Рішення

від 07.12.2022 по справі 522/7403/22

ПРИМОРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

Справа № 522/7403/22

Провадження № 2/522/3907/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УРАЇНИ

(заочне)

7 грудня 2022 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючої - судді Косіциної В.В.,

розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агенство безпеки «Гюрза» про стягнення заробітної плати,

ВСТАНОВИВ:

20 червня 2022 року до Приморського районного суду м. Одеси надійшла позовна заява ОСОБА_1 , в якій він просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агенство безпеки «Гюрза» на свою користь заборгованість по заробітній платі за період з 1 вересня 2019 року по 31 серпня 2020 року у розмірі 55000 грн.

Разом із позовом було подано клопотання,в якому він просить суд витребувати у відповідача довідку про розмір заборгованості по заробітній платі перед позивачем, копію документів, на підставі якого було звільнено ОСОБА_1 та копію податкового розрахунку сум доходу нарахованого та сплаченого на користь платників податків і сум утриманого з них податку форми 1 ДФ та додаток Д1 за період з 01.03.2019 по січень 2021 року з підтвердженням його здачі до податкового органу.

За результатами автоматичного розподілу справа передана для розгляду судді Приморського районного суду міста Одеси Косіциній В.В.

Ухвалою суду від 27 червня 2022 року позовну заяву ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агенство безпеки «Гюрза» про стягнення заробітної плати було прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та задоволено клопотання позивача про витребування доказів.

У перше судове засідання, яке відбулося 17 серпня 2022 року з`явився позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат Хайнацька І.О. Відповідач та його представник до суду не з`явилися, у матеріалах справи містяться докази вручення представникові відповідача 15.08.2022 року копії ухвали від 27.06.2022 року та позову з додатками. Су, ухвалою, занесеною до протоколу судового засідання, відклав його задля надання часу відповідачеві для підготовки та подання до суду відзиву, а також виконання ухвали суду про витребування доказів.

Судові засідання, які відбулися 8 вересня 2022 та 18 жовтня 2022 року за участю позивача та його представника ухвалою суду, занесеною до протоколу судового засідання, були відкладені у зв`язку із відсутністю у суду доказів належного сповіщення відповідача.

У судове засідання, яке відбулося 30 листопада 2022 року, сторони не з`явилися. Від представника позивача ОСОБА_1 адвоката Хайнацької І.О. 30 листопада 2022 року надійшла заява, в якій вона повідомляла суд, що підтримує заявлені раніше позовні вимоги та просила суд розглядати справу за відсутності позивача та її представника.

Згідно ч. 1 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у зв`язку із неявкою усіх учасників справи у судове засідання, його фіксування за допомогою технічних засобів не здійснюється.

Відповідно до ч. 4,5 ст. 268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Враховуючи те, що відповідач у жодне судове засідання не з`явився, своїм правом на подання відзиву не скористався, про місце, дату та час судового засідання сповіщений належним чином та завчасно, а також те, що позивач не заперечувала проти ухвалення заочного рішення, суд, керуючись положеннями ст.. 280 ЦПК України вважає за можливе ухвалити заочне рішення у даній справі.

Суд, вивчивши матеріали справи, взявши до уваги обставини, викладені позивачем по тексту позовної заяви та перевіривши їх наявними в матеріалах справи доказами, приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом було встановлено, що згідно Наказу № 16 від 8 червня 2013 року

ОСОБА_1 був прийнятий на посаду директора ТОВ «Агенство безпеки «Гюрза» з оплатою праці згідно штатного розпису. Вказана обставина також записом у трудовій книжці позивача, копія якої надана останнім разом із позовною заявою.

Щомісячно відповідач здійснював позивачеві нарахування сум заробітної плати та виплачував її. Одна у період з 1 вересня 2019 по 31 серпня 2020 року фактична виплата позивачеві заробітної плати відповідачем не здійснювалася. За вказаний період ОСОБА_1 була нарахована і невиплачена заробітна плата у розмірі 55000 гривень.

