Постанова

від 09.11.2022 по справі 910/11486/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" листопада 2022 р. Справа№ 910/11486/21

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шапрана В.В.

суддів: Андрієнка В.В.

Буравльова С.І.

без повідомлення учасників справи,

розглянувши апеляційну скаргу Національного університету фізичного виховання і спорту України

на рішення Господарського суду міста Києва від 23.06.2022 (повне рішення складено 04.07.2022)

у справі №910/11486/21 (суддя - Бойко Р.В.)

за позовом Фізичної особи-підприємця Соколова Володимира Костянтиновича

до Національного університету фізичного виховання і спорту України

про стягнення заборгованості.

ВСТАНОВИВ:

У липні 2021 року Фізична особа-підприємець Соколов Володимир Костянтинович звернувся з позовом до Олімпійського коледжу імені Івана Піддубного про стягнення заборгованості у загальному розмірі 65471,99 грн з яких: 59800,00 грн - основний борг та 5671,99 грн пені.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань з оплати поставленого товару за договорами поставки №161 від 07.09.2020 та №162 від 07.09.2021. Крім того, позивач стверджує про наявність правових підстав для стягнення з відповідача пені в розмірі 5671,99 грн, нарахованої за прострочення ним своїх грошових зобов`язань за період з 23.10.2020 по 12.07.2021.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.07.2021 відкрито провадження у справі №910/11486/21, вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання), а також залучено до участі у справі в якості відповідача Національний університет фізичного виховання і спорту України, як правонаступника Олімпійського коледжу імені Івана Піддубного.

Ухвалою від 04.11.2021 за клопотання відповідача розгляд справи вирішено здійснювати з викликом сторін та призначено судове засідання.

Протокольною ухвалою від 13.01.2022 справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.06.2022 (повне рішення складено 04.07.2022) у справі №910/11486/21 позов Фізичної особи-підприємця Соколова Володимира Костянтиновича задоволено частково, стягнуто з Національного університету фізичного виховання і спорту України на користь позивача 59800,00 грн основного боргу та 3682,59 грн пені, в іншій частині у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Національний університет фізичного виховання і спорту України подав апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати оскаржуване рішення повністю та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга відповідача мотивована тим, що рішення суду ухвалене за умов неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, а також з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням процесуального права.

У поданій апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що роздруківка електронного листування між представниками сторін не може бути належним доказом у справі, оскільки скріншот такого листування не містить електронного підпису, який є обов`язковим реквізитом електронного документа.

Також відповідач загалом посилається на відсутність належних і допустимих доказів на підтвердження факту поставки товару.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 10.08.2022 апеляційну скаргу у справі №910/11486/21 передано на розгляд колегії суддів у складі: Шапран В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Андрієнко В.В., Буравльов С.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.08.2022 витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/11486/21 та відкладено вирішення питання про відкриття/відмову у відкритті апеляційного провадження, повернення без розгляду або залишення апеляційної скарги без руху до надходження матеріалів справи.

31.08.2022 матеріали справи №910/11486/21 надійшли до Північного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.09.2022 відповідачу поновлено строк на апеляційне оскарження, зупинено дію оскаржуваного рішення, відкрито апеляційне провадження у справі №910/11486/21, вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання) на підставі ч. 10 ст. 270 ГПК України, а також встановлено Фізичній особі-підприємцю Соколову Володимиру Костянтиновичу строк на подання відзиву на апеляційну скаргу 15 днів з дня отримання копії ухвали.

До суду 26.09.2022 від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому Фізична особа-підприємець Соколов Володимир Костянтинович просить залишити подану скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

У поданому відзиві позивач також просить суд стягнути з позивача понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10000,00 грн. До відзиву надано відповідні докази на підтвердження понесення позивачем таких витрат, як то договір про надання правничої (правової) допомоги, акт приймання-передачі наданих послуг та квитанція про оплату.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.

Зі встановлених місцевим господарським судом обставин справи убачається, що 07.09.2020 між Фізичною особою-підприємцем Соколовим Володимиром Костянтиновичем (постачальник) та Олімпійським коледжем імені Івана Піддубного, правонаступником якого є Національний університет фізичного виховання і спорту України, (замовник) укладено договір №161, відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов`язується передати у власність замовника ліжка та матраци за кодом ДК021:2015 - 39140000-8 "Меблі для дому" згідно специфікації (додаток №1), що є невід`ємною частиною цього договору, а замовник зобов`язується прийняти товар і оплатити його на умовах цього договору.

