Постанова

від 05.09.2022 по справі 922/2249/20

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 вересня 2022 року м. Харків Справа № 922/2249/20

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Стойка О.В., суддя Попков Д.О. , суддя Радіонова О.О.,

за участю секретаря судового засідання Склярук С.І.

та представників учасників справи:

від позивача не з`явився; від відповідача - Дейнега К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду в режимі відеоконференції апеляційну скаргу АТ "Турбоатом" на рішення Господарського суду Харківської області від 01.12.2020 року у справі №922/2249/20,

за позовом - Харківської міської ради, м. Харків,

до - Акціонерного товариства "Турбоатом", м. Харків,

про - стягнення коштів

ВСТАНОВИВ:

Харківська міська рада (далі- Позивач) звернулася до господарського суду Харківської області з позовом до Акціонерного товариства "Турбоатом" (далі-Відповідач) про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати в сумі 1 877 944,86 грн за період користування земельною ділянкою з 01.03.2020 року по 30.06.2020 року, а також стягнення судових витрат.

Рішенням господарського суду Харківської області від 01 грудня 2020 року у справі №922/2249/20 позовні вимоги задоволені, стягнуто з Відповідача на користь Позивача безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати у сумі 1 877 944,86 грн, а також відшкодовано суму судового збору в розмірі 28 169,17 грн.

Не погодившись із зазначеним рішенням, Відповідач подав апеляційну скаргу, за змістом якої вважав рішення суду таким, що постановлено з неповним дослідженням обставин справи, порушенням норм матеріального права (ст. ст. 1212,1214 ЦК України), неповними дослідженням та оцінкою висновку Ради науково-правових експертиз при Інституті держави і права ім. В.М. Корецького НАН України щодо правомірності володіння спірними земельними ділянками, наданими в період 1947-1961 років, та порядку оплати за землю до та після переоформлення прав постійного користування земельними ділянками у право оренди землі.

В обґрунтування своїх вимог скаржник зазначав наступне:

- права користування спірними земельними ділянками Відповідач набув на підставі рішень виконавчого комітету міської ради в період 1947-1961 років, що визнається чинним земельним законодавством та підлягає захисту державою до моменту їх переоформлення у встановленому законом порядку, зокрема, у право оренди землі;

- реєстрація юридичною особою земельних ділянок у Державному земельному кадастрі не тягне за собою зміну правового режиму таких ділянок, отже до моменту укладення договору оренди Відповідач здійснює свої права відносно цих ділянок у режимі користування, що правомірно набуті ним в період 1947-1961 років;

- Позивач не може застосовувати норми ст. ст. 1212, 1214 ЦК України у якості застосування способу захисту свого цивільного права шляхом стягнення безпідставно збережених коштів, оскільки орендна плата відноситься до поняття «гроші», а не «майно»;

- під час розгляду справи в суді першої інстанції між сторонами узгоджувалися умови договору оренди, але він не був укладений через тривале його не підписання Позивачем;

- Позивачем безпідставно застосована ставка річної орендної плати в розмірі 4% від нормативної грошової оцінки землі;

- обов`язок зі сплати орендної плати може виникнути у Відповідача тільки в момент реєстрації ним права оренди після укладення відповідного договору.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 05.04.2021 року (колегія суддів: Шутенко І.А. - головуючий суддя, Россолов В.В., Слободін М.М.) скасовано означене судове рішення та ухвалено нове, яким відмовлено в задоволенні позовних вимог про стягнення з Відповідача на користь Позивача безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати в сумі 1 877 944, 86 грн.

Позивач, не погодившись з означеною постановою, звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просив оскаржувану постанову скасувати та направити означену справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 26.05.2022 року змінено найменування Відповідача з Акціонерного товариства "Турбоатом" на Акціонерне товариство "Українські енергетичні машини".

Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 31.05.2022 року (колегія суддів: головуючий суддя Могил С.К., суддя Волковицька Н.О., суддя Случ О.В.) скасовано означену постанову суду апеляційної інстанції, справу №922/2249/20 передано на новий розгляд до Східного апеляційного господарського суду, надано суду апеляційної інстанції відповідні вказівки.