У зв`язку із вказаним, позивач неодноразово звертався до Генерального засновника, що підтверджується копією письмової заяви від 14.08.2020 року, яку було отримано юристом Агенства 15 серпня 2020 року та копія якої міститься у матеріалах справи, однак причин затримки виплати заробітної плати позивачеві не пояснили, лише обіцяли погасити заборгованість, а тому позивач і продовжував працювати.

Згідно з ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У відповідності зі ст. ст. 12, 13 ЦПК України, суд розглядає справи на принципах змагальності і диспозитивності, у межах заявлених позовних вимог на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Відповідно до ст. 43 Конституції України держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Працівник має право на оплату своєї праці своєчасно на підставі укладеного трудового договору (ст. 21 Закону «Про оплату праці»).

Згідно із ч. 5 ст. 97 КЗпП України, оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобовязань щодо оплати праці.

Відповідно до ч. 6 ст. 24 Закону України «Про оплату праці», своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості.

Заробітна плата повинна виплачуватися працівникові регулярно в робочі дні в строки, встановлені в колективному договорі, не рідше двох разів на місяць, не більше як через 16 календарних днів. Якщо день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні. Затримка виплати заробітної плати навіть на один і більше днів є порушенням строків виплати згідно зі ст. 241-1 КЗпП України.

Відповідно до ст. 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Частиною першої ст. 47 КЗпП України визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у ст.116 КЗпП України.

Зі змісту ч. 7 ст. 43 Конституції України, ч. 1 ст. 115 КЗпП України, відповідач мав виплачувати працівнику заробітну плату регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженому у встановленому порядку, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

У разі звільнення працівника, керівництво повинно провести з ним повний розрахунок, не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Якщо працедавець при звільненні працівника несвоєчасно провів з ним повний розрахунок, то відповідно до ст. 117 КЗпП, підприємство повинно виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку («вимушений прогул»).

Як встановлено судом на підставі доказів, наданих у порядку ст.ст. 76 - 81 ЦПК України, при звільненні із позивачем відповідач не провів розрахунок із позивачем, та між сторонами не має спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні.

Згідно із ст. 7 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права, ратифікованого Указом Президії Верховної Ради Української РСР№ 2148-VIIIвід 19.10.1973 року, держави, які беруть участь у цьому Пакті, визнають право кожного на справедливі і сприятливі умови праці.

Таким чином відповідачем порушено трудові права позивача, які підлягають захисту шляхом стягнення заборгованості по заробітній платі.

Статтею 233 КЗпП України, частина 2, встановлено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

У той же час суд зазначає, що позивач не отримував від відповідача жодного письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні. Більш того, 17 лютого 2022 року на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агенство безпеки «Гюрза» було направлено адвокатський запит, у якому адвокат Глазов О.В. просив надати довідку про розмір заборгованості по заробітній платі перед позивачем, копію документів, на підставі якого було звільнено ОСОБА_1 та копію податкового розрахунку сум доходу нарахованого та сплаченого на користь платників податків і сум утриманого з них податку форми 1 ДФ та додаток Д1 за період з 01.03.2019 по січень 2021 року з підтвердженням його здачі до податкового органу. Направлення на адресу відповідача вказаного адвокатського запиту та отримання ним його підтверджується поштовою квитанцією від 17.02.2022 року та описом поштового відправлення, копії яких містяться у матеріалах справи, однак відповіді на даний адвокатський запит надано не було.

Окрім того, позовна заява надійшла до суду 20 червня 2022 року, і на момент подання зазначеної позовної частиною 2 статті 233 КЗпП України було встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком, а зміни до ст. 233 КЗпП України в частині звернення до суду із позовом про вирішення трудового спору, у тому числі і у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні було внесено Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 1 липня 2022 року, який набрав чинності 19 липня 2022 року. Враховуючи вище викладене, суд вважає, що позивачем не було порушено строків звернення до суду із вказаною позовною заявою.

Вирішуючи питання щодо розміру невиплаченої заробітної плати, яка підлягає стягненню суд враховує зазначене.

