Рішення

від 15.08.2023 по справі 522/7403/22

ПРИМОРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

Справа № 522/7403/22

Провадження № 2/522/4455/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 серпня 2023 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючої - судді Косіциної В.В.,

за участі секретаря судового засідання Левченко К.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агенство безпеки «Гюрза» про стягнення заробітної плати,

ВСТАНОВИВ:

20 червня 2022 року до Приморського районного суду м. Одеси надійшла позовна заява ОСОБА_1 , в якій він просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агенство безпеки «Гюрза» на свою користь заборгованість по заробітній платі за період з 1 вересня 2019 року по 31 серпня 2020 року у розмірі 55 000 грн.

За результатами автоматичного розподілу справа передана для розгляду судді Приморського районного суду міста Одеси Косіциній В.В.

Ухвалою суду від 27 червня 2022 року позовну заяву ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агенство безпеки «Гюрза» про стягнення заробітної плати було прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та задоволено клопотання позивача про витребування доказів.

7 грудня 2022 року судом було ухвалено заочне рішення, яким було задоволено позовну заяву ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агенство безпеки «Гюрза» про стягнення заробітної плати та стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агенство безпеки «Гюрза» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі за період з 1 вересня 2019 року по 31 серпня 2020 року у розмірі 55 000 грн.

16 січня 2023 року до суду надійшла заява представника ТОВ «Агентство безпеки «Гюрза» адвоката Завальнюк Д.Ю. про перегляд заочного рішення від 07 грудня 2022 у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агентство безпеки «Гюрза» про стягнення заробітної плати. Вказана заява представника відповідача була мотивована тим, що справа була розглянута без належного повідомлення відповідача по справі; у матеріалах справи відсутні будь які докази щодо направлення позовної заяви з додатками та судових повісток на адресу відповідача. Окрім того, сторона відповідача зазначила, що позивач отримував заробітну плату на підставі зарплатної відомості, яка ним велася відповідачем і яку останній може надати суду у судовому засіданні.

Ухвалою суду від 2 лютого 2023 року заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Агентство безпеки «Гюрза» - адвоката Завальнюка Д.Ю. про перегляд заочного рішення від 7 грудня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агенство безпеки «Гюрза» про стягнення заробітної плати було залишено без руху та надано заявнику десятиденний строк з дня тримання вказаної ухвали для усунення зазначених у ній недоліків.

3 березня 2023 року на адресу суду надійшла заява представника заявника Товариства з обмеженою відповідальністю «Агентство безпеки «Гюрза» - адвоката Завальнюка Д.Ю. про усунення недоліків.

Ухвалою суду від 6 березня 2023 року суд прийняв до свого провадження справу за заявою представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Агентство безпеки «Гюрза» - адвоката Завальнюка Д.Ю. про перегляд заочного рішення від 7 грудня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агенство безпеки «Гюрза» про стягнення заробітної плати та призначив проведення судового засідання.

У судове засідання, яке відбулося 15 березня 2023 року, ніхто із учасників справи не з`явився; від представника заявника Товариства з обмеженою відповідальністю «Агентство безпеки «Гюрза» - адвоката Завальнюка Д.Ю. засобами електронного зв`язку надійшла заява про розірвання між ним та ТОВ «Агентство безпеки «Гюрза» договору про надання правничої допомоги, у зв`язку із чим останній не є більше представником останнього.

Ухвалою суду від 15 березня 2023 року було задоволено заяву представника товариства з обмеженою відповідальністю «Агентство безпеки «Гюрза» адвоката Завальнюка Д.Ю. про перегляд заочного рішення від 07 грудня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Агентство безпеки «Гюрза» про стягнення заробітної плати, скасовано заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 07 грудня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Агентство безпеки «Гюрза» про стягнення заробітної плати та встановлено порядок спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін для розгляду даної справи.

Судове засідання, призначене на 7 квітня 2023 року не відбулося у зв`язку із перебуванням головуючої судді Косіциної В.В. на лікарняному.

