Ухвала

від 22.12.2022 по справі 335/3706/19

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 22.12.2022 Справа № 335/3706/19

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний №335/3706/19 Головуючий в 1 інст. ОСОБА_1

Провадження №11-кп/807/1400/22 Доповідач в 2 інст. ОСОБА_2

Категорія ст.199 КПК України

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 грудня 2022 року місто Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду в складі

головуючого ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

при секретарі ОСОБА_5 ,

розглянула в апеляційному порядку у відкритому судовому засіданні матеріали оскарження ухвали Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 30 листопада 2022 року щодо

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Запоріжжя, громадянина України, який має середню-спеціальну освіту, одружений, має на утриманні двох малолітніх дітей, проживає та зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимий,

обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.255, ч.3 ст.27, ч.4 ст.28, ч.5 ст.191, ч.3 ст.27, ч.4 ст.28, ч.3 ст.209, ч.4 ст.189, ч.2 ст.189, ч.1 ст.263-1, ч.1 ст.263 КК України,

за участю прокурора ОСОБА_7 ,

захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_8 ,

представника потерпілих - адвоката ОСОБА_9 .

Захисник обвинуваченого ОСОБА_6 адвокат ОСОБА_8 звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою на ухвалу Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 30 листопада 2022 року, якою задоволене клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу щодо ОСОБА_6 та продовжений строк дії запобіжного заходу щодо останнього у виді тримання під вартою строком на 60 днів, тобто до 29 січня 2023 року включно.

Своє рішення суд першої інстанції мотивував наявністю ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України, та тим, що жоден з більш м`яких запобіжних заходів, не пов`язаних з триманням під вартою, не забезпечить належної поведінки обвинуваченого.

В апеляційній скарзі захисник обвинуваченого ОСОБА_6 адвокат ОСОБА_8 просить ухвалусуду першоїінстанції скасувати,постановити новуухвалу, якою у задоволенні клопотання прокурора про продовження ОСОБА_6 запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 днів, відмовити.

В обґрунтуваннясвоєї скаргизазначає, що в оскаржуваній ухвалі суд наводить ті ж самі шаблонні та формальні аргументи, які були викладені раніше у відповідних ухвалах.

Крім того, прокурор не надав до суду жодного доказу існування наведених ризиків, як того вимагає ст.184, ст.199 КПК України.

Вказані ризики на думку сторони захисту є недоведеними та в умовах дії воєнного стану в країні абсолютно нівелюються.

Обґрунтованість та доведеність ризику, як переховування від суду, без наявності фактичних даних, які б підтверджували їх є припущенням.

Крім того, ризик втечі, який зазначений в оскаржуваній ухвалі, відсутній.

ОСОБА_6 не має наміру переховуватись від суду, доказів протилежного прокурор до суду не надав.

При цьому, суд системно ігнорує наявність в матеріалах справи листа Генерального секретаріату Інтерпол за номером LA/72615-212 від 19 липня 2019 року. Відомості, що містяться у зазначеному листі Інтерпол, вказують, що ОСОБА_6 у міжнародний розшук каналами Інтерпол не було оголошено.

Сторона захисту зазначає, що прокурор не вживає жодних заходів для забезпечення явки свідків до суду для надання ними показань.

На обґрунтування начебто існування такого ризику, як незаконний вплив на потерпілих та свідків, суд фактично припустився до надання власних оціночних суджень.

Винуватість ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованих йому злочинах, в т.ч. за ч.1 ст.255 КК України, у порядку КПК України не доведена, судом не встановлена.

Відповідно таке обґрунтування суду на підтвердження існування ризику як можливе вчинення ОСОБА_6 іншого кримінального правопорушення, порушує презумпцію невинуватості особи.

Крім того, обвинувальний акт не відповідає ст.291 КПК України.

В оскаржуваній ухвалі суд першої інстанції зазначив, що обґрунтованість підозри відносно обвинуваченого ОСОБА_6 підтверджується відомостями з Реєстру матеріалів досудового розслідування, однакреєстр матеріалів досудового розслідування не є доказом в розумінні КПК України, а є лише додатком до обвинувального акту.

ОСОБА_6 не роз`яснено зміст пред`явленого обвинувачення, порушено ст.348 КПК України, ігноруючи задокументовані факти фальсифікації кримінального провадження №12014080000000242, як і відсутність сформульованого ОСОБА_6 обвинувачення.

Сторона захисту звертає увагу на те, що запобіжний захід у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_6 був застосований ще 17 лютого 2020 року.