Скасовуючи вищезазначену постанову, Верховний Суд зазначив, що суд апеляційної інстанції достеменно не встановив щодо яких саме земельних ділянок та якої їх площі виникло та існувало відповідне право у правопопередника Відповідача; не з`ясував та не зазначив на підставі яких конкретно рішень до Відповідача перейшло право постійного користування саме спірною земельною ділянкою; не врахував, що звільнення від доказування, навіть у разі наявності преюдиціальних обставин встановлених у рішенні суду, не може мати абсолютного характеру і не може сприйматися судами як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні.

Верховним судом в означеній постанові були надані вказівки про необхідінсть встановлення та дослідження судом апеляційної інстанції під час нового розгляду справи фактичних обставин справи, які мають значення для її правильного вирішення, а також надання їм належної правової оцінки з урахуванням викладеного в цій постанові та на підставі вказаних норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.06.2022 року в порядку ст. 32 ГПК України з розгляду цієї апеляційної скарги визначено склад колегії суддів : Стойка О.В.-головуюча (суддя-доповідач) , Радіонова О.О., Попков Д.О -члени судової колегії .

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 28 червня 2022 року прийнято до розгляду апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Турбоатом" на рішення Господарського суду Харківської області від 01.12.2020 року у справі №922/2249/20 та встановлено строк учасникам справи для надання заяв та клопотань.

До канцелярії Східного апеляційного господарського суду від Харківської міської ради надійшов відзив на апеляційну скаргу Відповідача, за змістом якого Позивач заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив суд рішення Господарського суду Харківської області від 01.12.2020 року у справі №922/2249/20 залишити без змін, а апеляційну скаргу Відповідача без задоволення.

До канцелярії Східного апеляційного господарського суду від Харківської міської ради надійшло клопотання про проведення судового засідання в даній справі призначеного на 05.09.2022 року на 11:30 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

До канцелярії Східного апеляційного господарського суду від Відповідача надійшло повідомлення, за змістом якого останній зазначав, що він бажає взяти особисту участь у розгляді означеної справи через свого повноважного представника.

Представник Відповідача в судовому засіданні надав пояснення та доводи, аналогічні викладеним в апеляційній скарзі, просив суд апеляційну скаргу задовольнити, оспорюване рішення скасувати та ухвали нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Представник Позивача в судове засідання, не з`явився, був повідомлений про час та місце розгляду справи, у зв`язку з чим колегія суддів прийшла до висновку про можливість розгляду справи за його відсутності, оскільки він не скористався своїми правами, передбаченими статтею 42 ГПК України.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали означеної справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Відповідача задоволенню не підлягає, виходячи із наступного.

Господарським судом встановлено, що земельна ділянка площею 11,0851 га з кадастровим номером 6310138500:06:004:0002 по просп. Московському, 267 у м. Харкові перебуває у власності територіальної громади міста Харкова в особі Харківської міської ради, зареєстрована в Державному земельному кадастрі 07.02.2020 року.

За зазначеною адресою розташовані об"єкти нерухомого майна нежитлові будівлі - літ. «Т-1» загальною площею 173,1 кв.м., літ. «Х-1» загальною площею 7,3 кв.м., літ. «У-1» загальною площею 105,7 кв.м. , літ. «Ч-1» загальною площею 79,8 кв.м., літ. «Ц-1» загальною площею 475,6 кв.м., літ. «АД-1» загальною площею 200,7 кв.м., літ. «Ш-1» загальною площею 81,7 кв.м., літ. «Л-1» загальною площею 622,8 кв.м., літ. «Н-2» загальною площею 8,8 кв.м., літ. «АА-1» загальною площею 3,2 кв.м, літ. «С-1» загальною площею 24,6 кв.м. , літ. «К-1-2» загальною площею 862,1 кв.м., літ. «М-2» загальною площею 1 157,7 кв.м., літ. «И-1» загальною площею 377,5 кв.м., літ. «Д-2» загальною площею 872,4 кв.м., літ. «З-2» загальною площею 279,4 кв.м., літ. «Б-2» загальною площею 7 646,2 кв.м., літ. «А-4» загальною площею 1 120 кв.м., літ. «Г-1-2» загальною площею 5 464,9 кв.м., літ. «Ж-1» загальною площею 7 470,8 кв.м., літ. «В-1-2» загальною площею 3 355,1 кв.м., літ. «Ю-1-3» загальною площею 13 932,9 кв.м. - право власності на які зареєстровані за Відповідачем в період з 16 січня по 12 липня 2019 року на підставі наказу від 31.01.1996 року №16-АТ.

