Ухвала

від 15.11.2022 по справі 274/7320/21

БЕРДИЧІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

справа № 274/7320/21

провадження № 2/0274/620/22

У Х В А Л А

15.11.2022 року м. Бердичів

Бердичівський міськрайонний суд Житомирської області в складі : судді Вдовиченко Т.М., за участі секретаря судового засідання Рудич М.О., представника позивача Семенюк Т.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Бердичеві Житомирської області заяву представника позивача - адвоката Семенюк Тетяни Миколаївни про поновлення пропущеного процесуального строку, встановленого законом, для подання заяви про збільшення позовних вимог у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецбудгруп" про поновлення на роботі,-

в с т а н о в и в :

В провадженні Бердичівського міськрайонного суду з 23.11.2021 перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецбудгруп" про поновлення на роботі.

07.11.2022 до суду від представника позивача - адвоката Семенюк Т.М. надійшла заява про поновлення строку для подання заяви про збільшення позовних вимог. В обґрунтування заяви про поновлення процесуального строку стороною позивача зазначено про те, що 05.10.2022 між позивачем ОСОБА_1 та адвокатом Семенюк Т.М. укладено договір про надання правової допомоги у даній справі. 06.10.2022 представник ознайомилася з матеріалами справи та виявила, що позивач зазначив не всі обставини, які мають істотне значення для справи і можуть вплинути на її всебічний і об`єктивний розгляд. Позивач з 22.06.2020 по теперішній час проходить військову службу в ЗСУ. Наразі в зв`язку з отриманням поранення в зоні бойових дій перебуває на стаціонарному лікуванні. Судові засідання у даній справі неодноразово відкладались на підставі клопотань позивача, відповідача та його представників, тому перше судове засідання фактично не відбулося. Посилаючись на викладене, сторона позивача вказує на наявність поважних причин пропуску процесуального строку для подання заяви про збільшення позовних вимог та поновлення зазначеного строку на підставі п.2 ч.2 ст.49 ЦПК України.

10.11.2022 року представником позивача на адресу суду спрямовано заяву про збільшення позовних вимог.

В судовому засіданні представник позивача підтримала клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку для подання заяви про збільшення позовних вимог.

Представник відповідача в судове засідання не з"явився, на адресу суду спрямував клопотання про відкладення розгляду справи.

Суддя, вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи та подану заяву, вважає, що заяву про поновлення процесуального строку для прийняття заяви про збільшення позовних вимог слід задовольнити за наступних підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 49 ЦПК України, позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подана заява, скарга, документи тощо), щодо якої пропущено строк.

Про поновлення або продовження процесуального строку суд постановляє ухвалу.

Як визначено ч. 2 ст. 279 ЦПК України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Судом встановлено, що ухвалою Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 25.11.2021 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін на 26.01.2022 ( а.с. 39-40).

26.01.2022 року позивач в судове засідання не з"явився, на адресу суду спрямував клопотання про розгляд справи за його відсутності, оскільки він перебуває на дійсній військовій службі ( а.с. 51).

26.01.2022 в відкритому судовому засіданні судом постановлено ухвалу про відмову у прийнятті відзиву на позовну заяву та відкладення судового засідання за клопотанням сторони відповідача на 17.03.2022 ( а.с. 70-71).

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/202 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, надалі військовий стан було неодноразово продовжено.

Суд звертає увагу на те, що при застосуванні процесуальних норм слід уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до нівелювання процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Конституційний Суд України у Рішенні № 9-зп від 25 грудня 1997 року зазначив, що частина перша статті 55 Конституції України містить загальну норму, яка означає право кожного звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Зазначена норма зобов`язує суди приймати заяви до розгляду навіть у випадку відсутності в законі спеціального положення про судовий захист. Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв чи скарг, які відповідають встановленим законом вимогам, є порушенням права на судовий захист, яке відповідно до статті 64 Конституції України не може бути обмежене. Таким чином, положення частини першої статті 55 Конституції України закріплює одну з найважливіших гарантій здійснення як конституційних, так й інших прав та свобод людини і громадянина.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України № 6-зп від 25 листопада 1997 року Головним обов`язком держави, згідно зі статтею 3 Конституції України, є утвердження і забезпечення прав і свобод людини. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується (стаття 8 Конституції України).

Крім того, відповідно до абзацу другого підпункту 2.3 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 червня 2019 року № 4-р/2019, утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, частини першої статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні ефективного механізму такого захисту.

