Постанова

від 01.11.2022 по справі 627/1161/21

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 627/1161/21 Номер провадження 22-ц/814/1937/22Головуючий у 1-й інстанції Вовк Л.В. Доповідач ап. інст. Кузнєцова О. Ю.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 листопада 2022 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого судді: Кузнєцової О.Ю.

суддів: Карпушина Г.Л., Хіль Л.М.

секретар: Гречка Є.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Фільової Наталії Дмитрівни

на рішення Краснокутського районного суду Харківської області від 12 травня 2022 року у складі судді Вовк Л.В.

по справі за позовом ОСОБА_1 до Сільськогосподарського товаритсва з обмеженою відповідальністю «Качалівське», третя особа Краснокутська селищна рада Богодухівського району Харківської області, про визнання договору оренди землі неукладеним,-

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2021 року ОСОБА_1 , в особі адвоката Фільової Наталії Дмитрівни, звернувся до суду з позовом до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Качалівське» (далі СТОВ «Качалівське») про визнання договору оренди землі неукладеним.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 04.03.2009 року, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 успадкували після ОСОБА_3 право на земельну частку (пай) розміром 4,3 в умовних кадастрових гектарах у землі колишнього КСП "Агрофірма Мурафська". В 2012 році вони виготовили Державні акти на право власності по 1/2 частки земельної ділянки площею 3,1730 га. для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Качалівської сільської ради Краснокутського району Харківської області. В травні 2014 року ОСОБА_2 померла. 12.02.2016 року позивач успадкував 1/2 частку земельної ділянки після померлої матері та став власником вище вказаної земельної ділянки в цілому. В жовтні 2021 року позивач дізнався, що 09.09.2014 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстрований договір оренди землі від 09.07.2014 року укладений між ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та СТОВ « Качалівське» строком на 20 років. Однак, вказаний договір з СТОВ «Качалівське» у липні 2014 році ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не укладали та не підписували, оскільки в зв"язку зі смертю ОСОБА_2 , припинилася її цивільна правоздатність. У вказаному договорі оренди землі маються виправлення у даті договору, а саме 2012 рік виправлено на 2014 рік. Оскільки ОСОБА_2 та ОСОБА_1 договір оренди землі в 2014 році не укладали, істотні умови договору не погоджували, тому на думку позивача, такий договір є неукладеним.

Рішенням Краснокутського районного суду Харківської області від 12 травня 2022 року позов ОСОБА_1 до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Качалівське» про визнання договору оренди землі неукладеним залишено без задоволення.

Рішення суду мотивоване тим, що позивачем обрано неефективний спосіб захисту його порушених прав та інтересів, що є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.

Не погодившись із вказаним рішенням, його в апеляційному порядку оскаржила представник ОСОБА_1 адвокат Фільова Н.Д., просила його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, неправильності встановлених обставин, які мають значення для справи.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що оспорюваний договір оренди землі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не підписували, істотні умови договору не погоджували, державна реєстрація даного договору не була здійснена, тому даний договір є неукладеним. Посилалася на правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 по справі № 145/2047/16-ц.

Від представника СТОВ «Качалівське» адвоката Коваленко Олени Василівни до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просила рішення місцевого суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Відзив мотивовано тим, що позивач, звертаючись до суду з даним позовом, обрав невірний спосіб захисту свого порушеного права, у зв`язку з чим місцевим судом було обгрунтовано відмовлено у його задоволенні.

Окрім того, вказала, що волевиявлення учасників договору було вільним та відповідало їх внутрішній волі. Право оренди земельної ділянки СТОВ «Качалівське» за спірним договором було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно у вересні 2014 р., а рік укладення договору оренди було помилково виправлено на 2014 рік.

Заслухавши доповідь судді доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимогст. 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення ухвалене у справі повною мірою відповідає вказаним вимогам.

Як встановлено місцевим судом та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, посвідченого державним нотаріусом Краснокутської державної нотаріальної контори від 04.03.2009 року, успадкували після ОСОБА_3 , право на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності КСП «Агрофірма Мурафська», розміром 4,3 в умовних кадастрових гектарах (а.с. 15).

16.05.2012 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 видані Державні акти на право власності на земельну ділянку, згідно яких на підставі розпорядження Краснокутської РДА Харківської області від 10.04.2009 року № 113, їм належить земельна ділянка площею 3,1730 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що знаходиться на території Качалівської сільської ради Краснокутського району Харківської області (а.с. 13, 14).

