Ухвала

від 06.12.2022 по справі 640/19762/15-ц

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

Справа № 640/19762/15-ц

н/п 4-с/953/6/22

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" грудня 2022 р. Київський районний суд м. Харкова в складі:

головуючого - судді Губської Я.В.

при секретарі Мордухович К.Г.

розглянувши в відкритому судовому засіданні в м. Харкові скаргу ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на незаконні дії та неправомірну бездіяльність Московського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) (код ЄДРПОУ 34952461, м. Харків м-н Захисників України б.7/8 10 пов.), заінтересована особа ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ), -

В С Т А Н О В И В:

Стягувач ОСОБА_1 звернувся до суду із скаргою на бездіяльність відділу державної виконавчої служби, в якій просить: визнати неправомірною діяльність державного виконавця Московського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) в провадженні якого знаходиться ВП №59349399 щодо невиконання рішення Київського районного суду м.Харкова від 01.12.2016 року по справі №640/19762/15; зобов`язати державного виконавця Московського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) в провадженні якого знаходиться ВП №59349399 невідкладно та належним чином, в повному обсязі виконати рішення Київського районного суду м.Харкова від 01.12.2016 року по справі №640/19762/15; винести окрему ухвалу,якою направити до органів прокуратури частину матеріалів цієї справи для внесення інформації про злочин державного виконавця Московського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) в провадженні якого знаходиться ВП №59349399 в ЄРДР та подальшого притягнення його до кримінальної відповідальності за бездіяльність; стягнути витрати на правову допомогу.

В обґрунтування скарги ОСОБА_1 зазначає, що рішенням Київського районного суду м.Харкова від 01.12.2016 року по справі №640/19762/15 задоволено частково позов ОСОБА_1 про стягнення процентів за користування коштами, 3% річних та неустойки. Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 проценти за користування позикою в розмірі 11524 дол. США, що за курсом НБУ станом на 01.12.2016 року становить 294537,31 грн., 3% річних в розмірі 56919,00 грн. та неустойку в розмірі 72000 грн. На виконання рішення Київського районного суду м.Харкова від 01.12.2016 року по справі №640/19762/15 18.05.2017 року було видано виконавчий лист, який 11.06.2019 року в порядку ст.. 26 ЗУ «Про виконавче провадження» було подано стягувачем через канцелярію до Московського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків). 14.06.2019 року державним виконавцем Московського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) було відкрито виконавче провадження №59349399. Вказав, що з моменту відкриття вказаного виконавчого провадження державним виконавцем не було вчинено ніяких залежних від нього виконавчих дій, спрямованих на виконання рішення суду, зокрема не знайдено майна на яке може бути накладено стягнення. Впродовж всього строку перебування виконавчого листа на виконанні Московського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) державний виконавець не повідомив йому про стан та перебіг даного виконавчого провадження, та взагалі чи вчиняються державним виконавцем будь-які дії, спрямовані на реальне виконання рішення суду. Бездіяльність державного виконавця призвела до порушення його законних прав та інтересів, спричинила збитки, недоотримання доходів, спричинило матеріальну шкоду. 12 березня 2021 року йому стало відомо про те, що 03.03.2021 року старшим державним виконавцем Московського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Ісаєвою Є.А. було винесено постанову в рамках ВП №59349399 про повернення виконавчого документа стягувану на підставі п.9 ч.1 ст. 37 ЗУ «Про виконавче провадження», а саме у зв`язку з тим, що законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутні інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення. Вказана постанова йому направлена не була. 16.08.2021 року йому стало відомо, що 21.05.2021 року старшим державним виконавцем Московського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Ісаєвою Є.А. було винесено постанову в рамках ВП №59349399 про відновлення виконавчого провадження. Посилався на те, що виконавчі дії по вказаному виконавчому провадженні не проводяться, в зв`язку з чим Московським ВДВС допускається бездіяльність на порушення вимогЗакону України «Про виконавче провадження». Також просив стягнути витрати на правову допомогу в розмірі 5120 грн.