Сума договору складається із суми вартості товарів, поставлених постачальником протягом строку дії договору, вказаних у специфікаціях і видаткових накладних, та становить 29800,00 грн без ПДВ (п. 2.1 договору).

Пунктом 3.1 договору передбачено, що розрахунки за поставлений товар здійснюються у разі наявності та в межах відповідних бюджетних асигнувань в безготівковій формі згідно наданих постачальником видаткових накладних протягом 30 днів з моменту підписання видаткових накладних з обох сторін.

У разі затримки бюджетного фінансування розрахунок за поставлений товар здійснюється протягом 5 банківських днів з дати отримання замовником бюджетного призначення на фінансування закупівлі на свій реєстраційний рахунок (п. 3.2 договору).

У пункті 4.1 договору вказано, що поставка товару здійснюється постачальником за заявками замовника протягом 2 календарних днів на умовах DDP (Офіційні правила тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати Інкотермс 2010): місце поставки - склад замовника, розташований за адресою: 02156, м. Київ, вул. Матеюка, 4.

Разом з товаром постачальник повинен передати замовнику бухгалтерські документи та відповідні сертифікати якості на товар, що поставляється (п. 4.2 договору).

Пунктом 7.2 договору передбачено, що за несвоєчасну оплату за договором замовник сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від простроченої суми за кожен день прострочення платежу. Сплата пені не звільняє замовника від сплати основної суми заборгованості, крім випадку, передбаченого пунктом 3.2 договору.

Договір вступає в силу з моменту його підписання та діє до 31.12.2020 (п. 9.1 укладеного правочину).

Згідно специфікації до договору постачальник зобов`язався передати замовнику двоярусні ліжка Релакс-дуо 90х200 (білі) у кількості 10 одиниць вартістю 2980,00 грн за одиницю.

Також, 07.09.2020 між Фізичною особою-підприємцем Соколовим Володимиром Костянтиновичем (постачальник) та Олімпійським коледжем імені Івана Піддубного, правонаступником якого є Національний університет фізичного виховання і спорту України, (замовник) укладено договір №162, у відповідності до п. 1.1 якого постачальник зобов`язується передати у власність замовника ліжка та матраци за кодом ДК021:2015 - 39520000-3 "Готові текстильні вироби" згідно специфікації (додаток №1), що є невід`ємною частиною договору, а замовник зобов`язується прийняти товар і оплатити його на умовах договору.

Сума договору складається із суми вартості товарів, поставлених постачальником протягом строку дії договору, вказаних у специфікаціях і видаткових накладних, та становить 30000,00 грн без ПДВ (п. 2.1 договору).

Пунктом 3.1 договору передбачено, що розрахунки за поставлений товар здійснюються у разі наявності та в межах відповідних бюджетних асигнувань в безготівковій формі згідно наданих постачальником видаткових накладних протягом 30 днів з моменту підписання видаткових накладних з обох сторін.

У разі затримки бюджетного фінансування розрахунок за поставлений товар здійснюється протягом 5 банківських днів з дати отримання замовником бюджетного призначення на фінансування закупівлі на свій реєстраційний рахунок (п. 3.2 договору).

У пункті 4.1 договору вказано, що поставка товару здійснюється постачальником за заявками замовника протягом 2 календарних днів на умовах DDP (Офіційні правила тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати Інкотермс 2010): місце поставки - склад замовника, розташований за адресою: 02156, м. Київ, вул. Матеюка, 4.

Разом з товаром постачальник повинен передати замовнику бухгалтерські документи та відповідні сертифікати якості на товар, що поставляється (п. 4.2 договору).

Пунктом 7.2 договору передбачено, що за несвоєчасну оплату за даним договором замовник сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від простроченої суми за кожен день прострочення платежу. Сплата пені не звільняє замовника від сплати основної суми заборгованості, крім випадку, передбаченого п. 3.2 договору.

Договір вступає в силу з моменту його підписання та діє до 31.12.2020 (п. 9.1 укладеного правочину).

Згідно специфікації до договору постачальник зобов`язався передати замовнику матраци ComFort зима-літо 90х200 у кількості 20 одиниць вартістю 1500,00 грн за одиницю.

