Постанова

від 22.11.2022 по справі 335/12286/21

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 22.11.2022 Справа № 335/12286/21

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 22-ц/807/1731/22 Головуючий у 1-й інстанції: Апаллонова Ю.В.

Є.У.№ 335/12286/21 Суддя-доповідач: Кочеткова І.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 листопада 2022 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ:

головуючого: Кочеткової І.В.,

суддів: Кримська О.М.,

Дашковської А.В.,

секретар: Волчанова І.М.,

розглянувши увідкритому судовомузасіданні врежимі відеоконференції цивільнусправу за позовом ОСОБА_1 до установи«Агенція регіональногорозвитку Запорізькоїобласті» простягнення заборгованостіпо авансовимпідзвітним сумам,

за апеляційною скаргою установи «Агенція регіонального розвитку Запорізької області» в особі представника -адвоката Тивоненка Данила Руслановичана рішення Орджонікідзевського районногосуду м.Запоріжжя від 22 червня 2022 року,

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Установи «Агенція регіонального розвитку Запорізької області» про стягнення заборгованості по авансовим підзвітним сумам.

В обґрунтування зазначав, що обіймав посаду директора Установи «Агенція регіонального розвитку Запорізької області» в період з 11.10.2016 по 12.05.2020 .

Розпорядженням Голови Запорізької обласної державної адміністрації, яка є одним із засновників Агенції, №182-к від 01.09.2016р. ОСОБА_1 призначено на посаду директора. Але до фактичного виконання обов`язків він приступив з 11.102016, що підтверджується Наказом Агенції №1-П від 10.10.2016 та повідомленням про прийняття працівника на роботу до Запорізької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області. Отже, позивач був призначений першим директором новоутвореної установи. З першого дня початку роботи Агенції вона не мала на рахунках жодних коштів на здійснення своєї господарської діяльності. Засновники внески не робили, та діяльності, яка б могла приносити прибуток, також ще не відбувалось. Склалася ситуація, коли Агенція не мала коштів на придбання матеріально-технічного оснащення (канцелярії, оргтехніки, печатки тощо), сплачувати послуги (банківські, комунальні, телекомунікаційні, нотаріальні тощо) та обов`язкові платежі до бюджету, які відповідно до законодавства юридична особа повинна здійснювати за нараховану заробітну платню штатного працівника. При відсутності фінансування задля забезпечення поточної діяльності Агенції протягом 2016-2019 років позивач був вимушений витрачати свої власні кошти для придбання необхідних товарно-матеріальних цінностей, сплати послуг, необхідних для її функціонування, оплати відряджень, необхідних для здійснення статутних завдань Агенції, та здійснення обов`язкових податкових платежів. Досить тривалий час позивач фактично не отримував заробітну платню, але кожного місяця власними коштами сплачував до бюджету та фондів обов`язкові нарахування на неї для уникнення податкової заборгованості та недопущення можливого застосування штрафних санкцій до Агенції за порушення податкового та трудового законодавства. Таким чином, необхідність здійснення ним платежіввласними коштами була зумовленавідсутністю грошових коштів на рахунках відповідача, в той час, як нездійснення платежів могло призвести до зупинення господарської діяльності Агенції або завдати її значних збитків. Факт здійснення таких платежів та витрати коштів позивача підтверджувався відповідними платіжними документами, які позивачем відразу надавалися Агенції, а також оформленими авансовими звітами, затвердженими директором. В подальшій діяльності Агенція отримувала кошти в рамках міжнародних грантових угод на реалізацію проектів, які мали свій чіткий затверджений кошторис та бюджет, що могли бути використані лише в рамках цих угод.12 травня 2020 року позивач звільнився з посади директора Агенції за власним бажанням, згідно Наказу №1-ЗП від 07.05.2020, що підтверджується записом у трудовій книжці. Згідно Довідки Агенції №77-12/05 від 12.05.2020 станом на дату звільнення кредиторська заборгованість відповідача по розрахунках з підзвітними особами склала 77379,38 грн.

13 жовтня 2021 року рекомендованим листом з описом вкладення він направив відповідачеві вимогу про сплату заборгованості у розмірі 77379,38 грн та довідку Агенції №77-12/05 від 12.05.2020 про кредиторську заборгованість станом на 12.05.2020, а також Розшифровка по рахунку 3721 «Розрахунки з підзвітними особами».