В судове засідання учасники справи не з`явились, про дату, час та місце судового засідання повідомлялись належним чином. Заявник ОСОБА_1 просив скаргу розглядати за його відсутності, представник Московського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) в судове засідання не з`явився, заперечень на скаргу до суду не надали, тому у відповідності до вимог ч.2ст.450 ЦПК Українисуд розглядає справу в відсутність учасників справи.

Дослідивши матеріали справи та надані в обґрунтування скарги докази, суд вважає, що скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно дост. 447 ЦПК України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цьогоКодексу, порушено їхні права чи свободи.

Згідност. 448 ЦПК Українискарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції. Про подання скарги суд повідомляє відповідний орган державної виконавчої служби, приватного виконавця не пізніше наступного дня після її надходження до суду.

Відповідно до ч.5ст.124 Конституції Українисудові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. У п. 9 ч.3ст. 129 Конституції Українидо основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами..

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають із відносин щодо примусового виконання судових рішень.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбаченост. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року.

Рішенням Київського районного суду м.Харкова від 01.12.2016 року по справі №640/19762/15 задоволено частково позов ОСОБА_1 про стягнення процентів за користування коштами, 3% річних та неустойки. Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 проценти за користування позикою в розмірі 11524 дол. США, що за курсом НБУ станом на 01.12.2016 року становить 294537,31 грн., 3% річних в розмірі 56919,00 грн. та неустойку в розмірі 72000 грн., а всього 128919,00 грн.

На виконання рішення Київського районного суду м.Харкова від 01.12.2016 року по справі №640/19762/15 18.05.2017 року було видано виконавчий лист, який 11.06.2019 року в порядку ст.. 26 ЗУ «Про виконавче провадження» було подано стягувачем через канцелярію до Московського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків).

14.06.2019 року державним виконавцем Московського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) було відкрито виконавче провадження №59349399.

03.03.2021 року старшим державним виконавцем Московського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Ісаєвою Є.А. було винесено постанову в рамках ВП №59349399 про повернення виконавчого документа стягувану на підставі п.9 ч.1 ст. 37 ЗУ «Про виконавче провадження», а саме у зв`язку з тим, що законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутні інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення.

21.05.2021 року старшим державним виконавцем Московського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Ісаєвою Є.А. було винесено постанову в рамках ВП №59349399 про відновлення виконавчого провадження.

Станом на теперішній час рішення Київського районного суду м.Харкова від 01.12.2016 року по справі №640/19762/15 не виконано.

Відповідно до ч. 1ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження»визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далірішення)сукупність дії визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначеніКонституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цьогоЗакону, а також рішеннями, які відповідно до цьогоЗаконупідлягають примусовому виконанню.

Згідно до ч.1ст.18Закону України «Про виконавче провадження»визначено,що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень,неупереджено,ефективно,своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Частиною другою статті 18 вищевказаного закону передбачено, що виконавець зобов`язаний в тому числі здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Тобто, виконавче впровадження- це сукупність дії державного виконавця (при цьому вказані дії повинні бути вичерпними), спрямованих на реальне виконання судового рішення, і проведення всіх дій є обов`язком державного виконавця.

В скарзі ОСОБА_1 вказує,що впорушення вимогЗакону України «Про виконавче провадження»Московським ВДВС по вищезазначеному виконавчому провадженню не проводилася перевірка майнового стану боржника за місцем його проживання (перебування) і не здійснювався опис та арешт майна боржника, не було оголошено розшук майна боржника, не було направлено запитів у державні та банківські установи щодо наявності у боржника відкритих банківських рахунків, отримання боржником доходів/пенсії, не було накладено арешт на рухоме та нерухоме майно, кошти та цінності боржника, зокрема на кошти, що перебувають у касах, на рахунках в банках, інших фінансових установах та органах, державний виконавець не звертався до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи за межі України до виконання зобов`язань за рішеннями або погашення заборгованості за рішенням суду, державним виконавцем не виносились постанови про накладення штрафу на боржника за невиконання рішення суду без поважних причин, не було здійснено вихід за адресою проживання (реєстрації) боржника задля опису, арешту та примусової реалізації його рухомого майна, не звертався до досудового розслідування із заявою про невиконання боржником рішення суду.

