Окрема думка

від 26.10.2022 по справі 229/1026/21

ВЕЛИКА ПАЛАТА ВЕРХОВНОГО СУДУ

ОКРЕМА ДУМКА

(спільна)

суддів Великої Палати Верховного Суду Ситнік О. М.,Гриціва М. І.,Желєзного І. В., Прокопенка О. Б.

на постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 229/1026/21 (провадження № 14-205цс21)

за позовом Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» до приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Жаботинського Івана Володимировича, третя особа - приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Павлюк Назар Васильович, про стягнення безпідставно набутих коштів та відсотків за безпідставне володіння коштами

за касаційною скаргою приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Жаботинського І. В. на постанову Донецького апеляційного суду від 21 липня 2021 року у складі колегії суддів Папоян В. В., Агєєва О. В., Мальованого Ю. М.

У березні 2021 року Публічне акціонерне товариство «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (далі - ПАТ «Промінвестбанк») звернулося до суду з позовом, у якому зазначало, що 21 листопада 2018 року відповідач відкрив виконавчі провадження № 57756205 та № 57756223 про стягнення з ПАТ «Промінвестбанк» на користь ПП «Дніпровський краєвид 07» 24 694 733,13 грн та 416 156 грн відповідно.

21 листопада 2018 року у виконавчому провадженні № 57756205 приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Жаботинський І. В. виніс постанову про стягнення з боржника (ПАТ «Промінвестбанк») основної винагороди у розмірі 2469173,31 грн та постанову про об`єднання виконавчих проваджень № 5776205 та № 57756223 у зведене виконавче провадження № 57756223.

08 січня 2019 року постановою приватного виконавця повернуто виконавчий документ стягувачу на підставі пункту 1 частини першої статті 37 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII) за заявою стягувача, оскільки накази, видані Господарським судом м. Києва у справі № 910/11965/16, повернуто стягувачу без виконання. У подальшому стягувач - ПП «Дніпровський краєвид 07» звернувся до іншого приватного виконавця - Корольова В. В. із заявою про виконання вказаного судового наказу.

07 березня 2019 року постановою приватного виконавця Корольова В. В. завершено виконавче провадження № 58266649 внаслідок повного виконання рішення суду та стягнуто основну винагороду приватного виконавця.

У липні 2019 року приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Жаботинський І. В. звернувся до приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Павлюка Н. В. із заявою про відкриття виконавчого провадження щодо стягнення з ПАТ «Промінвестбанк» суми основної винагороди у розмірі 2 469 173,31 грн на підставі його постанови від 21 листопада 2018 року у виконавчому провадженні № 57756205 з виконання рішення Господарського суду м. Києва у справі № 910/11965/16.

30 вересня 2019 року приватний виконавець Павлюк Н. В. стягнув з ПАТ «Промінвестбанк» на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 2 469 173,31 грн (винагорода приватного виконавця), закінчивши виконавче провадження № 59564465.

Посилаючись на те, що вказані кошти приватний виконавець Жаботинський І. В. набув безпідставно, банк просив стягнути їх з відповідача на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), а також відсотки за користування грошовими коштами у період з 30 вересня 2019 року до 15 лютого 2021 року у розмірі 102 284,66 грн.

05 березня 2021 року ухвалою Дружківського міського суду Донецької області у відкритті провадження відмовлено на підставі пункту 1 частини першої статті 186 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Суд першої інстанції керувався тим, що спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а повинен розглядатися в порядку адміністративного судочинства, оскільки позивач оспорює отримання відповідачем коштів у вигляді основної винагороди за вчинення виконавчих дій приватним виконавцем.

21 липня 2021 року постановою Донецького апеляційного суду ухвалу Дружківського міського суду Донецької області від 05 березня 2021 року скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що відсутні підстави для відмови у відкритті провадження на підставі пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України, оскільки справа підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства. Суд зазначив, що позовні вимоги пов`язані з недоговірними зобов`язаннями, а саме з набуттям майна без достатньої правової підстави. Доводи, на які посилається позивач, та сам факт набуття відповідачем майна без достатньої правової підстави є обставинами, які підлягають встановленню під час вирішення питання щодо задоволення позовних вимог по суті та повинні розглядатися в порядку цивільного судочинства.

