Окрема думка

від 22.12.2022 по справі 335/3706/19

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 22.12.2022 Справа № 335/3706/19

ОКРЕМА ДУМКА

судді Запорізького апеляційного суду

ОСОБА_1

у справі №11-кп/807/1400/22

22 грудня 2022 року м.Запоріжжя

22грудня 2022року ухвалоюколегії суддівЗапорізького апеляційногосуду частковозадоволено апеляційнускаргу захисника ОСОБА_2 і змінено ухвалу Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 30 листопада 2022 року, якою до 29.01.2023 року було продовжено строк тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_3 . Частково задовольняючи апеляційну скаргу, апеляційний суд уточнив строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою та додатково визначив альтернативний запобіжний захід у виді застави у розмірі 800(вісімсот) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 2147200 (два мільйона сто сорок сім тисяч двісті) гривень.

Будучи не згодним з рішенням апеляційного суду висловлюю свою окрему думку.

Згідно з ч.1 ст.183 КПК тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти передбаченим ст.177 КПК ризикам.

За змістом ст.199 КПК, розглядаючи клопотання про продовження строку тримання під вартою, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, суд має з`ясувати всі обставини, які передбачають підстави для застосування цього запобіжного заходу та умови, за яких таке продовження можливе.

При обґрунтуванні рішення про продовження строків тримання під вартою необхідно враховувати вимоги ст.199 КПК, статей 5, 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та положень, встановлених у рішеннях Європейського Суду з прав людини щодо необхідності дотримання розумних строків тримання особи під вартою.

Право на свободу та особисту недоторканість може бути обмежене, однак таке обмеження має здійснюватися з дотриманням конституційних гарантій захисту прав і свобод людини і громадянина, принципів справедливості, рівності та домірності (пропорційності), із забезпеченням справедливого балансу інтересів особи та суспільства, на підставі та в порядку, визначених законами України, з урахуванням актів міжнародного права, позицій Європейського суду з прав людини за вмотивованим рішенням суду.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях (зокрема «Харченко проти України», «Єлоев проти України», «Фельдман проти України») неодноразово акцентував увагу на тому, що доцільність продовження строків тримання під вартою як упродовж досудового розслідування, так і судового розгляду, ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи та її судового розгляду зменшуються ризики, які стали підставою для взяття особи під варту на початковій стадії розслідування. Відповідно, кожне наступне продовження строку тримання під вартою має містити детальне обґрунтування ризиків, що залишаються, та їх аналіз, як підстави для подальшого втручання у право особи на свободу. Таким чином, зі спливом певного часу саме тільки існування обґрунтованої підозри перестає бути підставою для позбавлення особи свободи, і орган досудового розслідування чи прокурор мають навести інші підстави. До того ж, такі підстави мають бути чітко вказані.

У справі «Штепа проти України» Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначав, що ухвала районного суду не містила чітких та конкретних підстав для тримання заявниці під вартою, крім простого посилання на доводи слідчого, без будь-якої оцінки правдоподібності підстав, на які посилався останній. Суд також зауважував, що тяжкість висунутих проти заявниці обвинувачень та ризик її переховування чи перешкоджання слідству згадувалися у первинній постанові про обрання їй запобіжного заходу у виді тримання під вартою. Проте з плином часу це обґрунтування не змінилося та далі складалося з тих самих шаблонних та стереотипних висновків. Крім того, Суд зазначив, що в цій справі національні суди постійно обґрунтовували подальше тримання заявниці під вартою відсутністю підстав для її звільнення, тоді як пункт 3 статті 5 Конвенції передбачає протилежний підхід та вимагає наведення національними органами державної влади підстав для тривалого утримання особи під вартою. З огляду на зазначене, Суд вважав, що не розглянувши конкретні факти або альтернативні триманню під вартою запобіжні заходи, та посилаючись головним чином і постійно на тяжкість обвинувачень, органи державної влади продовжували строк тримання заявниці під вартою до розгляду справи судом на підставах, які для обґрунтування тривалості тримання під вартою не можуть вважатися «достатніми».

Так, з матеріалів провадження вбачається, що запобіжний захід у виді тримання під вартою був застосований до ОСОБА_3 ще в лютому 2020 року та в подальшому багаторазово продовжувався. Відтак станом на день апеляційного розгляду ОСОБА_3 тримається під вартою більше ніж 2 роки 10 місяців.

Кримінальне провадження щодо ОСОБА_3 надійшло до Шевченківського районного суду м.Запоріжжя 23.02.2021 року.

Станом на 22.12.2022 року у справі проведено більше 50 судових засідань і за весь цей час судом допитано лише 2 потерпілих із 7 та 18 свідків із 45. Прокурором не надано і судом не досліджено жодного письмового доказу винуватості ОСОБА_3 у справі. Судові засідання постійно відкладаються у зв`язку з викликом потерпілих і свідків та суд щоразу продовжує строк тримання під вартою ОСОБА_3 .

З часу попереднього засідання апеляційного суду від 01.11.2022 року минуло майже два місяці, проте за цей час у справі районним судом проведено лише 6 судових засідань, під час яких було допитано лише 5 свідків.

Такий повільний судовий розгляд істотно впливає на оперативність розгляду справи та негативно відображається на правах обвинуваченого.

