Постанова

від 24.11.2022 по справі 826/11083/18

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 826/11083/18

адміністративне провадження № К/9901/7034/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Юрченко В.П.,

суддів: Чумаченко Т.А., Васильєвої І.А.,

розглянувши порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду у м. Києві від 30.11.2018 (суддя Аверкова В.В.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 21.02.2019 (головуючий суддя Мельничук В.П., судді: Земляна Г.В., Лічевецький І.О.) у справі №826/11083/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Промімпекс плюс» до Головного управління ДФС у м.Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Промімпекс плюс» (далі - позивач, Товариство, платник податків) звернулося до суду із позовом до Головного управління ДФС у м. Києві (далі - відповідач, податковий орган, контролюючий орган), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 14.05.2018 №0006331401, №0006341401 та №0006351401.

Позовні вимоги обґрунтовані безпідставністю та протиправністю оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, оскільки висновки податкового органу зроблені без урахування відомостей, що містяться у первинних документах бухгалтерського та податкового обліку позивача. Усі господарські операції позивача з його контрагентами здійснено та підтверджено належними первинними документами, які відповідають видам цих операцій та містять необхідні для цілей оподаткування відомості про їх зміст та учасників, а правочини, укладені з контрагентами, мають реальний товарний характер. Суми податкових зобов`язань з податку на прибуток та податку на додану вартість сформовано за рахунок операцій, які мають реальний характер.

Рішенням Окружного адміністративного суду у м. Києві від 30.11.2018, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21.02.2019, адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 14.05.2018 №0006331401, №0006341401 та №0006351401.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з реальності господарських взаємовідносин між позивачем і його контрагентами.

Не погодившись із рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся з касаційною скаргою, у якій просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій і постановити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

В обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, зокрема статей 44, 45, 72, 73, 77, 94, 242, 255, 292, 309 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) і неправильне застосування норм матеріального права, а саме: статей 185, 198, 201, 134 Податкового кодексу України (далі - ПК України). Вказує на невідповідність висновків судів попередніх інстанцій фактичним обставинам справи, які, на думку скаржника, полягають у нереальності здійснення господарських операцій. Посилається на лише документальне оформлення первинних документів без фактичного здійснення господарської діяльності за укладеними договорами між позивачем та іншими суб`єктами господарювання. Зауважує на наявність кримінальних проваджень відносно контрагентів позивача і пояснень керівників підприємств - контрагентів позивача про непричетність їх до реєстрації та ведення фінансово-господарської діяльності підприємства. Зазначає про наявність інформації про реєстрацію (перереєстрацію) контрагентів позивача у органах державної реєстрації фізичними особами з подальшою передачею (оформленням) у володіння чи управління підставним (неіснуючим), померлим, безвісті зниклим особам або таким особам, що не мали наміру провадити фінансово-господарську діяльність або реалізовувати повноваження.

Позивач у відзиві на касаційну скаргу, посилаючись на законність та обґрунтованість судових рішень, просить у задоволенні касаційної скарги відмовити та залишити без змін судові рішення першої та апеляційної інстанцій.

Верховний Суд, переглянувши рішення попередніх інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій установлено, що податковим органом у період з 29.03.2018 по 19.04.2018 проведено документальну планову виїзну перевірку підприємства з питань дотримання податкового, валютного законодавства, сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2015 по 31.12.2017, за результатами якої складено акт перевірки від 26.04.2018 №285/26-15-14-01-05/35976310 (далі - акт перевірки).

На підставі акту перевірки контролюючим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 14.05.2018 №0006331401, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 170085 грн, у тому числі за основним платежем в сумі 136708 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 34177 грн; №0006341401, яким збільшено суму грошового зобов`язання з ПДВ на загальну суму 193909 грн, у тому числі за основним платежем в сумі 155127 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 38782 грн; №0006351401, яким зменшено суму від`ємного значення з ПДВ за листопад 2016 року на 7523 грн.