Судом встановлено, що Відповідач сплатив земельний податок з юридичних осіб по зобов`язаннях за січень-березень 2020 року в розмірі 6 329 099,40 грн за використання чотирьох земельних ділянок з кадастровими номерами 6310137500:04:011:0016, 6310137500:04:011:0015, 6310138500:06:004:0002, 6310138500:02:001:0045, з яких за спірну ділянку сплачено 983 685,21 грн, з урахуванням задекларованої річної суми земельного податку у розмірі 3 934 740,77 грн за цю ділянку.

Зазначені обставини сторонами не оспорюються.

В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначає, що Відповідач у період з 01.03.2020 року по 30.06.2020 року використовував спірну земельну ділянку без державної реєстрації речових прав на неї, не сплачував за користування вищенаведеною земельною ділянкою по просп. Московському, 267 у м. Харкові плату за землю у встановленому законодавчими актами розмірі, внаслідок чого зберіг за рахунок Харківської міської ради, як власника земельної ділянки за вказаною адресою, майно у вигляді грошових коштів в розмірі орендної плати - 1 877 944,86 грн.

Позивач здійснив розрахунок спірної суми за період з 01.03.2020 року по 30.06.2020 року (за виключенням березня 2020 року з огляду на приписи Закону України від 02.04.2020 року №540 Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби) на підставі витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки по просп. Московському, 267 у м. Харкові (кадастровий номер 6310138500:06:004:0002) від 06.05.2020 року №3704, виданого Відділом у місті Харкові ГУ Держгеокадастру у Харківській області.

При цьому Позивач врахував внесення Відповідачем плати за землю з урахуванням інформації щодо задекларованого останнім земельного податку, а саме: за земельну ділянку з кадастровим номером 6310138500:06:004:0002 декларується 3 934 740,77 грн в рік, що в місяць складає 327 895,07 грн, а за три місяці (тобто з 01.04.2020 року - 30.06.2020 року, без врахування березня 2020) складає 983 685,21 грн.

Відповідач в суді першої інстанції проти задоволення позовних вимог заперечував, зазначаючи про безпідставність вимог Позивача сплачувати орендну плату за спірну земельну ділянку до моменту укладення відповідного договору оренди, реєстрації права оренди, посилаючись на існування у нього права постійного користування землею, що правомірно набуто ним в період 1947-1961 років, тому на ці правовідносини не можуть розповсюджуватися норми ст. ст. 1212, 1214 ЦК України.

Отже, сам факт користування зазначеною земельною ділянкою Відповідачем у спірний період з метою експлуатації та обслуговування власних нежитлових будівель сторонами не оспорюється, проте саме обов`язок Відповідача вносити плату за землю в розмірі орендної плати за спірний період, на якому наполягає Позивач - є предметом спору в межах даної справи.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги такими, що його не спростовують, виходячи з наступного.

Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 24.06.2020 року №НВ-0005138212020, земельна ділянка з кадастровим номером 6310138500:06:004:0002 розташовується у Харківській області, м. Харків, Немишлянський район, просп. Московський, 267 загальною площею - 11,0851 га; цільове призначення 11.02 - для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості; категорія земель землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення; дата державної реєстрації земельної ділянки - 07.02.2020 року (а.с.36 т.1).

