має право на участь у розгляді своєї справи у визначеному процесуальним законом порядку в суді будь-якої інстанції.

Таким чином, конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об`ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі ст.13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод.

Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду.

Водночас, під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Предметом позову є матеріально-правові вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю - фірма "Захист - Сервіс" про стягнення збитків.

Зокрема, обґрунтовуючи позовні вимоги, ТОВ фірма "Захист - Сервіс" покликається на те, що у зв`язку із відключенням об`єктів позивача від електричної мережі, товариство втратило дохід від здачі цих приміщень в оренду. При цьому, намір орендувати дані приміщення ТОВ "Турбовентус" реалізувало після відновлення електропостання на об`єктах позивача.

Також, на обгрунтування розміру завданих збитків позивачем надано копію договору оренди нежитлових приміщень від 05.02.2019р., що укладений між ТОВ фірма "Захист - Сервіс" (орендодавець) та ТОВ "Турбовентус" (орендар), згідно п.п.1.1, 1.2 якого, орендодавець передає, а орендар приймає у платне користування нежитлові приміщення за адресою: Рівненський район, с. Кустин, вул. Шевченка. 100Е, 100Ч, 100Д, 100Г, 100В, 100С загальною площею 3874,5кв.м, які перебувають у власності орендодавця. Орендар вступає у платне користування майном з дати підписання договору та акта прийому - передачі майна.

Відповідно до п.1.4 договору оренди, орендодавець підтверджує, що орендовані приміщення підключені до електропостачання від РУ-0,4 кВ ТП-624 до РЩ відповідних будівель, прилегла територія освітлена та перебуває під цілодобовим відеоспостереженням.

Орендна плата по цьому договору встановлюється в сумі 30 000,00грн. в місяць та оплачується авансовим платежем протягом 10-ти днів від дати початку кожного календарного місяця оренди.

05.02.2019р. між ТОВ фірма "Захист - Сервіс" та ТОВ "Турбовентус" підписано Акт приймання - передачі нежитлових приміщень по договору оренди від 05.02.2019р., яким ТОВ фірма "Захист - Сервіс" передало, а ТОВ "Турбовентус" прийняло у строкове платне користування приміщення, що є предметом договору оренди.

Договір оренди та Акт приймання - передачі підписаний представниками сторін та скріплений відтисками печаток останніх.

Однак, 08.02.2019р. директор ТОВ "Турбовентус" звернувся до керівника ТОВ фірма "Захист - Сервіс" із листом, в якому вказав, що з незрозумілих причин та без належного повідомлення всі орендовані об`єкти з ранку 08.02.2019р. було на тривалий термін відключено від електропостачання і коли його буде відновлено невідомо. Враховуючи що використання об`єктів оренди без гарантованого електропостачання неможливе від цього залежить збереження приміщень, їх опалення та освітлення, орендар повідомив про припинення договору оренди з 08.02.2019р. та просить підготувати відповідні документи щодо припинення договору та передачі приміщень.

08.02.2019р. між ТОВ фірма "Захист - Сервіс" та ТОВ "Турбовентус" підписано додаток до договору оренди нежитлових приміщень та Акт приймання - передачі, яким по факту повідомлення орендаря про припинення електропостачання на об`єкти оренди загальною площею 3874,5м.кв., сторони вирішили припинити дію договору з дати підписання даного додатку - 08.02.2019р..

Як свідчать матеріали справи, підключення об`єктів позивача до електричної мережі ПАТ "Рівнеобленерго" відбулось після звернення ТОВ фірма "Захист - Сервіс" до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.

Зокрема, 24.06.2021р. ТОВ фірма "Захист - Сервіс" зверталось до голови правління ПАТ "Рівнеобленерго" із запитом №53 про негайне вжиття заходів щодо підключення об`єкта за адресою: Рівненський район, с.Кистин, вул.Шевченка, 100Е до мереж ПАТ "Рівнеобленерго" та подальшого споживання електричної енергії від обраного постачальника електричної мережі для виробничих цілей товариства.

У відповідь на вказаний запит ПАТ "Рівнеобленерго" надало лист №22-13/5618 від 30.06.2021, в якому вказано, що підключення об`єкту до електромереж товариства може відбутись тільки після підписання договору споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії та оплати послуги з підключення.

Вимогою про усунення ПАТ "Рівнеобленерго" порушень вимог законодавства та/або ліцензійних умов №15207/20.3/7-21 від 24.12.2021р., Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) зобов`язала ПАТ "Рівнеобленерго", зокрема: розглянути звернення ТОФ фірма "Захист - Сервіс", привести свої дії у відповідність до вимог законодавства, врегулювати відносини щодо укладення Договору споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії на об`єкт ТОВ фірма "Захист - Сервіс" на умовах раніше діючого Договору про постачання електричної енергії від 27.05.2009р. №1-2/1030 укладеного між ЗАТ "Ей-І-Ес Рівнеенерго" (правонаступником якого є ПАТ "Рівнеобленерго") та ТОВ фірма "Захист - Сервіс", підключити об`єкт споживача, який розташований за адресою: вул.Шевченка, 100Е, с.Кустин, Рівненський район, Рівненська область.

Рішення НКРЕКП, прийняте ним в межах повноважень, є обов`язковим до виконання суб`єктом господарювання, що провадить діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг.

Відповідно до ст.77 Закону України "Про ринок електричної енергії", за недотримання суб`єктом господарювання, що провадить господарську діяльність на ринку електричної енергії, що підлягає ліцензуванню, вимог нормативно-правових актів, які регулюють функціонування ринку електричної енергії, НКРЕКП має право прийняти в межах своїх повноважень рішення про накладення на цього суб`єкта господарювання штрафу в розмірі від 5 тисяч до 100 тисяч неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

Після висунення вказаної Вимоги НКРЕКП від 24.12.2021р., ПАТ "Рівнеобленерго" 10.01.2022р. здійснило підключення об`єкта споживача, який розташований за адресою: вул.Шевченка, 100Е, с.Кустин, Рівненський район, Рівненська область, до електричної мережі.

Тобто, ПрАТ "Рівнеобленерго" було виконано вимогу у строк, визначений НКРЕКП, що, однак не свідчить про визнання відповідачем неправомірності своїх дій.

