Постанова

від 23.05.2023 по справі 274/7320/21

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

Житомирський апеляційнийсуд

Справа №274/7320/21 Головуючий у 1-й інст. Вдовиченко Т.М.

Категорія 77 Доповідач Талько О. Б.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 травня 2023 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючої судді: Талько О.Б.,

суддів: Шевчук А.М., Коломієць О.С.,

за участю секретаря Кравчук Л.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу № 274/7320/21 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецбудгруп" про поновлення на роботі, за апеляційноюскаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецбудгруп" на рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 20 грудня 2022 року, ухвалене під головуванням судді Вдовиченко Т.М., -

ВСТАНОВИВ:

У листопаді2021року позивачзвернувся досуду зданим позовом,в якому зазначив, що працював у ТОВ "Спецбудгруп" на посаді слюсаря-сантехніка. 30 червня 2020 року він був призваний на військову службу. У липні 2021 року на свою поштову адресу отримав повідомлення від відповідача, вих. № 205 від 29 червня 2021 року, про звільнення його із займаної посади за п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України (прогул без поважних причин). При цьому, копію відповідного наказу та трудову книжку він не отримував.

Вважає дії відповідача щодо звільнення його з роботи під час дії особливого періоду такими, що суперечать положенням чинного законодавства.

Вказав, що 5 жовтня 2021 року звернувся до відповідача із заявою про видачу копії наказу про звільнення та довідки про нараховану та виплачену йому заробітну плату за останні два повних місяці перед звільненням. Окрім того, просив поновити його на роботі та виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу. Проте дана заява відповідачем була проігнорована.

Крім того, стверджує про обізнаність відповідача про його призов на військову службу у зв`язку із мобілізацією, зокрема, через ведення військового обліку на підприємстві.

У листопаді 2022 року позивачем подано заяву про збільшення позовних вимог, в якій він вказав, що згідно із витягом з наказу Міністерства оборони України від 22 червня 2020 року №276, 22 червня 2020 року він був призваний на військову службу за призовом осіб офіцерського складу до ЗСУ, строком на 18 місяців та призначений слухачем 2 курсів перепідготовки та підвищення кваліфікації військової академії (м. Одеса).

Зазначив, що 24 червня 2020 року повідомив відповідача в усній формі, що його призвали на військову службу з 22 червня 2020 року, а в подальшому 26 червня 2020 року він написав відповідачу заяву про увільнення його від роботи. На момент подання ним заяви про увільнення від роботи, відповідач не повідомив про його звільнення з роботи за прогул і не просив надати будь-які пояснення з приводу відсутності на роботі 25 червня 2020 року. Після його призову на військову службу 1 липня 2020 року начальник курсів перепідготовки та підвищення кваліфікації (по стройовій частині) видав наказ №58, згідно з яким з 1 липня 2020 року зарахував його до списків особового складу 2 курсів перепідготовки та підвищення кваліфікації. Фактично через рік після його призову на військову службу, листом від 29 червня 2021 року №205 відповідач повідомив його про факт звільнення з роботи за прогул, на підставі наказу від 25 червня 2020 року.

Вважає, що вищевказаний наказ відповідач видав не 25 червня 2020 року, а пізніше, з метою ухилення від виплати йому середнього заробітку і збереження за ним місця роботи. При цьому, наказ про звільнення з роботи і його трудову книжку відповідачем не надано до теперішнього часу.

Наголошує, що відповідач грубо порушив саму процедуру звільнення його з роботи, а саме: звільнив його на підставі доповідної записки головного інженера (ПІБ головного інженера і дата доповідної записки в наказі відсутні), копію доповідної записки відповідач суду не надав, акт про його відсутність на роботі відповідач також не склав, пояснення у нього не відібрав і не з`ясував причину його відсутності на роботі. Отже, його звільнення з роботи за прогул є незаконним, оскільки в цей період він був призваний на військову службу до ЗСУ, тому відповідно до ч.3 ст.119 КЗпП України за ним повинно зберігатися місце роботи і середній заробіток. Вказує, що йому має бути виплачений середній заробіток за весь час проходження служби і по день винесення рішення судом.

Таким чином, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив суд визнати незаконним і скасувати наказ ТОВ "Спецбудгруп" від 25 червня 2020 року №48-к про його звільнення з роботи; поновити його з 25 червня 2020 року на посаді слюсаря - сантехніка в ТОВ "Спецбудгруп"; стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 25 червня 2020 року по день ухвалення рішення у справі.

Рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 20 грудня 2022 року позов задоволено частково.

Визнано незаконним і скасовано наказ ТОВ "Спецбудгруп" від 25 червня 2020 року №48-к про звільнення ОСОБА_1 з роботи.

Поновлено ОСОБА_1 з 25 червня 2020 року на роботі на посаді слюсаря- сантехніка в ТОВ "Спецбудгруп".

Стягнуто з ТОВ "Спецбудгруп" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 148316,96 грн., без утримання податку й інших обов`язкових платежів.

Рішення суду в частині присудження виплати заробітної плати за один місяць допущено до негайного виконання.

Стягнуто з ТОВ "Спецбудгруп" судовий збір в дохід держави в розмірі 3467,97 грн.

Стягнуто з ТОВ "Спецбудгруп" на користь ОСОБА_1 5300 грн. понесених витрат на правову допомогу.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Зокрема, зазначає, що підставою для видачі наказу від 25 червня 2020 року №48-к про звільнення ОСОБА_1 з роботи була доповідна записка від 25 червня 2020 року за підписом головного інженера ОСОБА_2 , слюсарів-сантехніків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , в якій повідомлялося про відсутність позивача на роботі 25 червня 2020 року з невідомих причин, з восьмої години ранку (початок робочого дня) й до чотирнадцятої години цього ж дня. Відповідний запис про звільнення внесено у трудову книжку позивача. Листом від 29 червня 2021 року № 205 ОСОБА_1 повторно повідомлено про звільнення на підставі п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України та запропоновано останньому з`явитися для отримання трудової книжки за адресою: АДРЕСА_1 або надати адресу, за якою надіслати трудову книжку.

Стверджує, що 1 липня 2020 року надійшов лист від позивача, датований 26 червня 2020 року, з проханням увільнити його від роботи у зв`язку із призовом на військову службу за призовом осіб офіцерського складу до Збройних Сил України з 30 червня 2020 року, строком на 18 місяців.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 адвокат Семенюк Т.М., просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення без змін.

Зокрема, зазначає, що фактично через 1 рік після призову позивача на військову службу відповідачем було повідомлено ОСОБА_1 про факт звільнення з роботи за прогул. Будь-яких інших повідомлень від відповідача не надходило.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 обіймав посаду слюсаря- сантехніка у ТОВ « Спецбудгруп».

Згідно з наказом МО України від 22 червня 2020 року №276 позивача призвано на військову службу за призовом осіб офіцерського складу Збройних Сил України, строком на 18 місяців.

Наявний в матеріалах справи витяг з наказу військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_1 від 24 червня 2022 року №115 свідчить про те, що наказом Міністра оборони України від 22 червня 2020 року №276 "Про проведення призову громадян України на військову службу за призовом осіб офіцерського складу", молодшого лейтенанта запасу ОСОБА_1 призвано на військову службу за призовом осіб офіцерського складу до ЗСУ, строком на 18 місяців та призначено слухачем 2 курсів перепідготовки та підвищення кваліфікації Військової академії до м. Одеса.

Також згідно із пунктом 4 вказаного витягу з наказу, ОСОБА_1 виключено з військового обліку офіцерів запасу ІНФОРМАЦІЯ_1 з 30 червня 2022 року та направлено для проходження військової служби за призовом осіб офіцерського складу слухачем 2 курсів перепідготовки та підвищення кваліфікації Військової академії до м. Одеса.

Цим же наказом начальника відділення офіцерів запасу і кадрів об`єднаного міського військового комісаріату зобов`язано вручити позивачеві припис на вибуття до 24-00 год. 30 червня 2020 року та до 12-00 год. 30 червня 2020 року забезпечити прибуття офіцерів запасу до ІНФОРМАЦІЯ_2 , які вибувають на курси.

Відповідно до витягу з наказу начальника курсів перепідготовки та підвищення кваліфікації (по строковій частині) № 58 від 1 липня 2020 року позивача зараховано до списків особового складу 2 курсів перепідготовки та підвищення кваліфікації і призначено на посаду слухача на підставі наказу.

Наказом ТОВ "Спецбудгруп" від 25 червня 2020 № 48-к ОСОБА_1 звільнено з роботи з 25 червня 2020 року через відсутність на роботі більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин, на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України.