Оскаржувана ухвала не містить достатнього та відповідного обґрунтування поважності і доцільності такого тривалого перебування ОСОБА_6 під вартою.

Згідно з ухвалою суду, прокурором ОСОБА_7 до Шевченківського районного суду м.Запоріжжя було подано клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_6 строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 60 днів.

В обґрунтування клопотання прокурор вказав на наявність обґрунтованого обвинувачення у вчиненні ОСОБА_6 інкримінованих йому кримінальних правопорушень, на існування ризиків, передбачених ст.177 КПК України, а саме на те, що обвинувачений, перебуваючи на волі, може незаконно впливати на потерпілих та свідків, вчинити інше кримінальне правопорушення, переховуватись від суду, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, а тому жоден із більш м`яких запобіжних заходів не може запобігти вказаним ризикам.

При розгляді та вирішенні клопотання суд керувався таким.

Клопотання розглядалосьсуддею,яка єчленом колегіїсуддів,на підставіп.20-5розділу ХІ«Перехідні положення»КПК України,у якомувизначено,що тимчасово, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), встановлюються певні особливості судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальних провадженнях та розгляду окремих питань під час судового провадження.

Зокрема, цим пунктом визначено, що у разі неможливості у визначений цим Кодексом строк суддею (колегією суддів) розглянути клопотання про обрання або продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, крім клопотання, поданого на розгляд до Вищого антикорупційного суду, воно може бути передано на розгляд до іншого судді, визначеного в порядку, встановленому частиною третьоюстатті 35 цього Кодексу, або розглянуто головуючим, а за його відсутності - іншим суддею зі складу колегії суддів, якщо справа розглядається колегіально, або може бути передано для розгляду до іншого суду в межах юрисдикції одного суду апеляційної інстанції або до суду в межах юрисдикції різних апеляційних судів в порядку, передбаченому абзацом шостим цього пункту.

Згідноз Постановою Кабінету Міністрів України № 928 від 19 серпня 2022 року на території України до 31 грудня 2022 року продовжено дію карантину, встановленого Постановою Кабінету Міністрів України № 1236 від 09 грудня 2020 року Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

У судовому засіданні прокурор підтримав подане клопотання за вказаними у ньому підставами, а представники потерпілих підтримали позицію прокурора.

Захисник, з доводами якого погодився обвинувачений ОСОБА_6 , заявив суду, що клопотання прокурора необґрунтоване, подане з формальних підстав та є засобом шантажу. При цьому, жоден з ризиків, на які вказав прокурор, не доведено стороною обвинувачення, а тому захисник просив суд відмовити у задоволенні клопотання прокурора.

Захисники обвинувачених ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , як і обвинувачені, підтримали позицію сторони захисту.

Заслухавши доповідь судді; захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_8 на підтримання апеляційної скарги; прокурора та представника потерпілих - адвоката ОСОБА_9 , які заперечували проти задоволення апеляційної скарги, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи, викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що остання підлягає задоволенню частково, з таких підстав.

Як зазначено у ст.2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

З метою досягнення завдань кримінального провадження та для належного здійснення правосуддя у справах про вчинення кримінального правопорушення у КПК України передбачено заходи забезпечення кримінального провадження, до яких належить, зокрема, тримання підозрюваного, обвинуваченого під вартою (статті 131, 176, 183 КПК України).

Тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК України. До цих ризиків належать такі спроби підозрюваного, обвинуваченого, як переховування від органів досудового розслідування та/або суду; знищення, переховування або спотворення будь-яких речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконний вплив на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином; вчинення іншого кримінального правопорушення чи продовження кримінального правопорушення, у якому особа підозрюється, обвинувачується.

Звертаючись до суду з клопотанням про продовження строків тримання під вартою, прокурор має викласти обставини, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з`явилися нові ризики, які виправдовують продовження тримання особи під вартою, та обставини, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою (ч.3 ст.199 КПК України).

Наведені у клопотанні прокурора підстави для продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_6 перевірялись судом першої інстанції при розгляді клопотання. При цьому у судовому засіданні заслухані пояснення обвинуваченого ОСОБА_6 , доводи його захисника, думка прокурора, представників потерпілих та з`ясовані обставини, які мають значення при вирішенні питання щодо продовження строку тримання особи під вартою.