03 серпня 2021 року приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Жаботинський І. В. звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення, залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції зробив помилковий висновок про розгляд справи в порядку цивільного судочинства. Відносини щодо стягнення основної винагороди приватного нотаріуса є публічно-правовими. До спірних правовідносин підлягає застосуванню частина друга статті 74 Закону № 1404-VIII, згідно з якою рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов приватного виконавця про стягнення, зокрема, основної винагороди можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

22 листопада 2021 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину третю статті 403 ЦПК України. Суд вбачає підстави для відступу від висновку Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду, викладеного у постанові від 22 жовтня 2020 року у справі № 910/4286/20, у якій зазначено, що спір у даній справі не пов`язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку приватного виконавця, що, відповідно, унеможливлює розгляд цієї справи за правилами адміністративного судочинства, та від висновку Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду, викладеного в постанові від 05 лютого 2020 року у справі № 201/8493/18, в якій спір з подібними правовідносинами розглянутий за правилами цивільного судочинства.

26 жовтня 2022 року постановою Великої Палати Верховного Суду касаційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Жаботинського І. В. залишено без задоволення. Постанову Донецького апеляційного суду від 21 липня 2021 року залишено без змін.

Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновком апеляційного суду про те, що оскільки у цій справі спірні правовідносини пов`язані з безпідставним, на думку позивача, неповерненням відповідачем (фізичною особою) йому грошових коштів, то спір не є публічно-правовим, а випливає з відносин, які стосуються реалізації права позивача на захист майнових прав, що унеможливлює розгляд цієї справи за правилами адміністративного судочинства. При цьому з огляду на відсутність між сторонами господарських правовідносин, як і спору про право, який виник з таких правовідносин, а також відсутність імперативних норм процесуального закону про віднесення такого виду спору до юрисдикції господарських судів, спір у цій справі має вирішуватися в порядку цивільного судочинства.

Таких висновків щодо юрисдикції спору дійшов Верховний Суд у складі Касаційного господарського суду у постанові від 22 жовтня 2020 року у справі № 910/4286/20 та у складі Касаційного цивільного суду в постанові від 05 лютого 2020 року у справі № 201/8493/18, підстав для відступу від яких не вбачається.

Не погоджуємося з висновками Великої Палати Верховного Суду, тому відповідно до частини третьої статті 35 ЦПК України висловлюємо окрему думку.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.

Відповідно до частини п`ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. За пунктом 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Виконання судових рішень є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року.

У рішенні від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви № 29458/04 та № 29465/04, пункт 24) Європейський суд з прав людини закріпив поняття «суд, встановлений законом», яке поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

Для вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення складу учасників справи. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. При визначенні предметної та/або суб`єктної юрисдикції справ суди повинні виходити із прав та/або інтересів, за захистом яких звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, їх змісту та правової природи.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення насамперед майнового приватного права чи інтересу.

У частині першій статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (пункт 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України)).

Тому загальними критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути і пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постановах від 23 листопада 2021 року у справі № 175/1571/15 (провадження № 14-51цс21), від 27 березня 2019 року у справі № 638/14011/16-ц (провадження № 14-656цс18), від 19 червня 2019 року у справі № 826/5806/17 (провадження № 11-290апп19), від 13 березня 2019 року у справі № 202/30/17 (провадження № 14-643цс18) та інших.

У пункті 7 частини першої статті 4 КАС України визначено, що суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Стосовно терміна «публічно-владні управлінські функції», то зміст поняття полягає в наявності у суб`єкта суспільно необхідних для невизначеного або певного кола осіб повноважень застосовувати надану йому владу, за допомогою якої впливати на розвиток правовідносин, а «управлінські функції» - це основні напрямки діяльності органу влади, його посадової чи службової особи або іншого уповноваженого суб`єкта, спрямовані на управління діяльністю підлеглого суб`єкта.

Відтак до справ адміністративної юрисдикції віднесені, зокрема, публічно-правові спори, ознакою яких є не лише спеціальний суб`єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення, та/або спір, який виник між двома чи більше суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у правовідносинах, у яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта (суб`єктів), а останній (останні) відповідно зобов`язаний (зобов`язані) виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень тощо.

Аналогічні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17 (пункт 5.7), від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункти 28 - 30), від 18 вересня 2018 року у справі № 823/218/17 (пункти 24, 25), від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (пункти 4.8 - 4.10), від 2 квітня 2019 року у справі № 137/1842/16-а, від 18 грудня 2019 року у справі № 826/2323/17 (пункти 18, 19), від 18 грудня 2019 року у справі № 263/6022/16-ц (пункти 21 - 23), від 19 лютого 2020 року у справі № 520/5442/18 (пункти 18 - 20), від 26 лютого 2020 року у справі № 1240/1981/18 (пункти 16, 17), від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (пункти 19 - 21)).