09.07.2012 року між СТОВ «Качалівське» та ОСОБА_2 , ОСОБА_1 укладений договір оренди землі загальною площею 3,1730 га., кадастровий номер: 6323581700:04:001:0118, що розташована на території Краснокутської селищної ради Богодухівського району Харківської області (колишньої Качалівської сільської ради Краснокутського району Харківської області) строком на 20 років (а.с. 67-69).

Відповідно до актів, визначені межі земельної ділянки та земельна ділянка за вказаним договором оренди землі передана орендодавцями ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в користування орендарю СТОВ «Качалівське» (а.с. 10-11).

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права № 26399517 від 09.09.2014 року, вказаний договір оренди землі, серія та номер б/н, зареєстрований реєстраційною службоюКраснокутськогорайонного управління юстиції Харківської області 09.09.2014 рокуза № 15577207(а.с. 16).

Орендодавці ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , починаючи з 2012 року, отримували орендну плату, про що свідчать відомості про виплату грошей, платіжні доручення (а.с. 50-59).

У договорі оренди землі від 09.07.2012 року були внесені виправлення дати договору, а саме рік укладення договору оренди виправлено з 2012 року на 2014 рік.

ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 14.05.2014 року (а.с. 17).

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом, посвідченого державним нотаріусом Краснокутської державної нотаріальної контори від 12.02.2016 року, ОСОБА_1 успадкував після матері ОСОБА_2 1/2 частки земельної ділянки площею 3,1730 га., що знаходиться на території Краснокутської селищної ради Богодухівського району Харківської області (колишньоїКачалівської сільської ради Краснокутського району Харківської області) (а.с. 12).

У пункті 12.5 Договору оренди землі від 09.07.2012 року зазначено, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи, а також реорганізація особи орендаря, не є підставою для зміни умов або розірвання договору.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, місцевий суд прийшов до висновку, що звертаючись до суду з позовом про визнання договору оренди землі неукладеним, позивачем було обрано неефективний спосіб захисту його порушених прав та інтересів.

Колегія суддів погоджується з даним висновком місцевого суду з наступних підстав.

За змістомстатті 11 ЦК Україницивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно зчастиною першоюстатті 15,частиною першоюстатті 16ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Підставами виникненняцивільних правта обов`язків,зокрема,є договори та інші правочини ( ст. 11 ч. 2 п. 1 ЦК України).

Згідно із частиною першоюстатті 202 ЦК Україниправочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво - чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Частиною третьоюстатті 203ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першоїстатті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Як у частині першійстатті 215 ЦК України, так і у статтях 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

За частиною першоюстатті 205 ЦК Україниправочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 207 ЦК Українивстановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Згідно із частиною першоюстатті 317 ЦК Українивласникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина першастатті 321 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК Україниі відповідно до статті 6 цього Кодексусторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Майнові відносини, що виникають з договору найму (оренди) земельної ділянки, є цивільно-правовими, ґрунтуються на засадах рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності сторін договору та, крім загальних норм цивільного законодавства щодо договору найму, регулюються актами земельного законодавства - ЗК України, Законом України «Про оренду землі».

За правилами статті 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина першастатті 638 ЦК України).

За частиною першоюстатті 14Закону України«Про орендуземлі» (чинної на момент винекнення спірних правовідносин) договір оренди землі укладається в письмовій формі.

За частиною першоюстатті 15 Закону України «Про оренду землі»(чинної на момент винекнення спірних правовідносин) істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу,строків,порядкуїївнесенняіпереглядута відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереженнястану об`єкта оренди;умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянкиорендодавцеві;існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодженняабо знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін;умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей4-6,11,17,19цьогоЗаконує підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Відповідно достатті 204 ЦК Україниправочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третійстатті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК Українипри виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) зазначено, що: «такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом. Разом з цим суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної в позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів. В даному позові Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що слід відмовити не з підстав застосування наслідків пропуску позовної давності, а з підстав неналежно обраного способу захисту, яким, на думку суддів є усунення перешкод у користуванні належним позивачу майном. Оскільки така вимога останнім не пред`являлася у позові належить відмовити. Разом із цим Велика Палата Верховного Суду вважала за необхідне відступити від висновку, висловленого в постанові Верховного Суду України від 22 квітня 2015 року у справі № 6-48цс15, зазначивши, що правочин, який не вчинено (договір, який не укладено) не підлягає визнанню недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено».