Звертаючись до суду з позовом, позивач стверджує, що ним на підставі спірних договорів 23.09.2020 було поставлено відповідачу двоярусні ліжка Релакс-дуо 90х200 (білі) у кількості 10 одиниць загальною вартістю 29800,00 грн та матраци ComFort зима-літо 90х200 у кількості 20 одиниць загальною вартістю 30000,00 грн, а також передано замовнику видаткові накладні №456 від 23.09.2020 та №455 від 23.09.2020. Однак, відповідач не повернув Фізичній особі-підприємцю Соколову Володимиру Костянтиновичу підписані зі своєї сторони примірники видаткових накладних та не оплатив поставлений товар. У зв`язку з цим у Національного університету фізичного виховання і спорту України, як правонаступника Олімпійського коледжу імені Івана Піддубного, виник борг у загальному розмірі 59800,00 грн та наявні правові підстави для стягнення з відповідача пені у загальному розмірі 5671,99 грн.

Відповідач, у свою чергу, заперечував факт постачання спірного товару Олімпійському коледжу імені Івана Піддубного та звернув увагу на відсутність належних доказів постачання товару - підписаних обома сторонами видаткових накладних.

Частково задовольняючи позовні вимоги у справі, суд першої інстанції, керуючись стандартами "вірогідності доказів" та "balance of probabilities" ("баланс ймовірностей"), застосованими у практиці Верховного Суду та Європейського суду з прав людини, встановив, що, не дивлячись на відсутність у видаткових накладних підпису отримувача товару, матеріали справи містять низку інших доказів, що свідчать про наявність факту постачання товару позивачем за договорами. З огляду на викладене, місцевий господарський суд прийшов до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову в частині стягнення основного боргу.

Поряд з цим, суд частково задовольнив позов щодо стягнення пені, здійснивши перерахунок заявленої до стягнення суми, та встановив, що позивачем всупереч ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України пеня нараховувалася на заборгованість з оплати товару за період більший ніж шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

З наведеними висновками місцевого господарського суду погоджується і колегія суддів та вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частинами 1, 3 та 5 ст. 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Частиною 1 ст. 265 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Судом першої інстанції встановлено, що наявні у матеріалах справи видаткові накладні №№455 та 456 від 23.09.2022 не підписані з боку замовника, тобто відповідача.

Відповідно до визначень термінів, що містяться у ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з ч. ч. 1 та 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства. Бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Підпунктом 2.1 п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995, визначено, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" у редакції, чинній станом на дату здійснення спірної поставки товару, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Зазначений перелік обов`язкових реквізитів первинних документів кореспондується з п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, відповідно до якого первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складається документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції (у натуральному та/або у вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Підпунктом 2.5 п. 2 цього положення також передбачено, що документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою.

Отже, за загальним правилом фактом підтвердження здійснення господарської операції є саме первинні документи бухгалтерського обліку, до яких належать усі документи в їх сукупності, складені щодо господарської операції, що відповідають вимогам закону, зокрема, ст. 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" та п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, і відображають реальні господарські операції.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що наявні у матеріалах справи видаткові накладні не відповідають наведеним вище вимогам законодавства щодо оформлення первинних документів, оскільки не містять підпису покупця (замовника за договорами), з огляду на що такі видаткові накладні не можуть бути беззаперечними доказами факту поставки товару.

Разом з цим, Верховний Суд у постановах від 10.12.2020 у справі №910/14900/19, 04.11.2019 у справі №905/49/15, 29.11.2019 у справі №914/2267/18, 29.01.2020 у справі №916/922/19 та 25.06.2020 у справі №924/233/18 звернув увагу на те, що у разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару. Такий факт повинен оцінюватися у сукупності з іншими доказами у справі, оскільки вибіркова оцінка доказів не відповідає вимогам процесуального законодавства. У зв`язку з цим, необхідно враховувати, що визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів. Отже, судам у розгляді справ, у яких необхідно досліджувати обставини поставки товару, слід з`ясовувати, крім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару. Зокрема, обставини здійснення перевезення товару поставленого за спірними видатковими накладними, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця, інші обставини, які будуть переконливо підтверджувати реальний рух активів, свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару та які давали б змогу встановити реальність здійснених господарських операцій.

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з ч. ч. 1 та 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, зі збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

17.10.2019 набув чинності Закон України №132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема, внесено зміни до ГПК України та змінено назву ст. 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" і викладено її у новій редакції, фактично, впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, 23.10.2019 у справі №917/1307/18, 18.11.2019 у справі №902/761/18, 04.12.2019 у справі №917/2101/17 та 25.06.2020 у справі №924/233/18).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.

Такий підхід також узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж.К. та інші проти Швеції" суд наголосив, що у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту. Скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні Європейського суду з прав людини від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України", в якому суд, оцінюючи фактичні обставини справи, звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

З урахуванням наведеного, оцінюючи надані сторонами докази, місцевий господарський суд правомірно застосовував поряд зі ст. 79 ГПК України стандарт "balance of probabilities" ("баланс ймовірностей"), за яким факт є доведеним, якщо після оцінки доказів внутрішнє переконання судді каже йому, що факт скоріше був, а ніж не мав місце.

Так, суд першої інстанції прийшов до висновку, що факт постачання товару за договорами позивачем відповідачу мав місце, що підтверджується наступними доказами та встановленими обставинами.

Договори поставки були укладені 07.09.2020 та згідно з п. 4.1 цих договорів позивач повинен був поставити спірний товар після одержання заявки Олімпійського коледжу імені Івана Піддубного. Представник відповідача в суді першої інстанції стверджував, що Олімпійським коледжем імені Івана Піддубного не направлялося заявок на постачання товару Фізичній особі-підприємцю Соколову Володимиру Костянтиновичу та, відповідно, товар не поставлявся.

Разом з цим, 22.09.2020 (хоч це і не передбачено умовами договорів) Олімпійським коледжем імені Івана Піддубного було надано Фізичній особі-підприємцю Соколову Володимиру Костянтиновичу гарантійний лист (вих. №474), у якому Олімпійський коледж імені Івана Піддубного просив позивача поставити двоярусні ліжка (10 шт.) та матраци до них (20 шт.) на загальну суму 59800,00 грн і гарантував сплату коштів за поставлений товар відповідно до умов договорів №№161 та 162 від 07.09.2020.

При цьому, представник відповідача не надав жодних пояснень щодо необхідності (доцільності) надання Олімпійським коледжем імені Івана Піддубного даного гарантійного листа за один день до дати, в яку за твердженнями позивача ним було здійснено поставку товару відповідачу, з огляду на доводи відповідача про ненадання замовником заявок на постачання товару та відповідно не здійснення постачальником поставки товару.

Також, місцевим господарським судом було викликано у судове засідання свідка Коваленка Сергія Володимировича, який підтвердив, що ним було здійснено перевезення спірного товару від Фізичної особи-підприємця Соколова Володимира Костянтиновича до Олімпійського коледжу імені Івана Піддубного. При цьому, свідок вказав, що його автомобіль був завантажений за адресою: вул. Бориспільска, 9, та ним перевезено ліжка і матраци до гуртожитків Олімпійського коледжу імені Івана Піддубного, де останні були розвантажені з його автомобіля студентами в присутності охоронця та жінки. Також свідок підтвердив, що координувала місце, куди треба (під який корпус) привезти ліжка, дівчина на ім`я ОСОБА_2 та він разом із товаром передав жінці документи від Фізичної особи-підприємця Соколова Володимира Костянтиновича.

Судом враховано, що свідок ОСОБА_1 не пам`ятає, коли саме він здійснив відповідне перевезення товару та вказав, що ніби-то наведені обставини мали місце навесні рік чи два назад. Проте, такі пояснення свідка не викликають у суду сумнівів у правдивості повідомлених обставин з огляду на те, що свідок здійснює різні перевезення систематично, тому суд припускає складність пригадати конкретний проміжок часу (з якого минуло майже три роки станом на дату допиту свідка), а також враховуючи, що погодні умови восени та на весні є досить схожими. Навпаки, у суду виникли б обґрунтовані сумніви якщо свідок точно і достеменно повідомив би дату та час поставки товару по спливу майже трьох років з відповідних подій.

Також позивачем до матеріалів справи було долучено електронне листування з ОСОБА_2, яка у листах підписувалася як агент з постачання Олімпійського коледжу імені Івана Піддубного.

Так, 03.09.2020 о 12:42 год. від ОСОБА_2 з електронної пошти ІНФОРМАЦІЯ_1 позивачу на електронну адресу ІНФОРМАЦІЯ_2 надійшов лист, в якому ОСОБА_2 просила виставити рахунок на 10 двоярусних ліжок Релакс-дуо та 20 матраців ComFort зима-літо.

Згодом у листі, який надійшов позивачу 03.09.2020 о 15:00 год., ОСОБА_2 направила договір для підписання. О 15:45 год. 03.09.2020 позивач у листі запитав у ОСОБА_2, куди направляти підписані екземпляри договорів.