За результатами адміністративного оскарження прийнятих податкових повідомлень-рішень рішенням ДФС України від 02.07.2018 №22122/6/99-99-11-01-01-25 податкові повідомлення-рішення від 14.05.2018 №0006331401, № 0006331401 та № 0006341401 залишено без змін, а скаргу - без задоволення.

Перевіркою встановлено порушення підприємством вимог підпунктів 14.1.36, 14.1.257 пункту 14.1 статті 14, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пункту 135.1 статті 135 ПК України, П(С)БО 15 «Доходи», П(С)БО 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 №290 із змінами і доповненнями, в результаті чого позивачем занижено суму податку на прибуток підприємства у розмірі 136708 грн; пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, підпунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 200.1, 200.2 статті 200, пунктів 201.1, 201.2, 201.6 статті 201 ПК України, в результаті чого позивачем завищено суму від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду, за листопад 2016 року у розмірі 7523 грн та занижено ПДВ на загальну суму 155127 грн; пункту 201.10 статті 201 ПК України в частині порушення граничних термінів реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Судовими інстанціями установлено, що між позивачем (покупець) та ТОВ «Дервік Капітал», ТОВ «Апекстрейд ЛТД», ТОВ «Дакстер Трен», ТОВ «ВФ Агро Терра» (постачальники) укладалися договори постачання металевої продукції.

На підтвердження поставки товарів, визначених умовами договорів позивачем надано видаткові накладні, довіреності, податкові накладні, які зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних, банківські виписки, картки рахунку 631.

Судами також установлено, що позивачем придбано в ТОВ «Трейдер Вікторі» товар (швелер, кутник, круг, арматура, банджо, болт, гайка, захист спіральний пластик, комплект ду, мамометр, рукав, РВД, метало гумове кільце, хомути. На підтвердження факту поставки товарів, придбаних згідно вказаного рахунку-фактури позивачем надано видаткову накладну, довіреності, податкову накладну, зареєстровану в Єдиному реєстрі податкових накладних, банківську виписку та копію платіжного доручення.

Також, між позивачем (замовник) та ТОВ «БК «Альтор» (у подальшому перейменоване у ТОВ «Житлобудмонтаж») (виконавець) укладено договір від 26.02.2016 №2602 про надання послуг, предметом якого було виконання робіт з різки металопрокату замовника та доведенню його до багажних розмірів замовником. На підтвердження виконання робіт за договором позивачем надано акт про надання послуг, податкову накладну, яка зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних та банківську виписку.

Суди дійшли висновку, що придбані у контрагентів позивача товари згідно укладених договорів в подальшому використані позивачем у власній господарській діяльності з метою отримання прибутку шляхом реалізації контрагентам-покупцям.

Для зберігання придбаної металопродукції з метою здійснення господарської діяльності позивач орендує складське приміщення відповідно до договору оренди від 01.01.2013 №7/01/2013, укладеного з ПАТ «Управління спеціальних машин»; договору суборенди від 01.08.2016 №01/08/06/1, укладеного з ТОВ «Пром-Рент».

Позивач орендує офісні приміщення на підставі договорів про співробітництво від 12.03.2015 №04/09/МС/15-Ю, від 12.03.2016 №05/09/МС/17, укладених з ТОВ «Юридичне бюро «Стайлінг», договору оренди від 01.01.2012 №5/1/12, укладеного з ТОВ «Суфор», договору оренди від 01.06.2017 №406/17, укладеного з ПАТ «Комплексне підприємство широко профільного будівництва-2». Вказані приміщення передані позивачу на підставі відповідних актів прийому-передачі, копії яких наявні в матеріалах справи.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, колегія суддів зазначає про таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 92 Конституції України визначено, що виключно законами України встановлюються, зокрема, система оподаткування, податки і збори.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює ПК України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до абзаців першого та другого пункту 44.1 статті 44 ПК України (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, реєстрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків та зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України об`єктом оподаткування (податок на прибуток підприємств) є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

За змістом підпунктів «а», «б» пункту 185.1 статті 185 ПК України об`єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів (послуг), місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України встановлено, що об`єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Пунктом 138.1 статті 138 ПК України передбачено, що витрати, які враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Положеннями пункту 198.6 статті 198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року №996-ХІV (надалі - Закон №996-ХІV).