Відповідач мав виконати вимогу про сплату заборгованості протягом семи днів з дня отримання письмової вимоги, тобто до 07.11.2021. Проте, станом на дату подання позовної заяви свої зобов`язання щодо сплати заборгованості він не виконав, а тому позивач звернувся до суду і просив суд стягнути з Установи «Агенція регіонального розвитку Запорізької області» на користь ОСОБА_1 заборгованість за авансовими підзвітними сумами в розмірі 77379,38 грн. та витрати по оплаті судового збору в розмірі 908,00 грн.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 22 червня 2022 року позов задоволено.

Стягнуто з Установи «Агенція регіонального розвитку Запорізької області» (ЄДРПОУ 40833539, адреса: 69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 164) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) заборгованість за авансовими підзвітними сумами в розмірі 77379,38 грн.

Стягнуто з Установи «Агенція регіонального розвитку Запорізької області» (ЄДРПОУ 40833539, адреса: 69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 164) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) витрати по оплаті судового збору в розмірі 908,00 грн.

В апеляційнійскарзі проскасування судовогорішення іухвалення новогопро відмовуу позові Агенціярегіонального розвиткуЗапорізької областів особіпредставника адвокатаТивоненка Д.Р.зазначає пропорушення судомпершої інстанціїнорм матеріальногоі процесуальногоправа,невідповідність висновківсуду фактичнимобставинам справи.Вважає,що у позивачавідсутнє правона відшкодуванняфактично зробленихвитрат привчиненні дійв майновихінтересах Агенціїбез їїдоручення.За періодперебування напосаді керівника Агенції ОСОБА_1 жодних проектів тазвітів наузгодження Наглядовійраді, докомпетенції якоїналежить питанняфінансового забезпеченняАгенції,не надавав,про витрачаннясвоїх коштівна потребиустанови неповідомляв.Вважає,що наданіпозивачем копіїчеків таквитанцій напридбання оргтехніки,канцелярських товарів,тощо єненалежними доказами,оскільки непідтверджують витрачанняособистих коштівпозивача вінтересах Агенції.В справівідсутні копіїнаказів Агенціїпро відрядженняпозивача доКиєва,а отжесуд безпідставнодійшов висновку,що відповідачзобов`язаний компенсувативартість проїзнихквитків,сплату проживанняв готелі.Матеріали справине містятьрозпорядчих документів(наказів)про уповноваженнядиректора Агенціїздійснити витративласних коштівза дорученнямНаглядової ради.Відповідач недавав згоди ОСОБА_1 на компенсацію17.07.2017коштів усумі 43000грн.,вказані коштибули знятіз рахункуАгенції останнімсамовільно тавитрачені на власніпотреби.Позивач навиконання вимогст.1158ЦК Українижодного разуне повідомлявНаглядову радупро витрачаннявласних коштівв інтересахАгенції.Зважаючи нате,що ОСОБА_1 був єдинимпрацівником Агенції,його звітисамому собіне можна вважатиналежним повідомленнямАгенції пропонесені нимвитрати вїї інтересах.На жодномузасіданні Наглядовоїради,до компетенціїякої входять усіфінансові табюджетні питаннядіяльності Агенції, ОСОБА_1 не повідомлявпро вчиненнямним дійв інтересахустанови завласні кошти.Позивачем недоведено,що небезпекабула реальною,а неуявною,що воназагрожувала майновимінтересам відповідача,а вчиненіпозивачем діїмістять очевиднукористь длявідповідача. Окрім того, скаржник зауважував на тому, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у застосуванні строку позовної давності, адже позовні вимоги ОСОБА_1 з 16.09.2016 по 24.11.2018 заявлені поза межами строку позовної давності.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 адвокат Куцигін І.В. вказав, що апеляційна скарга є надуманою та не обґрунтованою, просив залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. Зазначає, що відповідачем не спростовані доводи ОСОБА_2 про відсутність грошових коштів на рахунку відповідача, а відтак здійснення відповідних платежів власними коштами була зумовлена унеможливленням зупинення господарської діяльності Агенції. Докази витрачання позивачем як директором Агенції власних коштів містяться в авансових звітах та відображені на рахунку 3721, на якому обліковується кредиторська заборгованість установи перед позивачем. В платіжних документах про переказ коштів містяться дані про те, що кошти вносились на рахунок установи через гр. ОСОБА_1 . Вважає помилковими доводи відповідача про те, що ОСОБА_1 як керівник зобов`язаний був звітувати перед Наглядовою радою щодо понесених ним особистих витрат в інтересах Агенції. 17.07.2017 він як керівник установи здійснив погашення підтвердженої кредиторської заборгованості перед працівником Агенції й обов`язку отримання згоди Наглядової ради в нього не було. Зазначає, що позов подано з дотриманням строків позовної давності, адже спірні правовідносини регулюються нормами Цивільного, а не трудового законодавства.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення представників сторін, заперечення ОСОБА_1 , перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 обіймав посаду директора Установи «Агенція регіонального розвитку Запорізької області» в період з 11.10.2016 по 12.05.2020.