Також, зі змісту самої вимоги вбачається, що НКРЕКП зобов`язало відповідача розглянути звернення ТОВ фірма "Захист-Сервіс" у частині врегулювання відносин щодо укладення договору споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії на об`єкт ТОВ фірма "Захист-Сервіс", оскільки споживання електричної енергії без договорів, укладених відповідно до Правил роздрібного ринку електричної енергії не допускається (ст.275 ГК України, п.1.2.1, 2.1.2, 3.1.6 ПРРЕЕ).

В подальшому, 01.02.2022р. між ТОВ фірма "Захист - Сервіс" (орендодавець) та ТОВ "Турбовентус" (орендар) підписано договір оренди нежитлових приміщень.

Згідно п.1.1, 1.2 вказаного договору, орендодавець передає, а орендар приймає у платне користування нежитлові приміщення за адресою: Рівненський район, с.Кустин, вул.Шевченка. 100Е загальною площею 1 803кв.м, які перебувають у власності орендодавця. Орендар вступає у платне користування майном з дати підписання договору та акта прийому-передачі майна.

Крім того, при розгляді даного спору судом першої інстанції враховано, що між сторонами вже неодноразово виникали спори щодо об`єкта позивача за адресою: Рівненська область, с.Кустин вул.Шевченка, 100Е, а саме: щодо надання паспорту точки розподілу по об`єкту, щодо визнання дій з відключення від електричної мережі незаконними, щодо безкоштовного підключення до мережі.

Зокрема, у грудні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю фірма "Захист-Сервіс" звернулося до Господарського суду Рівненської області з позовом до Приватного акціонерного товариства "Рівнеобленерго" з позовом про визнання неправомірними дій відповідача щодо відмови у наданні паспорту точки розподілу по об`єкту за адресою - Рівненський район, с.Кустин, вул.Шевченка, 100Е та зобов`язання видати відповідний паспорт точки розподілу по наведеному об`єкту для переукладення договору.

Рішенням Господарського суду Рівненської області №918/1169/20 від 04.03.2021р. вказаний позов задоволено частково та зобов`язано Приватне акціонерного товариства "Рівнеобленерго" видати Товариству з обмеженою відповідальністю фірма "Захист-Сервіс" паспорт точки розподілу по об`єкту за адресою: Рівненський район, с.Кустин, вул.Шевченка, 100Е, для переукладення договору.

При прийнятті рішення від 04.03.2021р. суд зазначив, що на переконання суду, враховуючи суперечність між поданим відповідачем нарядом на від`єднання та відеозаписами та фотодоказами наданими позивачем, дослідженими у судовому засіданні на первісному носії з встановленням їх відповідності поданим копіям та дат їх створення, суд зазначає про відсутність в матеріалах справи належних, достовірних та достатніх доказів, які б свідчили про від`єднання позивача від електричних мереж відповідача на момент звернення з даним позовом до суду. Посилання позивача на те, що електроустановки позивача станом на момент звернення з позовом до суду не від`єднані від електромережі, а відключені в межах діючого договору від 2009 року, є більш вірогідними, підтверджується матеріалами справи та відповідачем належними доказами не спростовані.

Також, суд зазначив, що оскільки договір про постачання електричної енергії між енергопостачальною компанією та ТОВ фірмою "Захист-Сервіс" не був розірваний у встановленому законом порядку, то оператор системи розподілу ПАТ "Рівнеобленерго" мав укласти з ТОВ фірмою "Захист-Сервіс" договір споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії у порядку, передбаченому п.4 Постанови, та відповідно надати позивачу оформлений відповідно до Правил паспорт точки розподілу на електроустановку позивача за адресою: Рівненський район, с.Кустин, вул.Шевченка 100Е, чого всупереч вимогам Правил зроблено не було.

Зазначене рішення Господарського суду Рівненської області залишене без змін Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 10.06.2021р..

При цьому, Північно-західний апеляційний господарський суд вказав, що суд першої інстанції правомірно дійшов висновку, що анулювання ліцензії відповідача на право провадження господарської діяльності з передачі електричної енергії місцевими (локальними) електричними не призвело до автоматичного розірвання договору або припинення його дії в повній мірі (повністю).

Таким чином, в межах даної справи судами встановлено, що договір від 27.05.2009р. розірваним не був та є діючим, та що відбулось фактичне відключення ТОВ фірми "Захист - Сервіс" від електричної мережі ПАТ "Рівнеобленерго".

Надалі, Товариство з обмеженою відповідальністю фірма "Захист - Сервіс" звернулося до Господарського суду Рівненської області із позовною заявою до Приватного акціонерного товариства "Рівнеобленерго" про визнання дій Приватного акціонерного товариства "Рівнеобленерго" неправомірними щодо відключення об`єкта позивача від електричної мережі та про зобов`язання відповідача підключити об`єкт позивача до електричної мережі.

Після відкриття провадження у справі, під час розгляду справи в суді, ПАТ "Рівнеобленерго" здійснило підключення об`єкта ТОВ фірми "Захист - Сервіс" до електричної мережі, відтак ухвалою суду від 13.01.2022р. (з врахуванням ухвали про виправлення описки від 14.02.2022р.) провадження у справі в частині вимог ТОВ фірма "Захист-Сервіс" до ПАТ "Рівнеобленерго" про зобов`язання вчинити дії (підключити об`єкт за адресою: Рівненська область, с. Кустин, вул.Шевченка, 100Е, до електричної мережі ПАТ "Рівнеобленерго") закрито у зв`язку з відсутністю предмету спору.

Рішенням Господарського суду Рівненської області №918/860/21 від 13.01.2022р. (з врахуванняи ухвали про виправлення описки від 10.02.2022р.) в задоволенні позову ТОВ фірма "Захист - Сервіс" до ПАТ "Рівнеобленерго" про визнання дій неправомірними відмовлено у зв`язку з обранням неналежного способу захисту.

Як вже зазначалось вище, відповідно до ст.15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання чи оспорювання. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Згідно ч.ч.1- 3 ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Отже, відшкодування збитків є одним із заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною в силу положень ст.22 ЦК України, а порушення цивільного права, внаслідок якого особі завдано збитки, є підставою для їх відшкодування.

Правовідносини щодо відшкодування збитків урегульовані положеннями глави 25 "Відшкодування збитків у сфері господарювання" Господарського кодексу України та глави 82 "Відшкодування шкоди" розділу ІІІ "Окремі види зобов`язань" книги п`ятої "Зобов`язальне право" Цивільного кодексу України).