Відповідно до статті 1 цього Закону (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з частиною першою статті 9 Закону №996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Таким чином, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у власній господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

За змістом частини другої статті 9 Закону №996-ХІV первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Правила цієї норми Закону №996-ХІV кореспондуються зі змістом пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 (далі - Положення).

Варто зауважити, що з введенням в дію 03.01.2017 Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо усунення адміністративних бар`єрів для експорту послуг» від 03.11.2016 №1724-VІІІ первинний документ лише містить відомості про господарську операцію, однак не підтверджує її.

Відтак підтвердженням господарської операції виходячи з визначення Закону №996-ХІV є саме рух матеріальних активів та коштів між контрагентами, натомість первинна документація є відображенням такої операції.

При цьому ПК України та Закон №996-ХІV не розглядають невідповідність цивільно-правових повноважень особи на те, щоб діяти від імені юридичної особи, як самостійну підставу неналежності оформлених первинних документів, а складені нею первинні документи не позбавляють правового значення у випадку фактичного руху активів.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими відповідно до вимог частини другої статті 9 Закону №996-ХІV та пункту 2.4 Положення первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Отже, будь-який документ, виданий від імені суб`єкта господарювання (платника податків), що не був позбавлений відповідного статусу на час складення цього документа має силу первинного документа та згідно зі статтею 44 ПК України і статтею 9 Закону №996-ХІV підтверджує дані податкового обліку суб`єкта господарювання та/або його контрагентів у тому разі, якщо цей документ містить, зокрема: достовірні дані про фактично здійснену господарську операцію та відображає її економічну суть; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Водночас інший платник податків під час використання такого документа у своєму податковому обліку повинен діяти розумно, добросовісно та з належною обачністю, а також не мати достатніх підстав для сумніву в достовірності даних, внесених відповідного документа своїм контрагентом, у тому числі стосовно даних щодо можливих дефектів правового статусу такого контрагента, а також щодо підпису та інших засобів ідентифікації представників контрагента, які брали участь у господарській операції.

Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник мав реальні відносини у зв`язку з придбанням або реалізацією товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не було встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, необхідно враховувати, що відповідно до вимог частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать про те, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 КАС України, згідно з якою сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Суди, встановлюючи наявність кримінальних проваджень відносно посадових осіб контрагентів позивача, дійшли висновку про підтвердження реальності здійснення господарських операцій.

Водночас суд має надавати правову оцінку встановленим фактичним обставинам справи щодо дефекту податкового повідомлення-рішення та наявності вироку суду.

Відповідно до частин шостої, сьомої статті 78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої укладений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

Отже, вирок щодо посадової особи контрагента за ст.ст. 205, 205-1 КК України не можуть створювати преюдицію для адміністративного суду, якщо тільки суд кримінальної юрисдикції не встановив конкретні обставини щодо дій чи бездіяльності позивача. Такі вирок суду за результатом розгляду кримінального провадження мають оцінюватися адміністративним судом разом з наданими первинними документами та обставинами щодо наявності первинних документів, правильності їх оформлення, можливості виконання (здійснення) спірних господарських операцій, їх зв`язку з господарською діяльністю позивача та можливого використання придбаного товару (робіт, послуг) у подальшій діяльності.

Наведена правова позиція узгоджується з висновками викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2022 у справі №160/3364/19.

Верховний Суд погоджується з висновком судів, що сам факт порушення кримінальної справи чи наявність обвинувальних вироків щодо посадових осіб господарюючих суб`єктів не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій проведених позивачем та його контрагентами.

Однак, судами попередніх інстанцій не враховано вироки Печерського районного суду м. Києва від 23.06.2017 у справі №757/26000/17-к за обвинуваченням засновника ТОВ «Апекстрейд ЛТД» у вчиненні злочинів, передбачених частиною 5 статті 27, частиною 1 статті 205, частиною 1 статті 358 КК України та Дніпровського районного суду м. Києва від 08.02.2017 у справі №755/1949/17 за обвинуваченням директора ТОВ «Дакстер Трен» у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 205-1 КК України.