У судовому засідання, яке відбулося 10 травня 2023 року за участі позивача ОСОБА_1 та його представника адвоката Хайнацької І.О. судом було поставлено на обговорення питання, щодо зобов`язання відповідача надати суду докази отримання позивачем заробітної плати на підставі зарплатної відомості, яка велася ТОВ «Агентство безпеки «Гюрза», про що останній зазначає у заяві про перегляд заочного рішення від 16.01.2023 року та які він обіцяв надати у судовому засіданні, однак жодних доказів на підтвердження виконання свого обов`язку перед позивачем по виплаті заробітної плати відповідач суду не надав. Сторона позивача не заперечувала з приводу вчинення судом вказаних процесуальних дій.

Ухвалою суду від 10 травня 2023 року було зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю «Агентство безпеки «Гюрза» надати до наступного судового засідання зарплатну відомість, яка велась відповідачем та на підставі якої позивач ОСОБА_1 отримував заробітну плату, а також докази відсутності заборгованості по сплаті заробітної плати перед позивачем за період з 1 вересня 2019 по 31 серпня 2022 року у розмірі 55 000 грн., відкладено розгляд справи, копію вказаної ухвали до виконання було направлено на поштову адресу відповідача.

Судове засідання, яке відбулося 5 червня 2023 року за участі позивача ОСОБА_1 та його представника адвоката Хайнацької І.О. ухвалою суду, занесеною до протоколу вказаного судового засідання було відкладено задля забезпечення належного сповіщення відповідача про місце, дату та час наступного судового засідання.

Судове засідання, яке відбулося 21 червня 2023 року за участі позивача ОСОБА_1 та його представника адвоката Хайнацької І.О. ухвалою суду, занесеною до протоколу вказаного судового засідання було відкладено задля забезпечення належного сповіщення відповідача про місце, дату та час наступного судового засідання.

У судове засідання, яке відбулося 10 липня 2023 року, ніхто не з`явився; у зв`язку із відсутністю доказів належного сповіщення відповідача про місце, дату та час вказаного судового засідання, суд ухвалою, занесеною до протоколу вказаного судового засідання, відклав розгляд справи.

У судове засідання, яке відбулося 15 серпня 2023 року, ніхто із учасників справи не з`явився; від позивача 15 серпня 2023 року через канцелярію суду надійшла заява про розгляд справи за його відсутності; відповідач про місце, дату та час судового засідання сповіщений належним чином та завчасно, у судове засідання не з`явився, причини неявки суду не повідомив, жодних заяв та клопотань суду не надав.

Відповідно до ч. 3 ст. 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин.

Згідно ч. 1 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Верховний Суд у постанові від 1 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18 (провадження № 61-22682св19) зазначив, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Враховуючи вище викладене, суд вважає за можливе розглянути справу по суті за відсутності учасників справи.

Відповідно до ст. 247 ЦПК України в зв`язку з неявкою в судове засідання осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до ч. 4 ст.268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Відповідно до ст.268 ЦПК України, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення.

Стаття 263 ЦПК України регламентує, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Суд, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторони позивача, оцінивши докази у їх сукупності, встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до ст.55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Статтею 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є: верховенство права; повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; змагальність сторін, диспозитивність; пропорційність; обов`язковість судового рішення; забезпечення права на апеляційний перегляд справи; забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, встановлених законом; розумність строків розгляду справи судом; неприпустимість зловживання процесуальними правами; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Відповідно до ст.ст. 4, 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду по захист своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог та на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 2 ст. 13 ЦПК України, збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Частиною 3 ст. 13 ЦПК України, визначено, що учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом було встановлено, що згідно Наказу № 16 від 8 червня 2013 року

ОСОБА_1 був прийнятий на посаду директора ТОВ «Агенство безпеки «Гюрза» з оплатою праці згідно штатного розпису. Вказана обставина також записом у трудовій книжці позивача, копія якої надана останнім разом із позовною заявою.