Частиною 3 ст.147 ГК України передбачено, що збитки, завдані суб`єкту господарювання порушенням його майнових прав громадянами чи юридичними особами, а також органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, відшкодовуються йому відповідно до закону.

Статтею 224 ГК України передбачено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до положень ч.1 ст.225 ГК України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

- вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

- додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною;

- неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною;

- матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Отже, збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у неодержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов`язання було виконано боржником.

Відповідальність у вигляді відшкодування збитків може бути покладено на особу за наявності в її діях складу цивільного правопорушення. На позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок між такою поведінкою із заподіяними збитками. У свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 30.03.2021р. у справі №908/2261/17 (за позовом про відшкодування збитків).

Також, слід зазначити, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди/стягнення збитків, слід виходити із того, що для застосування такої санкції, як стягнення збитків, необхідна наявність усіх елементів складу цивільного (господарського) правопорушення: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою і збитками, вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника передбачених законом невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов`язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов`язку нового, додаткового. Для застосування заходів цивільно-правової відповідальності необхідний склад цивільного правопорушення.

Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності).

Протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.

Під шкодою розуміють майнову шкоду, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров`я тощо).

Причинно-наслідковий зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.

Вина заподіювача збитків є суб`єктивним елементом відповідальності і полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності.

Частиною 2 ст.623 ЦК України визначено, що розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором.

Щодо вимог про стягнення збитків у вигляді неотриманого доходу (упущеної вигоди) суд зазначає наступне.

Упущена вигода як правова категорія за своєю суттю є не отриманим доходом (майновими втратами), який з урахуванням розумних витрат на його отримання міг реально отримати кредитор за звичайних обставин, якби його право не було порушено, а боржник додержувався правил здійснення господарської діяльності.

Неодержаний дохід (упущена вигода) - це рахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на доказах, які підтверджують реальну можливість отримання певних грошових сум, якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення. Якщо ж кредитор не вжив достатніх заходів, щоб запобігти виникненню збитків чи зменшити їх, шкода з боржника не стягується.

Кредитор, який вимагає відшкодування збитків, має довести: неправомірність поведінки особи; наявність шкоди; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, що є обов`язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди; вину завдавача шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов`язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини. З іншого боку, боржник має право доводити відсутність своєї вини (ст.614 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.142 ГК України, прибуток (доход) суб`єкта господарювання є показником фінансових результатів його господарської діяльності, що визначається шляхом зменшення суми валового доходу суб`єкта господарювання за певний період на суму валових витрат та суму амортизаційних відрахувань.

Отже, покладення на особу обов`язку відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди можливе тільки за умови реальної можливості одержання доходу особою, яка вважає, що їй завдано шкоди. У такому разі пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов`язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані. У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки у розмірі доходів, які б могли бути реально отримані.

Суд звертає увагу, що вимоги про відшкодування упущеної вигоди не можуть обґрунтовуватися гіпотетично та базуватися на прогнозах, а повинні мати чітке документальне обґрунтування. Наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу ще не є достатньою підставою для його стягнення.

Позивач повинен довести, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток (аналогічний висновок сформовано у постанові Верховним Судом України від 18.05.2016р. у справі №6-237цс16 та в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018р. у справі №750/8676/15-ц (провадження №14-79цс18)).

Таким чином, незважаючи на те, що неодержаний прибуток - це результат, який не наступив, вимоги про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди також мають бути належним чином обґрунтовані, підтверджені конкретними підрахунками і доказами про реальну можливість отримання позивачем відповідних доходів, але не отриманих через винні дії відповідача (аналогічний висновок викладений у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 07.11.2018р. у справі № 127/16524/16-ц.

Пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов`язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними (не можуть обґрунтовуватися гіпотетично та на прогнозах), а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання боржником своїх обов`язків (повинні мати чітке документальне обґрунтування). Наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу ще не є підставою для його стягнення.

Зазначені висновки узгоджуються з правовими позиціями, викладеними у постановах Верховного Суду від 02.03.2021р. у справі №922/1742/20, від 17.02.2021 у справі №916/450/20, від 03.11.2020 у справі № 916/3563/19, від 20.10.2020р. у справі №910/17533/19, від 26.02.2020р. у справі №914/263/19.

Тож саме на позивача покладається тягар доказування наявності і обґрунтування розміру упущеної вигоди і саме останній як особа, яка стверджує обставину завдання йому неправомірними діями відповідача збитків у формі упущеної вигоди, мав довести належними та допустимими доказами, що він міг і повинен був отримати визначені ним доходи (реальність отримання доходів), розмір цих доходів і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його такої можливості.

Натомість невиконання позивачем визначеного приписами статей 13, 74 ГПК України процесуального обов`язку з доведення належними та допустимими доказами розміру заподіяних йому неправомірними діями відповідача збитків у формі упущеної вигоди має результатом процесуальний наслідок у вигляді відмови в задоволенні таких позовних вимог з підстав їх недоведеності.

Також слід зазначити, що позивач як особа, яка вважає, що її право порушено самостійно визначає докази, які на його думку підтверджують заявлені вимоги. Проте, обов`язок надання правового аналізу заявлених вимог, доказів на їх підтвердження та спростування доводів учасників справи, покладений на господарський суд.

Активна роль суду у судовому процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Отже, обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia.

У постанові Верховного Суду від 08.08.2019р. у справі №922/2013/18 викладено правовий висновок, відповідно до якого звільнення від доказування, навіть у разі наявності преюдиційних обставин, встановлених у рішенні суду, не може мати абсолютного характеру і не може сприйматися судами як неможливість спростування піл час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні. Господарські суди не повинні сприймати як обов`язкові висновки щодо фактичних обставин справи, наведені у чинних судових рішеннях у інших господарських справах. Для спростування преюдиційних обставин, передбачених статтею 75 Господарського процесуального кодексу України, учасник господарського процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази. Ці докази повинні бути оцінені судом, що розглядає справу, у загальному порядку за правилами встановленими Господарським процесуальним кодексом України. Якщо суд дійде висновку про те, що обставини у справі, що розглядається, є інакшими, ніж установлені під час розгляду іншої господарської справи, то справу належить вирішити відповідно до тих обставин, які встановлені безпосередньо судом, який розглядає справу. Отже, господарський суд під час розгляду конкретної справи на підставі встановлених ним обставин (у тому числі з урахуванням преюдиційних обставин) повинен самостійно оцінювати обставини (факти), які є предметом судового розгляду та ухвалити рішення з відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм.

