Постанова

від 23.11.2022 по справі 368/953/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

23 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 368/953/19

провадження № 61-7260св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач- ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - Кагарлицька міська рада,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка подана представником - адвокатом Дідиком Ігорем Миколайовичем, на постанову Київського апеляційного суду від 07 червня 2022 року у складі колегії суддів: Рейнарт І. М., Кирилюк Г. М., Семенюк Т. А.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Кагарлицька міська рада, про визнання недійсним та скасування заповіту від 21 березня 2019 року, номер у спадковому реєстрі 63936966, номер в реєстрації нотаріальних дій 273, бланк ННТ 956519.

На обґрунтування позовних вимог зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його рідний брат ОСОБА_3 , і він є єдиним його спадкоємцем за законом.

Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина, до спадкового майна належить будинок АДРЕСА_1 та земельна частка (пай).

Звернувшись до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, він дізнався, що за два дні до своєї смерті його брат ОСОБА_3 заповів усе належне йому майно своїй сусідці ОСОБА_2 .

Позивач стверджував, що є усі підстави вважати, що відповідачка свідомо регулярно забезпечувала ОСОБА_3 спиртними напоями, знаючи про його незадовільний стан здоров`я і доводячи останнього до стану, коли він не усвідомлював значення своїх дій, створюючи для нього хибну уяву турботи, з метою вмовити його скласти заповіт на її ім`я, щоб отримати все належне йому майно. Крім того, для цієї ж мети відповідачка незадовго до смерті ОСОБА_3 намагалась встановити над ним опікунство.

З урахуванням викладених обставин позивач просив визнати недійсним та скасувати заповіт ОСОБА_3 від 21 березня 2019 року, номер у спадковому реєстрі 63936966, номер в реєстрації нотаріальних дій 273, бланк ННТ 956519, складений на користь відповідача.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Кагарлицького районного суду Київської області від 14 грудня 2021 року у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із його недоведеності та необгрунтованості.

При цьому, суд першої інстанції послався на те, що висновок судово-психіатричної експертизи від 17 березня 2021 року не містить даних про наявність психічного захворювання, яке виникло саме внаслідок вживання ОСОБА_3 алкогольних напоїв. Суд вважав, що експертами не надано оцінки записам у медичній картці за період з 21 червня 2011 року до 07 листопада 2017 року, не мотивовано з якого часу відбулося поглиблення емоційно-вольових та поведінкових порушень вираженого ступеню інтелектуально-мнестичного зниження, яке досягло ступеню деменції у ОСОБА_3 .

Крім того, суд першої інстанції зазначив, що позивач до закінчення підготовчого засідання не змінював підставу позову, шляхом подання письмової заяви про те, що позов також обґрунтовується і тим, що психічне захворювання виникло внаслідок захворювання на епілепсію, та визнав висновок судово-психіатричної експертизи від 17 березня 2021 року неналежним і недопустимим доказом.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою на нього.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 07 червня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 14 грудня 2021 року скасовано.

Ухвалено нове судове рішення, яким позов задоволено частково.

Заповіт ОСОБА_3 , вчинений 21 березня 2019 року та посвідчений приватним нотаріусом Кагарлицького районного нотаріального округу Київської області Воловенко Р. П., визнано недійсним.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Частково задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив із доведеності того, що в момент складання і підписання оспорюваного заповіту ОСОБА_3 не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними, а відтак наявні правові підстави для визнання заповіту недійсним.

Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про скасування оспорюваного заповіту, суд апеляційної інстанції виходив із того, що така вимога не ґрунтується на нормах матеріального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

01 серпня 2022 року ОСОБА_2 через свого представника - адвоката Дідика І. М. звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 07 червня 2022 року.

В касаційній скарзі заявник просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції оскаржувана постанова ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Доводи інших учасників справи

17 жовтня 2022 року на адресу Верховного Суду надійшли пояснення від представника ОСОБА_1 - адвоката Дементьєва Т. М., в яких заявник просить суд касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 03 серпня 2022 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргоюта витребувано матеріали цивільної справи.

09 вересня 2022 року на адресу Верховного Суду надійшли матеріали цивільної справи.

Ухвалою Верховного Суду від 15 листопада 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є рідними братами.

21 березня 2019 року ОСОБА_3 склав заповіт, за яким все своє майно, де б воно не було і з чого воно не складалося, і взагалі все те, що йому буде належати на день смерті і на що він за законом матиме право, заповів ОСОБА_2 . Заповіт посвідчений приватним нотаріусом Кагарлицького районного нотаріального округу Київської області Воловенко Р. П. та зареєстрований у реєстрі за № 273.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер.

Із заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 звернулися ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , у зв`язку із чим приватним нотаріусом Кагарлицького районного нотаріального округу Київської області Воловенко Р. П. 11 квітня 2019 року заведена спадкова справа № 33/2019.