Згідно з витягом з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки по просп. Московському, 267 у м. Харкові на №3В-9801259902020 від 30.04.2020 року (кадастровий номер 6310138500:06:004:0002) від 06.05.2020 року №3704, виданого ГУ Держгеокадастру у Харківській області Відділом у м. Харкові, за площу вказаної земельної ділянки, що складає 11,0851 га нормативна грошова оцінка земельної ділянки складає 286 163006 грн (а.с.41 т.1).

Відповідач стверджує, що земельна ділянка, на якій розміщуються будинки та споруди підприємства, надана йому на праві постійного користування, яке перейшло йому в результаті правонаступництва від Харківського турбогенераторного заводу, а потім і Державного підприємства "Науково-виробниче об`єднання "Турбоатом" - на підставі рішень виконавчого комітету Харківської міської ради, зокрема:

-рішення виконавчого комітету Харківської міської ради депутатів трудящих № 370 від 31.03.1948;

-рішення виконавчого комітету Харківської міської ради депутатів трудящих № 232 від 30.03.1949;

-рішення виконавчого комітету Харківської міської ради депутатів трудящих № 359 від 11.05.1949;

-рішення виконавчого комітету Харківської міської ради депутатів трудящих № 556 від 23.06.1949;

-рішення виконавчого комітету Харківської міської ради депутатів трудящих № 56 - II від 03.02.1960;

-рішення виконавчого комітету Харківської міської ради депутатів трудящих № 210 - 13 від 18.04.1961;

-рішення виконавчого комітету Харківської міської ради депутатів трудящих № 158 - 16 від 27.06.1990.

За змістом зазначених рішень, на які посилався Відповідач, зокрема, рішення виконавчого комітету Харківської міської ради депутатів трудящих від 11.05.1949 року №359, задоволено клопотання дирекції Харківського турбогенераторного заводу та відведено земельний участок по проспекту Сталіна (потім пр. Московський, нині- Героїв Харкова) орієнтовною площею 2,5 га, згідно доданого до цього плану Управління головного архітектора міста (п.1), рішення набуває чинності після відводу участка в натурі Управлінням головного архітектора міста (п.4).

Згідно з рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради депутатів трудящих від 23.06.1949 року №556 ухвалено Харківському турбогенераторному заводу відвести ділянку землі по пр. Сталіна (потім пр. Московський, нині- Героїв Харкова) під забудову.

Рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради депутатів трудящих від 18.04.1961 року №210-13 Харківському турбінному заводу ім. С.М. Кірова відведено додатково ділянки землі, в районі другої ділянки заводу по пр. Сталіна.

Також Відповідач наполягає, що використання спірної земельної ділянки на підставі вказаних рішень виконавчого комітету Харківської міської ради встановлено рішенням Господарського суду Харківської області від 11.03.2010 року та постановою Харківського апеляційного господарського суду від 12.05.2010 року у справі №16/174-08 за позовом Державної екологічної інспекції в Харківській області до ВАТ "Турбоатом" про стягнення шкоди, завданої самовільним зайняттям земельних ділянок.

У якості доказів такого правонаступництва, Відповідач посилався на відомості з власного офіційного сайту, де відображене перейменування Харківського турбінного заводу ім. С. М. Кірова у Виробниче об`єднання турбобудівництва "Харківський турбінний завод" ім. С.М. Кірова за наказом Міністра енергетичного машинобудування СРСР від 21.07.1977 року №203, а потім подальші перейменування та перетворення цього підприємства в виробниче об`єднання турбобудування "Харківський турбінний завод" ім. С.М. Кірова, відповідно до Постанови ЦК КПРС та Ради Міністрів СРСР від 03.01.1980 року №5, науково-виробниче об`єднання "Турбоатом" за наказом Міністра важкого, енергетичного та транспортного машинобудування СРСР від 20.03.1989 року №99, Відкрите акціонерне товариство "Турбоатом" за наказом ФДМ України від 31.01.1996 року №16-АТ та Публічне акціонерне товариство "Турбоатом" за наказу ФДМ України від 31.01.1996 року №16-АТ.