Верховний Суд також наголосив на тому, що спростування належними і допустимими доказами обставин, встановлених іншим судом у судовому рішенні, у даному випадку не порушує принципу верховенства права та правової визначеності як елемента верховенства права, а звільнення від доказування, навіть у разі наявності преюдиційних обставин встановлених у рішенні суду, не може мати абсолютного характеру і не може сприйматися судами як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні.

Таким чином, суд під час розгляду конкретної справи на підставі встановлених ним обставин (у тому числі з урахуванням преюдиційних обставин) повинен самостійно кваліфікувати поведінку особи і дійти власних висновків з відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм, що не мало місця у даному випадку.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач покликається на наявність усіх елементів складу цивільного (господарського) правопорушення, які необхідні для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди.

Водночас, позивач на підтвердження протиправності поведінки відповідача покликається на те, що він всупереч діючому договору про постачання електричної енергії №1-2/1030 від 27.05.2009р., в односторонньому порядку, незаконно припинив постачання електричної енергії споживачу ТОВ-фірма "Захист - Сервіс".

Відповідно до ст.598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Згідно ст.607 ЦК України зобов`язання припиняється неможливістю його виконання у зв`язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає.

Частина 5 ст.203 ЦК України визначає, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У відповідності до ч.1 ст.509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Договір про постачання електричної енергії за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу електричної енергії (глава 54 ЦК України, ст.265 ГК України).

Договір про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії є договором про надання послуг (глава 63 ЦК України). Результатом розподілу (передачі) електричної енергії на роздрібному ринку є забезпечення можливості отримання відповідним суб`єктом роздрібного ринку електричної енергії необхідного обсягу електричної енергії та рівня електричної потужності із забезпеченням параметрів якості електропостачання, які відповідають установленим стандартам, та категорії надійності електрозабезпеченн відповідно до договору в точках приєднання електроустановок учасників роздрібного ринку.

Відповідно до договорів про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії, що укладаються зі споживачем та електропостачальником відповідно до цих Правил, оператор системи передачі згідно з Кодексом системи передачі та оператори систем розподілу згідно з Кодексом систем розподілу здійснюють, відповідно, передачу та розподіл електричної енергії на роздрібному ринку в точку розподілу до електроустановки споживача на території діяльності відповідного оператора системи.

Судом встановлено, що у матеріалах справи відсутній укладений між сторонами договір про надання послуг з розподілу електричної енергії станом на момент відключення.

Слід зазначити, що з 01.01.2019р. діяльність з постачання електричної енергії (продаж електричної енергії як товару) здійснюють енергопостачальні організації, які відокремились від операторів систем розподілу (утворення юридичної особи шляхом виділу).

Матеріали справи свідчать, що відповідач надає споживачам послуги з розподілу електричної енергії.

З огляду на викладене слід дійти висновку, що розподіл електричної енергії здійснюється позивачу не на підставі договору про постачання електричної енергії (договору купівлі-продажу), а на підставі договору про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії (договір про надання послуг).

На роздрібному ринку не допускається споживання (використання) електричної енергії споживачем без укладення відповідно до ПРРЕЕ договору з електропостачальником та інших договорів, передбачених нормами ПРРЕЕ.

Зазначене вище прямо вказано як у Законі України "Про ринок електричної енергії", так і у Правилах роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою НКРЕКП від 14.03.2018р. (надалі - ПРРЕЕ).

Отже, вказані приписи чинного законодавства є правовим регулюванням матеріально-правових відносин між позивачем та відповідачем. Тому, в силу принципу Jura novit curia (суд знає закони (право)), суд самостійно застосовує норми права до фактичних обставин спору.

Водночас, суд апеляційної інстанції вважає слушними доводи скаржника в апеляційній скарзі про те, що оцінка наявності/відсутності тих підстав, на які посилається кожна зі сторін та взаємовідносин між позивачем і відповідачем, в даному випадку суд не позбавлений права самостійно встановити у даній справі.

Таким чином, з огляду на предмет договору - продаж електричної енергії споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача та зміною самої системи функціонування ринку електричної енергії, згідно якої функції електропостачальника, оператора системи передачі, оператора системи розподілу тощо були розподілені між різними суб`єктами господарювання, відповідач з 01.01.2019р. не здійснює продаж електричної енергії.

З огляду на викладене, договір за №1-2/1030 від 27.05.2009р., враховуючи відсутність заяви-приєднання від споживача про його приєднання до умов публічного договору про надання послуг з розподілу електричної енергії, дію договору припинено неможливістю його виконання.

Також, з прийняттям у квітні 2017 року Закону України "Про ринок електричної енергії" законодавець визначив, що основні умови діяльності учасників ринку електричної енергії та взаємовідносин між ними визначаються нормативно-правовими актами, що регулюють впровадження цього Закону (абз.1 ч.2 ст.2 цього Закону).

Одним з таких документів є Правила роздрібного ринку електричної енергії, затверджені постановою НКРЕКП 14.03.2018р. №312, які передбачають загальні умови постачання електричної енергії споживачам, систему договірних відносин між учасниками роздрібного ринку, права та обов`язки учасників ринку, процедуру заміни споживачем постачальника електричної енергії, умови та порядок припинення та відновлення постачання електричної енергії споживачу, процедуру розгляду скарг споживачів, особливості постачання електричної енергії постачальником універсальної послуги,

Крім того, ст.4 вказаного Закону також передбачає договірне забезпечення існування ринку електричної енергії, за яким усі учасники ринку електричної енергії в тому числі позивач як споживач електричної енергії, мають укладати певні, визначені Законом види договорів. У тому числі, договір про надання послуг з розподілу електричної енергії (п.12 ч.1 ст.4 Закону).