Згідно Розпорядження Голови Запорізької обласної державної адміністрації, яка є одним із засновників Агенції, №182-к від 01.09.2016 ОСОБА_1 було призначено на посаду директора. До фактичного виконання обов`язків він приступив з 11.10.2016, що підтверджується Наказом Агенції №1-П від 10.10.2016 та Повідомленням про прийняття працівника на роботу до Запорізької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області.

Відповідно до інформації Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, державна реєстрація Агенції відбулась 14.09.2016.

Відповідно до ч.2. ст. 19 Закону України «Про засади державної регіональної політики» Агенція регіонального розвитку є неприбутковою установою, що утворюється на засадах партнерства між державним, приватним та громадським секторами, організаціями роботодавців та їх об`єднаннями на підставі цього Закону та інших законів України.

Згідно п.1 Типового положення Агенції регіонального розвитку, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №258 від 11.02.2016, Агенція регіонального розвитку (далі - Агенція) є неприбутковою установою, що утворюється з метою ефективної реалізації державної регіональної політики.

Отже, ОСОБА_1 був призначений першим директором новоутвореної установи.

12.05.2020 ОСОБА_1 звільнився з посади директора Агенції за власним бажанням згідно Наказу №1-ЗП від 07.05.2020, що підтверджується записом у трудовій книжці.

Згідно Довідки Агенції №77-12/05 від 12.05.2020, підписаною директором Агенції ОСОБА_1 , станом на 12.05.2020 кредиторська заборгованість АРРЗО по розрахунках з підзвітними особами склала 77 379,38 грн.

На підтвердження факту витрачання власних коштів в інтересах Агенції протягом 2016-2020 р.р. позивач додав до позовної заяви копії квитанції та чеків про придбання товарно-матеріальних цінностей, оплати послуг зв`язку, оплати відряджень, здійснення обов`язкових податків та платежів тощо, на загальну суму 77379, 38 грн.

13 жовтня 2021 року рекомендованим листом з описом вкладення до Відповідача ОСОБА_1 було направлено Вимогу про сплату заборгованості Агенції у розмірі 77379,38 грн (в добровільному порядку протягом 7 (семи) днів від дня отримання вимоги. Разом з Вимогою, ОСОБА_1 було також направлено копію Довідки Агенції №77-12/05 від 12.05.2020р. про стан кредиторської заборгованості станом на 12.05.2020р., а також Розшифровка по рахунку 3721 «Розрахунки з підзвітними особами». За даними наданої Розшифровки по рахунку, заборгованість Агенції перед ОСОБА_1 за підзвітними сумами на 12.05.2020р. складає 77379,38грн.

Задовольняючи вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із їх доведеності та обгрунтованості.

Втім колегія суддів із вказаним висновком суду першої інстанції погодитись не може з огляду на таке.

Положеннями ст. 1158 ЦК України передбачено, що у випадках, якщо майновим інтересам іншої особи загрожує небезпека настання невигідних для неї майнових наслідків, особа має право без доручення вчинити дії, спрямовані на їх попередження, усунення або зменшення.

Особа, яка вчинила дії в майнових інтересах іншої особи без її доручення, зобов`язана при першій нагоді повідомити її про свої дії. Якщо ці дії будуть схвалені іншою особою, надалі до відносин сторін застосовуються положення про відповідний договір.

Якщо особа, яка розпочала дії в майнових інтересах іншої особи без її доручення, не має можливості повідомити про свої дії цю особу, вона зобов`язана вжити усіх залежних від неї заходів щодо попередження, усунення або зменшення невигідних майнових наслідків для іншої особи. Особа, яка вчиняє дії в майнових інтересах іншої особи без її доручення, зобов`язана взяти на себе всі обов`язки, пов`язані із вчиненням цих дій, зокрема обов`язки щодо вчинених правочинів.