Відповідно до довідки психіатричної МСЕК від 11 травня 2004 року, згідно якої ОСОБА_3 було визнано інвалідом 2 групи, з дитинства, довічно. У довідці зазначено, що він непрацездатний у звичайних умовах, протипоказана робота на висоті, біля води, вогню, рухомих механізмів, та рекомендовано лікування у психіатра.

Згідно висновку посмертної судово-психіатричної експертизи № 19ц від 17 березня 2021 року, складеного експертами КНП КОР «Обласне психіатрично-наркологічне медичне об`єднання» відділення амбулаторних судово-психіатричних експертиз Міністерства охорони здоров`я України, ОСОБА_3 на час укладення заповіту 21 березня 2019 року страждав на деменцію внаслідок епілепсії. За своїм психічним станом на час укладення заповіту 21 березня 2019 року він не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Постанова Київського апеляційного суду від 07 червня 2022 року оскаржена в касаційному порядку лише в частині задоволених позовних вимог, а тому, в силу приписів статті 400 ЦПК України, в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про скасування оспорюваного заповіту вказане судове рішення не є предметом касаційного перегляду.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 1233 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Заповіт є одностороннім правочином, оскільки залежить виключно від волі заповідача. Заповіт лише спрямовується на виникнення у спадкоємця прав та обов`язків, але до моменту смерті не створює їх у нього. Розпорядження, яке міститься у заповіті, набирає чинності лише у разі смерті заповідача.

Статтею 1247 ЦК України встановлено загальні вимоги до форми заповіту, за якими заповіт повинен складатися у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення, має бути особисто підписаний заповідачем (якщо особа не може підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу). Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 1254 ЦК України заповідач має право у будь-який час скласти новий заповіт. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить.

За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі (частина друга статті 1257 ЦК України).

Згідно з частиною третьою статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Правові наслідки вчинення правочину дієздатною фізичною особою, яка у момент його вчинення не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, визначенні у статті 225 ЦК України. Частинами першою, другою цієї статті встановлено, що правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала у такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).

Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів, які підтверджують чи спростовують доводи позивача про те, що в момент укладення оспорюваного правочину особа не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 20 червня 2018 року у справі № 161/17119/16- ц, від 12 вересня 2018 року у справі № 522/25597/13-ц, від 18 вересня 2019 року у справі № 311/3823/15.

Крім того, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 листопада 2019 року в справі № 496/4851/14-ц (провадження № 61-7835сво19) вказав, що висновок судово-психіатричної експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину.

Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами, будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Висновок експертизи має бути категоричним та не може ґрунтуватись на припущеннях.

Тлумачення наведених норм права дає підстави для висновку, що для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Викладене узгоджується з правовими висновками, наведеними у постановах Верховного Суду України: від 29 лютого 2012 року у справі № 6-9цс12 та від 17 вересня 2014 року у справі № 6-131цс14.

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статей 77, 78 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Встановлено, що згідно висновку посмертної судово-психіатричної експертизи № 19ц від 17 березня 2021 року, складеного експертами КНП КОР «Обласне психіатрично-наркологічне медичне об`єднання» відділення амбулаторних судово-психіатричних експертиз Міністерства охорони здоров`я України, ОСОБА_3 на час укладення заповіту 21 березня 2019 року страждав на деменцію внаслідок епілепсії. За своїм психічним станом на час укладення заповіту 21 березня 2019 року він не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Суд апеляційної інстанцій, дослідивши та оцінивши наявні у матеріалах справи докази, встановивши, що ОСОБА_3 за своїм психічним станом на час укладення заповіту 21 березня 2019 року не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 в частині визнання заповіту недійсним.

Посилання у касаційній скарзі на незазначення ОСОБА_1 у позові в якості підстави позову наявності у ОСОБА_3 будь-яких психічних захворювань є необґрунтованим, оскільки згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони»)саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи.

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги щодо неврахування апеляційним судом висновків, викладених у постановах Верховного Суду, оскільки у наведених постановах та оскаржуваному судовому рішенні апеляційного суду у цій справі встановлені різні фактичні обставини.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції ухвалена без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Верховний Суд встановив, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з додержанням норм матеріального права та процесуального права, а доводи касаційної скарги її висновків не спростовують, на її законність не впливають.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині- без змін, оскільки підстави для її скасування відсутні.

Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Оскільки дія постанови Київського апеляційного суду від 07 червня 2022 року була зупинена ухвалою Верховного Суду від 03 серпня 2022 року, тому необхіно поновити її дію.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка подана представником - адвокатом Дідиком Ігорем Миколайовичем,залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 07 червня 2022 року в оскаржуваній частині залишити без змін.

Поновити дію постанови Київського апеляційного суду від 07 червня 2022 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун

М. Ю. Тітов