Більш детально механізм приєднання існуючих споживачів до системи розподілу визначено п.2 Постанови НКРЕКП від 14.03.2018р. №312 (в редакції від 14.03.2018р.) (Постанова №312). А саме, укладення договорів між споживачами та іншими учасниками роздрібного ринку електричної енергії відповідно до вимог Правил здійснюється до 01.12.2018р. шляхом приєднання споживачів до публічних договорів приєднання (договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії, відповідних договорів про постачання електричної енергії) на умовах чинних договорів про постачання електричної енергії та про користування електричною енергією, укладених з відповідними постачальниками електричної енергії за регульованим тарифом, шляхом подання заяви-приєднання за Формою, наведеною у додатку до цієї постанови.

Згідно ч.4 Постанови НКРЕКП №312, договір вважається укладеним з дати підписання споживачем заяви-приєднання до договору про надання послуг з розподілу електричної енергії, яка повертається споживачем на адресу ОСР, та/або сплати за рахунком (квитанцією), який надсилається (надається) одночасно з договором споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії, та/або з дати, указаної у заяві-приєднанні, якщо споживач протягом указаного в заяві-приєднанні терміну не звернувся до ОСР із запереченнями щодо укладення договору в цілому або щодо окремих умов договору та спожив будь-який обсяг електричної енергії.

Як встановлено судом, позивач із заявою-приєднанням до відповідача не звертався, до умов публічного договору про надання послуг з розподілу не приєднався.

До укладення договору про надання послуг з розподілу електричної енергії, який укладається зі споживачем, договірні відносини між споживачем та суб`єктом господарювання, що провадить діяльність з розподілу електричної енергії на підставі ліцензії з передачі електричної енергії місцевими (локальними) електричними мережами (або ОСР як правонаступником за договорами про користування електричною енергією та договорами про постачання електричної енергії), урегульовуються окремими положеннями діючих договорів про користування електричною енергією або договорів про постачання електричної енергії (у частині взаємовідносин споживача і електророзподільної організації), які не суперечать вимогам чинного законодавства у сфері електроенергетики.

Зокрема, сторони керуються вимогами діючих договорів про користування електричною енергією (про постачання електричної енергії) з питань потужності, якості електроенергії, окремих процедурних питань тощо. У разі виникнення суперечності між нормами діючих договорів про користування електричною енергією (про постачання електричної енергії) та нормами законодавства про електроенергетику сторони керуються вимогами чинного законодавства.

В іншій частині договори про користування електричною енергією та договори про постачання електричної енергії припиняють свою дію.

Тож, Регулятор, як уповноважений на прийняття нормативних актів суб`єкт, визначив, у якій частині договори про постачання електричної енергії та про користування електричною енергією лишаються чинними до моменту укладення між сторонами договору про надання послуг з розподілу, а у якій - втрачають свою чинність. Крім того, у разі наявності суперечностей між нормами договору та зміненого законодавства перевага надається нормам чинного Законодавства.

Відповідно до п.7.5 ПРРЕЕ, енергопостачання споживачу може бути припинено, у тому числі, у разі неукладення між суб`єктами господарювання договорів, наявність яких передбачена цими Правилами (п.п.7 пункту 7.5 ПРРЕЕ).

За статтею 275 ГК України, окремим видом договору енергопостачання є договір постачання електричної енергії споживачу. Особливості постачання електричної енергії споживачам та вимоги до договору постачання електричної енергії спожива1 встановлюються Законом України "Про ринок електричної енергії". Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається.

Тобто, між позивачем та відповідачем мали бути укладені не будь-які договори, а саме договори, наявність яких передбачена Правилами роздрібного ринку електричної енергії, затвердженими постановою НКРЕКП 14.03.2018р. №312 (ПРРЕЕ).

Отже, у зв`язку з не укладенням між позивачем та відповідачем договору про надання послуг з розподілу електричної енергії розподіл електричної енергії позивачу було припинено, що повністю узгоджується з підставами для припинення електропостачання на об`єкт позивача, вказаними у ПРРЕЕ.

Згідно п.3 постанови НКРЕКП від 14.03.2018р. №310, укладення договорів про надання послуг з розподілу здійснюється після отримання операторами систем розподілу ліцензій на діяльність з розподілу електричної енергії. До початку діяльності з розподілу електричної енергії операторами систем розподілу діють договори, укладені на виконання вимог Закону України "Про електроенергетику".

Тож, НКРЕКП визначило термін дії договорів, укладених відповідно до вимог Закону України "Про електроенергетику" - до початку діяльності з розподілу електричної енергії. ПрАТ "Рівнеобленерго" з 01.01.2019р. виконує функції виключно оператора системи розподілу, а відтак, у сукупності прийнятих Законодавцем та Регулятором норм, договори про постачання електричної енергії та про користування електричною енергією втратили чинність.

Відтак, виконання ПрАТ "Рівнеобленерго" умов договору №1-2/1030 від 27.05.2009р. з 01.01.2019р. неможливе. Відповідно, цей договір є припиненим за ст.607 ЦК України.

При цьому, за даними відповідача, існують підстави як для фактичної так і для юридичної неможливості виконання зобов`язань через існування перешкод законодавчого характеру (зміна нормативно-правової бази) та фактичні обставини (ПрАТ "Рівнеобленерго" не закуповує електричну енергію для подальшого продажу її споживачам, тобто, не є енергопостачальною організацією).

Тож, за даним договором у сторін відсутні як права, так і обов`язки, а зафіксовані у додатках до договору про постачання електричної енергії параметри електроустановок споживача є лише підставою для їх подальшої фіксації у договорі про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії, що укладається між ПрАТ "Рівнеобленерго" та споживачами, адже зміна законодавства не тягне за собою зміну параметрів електроустановок споживачів. Самі лише параметри електроустановок споживача не тягнуть за собою виникнення прав та обов`язків між сторонами.

Стосовно доводів позивача про те, що скаржник не спростував факту незаконного відключення об`єкту оренди від електропостачання, слід зазначити наступне.

Згідно п.2.1.5 Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених Постановою НКРЕКП №312 від 14.03.2018р. (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин), не допускається розподіл (передача) електричної енергії до точки розподілу електроустановки споживача за відсутності діючого договору про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії з таким споживачем.

Відповідно до пп.1 п.7.5 Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених Постановою НКРЕКП №312 від 14.03.2018р. (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) припинення повністю або частково постачання електричної енергії споживачу здійснюється оператором системи за умови попередження споживача не пізніше ніж за 5 робочих днів до дня відключення, з-поміж іншого, у разі закінчення терміну дії, розірвання або неукладення договору між споживачем та оператором системи.

