Ухвала

від 20.12.2022 по справі 910/11486/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

20 грудня 2022 року

м. Київ

cправа № 910/11486/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Губенко Н. М. - головуючий, Бакуліна С. В., Кондратова І. Д.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Національного університету фізичного виховання і спорту України

на рішення Господарського суду міста Києва

у складі судді Бойка Р. В.

від 23.06.2022 та

на постанову Північного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Шапран В. В., Андрієнко В. В., Буравльов С. І.

від 09.11.2022

за позовом Фізичної особи-підприємця Соколова Володимира Костянтиновича

до Національного університету фізичного виховання і спорту України

про стягнення 65 471,99 грн,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2021 року Фізична особа-підприємець Соколов Володимир Костянтинович звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Олімпійського коледжу імені Івана Піддубного (правонаступником якого є Національний університет фізичного виховання і спорту України) про стягнення заборгованості у загальному розмірі 65 471,99 грн з яких: 59 800,00 грн основний борг та 5 671,99 грн пені.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням зобов`язань з оплати поставленого товару за договорами поставки № 161 від 07.09.2020 та № 162 від 07.09.2021.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.06.2022 у справі № 910/11486/21 позов задоволено частково: присуджено до стягнення з Національного університету фізичного виховання і спорту України на користь Фізичної особи-підприємця Соколова Володимира Костянтиновича 59 800,00 грн основного боргу та 3 682,59 грн пені. У задоволенні іншої частині позову відмовлено.

Постановою від 09.11.2022 Північний апеляційний господарський суд залишив без змін рішення Господарського суду міста Києва від 23.06.2022 у справі № 910/11486/21.

Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що факт постачання товару за договорами мав місце, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами та встановленими обставинами. При цьому суди врахували правові позиції Верховного Суду, викладені у постановах від 10.12.2020 у справі № 910/14900/19, від 04.11.2019 у справі № 905/49/15, від 29.11.2019 у справі № 914/2267/18, від 29.01.2020 у справі № 916/922/19, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18 стосовно того, що судам у розгляді справ, у яких необхідно досліджувати обставини поставки товару, слід з`ясовувати, крім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару, зокрема, обставини здійснення перевезення товару поставленого за спірними видатковими накладними, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця, інші обставини, які будуть переконливо підтверджувати реальний рух активів, свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару та які давали б змогу встановити реальність здійснених господарських операцій; правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц, та правові позиції Верховного Суду, викладені у постановах від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, 23.10.2019 у справі №917/1307/18, 18.11.2019 у справі №902/761/18, 04.12.2019 у справі №917/2101/17 та 25.06.2020 у справі №924/233/18 щодо категорії стандарту доказування, де відзначено, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи і передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

28 листопада 2022 року Національний університет фізичного виховання і спорту України звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 23.06.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.11.2022 у справі № 910/11486/21.

Перевіривши касаційну скаргу Національного університету фізичного виховання і спорту України, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з таких мотивів.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до пункту 9 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, одним з основних засад (принципів) господарського судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження у визначених законом випадках.

Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Частина 7 статті 12 Господарського процесуального кодексу України визначає, що для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" установлено у 2022 році прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 2 481,00 грн.

Згідно з частиною 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Отже відповідно до пункту 1 частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України справа № 910/11486/21 є малозначною, оскільки ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (100 х 2 481,00 грн = 248 100,00 грн).

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" від 23 жовтня 1996 року; "Brualla Gomes de la Torre v. Spain" від 19 грудня 1997 року).

Отже, Верховному Суду надано право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у статті 287 Господарського процесуального кодексу України, що узгоджується з положеннями статті 129 Конституції України, завданнями та принципами господарського судочинства.

Підставою касаційного оскарження судових рішень у справі № 910/11486/21 Національний університет фізичного виховання і спорту України, зазначає неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права за наявності виключних випадків, передбачених пунктами 1 та 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норму права без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах; встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Крім того, скаржник посилається на те, що ця справа має виняткове значення для нього (підпункт "в" пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України).

Проте посилання скаржника на обставини, які, на його думку, доводять випадок, зазначений у пункті "в" пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, за оцінкою Суду не підтверджують його наявності. Доводи, викладені у касаційній скарзі, зводяться лише до висловлення незгоди з прийнятими судовими рішеннями та переоцінки встановлених судами обставин, що виходить за межі повноважень Верховного Суду.

Зазначення скаржником того, що ця справа має виняткове значення для нього, має загальний характер, позаяк будь-яким чином ніж посиланням на обставини справи та доводами про неправильне застосування судами норм матеріального права, не обґрунтоване.

У пункті 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що касаційному оскарженню підлягають рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову до п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, лише коли скаржником буде доведено наявність передбаченого/передбачених у цій нормі випадку/випадків, що залежить виключно від обставин конкретної справи, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку буде порушено принцип "правової визначеності".

Використання оціночних чинників, як-то: "винятковість значення справи для скаржника", "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики", "малозначні справи", тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

При цьому, незгода із рішеннями судів попередніх інстанцій не свідчить автоматично про неправильність застосування або порушення норм матеріального/процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цих рішень, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь позивача/відповідача є звичайним передбачуваним процесом.

Як визначено у рішенні Європейського суду з прав людини від 20 травня 2010 року у справі "Пелевін проти України" (заява №24402/02), право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг (пункт 27). Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, спрямовані на недопущення безладного перебігу судового процесу. Такі обмеження дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду "за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання, що може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб і ресурсів суспільства та окремих осіб" [рішення від 28 травня 1985 року у справі "Ешингдейн проти Сполученого Королівства" (пункт 57)].

За змістом статті 7 Господарського процесуального кодексу України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин; рівності фізичних та юридичних осіб незалежно від будь-яких ознак чи обставин.

Відповідно до частини 1 статті 46 цього Кодексу сторони користуються рівними процесуальними правами.

На підставі наведеного надання стороні будь-яких переваг, зважаючи на сферу її діяльності, правовий статус, предмет спірних відносин, призведе до порушення однієї з основних засад господарського судочинства - рівності учасників судового процесу перед законом і судом.

З урахуванням того, що касаційна скарга подана на судові рішення у малозначній справі та відсутність обставин, що підпадають під дію виключень з пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження у справі № 910/11486/21 за касаційною скаргою Національного університету фізичного виховання і спорту України на рішення Господарського суду міста Києва від 23.06.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.11.2022 згідно з пунктом 1 частини 1 статті 293 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вона подана на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.

У зв`язку із відмовою у відкритті касаційного провадження, Суд не розглядає клопотання Національного університету фізичного виховання і спорту України про зупинення дії судових рішень.

Керуючись статтями 234, 235, 287, 293 Господарського процесуального кодексу України, Суд

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі № 910/11486/21 за касаційною скаргою Національного університету фізичного виховання і спорту України на рішення Господарського суду міста Києва від 23.06.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.11.2022.

2. Копії ухвали надіслати учасникам справи.

3. Надіслати скаржнику касаційну скаргу разом з доданими до неї матеріалами на 34 аркушах (в тому числі квитанція GOVPAY24 від 21.11.2022 про сплату 4 402,04 грн). Копію касаційної скарги залишити у Верховному Суді.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.

Головуючий Н. М. Губенко

Судді С. В. Бакуліна

І. Д. Кондратова