О 09:37 год. 04.09.2020 ОСОБА_2 повідомила, що відправка підписаних екземплярів документів має бути здійснена на відділення ТОВ "Нова Пошта" №97 у місті Києві та вказала свій мобільний номер.

07.09.2020 о 12:16 год. ОСОБА_2 направила позивачу лист, до якого було прикріплено два документи під назвою "Договір матраси" та "Договір ліжка".

07.10.2020 ОСОБА_2 направила позивачу лист, в якому посилаючись на зміну підписанта у Олімпійському коледжі імені Івана Піддубного та вимоги казначейства для того, щоб перечислити кошти, просила позивача перепідписати договори.

Суд першої інстанції під час розгляду даної справи неодноразово ставив питання представнику відповідача з приводу підтвердження чи спростування обставин перебування ОСОБА_2 в трудових відносинах з Олімпійським коледжем імені Івана Піддубного на момент виникнення спірних правовідносин. Однак, представник відповідача ухильно відповідала, що на даний час ОСОБА_2 не перебуває у трудових відносинах з відповідачем та їй невідомо чи перебувала вказана особа в трудових відносинах з Олімпійським коледжем імені Івана Піддубного.

У зв`язку з наведеним, судом в судовому засіданні 23.06.2022 в межах процесу дослідження доказів було здійснено дзвінок на мобільний номер, вказаний у наведених електронних листах як контакт ОСОБА_3 - НОМЕР_1 .

Відповіла на даний дзвінок особа, яка представилась як ОСОБА_2 , та повідомила, що станом на дату укладення спірних договорів з Фізичною особою-підприємцем Соколовим Володимиром Костянтиновичем вона працювала у відділі постачання Олімпійського коледжу імені Івана Піддубного. Так, дана особа повідомила, що мали відбутися змагання та повинні були приїхати діти, у зв`язку з чим Олімпійський коледж імені Івана Піддубного в особі попереднього керівника не встигав провести публічну закупівлю ліжок, тому попередній керівник уклав договори з позивачем, проте не зареєстрував їх у казначействі. Дані ліжка та матраци були поставлені та використані дітьми. При цьому, ОСОБА_2 пояснила, що після постачання спірних ліжок та матраців у Олімпійському коледжі імені Івана Піддубного змінилося керівництво, було заморожено рахунки і печатки, що унеможливило підписання видаткових накладних на спірний товар. У свою чергу, нове керівництво після реорганізації Олімпійського коледжу імені Івана Піддубного не вбачало підстав для сплати за вказаний товар.

Також, представник відповідача підтвердила одержання від позивача претензії з приводу неоплати поставленого товару, однак позивач стверджує, що дану претензію відповідачем було проігноровано, в той час як останній не надав доказів надання відповіді на вказану претензію.

Разом з цим, ігнорування відповідачем претензії позивача щодо неоплати поставленого товару за умови, що між сторонами наявні чинні договори поставки, в той час як відповідач стверджує, що постачання товару не відбулося, не може вважатись добросовісною поведінкою.

З огляду на наведені обставини в їх сукупності, суд першої інстанції прийшов до правомірного висновку, що наявні в матеріалах справи докази переконливо підтверджують факт постачання позивачем відповідачу 23.09.2020 двоярусних ліжок Релакс-дуо 90х200 (білі) у кількості 10 одиниць вартістю 2980,00 грн за одиницю та матраців ComFort зима-літо 90х200 у кількості 20 одиниць вартістю 1500,00 грн за одиницю.

Положеннями ч. 1 ст. 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктами 3.1 договорів поставки сторонами узгоджено, що розрахунки за поставлений товар здійснюються у разі наявності та в межах відповідних бюджетних асигнувань в безготівковій формі згідно наданих постачальником видаткових накладних протягом 30 днів з моменту підписання видаткових накладних з обох сторін.

У разі затримки бюджетного фінансування розрахунок за поставлений товар здійснюється протягом 5 банківських днів з дати отримання замовником бюджетного призначення на фінансування закупівлі на свій реєстраційний рахунок (п. 3.2 договорів).

Згідно зі ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Приписами ст. 252 ЦК України встановлено, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Частиною 1 ст. 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

З огляду на наведене вбачається, що умови укладених між сторонами договорів, відповідно до яких відповідач здійснює оплату поставленого позивачем товару за умови надходження до нього бюджетних коштів (наявності бюджетних асигнувань), не є ні визначенням строку/терміну виконання зобов`язання, адже не є подією, яка має неодмінно настати, ні відкладальною обставиною, так як в даному випадку вона стосується лише обов`язків відповідача щодо оплати наданих послуг, а відповідно до ч. 1 ст. 212 ЦК України відкладальна обставина має змінювати права та обов`язки сторін.