Зайняття земельної ділянки фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не пов`язане із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку.

У цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельної ділянки, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема шляхом заявлення вимог про повернення такої ділянки. Отже, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок.

Аналогічний висновок міститься в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 71), від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункт 96), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (пункт 81), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 97).

Отже, власник земельної ділянки вправі захищати своє порушене право на користування земельною ділянкою, спростовуючи факт укладення ним договору оренди земельної ділянки у мотивах негаторного позову та виходячи з дійсності змісту правовідносин, які склалися у зв`язку з фактичним використанням земельної ділянки.

Відповідно до ч. 1ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1ст. 4 ЦПК Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1, 2, 3ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. (ст. 81 ЦПК України).

Отже, в силу вимог ст.ст.2,4,12,76-81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести належними та допустимими доказами ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідност. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Оцінюючи аргументи, викладені в позовній заяві, суд в тому числі керується прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, який зазначав, що хоча п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. (рішення у справі «Руїз Торіха проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.94 р., Серія A, N 303-A, параграф 29; справа «Серявін проти України», § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).

Верховний Суд у постановах від 07 липня 2021 року у справі № 420/370/19, від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі№ 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17 неодноразово наголошував на необхідності застосування категорії стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Сторони у процесі користуються своїми правами на власний розсуд, надають суду докази на підтвердження своєї правової позиції та спростування заперечень іншої сторони, при цьому тягар доказування повністю покладається на сторони.

У пункті 17постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 5 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду»роз`яснено, що: «для з`ясування обставин, які мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, призначає експертизу, коли необхідність експертного висновку випливає з обставин справи і поданих доказів».

Під час розгляду справи в суді першої та апеляційної інстанції не було надано жодних доказів на підтвердження того, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 спірний договір оренди землі не підписували, про проведення експертних досліджень в частині достовірності підпису позивач та його представник клопотань не заявляли.

Тобто, позивач та його представник користувались своїми процесуальними правами на власний розсуд.

У випадку невиконання учасником справи його обов`язку із доведення відповідних обставин необхідними доказами, такий учасник має усвідомлювати та несе ризик відповідних наслідків.

Наявність у тексті договору виправлень дати укладення договору, а саме виправлень року його підписання з «09.07.2012 року» на «09.07.2014 року» саме по собі не свідчить про недійсність договору оренди.

Верховний Суд у постанові від 23.05.2018 у справі № 704/1551/16-ц, у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17, дійшов висновку, що якщо підписаний договір оренди землі за життя орендодавця, виконувався сторонами, його реєстрація після смерті власника земельної ділянки не свідчить про його неукладеність.

При дослідженні матеріалів справи встановлено, що позивачем не доведено, що за життя ОСОБА_2 спірний договір оренди не був підписаний, також позивачем не спростовано факт виконання умов спірного договору, зокрема щодо отримання орендної плати, що підтверджується відомостями про виплату грошей, платіжніми дорученнями (а.с. 50-59).

Висновки суду першої інстанції про відсутність підстав для застосування наслідків пропуску позовної давності, яка була заялена відповідачем, є обгрунтованими з наступних підстав.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четвертастатті 267 ЦК України).

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач.

Вказаний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18).

Отже, суд розглядає питання про застосування позовної давності лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, пред`явлених позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Оскільки позов задоволенню не підлягає у зв`язку з обранням позивачем неефективного способу захисту, підстави для застосування наслідків спливу позовної давності відсутні.

Аналізуючи вищевикладене, дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, виходячи з принципів розумності, виваженості та справедливості, місцевий суд дійшов обгрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання договору оренди землі неукладеним, у зв?язку з обранням неефективного способу захисту порушених прав та інтересів.

Відповідно п. 1 ч. 1ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно ч. 1ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Виходячи з викладеного, судова колегія дійшла висновку про те, що судом першої інстанції з`ясовано всі обставини та надано їм належну правову оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які б могли призвести до зміни чи скасування рішення місцевого суду, судовою колегією не встановлено.

Керуючись ст. ст. 367, 374 ч. 1 п. 1,375,382, 383, 384 ЦПК України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Фільової Наталії Дмитрівни залишити без задоволення.

Рішення Краснокутського районного суду Харківської області від 12 травня 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий: О.Ю. Кузнєцова

Судді: Г.Л. Карпушин

Л.М. Хіль