У відповідності до п.7.5 Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених Постановою НКРЕКП №312 від 14.03.2018р. (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) попередження про припинення повністю або частково постачання (розподілу або передачі) електричної енергії оформлюється після встановлення факту наявності підстав для вчинення вказаних дій та надається споживачу окремим письмовим повідомленням, у якому зазначаються підстава, дата і час, з якого електропостачання буде повністю або частково припинено, прізвище, ім`я, по батькові, підпис відповідальної особи, якою оформлено попередження.

Судом встановлено, що відповідачем було направлено на адресу позивача попередження про припинення подачі електроенергії вих. №57/20 від 28.01.2019р. до об`єкта позивача з 09:00год. 08.02.2019р. у зв`язку з не укладенням договору споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії.

На момент відключення електроустановки позивача за адресою: Рівненський район, с.Кустин, вул.Шевченка, 100Е, між позивачем, як споживачем, та відповідачем, як оператором стистеми розподілу, договору про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії укладено не було.

Слід також зазначити, що обґрунтовуючи завдані збитки, позивач вважає, що однією з умов для використання майна переданого в оренду для можливості використання за його цільовим призначенням с безперебійне постачання електроенергією, на що розраховував позивач, маючи укладений договір про постачання електричної енергії №1 -2/4030 від 27.05.2009р..

Водночас, слід зазначити, що орендар - ТОВ "Турбовентус" мало право самостійного звернення до ПрАТ "Рівнеобленерго" із заявою про приєднання електроустановки (електроустановок) певної потужності до електричних мереж системи розподілу на нежитлові приміщення за адресою: Рівненський район, с.Кустин, вул.Шевченка, 100Е, 1004, 100Д, 100Г, 100В, 100С.

Відповідно до ст.58 Закону України "Про ринок електричної енергії", споживач має право купувати електричну енергію за договорами про надання послуг з розподілу електроенергії із оператором системи розподілу за умови приєднання до системи розподілу.

Пунктом 1.1.2 Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених Постановою НКРЕКП №312 від 14.03.2018р. передбачено, що споживання електричної енергії - користування електричною енергією споживачем за допомогою електрообладнання для задоволення потреб споживача відповідно до укладених договорів; споживач електричної енергії - фізична особа, у тому числі фізична особа-підприємець, або юридична особа, що купує електричну енергію для власного споживання.

Згідно п.70 ч.1 ст.1 Закону України "Про ринок електричної енергії" приєднання електроустановки (далі - приєднання) - надання замовнику оператором системи передачі або оператором системи розподілу послуги із створення технічної можливості для передачі (прийняття) у місце приєднання електроустановки замовника відповідної потужності до електричних мереж системи передачі або системи розподілу (у тому числі новозбудованих) електричної енергії необхідного обсягу з дотриманням показників її якості та надійності.

Пунктом 2.1 Кодексу систем розподілу затвердженого постановою НКРЕКП від 14.03.2018р. №310 передбачено, що замовник послуги з приєднання (замовник) - фізична або юридична особа, яка письмово або іншим способом, визначеним цим Кодексом, повідомила ОСР про намір приєднати до електричних мереж новозбудовані електроустановки або змінити технічні параметри діючих електроустановок внаслідок реконструкції чи технічного переоснащення.

Відповідно до п.4.1.1. глави 4.1 розділу IV "Порядок приєднання до систем розподілу" Кодексу систем розподілу, цей розділ регулює відносини, які виникають під час приєднання новозбудованих, реконструйованих чи технічно переоснащених електроустановок замовників до електричних мереж та під час зміни технічних параметрів електроустановок замовників.Для реалізації вимог цього розділу ОСР видає відповідний наказ, який регламентує дії персоналу щодо розподілу прав та обов`язків під час здійснення заходів з приєднання та підключення електроустановок замовників та забезпечує реалізацію принципу "єдиного вікна" для замовника.

Пунктом 4.4.1 Кодексу систем розподілу передбачено, що замовник звертається до ОСР із заявою про приєднання електроустановки (електроустановок) певної потужності до електричних мереж системи розподілу (далі - заява про приєднання), типова форма якої наведена в додатку 3 до цього Кодексу.

Заява про приєднання разом із копіями доданих до неї документів подається замовником особисто або через уповноваженого належним чином представника, або надсилається поштовим рекомендованим відправленням, або може бути подана в електронному вигляді через офіційний вебсайт ОСР у мережі Інтернет із застосуванням електронного цифрового підпису в установленому законодавством порядку або за допомогою інших електронних сервісів, запропонованих ОСР.

Пунктом 4.4.2 Кодексу систем розподілу передбачено, що до заяви про приєднання додається, з-поміж інших документів копія документа, що підтверджує право власності чи користування об`єктом нерухомого майна у разі відсутності відомостей у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Отже, ТОВ "Турбовентус" не було позбавлено права самостійного звернення до ПрАТ "Рівнеобленерго" із заявою про приєднання електроустановки (електроустановок) певної потужності до електричних мереж системи розподілу на нежитлові приміщення за адресою: Рівненський район, с.Кустин. вул. Шевченка. 100Е, 1004, 100Д, 100Г, 100В, 100С.

Однак, матеріали справи свідчать, що із такою заявою ТОВ "Турбовентус" до ПрАТ "Рівнеобленерго" не зверталось.

Також, як свідчать матеріали справи, дію договору оренди від 05.02.2019р. припинено за згодою сторін додатковою угодою від 08.02.2019р..

Відповідно до ст.188 ГК України, зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.

Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду.

У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Передбачаючи в договорі підстави його припинення, які обмежуються закінченням строку, на який його було укладено, та достроковим розірванням за взаємною згодою сторін і не визначаючи можливості і підстав для безумовного дострокового розірвання такого договору на вимогу сторони, сторони договору оренди шляхом вільного волевиявлення приймали на себе ризик настання обставин, що унеможливлять виконання ним взятих на себе зобов`язань. Тому наслідки реалізації такого ризику мають бути покладені на сторін рівною мірою.

Тобто, з матеріалів справи вбачається, що у даному випадку мало місце не розірвання договору в односторонньому порядку (ст.615 ЦК України - через неможливість використання орендарем майна за його цільовим призначенням та його вимогою припинити дію договору), а відбулось припинення договору за ст.651 ЦК України (зміна або розірвання договору) за згодою сторін.

