Рішення

від 20.12.2022 по справі 274/7320/21

БЕРДИЧІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

справа № 274/7320/21

провадження № 2/0274/620/22

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

20.12.2022 року м. Бердичів

Бердичівський міськрайонний суд Житомирської області у складі: судді Вдовиченко Т.М., за участі секретаря судового засідання - Рудич М.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Бердичеві Житомирської області в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецбудгруп" про поновлення на роботі,-

в с т а н о в и в :

23.11.2021 ОСОБА_1 , звернувся до суду з позовом в якому просив суд ухвалити рішення, яким визнати протиправними дії ТОВ " Спецбудгруп" щодо звільнення його з посади слюсара - сантехніка; поновити його на посаді слюсара - сантехніка з 25.06.2020 року та зобов"язати ТОВ " Спецбудгруп" виплати на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.

10.11.2022 представником позивача адвокатом Семенюк Т.М. подано заяву про збільшення позовних вимог, відповідно до якої просять суд : визнати незаконним і скасувати наказ ТОВ "Спецбудгруп" від 25.06.2020 року №48-к про звільнення позивача з роботи; поновити позивача з 25.06.2020 року на роботі на посаді слюсаря - сантехніка в ТОВ "Спецбудгруп"; стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 25.06.2020 року по день ухвалення рішення у справі.

В обґрунтування позовних вимог позивач та його представник посилаються на те, що згідно із витягом з наказу Міністерства оборони України від 22.06.2020 року №276, позивач 22.06.2020 року призваний на військову службу за призовом осіб офіцерського складу до ЗСУ строком на 18 місяців та призначений слухачем 2 курсів перепідготовки та підвищення кваліфікації військової академії (м. Одеса). Згідно із витягом із наказу військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_1 від 24.06.2022 року №115, наказом Міністра оборони України від 22.06.2020 року №276 "Про проведення призову громадян України на військову службу за призовом осіб офіцерського складу", молодшого лейтенанта запасу ОСОБА_1 призвано на військову службу за призовом осіб офіцерського складу до ЗСУ строком на 18 (вісімнадцять) місяців та призначено слухачем 2 курсів перепідготовки та підвищення кваліфікації Військової академії до м. Одеса. Також, згідно із п.4 вказаного витягу із наказу, позивача наказано виключити з військового обліку в ІНФОРМАЦІЯ_2 з 30.06.2022 року та направити на зазначені курси.

Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст.119 КЗпП України (у реакції, яка діяла на момент звільнення позивача з роботи), працівникам, які залучаються до виконання обов`язків, передбачених законами. України "Про військовий обов`язок і військову службу" і "Про альтернативну (невійськову) службу", "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів. За працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову.

24.06.2020 року позивач повідомив відповідача в усній формі, що його призвали на військову службу з 22.06.2020 року, а в подальшому 26.06.2020 року позивач написав відповідачу заяву про увільнення його від роботи. На момент подання позивачем заяви про увільнення від роботи, відповідач не повідомив про його звільнення з роботи за прогул і не просив надати будь-які пояснення з приводу відсутності на роботі 25.06.2020 року. Після призову позивача на військову службу, 01.07.2020 року начальник курсів перепідготовки та підвищення кваліфікації (по стройовій частині) видав наказ №58, згідно якого з 01.07.2020 року зарахував позивача до списків особового складу 2 курсів перепідготовки та підвищення кваліфікації і призначено слухачем, на підставі зазначеного наказу. Фактично через рік після призову позивача на військову службу, листом від 29.06.2021 року №205 відповідач повідомив його про факт звільнення з роботи за прогул, на підставі наказу від 25.06.2020 року.

В зв`язкуз цим,позивач вважає,що вищевказанийнаказ прозвільнення йогоз роботиза прогулвідповідач склав"заднімичислами",з метоюухилення відвиплати позивачусереднього заробіткуі збереженняза ниммісця роботи. При цьому, наказ про звільнення з роботи і його трудову книжку відповідач не надав позивачу до теперішнього часу.

Вважає, що відповідач грубо порушив саму процедуру звільнення його з роботи, а саме звільнив його на підставі доповідної записки головного інженера (ПІБ головного інженера і дата доповідної записки в наказі відсутні), копію доповідної записки відповідач суду не надав, акт про відсутність позивача на роботі відповідач також не склав, пояснення у позивача відповідач не отримав і не з`ясував на момент звільнення позивача з роботи причину його відсутності на роботі. Отже, звільнення позивача з роботи за прогул вчинений 25.06.2020 року є незаконним, оскільки в цей період позивач був призваний на військову службу до ЗСУ, тому відповідно до ч.3 ст.119 КзпП України за ним повинно зберігатися місце роботи і середній заробіток. Вказує, що йому має бути виплачено середній заробіток за весь час проходження служби і по день винесення рішення судом.