Як уже судом було встановлено, позивач був працевлаштований офіційно. З пояснень позивача та його представника, наданих у судових засіданнях, суду відомо, що усі документи щодо нарахування та виплати заробітної плати містяться у відповідача. Вказані виплати позивач отримував особисто у руки в бухгалтерії Товариства з обмеженою відповідальністю «Агенство безпеки «Гюрза». А тому лише відповідач може надати докази на підтвердження заборгованості по виплаті заробітної плати позивачеві за період з 1 вересня 2019 по 31 серпня 2020 року, документи на підтвердження розміру заробітної плати позивача відповідно штатного розпису тощо. Однак відповідач станом на 30 листопада 2022 року не виконав ухвалу суду про витребування доказів, хоча отримав вказану ухвалу 15 серпня 2022 року та не надав жодних документів на підтвердження чи спростування заявлених у позовній заяві вимог.

Суд враховує положення ст..3-1 Закону України «Про оплату праці», відповідно до яких розмір заробітної плати працівника за повністю виконану місячну (годинну) норму праці не може бути нижчим за розмір мінімальної заробітної плати.

Якщо нарахована заробітна плата працівника, який виконав місячну норму праці, є нижчою за законодавчо встановлений розмір мінімальної заробітної плати, роботодавець проводить доплату до рівня мінімальної заробітної плати, яка виплачується щомісячно одночасно з виплатою заробітної плати.

Якщо розмір заробітної плати у зв`язку з періодичністю виплати її складових є нижчим за розмір мінімальної заробітної плати, проводиться доплата до рівня мінімальної заробітної плати.

У разі укладення трудового договору про роботу на умовах неповного робочого часу, а також при невиконанні працівником у повному обсязі місячної (годинної) норми праці мінімальна заробітна плата виплачується пропорційно до виконаної норми праці.

Як раніше вказувалося, заборгованість по виплаті заробітної плати позивачеві за період з 1 вересня 2010 року по 31 серпня 2020 року склала 55000 грн. У розрахунку за місяць вказана сума складає: 55000 тисяч гривень/ 12 місяців=4583 грн.

Відповідно до ст.. 8 Закону України «Про державний бюджет на 2019 рік» мінімальна заробітна плата з січня 2019 року становила 4173 гривні; відповідно до ст. 8 Закону України «Про державний бюджет на 2020 рік мінімальна заробітна плата у місячному розмірі з 1 січня 2020 року становила 4723 гривні. Таким чином, суд приходить до висновку, що оплата праці позивача була на рівні мінімальної заробітної плати на момент виконання ним своїх трудових обов`язків.

Варто відмітити, що відповідачем не надано відзиву на позовну заяву та жодним чином не спростовано вказаний факт.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог позивача та необхідність стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агенство безпеки «Гюрза» на користь ОСОБА_1 заборгованості по заробітній платі у розмірі 55000 гривень.

Відповідно доч.1ст.141ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог

Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч. 6 ст. 141 ЦПК України). Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Позивач не зазначає у позовній заяві про понесені ним судові витрати, а тому суд приходить до висновку, що судовий збір за розгляд вказаної справи має компенсуватися за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п.2 ч.1, ч.2 ст.430 ЦПК України суд вважає за необхідне, стягнення заборгованості з заробітної плати допустити до негайного виконання.

На підставі вище викладеного та керуючись ст.ст.12, 81, 141, 258-259, 263-265, 280-283 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агенство безпеки «Гюрза» про стягнення заробітної плати задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агенство безпеки «Гюрза» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі за період з 1 вересня 2019 року по 31 серпня 2020 року у розмірі 55 000 грн.

Рішення в частині виплати заробітної плати за 1 місяць допустити до негайного виконання.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана до Одеськогоо апеляційного суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Заочне рішення може бути переглянуте Приморським районним судом м. Одеси за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 30 днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку до Одеського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Повний текст рішення складено та підписано 7 грудня 2022 року.

Суддя В.В. Косіцина

07.12.2022