Згідно з ч. 1 ст. 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями.

Статтями 525 та 526 ЦК України і ст. 193 ГК України встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами та договором.

За таких обставин, факт відсутності бюджетного фінансування в будь-якому випадку не може звільняти відповідача від виконання зобов`язань щодо оплати поставленого товару, оскільки такі обставини не визначені законодавством як такі, що звільняють від виконання зобов`язання.

Враховуючи викладені обставини, суд дійшов висновку, що відповідач повинен був оплатити поставлений йому за договорами товар протягом 30-ти днів від дати постачання товару (оскільки саме підписанням видаткових накладних сторони мали підтвердити факт поставки товару, проте саме покупець ухилився від підписання видаткових накладних №456 від 23.09.2020 та №455 від 23.09.2020), тобто до 23.10.2020 включно.

Відповідно до ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується з нормами ст. ст. 525 та 526 ЦК України.

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Разом з цим, доказів сплати позивачу коштів за поставлений товар загальною вартістю 59800,00 грн станом на дату розгляду даної справи відповідачем суду не надано.

З огляду на усе вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду з приводу того, що відповідачем було прострочено виконання своїх грошових зобов`язань з оплати поставленого позивачем товару та станом на дату розгляду даної справи у Національного університету фізичного виховання і спорту України наявна заборгованість у розмірі 59800,00 грн.

Отже, оскаржуване рішення суду в частині вимог про стягнення суми основного боргу є обґрунтованим та таким, що ухвалено з повним та усебічним дослідженням обставин справи.

У поданій апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що роздруківка електронного листування між позивачем та ОСОБА_2 не може бути належним доказом у справі та не підтверджує факт поставки товару, оскільки скріншот такого листування не містить електронного підпису, який є обов`язковим реквізитом електронного документа.

Разом з цим, суд зазначає, що наведені доводи підлягають відхиленню з огляду на необхідність застосування до спірних правовідносин сторін правових позицій Верховного Суду в частині використання листування представників сторін електронною поштою, як доказу.

Зокрема, Верховний Суд у постанові від 15.07.2022 у справі №914/1003/21 зазначив, що на відміну від електронного документа, електронний доказ - це будь-яка інформація в цифровій формі, що має значення для справи. Таким чином, повідомлення (з додатками), відправлені електронною поштою, є електронним доказом.

У частині 2 ст. 96 ГПК України передбачено, що електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону "Про електронні довірчі послуги". Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу. У ч. 3 зазначеної статті встановлено, що учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.

Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, в якій учасник справи має право подати електронний доказ (ч. 3 ст. 96 ГПК України), який, в свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Таким чином, подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу (такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №922/51/20 та 14.12.2021 у справі №910/17662/19).

Сам лист електронної пошти є таким, що містить відомості про факт відправлення повідомлення із відповідної електронної адреси, час відправлення, адресатів листа - осіб, до відома яких було доведено таке повідомлення тощо. У випадку, якщо позивач подає позов у паперовій формі, то електронний лист може бути наданий суду у вигляді відповідної роздруківки. Така роздруківка електронного листа та додатків до нього є паперовою копією електронного доказу. Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 13.10.2021 у справі №923/1379/20.

Окрім цього, Верховний Суд неодноразово зазначав, що листування шляхом надіслання електронних листів уже давно стало частиною ділових звичаїв в Україні, а здійснення електронної переписки як усталеного звичаю ділового обороту в Україні, що не вимагає договірного врегулювання, визнається цивільним звичаєм за ст. 7 ЦК (постанови Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №914/2505/17 та 13.10.2021 у справі №923/1379/20).

Чинним законодавством визначені випадки, коли використання електронного підпису є обов`язковим і за відсутності такого підпису документ не буде вважатися отриманим від певної особи. Але ці випадки не охоплюють комерційне, ділове чи особисте листування електронною поштою між приватними особами (якщо інше не встановлено домовленістю між сторонами). У таких відносинах презюмується, що повідомлення є направленим тим, хто зазначений як відправник електронного листа чи хто підписав від свого імені текст самого повідомлення. Отже, відсутність кваліфікованого електронного підпису на повідомленні не свідчить про те, що особу неможливо ідентифікувати з достатнім ступенем вірогідності як відправника такого повідомлення, направленого електронною поштою, тобто поширювача інформації. Більш того, щодо електронних доказів широко застосовується й доктрина "листа у відповідь". Якщо доведено, що лист чи повідомлення було відправлено певній особі, то повідомлення, яке є відповіддю, вважатиметься автентичним без додаткових доказів. Адже малоймовірно, що хтось окрім цієї особи, може отримати та відповісти на повідомлення з урахуванням його змісту, обговорюваних деталей (постанова Верховного Суду від 03.08.2022 у справі №910/5408/21).