Ухвалою Бердичівського міськрайонного суду від 25.11.2022 відкрито спрощене позовне провадження у справі ( а.с. 39-40).

Ухвалою Бердичівського міськрайонного суду від 26.01.2022 відповідачу відмовлено у прийнятті відзиву на позов, в зв`язку з пропуском строку для його подання, відзив повернуто особі, яка його подала ( а.с. 70-71).

07.11.2022 представником позивача - адвокатом Семенюк Т.М. подано заяву про поновлення процесуального строку для подання заяви про збільшення позовних вимог ( а.с.131-132).

Ухвалою Бердичівського міськрайонного суду від 15.11.2022клопотання представника позивача адвоката Семенюк Т.М. про поновлення строку для подання заяви про збільшення позовних вимог задоволено.Позивачу ОСОБА_1 поновлено строк для подання заяви про збільшення позовних вимог ( а.с. 176-180).

Ухвалою Бердичівського міськрайонного суду від 15.11.2022 повторно відмовлено у прийнятті відзиву представника відповідача ТОВ " Спецбудгруп" та повернуто його особі, яка його подала ( а.с. 182-183).

Позивач та його представник в судове засідання не з`явилися, подали заяви про розгляд справи в їх відсутності. Наполягали на задоволенні позовних вимог.

Представником відповідача в судове засідання не з`явився, причини неявки суду не повідомив, про розгляд справи повідомлений належним чином.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

З`ясувавши дійсні обставини справи, права та обов`язки сторін, дослідивши зібрані у справі докази, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог з таких підстав.

Судом встановлено, що наказом ТОВ "Спецбудгруп" від 11.03.2022 №24-к ОСОБА_1 прийнято на роботу на посаду слюсара сантехніка із 12.03.2020, що не заперечується стороною відповідача.

Наказом ТОВ "Спецбудгруп" від 25.06.2020 № 48-к ОСОБА_1 звільнено з роботи з 25.06.2020, в зв`язку з відсутністю на роботі більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин, на підставі п.4 ст.40 КЗпП України ( а.с.74).

Згідно із витягом з наказу Міністерства оборони України від 22.06.2020 року №276, ОСОБА_1 22.06.2020 року призваний на військову службу за призовом осіб офіцерського складу до ЗСУ строком на 18 місяців та призначений слухачем 2 курсів перепідготовки та підвищення кваліфікації військової академії (м. Одеса).

Згідно із графою №8 посвідчення офіцера НОМЕР_1 , позивач призначений на військову службу наказом Міністерства оборони України від 22.06.2020 року №276 ( а.с.27).

Згідно із витягом із наказу військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_1 від 24.06.2022 року №115, наказом Міністра оборони України від 22.06.2020 року №276 "Про проведення призову громадян України на військову службу за призовом осіб офіцерського складу", молодшого лейтенанта запасу ОСОБА_1 призвано на військову службу за призовом осіб офіцерського складу до ЗСУ строком на 18 (вісімнадцять) місяців та призначено слухачем 2 курсів перепідготовки та підвищення кваліфікації Військової академії до м. Одеса. Також, згідно із п.4 вказаного витягу із наказу, позивача наказано виключити з військового обліку в ІНФОРМАЦІЯ_2 з 30.06.2022 року та направити на зазначені курси ( а.с.86-87).

Як зазначає позивач, 24.06.2020 року він повідомив відповідача в усній формі, що його призвали на військову службу з 22.06.2020 року, а в подальшому 26.06.2020 року позивач написав відповідачу заяву про увільнення його від роботи.

На момент подання позивачем заяви про увільнення від роботи, відповідач не повідомив позивачу про його звільнення з роботи за прогул і не просив надати будь-які пояснення з приводу відсутності позивача на роботі 25.06.2020 року. Наказ про звільнення позивача з роботи і його трудову книжку відповідач не надав позивачу по даний час.

Після призову позивача на військову службу, 01.07.2020 року начальник курсів перепідготовки та підвищення кваліфікації (по стройовій частині) видав наказ №58, згідно якого з 01.07.2020 року зарахував позивача до списків особового складу 2 курсів перепідготовки та підвищення кваліфікації і призначено слухачем, на підставі наказу ( а.с.29).