Із наданих матеріалів оскарження ухвали убачається, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.255, ч.3 ст.27, ч.4 ст.28, ч.5 ст.191, ч.3 ст.27, ч.4 ст.28, ч.3 ст.209, ч.4 ст.189, ч.2 ст.189, ч.1 ст.263-1, ч.1 ст.263 КК України, які є особливо тяжкими та тяжкими злочинами, за які передбачено суворе покарання у виді позбавлення волі на тривалий строк.

На обґрунтування висунутого обвинувачення прокурором надані докази, які судом першої інстанції будуть перевірятися на предмет їх належності, допустимості, достатності та взаємозв`язку.

Перевіривши наявні матеріали провадження, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що ризики, вказані прокурором у клопотанні, не зменшились та існують на даний час.

Як убачається з наданих суду апеляційної інстанції матеріалів, ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні протягом кількох років особливо тяжких злочинів, які пов`язані в т.ч. з погрозами життю та здоров`ю громадян, тому, враховуючи фактичні обставини провадження, існує ризик незаконного впливу з боку обвинуваченого на потерпілих та свідків, які ще не допитані, з метою зміни їх показань, що може перешкодити цьому провадженню. Окрім цього, усвідомлюючи суворість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим у інкримінованих йому правопорушеннях, останній може переховуватись від суду, оскільки він вже перебував у розшуку, в тому числі на стадії досудового розслідування постановою слідчого був оголошений його міжнародний розшук.

Отже, на думку колегії суддів, висновки суду про продовження існування вказаних ризиків ґрунтуються на матеріалах провадження.

Колегія суддів вважає, що оцінивши всі вищевказані обставини у сукупності, суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що задля забезпечення цього провадження необхідно продовжити строк тримання обвинуваченого ОСОБА_6 під вартою, оскільки ризики, які існували на момент застосування до останнього вказаного запобіжного заходу, не зменшились, з огляду на особу обвинуваченого, в т.ч. його поведінку під час досудового розслідування, характер та ступінь тяжкості інкримінованих останньому правопорушень та суворість можливого покарання.

Практика ЄСПЛ не вбачає тяжкість обвинувачення або підозри самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте, таке обвинувачення або підозра у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі "Ілійков проти Болгарії" №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що "суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів".

Аналогічна позиція викладена у рішенні ЄСПЛ від 10 лютого 2011 року у справі "Харченко проти України", де зазначено, що на етапі розгляду питання щодо взяття заявника під варту аргументами на користь такого рішення стали серйозність звинувачень, пред`явлених заявникові, та ризик його втечі.

Отже, висновок суду першої інстанції не суперечить як національному законодавству, так і практиці Європейського Суду з прав людини, згідно з якою, допустимими підставами для взяття й тримання особи під вартою є наявність із боку цієї особи таких загроз як: перешкоджання розслідуванню, вплив на свідків та інших осіб, ухилення від слідства та суду або повторне вчинення злочину, за умови доведеності таких ризиків (рішення у справах «Смірнов проти Росії» від 24 липня 2003 року; «Вемгофф проти Німеччини» від 27 червня 1968 року; «Штегмюллер проти Австрії» від 10 листопада 1969 року; «Мацнеттер проти Австрії» від 10 листопада 1969 року; «Летельєр проти Франції» від 26 червня 1991 року та ін.).

Крім того, апеляційний суд враховує правову позицію ЄСПЛ, викладену у рішенні по справі "W проти Швейцарії" від 26 січня 1993 року, де Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за особливо тяжкий злочин підвищує ризик того, що обвинувачений може ухилятись від слідства.

Доводи, викладені в апеляційній скарзі, та ті, що заявлені при апеляційному розгляді стороною захисту, на думку колегії суддів, правильності вказаних висновків суду першої інстанції не спростовують.

Те, що в оскаржуваній ухвалі суд навів ті самі мотиви, які були наведені в попередніх ухвалах про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого, не спростовують висновків суду та не вказують на незаконність і необґрунтованість прийнятого судового рішення.

Перевіряючи доводи сторони захисту про те, що прокурор у своєму клопотанні не зазначив жодного доказу на існування наведених ризиків, як того вимагає ст.184, ст.199 КПК України, колегія суддів звертає увагу на те, що клопотання подане на стадії судового розгляду та в ньому наведено відповідне обґрунтування та міститься посилання на обставини, які, на думку прокурора дають підстави для застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою.

Колегія суддів вважає, що при розгляді клопотання прокурором доведено, що вказані у клопотанні ризики продовжують існувати, тому суд дійшов правильного висновку про необхідність задоволення поданого клопотання.

Свої висновки про необхідність продовження строку тримання обвинуваченого під вартою суд належним чином вмотивував.

Доводи сторони захисту про відсутність ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України, перевірялися судом та спростовані в оскаржуваній ухвалі, яка є належним чином вмотивованою, а доводи сторони захисту про протилежне суперечать змісту самої ухвали.

Перевіряючи доводи сторони захисту щодо тривалості тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_6 , колегія суддів звертає увагу на таке.

Згідно з матеріалами провадження, обвинувачений дійсно затриманий 16 лютого 2020 року та з цього часу він перебуває під вартою. Разом з цим, як вже зазначено, встановлені ризики не зменшились. Зокрема, ризик переховування обвинуваченого від суду є високим, оскільки обвинувачений під час досудового розслідування після зміни йому запобіжного заходу з тримання під вартою на особисте зобов`язання тривалий час переховувався від органу досудового розслідування.

Доводи сторони захисту на спростування цих обставин, на думку колегії суддів, не є переконливими. Лист Інтерполу, на який посилається захисник, не спростовує того факту, що ОСОБА_6 переховувався від органу досудового розслідування.

Дані про те, що обвинувачений за станом здоров`я не може утримуватися в умовах СІЗО, в матеріалах провадження відсутні.

З доводами сторони захисту про можливість застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у виді домашнього арешту за адресою: АДРЕСА_2 , з покладенням на нього обов`язку носити електронний засіб контролю, колегія суддів не погоджується з огляду на таке.

Згідно з положеннями ст.181 КПК України, домашній арешт полягає в забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби.

Частиною п`ятою цієї статті передбачено, що працівники органу внутрішніх справ з метою контролю за поведінкою підозрюваного, обвинуваченого, який перебуває під домашнім арештом, мають право з`являтися в житло цієї особи, вимагати надати усні чи письмові пояснення з питань, пов`язаних із виконанням покладених на неї зобов`язань, використовувати електронні засоби контролю.

Приміщення, про яке вказує захисник, не є житловим та обвинувачений не є його власником. Як убачається з наданих захисником документів, це приміщення належить ТОВ «УКРБУДФОРМАТ» та по суті є офісним і по всьому периметру огороджено парканом, що унеможливлює вільний прохід до будівлі.

Викладене може ускладнити чи взагалі унеможливити здійснення належного контролю за поведінкою обвинуваченого в порядку, визначеному статтею 181 КПК України, у разі застосування до останнього запобіжного заходу у виді домашнього арешту із забороною залишати вказане нежитлове приміщення.

Окрім того, згідно з обвинувальним актом, вказане приміщення фактично є місцем вчинення інкримінованих ОСОБА_6 злочинів. Зокрема, в обвинувальному акті зазначено, що з метою координації дій злочинної організації, сприяння зустрічі представників злочинних груп, зберігання знарядь і засобів вчинення злочинів, в тому числі вогнепальної та травматичної зброї, також боєприпасів, тимчасового зберігання грошових коштів, отриманих за результатами вчинення злочинів, а також для висунення незаконних вимог, отримання грошових коштів від підприємців ОСОБА_6 обрав в тому числі офісне приміщення ТОВ «Укрбудформат», розташоване за адресою: м.Запоріжжя, вул.Патріотична, 7-А.

Обґрунтованість вказаного обвинувачення має перевірятися судом першої інстанції у встановленому законом порядку.

Що стосується доводів захисника про невідповідність обвинувального акту щодо ОСОБА_6 вимогам ст.291 КПК, апеляційний суд звертає увагу на таке.

Питання щодо відповідності обвинувального акту вимогам вказаної статті перевірялося судом першої інстанції на стадії підготовчого провадження та підстав для повернення цього акту прокурору не встановлено, у зв`язку з чим призначено судовий розгляд, який наразі триває.

Перевірка доводів сторони захисту про необґрунтованість та безпідставність висунутого обвинувачення, а також про фальсифікацію матеріалів справи на цій стадії процесу не відноситься до компетенції апеляційного суду.

Вказані доводи також мають перевірятися судом першої інстанції у встановленому законом порядку та оцінюватись у сукупності з іншими доказами.

Так само підлягають перевірці при судовому розгляді і доводи сторони захисту про відсутність доказів винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованих йому злочинів.

Те, що в оскаржуваній ухвалі суд першої інстанції зазначив, що обґрунтованість підозри підтверджується відомостями з Реєстру матеріалів досудового розслідування, на думку колегії суддів, не вказує на упередженість суду, оскільки оцінку доказів суд в своїй ухвалі не надавав.

З приводу доводів захисника в апеляційній скарзі про те, що обвинуваченому ОСОБА_6 не роз`яснено суті висунутого йому обвинувачення, колегія суддів звертає увагу на те, що перевірка вказаного питання не входить до компетенції апеляційного суду на цій стадії провадження.

Разом з тим, щодо визначеного судом першої інстанції строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_6 , колегія суддів звертає увагу на таке.

Відповідно до вимог ч.1 ст.197 КПК України, строк дії ухвали слідчого судді, суду про тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою не може перевищувати шістдесяти днів.

Проте, оскаржуваною ухвалою суд першої інстанції помилково продовжив дію запобіжного заходу у виді тримання обвинуваченому ОСОБА_6 на строк, що перевищує 60 днів, визначивши строк дії ухвали до 29 січня 2023 року включно (замість 28 січня 2023 року).

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала в цій частині підлягає зміні відповідно до положень ст.ст.407-408 КПК України.

Окрім того, колегія суддів вважає, що суд, в чергове продовжуючи строк тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 , з урахуванням тривалості судового розгляду і перебування обвинуваченого під вартою, а також відсутності перспектив розгляду кримінального провадження по суті найближчим часом, мав розглянути питання щодо одночасного визначення розміру застави, як того вимагає ч.3 ст.183 КПК України.

Зазначена правова позиція обґрунтовується таким.

Згідно з вимогами вищевказаної статті, суд при постановлені ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов`язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання обвинуваченим обов`язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті, згідно з якою суд має право в певних випадках не визначати розмір застави.

Згідно з первинною ухвалою про застосування до обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, постановленою за участю останнього, а саме ухвалою Заводського районного суду м.Запоріжжя від 17 лютого 2020 року, розмір застави не визначався через те, що злочини, у яких обвинувачується ОСОБА_6 , були вчинені із погрозою насильства, тобто на підставі п.1 ч.4 ст.183 КПК України.

В подальшому, при продовженні строку дії вказаного запобіжного заходу питання щодо визначення розміру застави вже не розглядалось.

Разом з цим, станом на день розгляду клопотання судом першої інстанції обвинувачений ОСОБА_6 перебував під вартою без вироку суду більш ніж 2 роки 9 місяців. На час апеляційного розгляду цей строк вже перевищує 2 роки 10 місяців.

Окрім того, згідно з обвинувальним актом, кримінальні правопорушення, які інкримінуються ОСОБА_6 , вчинені у 2012 -2013 роках, тобто на це провадження розповсюджується дія Закону України №838-VIII, відповідно до якого одному дню попереднього ув`язнення відповідають два дні позбавлення волі, на що слушно звертає увагу сторона захисту.

При апеляційному розгляді зі слів учасників процесу, в т.ч. прокурора, встановлено, що судовий розгляд кримінального провадження ще триває, більшість потерпілих та свідків ще не допитана, письмові докази, обсяг яких є великим, ще взагалі не досліджувались.

Деякі потерпілі за епізодами, що інкримінуються ОСОБА_6 , тривалий час до суду не з`являються, оскільки зі слів учасників процесу, в т.ч. зі слів представника потерпілих, перебувають за межами України чи Запорізької області через воєнний стан.

Як встановлено колегією суддів зі слів прокурора, забезпечити присутність не допитаних свідків обвинувачення під час судового розгляду, як це передбачено ч.3 ст.23 КПК України, прокурор також позбавлений можливості з аналогічних причин.

В свою чергу, з часу постановлення попередньої ухвали суду про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_6 (05 жовтня 2022 року) відбулось шість судових засідань та допитано лише п`ять свідків обвинувачення, які з`явились. Зі слів прокурора встановлено, що у одному засіданні допитувалось один-два свідки, після чого розгляд провадження відкладався та інші докази не досліджувались через встановлений порядок дослідження доказів.

Проте, питання про зміну порядку дослідження доказів, в тому числі про можливість перейти до дослідження письмових доказів, з метою оптимізації судового розгляду та його пришвидшення, не вирішується.

На запитання суду прокурор повідомив, що він лише планує звернутися до суду з відповідним клопотанням.

З урахуванням викладеного, колегія суддів робить висновок, що перспективи в найкоротші строки розглянути це провадження по суті з ухваленням відповідного судового рішення, у суду першої інстанції немає, з огляду на великий обсяг доказів, які ще не досліджені.

Зазначені обставини судом першої інстанції при постановлені оскаржуваної ухвали в повній мірі не враховані.