Крім того, з огляду на введення в Україні воєнного стану, існує висока вірогідність неможливості явки недопитаних потерпілих та свідків. Під час попередніх апеляційних розглядів прокурор зазначав, що двоє потерпілих в теперішній час перебувають за межами України, а один за межами Запорізької області. До суду вони не з`являються і на зв`язок не виходять. Ряд свідків у кримінальному провадженні перебувають на тимчасово окупованих територіях. Відтак, обвинувачений ОСОБА_3 продовжуватиме невиправдано довго триматися під вартою.

При цьому з клопотанням про зміну порядку дослідження доказів прокурор до суду не звертався. Зокрема прокурором не ініціювалось питання про дослідження письмових доказів у разі неявки свідків чи потерпілих у справі і, як наслідок, судом не досліджено жодного письмового доказу.

Також, з огляду на складність даного кримінального провадження, його об`єм та кількість учасників судового провадження, ймовірність розгляду даного провадження із ухваленням судового рішення в найближчий термін є вкрай низькою.

Крім того, зі змісту оскаржуваної ухвали вбачається, що суд, продовжуючи строк тримання під вартою обвинуваченого, послався на існування у даній справі таких ризиків, як можливість переховування обвинуваченого від суду та незаконного впливу на потерпілих та свідків.

Проте, незважаючи на існування в зазначеному провадженні ризику переховування обвинуваченого від суду, слід звернути увагу в даному випадку на практику Європейського суду з прав людини, який в своїх рішеннях запровадив стандарт, за яким ризик втечі зменшується зі збігом часу, проведеного під вартою (рішення «Ноймайстер проти Австрії» та «Мамедова проти Росії»). При цьому, ЄСПЛ в згаданих рішеннях зазначає, що ризик переховування від правосуддя повинен оцінюватись в сукупності із характеристикою особи арештованого та його поведінки.

Тяжкість висунутого обвинувачення проти ОСОБА_3 та ризик його переховування згадувався у первинній ухвалі суду про обрання йому запобіжного заходу у виді тримання під вартою. Проте з плином часу це обґрунтування не змінилося та далі складається з тих самих шаблонних та стереотипних висновків.

Ризик незаконного впливу на потерпілих та свідків на даному етапі якщо і існує, однак може бути зменшений або усунутий шляхом покладення на обвинуваченого передбаченого п.4 ч.5 ст.194 КПК обов`язку, зокрема утримуватися від спілкування зі свідками та потерпілими у справі. При цьому судом не враховувалось перебування більшості недопитаних потерпілих за межами України і Запорізької області.

Відтак, оскаржувана ухвала не містить достатнього та відповідного обґрунтування поважності і доцільності такого тривалого строку перебування обвинуваченого ОСОБА_3 під вартою.

Подальше тримання обвинуваченого ОСОБА_3 під вартою є невиправданим, оскільки прокурор не довів, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого та запобігти встановленим у даній справі ризикам.

Стороною захисту неодноразово надавався лист директора ТОВ «Укрбудформат» (останній лист датований 12 серпня 2022 року) про те, що в разі застосування до ОСОБА_3 запобіжного заходу не пов`язаного із триманням під вартою, зазначене товариство забезпечить на весь період дії запобіжного заходу умови перебування ОСОБА_3 у будівлі, яка розташована у АДРЕСА_1 ). Строк дії даного договору не закінчився. Дане приміщення є придатним для постійного проживання в ньому.

Під час попередніх розглядів апеляційних скарг сторони захисту ОСОБА_3 зазначав, що дане приміщення йому добре знайоме, фактично опосередковано належить його родині, пристосоване для постійного проживання в ньому, обладнане для цього усім необхідним.

У будь-якому разі перебування обвинуваченого на цілодобовому домашньому арешті за вказаною адресою безумовно покращило б житлові умови обвинуваченого на час судового розгляду даного кримінального провадження з огляду на подальші перспективи його тривалості. А застосування до обвинуваченого під час цілодобового домашнього арешту електронних засобів контролю забезпечило б належний контроль за місцезнаходженням обвинуваченого, гарантоване його повідомлення про час і місце майбутніх судових засідань, усунення будь-якого ймовірного впливу на свідків і потерпілих в даному провадженні.

У клопотанні сторона обвинувачення в обґрунтування неможливості застосування більш м`якого запобіжного заходу переважною мірою посилається на тяжкість інкримінованих обвинуваченому кримінальних правопорушень.

Разом з цим, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що сама по собі тяжкість покарання, що загрожує підозрюваному чи обвинуваченому у разі визнання його вини не може бути підставою для застосування до нього найбільш суворого запобіжного заходу у виді тримання під вартою.

При цьому, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні в справі «Манчіні проти Італії» зазначив, що за наслідками та способами застосування як тримання під вартою, так і домашній арешт прирівнюються до позбавлення волі для цілей ст.5 п.1 п.п."с" Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Тобто цілодобовий домашній арешт цілком може забезпечити виконання обвинуваченим покладених на нього обов`язків.

При цьому у разі порушення обвинуваченим визначених умов та обмежень домашнього арешту прокурор вправі ставити питання про зміну йому запобіжного заходу.

Відтак, апеляційний суд мав право і можливість частково задовольнивши апеляційну скаргу захисника ОСОБА_2 , скасувати оскаржувану ухвалу та ухвалити нову ухвалу, якою застосувати до обвинуваченого запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту із застосуванням електронного засобу контролю та покладенням передбачених ст.194 КПК обов`язків.

Суддя ОСОБА_4 ОСОБА_5