Матеріалами справи підтверджується, що фактично через 1 рік після призову позивача на військову службу, листом від 29.06.2021 року №205 відповідач повідомив позивача про факт звільнення з роботи за прогул, на підставі наказу від 25.06.2020 року ( а.с. 33-34).

Відповідно до положень ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Згідно зі ст. 5-1 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, в тому числі: вільний вибір виду діяльності; правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Працівники реалізують права на працю шляхом укладення трудового договору.

Трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін (ч. 1 ст. 21 КЗпП України).

Відповідно до ч.1 та ч.3 ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно з п. 3 ч.1 ст. 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин 3 та 4 ст.119 цього Кодексу.

Статтею 65 Конституції України передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Відповідно до ч. 3 ст. 119 КЗпП України за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, в яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Зі змісту вказаної вище норми трудового законодавства вбачається, що для вирішення питання про наявність права на гарантії, передбачені нею, правове значення мають види військової служби, її підстави, терміни дії особливого стану, початку та завершення мобілізації, демобілізації та наявності кризової ситуації, що загрожує національній безпеці.

Статтею 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", норми якого кореспондуються з «Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України» (затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008), види військової служби визначено як: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу.

Визначення засад оборони України та підготовки держави до оборони, порядок та підстави призову на військову службу, умови її проходження, правове регулювання соціального і правового статусу військовослужбовців визначаються Законом України "Про оборону України ", Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" , Законом України "Про військовий обов`язок та військову службу" , Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей ", Указами Президента України та іншими підзаконними актами.

За змістом ст. 3 Закону України"Про оборону України" підготовка держави до оборони в мирний час включає, зокрема, забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів підготовленими кадрами, озброєнням, військовою та іншою технікою, продовольством, речовим майном, іншими матеріальними та фінансовими ресурсами; розвиток військово-технічного співробітництва з іншими державами з метою забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів озброєнням, військовою технікою і майном, які не виробляються в Україні; підготовку національної економіки, території, органів державної влади, органів військового управління, органів місцевого самоврядування, а також населення до дій в особливий період.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано. Демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу (ст. 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію ").

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Відповідно до ч.ч 1, 2 ст. 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Частиною 2 ст. 39 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" передбачено, що громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 51, частиною п`ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п`ятою статті 61 Закону України "Про освіту".

З положень зазначених норм законів вбачається, що гарантії, передбачені ч. 3 ст. 119 КЗпП України надаються не тільки особам, які були призвані на військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, але і тим, що були прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці чи настання особливого періоду.

Тобто на час дії особливого періоду в Україні та кризової ситуації на позивача поширювались гарантії та пільги, в тому числі збереження місця роботи (посада), середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, незалежно від підпорядкування та форм власності.

Така правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 14 лютого 2018 року в справі № 131 /1449/16-ц; від 14 лютого 2018 року в справі № 727/2187/16-ц; від 20 лютого 2018 року у справі № 640/4439/16-ц; від 21 лютого2018 року у справі № 211/1546/16-ц; від 25 квітня 2018 року у справі № 205/1993/17, від 10 жовтня 2018 року у справі № 369/14205/17-ц.

Зі змісту ст. 119 КЗпП України поширення гарантій щодо збереження місця роботи законодавець не ставить у залежність від виду контракту, а тільки умову, що такі гарантії надаються особі у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, а саме під час мобілізації, на особливий період.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 19 грудня 2018 року у справі №127/10017/18, яка має враховуватись судом відповідно до приписів ч. 4 ст. 263 ЦПК України.

Отже, роботодавець має право звільнити працівника у зв`язку з його призовом на військову службу, крім випадку призову під час мобілізації, на особливий період, коли за таким працівником зберігається місце роботи, посада, компенсується середній заробіток на підприємстві, в якому він працював на час призову. Застереження, закріплене у п.3 ч.1 ст. 36 КЗпП та у ч.3 ст. 119 цього Кодексу щодо неможливості звільнення працівника, призваного під час мобілізації, на особливий період, не залежить від того, на строкову чи на інший вид військової служби призваний працівник.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

За таких обставин наказ ТОВ "Спецбудгруп" №48-к від 25.06.2020 року про звільнення ОСОБА_1 з роботи за п.4 ст. 40 КЗпП України слід вважати незаконним, а правовим наслідком цього, відповідно до приписів ст. 235 КЗпП України має бути поновлення ОСОБА_1 на роботі із стягненням на його користь з відповідача середнього заробітку, обрахованого за період з часу звільнення до ухвалення судового рішення.