Позивачем відповідна обставина заперечується за мотивами того, що в обґрунтування вищенаведених доводів Відповідачем не надано жодного документа, який посвідчував б таке правонаступництво та набуття ним постійного права користування саме на спірну земельну ділянку.

Згідно з ст. ст. 13, 74 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Відповідно до положень статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються (стаття 77 ГПК України).

У розумінні наведених положень законодавства допустимість доказів означає, що у певних випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування. При цьому допустимість доказів визначається законністю джерел, умов і способів їх одержання.

Належність доказів полягає в тому, що господарський суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Тобто з усіх наявних у справі доказів суд повинен відібрати для подальшого дослідження та обґрунтування мотивів рішення лише ті з них, які мають зв`язок із фактами, що підлягають установленню при вирішенні спору. Отже, належність доказів нерозривно пов`язана з предметом доказування у справі, який, в свою чергу, визначається предметом позову.

Судова колегія вважає, що відомості з сайту Відповідача не можуть бути належним та допустимим доказом універсального правонаступництва Відповідача після зазначених осіб (Харківського турбогенераторного заводу, Харківського турбінного заводу ім. С.М. Кірова), яким за рішеннями виконавчого комітету Харківської міської ради депутатів трудящих від 11.05.1949 року №359 та від 18.04.1961 року №210 13 були відведені земельні ділянки за зазначеною адресою, оскільки ці відомості формуються самим Відповідачем з власної волі.

Інших доказів Відповідачем не надано, отже судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про недоведеність правонаступництва Відповідача псля вищенаведених осіб.

Щодо доводів Відповідача про преюдиційність рішення Господарського суду Харківської області від 11.03.2010 року та постанови Харківського апеляційного господарського суду від 12.05.2010 року у справі №16/174-08 за позовом Державної екологічної інспекції в Харківській області до ВАТ "Турбоатом" про стягнення шкоди, завданої самовільним зайняттям земельних ділянок - щодо обставини використання спірної земельної ділянки на підставі вказаних рішень виконавчого комітету Харківської міської ради, судова колегія зазначає, що в цих судових рішеннях дійсно зазначено про користування Відповідачем земельними ділянками, на яких розташовано підприємство, на підставі низки рішень виконавчого комітету Харківської міської ради за період з 1948 по 1961 рік, проте ця обставина стосувалася не встановлення права постійного користування Відповідача спірною земельною ділянкою, а встановлення відсутності підстав до кваліфікації дій Відповідача як самовільне зайняття земельних ділянок, за яке згідно діючого законодавства України наступала відповідальність, передбачена постановою Кабінету Міністрів України №963 від 25.07.2007 року, щодо якої й розглядався спір.

Щодо висновку Ради науково-правових експертиз при Інституті держави і права ім. В.М. Корецького національної академії наук України від 15.10.2020 року № 126/194-е, то судова колегія вважає обґрунтованими доводи Позивача, що він також не є доказом в силу положень статті 109 ГПК України, зокрема, щодо обставин землекористування та виникнення обов`язку відшкодувати Позивачу, як землевласнику, безпідставно збережені кошти.

Крім того, предметом спору в межах даної справи не є саме право Відповідача користуватися спірною земельною ділянкою, оскільки, як вбачається зі змісту апеляційної скарги, між сторонами в період розгляду справи в суді першої інстанції 12.11.2020 року укладено договір оренди спірної земельної ділянки, а оспорюється саме правові підстави для такого використання, наявність обов`язку державної реєстрації речових прав на цю земельну ділянку відповідно до статті 125 ЗК України та наявність обставин безпідставного збереження Відповідачем за рахунок Позивача коштів у розмірі орендної плати.

Згідно зі статтею 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Плата за землю це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України). Отже, законодавець розмежовує поняття "земельний податок" та "орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності" в залежності від правових підстав передання прав землекористування такими ділянками.