Предметом спору у цій справі є стягнення з приватного виконавця Жаботинського І. В. безпідставно набутих коштів у розмірі 2 469 173, 31 грн, які набуті відповідачем як основна винагорода приватного виконавця в межах виконавчого провадження № 57756205.

ПАТ «Промінвестбанк» звернулося з позовом до ОСОБА_1 не як до фізичної особи, а як до приватного виконавця округу м. Києва, про що зазначено в позовній заяві.

Установлено, що на підставі звернення приватного виконавця Жаботинського І. В. про примусове виконання постанови про стягнення з ПАТ «Промінвестбанк» суми основної винагороди від 21 листопада 2018 року іншим приватним виконавцем Павлюком Н. В. 16 липня 2019 року відкрито виконавче провадження № 59564465, яке тим же приватним виконавцем закінчено без виконання 18 липня 2019 року на тій підставі, що рішення господарського суду виконано іншим (не ОСОБА_1 ) приватним виконавцем, якому і сплачено основну винагороду.

ОСОБА_1 оскаржив постанову приватного виконавця Павлюка Н. В. від 18 липня 2019 року, яку рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 вересня 2019 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 03 грудня 2019 року, було скасовано.

24 вересня 2019 року приватний виконавець Павлюк Н. В. виніс постанову про відновлення виконавчого провадження № 59564465 за заявою ОСОБА_1 про стягнення з ПАТ «Промінвестбанк» основної винагороди на підставі постанови у виконавчому провадженні № 57756205 від 21 листопада 2018 року.

30 вересня 2019 року на виконання постанови про стягнення основної винагороди приватний виконавець Павлюк Н. В. стягнув з ПАТ «Промінвестбанк» 2 469 173,31 грн та виніс постанову про закінчення виконавчого провадження.

Після вчинення виконавчих дій приватного виконавця Павлюка Н. В. рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 вересня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 03 грудня 2019 року було скасовано 29 січня 2021 року постановою Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, а ОСОБА_1 відмовлено в позові.

Позивач вважав, що після ухвалення постанови Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 29 січня 2021 року поновлено чинність постанови приватного виконавця Павлюка Н. В. від 18 липня 2019 року про закінчення виконавчого провадження, а стягнення основної винагороди приватним виконавцем Жаботинським І. В. вчинено безпідставно, тому останній неправомірно набув грошові кошти.

Разом з тим при розгляді справи суд має визначити суб`єктний склад правовідносин, стороною якого є приватний виконавець, який виніс постанову про стягнення основної винагороди, предмет спору - стягнення такої винагороди та характер спірних правовідносин, які виникли виключно з виконання рішення господарського суду та винесених приватним виконавцем постанов про стягнення основної винагороди.

На спірні правовідносини поширюється Закон № 1404-VIII, згідно зі статтею 1 якоговиконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до частин першої та другої статті 27 Закону № 1404-VІІІ виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.

За змістом пункту 7 частини другої статті 17 Закону № 1404-VІІІ постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій та накладення штрафу є виконавчими документами. Якщо виконавче провадження закінчено, а виконавчий збір, витрати на проведення виконавчих дій або штраф не стягнуто, відповідна постанова виділяється в окреме провадження і підлягає виконанню в загальному порядку.

Основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус визначає Закон України від 02 червня 2016 року № 1403-VIII «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Відповідно до частин першої - сьомої статті 31 зазначеного Закону за вчинення виконавчих дій приватному виконавцю сплачується винагорода. Винагорода приватного виконавця складається з основної та додаткової.

Основна винагорода приватного виконавця залежно від виконавчих дій, що підлягають вчиненню у виконавчому провадженні, встановлюється у вигляді: 1) фіксованої суми - у разі виконання рішення немайнового характеру; 2) відсотка суми, що підлягає стягненню, або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.

Розмір основної винагороди приватного виконавця встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Основна винагорода приватного виконавця, що встановлюється у відсотках, стягується з боржника разом із сумою, що підлягає стягненню за виконавчим документом (крім виконавчих документів про стягнення аліментів). Якщо зазначену суму стягнуто частково, сума основної винагороди приватного виконавця, визначена як відсоток суми стягнення, виплачується пропорційно до фактично стягнутої суми (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Основна винагорода, що встановлюється у вигляді фіксованої суми, стягується після повного виконання рішення.