Відповідно до пункту 1 частини 1статті 3 Закону № 1404-VIIIвідповідно до цьогоЗаконупідлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбаченихзакономвипадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначенихзакономабо міжнародним договором України.

Згідно з частиною першоюстатті 18 Закону № 1404-VIIIвиконавець зобов`язаний вживати передбачених цимЗакономзаходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до частини третьоїстатті 18 Закону № 1404-VIIIвиконавець під час здійснення виконавчого провадження має право проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цьогоЗакону; накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом.

Згідно з частиною 6статті 26 Закону № 1404-VIIIза рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішення про поновлення на роботі).

У рішенні у справі "Савіцький проти України", no. 38773/05, від 26.07.2012 Європейський суд з прав людини зазначив, що право, захищене пунктом 1 статті 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національні правові системи Договірних держав допускали, щоб остаточні та обов`язкові судові рішення залишалися без виконання на шкоду одній зі сторін. Ефективний доступ до суду включає в себе право на виконання судового рішення без зайвих затримок. Тому необґрунтована тривала затримка виконання обов`язкового рішення може суперечити Конвенції. Саме на державу покладається обов`язок забезпечення того, щоб остаточні рішення, постановлені проти її органів або організацій чи підприємств, якими вона володіє або які вона контролює, були виконані відповідно до вищезазначених вимог Конвенції. Держава відповідає за виконання остаточних рішень, якщо органи влади контролюють обставини, що блокують або перешкоджають їхньому повному та своєчасному виконанню.

Стороні не може бути відмовлено у своєчасному виконанні фінального рішення щодо компенсації збитків за шкоду (Burdov v. Russia (Бурдов проти Росії), § 35), незалежно від складності національних процедур правозастосування або бюджетної системи держави. Держава не може не виконувати рішення, спираючись на недостатність бюджетних коштів або інших ресурсів (Burdov v. Russia (Бурдов проти Росії), § 35; Amat-G Ltd and . Mebaghishvili v. Georgia (Амат-Г Лімітед і Мебагішвілі проти Грузії), § 47; Scordino v. Italy (Скордіно проти Італії) (по. 1)[ВП], § 199).

Право на виконання рішень, винесених судом, є невід`ємною частиною «права Ради Європи» (Hornsby V. Greece (Горнсбі проти Греції), § 40; Scordino v. Italy (Скордіно проти Італії) (по. 1) [ВП], § 196). У іншому випадку, положення статті 6 § 1 будуть позбавлені ефекту корисної дії (Burdov v. Russia (Бурдов проти Росії), §§ 34 і 37).

У цьому розумінні виконання рішення повинно бути повним та вичерпним, а не частковим (Matheus v. France (Матецс проти Франції), § 58; Sabin Popescu v. Romania (Sabin Popescu проти Франції), §§ 68-76), і рішення не може не виконуватись, бути позбавлено юридичної сили, або незаконно відкладено (Immobiliare Saffi v. Italy (Іммобільяре Саффі проти Італії) [ВП], § 74).

Відтак, розглядаючи скарги на дії судових виконавців, суди повинні давати обґрунтований аналіз обставин порушення виконавчого провадження, визначати значущість помилок чи недоліків, допущених судовим виконавцем в контексті того, щоб не допустити без виконання остаточних та значущих судових рішень на шкоду однієї з сторін виконавчого провадження.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Глоба проти України" no. 15729/07, від 05.07.2012 Європейський суд з прав людини повторює, що пункт 1 статті 6 Конвенції, inter alia (серед іншого), захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати. Держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці. Також, Суд зазначає, що саме на державу покладається обов`язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції. Суд повторює, що сама природа виконавчого провадження вимагає оперативності.