З урахування наведеного апеляційний суд відхиляє наведені доводи скарги відповідача та вказує на те, що надана до матеріалів справи роздруківка електронного листування підтверджує факт комунікації представників сторін з приводу як укладення правочинів, так і замовлення та поставки товару.

Інші доводи апеляційної скарги відповідача, фактично, дублюють заперечення, наведені ним у заявах по суті справи в суді першої інстанції щодо відсутності належних і допустимих доказів поставки товару.

Щодо позовних вимог про стягнення з Національного університету фізичного виховання і спорту України пені в розмірі 5671,99 грн, нарахованої за прострочення ним своїх грошових зобов`язань за період з 23.10.2020 по 12.07.2021, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Пунктом 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Національний університет фізичного виховання і спорту України не навів обставин, з якими законодавство пов`язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов`язання.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (ч. 1 ст. 230 ГК України).

У відповідності до ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Пунктами 7.2 договорів №161 та №162 передбачено, що за несвоєчасну оплату за даним договором замовник сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від простроченої суми за кожен день прострочення платежу. Сплата пені не звільняє замовника від сплати основної суми заборгованості, крім випадку, передбаченого п. 3.2 цього договору.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Місцевий господарський суд, здійснивши перерахунок заявленої до стягнення пені з урахуванням визначеного судом періоду, за який є правомірним нарахування пені, - з 24.10.2020 по 23.04.2021, прийшов до висновку, що правомірним є стягнення з Національного університету фізичного виховання і спорту України пені у розмірі 3682,59 грн. Вказані розрахунки є відмінними від тих, що здійснені позивачем, оскільки останній всупереч ч. 6 ст. 232 ГК України нараховував пеню на заборгованість з оплати товару за період більший ніж шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

В зазначеній частині апеляційним судом також не встановлено будь-яких порушень норм матеріального права судом першої інстанції.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі ст. ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 276 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, апеляційний суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 23.06.2022 у справі №910/11486/21 прийнято з повним та усебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга Національного університету фізичного виховання і спорту України не підлягає задоволенню.

У зв`язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги та відповідно до ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору за її подання покладаються на скаржника.

Також, як було зазначено вище, Фізична особа-підприємець Соколов Володимир Костянтинович у поданому відзиві просить стягнути з відповідача 10000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з розглядом апеляційної скарги.

На підтвердження відповідної вимоги позивачем разом з відзивом надано суду наступні докази:

- договір про надання правничої (правової) допомоги №15/2022 від 15.09.2022, укладений між позивачем та адвокатом Христич О.С.;

- акт приймання-передачі наданих послуг від 22.09.2022;

- квитанцію про оплату №15/2022 від 22.09.2022 на суму 10000,00 грн;

Відповідно до ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно зі ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв`язку з цим, суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Згідно зі ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

За приписами ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Колегія суддів також зазначає, що у розумінні положень ч. 5 ст. 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.

Зокрема, відповідно до ч. 5 ст. 126 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

З матеріалів справи убачається, що 15.09.2022 між Фізичною особою-підприємцем Соколовим Володимиром Костянтиновичем (клієнт) та адвокатом Христич О.С. укладено договір про надання правничої (правової) допомоги №15/2022, за умовами якого адвокат надає клієнту правничу допомогу з надання правової/правничої інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, попереднє опрацювання матеріалів, опрацювання законодавчої бази, що регулюють правовідносини щодо представництва інтересів клієнта у Північному апеляційному господарському суді у справ №910/11486/21 щодо розгляду апеляційної скарги Національного університету фізичного виховання і спорту України на рішення Господарського суду міста Києва від 23.06.2022.

Пунктом 4.1 договору сторони узгодили перелік послуг та їх вартість, зокрема:

- надання консультацій клієнту - 1000,00 грн за годину;

- вивчення матеріалів справи, апеляційної скарги та інших письмових документів щодо клієнта - 1000,00 грн за годину;

- підготовка та написання заяв, скарг, клопотань, пояснень, інших документів, пошук та аналіз судової практики - 1000,00 грн за годину;

- підготовка та написання відзиву на апеляційну скаргу - 5000,00 грн.