Судами попередніх інстанцій не досліджено та не встановлено обставини встановлені у вироках та не надано оцінку тому факту, що засуджені повністю визнали вину підтвердивши суду вчинення ними протиправних дій та бездіяльності, а саме не здійснення ними господарської діяльності.

Суди попередніх інстанцій не приймаючи обставини встановлені судовими рішеннями у кримінальній справі безпосередньо не допитували як свідків зазначених посадових осіб, а спростували встановлені судом у кримінальній справі обставини та висновки лише на підставі первинних документів, які є похідними. Якщо посадова особа заперечує введення господарської діяльності, що встановлено судовим рішенням у кримінальній справі, то наданні первинні документи не можуть бути належним доказом фактичного виконання господарської діяльності, оскільки не ідентифіковано особу, яка відповідальна за здійснення господарської операції, не з`ясовано ким підписувалися первинні документи та чи вони були підписані особами, які визнано винними у вчинені кримінальних правопорушень, передбачених статтею 205 КК України та які заперечують свою причетність до вчинення господарських операцій.

Важливо враховувати фактичну можливість платника податків усвідомлювати той факт, що від імені задекларованого в первинних документах суб`єкта господарювання діють неуповноважені особи. Має враховуватися реальна можливість платника податків пересвідчитися у тому, чи були достовірними відомості, що внесені до первинного документа його контрагентом.

Контролюючий орган також має довести, що платник податків, приймаючи від контрагентів та використовуючи певні документа для цілей податкового обліку, діяв нерозумно, недобросовісно або без належної обачності. Це також пов`язано з фактичною можливістю й економічною доцільністю перевірки самим платником податків достовірності відомостей, які були включені до первинних документів. Мають бути наявні докази того, що розумними заходами добросовісний платник податків міг перевірити правдивість відповідних документів, а також мав достатні підстави, діючи з належною обачністю, для обґрунтованих сумніві у їх змісті.

Зазначені вище обставини з огляду на положення статті 90 КАС України підлягають встановленню адміністративними судами під час розгляду спору по суті на підставі всіх належних і допустимих доказів, причому жоден з доказів не має наперед установленої сили, у тому числі будь-які дані, отримані в межах кримінальних проваджень. Ці дані підлягають ретельній перевірці безпосередньо судом, що розглядає справу, в силу офіційності з`ясування обставин справи, а також якщо платник податків обґрунтовано заперечує достовірність відповідних даних.

Наведені обставини не встановлено судами та не надано таким обставинам належну правову оцінку.

Відповідач неодноразово посилався на непричетність посадових осіб підприємств - контрагентів позивача до господарських операцій з позивачем. Водночас, судами не досліджено та не встановлено причетність зазначених осіб до господарської діяльності таких підприємств та до підписання первинних документів.

Верховний Суд зазначає, що господарські операції для формування витрат та податкового кредиту мають бути фактично здійснені і підтверджені належними та допустимими первинними документами, які відображають реальність господарських операцій позивача з контрагентом, і є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Однак, судами попередніх інстанцій не досліджено обставини, що підтверджують або спростовують реальність здійснення господарських операцій між позивачем та контрагентами.

З урахуванням наведеного, Верховний Суд зазначає, що суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку про підтвердження господарських операцій позивача та правомірність формування витрат та податкового кредиту за вказаними операціями.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, судове рішення підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати все вище викладене, всебічно і повно з`ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, докази, якими вони підтверджуються та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Відповідно до частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

У зв`язку з вищенаведеним Верховний Суд визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій допустили порушення норм процесуального права, не встановили фактичні обставини, що мають значення для справи та не дослідили зібрані у справі докази, що є підставою для часткового задоволення касаційної скарги та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві задовольнити частково.

Рішення Окружного адміністративного суду у м. Києві від 30.11.2018 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 21.02.2019 скасувати та направити справу №826/11083/18 на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіВ.П. Юрченко Т.А. Чумаченко І.А. Васильєва