Виконання рішення суду провадиться на підставі виданого ним виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції,який є виконавчим документом. (ч.ч. 1, 3ст.431 ЦПК України).

Відповідно до ч.1ст.18 ЗУ «Про виконавче провадження», державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цимЗакономзаходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Пункт 1 ч.2ст.18 ЗУ «Про виконавче провадження»встановлює, що виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Зазначені заявником ОСОБА_1 факти бездіяльності Московського ВДВС у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) не спростовані належними доказами, а тому державними виконавцями Московського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) допущена бездіяльність, яка полягає у пасивній поведінці щодо проведення виконавчих дій у виконавчому провадженні №59349399, по якому ОСОБА_1 є стягувачем.

Частиною першоюстатті 74 Закону України «Про виконавче провадження»встановлено, що рішення, дії чи бездіяльність виконання та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Відповідно до ч.2ст. 451 ЦПК Україниу разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Щодо вимоги ОСОБА_1 про винесення окремої ухвали про злочин державного виконавця Московського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) в провадженні якого знаходиться ВП №59349399 в ЄРДР та подальшого притягнення його до кримінальної відповідальності за бездіяльність суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 18 ППВССУ від 07 лютого 2014 року № 6 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» та п.7 постанови ВСУ №14 від 26 грудня 2003 року «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження», суд не має права зобов`язувати державного виконавця до вчинення тих дій, які згідно із Законом про виконавче провадження можуть здійснюватися лише державним виконавцем або відповідною посадовою особою державної виконавчої служби. Суд не вправі перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції державного виконавця вказуючи на те, яке саме рішення він має прийняти, а відтак у даному випадку відсутні належні процесуальні підстави для зобов`язання його вчинити певні дії. Державний виконавець зобов`язаний своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії щодо примусового виконання рішень в силу закону, а не внаслідок його зобов`язання судом.

Разом з тим, відповідно до ч.3ст.74 Закону України «Про виконавче провадження», рішення, дії або бездіяльність державного виконавця також можуть бути оскаржені стягувачем та іншими учасниками виконавчого провадження (крім боржника) до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Рішення, дії та бездіяльність начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, можуть бути оскаржені до керівника органу державної виконавчої служби вищого рівня.

Начальник відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, при здійсненні контролю за рішеннями, діями державного виконавця під час виконання рішень має право у разі, якщо вони суперечать вимогам закону, своєю постановою скасувати постанову або інший процесуальний документ (або їх частину), винесені у виконавчому провадженні державним виконавцем, зобов`язати державного виконавця провести виконавчі дії в порядку, встановленому цим Законом.

Начальник відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або виконавець з власної ініціативи чи за заявою сторони виконавчого провадження може виправити допущені у процесуальних документах, винесених у виконавчому провадженні, граматичні чи арифметичні помилки, про що виноситься відповідна постанова.

Керівник вищого органу державної виконавчої служби у разі виявлення порушень вимог закону визначає їх своєю постановою та надає доручення начальнику відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, щодо проведення дій, передбачених абзацами другим і третім цієї частини.

Таким чином стягувач ОСОБА_1 не позбавлений можливості звернутися до начальника відділу ДВС зі скаргою на дії та рішення державного виконавця та останній за результатами розгляду скарги має право своєю постановою скасувати постанову або інший процесуальний документ (або їх частину), винесені у виконавчому провадженні державним виконавцем, зобов`язати державного виконавця провести виконавчі дії в порядку, встановленому цим Законом.

Вимоги стягувача ОСОБА_1 про постановлення окремої ухвали суду, згідност.262 ЦПК України, не підлягають задоволенню, оскільки постановлення окремої ухвали з підстав, передбачених ч.3ст.262 ЦПК Україниє правом, а не обов`язком суду.

Відповідно до ч.1ст.262 ЦПК Українисуд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб і встановивши причини та умови, що сприяли вчиненню порушення, може постановити окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу.