Статтею 1160 ЦК України визначено, що особа, яка вчинила дії в майнових інтересах іншої особи без її доручення, має право вимагати від цієї особи відшкодування фактично зроблених витрат, якщо вони були виправдані обставинами, за яких були вчинені дії. Якщо особа, яка вчинила дії в майнових інтересах іншої особи без її доручення, при першій нагоді не повідомила цю особу про свої дії, вона не має права вимагати відшкодування зроблених витрат.

У пункті 49 постанови Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 915/720/18 зроблено наступні висновки: для виникнення у особи права на відшкодування фактично зроблених витрат при вчиненні дій в майнових інтересах іншої особи, необхідною є наявність ряду умов, а саме:

- небезпека має загрожувати саме майновим інтересам іншої особи;

- небезпека настання невигідних майнових наслідків має бути реальною, а не уявною;

- дії щодо запобігання попередженню, усуненню або зменшенню небезпеки настання невигідних майнових наслідків здійснюються нею за власною ініціативою, а не у зв`язку з укладенням договору доручення чи іншого цивільно-правового договору, відповідні дії не мають бути пов`язаними з виконанням службових чи інших, покладених відповідно до вимог закону, обов`язків;

- дії, вчинені в інтересах іншої особи без її доручення, мають містити очевидну користь для заінтересованої особи;

- зобов`язання з відшкодування витрат, понесених особою у зв`язку з вчиненням нею дій у майнових інтересах іншої особи без її доручення виникає за умови відсутності можливості отримати відповідну згоду на вчинення дій у її інтересах.

Згідно Положенню установи «Агенція регіонального розвитку Запорізької області», затвердженому розпорядженням голови Запорізької обласної державної адміністрації 09.12.2016 №711, Установа «Агенція регіонального розвитку Запорізької області» - це неприбуткова установа, яка є юридичною особою, що створена з метою сприяння розвитку області, розвитку окремих її територій, громад та залученню інвестицій і позик у регіональну економіку, формування позитивного іміджу області та на основі об`єднання для цього організаційних та фінансових ресурсів походження як з території області, так і поза її межами.

Як зазначено у п.1 розділу 1V Положення для здійснення установчих та контрольних функцій щодо діяльності Агенції, управління переданими коштами та майном, додержання мети її створення в Установі створюється Наглядова рада.

Пунктом 11 вказаного розділу Положення передбачено, що до компетенції Наглядової ради належить, у тому числі, контроль за цільовим використанням коштів і майна Агенції, затвердження річних балансів, фінансових звітів та результатів діяльності Агенції; визначення порядку, правил і процедур щодо залучення коштів і майна Агенції.

Згідно пункту 5 розділу V Положення, директор Агенції є підзвітним Наглядовій раді та організує виконання її рішень.

Відповідно до п.п.3,6 п.9 розділу V Положення, до компетенції директора належить вчинення без доручень дій від імені Агенції без довіреності у межах повноважень, визначених рішеннями Наглядової ради; управління та розпорядження коштами та майном Агенції в межах, визначених рішеннями Наглядової ради.

Враховуючи характер правовідносин у даній справі, підлягає доказуванню фактичне здійснення витрат ОСОБА_1 від імені підприємства, що має підтверджуватися бухгалтерськими документами та наданими звітами за встановленою формою та узгодженими із Наглядовою радою як вищим органом управління.

Згідно протоколів загальних зборів Наглядової ради за час перебування ОСОБА_1 на посаді директора, останній не звітував перед радою про витрачені кошти, відповідних рішень щодо сплати витрат Агенції за рахунок директора ОСОБА_1 . Наглядова рада не ухвалювала.

Під час розгляду справи ОСОБА_1 не доведено, що небезпека настання невигідних майнових наслідків була реальною, а не уявною, що така небезпека загрожувала саме майновим інтересам відповідача, а вчинені позивачем дії містять очевидну користь для Підприємства; повідомлення Наглядової ради або Правління Агенції про вчинення відповідних дій за першої нагоди.

