Ухвала

від 28.12.2022 по справі 335/12286/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

28 грудня 2022 року

м. Київ

справа № 335/12286/21

провадження № 61-12900ск22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Ступак О. В.,

вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Запорізького апеляційного суду від 22 листопада 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до установи «Агенція регіонального розвитку Запорізької області» про стягнення заборгованості по авансовим підзвітним сумам,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Установи «Агенція регіонального розвитку Запорізької області» про стягнення заборгованості по авансовим підзвітним сумам.

Позов обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 обіймав посаду директора Установи «Агенція регіонального розвитку Запорізької області» в період з 11 жовтня 2016 року по 12 травня 2020 року. Розпорядженням Голови Запорізької обласної державної адміністрації, яка є одним із засновників Агенції від 01 вересня 2016 року № 182-к ОСОБА_1 призначено на посаду директора. Але до фактичного виконання обов`язків він приступив з 11 жовтня 2016 року, що підтверджується Наказом Агенції від 10 жовтня 2016 року № 1-П та повідомленням про прийняття працівника на роботу до Запорізької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області. Отже, позивач був призначений першим директором новоутвореної установи. З першого дня початку роботи Агенції вона не мала на рахунках жодних коштів на здійснення своєї господарської діяльності. Засновники внески не робили, та діяльності, яка б могла приносити прибуток, також ще не відбувалось. Склалася ситуація, коли Агенція не мала коштів на придбання матеріально-технічного оснащення (канцелярії, оргтехніки, печатки тощо), сплачувати послуги (банківські, комунальні, телекомунікаційні, нотаріальні тощо) та обов`язкові платежі до бюджету, які відповідно до законодавства юридична особа повинна здійснювати за нараховану заробітну платню штатного працівника. При відсутності фінансування задля забезпечення поточної діяльності Агенції протягом 2016-2019 років позивач був вимушений витрачати свої власні кошти для придбання необхідних товарно-матеріальних цінностей, сплати послуг, необхідних для її функціонування, оплати відряджень, необхідних для здійснення статутних завдань Агенції, та здійснення обов`язкових податкових платежів. Досить тривалий час позивач фактично не отримував заробітну платню, але кожного місяця власними коштами сплачував до бюджету та фондів обов`язкові нарахування на неї для уникнення податкової заборгованості та недопущення можливого застосування штрафних санкцій до Агенції за порушення податкового та трудового законодавства. Таким чином, необхідність здійснення ним платежів власними коштами була зумовлена відсутністю грошових коштів на рахунках відповідача, в той час, як нездійснення платежів могло призвести до зупинення господарської діяльності Агенції або завдати її значних збитків. Факт здійснення таких платежів та витрати коштів позивача підтверджувався відповідними платіжними документами, які позивачем відразу надавалися Агенції, а також оформленими авансовими звітами, затвердженими директором. В подальшій діяльності Агенція отримувала кошти в рамках міжнародних грантових угод на реалізацію проектів, які мали свій чіткий затверджений кошторис та бюджет, що могли бути використані лише в рамках цих угод.12 травня 2020 року позивач звільнився з посади директора Агенції за власним бажанням, згідно Наказу від 07 травня 2020 року № 1-ЗП, що підтверджується записом у трудовій книжці. Згідно з довідки Агенції № 77-12/05 від 12 травня 2020 року станом на дату звільнення кредиторська заборгованість відповідача по розрахунках з підзвітними особами склала 77 379,38 грн.

13 жовтня 2021 року рекомендованим листом з описом вкладення він направив відповідачеві вимогу про сплату заборгованості у розмірі 77 379,38 грн та довідку Агенції від 12 травня 2020 року № 77-12/05 про кредиторську заборгованість станом на 12 травня 2020 року, а також розшифровку по рахунку 3721 «Розрахунки з підзвітними особами».

Відповідач мав виконати вимогу про сплату заборгованості протягом семи днів з дня отримання письмової вимоги, тобто до 07 листопада 2021 року. Проте, станом на дату подання позовної заяви свої зобов`язання щодо сплати заборгованості він не виконав, а тому позивач звернувся до суду і просив суд стягнути з Установи «Агенція регіонального розвитку Запорізької області» на свою користь заборгованість за авансовими підзвітними сумами в розмірі 77 379,38 грн.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 22 червня 2022 року позов задоволено. Стягнуто з Установи «Агенція регіонального розвитку Запорізької області» на користь ОСОБА_1 заборгованість за авансовими підзвітними сумами в розмірі 77 379,38 грн та витрати зі сплати судового збору в розмірі 908,00 грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції суд першої інстанції виходив із їх доведеності та обґрунтованості.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 22 листопада 2022 року апеляційну скаргу установи «Агенція регіонального розвитку Запорізької області» задоволено. Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 22 червня 2022 року у справі скасовано та ухвалено нове про відмову у задоволені позову. Стягнуто з ОСОБА_1 користь установи «Агенція регіонального розвитку Запорізької області» судові витрати в сумі 21 862,00 грн.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції прийшов до вірних висновків про те, що під час розгляду справи позивачем не доведено наявність необхідних умов для застосування до спірних правовідносин положень Цивільного кодексу України.

ОСОБА_1 у грудні 2022 року через підсистему «Електронний суд» звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Запорізького апеляційного суду від 22 листопада 2022 року у вищевказаній справі, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Верховний Суд дійшов висновку, що відсутні підстави для відкриття касаційного провадження з огляду на таке.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Відповідно до пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову в яких не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев`ята статті 19 ЦПК України).

Відповідно до статті 7 Закону України «Про державний бюджет на 2022 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня 2022 року становить 2 481,00 грн.

Згідно з приписами пункту 1 частини першої статті 176 ЦПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується.

Отже, ціна позову у цій справі (77 379,38 грн) не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 481,00 грн х 100 = 248 100,00 грн),

а тому постанова Запорізького апеляційного суду від 22 листопада 2022 року, відповідно до вимог ЦПК України, не підлягає касаційному оскарженню.

Касаційна скарга містить посилання на те, що судове рішення у цій справі оскаржується до суду касаційної інстанції на підставі підпункту «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що справа має для нього виняткове значення, оскільки він працював майже три роки не отримуючи заробітну плату, та витрачав раніше накопичені кошти на покриття всіх без виключення потреб Агенції, яка не мала жодного фінансового забезпечення для її фінансування.

Зазначені доводи фактично підтверджують незгоду особи, яка подала касаційну скаргу, з оскарженим судовим рішенням, відповідно, не свідчать, що справа має для неї виняткове значення, оскільки це може бути оцінкою сторони щодо кожної конкретної справи, учасником якої вона є.

Посилання на інші випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України за наявності яких судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню, касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять.

Верховний Суд урахував, що застосування критерію малозначності справи у цій справі було передбачуваним, справа була розглянута судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявник не продемонстрував наявності виключних обставин, які за положеннями кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи. Наведене повністю узгоджується з правовою позицією, сформованою Європейським судом з прав людини у справі «Azyukovska v. Ukraine» (рішення від 09 жовтня 2018 року «Азюковська проти України»).

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

З урахуванням наведеного, оскільки заявником подано касаційну скаргу на судове рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню, а обставини, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, не підтвердились, то відсутні підстави для відкриття касаційного провадження у справі.

Керуючись статтями 19, 389, 394 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Запорізького апеляційного суду від 22 листопада 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до установи «Агенція регіонального розвитку Запорізької області» про стягнення заборгованості по авансовим підзвітним сумам відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:І. Ю. Гулейков С. О. Погрібний О. В. Ступак