Щомісячно відповідач здійснював позивачеві нарахування сум заробітної плати та виплачував її. Одна у період з 1 вересня 2019 по 31 серпня 2020 року фактична виплата позивачеві заробітної плати відповідачем не здійснювалася. За вказаний період ОСОБА_1 була нарахована і невиплачена заробітна плата у розмірі 55 000 гривень.

У зв`язку із вказаним, позивач неодноразово звертався до Генерального засновника, що підтверджується копією письмової заяви від 14.08.2020 року, яку було отримано юристом Агенства 15 серпня 2020 року та копія якої міститься у матеріалах справи, однак причин затримки виплати заробітної плати позивачеві не пояснили, лише обіцяли погасити заборгованість, а тому позивач і продовжував працювати.

Відповідно до ст. 43 Конституції України держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Працівник має право на оплату своєї праці своєчасно на підставі укладеного трудового договору (ст. 21 Закону «Про оплату праці»).

Згідно із ч. 5 ст. 97 КЗпП України, оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобовязань щодо оплати праці.

Відповідно до ч. 6 ст. 24 Закону України «Про оплату праці», своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості.

Заробітна плата повинна виплачуватися працівникові регулярно в робочі дні в строки, встановлені в колективному договорі, не рідше двох разів на місяць, не більше як через 16 календарних днів. Якщо день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні. Затримка виплати заробітної плати навіть на один і більше днів є порушенням строків виплати згідно зі ст. 241-1 КЗпП України.

Відповідно до ст. 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Частиною першої ст. 47 КЗпП України визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у ст.116 КЗпП України.

Зі змісту ч. 7 ст. 43 Конституції України, ч. 1 ст. 115 КЗпП України, відповідач мав виплачувати працівнику заробітну плату регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженому у встановленому порядку, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

У разі звільнення працівника, керівництво повинно провести з ним повний розрахунок, не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Якщо працедавець при звільненні працівника несвоєчасно провів з ним повний розрахунок, то відповідно до ст. 117 КЗпП, підприємство повинно виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку («вимушений прогул»).

Як встановлено судом на підставі доказів, наданих у порядку ст.ст. 76 - 81 ЦПК України, при звільненні із позивачем відповідач не провів розрахунок із позивачем, та між сторонами не має спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні.

Згідно із ст. 7 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права, ратифікованого Указом Президії Верховної Ради Української РСР№ 2148-VIIIвід 19.10.1973 року, держави, які беруть участь у цьому Пакті, визнають право кожного на справедливі і сприятливі умови праці.

Таким чином відповідачем порушено трудові права позивача, які підлягають захисту шляхом стягнення заборгованості по заробітній платі.

Статтею 233 КЗпП України, частина 2, встановлено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

У той же час суд зазначає, що позивач не отримував від відповідача жодного письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні. Більш того, 17 лютого 2022 року на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агенство безпеки «Гюрза» було направлено адвокатський запит, у якому адвокат Глазов О.В. просив надати довідку про розмір заборгованості по заробітній платі перед позивачем, копію документів, на підставі якого було звільнено ОСОБА_1 та копію податкового розрахунку сум доходу нарахованого та сплаченого на користь платників податків і сум утриманого з них податку форми 1 ДФ та додаток Д1 за період з 01.03.2019 по січень 2021 року з підтвердженням його здачі до податкового органу. Направлення на адресу відповідача вказаного адвокатського запиту та отримання ним його підтверджується поштовою квитанцією від 17.02.2022 року та описом поштового відправлення, копії яких містяться у матеріалах справи, однак відповіді на даний адвокатський запит надано не було.

Вирішуючи питання щодо розміру невиплаченої заробітної плати, яка підлягає стягненню суд враховує зазначене.