Відтак, припинення договору відбулось за волею самого позивача за п.7.2 договору оренди від 05.02.2019р., а тому останній, як самостійний суб`єкт господарювання самостійно несе ризики провадження господарської діяльності (стст.42, 44 ГК України).

Відповідно до ст.ст.42, 44 ГК України, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Підприємництво здійснюється на основі, зокрема комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.

Якщо обидві сторони правочину є суб`єктами господарської діяльності (професійними комерсантами, підприємцями), стандарти усвідомлення ризиків при вчиненні відповідного правочину є іншими, ніж у випадку, якщо б стороною правочину були дві фізичні особи, або суб`єкт господарювання та пересічний громадянин. Стандарт розумної та обачливої поведінки комерсанта набагато вищий, порівняно зі стандартом пересічної розумної людини.

Подібна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.01.2021р. у справі №910/17876/19.

Також, стосовно доводів ТОВ фірми "Захист -Сервіс" про необхідність спростування ПрАТ "Рівнеобленерго" факту неможливості використання нерухомого майна без електропостачання, то за ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень,

Позивач, як особа, яка стверджує про неможливість використання ним майна за його цільовим призначенням, має подати до суду усі наявні в неї докази на підтвердження існування певних обставин, однак позивач посилається виключно на умови договору оренди нежитлових приміщень від 05.02.2019р., в той час, як додаток до договору оренди нежитлових приміщень від 08.02.2019р. свідчить, що дію договору оренди припинено за згодою сторін.

Крім того, слід звернути увагу на те, що за договором оренди від 05.02.2019р. в оренду передано 6 (шість) об`єктів (у тому числі приміщення за адресою с.Кустин, вул.Шевченка, 100Е), проте через знеструмлення одного об`єкта договір оренди припинено щодо всіх шести.

В подальшому, у 2022 році, договір оренди укладено лише щодо об`єкта за адресою с.Кустин, вул.Шевченка, 100Е.

Слід зауважити, що Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 14.04.2021р. по справі №923/566/20 зауважив на тому, що суд, виконуючи обов`язки, передбачені Господарським процесуальним кодексом щодо наведення мотивів прийняття або відхилення ним певних доводів та аргументів сторін, має право самостійно перевіряти інформацію, що міститься у відкритому доступі. Це не свідчить про порушення судом положень ст.74 ГПК України, а відтак є правомірним.

Втім, Господарський суд Рівненської області обмежився лише посиланням на певні докази без надання оцінки доводам сторін та аналізу доказової бази, незважаючи на те, що у справі за №918/100/22, відсутні як докази проведення хоча б однієї оплати по укладеному договору оренди, так і докази стосовно того, що орендоване майно обліковувалось у орендодавця як таке, що передано в оренду.

При цьому, покладення на відповідача обґрунтованості суми "сукупного доходу" від господарських операцій без врахування пов`язаних витрат (заробітної плати, податків і зборів, тощо), не відповідає нормам чинного законодавства, принципам справедливості та верховенства права, а також критеріям розумності витрат кредитора та компенсаційності завданих збитків.

Водночас, з урахуванням відсутності у матеріалах справи відповідних доказів, суд позбавлений можливості самостійно визначити розмір упущеної вигоди, що підлягає стягненню.

Також, кредитор повинен не лише точно підрахувати розмір збитків, але й підтвердити їх документально. При визначенні розміру упущеної вигоди мають враховуватися відомості, які безспірно підтверджують реальну можливість отримання винагороди, якби зобов`язання було виконано боржником у належний спосіб. Дохід не може бути абстрактним, адже для відшкодування упущеної вигоди повинні враховуватися заходи, вжиті потерпілою особо, для його отримання (постанова Верховного Суду від 30.03.2021р. у справ №908/2261/17).

Вимагаючи відшкодування збитків у формі упущеної вигоди, позивач повинен довести, що за звичайних обставин він мав реальні підстави розраховувати на одержання певного доходу, при цьому протиправні дії відповідача є причиною, а збитки, які виникли, - наслідком такої протиправної поведінки.

Для прийняття рішення про повне відшкодувати упущеної вигоди протиправні дії відповідача мають бути єдиною і достатньою причиною не тримання позивачем доходу, на одержання якого позивач мав реальні підстави розраховувати.

Разом з тим, сума збитків, яку позивач просить стягнути обґрунтовується умовним припущенням про можливість отримання доходу позивачем, тоді як теоретична можливість одержання доходів не може бути підставою для стягнення збитків чи майнової шкоди, а дію самого договору позивачем було припинено за власною згодою.

Також, слід зазначити, що пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов`язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі, якби право позивача не було порушене. При визначенні реальності неодержаних доходів мають враховуватися заходи, вжиті для їх одержання.

Нормою ст.142 ГК України визначено, що прибуток (доход) суб`єкта господарювання є показником фінансових результатів його господарської діяльності, що визначається шляхом зменшення суми валового доходу суб`єкта господарювання за певний період на суму валових витрат та суму амортизаційних відрахувань. Склад валового доходу та валових витрат суб`єктів господарювання визначається законодавством. Для цілей оподаткування законом може встановлюватися спеціальний порядок визначення доходу як об`єкта оподаткування.

В законодавстві про бухгалтерський облік та звітність прибуток розуміється як сума, на яку доходи перевищують пов`язані з ними витрати, а дохід - як збільшення економічних вигід у вигляді надходження активів або зменшення зобов`язань, які призводять до зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків власників). Що стосується доходу, то він визначається як "збільшення економічних вигід у вигляді надходження активів або зменшення зобов`язань, які призводять до зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків власників)" (п.3 Розд. I Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності").

При цьому, як встановлено судом апеляційної інстанції, позивачем не було надано суду докази, які б свідчили про реальність неодержаних позивачем доходів у вказаному ним розмірі та підтверджували дійсність отримання позивачем доходу у відповідному розмірі за вказаний.

Також, стосовно вжитих позивачем заходів для подальшої здачі нежитлових приміщень в оренду, для одержання доходів у вказаному ним розмірі за вказаний період, то про такі позивач не зазначає взагалі.

При цьому, сам по собі розрахунок позивачем прибутку за вказаний період не свідчить про відповідний фінансовий результат у вказаному ним періоді.