Листом від 29 червня 2021 року №205 ТОВ «Спецбудгруп» повідомило позивача про факт звільнення з роботи за прогул на підставі наказу № 48-к від 25 червня 2020 року.

Відповідно до положень статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Згідно зі статтею 5-1 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, вільний вибір виду діяльності, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до ч. 3 ст. 119 КЗпП України ( в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, в яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Відповідно до положень статті 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Згідно зі статтями 147,148 КЗпП України за порушення трудової дисципліни працівника може бути застосовано заходи стягнення у вигляді догани або звільнення.

Дисциплінарне стягненнязастосовується власникомабо уповноваженимним органомбезпосередньо завиявленням проступку,але непізніше одногомісяця здня йоговиявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці.

Відповідно до положень статті 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.

За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення.

При обранні виду стягнення власник або уповноважений ний орган повинен врахувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.

Стягнення оголошується в наказі ( розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у разі прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Для звільнення працівника на такій підставі власник або уповноважений ним орган повинен мати докази, що підтверджують відсутність працівника на робочому місці більше трьох годин упродовж робочого дня.

З метою встановлення факту прогулу, тобто факту відсутності особи на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин, суду необхідно з`ясувати поважність причин такої відсутності. Поважними визнаються такі причини, які виключають вину працівника.

Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведений у постанові Верховного Суду від 10 серпня 2021 року у справі №308/12855/19.

Вирішуючи питання про поважність причин відсутності на роботі працівника, звільненого за пунктом 4 статті 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати всі надані сторонами докази.

Такий правовий висновок викладений, зокрема, у постанові Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі №459/2618/17.

Вичерпного переліку поважних причин відсутності на роботі у трудовому законодавстві України не існує, тому в кожному окремому випадку оцінка поважності причин відсутності на роботі дається виходячи з конкретних обставин.

Для встановлення допущення працівником прогулу необхідним є належне фіксування самого факту відсутності працівника на роботі та з`ясування поважності причин такої відсутності. Основним критерієм віднесення причин відсутності працівника на роботі до поважних є наявність об`єктивних, не залежних від волі самого працівника обставин, які повністю виключають вину працівника.

Згідно з пунктом 2 статті 9 Конвенції міжнародної організації праці №158 про припинення трудових відносин з ініціативи підприємця 1982 року, яку ратифіковано Постановою Верховної Ради України від 4 лютого 1994 року №3933-ХІІ, тягар доведення наявності законної підстави для звільнення, як це визначено в статті 4 Конвенції, лежить на роботодавцеві.

Матеріали справи свідчать, що при вирішенні питання про звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України, акт про його відсутність на робочому місці не був складений та не доведений до відома позивача. Тобто, сам факт прогулу не був зафіксований відповідачем у встановленому законом порядку.

Окрім того, відсутність письмових пояснень позивача, які роботодавець зобов`язаний був зажадати від працівника в силу положень частини першої статті 149 КЗпП України, вказує на ту обставину, що відповідач взагалі не з`ясовував причини відсутності ОСОБА_1 більше трьох годин на робочому місці упродовж робочого дня 25 червня 2020 року.

Таким чином, необхідні та достатні умови для застосування положень пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України не були встановлені відповідачем.

В судовому засіданні також встановлено, що трудова книжка позивача не була йому видана у день звільнення. Лише у червні 2021 року відповідач своїм листом повідомив ОСОБА_1 про припинення трудових правовідносин на підставі спірного наказу №48-к від 25 червня 2020 року.

Отже, зазначені обставини у своїй сукупності свідчать про те, що звільнення позивача на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України відбулося з порушенням вимог законодавства. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду про наявність підстав для поновлення ОСОБА_1 на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Доводи апеляційної скарги є безпідставними та не спростовують висновків суду першої інстанції.

Ухвалою Житомирського апеляційного суду від 3 березня 2023 року відстрочено ТОВ "Спецбудгруп" сплату судового збору у розмірі 3586,74 грн за подання апеляційної скарги, до ухвалення апеляційним судом рішення у справі.

Відтак із відповідача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 3586,74 грн за подання апеляційної скарги.

Керуючись ст. ст.259,268,367,374,375,381-384 ЦПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецбудгруп" залишити без задоволення, а рішення Бердичівського міськрайонногосуду Житомирськоїобласті від20грудня 2022року, - без змін.

Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецбудгруп" судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 3586,74 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуюча Судді: