Окрема думка

від 18.11.2022 по справі 902/1256/21

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ОКРЕМА ДУМКА

"18" листопада 2022 р. Справа № 902/1256/21

Судді Північно-західного апеляційного господарського суду Коломис В.В.

стосовно ухвали Північно-західного апеляційного господарського суду від 18 листопада 2022 року у справі №902/1256/21, що постановлена за результатами розгляду заяви про відвід головуючої судді Коломис В.В. від розгляду справи №902/1256/21 за позовом Релігійної організації "Управління Вінницької єпархії Української Православної церкви" до Релігійної організації "Релігійна громада Спасо-Преображенського кафедрального собору" м. Вінниці Православної Церкви України", третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Київська митрополія Української Православної Церкви, треті особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача фізичні особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , про визнання правочинів недійсними та повернення майна вартістю 3 700 000 грн.

Відповідно до ст.34 ГПК України, питання, що виникають під час колегіального розгляду справи судом, вирішуються більшістю голосів суддів. Головуючий голосує останнім. При ухваленні рішення з кожного питання жоден із суддів не має права утримуватися від голосування та підписання рішення чи ухвали. Судді не мають права розголошувати міркування, що були висловлені у нарадчій кімнаті. Суддя, не згодний з рішенням, може письмово викласти свою окрему думку. Про наявність окремої думки повідомляються учасники справи без оголошення її змісту в судовому засіданні. Окрема думка приєднується до справи і є відкритою для ознайомлення.

Так, рішенням Господарського суду Вінницької області від 22 червня 2022 року у справі №902/1256/21 позов Релігійної організації "Управління Вінницької єпархії Української Православної церкви" до Релігійної організації "Релігійна громада Спасо-Преображенського кафедрального собору м. Вінниці Православної Церкви України", третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Київська митрополія Української Православної Церкви, треті особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача фізичні особи - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання правочинів недійсними та повернення майна вартістю 3 700 000 грн задоволено частково.

Визнано недійсним Договір пожертви від 17 грудня 2018 року, укладений між Релігійною організацією "Управління Вінницької єпархії Української Православної Церкви" та Релігійною організацією "Релігійна громада Спасо-Преображенського кафедрального собору м. Вінниці Православної Церкви України" про безоплатну передачу у власність Релігійної організації "Релігійна громада Спасо-Преображенського кафедрального собору м. Вінниці Православної Церкви України" майна - будівель та споруд загальною площею 791,4 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 , що посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Собканюком Петром Леонідовичем за реєстровим номером №931.

Відновлено становище, яке існувало до порушення, шляхом повернення у власність позивачеві (Релігійній організації "Управління Вінницької єпархії Української Православної Церкви" (вул. 1 Травня, буд. 162, м. Вінниця, 21020, код ЄДРПОУ 20083653), об`єкту нерухомого майна - будівель та споруд загальною площею 791,4 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер 1308143705101.

У позові щодо визнання недійсним правочину по видачі Релігійною організацією "Управління Вінницької єпархії Української Православної Церкви" довіреності громадянину ОСОБА_1 від 14 грудня 2018 року, посвідченої приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Терещенко Валентиною Василівною за реєстраційним номером 2528 - відмовлено.

Присуджено до стягнення з Релігійної організації "Релігійна громада Спасо-Преображенського кафедрального собору м. Вінниці Православної Церкви України" на користь Релігійної організації "Управління Вінницької єпархії Української Православної Церкви" 5770,00 грн витрат по сплаті судового збору.

Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, РО "Релігійна громада Спасо-Преображенського кафедрального собору м. Вінниці Православної Церкви України" звернулася до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення місцевого господарського суду в частині задоволених позовних вимог скасувати та прийняти в цій частині нове судове рішення, яким в позові відмовити.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 15.08.2022 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою РО "Релігійна громада Спасо-Преображенського кафедрального собору м. Вінниці Православної Церкви України" на рішення Господарського суду Вінницької області від 22.06.2022 у справі №902/1256/21. Призначено справу №902/1256/21 до розгляду на 15.09.2022 об 11:00 год.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 15.09.2022 у справі №902/1256/21 розгляд апеляційної скарги відкладено на 10.10.2022 о 14:00 год.

У зв`язку із перебуванням у відпустці головуючої судді Коломис В.В., судове засідання у справі №902/1256/21, призначене на 10.10.2022 об 14:00 год., не відбулося.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 01.11.2022 розгляд апеляційної скарги призначено на 01 грудня 2022 р. об 12:00 год.

17.11.2022 на адресу апеляційного суду від Релігійної організації "Релігійна громада Спасо-Преображенського кафедрального собору" надійшла заява про відвід головуючої судді Коломис В.В. від розгляду справи №902/1256/21.

Вказана заява обгрунтована тим, що оскільки головуюча суддя Коломис В.В. перебувала у відпустці у період з 10.10.2022 по 29.10.2022 включно, а строк розгляду апеляційної скарги Релігійної організації "Релігійна громада Спасо-Преображенського кафедрального собору м.Вінниці Православної Церкви України" у справі №902/1256/21 закінчився 15.10.2022, має місце порушення п.9.2 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Північно-західному апеляційному господарському суді, затвердженого рішенням зборів суддів Північно-західного апеляційного господарського суду від 04.10.2018, та ч.9 ст.32 ГПК України, яке полягає у непередачі головуючою суддею Коломис В.В. справи №902/1256/21 на повторний автоматизований розподіл, що призвело до порушення строків її розгляду.

Вивчивши обставини, з яких подано заяву, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для відводу головуючої судді Коломис В.В. з метою уникнення будь-яких сумнівів учасників судового процесу щодо об`єктивності та неупередженості останньої у справі №902/1256/21.

Так, ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 18 листопада 2022 року у справі №902/1256/21 (з окремою думкою судді Коломис В.В.) заяву Релігійної організації "Релігійна громада Спасо-Преображенського кафедрального собору" про відвід головуючої судді Коломис В.В. від розгляду справи №902/1256/21 за апеляційною скаргою Релігійної організації "Релігійна громада Спасо-Преображенського кафедрального собору м. Вінниці Православної Церкви України" на рішення Господарського суду Вінницької області від 22 червня 2022 року у справі №902/1256/21 - задоволено. Відведено головуючу суддю Коломис В.В. від розгляду справи №902/1256/21. Матеріали справи №902/1256/21 передано для здійснення визначення складу судової колегії автоматизованою системою відповідно до положень ст.32 Господарського процесуального кодексу України.

При постановленні даної ухвали я, як суддя Північно-західного апеляційного господарського суду, Головуюча суддя (суддя-доповідач) у справі №902/1256/21, залишилась у меншості і вважаю за необхідне, керуючись частиною третьою статті 34 Господарського процесуального кодексу України, висловити окрему думку щодо її прийняття, виходячи з наступного.

При здійсненні правосуддя суд має виходити з необхідності дотримання основних засад господарського судочинства, зазначених в ст.ст. 2, 4 Господарського процесуального кодексу України стосовно забезпечення права сторін на розгляд справ у господарському суді після їх звернення до нього у встановленому порядку, гарантованому чинним законодавством та всебічно забезпечити дотримання справедливого, неупередженого та своєчасного вирішення судом спорів з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Право на подання заяви про відвід судді є однією з гарантій законності здійснення правосуддя і об`єктивності та неупередженості розгляду справи, оскільки статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини закріплено основні процесуальні гарантії, якими може скористатися особа при розгляді її позову в національному суді і до яких належить розгляд справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відвід - це процесуальний інститут, що містить умови, за яких особа не може брати участі у конкретній справі. Відвід судді в господарському процесі як правова категорія - це висловлена в письмовій формі недовіра колегії господарського суду на підставі особистих переконань та поведінки конкретного судді у конкретній справі внаслідок виявлення будь-якої особистої прихильності чи упередженості, заявлена учасником розгляду конкретної справи.

Підстави для відводу судді визначені процесуальним законодавством України.

Відповідно до ст.39 ГПК України, питання про відвід (самовідвід) судді може бути вирішено як до, так і після відкриття провадження у справі.

Відповідно до п.5 ч.1 ст.35 ГПК України, суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо є інші, ніж перелічені у пунктах 1-4 частини першої статті 35 ГПК України, обставини, що викликають сумнів в неупередженості або об`єктивності судді.

Так у рішенні 15 жовтня 2009 року у справі "Мікаллеф проти Мальти" ЄСПЛ вказав, що будь-який суддя щодо якого наявна достатня підстава (legitimate reason) побоювання відсутності неупередженості повинен усунутись (Micallef v. Malta, заява № 17056/06, § 98). У рішенні від 15 липня 2005 року у справі ж "Межнаріч проти Хорватії" ЄСПЛ звернув увагу на те, що слід визначити, чи існують, окрім поведінки судді, факти, які можна встановити, які можуть викликати сумніви щодо його неупередженості. Це означає, що, вирішуючи питання про те, чи є в тій або іншій справі достатня підстава (legitimate reason) побоюватися, що конкретному судді бракує неупередженості, позиція відповідної особи є важливою, але не є визначальною (Meznaric v. Croatia, заява № 71615/01, § 31).

Так, як зазначає Європейський суд з прав людини у рішенні від 24.05.1989 у "Справі Гаусшильдта", найголовніше - це довіра, яку в демократичному суспільстві повинні мати суди у громадськості.

Обґрунтованість підстав для надання висновку щодо безсторонності суду для мети пункту 1 статті 6 Конвенції має встановлюватися згідно з: "об`єктивним критерієм", який передбачає, що встановлення наявності упередженості суду (суддів) має бути визначено окремо від поведінки судді, тобто має бути з`ясовано, чи існують очевидні факти, що можуть поставити під сумнів його безсторонність. Тим часом вирішальною є саме наявність відповідних обставин, підтверджених належними та допустимими доказами, які свідчать про обґрунтованість сумніву в неупередженості суду, а позиція зацікавленої сторони є важливою, але не вирішальною; "суб`єктивним критерієм", який вимагає оцінки реальних дій окремого судді під час розгляду конкретної справи і тільки після встановлення фактів у поведінці судді, які можна кваліфікувати як прояв упередженості, можливо поставити під сумнів його безсторонність. Тому особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів іншого.

Рішенням Європейського суду з прав людини у справі "Бочан проти України" від 03.05.2007 встановлено, що "безсторонність", в сенсі п.1 ст.6 Конвенції, має визначатися відповідно до суб`єктивного критерію, на підставі особистих переконань та поведінки конкретного судді у конкретній справі - тобто, жоден з членів суду не має проявляти будь-якої особистої прихильності або упередження, та об`єктивного критерію - тобто, чи були у судді достатні гарантії для того, щоб виключити будь-які легітимні сумніви з цього приводу. Відповідно до об`єктивного критерію має бути визначено, чи наявні факти, що можуть бути перевірені, які породжують сумніви щодо відсутності безсторонності судів. У цьому зв`язку навіть зовнішні ознаки мають певне значення. Ключовим питанням є питання довіри, яку суди в демократичному суспільстві мають вселяти суспільству і, перш за все, сторонам у процесі.

Водночас, як указано в Бангалорських принципах поведінки судді від 19.05.2006, схвалених Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН 27.07.2006 №2006/23, об`єктивність судді є потрібною умовою для належного виконання ним своїх обов`язків. Вона проявляється не тільки у змісті ухваленого рішення, а й в усіх процесуальних діях, що супроводжують його ухвалення.

Сприйняття об`єктивності визначається за допомогою критерію "розумного спостерігача". У разі, коли є підстави передбачати, що суддя є необ`єктивним (з різних причин) - це дискредитує суспільну довіру до судової влади. Тому суддя мусить уникати будь-яких дій, які дають підставу передбачати, що на його рішення можуть вплинути сторонні чинники, зокрема такі як зацікавленість у розв`язанні конкретної справи. З огляду на це навіть прояви неупередженості мають значення.

Тому коли сторони стверджують про те, що судді необ`єктивні, питання про наявність фактичного упередження не має значення, адже "правосуддя не тільки має бути здійснене, але й сприйматися як очевидно і без сумніву здійснене". Іншими словами, коли виникає питання про відвід, значення має не те, чи справді у судді є усвідомлене або неусвідомлене упередження, а те, чи виникла б у розумної та належним способом поінформованої особи підозра про існування такого упередження. У цьому сенсі обґрунтована підозра в упередженості не просто заміняє докази, яких бракує, чи доказовий засіб для встановлення вірогідності неусвідомленого упередження, а є виявом пильнішої уваги до іміджу правосуддя, тобто домінантної зацікавленості громадськості в тому, щоб існувала впевненість у чесності процесу.

Одночасно слід зазначити, що не можуть бути підставою для відводу суддів заява, яка містить тільки припущення про існування відповідних обставин, не підтверджених належними, достатніми, достовірними і допустимими доказами. Тому відвід має бути вмотивований, тобто в ньому неодмінно мають бути наведені аргументи, а до самої заяви долучені відповідні докази, які підтверджують наявність підстав для відводу.

Частиною 4 ст.35 ГПК України встановлено, що незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу.

Зокрема, як вбачається із заяви Релігійної організації "Релігійна громада Спасо-Преображенського кафедрального собору" про відвід гословуючої судді Коломис В.В. від участі у справі №902/1256/21, заявник посилається на те, що судом апеляційної інстанції порушено процесуальні строки розгляду даної справи.

Відповідно до ч.1ст.273 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції розглядається протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі.

Відповідно до положень п.1ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Згідно прецедентної практики Європейського суду з прав людини однією із складових справедливого судового розгляду в розумінні пункту 1 статті 6 є право на змагальне провадження; кожна сторона має знати про всі докази чи подання, які представлені або зроблені в цілях впливу на думку суду і коментувати їх (п.п. 23,31 та 33 рішення у справі "Лобо Мачадо проти Португалії" від 20.02.1996, п.24 рішення у справі "Нідерост-Губер проти Швейцарії" від 18.02.1997, п.42 рішення у справі "Кєроярві проти Фінляндії").

Основними засадами (принципами) господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом (п.10 ч.3ст.2 ГПК України).

Відповідно до ч.2ст.114 ГПК України, строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Відповідно дост.7 ГПК України, правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин.

За приписамист.13 ГПК Українисудочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.ч. 13,14 ст.32 ГПК України, справа, розгляд якої розпочато одним суддею чи колегією суддів, повинна бути розглянута тим самим суддею чи колегією суддів, за винятком випадків, які унеможливлюють участь судді у розгляді справи, та інших випадків, передбачених цим Кодексом. У разі зміни складу суду на стадії підготовчого провадження розгляд справи починається спочатку, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом. У разі зміни складу суду на стадії розгляду справи по суті суд повторно розпочинає розгляд справи по суті, крім випадку, коли суд ухвалить рішення про повторне проведення підготовчого провадження.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував на тому, що роль національних судів полягає в організації судових проваджень таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (рішення ЄСПЛ у справі "Шульга проти України").

Національним судам належить функція керування провадженнями таким чином, щоб вони були швидкими та ефективними (рішення ЄСПЛ у справі "Скордіно проти Італії"). Держави-учасниці мають організувати правові системи таким чином, щоб їх суди могли гарантувати право кожного на отримання остаточного рішення у справах, що стосуються цивільних прав і обов`язків упродовж відповідного терміну (рішення ЄСПЛ у справах "Скордіно проти Італії", "Сюрмелі проти Німеччини").

Враховуючи вищевикладені норми законодавства, предмет спору і його значення для сторін, на мою думку, проведення повторного автоматизованого розподілу справи призвело б до порушення принципу незмінності складу колегії суддів та чергового затягування строків розгляду справи (у разі зміни складу суду розгляд справи починається спочатку), аджеза приписами статті 129 Конституції України,статті 2 ГПК України, одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положеннямстатті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Я вважаю, що моя поведінка, як судді-доповідача у даній справі, не дає жодних об`єктивних підстав вважати, що я не є безсторонньою або що мені бракує неупередженості під час розгляду справи №902/1256/21.

При цьому, вважаю, що тривалість розгляду апеляційної скарги не може беззаперечно свідчити про упередженість та/або необ`єктивність судді.

Враховуючи викладене, вважаю, що наведені заявником доводи в обґрунтування заяви про відвід головуючої судді Коломис В.В. від розгляду даної справи не можуть бути підставою, в розумінні статей35,36 ГПК України, для її задоволення.

Доводи, викладені заявником у заяві про відвід, не можна вважати об`єктивно обґрунтованими, оскільки вони не свідчать про упередженість та необ`єктивність головуючої судді Коломис В.В. під час розгляду даної справи, безпосередньо та однозначно не вказують на мою особисту небезсторонність чи упереджене ставлення до заявника або особисту прихильність до інших учасників справи, з огляду на що, вважаю, що відсутні правові підстави для задоволення вказаного відводу.

Суддя Коломис В.В.