У свою чергу, в абзаці п`ятому підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 12 квітня 2012 року № 9-рп/2012 зазначено, що гарантована Конституцією України рівність усіх людей у їхніх правах і свободах означає потребу забезпечення їм рівних юридичних можливостей як матеріального, так і процесуального характеру для реалізації однакових за змістом та обсягом прав і свобод; у правовій державі звернення до суду є універсальним механізмом захисту прав, свобод та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України № 2-р(II)/2022 від 6 квітня 2022 року гарантована Конституцією України рівність усіх людей у їхніх правах і свободах означає конечність забезпечення їм рівних юридичних можливостей як матеріального, так і процесуального характеру для реалізації однакових за змістом та обсягом прав і свобод. У державі, керованій правовладдям, звернення до суду є універсальним механізмом захисту прав, свобод та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, а додержання загальних принципів рівності громадян перед законом та заборони дискримінації, що їх визначено приписами частин першої, другої статті 24 Конституції України, є неодмінним складником реалізації права на судовий захист.

Частиною 4 статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що держава має право встановлювати певні обмеження права осіб на доступ до суду; такі обмеження мають переслідувати легітимну мету, не порушувати саму сутність цього права, а між цією метою і запровадженими заходами має існувати пропорційне співвідношення (пункт 57 рішення у справі "Ашингдейн проти Сполученого Королівства" (Ashingdane v. the United Kingdom, заява № 8225/78), пункт 96 рішення у справі "Кромбах проти Франції" (Krombach v. France, заява № 29731 /96).

У справі «Bellet v. France» (заява №23805/94, пункт 36) Європейський Суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Також, у рішенні по справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» (Miragall Escolano and оthers v. Spain, заяви №№38366/97, 38688/97, 40777/98, 40843/98, 41015/98, 41400/98, 41446/98, 41484/98, 41487/98 and 41509/98, пункт 51) та в рішенні по справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» (Perez de Rada. Cavanilles v. Spain, заява № 28090/95, пункт 45) Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Згідно з висновками, що сформульовані у одному з останніх рішень Великої Палати ЄСПЛ, яке головним чином стосується процесуальних гарантій особи у суді та узагальнює позиції з раніше винесених рішень цього Суду, - справа «Зубац проти Хорватії» (Zubac v. Croatia [ВП], № 40160/12, п.п. 76-78, 97-99): пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо його прав та обов`язків цивільного характеру (див. рішення у справах «Роше проти Сполученого Королівства» (Roche v. the United Kingdom) [ВП], № 32555/96, п. 116; «З та інші проти Сполученого Королівства» (Z and Others v. the United Kingdom) [ВП], № 29392/95, п. 91; «Цудак проти Литви» (Cudak v. Lithuania) [ВП], № 15869/02, п. 54); право на доступ до суду повинно бути «практичним та ефективним», а не «теоретичним чи ілюзорним»; це міркування набуває особливої актуальності у контексті гарантій, передбачених статтею 6, з огляду на почесне місце, яке в демократичному суспільстві посідає право на справедливий суд; проте право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням, які дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, і таке регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб (див. «Станєв проти Болгарії» (Stanev v. Bulgaria) [ВП], № 36760/06, п. 230); заходи, що застосовуються, не повинні обмежувати доступ, який залишається для особи, у такий спосіб або в такій мірі, щоб сама суть права була порушена; крім того, обмеження не буде сумісним з пунктом 1 статті 6, якщо воно не переслідує легітимну мету та якщо відсутнє розумне співвідношення пропорційності між засобами, що використовуються, і метою, яка має бути досягнута; при цьому у практиці Суду закріплено, що «надмірний формалізм» може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції; це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду позову заявника по суті, із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (див. рішення у справах «Белеш та інші проти Чеської Республіки» (Beles and Others v. the Czech Republic), № 47273/99, пп. 50-51 та 69; «Волчлі проти Франції» (Walchli v. France), № 35787/03, п. 29); Суд постановляв, що є порушення права на доступ до суду, коли норми не переслідують цілі юридичної визначеності та належного здійснення правосуддя та утворюють свого роду перепону, яка перешкоджає вирішенню справи учасників судового процесу по суті компетентним судом (див., наприклад, рішення у справах «Карт проти Туреччини» (Kart v. Turkey) [ВП], № 8917/05, п. 79; «Ефстатіу та інші проти Греції» (Efstathiou and Others v. Greece), № 36998/02, п. 24; «Есім проти Туреччини»(Esim v. Turkey), № 59601/09, п. 21); у своїй подальшій практиці Суд послідовно спирався на вищезазначені елементи при ухваленні рішення щодо того, чи було тлумачення процесуальної норми таким, що необґрунтовано обмежувало право заявника на доступ до суду (див. приклади, рішення у справах, в яких було визнано порушення: «Новіньський проти Польщі» (Nowinski v. Poland), № 25924/06, п. 34;«Омеровіч проти Хорватії (№ 2)» (Omerovic v. Croatia) (№ 2), № 22980/09, п. 45; «Маширевіч проти Сербії» (Masirevic v. Serbia), № 30671/08, п. 51;«Корнеа проти Республіки Молдова» (Cornea v. the Republic of Moldova), № 22735/07, п. 24; «Лоулі-Георгопулу проти Греції» (Louli-Georgopoulou v. Greece), № 22756/09, п. 48; а також приклади, в яких Судом було постановлено, що обмеження доступ до суду не є непропорційним: «Уеллс проти Сполученого Королівства» (Wells v. the United Kingdom), № 37794/05; «Данн проти Сполученого Королівства» (Dunn v. the United Kingdom), № 62793/10, п. 38).