Як передбачено п.п. 1,2,8 розділу VIII Положення , Агенція може мати у власності кошти та інше майно, необхідне для здійснення її статутної діяльності. Перелік майна і коштів, які передаються засновником, затверджується розпорядчим документом засновника. Майно агенції складається з коштів або майна, які надходять безоплатно або вигляді безповоротної фінансової допомоги чи добровільних пожертвувань, у тому числі з внесків членів Агенції, пасивних доходів, дотації та субсидії з державного чи місцевих бюджетів, з державних цільових фондів, благодійної допомоги, гуманітарної та технічної допомоги, відповідно до міжнародних договорів України, а також з доходів від основної діяльності Агенції відповідно до Положення та законодавства.

Враховуючи, що вищевказані пункти Положення не передбачають джерела доходів та можливість фінансування діяльності Агенції за рахунок особистих коштів директора з наступним їх поверненням, а директор установи вправі вчиняти без доручень дії від імені Агенції у межах повноважень, визначених рішенням Наглядової ради, управляти та розпоряджатися коштами і майном в межах, визначених рішенням Наглядової ради, ОСОБА_1 як керівник установи зобов`язаний був повідомити Наглядову раду або Правління Агенції про вчинення ним дій, не передбачених установчими документами.

Оскільки матеріали справи не містять доказів схвалення дій директора Агенції ОСОБА_1 . Наглядовою радою Агенції, такі дії ОСОБА_1 не створюють жодних обов`язків для інших осіб, у тому числі і для відповідача.

Такі витрати, як сплата податків (за директора), за придбання паперу, жалюзі, оплата консультаційних послуг, бухгалтерські консультації, послуг інтернету, квитків на відрядження, сертифікація електронних ключів, проживання в готелі не були визначені такими, які вчинені в майнових інтересах Агенції.

Також слід зауважити на тому, що сплата податків на заробітну плату, яка отримувалась працівником, не може бути повернута працівникові з тих підстав, що Податковим законодавством передбачено оподаткування заробітної плати.

Такі дії позивача, на переконання колегії суддів, не містять очевидної користі для відповідача та не свідчать про існування небезпеки майну відповідача та усунення цієї небезпеки майну відповідача.

З огляду на викладене, апеляційний суд вважає помилковим висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог, оскільки під час розгляду справи позивачем не доведено наявність необхідних умов для застосування до спірних правовідносин положень наведених статей Цивільного кодексу України.

Отже, доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження при розгляді справи в суді апеляційної інстанції.

Щодо компенсації витрат позивача на відрядження, суд першої інстанції не врахував такого.

Відповідно доНаказу Міністерства фінансів України від 13 березня 1998 року №59 «Про затвердження Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон» службовим відрядженням вважається поїздка працівника за розпорядженням керівника органу державної влади (поїздка державного службовцярозпорядження керівника державної служби), підприємства, установи та організації, що повністю або частково утримується (фінансується) за рахунок бюджетних коштів (даліпідприємство), на певний строк до іншого населеного пункту для виконання службового доручення поза місцем його постійної роботи (за наявності документів, що підтверджують зв`язок службового відрядження з основною діяльністю підприємства).

Направлення працівника підприємства у відрядження здійснює керівник цього підприємства або його заступник (направлення у відрядження державного службовця здійснює керівник державної служби) і оформлює наказом (розпорядженням), у якому зазначаються мета виїзду, завдання (за потреби), пункт призначення (місто або міста призначення, інші населені пункти, найменування підприємства, установи або організації, куди відряджається працівник), строк (дата вибуття у відрядження та дата прибуття з відрядження), джерело фінансового забезпечення витрат на відрядження, а також за потреби інші ключові моменти (вид транспорту, інформація про додаткові обмеження щодо сум та цілей використання коштів, наданих на відрядження, у разі їх встановлення керівником), після затвердження кошторису витрат.

Наказ (розпорядження) керівника підприємства про направлення працівника у відрядження є обов`язковим і зазначені накази долучені позивачем до справи.

Як передбачено ч. 1,2 ст. 121 КЗпП України, працівники мають право на відшкодування витрат та одержання інших компенсацій у зв`язку з службовими відрядженнями.

Працівникам, які направляються у відрядження, виплачуються: добові за час перебування у відрядженні, вартість проїзду до місця призначення і назад та витрати по найму жилого приміщення в порядку і розмірах, встановлюваних законодавством.

Структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України «Про оплату праці», за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

На підставі статті 2 Закону України «Про оплату праці» структуру заробітної плати можна визначити, беручи до уваги положення Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 року № 5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27 січня 2004 року за № 114/8713 (далі - Інструкція № 114/8713), розробленої відповідно до Закону України від 17 вересня 1992 року N 2614-XII «Про державну статистику» та Закону України «Про оплату праці» з урахуванням міжнародних рекомендацій у системі статистики оплати праці й стандартів Системи національних рахунків (за змістом преамбули цієї Інструкції).

Як визначено підпунктом 3.15 Інструкції №114/8713, не належать до фонду оплати праці витрати на відрядження: добові (у повному обсязі), вартість проїзду, витрати на наймання житлового приміщення.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог в частини компенсації коштів, витрачених у зв`язку із службовими відрядженнями, суд першої інстанції не звернгув уваги на те, що такі виплати не входять до структури заробітної плати, а тому вони підлягають стягненню лише в межах тримісячного строку позовної давності визначеного ч. 1 ст. 233 КЗпП України.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 КЗпП України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.

Судом першої інстанції не було враховано, що позивачем ОСОБА_1 , який обіймав посаду директора Агенції та не міг не знати про відсутність коштів у Підприємства на відшкодування витрат, пов`язаних зі службовими відрядженнями, враховуючи дату подання позову 24.11.2021, фактично було пропущено визначений законом тримісячний строк до вимог про стягнення витрат на відрядження.

У постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 02.12.2020 у справі № 751/1198/18 вказано, що встановлені статтею 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.

При цьому Верховний Суд зазначив, що оскільки у статті 234 КЗпП України не наведено переліку поважних причин для поновлення строку звернення з заявою про вирішення спору, їх поважність має визначається в кожному випадку, залежно від конкретних обставин. При цьому поважними причинами пропуску строку, встановленого в частині першій статті 233 КЗпП України, мають кваліфікуватися ті, які об`єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами.

Клопотань про поновлення строку встановленого ч. 1 ст. 233 КЗпП України ОСОБА_1 не заявляв, про причини пропуску, визначеного законом строку суд не повідомляв, на поважність таких причин не посилався.

За вказаних обставин, рішення суду першої інстанції відповідно до п. 4 ч.1 ст.376 ЦПК України підлягає скасуванню з прийняттям постанови про відмову в задоволенні позовних вимог.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки апеляційна скарга підлягає задоволенню, то судові витрати, які були понесені скаржником в суді першої та апеляційної інстанції мають бути відшкодовані за рахунок ОСОБА_1 .

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьоїстатті 2 ЦПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат (стаття 134ЦПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137ЦПК України);

3) розподіл судових витрат між сторонами (стаття 141ЦПК України).

Відповідно до частини першої тадругої статті137 ЦПК Українивитрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною восьмоюстатті 141 ЦПК Українивизначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно з частиною третьоюстатті 137 ЦПК Українидля визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Водночас зі змісту частини четвертоїстатті 137 ЦПК Українирозмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У відповідності до положень пункту 1 частини 2статті 137 ЦПК Українивитрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено.

Таким чином, склад витрат, пов`язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмету доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.

На підтвердження понесених стороною відповідача по справі судових витрат адвокат Тивоненко Д.Р. надав ордер, договір про надання правової допомоги від №04/02 від 04.02.2022, Додатком №2 від 21.07.2022 до Договору, Актом №2 від 22.07.2022 про надані послуги до Договору. Згідно наданих документів витрати на правничу допомогу в суді першої інстанції становить 14500 гривень, а в суді апеляційної інстанції 6000,00 гривень, витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги - 1362,00 гривень, а всього 21862,00 гривень.

Керуючись ст. ст. 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргуустанови «Агенція регіонального розвитку Запорізької області» в особі представника адвоката Тивоненка Данила Руслановича задовольнити.

Рішення Орджонікідзевськогорайонногосуду м.Запоріжжя від 22червня 2022року у цій справі скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволені позову.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь установи «Агенція регіонального розвитку Запорізької області» судові витрати в сумі 21862,00 гривень (двадцять одна тисяча вісімсот шістдесят дві гривні 00 копійок).

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Повний текст постанови складено 24 листопада 2022 року.

Головуючий: І.В. Кочеткова

Судді: А.В. Дашковська

О.М. Кримська