Відповідно до п. 4.5 договору факт наданих послуг підтверджується актом приймання-передачі наданих послуг.

Гонорар сплачується готівкою або здійснюється у безготівковому порядку на рахунок адвоката. У разі проведення розрахунку готівкою адвокат видає клієнту квитанцію (п. 4.8 договору).

Представництво інтересів відповідача в апеляційному суді здійснювала адвокат Христич О.С. на підставі ордеру про надання правничої допомоги серія ВІ №1103227 від 22.09.2022, виданого адвокатом, що здійснює адвокатську діяльність індивідуально.

22.09.2022 між адвокатом та позивачем підписано акт приймання-передачі наданих послуг на загальну суму 10000,00 грн, який містить перелік наданих послуг і їх вартість.

Так, адвокатом і клієнтом підтверджено факт надання наступних послуг та їх вартість:

- дослідження підстав та суті апеляційної скарги, ознайомлення з доказами, аналіз матеріалів справи (15.09.2022) - 2 год.*1000=2000,00 грн;

- дослідження законодавства та актуальної судової практики, формування правової позиції (16.09.2022) - 2 год.*1000=2000,00 грн;

- надання усної консультації клієнту щодо можливого розвитку подій та щодо апеляційного розгляду справи (19.09.2022) - 1 год.*1000=1000,00 грн

- підготовка, написання та подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, канцелярські роботи (виготовлення копій документів та відправлення засобами поштового зв`язку) (22.09.2022) - 5000,00 грн (фіксований розмір гонорару).

З огляду на викладене, вищевказаними доказами підтверджується надання відповідачу професійної правничої допомоги у зв`язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції у розмірі 10000,00 грн.

Як було зазначено вище, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами.

Разом з цим, апеляційний суд зазначає, що позивачем не подано до суду клопотання про зменшення витрат Фізичної особи-підприємця Соколова Володимира Костянтиновича на оплату правничої допомоги адвоката. При цьому, копії доказів на підтвердження понесення таких витрат позивач надіслав відповідачу разом з відзивом на апеляційну скаргу ще 22.09.2022.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч. ч. 5-7, 9 ст. 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись вказаними процесуальними приписами, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково витрат, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

З урахуванням викладеного у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у ч. 4 ст. 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям (аналогічний висновок наведений у додатковій постанові Верховного Суду від 05.03.2020 у справі №911/471/19).

Втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень ч. 4 ст. 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях ст. 627 Цивільного кодексу України, та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у ст. 43 Конституції України (позиція, викладена у додатковій постанові Верховного Суду від 19.07.2021 у справі №910/16803/19).

Також, відповідно до правової позиції, викладеної у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, за змістом п. 1 ч. 2 ст. 126, ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 126 цього кодексу).

Оскільки заявлений розмір витрат на оплату послуг адвоката є співмірним зі складністю справи і наданими адвокатом послугами, заява Фізичної особи-підприємця Соколова Володимира Костянтиновича підлягає задоволенню у повному обсязі.

Так як апеляційна скарга відповідача залишена судом без задоволення, а отже судове рішення ухвалено на користь позивача, витрати Фізичної особи-підприємця Соколова Володимира Костянтиновича на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у сумі 10000,00 грн відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на Національний університет фізичного виховання і спорту України у повному обсязі.

Згідно з ч. 5 ст. 12 ГПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Як передбачено ч. 3 ст. 287 ГПК України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 даної статті.

Вказана справа є малозначною, а тому прийнята постанова не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись ст. ст. 267 - 285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Національного університету фізичного виховання і спорту України залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 23.06.2022 у справі №910/11486/21 залишити без змін.

3. Поновити дію рішення Господарського суду міста Києва від 23.06.2022 у справі №910/11486/21.

4. Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Національний університет фізичного виховання і спорту України.

5. Стягнути з Національного університету фізичного виховання і спорту України (03150, м. Київ, вул. Фізкультури, буд. 1; ідентифікаційний код 02928433) на користь Фізичної особи-підприємця Соколова Володимира Костянтиновича (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; фактична адреса: АДРЕСА_2 ; ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10000 (десять тисяч),00 грн.

6. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Головуючий суддя В.В. Шапран

Судді В.В. Андрієнко

С.І. Буравльов