Ухвала

від 01.11.2022 по справі 335/3706/19

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 01.11.2022 Справа № 335/3706/19

ЗАПОРІЗЬКИЙ Апеляційний суд

Провадження №11-кп/807/1272/22Головуючий у 1-й інстанції Галущенко Ю.А.Єдиний унікальний №335/3706/19Суддя-доповідач в 2-й інстанції ОСОБА_8

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 листопада 2022 року м.Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду в складі

головуючого ОСОБА_8

суддів ОСОБА_9, ОСОБА_10

за участі секретаря ОСОБА_11

прокурора ОСОБА_12

захисника ОСОБА_13,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника ОСОБА_13 на ухвалу Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 05 жовтня 2022 року про продовження строку тримання під вартою

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Запоріжжя, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ,

обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.255, ч.3 ст.27, ч.4 ст.28, ч.5 ст.191, ч.3 ст.27, ч.4 ст.28, ч.3 ст.209, ч.4 ст.189, ч.2 ст.189, ч.1 ст.263-1, ч.1 ст.263 КК України,

ВСТАНОВИЛА

Вказаною ухвалою районного суду задоволено клопотання прокурора та продовжено строк тримання під вартою ОСОБА_1 на 60 днів, тобто до 03.12.2022 року включно.

В апеляційній скарзі захисник просив ухвалу суду скасувати та ухвалити нову ухвалу, якою відмовити в задоволенні клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_1 . Свої вимоги мотивував тим, що прокурор у своєму клопотанні постійно наводить ті ж самі аргументи, але при цьому не додає жодного доказу існування ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК. В клопотанні прокурор не зазначив, яким саме свідкам, на думку обвинувачення, погрожував ОСОБА_1 або може погрожувати. При цьому суд, пославшись в своїй ухвалі на те, що факти висловлення на адресу потерпілих погроз знайшли своє підтвердження, спотворив покази потерпілого ОСОБА_2 , свідків ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 та зазначив їх в редакції, яка повністю не відповідає реальним показам, наданим такими особами в судових засіданнях. Крім того, обвинувачений вже досить тривалий час необґрунтовано тримається під вартою, що фактично призводить до відбування ним покарання без ухвалення обвинувального вироку, який набрав законної сили. Також зазначив, що суд не роз`яснив обвинуваченому зміст пред`явленого обвинувачення та проігнорував задокументовані факти фальсифікації кримінального провадження щодо ОСОБА_1 . Тримання обвинуваченого ОСОБА_1 під вартою використовується третіми особами лише як засіб шантажу. А тому, з огляду на недоведеність прокурором існування ризиків, на які він посилається, є всі підстави для відмови в задоволенні клопотання прокурора.

Також захисник просив дослідити під час апеляційного розгляду відеозаписи судових засідань від 02.06.2022 року, 30.06.2022 року, 07.09.2022 року та 14.09.2022 року.

Обвинувачений ОСОБА_1 був належним чином повідомлений про дату, час і місце апеляційного розгляду та судом було забезпечено проведення судового засідання в режимі відеоконференції із установою, де наразі обвинувачений тримається під вартою. Разом з тим, обвинувачений відмовився від проведення судового засідання в режимі відеоконференції, а тому апеляційний розгляд здійснено за відсутності обвинуваченого з огляду на положення ст.336 КПК, відповідно до якої суд не має права прийняти рішення про здійснення дистанційного судового провадження, в якому поза межами приміщення суду перебуває обвинувачений, якщо він проти цього заперечує, крім випадків здійснення дистанційного судового провадження в умовах воєнного стану.

Заслухавши доповідь судді про сутність судового рішення та аргументи скарги; з`ясувавши позицію захисника, який повністю підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги та наполягав на її задоволенні; прокурора, який заперечив проти скарги та просив залишити ухвалу суду без змін; перевіривши матеріали провадження і обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

З представлених матеріалів провадження вбачається, що на розгляді Шевченківського районного суду м.Запоріжжя перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.255, ч.3 ст.27, ч.4 ст.28, ч.5 ст.191, ч.3 ст.27, ч.4 ст.28, ч.3 ст.209, ч.4 ст.189, ч.2 ст.189, ч.1 ст.263-1, ч.1 ст.263 КК, а також за обвинуваченням ОСОБА_6 за ч.3 ст.15, п.7 ч.2 ст.115, п.п.7, 13, ч.2 ст.115, ч.2 ст.189, ч.4 ст.189, ч.1 ст.307, ОСОБА_7 за ч.4 ст.189 КК.

Прокурор звернувся до суду з клопотанням про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_1 .

Суд першої інстанції, задовольняючи дане клопотання, виходив з того, що у даній справі продовжують існувати ризики того, що обвинувачений може переховуватися від суду та незаконно впливати на свідків та потерпілих, а тому для їх запобігання необхідно продовжити строк тримання обвинуваченого під вартою, оскільки саме цей запобіжний захід є найбільш дієвим та доцільним заходом забезпечення кримінального провадження.

