Постанова

від 27.03.2023 по справі 627/1161/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

27 березня 2023 року

м. Київ

справа № 627/1161/21

провадження № 61-226св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Качалівське»,

третя особа - Краснокутська селищна рада Богодухівського району Харківської області

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу скаргу ОСОБА_1 на рішення Краснокутського районного суду Харківської області від 12 травня 2022 року в складі судді Баличевої М. Б. та постанову Полтавського апеляційного суду у складі колегії суддів: Кузнєцової О. Ю., Карпушина Г. Л., Хіль Л. М. від 01 листопада 2022 року,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Качалівське» (далі - СТОВ «Качалівське»), в якому просив про визнання договору оренди землі від 09 липня 2014 року неукладеним.

Позовні вимоги мотивовано тим, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 04 березня 2009 року, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 успадкували після ОСОБА_3 право на земельну частку (пай) розміром 4,3 в умовних кадастрових гектарах у землі колишнього КСП "Агрофірма Мурафська". В 2012 році вони виготовили Державні акти на право власності по 1/2 частки земельної ділянки площею 3,1730 га. для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Качалівської сільської ради Краснокутського району Харківської області. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла.

12 лютого 2016 року позивач успадкував 1/2 частку земельної ділянки після померлої матері та став власником вище вказаної земельної ділянки в цілому. В жовтні 2021 року позивач дізнався, що 09 вересня 2014 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстрований договір оренди землі від 09 липня 2014 року укладений строком на 20 років. Однак, вказаний договір з СТОВ «Качалівське» у липні 2014 році

ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не укладали та не підписували, оскільки в зв`язку зі смертю ОСОБА_2 , припинилася її цивільна правоздатність. У вказаному договорі оренди землі наявні виправлення у даті договору, а саме 2012 рік виправлено на 2014 рік.

Посилаючись на викладені обставини просила позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Краснокутського районного суду Харківської області від 12 травня 2022 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Суд першої інстанції відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 виходив із того, що позивачем обрано неефективним спосіб захисту.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Полтавського апеляційного суду від 01 листопада 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Краснокутського районного суду Харківської області від 12 травня 2022 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з рішенням місцевого суду як таким, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, вважав його законним і обґрунтованим.

Узагальнені доводи вимог касаційної скарги

У грудні 2022 року представник ОСОБА_1 - адвокат Фільова Н. Д. звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Краснокутського районного суду Харківської області від 12 травня 2022 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 01 листопада 2022 року, у якій просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

У касаційній скарзі заявник посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду: від 16 червня 2020 року в справі № 145/2047/16-ц та постановах Верховного Суду від 05 серпня 2020 року в справі № 125/702/17, від 20 квітня 2022 року в справі № 454/148/20 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Також заявник вказує на порушення судами норм процесуального права, а саме суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389, пункти 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 27 січня 2023 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано справу № 627/1161/21 з Краснокутського районного суду Харківської області.

Зазначена справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи.

Суд установив, що на ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, посвідченого державним нотаріусом Краснокутської державної нотаріальної контори від 04 березня 2009 року, успадкували від ОСОБА_3 , право на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності КСП «Агрофірма Мурафська», розміром 4,3 в умовних кадастрових гектарах.

У травні 2012 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 видані Державні акти на право власності на земельну ділянку, згідно яких на підставі розпорядження Краснокутської РДА Харківської області від 10 квітня 2009 року № 113, їм належить земельна ділянка площею 3,1730 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що знаходиться на території Качалівської сільської ради Краснокутського району Харківської області.

Між СТОВ «Качалівське» та ОСОБА_2 , ОСОБА_1 укладено 09 липня 2012 року договір оренди землі загальною площею 3,1730 га., кадастровий номер: 6323581700:04:001:0118, що розташована на території Краснокутської селищної ради Богодухівського району Харківської області (колишньої Качалівської сільської ради Краснокутського району Харківської області) строком на 20 років.

Вказаний договір оренди землі, серія та номер б/н, зареєстрований реєстраційною службою Краснокутського районного управління юстиції Харківської області 09 вересня 2014 року за № 15577207.

Орендодавці ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , починаючи з 2012 року, отримували орендну плату.

У договорі оренди землі від 09 липня 2012 року були внесені виправлення дати договору, а саме рік укладення договору оренди виправлено з 2012 року на 2014 рік.

ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 14 травня 2014 року.

У лютому 2016 року, ОСОБА_1 успадкував після матері

ОСОБА_2 1/2 частки земельної ділянки площею 3,1730 га., що знаходиться на території Краснокутської селищної ради Богодухівського району Харківської області (колишньої Качалівської сільської ради Краснокутського району Харківської області).

2.Мотивувальна частина

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. Таким чином, суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного правам чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Наведене узгоджується з правовими висновками, викладеними Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-186гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18) та від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18).

Тобто, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року в справі № 145/2047/16 (провадження № 14-499цс19), прийнятій після подання ОСОБА_1 касаційної скарги, зроблено висновок, що «у випадку оспорювання самого факту укладення правочину такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним, шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення. Враховуючи підстави позову, наведені позивачем у позовній заяві та в додаткових поясненнях, а також заперечення відповідача, позивач у цій справі наполягає на поверненні йому земельних ділянок, вважаючи, що ці ділянки знаходяться у фактичному користуванні відповідача без установлених законом підстав. Зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож, у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок. Більше того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок (див. також постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 71), від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункт 96), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (пункт 81), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 97))».

За таких обставин заявлена ОСОБА_1 позовна вимога про оспорювання договору оренди земельної ділянки з підстав його неукладення спадкодавцем ОСОБА_2 не сприяє ефективному захисту права, яке позивач вважає порушеним, та підлягає залишенню без задоволення саме з підстав обрання позивачем неефективного способу захисту.

При цьому факт неукладення спадкодавцем договору підлягає встановленню в ході вирішення судом заявленого ОСОБА_1 негаторного позову.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.21), від 2 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 52), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 76).

З урахуванням наведеного, вимога про визнання договору неукладеним не є способом захисту прав і законних інтересів (не є способом захисту особою свого особистого немайнового або майнового права та інтересу), який передбачений положеннями ЦК України, не визначена відповідна вимога як такий спосіб і іншими законами України, а відтак вимога позивача у цій справі про визнання договору неукладеним не відповідає способам захисту прав, встановленим чинним законодавством.

Висновки судів попередніх інстанцій не суперечать правовим позиціям Верховного Суду, які викладені у постановах, що зазначена заявником у касаційній скарзі.

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження судами попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, які ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, і з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Краснокутського районного суду Харківської області від 12 травня 2022 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 01 листопада 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:М. Є. Червинська А. Ю. Зайцев В. М. Коротун