Разом з тим, проаналізувавши доводи, на які посилається позивач, суд не вбачає підстав для постановлення окремої ухвали. Суд роз`яснює скаржнику, що за наявності у скаржника достатніх відомостей про скоєння злочину державним виконавцем, він не позбавлений можливості самостійно звернутися до органу досудового розслідування.

Щодо вимоги ОСОБА_1 про стягнення витрат на правову допомогу.

Згідно зістаттею 11 ЦПК Українисуд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги (стаття 15 ЦПК України).

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьоїстатті 2 ЦПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат (стаття 134 ЦПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України);

3) розподіл судових витрат між сторонами (стаття 141 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1ст. 141 ЦПКвитрати, пов`язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги. Оскільки виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження, судові витрати, пов`язані з розглядом скарги на дії (бездіяльність) органу державної виконавчої служби, підлягають розподілу відповідно до вимог процесуального закону.

Згідно зістаттею 133 ЦПК Українисудові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до частин першої та другоїстатті 137 ЦПК Українивитрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною восьмоюстатті 141 ЦПК Українивизначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно з частиною третьоюстатті 137 ЦПК Українидля визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Водночас, зі змісту частини четвертоїстатті 137 ЦПК Українирозмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ятастатті 137 ЦПК України).

Відповідно до частини п`ятоїстатті 137 ЦПК Українизменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Зокрема відповідно до частини третьоїстатті 141 ЦПК Українипри вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, наведеного в частині четвертійстатті 141 ЦПК України, визначені також положеннями частин шостої, сьомої, дев`ятоїстатті 141 цього Кодексу.

Таким чином, у разі недотримання вимог частини п`ятоїстатті 137 ЦПК Українисуду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята, шостастатті 137 ЦПК України).

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу скаржником надано Договір про надання правової допомоги № 01-17/08-21 від 17.08.2021, укладений між адвокатом Поліщуком Олегом Леонтійовичем та Подвезько А.В.; калькуляцію- рахунок (Додаток №1 до Договору № 01-17/08-21 про надання правової допомоги від 17.08.2021), відповідно до якої загальна вартість послуг складає 5120 грн. 00 коп.; акт приймання-передачі наданих послуг з правової допомоги від 17.08.2021 на суму 5120,00 грн.; квитанцію від 17.08.2021 року про перерахування ОСОБА_1 гонорару адвокату за договором про надання правової допомоги № 01-17/08-21 від 17.08.2021 року в розмірі 5120,00 грн..

Враховуючи наявність укладеного договору про надання правової допомоги, документально підтверджених витрат на його виконання з наданням відповідного розрахунку, акту приймання-передачі, та взявши до уваги складність, обсяг і характер наданих послуг, та враховуючи, що Московським ВДВС у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) заявлений скаржником розмір витрат на професійну правничу допомогу не спростований, клопотання про зменшення вказаних витрат не заявлено, суд дійшов висновку про стягнення з Московського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) на користь скаржника 5120,00 грн. витрат на правову допомогу.

За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що скарга ОСОБА_1 на бездіяльність Московського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), підлягає частковому задоволенню.

Приймаючи до уваги викладене, керуючись ст.ст. 447-453 ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В :

Скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність Московського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) задовольнити частково.

Визнати неправомірною бездіяльність державного виконавця Московського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), у провадженні якого знаходилось виконавче провадження № 59349399, щодо невиконання рішення Київського районного суду м. Харкова від 01 грудня 2016 року у справі № 640/19762/15-ц.

Зобов`язати державного виконавця Московського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), в провадженні якого перебуває виконавче провадження № 59349399 виконати рішення Київського районного суду м. Харкова від 01 грудня 2016 року у справі № 640/19762/15-ц.

В іншій частині скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Стягнути з Московського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) на користь ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) витрати на правову допомогу у розмірі 5120 гривень 00 копійок.

Ухвала може бути оскаржена до Харківського апеляційного суду через Київський районний суд м. Харкова шляхом подачі апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

СУДДЯ -