Вказаний підхід стосовно процесуальних строків також застосовано Верховним Судом у постановах від 31 липня 2019 року у справі №821/1896/15-а, від 13 серпня 2021 року у справі № 440/5178/20, від 17 грудня 2021 року у справі №460/713/21, від 10 лютого 2022 року у справі №560/11791/21, від 5 травня 2022 року у справах №520/9769/19, №420/18798/21 та від 12 вересня 2022 року у справі №120/16601/21-а.

З огляду на вищезазначене, суд також вважає за необхідне зазначити, що протягом усього періоду дії воєнного стану, запровадженого на території України у зв`язку із збройною агресією російської федерації, суворе застосування судами процесуальних строків стосовно звернення до суду із позовними заявами, апеляційними і касаційними скаргами, іншими процесуальними документами може мати ознаки невиправданого обмеження доступу до суду, гарантованого статтями 55, 124, 129 Конституції України, статтею 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Судом встановлено, що позивач є учасником бойових дій згідно посвідчення серії НОМЕР_1 та відповідно до посвідчення офіцера НОМЕР_2 має військове звання молодшого лейтенанта та перебуває на військовій службі в Збройних Силах України, що підтверджується копією посвідчень ( а.с. 27, 32 ). З початком військової агресії російської федерації проти України позивач приймав безпосередню участь у бойових завданнях в місцях активних бойових дій, 20.09.2022 отримав поранення в зоні бойових дій в Харківський області внаслідок підриву на міні, наразі потребує довготривалого лікування. Таким чином позивач з часу відкриття провадження у справі і по даний час позбавлений можливості особисто прибути в судове засідання.

Вказані обставини можуть свідчити про пропуск строку звернення позивача до суду з заявою про збільшення позовних вимог з поважних причин та є підставою для поновлення судом строків, встановлених частиною першою статті 127 ЦПК України.

Керуючись ст.259-261,353 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в :

Клопотання представника позивача адвоката Семенюк Т.М. про поновлення строку для подання заяви про збільшення позовних вимог задовольнити.

Поновити позивачу ОСОБА_1 строк для подання заяви про збільшення позовних вимог за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецбудгруп" про поновлення на роботі в редакції від 09.11.2022 року.

Прийняти до розгляду заяву ОСОБА_1 про збільшення позовних вимог по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецбудгруп" про поновлення на роботі в редакції від 09.11.2022 року.

Встановити відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали, протягом якого він має право подати відзив, який повинен відповідати вимогам ст. 178 ЦПК України, і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 178 ЦПК України, одночасно з надісланням (наданням) відзиву до суду, копія відзиву та доданих до нього документів повинна бути надіслана іншим учасникам справи. У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами (ч. 8 ст. 178 ЦПК України). Відповідно до ч. 1 ст. 193 ЦПК України у строк для подання відзиву відповідач має право пред`явити зустрічний позов.

Копію ухвали направити сторонам.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення.

Ухвала, окремо від рішення суду, оскарженню не підлягає.

Суддя Т.М. Вдовиченко