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд зазначає наступне.

Відповідно до положень ч.1 ст.235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Згідно з абзацом другим п.2.27 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року №58, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за №110, останнім днем роботи вважається день звільнення.

Згідно з частиною другою статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Відповідно до частини першої статті 27 Закону України "Про оплату праці" порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Таким нормативно-правовим актом є постанова Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 "Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати" (далі - Порядок № 100).

Відповідно до пункту 2 Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.

Пунктом 8 розділу 4 Порядку № 100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно з частиною другою пункту 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

В той же час, слід зазначити, що з 19.07.2022 року відбулись зміни в сфері оплати середнього заробітку мобілізованим, які внесені до ст. 119 КЗпП України.

Відтак період з 25.06.2020 по 19.07.2022 року є періодом вимушеного прогулу, за який відповідач повинен виплатити позивачу середній заробіток.

Згідно з п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 3 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню; оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Згідно довідки ТОВ "Спецбудгруп" №331 від 17.12.2021 розмір заробітної плати позивача за останні два місяці, що передували звільненню квітень-травень 2020 року складає 9700 грн. та 8800 грн. відповідно, тобто середньоденний заробіток складає 286,88 грн. (17500,00 грн.: 61 календарний день).

Період невиплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу становить 517 робочих днів; 517 х 286,88 грн. = 148 316,36 грн.

Отже, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 148 316,96 грн без утримання податку й інших обов`язкових платежів.

Що стосується вимоги позивача про стягнення з відповідача судових витрат по справі, суд вважає, що дана вимога підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом судової справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Як вказано в Постанові Верховного суду від 17.10.2018 року №301/1894/17, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має з`ясувати склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Згідно з положеннями ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Отже, з викладеного слідує, що до правової допомоги належать і консультації та роз`яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво в судах тощо.

Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.

В матеріалах справи міститься договір про надання правової допомоги від 04.10.2021 року №3/04/1-10/21-юп, акт приймання-передачі наданих послуг від 12.01.2022 року, рахунок фактура №0410 від 04.10.2021, квитанція на суму 5300,00 грн ( а.с.52-59).

З огляду на викладене, вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу, підлягають задоволенню в повному обсязі.

За правилами п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору під час розгляду справи про поновлення його на роботі у всіх судових інстанціях, що повністю узгоджується з Постановою Верховного Суду України від 08 лютого 2022 року у цивільній справі за №733/12623/19.

В порядку статті 141 ЦПК України, з урахуванням звільнення позивача від сплати судового збору, з відповідача в дохід держави підлягає стягненню судовий збір за дві вимоги - немайнового та майнового характеру (поновлення на роботі та стягнення заробітної плати).

Відповідно до задоволених позовних вимог з ТОВ "Спецбудгруп" на користь держави підлягає стягненню 1984,80 грн. судового збору за вимоги про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення з роботи і про поновлення на роботі та 1483,17 грн. за вимогу про стягнення середньої заробітної плати.

Пункт 2 та 4 частини 1 статті 430 ЦПК України вказує на те, що суд допускає негайне виконання рішень у справах про: присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць; поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника.

Відповідно рішення щодо стягнення заробітної плати за один місяць та поновлення на роботі позивача підлягає негайному виконанню.

Керуючись ст.ст. 12-12,76-81,89,133-137,141, 211,247,258,263-265,354,430 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в :

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецбудгруп" про поновлення на роботі задовольнити частково.

Визнати незаконним і скасувати наказ ТОВ "Спецбудгруп" від 25.06.2020 року №48-к про звільнення ОСОБА_1 з роботи.

Поновити ОСОБА_1 з 25.06.2020 року на роботі на посаді слюсаря сантехніка в ТОВ "Спецбудгруп".

Стягнути з ТОВ "Спецбудгруп", код ЄДРПОУ 39968130, м.Київ, проспект Героїв Сталінграду, 4, к.2, кв.3 на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу по 19.07.2022 в розмірі 148 316 ( сто сорок вісім триста шістнадцять ) грн. 96 коп. без утримання податку й інших обов`язкових платежів.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині присудження виплати заробітної плати за один місяць.

Стягнути з ТОВ "Спецбудгруп" код ЄДРПОУ 39968130, м.Київ, проспект Героїв Сталінграду, 4, к.2, кв.3 судовий збір в дохід держави в розмірі 3467,97 грн.

Стягнути з ТОВ "Спецбудгруп" на користь ОСОБА_1 5300,00 грн. понесених витрат на правову допомогу.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Житомирського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Т.М. Вдовиченко