Колегія суддів погоджується із таким рішенням суду першої інстанції виходячи з такого.

Як зазначено у ст.2 КПК, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

З метою досягнення завдань кримінального провадження та для належного здійснення правосуддя у справах про вчинення кримінального правопорушення у КПК України передбачено заходи забезпечення кримінального провадження, до яких належить, зокрема, тримання підозрюваного, обвинуваченого під вартою (статті 131, 176, 183 КПК України).

Тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК України. До цих ризиків належать такі спроби підозрюваного, обвинуваченого, як переховування від органів досудового розслідування та/або суду; знищення, переховування або спотворення будь-яких речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконний вплив на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином; вчинення іншого кримінального правопорушення чи продовження кримінального правопорушення, у якому особа підозрюється, обвинувачується.

Звертаючись до суду з клопотанням про продовження строків тримання під вартою, прокурор має викласти обставини, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з`явилися нові ризики, які виправдовують продовження тримання особи під вартою, та обставини, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою (ч.3 ст.199 КПК України).

Наведені у клопотанні прокурора підстави для продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_1 перевірялись судом першої інстанції при розгляді клопотання. При цьому у судовому засіданні заслухані пояснення обвинуваченого ОСОБА_1 , доводи його захисника, думка прокурора, представників потерпілих та з`ясовані обставини, які мають значення при вирішенні питання щодо продовження строку тримання особи під вартою.

Із наданих матеріалів оскарження ухвали убачається, що ОСОБА_1 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.255, ч.3 ст.27, ч.4 ст.28, ч.5 ст.191, ч.3 ст.27, ч.4 ст.28, ч.3 ст.209, ч.4 ст.189, ч.2 ст.189, ч.1 ст.263-1, ч.1 ст.263 КК України, які є особливо тяжкими та тяжкими злочинами, за які передбачено суворе покарання у виді позбавлення волі на тривалий строк.

На обґрунтування висунутого обвинувачення прокурором надані докази, які судом першої інстанції будуть перевірятися на предмет їх належності, допустимості, достатності та взаємозв`язку.

Перевіривши наявні матеріали провадження, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що ризики, вказані прокурором у клопотанні, не зменшились та існують на даний час.

Як убачається з наданих суду апеляційної інстанції матеріалів, ОСОБА_1 обвинувачується у вчиненні протягом кількох років особливо тяжких злочинів, які пов`язані в т.ч. з погрозами життю та здоров`ю громадян, тому, враховуючи фактичні обставини провадження, існує ризик незаконного впливу з боку обвинуваченого на потерпілих та свідків, які ще не допитані, з метою зміни їх показань, що може перешкодити цьому провадженню.

Окрім цього, існує ризик того, що обвинувачений, усвідомлюючи суворість покарання, що йому загрожує у разі визнання його винуватим у інкримінованих йому правопорушеннях, може переховуватись від суду.

При цьому, вказаний ризик є високим, оскільки обвинувачений ОСОБА_1 вже перебував у розшуку, в тому числі на стадії досудового розслідування постановою слідчого був оголошений його міжнародний розшук.

Таким чином, на думку колегії суддів, висновки суду про продовження існування вказаних ризиків ґрунтуються на матеріалах провадження.

При апеляційному розгляді встановлено, що судовий розгляд кримінального провадження ще триває, не всі потерпілі та свідки на цей час допитані, що обумовлено об`єктивними причинами.

Зокрема, тривалість судового розгляду окрім іншого обумовлена складністю цього провадження, обсягом висунутого обвинувачення та доказів, які необхідно дослідити, великою кількістю учасників провадження, тим, що розгляд провадження здійснюється судом колегіально, зміною підсудності провадження через неможливість утворення складу суду у іншому місцевому суді.

В той же час, колегією суддів встановлено, що суд першої інстанції вживає заходів для пришвидшення судового розгляду, тяганини з боку суду не убачається.

Зі слів прокурора та захисника встановлено, що судові засідання у провадженні призначаються кожного тижня, дослідження доказів триває згідно з визначеним судом порядком.

Колегія суддів вважає, що оцінивши всі вищевказані обставини у сукупності, суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що задля забезпечення цього провадження необхідно продовжити строк тримання обвинуваченого ОСОБА_1 під вартою, оскільки ризики, які існували на момент застосування до останнього вказаного запобіжного заходу, не зменшились, з огляду на особу обвинуваченого, в т.ч. його поведінку під час досудового розслідування, характер та ступінь тяжкості інкримінованих останньому правопорушень та суворість можливого покарання.