Разом з тим, особа, яка є фактичним користувачем земельної ділянки, не маючи права власності або постійного користування на неї і використовуючи її без укладення договору оренди землі, не підпадає під правове регулювання норм ПК України.

Відповідно до статей 122, 123, 124 ЗК України міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Особи, які отримують земельну ділянку комунальної власності в користування за договором оренди (договором купівлі-продажу права оренди), зобов`язані сплачувати за неї орендну плату. Орендна плата за землю це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди, як це передбачено частиною 1 статті 21 Закону України "Про оренду землі".

Згідно із частиною 1 статті 79 Земельного кодексу України земельна ділянка це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Відповідно до частин 1, 3, 4, 9 статті 791 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі; земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

З матеріалів справи вбачається, що на підставі зверненням Відповідача рішенням Харківської міської ради №1835/19у від 27 листопада 2019 року у 2019 році - йому надано дозвіл на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок орієнтовною площею 29,2015 га, 11,0634 га, 0,1655 га, 2,2792 га та 12,0310 га.

Матеріалами справи встановлено, що спірна земельна ділянка площею 11,0851 га з кадастровим номером 6310138500:06:004:0002 по просп. Московському, 267 у м. Харкові сформована та зареєстрована в Державному земельному кадастрі як об`єкт цивільних прав 07.02.2020 року.

Проте, як вбачається з наданих Відповідачем документів на підтвердження набуття ним (його правопопередниками) права постійного користування спірною земельною ділянкою, вони являють собою лише копії відповідних рішень виконавчих комітетів щодо відведення земельних ділянок, проте ці докази не містять актів відведення зазначених ділянок в натурі або державних актів на землю, а також інших документів, на підставі яких можна було їх ідентифікувати в межах спірної ділянки.

Рішенням Харківської міської ради від 24.06.2020 року №2149/20 земельна ділянка з кадастровим номером 6310138500:06:004:0002 надана AT "Турбоатом" в оренду строком до 01.07.2069 року для експлуатації та обслуговування будівель і споруд.

За змістом частини 2 статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, відшкодування завданих збитків.

Відповідно до ст. 83 ЗК України, землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селиш, міст, є комунальною власністю.

У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що вказана земельна ділянка є комунальною власністю та належить територіальній громаді м. Харкова, представницьким органам якої є Харківська міська рада.

Статтею 1212 ЦК України визначено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідків події.

Отже, у випадку використання землекористувачем сформованої земельної ділянки комунальної власності, якій присвоєно окремий кадастровий номер, без оформлення договору оренди власник такої земельної ділянки (орган місцевого самоврядування, який представляє інтереси територіальної громади) може захистити своє право на компенсацію йому вартості неотриманої орендної плати в порядку статті 1212 ЦК України.

Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Проте, з огляду на положення частини 2 статті 120 ЗК України, не вважається правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій розташоване це нерухоме майно. До моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.

Зазначені правові висновки викладено, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 року у справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 року у справі №922/3412/17.

Згідно з п. 6 ст. 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 120 ЗК України до особи, яка набула право власності на будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. Аналогічним чином встановлено перехід права користування на земельну ділянку до особи, яка набула право власності на будівлі або споруди, унормовують положення статті 377 ЦК України.

Згідно зі ст. 7 Закону України Про оренду землі до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що з моменту виникнення права користування на нерухоме майно у Відповідача виник обов`язок оформити та зареєструвати речове право на відповідну земельну ділянку, розташовану під нерухомим майном. Цього обов`язку Відповідач не виконав, а отже без законних підстав зберігає у себе майно - кошти за оренду землі.

Отже судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що Відповідач дійсно зберіг (заощадив) у себе майно - кошти у вигляді орендної плати, що нараховується за володіння і користування земельною ділянкою за адресою: просп. Московський, 267 у м.Харкові загальною площею 11,0851 га (кадастровий номер 6310138500:06:004:0002).

Судовою колегією не встановлено, а Відповідачем не доведено наявність правових підстав для одержання останнім прав володіння і користування земельною ділянкою безоплатно або лише на підставі внесення плати за землю в межах земельного податку.