В свою чергу, на думку колегії суддів, ці обставини обумовлюють обов`язок суду виконати вимоги ч.3 ст.183 КПК України та поряд із продовженням строку застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою визначити розмір застави як альтернативного запобіжного заходу.

Отже, оскільки судом першої інстанції цього зроблено не було, колегія суддів вважає за необхідне виправити вказаний недолік та визначити розмір застави, тобто змінити оскаржувану ухвалу в зазначеній частині.

Передбачені законом підстави, за яких виключається застосування до обвинуваченого іншого запобіжного заходу ніж тримання під вартою, в цьому провадженні відсутні.

При визначенні розміру застави колегія суддів враховує таке.

Відповідно до вимог п.3 ч.5 ст.182 КПК України, розмір застави щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину, визначається в розмірі від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно з абзацом другим пункту третього частини п`ятої цієї статті, у виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов`язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно.

Враховуючи вищевикладене, а також обставини кримінальних правопорушень, які інкримінуються обвинуваченому ОСОБА_6 , його майновий та сімейний стан, а також встановлені ризики, колегія суддів вважає за необхідне визначити розмір застави, який перевищує триста розмірівпрожиткового мінімумудля працездатнихосіб,а саме визначити одночасно з продовженням строку тримання під вартою обвинуваченого розмір застави - 800 (вісімсот) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 2147200 (два мільйона сто сорок сім тисяч двісті) гривень, з покладенням на обвинуваченого обов`язків, передбачених частиною п`ятою статті 194 КПК України (у разі внесення застави).

На думку колегії суддів, такий розмір застави не є надмірним для обвинуваченого ОСОБА_6 , та в разі її внесення, поряд з покладенням на обвинуваченого певних обов`язків буде достатньою процесуальною гарантією його належної процесуальної поведінки, а також зможе запобігти встановленим ризикам.

В подальшому питання щодо запобіжного заходу стосовно обвинуваченого ОСОБА_6 має вирішуватися судом першої інстанції в порядку, передбаченому ст.331 КПК України.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального законодавства, які були б підставою для скасування оскаржуваної ухвали, колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст.407, 422-1 КПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_6 адвоката ОСОБА_8 задовольнити частково.

Ухвалу Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 30 листопада 2022 року, якою задоволене клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу щодо ОСОБА_6 та продовжений строк дії запобіжного заходу щодо останнього у виді тримання під вартою строком на 60 днів, тобто до 29 січня 2023 року включно, змінити в частині строку дії зазначеної ухвали щодо продовження тримання обвинуваченого під вартою, встановивши цей строк до 28 січня 2023 року включно, та визначити одночасно з продовженням строку тримання під вартою альтернативний запобіжний захід у виді застави у розмірі 800 (вісімсот) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 2147200 ( два мільйона сто сорок сім тисяч двісті) гривень.

Сума застави у національній грошовій одиниці може бути внесена, як самим обвинуваченим, так і іншою фізичною або юридичною особою заставодавцем на відповідний рахунок ТУ ДСА України в Запорізькій області, ЄДРПОУ 26316700, Банк отримувача Державна казначейська служба України м. Київ, рахунок отримувача (IBAN) UA378201720355249002000001205.

Роз`яснити, що обвинувачений або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу у розмірі, визначеному в цій ухвалі, протягом строку діїсудового рішення тобто до 28 січня 2023 року включно.

У разі внесення застави покласти на ОСОБА_6 обов`язки, передбачені ч 5 ст.194 КПК України, а саме:

- не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає чи перебуває, без дозволу суду;

- прибувати за викликом до суду;

- повідомляти суд про фактичне місце проживання та про зміну місця проживання або місця роботи;

- утримуватися від спілкування зі свідками, потерпілими, іншими обвинуваченими у цьому кримінальному провадженні;

- здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон та, у разі наявності, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну.

Роз`яснити ОСОБА_6 , що в разі невиконання ним покладених обов`язків, застава буде звернена на користь держави та до нього може бути застосований запобіжний захід у виді тримання під вартою.

З моменту звільнення з-під варти у зв`язку із внесенням застави обвинувачений вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у виді застави.

У решті ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.

Копію ухвали щодо ОСОБА_6 направити до ДУ «Запорізький слідчий ізолятор» та процесуальному прокурору у кримінальному провадженні для відома, обвинуваченому ОСОБА_6 для вручення.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили після її проголошення та не може бути оскаржена у касаційному порядку.

Судді:

ОСОБА_2 Тютюник ОСОБА_12 Гончар ОСОБА_13