Практика ЄСПЛ не вбачає тяжкість обвинувачення або підозри самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте, таке обвинувачення або підозра у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі "Ілійков проти Болгарії" №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що "суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів".

Аналогічна позиція викладена у рішенні ЄСПЛ від 10 лютого 2011 року у справі "Харченко проти України", де зазначено, що на етапі розгляду питання щодо взяття заявника під варту аргументами на користь такого рішення стали серйозність звинувачень, пред`явлених заявникові, та ризик його втечі.

У рішенні по справі "W проти Швейцарії" від 26 січня 1993 року Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за особливо тяжкий злочин підвищує ризик того, що обвинувачений може ухилятись від слідства.

Отже, висновок суду першої інстанції не суперечить як національному законодавству, так і практиці Європейського Суду з прав людини, згідно з якою, допустимими підставами для взяття й тримання особи під вартою є наявність із боку цієї особи таких загроз як: перешкоджання розслідуванню, вплив на свідків та інших осіб, ухилення від слідства та суду або повторне вчинення злочину, за умови доведеності таких ризиків (рішення у справах «Смірнов проти Росії» від 24 липня 2003 року; «Вемгофф проти Німеччини» від 27 червня 1968 року; «Штегмюллер проти Австрії» від 10 листопада 1969 року; «Мацнеттер проти Австрії» від 10 листопада 1969 року; «Летельєр проти Франції» від 26 червня 1991 року та ін.).

З урахуванням фактичних обставин кримінального провадження та відомостей про особу обвинуваченого, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що інші більш м`які запобіжні заходи можуть бути недостатніми для запобігання встановлених ризиків.

При цьому, колегія суддів бере до уваги те, що менш суворий ніж тримання під вартою запобіжний захід, що застосовувався до ОСОБА_1 раніше, не забезпечив належної процесуальної поведінки останнього.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції врахував всі обставини, з якими закон пов`язує можливість тримання особи під вартою, суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи та не суперечить практиці Європейського суду з прав людини і вимогам Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, та своїм рішенням забезпечив високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.

Посилання сторони захисту на відсутність ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України, перевірялися судом та спростовані в оскаржуваній ухвалі, яка є належним чином вмотивованою.

Відповідаючи на довід сторони захисту щодо тривалості тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_1 , колегія суддів звертає увагу на таке.

Згідно з матеріалами провадження, обвинувачений дійсно затриманий 16 лютого 2020 року та з цього часу він перебуває під вартою. Разом з цим, як вже зазначено, встановлені ризики не зменшились та лишаються високими, зокрема, ризик переховування обвинуваченого від суду, оскільки обвинувачений під час досудового розслідування після зміни йому запобіжного заходу з тримання під вартою на особисте зобов`язання тривалий час переховувався від органу досудового розслідування.

На думку колегії суддів, з урахуванням вищезазначеного, строк тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_1 не виходить за межі розумного строку та не суперечить ст.5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод.

Перевірка доводів сторони захисту про необґрунтованість та безпідставність висунутого обвинувачення, а також про фальсифікацію матеріалів справи мають перевірятися судом першої інстанції у встановленому законом порядку та оцінюватись у сукупності з іншими доказами.

Перевірка вказаного питання на цій стадії провадження до компетенції апеляційного суду не відноситься.

Так само не відноситься до компетенції апеляційного суду на цій стадії процесу і перевірка та оцінка показань свідків та потерпілих, на які вказує захисник в апеляційній скарзі та при апеляційному розгляді, у зв`язку з чим у задоволенні клопотання захисника про дослідження цих показань під час апеляційного розгляду відмовлено.

Доводи захисника про те, що тримання обвинуваченого ОСОБА_1 під вартою використовується третіми особами лише як засіб шантажу, на думку колегії суддів не є слушними, оскільки суд, продовжуючи строк тримання обвинуваченого під вартою, виходив перш за все зі встановлених обставин та вимог закону, на які послався у своєму рішенні.

Таким чином, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції є законною, обґрунтованою та належним чином вмотивованою, а доводи апелянта про протилежне суперечать змісту цієї ухвали.

Дані про те, що обвинувачений за станом здоров`я не може утримуватися в умовах СІЗО, в матеріалах провадження відсутні.

Отже колегія суддів, виходячи з наведених в апеляційній скарзі захисника мотивів, не знаходить законних та обґрунтованих підстав для скасування оскаржуваної ухвали чи зміни запобіжного заходу обвинуваченому за наслідками апеляційного розгляду.

Істотних порушень кримінального процесуального закону, які б тягли безумовне скасування ухвали, судом апеляційної інстанції не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.407, 418, 419 КПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА

апеляційну скаргу захисника ОСОБА_13 залишити без задоволення.

Ухвалу Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 05 жовтня 2022 року про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_1 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддяСуддяСуддяОСОБА_8ОСОБА_9ОСОБА_10