Такі обставини свідчать про порушення прав та охоронюваних законом інтересів Позивача і є підставою для їх захисту шляхом стягнення з Відповідача на користь Позивача суми вартості належного Позивачеві майна збереженого (заощадженого) Відповідачем без достатніх правових підстав.

Щодо доводів Відповідача, що обов`язок зі сплати орендної плати може виникнути у Відповідача тільки в момент реєстрації ним права оренди після укладення відповідного договору, то вони не стосуються даного спору, оскільки предметом позову не є стягнення орендної плати.

Верховний Суд у Постановах від 29.01.2019 року у справах №922/3780/17 та №922/536/18, від 11.02.2019 року у справі №922/391/18, від 12.04.2019 року у справі №922/981/18, від 12.06.2019 року у справі №922/902/18, застосувавши положення ч. 2 ст. 20 і ч. 3 ст. 23 Закону України Про оцінку земель, зазначив, що дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.

Наданий Позивачем розрахунок спірної суми базується на даних витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянку, періоду стягнення, що охоплюється межами з моменту реєстрації ділянки як об`єкта цивільних прав та до моменту укладення договору оренди, але з урахуванням сплаченого Відповідачем в цей період суми земельного податку.

Відповідачем зазначений розрахунок оспорюється лише в частині застосування Позивачем ставка річної орендної плати в розмірі 4% від нормативної грошової оцінки землі, яку він вважав безпідставною. Заперечень щодо інших складових розрахунку Відповідач не наводить.

Встановлено, що Рішенням Харківської міської ради від 27.02.2008 року №41/08 затверджене Положення про порядок визначення розмірів орендної плати при укладенні договорів оренди землі в м. Харкові.

Пунктом 4.1. вказаного Положення передбачені категорії земель, для яких встановлено особливий режим розрахунку орендної плати, а саме, зокрема, для земель промисловості ставка річної орендної плати застосовується зі значення 4%.

Позивачем при здійсненні розрахунків застосована саме означена ставка, оскільки відповідно до витягу з Державного земельного кадастру спірна земельна ділянка має категорію земель землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення; цільове призначення - для розміщення та експлуатації основних, підсобник і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості (код ЦВПЗ 11.02).

Отже судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції щодо доведення суми безпідставно збережених коштів у розмірі 1 877 944,86 грн, яка підлягає стягненню з Відповідача на користь Позивача.

Будь-яких порушень норм матеріального або процесуального права в діях суду першої інстанції при розгляді ним зазначеної справи судова колегія не вбачає.

Враховуючи наведене, а також вказівки, зазначені в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 31.05.2022 року у справі №922/2249/20, судова колегія дійшла висновку, що рішення господарського суду Харківської області від 01.12.2020 року у справі №922/2249/20 про задоволення позовних вимог щодо стягнення з Відповідача на користь Позивача безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати в сумі 1 877 944,86 грн за період користування земельною ділянкою з 01.03.2020 року по 30.06.2020 року - ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають суттєве значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду першої інстанції.

Відповідно до вимог ст. 129 ГПК України судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, покладаються на заявника апеляційної скарги Відповідача.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 271, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Турбоатом", м. Харків на рішення господарського суду Харківської області від 01.12.2020 року у справі №922/2249/20 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 01.12.2020 року у справі №922/2249/20 залишити без змін.

Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, віднести на Акціонерне товариство "Турбоатом", м. Харків.

Постанову може бути оскаржено до Верховного Суду у касаційному порядку через Східний апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів з дня проголошення судового рішення або складання повного судового рішення.

У судовому засіданні 05.09.2022 року проголошено вступну та резолютивну частину постанови, але через обставини запровадження воєнного стану та фізичної небезпеки для звичайного функціонування Східного апеляційного господарського суду, повний текст постанови складено та підписано 11.11.2022 року.

Головуючий суддя О.В. Стойка

Суддя Д.О. Попков

Суддя О.О. Радіонова