Суд апеляційної інстанції також зазначає, що вимоги позивача про стягнення упущеної вигоди в сумі 1 050 000,00грн. базуються на розрахунку можливого прибутку, є теоретичними, побудованими на можливих очікуваннях отримання певного доходу та не підтверджені відповідними документами, що свідчили б про конкретний розмір прибутку, який міг би отримати позивач, якщо б наприклад відповідач за його доводами не здійснював протиправну бездіяльність.

Водночас, щодо стягнення збитків у вигляді вартості викраденого майна, суд зазначає наступне.

Зокрема, обґрунтовуючи розмір збитків, які виникли по факту крадіжки майна на об`єкті за адресою: Рівненська область, с.Кустин, вул.Шевченка, 100Е, позивач зазначає, що через відключене електропостачання, і як наслідок, відсутність світла та відеоспостереження, було викрадено майно на загальну 87 905,45грн..

Як доказ вартості викраденого майна позивачем надано: заяву Начальнику РВ УМВС України у Рівненській області №50 від 04.06.2021р. та №57 від 13.09.2021р., протоколи інвентаризації від 27.05.2021р. та від 11.06.2021р..

Судом зазначалось, що за загальним принципом цивільного права особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування (ч.1 ст.22, ст.611, ч.1 ст.623 ЦК України). Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, як: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв`язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника. Згідно з частиною другою статті 623 Цивільного кодексу України розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором.

Однак, позивачем не доведено наявність усіх елементів цивільного правопорушення в діях відповідача, зокрема, не доведено наявність збитків від викрадення майна, що спричинені діяльністю відповідача, тобто позивачем належними до допустимими доказами не доведено причетність відповідача до вказаної крадіжки.

Відтак, колегія суддів апеляційної інстанції вважає вірним висновок місцевого господарського суду по відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення збитків в розмірі 87 905,45грн., що спричинені в результаті крадіжки майна з об`єкта позивача.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

На даний час у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).

17.10.2019р. набув чинності Закон України №132-IX від 20.09.2019р. "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України, змінено назву ст.79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

У рішенні Європейського Суду з прав людини (ЄСПЛ) у справі "Brualla Gomez de La Torre v. Spain" від 19.12.1997р. наголошено про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Згідно ст.79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Також, слід зазначити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018р. у справі №910/18036/17, від 23.10.2019р. у справі №917/1307/18, від 18.11.2019р. у справі №902/761/18, від 04.12.2019р. у справі №917/2101/17).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020р. у справі №129/1033/13-ц (провадження №14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п/1 ст/32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016р. у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007h/ у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

За вказаних обставин, виходячи із системного аналізу обставин встановлених при розгляді даної справи у їх сукупності та наданих доказів, виходячи із загальних засад, встановлених у ст.3 ЦК України, а саме справедливості, добросовісності та розумності, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення Господарського суду Рівненської області від 08.09.2022р. у справі №918/100/22 прийнято з порушеннями норм права при неповному з`ясуванні судом обставин, що мають значення для справи, доводи Приватного акціонерного товариства "Рівнеобленерго", викладені в апеляційній скарзі щодо порушення судом норм матеріального та процесуального права знайшли своє підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку.

Натомість, Товариством з обмеженою відповідальністю "Захист - Сервіс" не надано достатніх належних та допустимих доказів у розумінні ст.ст.75, 76 ГПК України на підтвердження своєї правової позиції, викладеної у письмовому відзиві на апеляційну скаргу, а його доводи не спростовують встановлених обставин справи, не підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами, а тому не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги.

Слід також зазначити, що відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010р. у справі "Серявін та інші проти України" Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994р., серія A, №303-A, п.29).

Відповідно до ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

В силу приписів ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно до ч.1 ст.277 ГПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Отже, враховуючи вищевикладене, колегія суддів Північно - західного апеляційного господарського суду вважає, що апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Рівнеобленерго" на рішення Господарського суду Рівненської області від 08.09.2022р. у справі №918/100/22 слід задоволити, в свою чергу, керуючись п.3 ч.1 ст.277 Господарського процесуального кодексу України, рішення Господарського суду Рівненської області від 08.09.2022р. у справі №918/100/22 слід скасувати в частині часткового задоволення позову про стягнення з Приватного акціонерного товариства "Рівнеобленерго" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Захист - Сервіс" збитків в розмірі 1 050 000,00грн. та судового збору в розмірі 15750,39грн. та прийняти в цій частині нове рішення, яким в цій частині в позові відмовити, а в решті рішення Господарського суду Рівненської області від 08.09.2022р. у справі №918/100/22 залишити без змін.

Судові витрати апеляційний суд розподіляє з урахуванням положень ст.ст.123, 129 ГПК України.

Керуючись ст.ст.129, 269, 270, 273, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Рівнеобленерго" задовольнити.

2. Рішення Господарського суду Рівненської області від 08.09.2022р. у справі №918/100/22 скасувати в частині часткового задоволення позову про стягнення з Приватного акціонерного товариства "Рівнеобленерго" (33000, м.Рівне, вул.Князя Володимира, 71, код ЄДРПОУ 05424874) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Захист - Сервіс" (33018, м.Рівне, вул.Курчатова, 46а, код ЄДРПОУ 25317264) збитків в розмірі 1 050 000,00грн. та судового збору в розмірі 15750,39грн..

Прийняти в цій частині нове рішення, яким в цій частині в позові відмовити.

3. В решті рішення Господарського суду Рівненської області від 08.09.2022р. у справі №918/100/22 залишити без змін.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Захист - Сервіс" (33018, м.Рівне, вул.Курчатова, 46а, код ЄДРПОУ 25317264) на користь Приватного акціонерного товариства "Рівнеобленерго" (33000, м.Рівне, вул.Князя Володимира, 71, код ЄДРПОУ 05424874) 23625грн. 00коп. судового збору за подання апеляційної скарги.

5. Видачу наказу на виконання даної постанови доручити Господарському суду Рівненської області.

6. Справу №918/100/22 повернути до Господарського суду Рівненської області.

7. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в строк та в порядку встановленому ст.ст.287-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складений "07" листопада 2022 р.

Головуючий суддя Павлюк І.Ю.

Суддя Дужич С.П.

Суддя Савченко Г.І.