Як уже судом було встановлено, позивач був працевлаштований офіційно. З пояснень позивача та його представника, наданих у судових засіданнях, суду відомо, що усі документи щодо нарахування та виплати заробітної плати містяться у відповідача. Вказані виплати позивач отримував особисто у руки в бухгалтерії Товариства з обмеженою відповідальністю «Агенство безпеки «Гюрза». А тому лише відповідач може надати докази на підтвердження заборгованості по виплаті заробітної плати позивачеві за період з 1 вересня 2019 по 31 серпня 2020 року, документи на підтвердження розміру заробітної плати позивача відповідно штатного розпису тощо. Однак відповідач станом на 30 листопада 2022 року не виконав ухвалу суду про витребування доказів, хоча отримав вказану ухвалу 15 серпня 2022 року та не надав жодних документів на підтвердження чи спростування заявлених у позовній заяві вимог.

Суд враховує положення ст..3-1 Закону України «Про оплату праці», відповідно до яких розмір заробітної плати працівника за повністю виконану місячну (годинну) норму праці не може бути нижчим за розмір мінімальної заробітної плати.

Якщо нарахована заробітна плата працівника, який виконав місячну норму праці, є нижчою за законодавчо встановлений розмір мінімальної заробітної плати, роботодавець проводить доплату до рівня мінімальної заробітної плати, яка виплачується щомісячно одночасно з виплатою заробітної плати.

Якщо розмір заробітної плати у зв`язку з періодичністю виплати її складових є нижчим за розмір мінімальної заробітної плати, проводиться доплата до рівня мінімальної заробітної плати.

У разі укладення трудового договору про роботу на умовах неповного робочого часу, а також при невиконанні працівником у повному обсязі місячної (годинної) норми праці мінімальна заробітна плата виплачується пропорційно до виконаної норми праці.

Як раніше вказувалося, заборгованість по виплаті заробітної плати позивачеві за період з 1 вересня 2010 року по 31 серпня 2020 року склала 55 000 грн. У розрахунку за місяць вказана сума складає: 55 000 тисяч гривень/ 12 місяців=4 583 грн.

Відповідно до ст.. 8 Закону України «Про державний бюджет на 2019 рік» мінімальна заробітна плата з січня 2019 року становила 4173 гривні; відповідно до ст. 8 Закону України «Про державний бюджет на 2020 рік мінімальна заробітна плата у місячному розмірі з 1 січня 2020 року становила 4723 гривні. Таким чином, суд приходить до висновку, що оплата праці позивача була на рівні мінімальної заробітної плати на момент виконання ним своїх трудових обов`язків.

Варто відмітити, що відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, окрім того, ним не було виконано ухвалу від 10 травня 2023 року, якою суд зобов`язав відповідача надати до наступного судового засідання зарплатну відомість, яка велась відповідачем та на підставі якої позивач ОСОБА_1 отримував заробітну плату, а також докази відсутності заборгованості по сплаті заробітної плати перед позивачем за період з 1 вересня 2019 по 31 серпня 2022 року у розмірі 55 000 грн. Таким чином, наведений судом розрахунок жодним чином не спростовано контр розрахунком відповідача.

Відповідно до положень ч.3ст.12, ч.1ст.81ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (факті), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).

У частині першій ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Таким чином, суд, оцінюючи належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів приходить висновку про обґрунтованість позовних вимог позивача та необхідність стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агенство безпеки «Гюрза» на користь ОСОБА_1 заборгованості по заробітній платі у розмірі 55 000 гривень.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог

Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч. 6 ст. 141 ЦПК України). Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Позивач не зазначає у позовній заяві про понесені ним судові витрати, а тому суд приходить до висновку, що судовий збір за розгляд вказаної справи має компенсуватися за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п.2 ч.1, ч.2 ст.430 ЦПК України суд вважає за необхідне, стягнення заборгованості з заробітної плати допустити до негайного виконання.

На підставі вище викладеного та керуючись ст.ст.12, 81, 141, 258-259, 263-265, 280-283 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агенство безпеки «Гюрза» про стягнення заробітної плати задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агенство безпеки «Гюрза» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі за період з 1 вересня 2019 року по 31 серпня 2020 року у розмірі 55 000 грн.

Рішення в частині виплати заробітної плати за 1 місяць допустити до негайного виконання.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана до Одеського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено та підписано 15 серпня 2023 року.

Суддя В.В. Косіцина

15.08.2023