Приватний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення основної винагороди, в якій наводить розрахунок та зазначає порядок стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Згідно із частиною другою статті 74 Закону № 1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Отже, імперативною нормою - частиною другою статті 74 Закону № 1404-VIII закріплено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного та приватного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані.

Тобто Законом № 1404-VIII установлено спеціальний порядок судового оскарження рішення, дії чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця щодо стягнення виконавчого збору (основної винагороди) та/або витрат на проведення виконавчих дій, згідно з яким відповідні спори відносяться до юрисдикції адміністративних судів та підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства, оскільки відповідно до пункту 5 частини першої статті 3 цього Закону такі постанови виконавця є самостійним виконавчим документом.

Аналогічні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 06 червня 2018 року у справах № 921/16/14-г/15 (провадження № 12-93гс18) та № 127/9870/16-ц (провадження № 14-166цс18), від 28 листопада 2018 року у справі № 2-01575/11 (провадження № 14-425цс18), від 13 березня 2019 року у справі № 545/2246/15-ц (провадження № 14-639цс18), від 03 та 10 квітня 2019 року у справах № 370/1288/15 (провадження № 14-612цс18) та № 766/740/17-ц (провадження № 14-664цс18).

Така судова практика є сталою.

Отже, між сторонами не існувало і не існує інших правовідносин, ніж з підстав виконання судового рішення між позивачем, який був боржником у виконавчому провадженні, та відповідачем - приватним виконавцем, при цьому винесено постанову про стягнення основної винагороди приватного виконавця, щодо скасування якої матеріали справи доказів не містять, а отже, можна передбачити, що вона є чинною.

Тобто спір виник щодо постанови приватного виконавця про стягнення основної винагороди.

Інший підхід для визначення характеру спірних правовідносин уможливить для сторін зловживання своїми правами та може допустити існування позовів між цими сторонами з тих же підстав і з таким же фактично предметом, якщо брати до уваги лише формулювання позовних вимог позивача.

Оскільки спір виник з виконання рішення господарського суду, таке може спричинити відповідне звернення і до суду господарської юрисдикції, як це стало можливим у цивільній юрисдикції, бо позивач послався на статтю 1212 ЦК України та заявив про стягнення процентів за користування безпідставно набутими грошовими коштами.

Разом з тим спір виник фактично з виконання постанови приватного виконавця про стягнення основної винагороди, яку приватний виконавець Жаботинський І. В. звернув до виконання, унаслідок чого ПАТ «Промінвестбанк», на думку останнього, поніс майнові втрати, тобто йому було спричинено майнову шкоду.

Указаний спір слід розглядати як адміністративний, що прямо передбачено у спеціальному законі, та враховувати вимоги КАС України.

Помилковим є висновок про те, що позов ПАТ «Промінвестбанк» про стягнення винагороди приватного виконавця підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства відповідно до вимог статті 1212 ЦК України як стягнення безпідставно набутих коштів і не належить до компетенції адміністративного суду.

Разом з тим касаційні суди - Верховний Суд у складі Касаційного господарського суду в постанові від 22 жовтня 2020 року у справі № 910/4286/20 та Верховний Суд у складі Касаційного цивільного суду в постанові від 05 лютого 2020 року у справі № 201/8493/18 зробили висновок, що аналогічні спори у справах не пов`язані із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку приватного виконавця, що, відповідно, унеможливлює розгляд цієї справи за правилами адміністративного судочинства.

Вважаємо, що наявні підстави для відступу від правового висновку Касаційного господарського суду та Касаційного цивільного суду у зазначених вище постановах.

У цій частині є підстави для відступу від висновку Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 27 січня 2021 року у справі № 917/341/19. В іншій частині висновки Касаційного господарського суду відповідають усталеній позиції Великої Палати Верховного Суду.

На наше переконання, апеляційний суд порушив норми процесуального права, що потягло скасування законної й обґрунтованої ухвали суду першої інстанції, тому необхідно було касаційну скаргу задовольнити, постанову апеляційного суду скасувати та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.

Судді О. М. Ситнік

М. І. Гриців

І. В. Желєзний

О. Б. Прокопенко